Тести в міжкуаьтурних дослідженнях

Тест — це суто психологічний метод діагностичного дослідження, що базується на жорстко стандартизованій і регламентованій процедурі зби­рання даних, їхньої обробки і інтерпретації, яка побудована на порівнянні результатів конкретної людини з попередньо виявленими статистични­ми нормативами. Існує три основних типи тестових методик. Це тести - опитувальники, тести-завдання і проективні тести.

Матеріалом тестів-опитувальників є набір попередньо відібраних і пе­ревірених щодо їхньої валідності та надійності питань. Залежно від відповідей на них дослідники оцінюють наявність, відсутність або міру певних психологічних характеристик. Використання тестів-опитувальників у міжкультурних дослідженнях ускладнюється необхідністю перекладу питань на іншу мову, адаптації їх до умов іншої культури, неминучістю рестандартизації, що, зрештою, породжує нову проблему — проблему ідентичності вихідного матеріалу методики, ідентичності, без якої немож­ливо говорити про правомірність міжетнічного порівняльного аналізу. Саме враховуючи всі ці ускладнення, перевагу в кроскультурних дослід­женнях віддають іншим — невербальним — типам тестів.

Тест-завдання передбачує можливість дослідження психологічних характеристик людини не на базі того, що вони говорять (як у тестах - опитувальниках), а на основі того, що і як вони роблять. У тестах цього типу людині пропонується серія спеціальних завдань, спрямованих на виявлення і змістовну характеристику тих психологічних особливостей, що мають бути досліджені. Загальним недоліком тестів-опитувальників і тестів-завдань є їхня «прозорість», а отже, можливість досліджувано­го впливати на свої результати: залежно від існуючої установки свідо­мо чи підсвідомо покращувати, погіршувати або спотворювати свої показники.

Проблема валідності методів для кроскультурних досліджень має дов­гу історію. Так, останній з розглянутих вище тип тестових методик — тест-завдання — в свій час претендував на роль «вільного від культури тесту», ідея і численні спроби створення якого (особливо стосовно дос­лідження інтелектуальних здібностей) захопили багатьох учених сере­дини нашого століття. Але згодом з'ясувалося, що ця задача складні­ша, ніж це уявлялося спочатку. Так, дослідники зіткнулися з тим, що навіть ставлення до процедури дослідження у представників різних ет­нічних груп неоднакове. Портес, який створив тест-лабіринт для вив­чення інтелектуальних здібностей, вважав, що його невербальний тест, безсумнівно, може претендувати на роль «вільного від культури», але коли цей тест запропонували австралійським аборигенам, з'ясувалося, що вони просто не сприймають інструкції. Туземці, які звикли прийма­ти рішення (а тим більше його реалізовувати) лише після колективного обговорення, відмовлялися виконувати тест без попереднього з'ясуван­ня думок хоча б старійшин племені. До того ж вони не могли погоди­тися з тим, що сам експериментатор, якого вони так урочисто тільки - но проголосили членом їхнього суспільства, відмовляється допомагати їм при виконанні тесту — брати участь в обговоренні тестових завдань, підказувати їм тощо.

Очевидно, саме такі казуси й дали підстави Гуденаф, авторові відо­мого тесту «Намалюй людину» (який також спочатку вважався «вільним від культури»), у 1950 році стверджувати, що спроби створення таких «вільних методів» приречені на провал. Ця позиція, підтримана багать­ма дослідниками, призвела до того, що останніми роками акцент у міжкультурних дослідженнях зсувається з кількісних показників на гли­бокий і всебічний якісний аналіз результатів тестів-завдань.

Проективні методи базуються на механізмі проекції, тобто здатності людини сприймати оточуючий його світ і різноманітні ситуації через призму тих проблем, які його в цей час хвилюють, приписувати іншим людям («проектувати») ті позитивні чи негативні риси, котрі сам дослід­жуваний може в собі усвідомлювати, а може і не усвідомлювати. При використанні проективних тестів досліджуваних уводять у невизначену, неструктуровану ситуацію і виявляють, як він її оцінює, які риси, якості, значення приписує дійовим особам, об'єктам, явищам. Такими ситуація­ми можуть бути, наприклад, завершення незакінчених речень («метод незакінчених речень»), видавання асоціацій, що виникають при сприйманні чорно-білих і кольорових плям («тест Роршаха»), пошук сенсу в сюжетно невизначених картинках («тест ТАТ») і т.ін. Аналіз відповідей досліджу­ваних дає змогу судити про їхні особистісні та інтелектуально-мнестичні особливості. Тести цього типу висувають, на відміну від раніше розгля­нутих, більш високі вимоги, з одного боку, до рівня інтелектуального розвитку досліджуваних, а з іншого — до рівня професіоналізму та дос­віду самого дослідника.

Кроскультурні дослідження за допомогою проективних тестів по­чалися з вивчення особливостей сприйняття серії чорнильних плям у різних культурах. Одним із перших і найбільш гарячих прибічників міжкультурних досліджень особистості цим інструментом (зокрема, тестом Роршаха) 6ув Халловелл. Так, на початку 40-х років він користувався проективними тестами для виявлення особливостей особистості у представників національних меншин в умовах їхньої адаптації до до­мінуючої «білої раси». Трохи пізніше (1947) Генрі почав досліджувати дітей індійських племен, зіставляючи їхні результати за комплексом про­ективних методик (тест Роршаха, ТАТ та ін.) з історіями життя кожної дитини.

Незважаючи на певні методичні складності, протягом 50-х років мас­штаби використання проективних тестів для кроскультурних досліджень швидко зростали. У 1961 році Каплан відмічав, що на період з 1949 по 1960 рік проективні тести були використані більш як у 150 кроскультур­них дослідженнях, у яких брали участь представники 75 суспільств. Але починаючи з 60-х років темп впровадження тестових методик у крос­культурні дослідження знижується. Цьому сприяла критика цієї практи­ки, яку висловили Каплан, Ліндсей та ін. Вона зводилася до таких поло­жень: наявність певного суб'єктивізму при інтерпретації даних, виведення особистісних рис не стільки за результатами проективних тестів, скільки

виходячи з власних знань та уявлень про дану культуру; методи оброб­ки та інтерпретації, розроблені в процесі дослідження освічених амери­канців і європейців, часто некритично переносилися на процес вивчення інших культур, що також спотворювало результати; узагальнені профілі особистості нерідко трактувалися як репрезентуючи «модальну осо­бистість», тоді як виявлені в дослідженні суттєві індивідуальні відмінності свідомо ігнорувалися, і т.ін.

Через такі рецензії в наступні роки масштаби використання проектив­них методик в міжкультурних дослідженнях дещо зменшилися і більше не сягали тих об'ємів і темпів впровадження, які були характерні для 50-х років

Діагностичний тест відносин

Діагностичний тест відносин (ДТВ) був запропонований Г.Кцоєвою для дослідження емоційно-ціннісного компонента етнічних стереотипів. Це оригінальна модифікація методу семантичного диференціала (СД). Від останнього цей тест відрізняється принципом добору шкал. З крайніх, полярних рис, представлених у СД парою антонімів типу «щедрий-жадібний», в ДТВ береться лише негативне (в нашому прикладі — «жадіб­ний»), а в ролі противаги — «золота середина» («ощадливий»). Таким чином,- шкали ДТВ підібрані у такий спосіб, що їхні полюси різняться лише за конотативними параметрами, в той час як їхні смислові значення мо­жуть розцінюватися як досить близькі. За таким принципом сформова­но 20 шкал тесту, але на відміну від СД їх пропонують респондентам не у вигляді чітко окреслених шкал, а у вигляді хаотично розташованих характеристик (див. бланк).

дипло­матичні	веселі	невід­чепні	легко­важні	горді	това­риські	бундюч­ні	лицемір­ні
люб'язні	темпе­раментні	слабоха­рактерні	запальні	дотепні	лагідні	єхидні	підлес­ливі
ощадли­ві	артис­тичні	уперті	манірні	винахід­ливі	наполег­ливі	хитрі	жадібні
уважні	вразливі	безроз­судні	нервові	активні	сміливі	агресив­ні	докучли­ві
прямолі­нійні	стримані	педан­тичні	байдужі	обережні	охайні	боягуз­ливі	нетак­товні

 

Кожний рядок містить чотири шкали. Полюси шкал відповідають таким порядковим номерам слів у рядку: перша (1,8), друга (2, 4), третя (З, 6) і четверта (5, 7). До того ж риси, розташовані на 1, 2, 5 і б місцях, являють собою позитивний полюс шкали, а характеристики, розташо­вані відповідно на 3,4, 7 і 8 місцях, — негативний.

Досліджуваному пропонується за допомогою характеристик бланка оцінити набір понять: «Я», «Ідеал», а також блок типових представників тих етнічних груп, авто- та гетеростереотигог яких належить вивчити (бажано, щоб їх було задано у множині, тобто «типові українці», «ти­пові поляки» та ін.). Поняття оцінюються респондентом за семибальною шкалою, де 7 — максимальний ступінь виразності характеристики. Час виконання завдання не обмежується.

ДТВ дає змогу виміряти такі параметри етнічних стереотипів, як ам­бівалентність, вираженість і спрямованість. їхні кількісні показники розглядаються під час аналізу тесту як емпіричні індикатори емоційно-оціночного компонента етнічного стереотипу.

Найважливіший показник ДТВ — спрямованість (до речі, іноді саме розрахунками цього показника обмежуються для обробки результатів). Спрямованість (виразність) стереотипу характеризує знак і величину загальної емоційної спрямованості суб'єкта відносно будь-якого об'єкта. Значення діагностичного коефіцієнта (Д):

Амбівалентність характеризує ступінь емоційної визначеності стерео­типу. Значна невизначеність, а отже, високий коефіцієнт амбівалентності (А) будуть зафіксовані в разі низької поляризації оцінок протилежних якостей кожної пари, коли респондент не віддає чіткої переваги пози­тивному або негативному полюсу оцінки. Коефіцієнт амбівалентності по одній парі якостей

Відомо, що завжди більш коректним є використання не абсолютних значень коефіцієнтів, а відносних. Так, якщо використовувати ДТВ для виявлення рівня самооцінки, то можна здійснити це за допомогою абсо­лютного показника діагностичного коефіцієнта образу «Я». Проте при однаковому числовому значенні цього показника у двох респондентів рівень самооцінки може інтерпретуватися — у одного з них як високий (якщо діагностичний коефіцієнт образу «Я» дорівнює або навіть пере­вищує аналогічний показник для образу «Ідеал»), а в іншого — як низь­кий (якщо відстань між діагностичними коефіцієнтами образів «Я» та «Ідеал» буде значною). Тому для аналізу самооцінки коректніше вико­ристовувати показник, що являє собою в числовому вираженні різницю між діагностичними коефіцієнтами образів «Ідеал» та

Аналогічний підхід варто застосовувати і для встановлення інших допоміжних показників, зокрема показника етнічних уподобань. Так, зручною моделлю системи етнічних переваг може слугувати міра збігу різних образів етносів (етнічних стереотипів) з образом «Ідеал». У чис­ловому вираженні цей показник являє собою різницю діагностичних коефіцієнтів образу «Ідеал» та образу типового представника певної національності. Зіставляючи образ «Ідеал» з типажами різних етнічних груп, отримаємо низку показників етнічних уподобань, проранжувавши які, дослідник отримає інформацію про систему етнічних переваг рес­пондента.

Зручною моделлю для аналізу етнічної ідентифікації може слугувати ступінь збіжності образу «Я» з образами різних етносів. Показником етнічної ідентифікації можна вважати різницю між діагностичними кое­фіцієнтами образу «Я» та образами типових представників певної на­ціональності. Очевидно, що чим ближчий до нуля цей показник, тим більш подібні за спрямованістю емоційно-ціннісні компоненти образу «Я» та етнічного стереотипу, а отже, тим вище рівень етнічної ідентифі­кації; чим більш відмінним від нуля буде цей показник, тим більш чу­жою відчуває респондент певну етнічну групу. При цьому важливе зна­чення, як і в інших показниках, має його знак, який дає змогу судити про те, як сприймає себе досліджуваний — більш чи менш позитивною лю­диною порівняно з типовим представником даної національності. Зістав­ляючи образ «Я» з типажами різних етнічних груп, відповідно отримає­мо низку показників етнічної ідентифікації, проранжувавши і порівнявши які, дослідник зможе визначити, з якою етнічною групою респондент іден­тифікує себе більшою мірою, а з якою — меншою.