Основні етапи культури та історичні варіанти Античності

Головні етапи розвитку культури. Ступені еволюції світової культури в її розвитку: -культура збирання й мисливства(первісна культура), для якої характерне харчування, статеве життя та самозахист(приблизно 40 тисяч років до н.е.) -аграрна культура,основою якою було землеробство й скотарство (8тис.років до н.е.-1750р.) Для більшої чіткості цю епоху можна розділити на етапи: -період великих держав(8 000-3 500рр. до н.е.) -період стародавніх імперій(3 500-600рр до н.е.) -період античних держав (600р.до н.е.-500р.н.е.) -період європейських гегемонії(500-1750рр. н.е.) Формування держав-одна з найважливіших особливостей історії, її нерідко називають початком цивілізації. -науково-технічна культура(з 1750р.) Науково-технічний розвиток у межах культурної евлюції-це не тільки досягненя науки й техніки, а й питання змін у поведінці людини.Тому еволюційна значимість науки і техніки може бути доведена за допомогою їх впливу на зміни в людській поведінці й зрозуміла лише в зіставленні з поведінкою, пов’язаною зі забезпеченням їжі, розмноженням, безпеки та інформації.

Антична культура — це культура держав, що сформувалися з 3 тисячоліття до н. е. по 5 століття нашої ери на теренах Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки.

У розумінні сучасної науки термін «античність» — це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець 3-2 тисячоліття до н. е.) і до падіння Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (5 століття н. е.). Відповідно існують поняття античної філософії, античного мистецтва, античної літератури тощо. Буквальний переклад слова «античний» з латинської — «стародавній». В Європі в епоху Відродження увійшло в моду колекціонування предметів старовини, їх стали називати «антиками». Пізніше у Франції виникло вже власне поняття «античність» — для позначення всіх ранніх форм мистецтва. В міру поглиблення досліджень зміст терміна звузився.

Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов'язано, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська "цивітас" епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

До VIII - VI ст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити по-людськи для греків означало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали права брати участь в житті полісу, людьми не вважалися.

Одним із найважливіших критеріїв оцінювального ставлення суспільства до індивіда був ступінь його участі в громадському житті. Закон вимагав від кожного громадянина брати участь у боротьбі, а не чекати коли долю держави вирішать інші. І тому для полісного індивіда найстрашнішим покаранням було вигнання з рідного міста, те, що римляни називали "позбавленням вогню та води", тобто позбавлення громадянських прав. У грецьких містах для цього була розроблена спеціальна процедура остракізму - відправлення у вигнання осіб, котрі не порушували законів, проте були небезпечними своїм впливом.

У багатьох полісах і, перш за все, в Афінах виникає величне досягнення культури древніх греків - демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. Особливості суспільної організації грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво.

Відкрите обговорення на народних зборах законів привело до де-сакралізації суспільних інститутів, мислення, формувало "розкутість" грецького духу, розвиток критичної рефлексії, раціоналізм.

Дух змагальності, полемічності (агональності) - інша важлива риса грецької культури. Він проявлявся у всіляких змаганнях - спортивних олімпіадах, змаганнях поетів, музикантів, художників, боях гладіаторів, публічних змаганнях ораторів та філософських дискусіях мудреців, у бурхливому політичному житті античного суспільства.

Період найвищого розквіту грецької культури (V ст. до н.е.) пов'язаний з найвищим розквітом полісного життя та всіх інших явищ культури.

У рамках цієї культури були закладені духовні основи європейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одну з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвиненої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.

У кінці IV ст. до н.е. Грецію підкоряє Македонія, а завойовницькі походи Олександра Македонського знаменують початок нової епохи в еволюції античної культури - елліністичної.

 

У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі основні періоди: етруський (VIII — II ст. до н.е.), "царський" (VIII — VI ст. до н.е.), Римської республіки (510 — 31 pp. до н.е.), Римської імперії (31 р. до н.е. — 476 р. н.е.).

У VIII ст. до н.е. високого культурного рівня досягла Етрурія, розташована в Середній Італії. У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо помітне в розписах гробниць і скульптурах тварин. Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку. Чудовими її зразками стали великі саркофаги.

Поступово у мистецтві посилювалися трагічні, скорботні мотиви. В мистецтві нібито відбивається занепад етруського суспільства. В III ст. до н.е. Етрурія була завойована Римом і припинила існування.

Основу найдавніших римських релігійних вірувань становив анімізм.

Наприкінці VI ст. до н.е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка. На відміну від грецьких полісів вона мала виразно військовий характер, що з часом дало змогу їй захопити всі держави Середземномор'я. Внаслідок цього римська культура, насамперед релігія, збагатились грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим духам, фактично без розвиненої міфології, вже не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон 12 головних божеств. Разом з богами римляни запозичили і грецькі міфи, дещо латинізувавши їх.

Провідними жанрами римської літератури у III ст. до н.е. були епос і драма.

Центром торговельного і суспільного життя Риму став форум Романум — площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди.

Громадянські війни І ст. до н.е. завершилися встановленням імператорської влади. Поступово Римська держава стає імперією рабовласницької знаті Середземномор'я, поглиблюються й міцніють господарські зв'язки її різних частин, посилюються культурні впливи країн Південного Середземномор'я.

З-поміж освічених верств Римської імперії особливо популярною стає філософія стоїцизму, представником якої був філософ, політичний діяч і письменник Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. — 65 р. н.е). Головними в його творах були проблеми практичної філософії, вибору життєвого шляху, обґрунтування поведінки.

Видатним представником стоїцизму був Марк Аврелій (121 — 180 pp. до н.е.) — імператор і філософ, котрий першоосновою всього вважав Бога як світовий розум. Обов'язок філософа, на його думку, — аскетизм, очищення через пізнання фатальної необхідності, що панує над світом. Його головна книга — "Наодинці з собою".

"Золотим віком" римської літератури називають І ст. до н.е. — початок І ст.н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Горацій, Овідій. Найвизначнішим твором видатного поета Публія Марона Вергілія (70—19 pp. до н.е.) вважається поема "Енеїда" — класичний зразок римської епопеї.

Найславетнішим представником своєрідного жанру любовної елегії, що виникла в "золотий вік", був Публій Овідій Назон (43 р. до н.е. — 18 р. н.е.). Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. У пізній період творчості Овідій створює дві великі поеми і "Метаморфози" ("Перетворення") та "Фасти". "Метаморфози" — епічна поема, поетичний переказ греко-римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварин.

Скульптура часів імперії представлена здебільшого портретними ідеалізованими зображеннями імператорів та членів їх сімей, нерідко у вигляді богів і богинь.

В архітектурному мистецтві сувору простоту часів республіки змінила пишність і розкіш імператорського Риму. Створювалися величезні храми, урочисті архітектурні ансамблі форумів. Знаменитими спорудами були форум Августа — площа, обведена муром, з храмом Марса на високому подіумі, форум Веспасіана та форум Нерви. Новим словом в архітектурі став Пантеон — храм усіх богів, перекритий високим куполом. Най-грандіознішою спорудою імператорського Риму вважається Колізей — амфітеатр на 50 тис. глядачів. Зовні він мав три яруси з арками, колонами тосканського, іонічного "та корінфського ордерів, скульптурами, розташованими в арках. На його арені відбувались улюблені римлянами гладіаторські бої — від парних до постановок сцен із відомих в історії битв. Гладіатори — спеціально навчені раби — бились на арені для розваги римлян. Криваві видовища захоплювали римлян поєднанням військової майстерності та презирства до смерті. І якщо кожне грецьке місто мало театр, то римське — амфітеатр для гладіаторських боїв.

 

68. Соціальні причини занепаду античної культури» (за роботою М. Вебера)

причини занепаду античної культури

З другої половини 2 століття Римська імперія переживає економічну і соціальну кризу. 3 століття - період кривавих громадянських воєн. Рабовласницький спосіб виробництва вичерпує себе, складаються елементи нових форм існування, передбачати феодалізм.

Зніженість, купання в розкоші вели не тільки до розпаду держави, але і до зміни основних ціннісних орієнтирів і моральних засад суспільства. Велика держава увійшла в період найжорстокіших криз, з яких вже не могла вибратися.

Причини занепаду античної культури:

1. Політична криза. У 2 столітті нашої ери Римом правили вже не імператори, а солдати, які обираються більшістю. Почалася так звана «епоха солдатських імператорів». Ці новоспечені престолодержателі прагнули зміцнити і відновити колишню міць держави, а, навпаки, крали і розтягували казну, обкладали народ все новими податками. Навіть сталося неймовірне подія - в кінці 2 століття імператорський престол був пущений на продаж з публічного торгу. У підсумку імператор Феодосій розділив імперію на дві частини - Західну і Східну.

2. Економічна криза. По-перше, в цей час відбувається спад виробництва. Рим був переповнений людьми, розорився або не бажають працювати. Великі натовпи жебраків броди по Риму, віддаючись неробства та лінощів.. Головний девіз того часу: «Хліба і видовищ». По-друге, колишня економічна система себе вже вичерпала. Відбувається перехід до феодалізму. В результаті численних воєн завойована територія часто ставала приватною власністю. Як наслідок - з'являються великі землевласники і дрібні, які ще більше дрібніють. Тепер земля - головна власність і показник достатку і багатства. Це говорить про те, що античний рабовласницький лад закінчує своє існування.

3. Ідеологічна криза. Час пізній імперії - моральне падіння і зубожіння моралі. Колишніх цінностей - патріотизм, доблесть, військова служба, героїчна смерть на полі бою - уже не існує. Зніжені в розкоші і дозвільному існування патриції зовсім не хотіли воювати і гинути безглуздою смертю. Римляни цього часу - не хоробрі воїни, а люди звикли до краси і зніженості. Все купується і продається. На зміну колишніх цінностей приходять зовсім інші: розкіш, жадібність, раболіпство, розпуста і розбещеність.

4.Крізіс релігії. Колишня язичницька віра в античний пантеон богів уже не відповідали духу часу і сподіванням народу. Принижений народ не міг примиритися з посилилася підневільної експлуатацією та образами. Старі боги, які не чують молитви, його не влаштовували. Тим більше що до соціальної нестабільності додаються природні катастрофи та епідемії: в цей времяпроісходят землетрусу і виверження вулкана Везувій, починає лютувати чума. До того ж варвари роблять свої нескінченні найжорстокіші набіги. У цей важкий для римської імперії час зароджується нова релігія - християнство, яка дуже швидко поширюється по імперії, знаходячи все більше прихильників.

У середині 3 століття варвари починають вторгнення в римські провінції, зі сходу вторгаються перси. У 395 році відбувся розкол Римської імперії на Західну і Східну. А в 476 році Римська імперія впала, захоплена і розграбована варварами. Починається нова сторінка історії культури - Середньовіччя.