Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Особливості здійснення прав на користування зємлями рекреаційного призначення
Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗК України порядок використання земель рекреа ційного призначення визначається законом. ЗК України (ч. 2 ст. 52) встановлює єдине обмеження щодо такого використання, а саме, забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню цих земель за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на їхній природний стан. Земельні ділянки рекреаційного призначення можуть використовуватися як на праві загального природокористування, так і на інших юридичних титулах - право постійного користування, право оренди тощо. При цьому право загального землекористування такими землями регулюється відповідно до закону органами місцевого самоврядвання і передбачає користування парками, скверами, бульварами населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, визначених місцевими радами згідно зі ст. 64 ВК України; користування іншими природними об'єктами. Водночас спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та юридичні особи на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності. Отже, право загального користування землями рекреаційного прі значення необхідно розглядати як законодавчо забезпечену можливість кожного на індивідуальне використання природних ресурсі] розташованих на відповідній земельній ділянці з метою задоволенн власних рекреаційних потреб, що включає в себе свободу подорож^ вати пішки, на велосипеді, на коні, на лижах, санях, інших немоторі зованих відпочинкових видах транспорту, збирати ягоди, гриби, інц рослини, зупинятися на відпочинок, зокрема для влаштування пікн ку, брати участь у масових культурних і спортивних заходах. Таї користування відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про охоро* навколишнього природного середовища" має бути безоплатним, б(закріплення земельних ділянок за окремими особами і надання відп< відних дозволів. Дане право виникає в людини при народженні й р< авізується нею протягом життя на власний розсуд. Право спеціального користування землями рекреаційного призш чення - це законодавчо забезпечена можливість суб'єктів господаря вання використовувати земельні ділянки для організації масової ре; лізації права загального користування ними з метою отримання прі бутку від надання відповідних послуг. Спеціальне використання зі мель рекреаційного призначення здійснюється, як правило, організ; торами рекреаційних зон на праві власності, оренди чи постійної користування, тобто із закріпленням земельних ділянок за окремим особами. При цьому суб'єкти права спеціального використання земє/ рекреаційного призначення зобов'язані вносити плату за користуваї ня ними. Відповідно до Закону України "Про плату за землю" плата ' землі рекреаційного призначення, що передані в тимчасове корист вання і розташовані за межами населених пунктів, стягується в ро мірі 50 % від грошової оцінки одиниці ріллі по області (ст. 9 Закон} Плата за такі землі в межах населених пунктів також має деякі особл] вості, зокрема, у населених пунктах, віднесених КМ України до куро] тних до загальних -ставок по населених пунктах застосовуються коес£
цієнти від 0,3 на Південному узбережжі АР Крим до 1,5 на узбережжі Азовського моря та інших курортних місцевостях (ст. 7 Закону). В Україні більшість земель, що віднесені до категорії земель рекреаційного призначення, є земельними ділянками, зайнятими територіями об'єктів стаціонарної рекреації, доступ на території багатьох з яких дозволений лише особам, що відпочивають у цих закладах, і таким чином право загального користування інших осіб на цих територіях обмежується. На сучасному ж етапі розвитку земельного законодавства землі рекреаційного призначення залежно від складу суб'єктів права на загальне користування ними можна класифікувати на такі види: > землі рекреаційного призначення широкого загального користування, у межах яких не встановлено обмежень щодо суб'єктного складу їхніх користувачів: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас; > землі рекреаційного призначення обмеженого загального користування, право на безкоштовну реалізацій* якого, як правило, має обмежена кількість однорідних суб'єктів (напр., відпочиваючих у пансіонаті): земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів;
> землі рекреаційного призначення індивідуального користування, право на яке, як правило, має власник (користувач) та члени його родини: земельні ділянки, надані для дачного будівництва. Особливості правового режиму використання земель рекреаційного призначення дозволяють їх класифікувати також на такі, що: підлягають забудові об'єктами стаціонарної рекреації (земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації) і, як правило, не підлягають забудові земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, земельні ділянки навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас. Незалежно від форми використання земель рекреаційного призначення всі суб'єкти зобов'язані: дотримуватися цільового призначення таких земель; раціонально використовувати корисні природні властивості цих територій; дотримуватися вимог екологічної безпеки та санітарно-гігієнічних правил; вживати необхідних заходів щодо їхньої охорони, відтворення рекреаційних ресурсів, припиняти їхнє вичерпання та руйнування; своєчасно вносити плату за користування землями рекреаційного призначення; виконувати інші вимоги законодавства щодо цих територій.
Державне регулювання відносин у сфері здійснення прав та охорони земель рекреаційного призначення
За чинним законодавством України правовий режим використання земель рекреаційного призначення встановлюється Президентом України, КМ України, ВР АР Крим, урядом АР Крим, обласними (міськими) та районними державними організаціями, обласними та іншими місцевими радами відповідно до законодавства України. У межах своїх повноважень Глава Держави і названі вище органи державної влади та місцевого самоврядування приймають рішення про організацію рекреаційних зон державного, місцевого значення та встановлюють їхній режим; координують діяльність міністерств, відомств, інших установ, підприємств, установ та організацій у питаннях використання та охорони рекреаційних земель; погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ, організацій, які користуються землями рекреаційного призначення; здійснюють інші повноваження. Спеціальне державне регулювання земельних відносин у межах цієї категорії земель можуть здійснювати Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров'я України, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет водного господарства України, Державний комітет лісового господарства України, Державна служба курортів і туризму Міністерства культури України, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, інші органи відповідно до їхніх повноважень, визначених законодавством. Виконання регулятивних функцій цими органами зводиться до виконання ними прогнозування, стандартизації, нормування, організації обліку природних ресурсів у межах земель рекреаційного призначення, проведення державного контролю і моніторингу та інших функцій.
У межах своїх повноважень названі органи влади можуть погоджувати проекти створення рекреаційних зон, проекти внутрігосподарського устрою земельних ділянок рекреаційного призначення. У таких проектах мають бути враховані нормативи навантаження на території земель рекреаційного призначення з метою забезпечення раціонального їх використання і недопущення погіршення якості їхніх природних рекреаційних ресурсів, норми розмірів зелених зон навколо населених пунктів з урахуванням вимог лісового законодавства. Раціональне використання земель рекреаційного призначення за умови подальшого збільшення кількості рекреантів залежить від додержання оптимальних нормативів рекреаційного навантаження на відповідній території. Нормативи рекреаційної навантаженості - це гранична місткість територій, яка встановлюються для забезпечення нормальних умов відпочинку рекреантів і залежить від функціональних зон (Полісся, Лісостеп і Степ, Гірські райони Криму і Карпат, а також лісопаркової зони в межах населених пунктів і за їхніми межами), або від величини міста, від кількості громадян. Так, постановою КМ України "Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок" № 733 від 16 травня 2007 р. залежно від лісистості території встановлено норматив рекреаційної навантаженості: для Полісся - від 10 до 200 осіб на гектар, для лісостепових і степових територій - від 7 до 160 осіб, для гірських - від 10 до 220, для лісопаркових територій - від 7 до 25 осіб на гектар. Зазначені проекти підлягають обов'язковій державній екологічній, санітарно-епідеміологічній, будівельній та іншій експертизі. Органи державного управління і контролю залучаються до порядку створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз та інших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, який регулюється Державними санітарними правилами розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України № 172 від 19 червня 1996 р.
З метою забезпечення прав відпочиваючих державні та самоврядні органи, а також господарюючі особи у сфері рекреації зобов'язані інформувати про режим земель рекреаційного призначення.
ОСОблИВОСТІ правової охорони земель рекреаційного призначення
Для земель рекреаційного признанення залежно від особливостей правового о б єкта рекреації характерним є проведення зонування. Так, з метою забезпечення режиму використання та охорони цих земель на їхніх територіях можуть бути визначені різні функціональні зони: особливої охорони; пізнавальна; короткострокового або довгострокового відпочинку; обслуговування відвідувачів; господарського. Крім цього, Законом України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено й такі зони земель рекреаційного призначення: зона стаціонарної та регульованої рекреації земель національних природних і регіональних ландшафтних парків; експозиційна зона на землях ботанічних садів; рекреаційна зона на землях зоологічних парків; рекреаційна або експозиційна зона на землях парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Визначення земель рекреаційного призначення для цілей, передбачених ст. 51 ЗК України, здійснюється з додержанням вимог ст. 20 ЗК України, а також положень Законів України від 13 жовтня 1992 р. "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", від 16 листопада 1992 р. "Про основи містобудування", від 20 квітня 2000 р. "Про планування та забудову територій", від 21 вересня 2000 р. "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України", від 7 лютого 2002 р. "Про Генеральну схему планування території України". Ці закони визначають формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, формування національної екологічної мережі, територій із значним природоохоронним, рекреаційним, оздоровчим, історико-культурним потенціалом, захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ, збереження пам'яток історико-культурного призначення, природних ландшафтів та інших рекреаційних об'єктів. Забудова земель рекреаційного призначення об'єктами, які не передбачені містобудівною документацією та планами земельно-господарського призначення, заборонена. Особи, винні в недотриманні екологічних, санітарно-гігієнічних та інших вимог, установлених законодавством при плануванні, проектуванні, розміщенні, будівництві та експлуатації об'єктів на землях рекреаційного призначення, несуть відповідальність, передбачену чинним національним законодавством. Згідно із ч. 2 ст. 52 ЗК України та ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" на землях рекреаційного призначення забороняється здійснювати в межах цих територій господарську та іншу діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням, а також змінювати природний ландшафт та проводити інші дії, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.
Деякі види рекреаційної діяльності на землях рекреаційного призначення обмежуються шляхом ліцензування відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" та Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". З метою охорони земель рекреаційного призначення виділяються особливо захищені ділянки лісу навколо лінійних та нелінійних рекреаційних об'єктів від 100 до 500 м.
РОЗДІЛ 8 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Поняття, ВИДИ та функціональне використання земель оздоровчого призначення Землі оздоровчого призначення є самостійною категорією особливо цінних земель із спеціальним правовим режимом. До земель оздоровчого призначення віднесено землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей (ст. 47 ЗК України). Правовий режим земель оздоровчого призначення визначається ст. 47-49 ЗК України та Законом України від 5 жовтня 2000 р. "Про курорти", Законами України "Про охорону навколишнього середовища" та "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку екологічної мережі в Україні на 2000-2015 рр.". Курортні й лікувально- оздоровчі зони є природними територіями та об'єктами, що підлягають особливій охороні. Землі оздоровчого призначення - це передусім лікувально-оздоровчі місцевості, які можна поділити на: а) курортні зони, б) лікувально-оздоровчі зони та в) курорти, тобто такі природні території, що мають мінеральні й термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 1 Закону України "Про курорти"). Курортні зони - це освоєні природні території на землях оздоровчого призначення, що мають природні лікувальні ресурси і природні лікувальні фактори, необхідні для їхньої експлуатації будівлі й споруди з об'єктами інфраструктури, які використовуються для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і поліпшення здоров'я людей. Природними лікувальними ресурсами визначаються природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умови в регіоні, що справляють на організм людини оздоровчий ефект - пляжі, акваторії морів, внутрішні водосховища, мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими кліматичними умовами: повітряний басейн, парки, лісопарки, лісові й гірські масиви, соляні (гірські) виробки тощо. Природні лікувальні ресурси поділяються на: а) особливо цінні та унікальні ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в родовищах і є особливо сприятливими та ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань; б) загальнопоширені природні лікувальні ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 1 Закону України "Про курорти"). Природні лікувальні фактори - це природні явища, які присутні і виявляються в конкретній місцевості в найоптимальніших для організму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, інтенсивність і направленість вітрів, рівень аеровізації атмосфери, температура навколишнього середовища. Лікувально-оздоровчі зони - це території, які мають виражені природні лікувальні ресурси і фактори, сприятливі для поновлення і зміцнення здоров'я людей. Курорти - це освоєні природні території на землях оздоровчого призначення, що мають природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі й споруди з об'єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації й підлягають особливій охороні. На таких територіях розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку і культури, підприємства громадського харчування, торгівлі, призначені для обслуговування осіб, які прибувають на курорти для лікування і оздоровлення. Курортами визначаються такі землі, які оголошені такими в порядку, визначеному законом. За характером природних лікувальних ресурсів землі курортів України поділяються на землі курортів державного та місцевого значення (ст. Закону України "Про курорти"). Особливістю земель оздоровчого призначення є, по-перше, особливий порядок оголошення окремих територій землями оздоровчого призначення; по-друге, заборона на землях оздоровчого призначення будь-якої діяльності, яка суперечить їхньому цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель; по-третє, установлення навколо об'єктів оздоровчого призначення округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, у межах яких забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним і відкритим природним лікувальним ресурсам об'єктів оздоровчого призначення (ст. 113 ЗК України); по-четверте, у межах окруїу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земельних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Приватизація земельних ділянок або надання їх у користування можливе лише за умови додержання вимог ст. 13, 15, 17, 19, 22 і 26 Закону України "Про курорти", а також ст. 116-126 ЗК України.
Особливості здійснення права власності на землі ОЗДОрОВЧОГО призначення Землі оздоровчого призначення можуть використовуватися у двох правових фо р мах: на праві власності та на праві користування, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до ст. 49 ЗК України землі оздоровчого призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. З огляду на положення ст. 4 Закону України "Про курорти", курорти за характером природних лікувальних ресурсів поділяються на курорти державного та місцевого значення, а отже, землі курортів можуть перебувати в державній або комунальній власності. Зокрема, до курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, а до курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Набувається і реалізується право власності на землі оздоровчого призначення державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у порядку, визначеному ЗК України. Відповідно ст. 26 Закону України "Про курорти" приватизація санаторно-курортних закладів, розташованих на територіях курортів державного значення, які використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували в державній або комунальній власності, забороняється. Забороняється також приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих із травмами і хворобами спинного мозку та хребта), розташованих на територіях курортів місцевого значення, які використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували в державній або комунальній власності. Згідно зі ст. 83 (ч. З, п. "в"), 84 ЗК України (ч. 4, п. "г") до земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об'єктами оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що розміщуються або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, може здійснюватися в порядку, установленому законами з питань приватизації за умови збереження профілю об'єктів, що приватизуються. Суб'єкти приватної власності можуть набувати землі оздоровчого призначення на підставах, визначених ст. 81 ЗК України.
ОСОБЛИВОСТІ здійснення прав на користування землями ОЗДОРОВЧОГО призначення
Використання земель курортних, лікувально-оздоровчих зон курортів здійснюється як шляхом експлуатації корисних копалин, що належать до природних лікувальних-ресурсів, так і використанням територій, які мають такі ресурси та природні лікувальні фактори. Суб'єктами використання земель оздоровчого призначення виступають санаторно-курортні заклади, які створюються в порядку, визначеному ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я та іншими нормативно-правовими актами. Право на користування цими землями може здійснюється у формі загального та спеціального користування земельними ділянками. Загальне користування землями оздоровчого призначення можуть здійснювати громадяни в порядку, визначеному законодавством України та місцевими радами. Так, на праві загального користування здійснюється використання вод в оздоровчих цілях у місцях, що влаштовуються відповідними радами (ст. 64 ВК України); користування сприятливим кліматом - одним з основних природних оздоровчих факторів курортних та лікувально-оздоровчих зон. Спеціальне користування землями оздоровчого призначення здійснюють підприємства, установи, організації, які експлуатують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, а також санаторно-курортні й лікувальні заклади, заклади відпочинку і культури, видовищні підприємства, підприємства громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, інші господарюючі суб'єкти, які використовують природні лікувальні території, призначені для медичної реабілітації, лікування та профілактики захворювань. Підставою для виникнення права спеціального землекористування є рішення відповідних органів про передачу в користування підприємству джерела мінеральних вод, або про утворення санаторно-курортних, лікувально-оздоровчих та інших закладів з одночасною передачею в їхнє користування територій, що підлягають особливій охороні. Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається Законом України "Про курорти". Так, відповідно до ст. 13 цього Закону земельні ділянки курортів використовуються в порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту з дотриманням вимог ст. 31-33 цього Закону. З метою організації діяльності курортів юридичні й фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні й термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 15 цього Закону). Передусім такі території використовуються для вивчення та обліку природних лікувальних ресурсів на них у порядку, визначеному Кодексом України про надра. Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються і вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України та передаються для використання за основним призначенням відповідно до законодавства України (ст. 16 Закону). Користування лікувальними водними об'єктами на землях оздоровчого призначення для лікувальних, курортних і оздоровчих потреб здійснюється відповідно до вимог, установлених ВК України. Якщо курортними або лікувально-оздоровчими зонами оголошені території земель лісового фонду, то їхнє використання здійснюється відповідно до ЛК України. Родовища корисних копалин, що належать до лікувальних ресурсів, надаються у користування юридичним і фізичним особам для використання їх з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Порядок надання в користування таких родовищ визначається Кодексом України про надра та іншими актами законодавства (ст. 17). Розробка родовищ підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, є спеціальним видом використання природних лікувальних ресурсів, здійснюється за плату та за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами в порядку, визначеному Кодексом України про надра та іншим законодавством України (ст. 18, 19 Закону). Норми плати за спеціальне використання природних лікувальних ресурсів та порядок їхнього справляння установлюються Кабінетом Міністрів України. Мінеральні води, лікувальні грязі видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується Державною комісією України по запасах корисних копалин. Видобуток, підготовка, переробка та використання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється згідно із затвердженими проектами та встановленими Міністерством охорони навколишнього природного середовища України квотами. Відповідальність за недотриманням затверджених проектами умов і встановлених квот покладається на суб'єкта підприємницької діяльності, який одержав у центральному органі виконавчої влади з геології та використання надр спеціальний дозвіл (ліцензію) на використання надр з метою експлуатації родовищ корисних копалин (ст. 19 Закону). Плата за використання земель оздоровчого призначення справляється у вигляді земельного податку або "орендної плати, розмір яких установлюється відповідно до Закону України "Про плату за землю" та інших законодавчих актів України. Суб'єкти права використання земель оздоровчого призначення мають права та обов'язки, визначені ЗК України, а також іншими актами законодавства України.
державне регулювання відносин у сфері здійснення прав на земельні ділянки, використання та ОХОРОНИ ЗЄМЄЛЬ ОЗДОРОВЧОГО призначення
Державне управління землями цієї категорії, а також державний контроль і нагляд за додержанням норм і правил використання земель оздоровчого при значення, природних лікувальних ресурсів здійснюють у межах своїх повноважень спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього природного середовища, інші органи виконавчої влади відповідно до закону. Зокрема, державну політику у сфері курортної справи забезпечує Державний департамент з питань діяльності курортів у складі Міністерства охорони здоров'я України, який діє відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою КМ України № 425 від 6 травня 2001 р. Розвиток курортів здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними та місцевими програмами. Програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадастрів природних лікувальних ресурсів, об'єктивних показників ефективності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікувальних ресурсів з урахуванням екологічних і санітарно-гігієнічних обмежень тощо (ст. 14 Закону). Клопотання про оголошення земель оздоровчого призначення курортами можуть подавати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни. Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортною є підтверджена в установленому порядку наявність на ній природних лікувальних ресурсів і факторів, необхідної інфраструктури для їхньої експлуатації та організації лікування людей (ст. 9 Закону України "Про курорти"). Проект оголошення природних територій курортами підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизі, які проводяться відповідно до Законів України "Про екологічну експертизу" і "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (ст. 10 Закону України "Про курорти"). У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертизи щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до КМ України; щодо курортів місцевого значення - місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до РМ АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає ВР України за поданням Кабінету Міністрів України, а рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають ВР АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно РМ АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (ст. 11 Закону "Про курорти"). Порядок вилучення земель оздоровчого призначення регулюється ст. 149-151 ЗК України. Постановою КМ України № 1576 від 28 грудня 1996 р. затверджено перелік населених пунктів, віднесених до курортних. Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється в порядку, установленому ЗК України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірни^о-санітарної) охорони, схем медичного зонування. Важливим засобом правового регулювання та охорони земель оздоровчого призначення є ведення державного обліку лікувальних ресурсів, які визначають оздоровчу цінність цієї категорії земель, а також державний облік лікувальних ресурсів, які визначають оздоровчу цінність даної категорії земель. Порядок створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів затверджено постановою КМ України № 562 від 23 травня 2001р. Відомості для ведення кадастру подаються з документованих джерел інформації, зокрема: про властивості земель - за даними Державного земельного кадастру; про реабілітаційну, профілактичну, наукову, рекреаційну цінність курорту - за даними Міністерства охорони здоров'я; про географічне положення курортів - за даними Державного картографо-геодезичного фонду; про інженерно- геологічний стан курортів - за даними Державного інформаційного геологічного фонду; про будинки, споруди та інженерну інфраструктуру на території курортів - за даними містобудівного кадастру; про стан навколишнього природного середовища, природні ресурси, кліматичні характеристики - за даними Мінприроди України. Державний кадастр природних лікувальних ресурсів - це звід відомостей про кількість, якість та інші важливі характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, виявлених і підрахованих на території України, а також про можливі обсяги, способи і режими їхнього використання. Створюється і ведеться такий кадастр Державним департаментом з питань діяльності курортів у порядку, визначеному постановою КМ України № 872 від 26 липня 2001 р.
ОСОБЛИВОСТІ правової охорони земель ОЗДОРОВЧОГО призначення Особлива цінність земель оздоровчого призначення обумо влює специфіку їхньої правової охорони. Зокрема, земельні ділянки курортів використовуються в порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту, з дотриманням вимог ст. 31-33 Закону України "Про курорти" (ст. 13 цього Закону). Для забезпечення санітарної охорони курортів, збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів на цих землях встановлюються округи санітарної охорони (ст. 27 Закону України "Про курорти"). Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. У межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), установлюються округи гірничо- санітарної охорони. У разі використання пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встановлюватися єдиний округ санітарної охорони (ст. 28 Закону України "Про курорти"). Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються ВР України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються ВР АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 199; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.102.178 (0.075 с.) |