Догляд за в'язаними виробами

Спідниці кльош і клинові

Спідниці кльош і клинові

Спідниці кльош значно розширені по лінії низу та не мають виточок по лінії талії. На малюнку 20 показано зовнішній вигляд двох спідниць кльош — «півсонце» та «сонце».

Мал. 20. Спідниці кльош: а — «півсонце»; б — «сонце»

Спідниці кльош виготовляють із тканин, що гарно драпіруються на фігурі, тобто спадають м'якими складками. Це можуть бути м'які шер­стяні, бавовняні, шовкові та інші тканини.

Клинова спідниця може складатись із 4, б, 8, 10, 12 клинів (мал. 21). Усі клини в спідниці однакової форми та розміру. Залежно від силуету моделі розширення клина в нижній частині може змінюватись.

Верхній зріз спідниць кльош та клинових спідниць обробляють пришивним поясом або корсажною стрічкою. Застібку, найчастіше «змійкою», розміщують у боковому шві чи посередині заднього або переднього полотнища.

Для побудови креслень спідниць кльош необхідно мати дві мірки: півобхват талії Ст і довжину виробу Дв. У процесі побудови викори­стовують коефіцієнт я = 3,14 (постійна величина).

Для побудови креслень клинових спідниць необхідні такі мірки: Ст, Сс, Дв.

В інструкційних картах 2, 3, 4 описано послідовність побудови креслення спідниць «півсонце», «сонце» та шестиклинки.

 

 

З шерстяними і шовковими тканинами ти стикався у побуті з раннього дитинства: носив одяг, чистив його, прасував, можливо, прав. Тому безпомилково зможеш визначити, які швейні вироби ви­готовлені з шерстяних тканин, а які — з шовкових.

А чи задумувався ти, чому саме шерстяні тканини найчастіше вибирають для пошиття теплого зимового та осіннього одягу, а шовкові — для нарядних блуз, суконь? Чому ці тканини такі різні за зовнішнім виглядом? З чого їх виготовляють? Відповіді на ці та ряд інших запитань ти знайдеш у цьому параграфі.

Волокна шерсті — це волосяний покрив деяких тварин: овець, верблюдів, кіз, корів, кролів. У текстильній промисловості найчастіше використовують шерсть овець. її називають вовною.

Щоб отримати вовну, люди здавна розводять цінні породи овець (мал. ЗО). Різні за породою вівці дають різні за зовнішнім виглядом та властивостями волокна. Коли вовна овець досягає необхідної довжини та якості, її стрижуть спеціальними інструментами. Пласт вовни (руно), що отримують в результаті стрижки, містить волокна різної довжини та якості, різноманітні домішки (сміття, жир тощо). Тому вовну попередньо сортують, чухрають для розпушування й видалення домішок, проми­вають з миючими речовинами для усунення жиру і бруду, сушать гаря­чим повітрям у сушильних камерах.

На малюнку 31 зображено шер­стяне волокно під мікроскопом. Його зовнішній шар складається з орого­вілих клітин — лусок, що накладаються одна на одну. Всередині волокно запов­нене бульбашками повітря. Довжина, товщина та звивистість волокна може бути різною. Найтонші, м'які та зви­висті волокна, які називають пухом, використовують для виготовлення тонких високоякісних тканин. Колір вовни буває білий, ледь кремовий, сірий, рудий та чорний.

Будова шерстяних волокон визначає властивості та якість тканини, що виготовляється з них. Завдяки лускатій поверхні волокон шерстяні тканини мають не гладку, а шерстисту поверхню. Вони майже не мнуться, добре драпіруються, мають високі теплозахисні властивості. Особливо теплими є тканини зі звивистих волокон. Шерстяні тканини порівняно з іншими найбільш гігроскопічні. Вбираючи повільно вологу, такі тканини не втрачають свої теплозахисні властивості. Саме тому шерстяні шкарпетки, светри, пальта, навіть змочені під дощем, гріють тіло людини.

Довжину шерстяного волокна під дією тепла та вологи можна значно збільшувати або зменшувати. Тому деталям одягу з шерстяних тканин легко надавати потрібної форми та розміру під час прасування.

Волокно шерстяної тканини горить слабко, утворюючи на кінці чорну кульку-спік; під час горіння відчувається запах паленого пір'я.

Шерстяні тканини мають і негативні властивості: вони не дуже міцні, під час розкроювання витягуються, на зрізах обсипаються. Довго­тривале носіння, часте прання призводить до звалювання шерстяної тканини — утворення товстої однорідної волокнистої маси. Надзви­чайно висока пилоємність шерстяних тканин (здатність затримувати пил).

Щоб покращити властивості шерстяних тканин, застосовують різні види оздоблення: обпалювання, заварювання, промивання, дека­тирування, фарбування або друкування, стрижку та чищення, пресу­вання, обробку спеціальними препаратами для молестійкості та ряд інших.

У результаті використання вказаних видів оздоблення тканина має гарний товарний вигляд (на її поверхні немає довгих ворсин, із тканини видалені рослинні домішки, тканина м'яка та приємна на дотик, блискуча, не пошкоджена міллю тощо).

Покращити зовнішній вигляд і властивості шерстяних тканин можна й іншим способом — додавши до воло­кон шерсті інші, найчастіше хімічні, волокна. Якщо в тканині міститься не менше 90 % шерсті, таку тканину нази­вають чистошерстяною. Якщо шерсті менше — тканина напівшерстяна. Додаючи різні волокна, шерстяну тка­нину можна виготовляти більш міц­ною, незминальною, стійкою до молі, такою, що добре запрасовується в складки тощо.

Таким чином, про шерстяні ткани­ни можна сказати, що вони мають хороші теплозахисні властивості, не мнуться, добре вбирають вологу. Про-

те вони не дуже міцні, легко стираються, здатні поглинати багато пилу.

Шерстяні тканини бувають пальтові, костюмні та платтяні. Найтовщі та найважчі серед них — пальтові. З них шиють демісезонні й зимові пальта. Платтяні тканини — легкі й тонкі. З них виготовляють сукні, спідниці тощо.

Натуральний шовк — це тоненькі нитки, які виробляють гусениці тутового шовкопряда. Гусениці, які з'являються з яєць, живляться молодим листям тутового дерева. Вони швидко ростуть і виділяють напіврідку речовину, яка, застигаючи, утворює тонкі шовковисті волокна. Гусениці обмотують себе ними, поки утвориться захисна оболонка — кокон. Щоб розмотати нитку, кокони занурюють у гарячу воду, умертвляючи лялечки, обробляють спеціальними розчинами. Довжина шовкової нитки в коконі може досягати 1,5 і навіть 2 км. Вона дуже тоненька. Тому нитки з кількох коконів скручують.

На малюнку 32 зображено шовкову нитку під мікроскопом. Вона має гладеньку поверхню, складається з двох ниток, склеєних між собою. Будова шовкової нитки визначає властивості шовкових тканин. Натуральний шовк має гладеньку поверхню, приємний м'який блиск. Якщо взяти таку тканину в руки, то можна відчути, що вона тоненька, легка та м'яка.

Тканина з натурального шовку дуже добре драпірується і слабко мнеться. Саме тому з неї шиють сукні та блузи найпримхливіших фасонів: з воланами, оборками, широкими спідницями. Шовкова тканина гігроскопічна. Але, вбираючи вологу, вона дещо втрачає свою міцність.

Отже, шовкові тканини тонкі й м'які, мають гладку поверхню з приємним блиском, надзвичайно добре драпіруються, але сильно обсипаються.

Порівнюючи шерстяні й шовкові тканини, відмітимо їх спільні та відмінні ознаки.

Поверхня шовкової тканини гладенька, а шерстяної — шорстка. Шовкова тканина блискучіша. Шерстяна тканина майже не мнеться, а шовкова — слабко мнеться. Шовкові тканини та м'які шерстяні добре драпіруються. Найвищу драпірувальність мають шовкові платтяні тканини. Обсипальність у більшості шерстяних тканин середня, а в шовкових — висока. Якщо розірвати нитку з шерстяної тканини, то на місці розриву волокна будуть розходитись у різні боки. У шовкової тканини кінці розірваної нитки мають вигляд з'єднаних волоконець. І шовкова, і шерстяна тканини горять слабко, виділяючи запах паленого пір'я. Користуючись цими ознаками, можна розрізняти шовкові та шерстяні тканини між собою.

Щоб вироби з шерстяних і шовкових тканин довго нам слугували й при цьому зберігали гарний зовнішній вигляд, за ними слід правильно доглядати.

1. Перед пранням усі вироби необхідно обов'язково струшувати, видаляючи пил.

2. Сортувати вироби на кольорові та однотонні.

3. Добирати пральний засіб (порошок, пасту чи рідину) для шерстяних та шовкових тканин.

4. Для прання брати теплу воду (40...45 °С), розчинивши в ній пральний засіб.

5. Прати вироби слід обережно. їх не можна сильно терти та викручувати. Під час машинного прання застосовувати відповідні режими для шовкових і шерстяних тканин.

6. Для полоскання шовкових і шерстяних тканин брати воду такої самої температури, що й для прання — щоб тканини не зсідались і не звалювались. Воду міняти кілька разів, до повної прозорості. В останню воду бажано додати оцту (1 чайна ложка на відро води) або спеціальний засіб для блиску та м'якості тканини. Після полоскання виріб ледь віджати.

7. Сушити вироби в розправленому вигляді. Шерстяні трикотажні речі — краще на горизонтальній поверхні. Не сушити вироби з шерсті та шовку на сонці й біля батареї.

8. Прасувати шерстяні тканини через вологий пропрасувальник за температури 160...200 °С, а шовкові тканини — ледь вологими без пропрасувальника, за температури 150...160 °С.

Ткацькі переплетення

Уяви собі, що людині, яка працює за ткацьким верстатом, дали таке завдання: з ниток однакової товщини, волокни­стого складу та кольору потрібно виготовити три абсолютно різні за зов­нішнім виглядом тканини. Чи можливо це? Виявляється, можливо. Поглянь лише на малюнок 33. Головна відмінність зображених на ньому тканин — малюнок ткацького переплетення.

Існує велика різноманітність ткацьких переплетень. Вид пере­плетення визначає не лише будову, а й властивості тканини. На малюнку 34 зображено найпростіші види ткацьких переплетень — полотняне, саржеве, сатинове, атласне.

У 5—6-му класах ти вивчав тканини полотняного переплетення. У полотняному переплетенні кожна нитка утоку (піткання) по черзі через одну переплітається з ниткою основи (мал. 34, а). Поверхня тканини рівна та матова. З лицьового й виворітного боків тканина однакова. Тканини, виготовлені полотняним переплетенням, найміц-ніші. Полотняне переплетення дуже поширене. Ним виробляють тканини різного волокнистого складу — бавовняні, льняні, шерстяні, шовкові.

Саржеве переплетення (мал. 34, б) утворює на поверхні тканини діагоналеві рубчики з ниток основи або утоку. Найчастіше ці рубчики направлені знизу вгору та зліва направо, приблизно під кутом 45°.

Є два види саржевих переплетень. Нитка утоку проходить під однією ниткою основи та перекриває дві чи кілька ниток основи. Або ж нав­паки, нитка основи проходить під однією ниткою утоку та перекриває дві нитки утоку. Залежно від цього на поверхні тканини будуть пере­важно нитки утоку чи нитки основи.

Порівнюючи з полотняним, тканини саржевого переплетення м'якші, еластичніші, але менш міцні. Такі тканини більше розтягуються по діа­гоналі.

Саржевим переплетенням виробляють найчастіше напівшерстяні та напівшовкові підкладкові тканини.

Сатинове переплетення (мал. 34, в) має на лицьовій поверхні подовжені перекриття ниток утоку над нитками основи. Тому лицьовий бік тканини гладкий і блискучий. На малюнку зображено сатинове переплетення, нитка утоку якого проходить під однією ниткою основи та перекриває аж чотири нитки основи. Нитки утоку розміщують у таких тканинах дуже щільно.

Сатиновим переплетенням виробляють в основному бавовняну тканину сатин.

Атласне переплетення (мал. 34, г) протилежне сатиновому. На лицьовому боці нитка основи перекриває кілька ниток утоку. Нитки основи розміщують дуже щільно. Тканина атласного переплетення, як і сатинового, має гладеньку блискучу поверхню.

Атласним переплетенням виробляють деякі бавовняні, льняні та шовкові тканини. Особливо багато атласним і сатиновим переплетенням виготовляють підкладкових тканин. Завдяки цим переплетенням тканини мають підвищений опір до стирання.

Підбір тканини на виготовлення спідниці. Розрахунок витрат тканини

Для виготовлення спідниць використовують найрізноманітніші за волок­нистим складом, кольором, фактурою тканини. Вибір тканини залежить від призначення виробу, сезону, фасону й особливостей статури.

Літні спідниці доцільно шити з легких гігіє­нічних тканин, що добре пропускають повітря та вбирають вологу. У спекотні сонячні дні приємно одягнути спідничку з бавовняної чи льняної тка­нини. Для вечірнього та святкового одягу добре пасуватиме шовкова тканина. Спідниці, виготов­лені з такої тканини, можуть мати волани, рюші та інші декоративні деталі. Ширина спідниці з шовку може бути досить великою. її складки м'яко спадатимуть донизу та створюватимуть гарний конусоподібний силует. Для вечірньої спідниці буде доречним шовковий блиск. Для спідниць прямого силуету підійдуть щільні бавов­няні (типу джинсової) та льняні тканини. Слід пам'ятати, що чистольняні тканини мнуться, тому не варто на таких моделях проектувати складки, особливо на задньому полотнищі.

Для весняно-осінніх та зимових спідниць най­кращий матеріал — шерстяна та напівшерстяна тканина.

Добираючи колір тканини, необхідно врахову­вати призначення спідниці, сезон, вік людини, фасон. Для літніх щоденних і пляжних спідниць найкращі світлі тканини, які добре відбивають сонячне проміння. Для зимової спідниці краще підійдуть темніші кольори. Молодіжний одяг, особливо літній, святковий, вечірній може бути досить яскравим і виразним.

Слід враховувати також властивість кольору зорово змінювати статуру людини (мал. 35). Темні тканини, особливо в поєднанні з вертикальними лініями складок, запаху, рельєфів, можуть дещо зменшувати зорово об'єм стегон, а світлі, яскраві — навпаки збільшувати. Так само вертикальна смужка на тканині робить статуру дещо стрункішою, а горизонтальна смужка та крупний малюнок дещо додають об'єму.

Витрати тканини на пошиття спідниці залежать від фасону спідниці, ширини тканини, малюнка та фактури тканини (картата, смугаста, з ворсом тощо).

 

Крупи є неза­мінним продуктом харчування. Із них можна готувати каші, запікан­ки, котлети, використовувати для приготування супів, фаршів, пу­дингів. Таким чином, крупи як основний або додатковий компонент страви завжди входять до раціону кожної сім'ї.

Види крупів:

Основною поживною цінністю крупів є білок, який легко засво­юється. Крупи також містять різні мікроелементи, вітаміни гру­пи В. Крупи виготовляють із зерен злакових, гречаних і бобових культур.

Під час розповіді вчитель на дошці складає схему, учні працюють у зошитах.

 

 

Сучасна харчова промисловість випускає суміші з різних крупів (наприклад, «5 злаків», «7 злаків»), які є дуже корисними, для здоров'я, різноманітні мюслі (із додаванням горіхів, фруктів, шокола­ду). Крупи в них піддають спеціальній обробці (дроблять, плющать), що значно скорочує час приготування.

Первинна обробка крупів:

Перед використанням крупи проходять первинну обробку, яка містить кілька операцій. Але деякі операції здійснюють тільки з ок­ремими видами крупів.

Подальша розповідь учителя відбувається з використанням таб­лиці.

Первинна обробка крупів

Назва операції	Види крупів
	Гречана	Рис	Вівсяна	Перлова	Ячна	Манна	Куку­рудзяна
Промивання	+	+		+	+
Просівання						+	+
Перебирання	+			+	+
Підсушування
Підсмажуван­ня	+
Замочування		+		+

 

Види каш із крупів, вимоги до готових каш:

За консистенцією (густотою) каші можуть бути рідкими, в'язкими або розсипчастими. Це залежить від співвідношення крупи й рідини, що були узяті для приготування каші.

Рідка каша — кількість рідини в 4—5,7 разу перевищує кількість крупи.

В'язка каша — кількість рідини в 2,7—3,7 разу перевищує кіль­кість крупи.

Розсипчаста каша — кількість рідини в 1,5—2,5 разу перевищує кількість крупи.

Каші зазвичай готують на воді або молоці. їх варять основним спо­собом: повністю занурюючи в киплячу підсолену рідину. (Під час подальшої розповіді вчитель формулює основні вимоги до готових каш, які учні записують у зошитах).

Основні вимоги до готових каш:

— В'язка й рідка каші повинні бути однорідної консистенції без грудочок.

— Розсипчаста каша має бути м'якою, крупинки не повинні зли­патися.

— Колір, запах і смак каші мають відповідати виду крупи, із якої готували кашу.

Із круп готують каші, запіканки, пудинги, котлети, галушки, кулеші. Крупи використовують для приготування супів і фаршів.

В’язання гачком

В'язання — це спосіб виготовлення полотна або окремого виробу шляхом згинання ниток у петлі, що переплітаються між собою.

В'язання — один із найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва, що існує понад трьох тисяч років. В'язані речі були зна­йдені у стародавніх похованнях Єгипту, Риму, Греції.

В одній із гробниць фараонів була знайдена дитяча в'язана шкар­петка. Великий палець був вив'язаний окремо, тому що в той час носили взуття, схоже на наше пляжне.

У V ст. в'язання набуває розвитку на Сході й приблизно у IX ст. приходить до Європи.

Особливо поширилося мистецтво в'язання у середні віки в Англії і Шотландії у зв'язку з розвитком вівчарства у цих країнах.

У XIII ст. ручне в'язання стало доволі прибутковим ремеслом у кра­їнах Західної Європи, але найвищого рівня розквіту воно досягло наприкінці XVI ст.

В'язання гачком доступно всім. За допомогою цього простого інструмента можна виготовити модний одяг, а також декоративні вироби (серветки, скатертини, гардини, шалі тощо). Тому в'язання гачком залишається модним і популярним і нині. Невичерпна кіль­кість вузлів і їх комбінацій дають можливість виявити свою творчу фантазію.

Для виготовлення в'язаних виробів необхідні такі інструменти і матеріали: гачки, нитки.

Гачок — це в'язальний інструмент, який складається з ручки, стержня і головки з борідкою (мал. 48). Виготовляють гачки із різних матеріалів — металу, пластмаси, деревини.

Розрізняють гачки короткі (12...15 см) і довгі (35...45 см).

Гачки виготовляють різні за товщиною. Залежно від товщини вони мають номер від 1 до 6. Номер гачка — це діаметр його головки в міліметрах. Наприклад, гачок №2 має діаметр головки 2мм.

Товщину гачка добирають відповідно до товщини нитки, з якої в'яжуть виріб. Чим товща нитка, тим товщий треба брати гачок. Нитка повинна бути у півтори рази товща від товщини гачка в місці заглиблення біля борідки гачка. Найкраще перевірити відповідність гачка пров'язуванням петель. Гачок повинен легко і повністю захоплювати нитку і при цьому не розділяти її на волокна. Нитка під час в'язання не повинна зіскакувати з гачка.

Купуючи гачок, особливу увагу слід звертати на якість головки. Занадто гостра головка буде проколювати палець. Тупою головкою незручно вводити гачок в петлю.

Для в'язання виробів гачком використовують різні нитки: бавовняні, льняні, вовняні, шовкові, синтетичні. Нитки добирають залежно від призначення виробу та узору в'язання. Товстими вовняними нитками можна в'язати шапочки, шарфи, шкарпетки, диванні подушки, верхній одяг. Для серветок, комірців, занавісок використовують тонкі нитки — бавовняні, синтетичні. Промисловість випускає спеціальні нитки для в'язання ажурних виробів. Найчастіше ці нитки білого кольору, тоненькі, блискучі й шовковисті.

Основним матеріалом для в'язання гачком є пряжа. Для в'язання гачком підходить будь-яка пряжа, головне, щоб вона відповідала при­значенню виробу.

Для декоративних виробів частіше використовують бавовняну пряжу: котушкові нитки № 10, кроше, «ромашка», ірис, а також бавовняну рибальську ліску (кордову нитку).

Для моделей літнього одягу також підходять бавовняні нитки, а для зимового одягу — шерстяні й напівшерстяні нитки з додаван­ням акрилу, бавовняних ниток та ін.

Гачки для в'язання виготовляють зі сталі, дерева, пластмаси за­втовшки 1—8 мм, завдовжки 12—15 см. (Учитель демонструє будову гачка, пояснює призначення його частин, демонструє прийоми роботи з ним.)

Гачки повинні бути добре відполіровані.

Кращими є сталеві гачки (не гнуться, не ламаються); а для в'язання виробів із вовни і мохеру можна користуватися дерев'яними і пласт­масовими гачками.

Отже, послідовність добору інструментів і матеріалів для в'язання така: спочатку добирають нитки залежно від призначення виробу і виду узору, а потім добирають гачок відповідно до товщини нитки.

В'язання гачком потребує великої зосередженості уваги, точних і вмілих рухів, обережного користування гострим

гачком. Для того, щоб організм людини менше втомлювався під час в'язання, а робота виконувалася чітко, охайно, легко, потрібно правильно організувати своє робоче місце, додержувати правил безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог.

Під час в'язання виріб тримають у лівій руці, а гачок — у правій на рівні плоскої частини стержня (мал. 49). У процесі роботи гачок має впиратися на подушечку середнього пальця правої руки. Кінець нитки перекидають через вказівний палець лівої руки до себе і притискують великим пальцем. Робоча нитка повинна проходити між долонею і рештою пальців лівої руки. Натяг нитки регулюють середнім і безіменним пальцями.

Ланцюжок. В'язати вироби розпочинають з ланцюжка, який утворюється з повітряних петель (мал. 50). Останню петлю, розміщену на гачку, називають ведучою. Усі повітряні петлі у ланцюжку повинні бути однаковими. В іншому разі ланцюжок буде нерівним.

В'яжуть першу петлю і ланцюжок так (мал. 51, 52). Гачок підводять під нитку на вказівному пальці, роблять гачком оберт проти годинникової стрілки і захоплюють ним нитку із вказівного пальця. Захопивши нитку, протягують її крізь петлю на гачку, затягують, щоб утворився вузлик. Знову захоплюють нитку і протягують її крізь петлю на гачку, утворюючи повітряну петлю. Так в'яжуть повітряні петлі, поки не отримають ланцюжок потрібної довжини.

Півстовпчик. Цей елемент в'язання використовують для утворення рівного і щільного краю виробу, для з'єднання першої й останньої петель ланцюжка при в'язанні по колу, а також для з'єднання різних в'язаних елементів.

Виконують півстовпчик так: гачок вводять в петлю ланцюжка, роблять накид і протягують нитку крізь обидві петлі на гачку (мал. 53).

Стовпчик без накиду. Стовпчик без накиду вико­ристовують для в'язання полотен щільними та ажурними узорами, а також різних мотивів (квіток, листочків тощо).

В'яжуть його так: вводять гачок в петлю ланцюжка, роблять накид і протягують нитку крізь петлю ланцюжка. Потім роблять ще один накид і протягують його крізь обидві петлі на гачку (мал. 54).

Стовпчик з накидом. Його використовують при в'язанні як щільних, так і ажурних узорів.

Виконують стовпчик з накидом таким чином: в'яжуть ланцюжок, роблять накид. Гачок вводять в четверту петлю ланцюжка і протягують його крізь петлю і накид. Ще раз роблять накид і протягують його крізь дві петлі на гачку (мал. 55).

Будь-який в'язаний виріб складається із однієї чи кількох деталей. Форма деталей може бути різною. Плоскі деталі — це прямокутник, круг, квадрат, трикутник, многокутник тощо. Об'ємні деталі — циліндр, конус, трапеція, куля та ін. (мал. 56).

Плоскі деталі можна в'язати рядок за рядком. Пров'язавши один рядок, повертають деталь і в'яжуть наступний. Так в'яжуть усю деталь. Якщо плоска деталь має форму круга, квадрата, многокутника, її можна в'язати по колу, починаючи з центра деталі. Об'ємні деталі в'яжуть по спіралі (див. мал. 56).

В'язаний виріб чи узор можна зобразити у вигляді схеми. Використання схем значно полегшує процес в'язання. Особливо зручними схеми є у порівнянні з описом словами при в'язанні таких складних виробів як серветки, доріжки, комірці тощо.

Усі елементи в'язання мають певні умовні позначення. Найчастіше використовують такі умовні позначення:

 

Щоб зв'язати гачком деталь прямокутної форми, потрібно спочатку зв'язати ланцюжок із повітряних петель необхідної довжини. Далі в'яжуть ряд півстовпчиків, щоб край полотна був щільним і рівним. Після закінчення кожного ряду в'язання повертають. На початку ряду завжди пров'язують одну або кілька повітряних петель для того, щоб краї в'язаного полотна не стягувалися й усі ряди були однакової висоти. Ці петлі називають петлями підйому (мал. 57).

Кількість петель підйому залежить від висоти ряду. Так, при в'язанні полотна стовпчиками без накиду достатньо однієї петлі підйому. На схемах в'язання петлі підйому познача­ються чорним кружечком.

Ланцюжок із повітряних петель, з якого починається в'язання, на схемах є нульовим (його при в'язанні не рахують). Петлі ряду для зручності внизу нумерують. Номер ряду позначається: 1р, 2р, Зр і так далі. Якщо узор з певного ряду повторюється, то на схемі це відповідно вказується. Наприклад, якщо починаючи з третього ряду всі ряди слід в'язати як другий ряд, то на схемі записують Зр=2р.

Для в'язання деталі по колу спочатку вив'язують ланцюжок з кількох петель і з'єднують його першу й останню петлі півстовпчиком. Далі в'яжуть ряди по колу. У плоскому в'язанні, що має форму круга, кожне наступне коло містить більше стовпчиків ніж попереднє.

Збільшити кількість стовпчиків у ряду можна двома способами:

вив'язуючи з одного стовпчика два чи три стовпчики;

пров'язуючи додатково повітряні петлі.

Збільшуючи кількість стовпчиків першим способом, отримують щільніше в'язання.

Під час в'язання деталей стовпчиками з накидом виконують дві петлі підйому.

При вивченні основних елементів в'язання гачком (повіт­ряної петлі, півстовпчика, стовпчика без накиду, стовпчика з накидом) ти виконав багато в'язаних мотивів. Це — тоненькі і потовщені ланцюжки, прямокутні зразки, квіточки, кружечки, листочки. Вони можуть бути використані для виготовлення найрізноманітніших виробів (мал. 58).

Так, для оздоблення інтер'єру квартири або класної кімнати можна виготовити панно чи картину. їх основою може бути тканина, трикотажне полотно, картон, дерев'яні палички, плетені сітки тощо. Залежно від використаних ниток та малюнка вироби можуть бути доповнені бісером, блискітками, ґудзиками, шнурами та іншими матеріалами. Щоб виконанні панно, спочатку на тканині чи картоні наносять олівцем (або крейдою) контур майбутнього малюнка. На лінії накладають ланцюжки, квіточки тощо.

Елементи акуратно пришивають чи приклеюють до основи. Рамка для картини чи панно може бути дерев'яною, плетеною з лози, обплетеною шнуром, тасьмою, кольоровими нитками.

В'язані кружечки, квіточки, листочки, квадратики можна з'єднати між собою, утворивши серветку, підставку під гаряче, декоративну наволочку, килимок, літню сумку, ляльковий одяг, прихватки і ще багато красивих і корисних речей.

При з'єднанні окремих елементів у виріб важливо, щоб усі елементи гармонійно поєднувалися між собою за кольором, формою, якістю ниток. Основа також повинна добре пасувати до вив'язаних мотивів.

Оздоблення виробів мережкою

В Україні відомо понад 100 технік вишивання, які можна поділити на лічильні і по вільному контуру. Лічильні шви вико­нують за точним розрахунком ниток на тканині. Шви по вільному кон­туру вишивають за попередньо нанесеним малюнком на тканині.

Лічильні шви, що виконують на попередньо прорідженій (нитки підрізують і висмикують) тканині, називають ажурними.

До таких лічильних швів належать мережки.

Мережкою називають ажурну або прозору вишивку, виконану на місці висмикнутих із тканини ниток.

Віддавна мережки були відомі у вишиванні багатьох народів. В Україні нею оздоблювали найрізноманітніші вироби: одяг, рушники, скатертини, узорні покривала на ліжка, занавіски тощо.

Оздоблення виробів мережкою було завжди популярне. Орнаменти з використанням мережки надають вишивці витонченості та вишуканості. Гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, платтях, костюмах, чоловічих сорочках, дитячому одязі, білизні, косинках, серветках тощо (мал. 82).

Мережки можуть бути основною частиною узору або способом об­робки країв вишитих виробів — скатертини, серветки, рушника, фіран­ки. В одязі за допомогою мережки можна з'єднувати полотнища, що на­зивається змережуванням.

Суттєве значення для вишивки має кольорова гама. Потрібно врахову­вати ритмічне чергування кольору, виділення основного тону, який надає вишивці необхідну цільність і завершеність. Візерунки мережок викону­ють переважно нитками світлих тонів (білими, голубими, рожевими) на білій тканині. На тканинах інших кольорів мережки виконують нитками в тон тканини. Ажурність наскрізного шиття білим по білому особливо характерна на Полтавщині, Чернігівщині. У південних і західних облас­тях України застосовують і кольорові нитки, за допомогою яких створю­ють яскраві візерунки на ажурному фоні.

Історія розвитку українського вишивання нагромадила безліч різно­манітних мережок. Серед усього розмаїття видів мережок чітко просте­жуються основні, так звані прості мережки, на базі яких виконують усі інші. Залежно від місцевості той самий вид мережки може мати різні на­зви.

Якість і краса виконаної мережки залежить від правильно підібраних матеріалів та інструментів.

Матеріалом для вишивання мережок є тканина (основа), на якій ви­шивають, а також те, чим вишивають, тобто нитки.

Для лічильної вишивки, до якої належить мережка, беруть тканину з полотняним переплетенням ниток (льняне або бавовняне полотно, ба­тист, маркізет, бортівка), тобто таку, на якій легко лічити і витягувати нитки.

Зручною для початківців є густа канва «Аіда» (мал. 83) — спеціальна вишивальна тканина, в якої нитки основи й утоку (піткання) однакової товщини. її структура створює чітко окреслені квадрати, які полегшу­ють процес лічби. Отвори в кутах квадратів цієї тканини полегшують прокол голки. «Аіду» особливо широко використовують для вишивання рушників, серветок, скатертин тощо.

Тип тканини вибирають залежно від техніки вишивання, призначен­ня та узору виробу.

Народні майстри й художники вишивають на натуральних тканинах — полотні (часто домашнього виготовлення), маркізеті, бортівці та ін. Особ­ливо шанобливе ставлення до льняного полотна. На ньому вишивають фамільні речі. Льон має великий запас міцності. З часом, після прання і прасування, льняне полотно стає ще кращим. Найліпша його якість — воно має елегантний вигляд.

Нитки, залежно від призначення виробу та техніки виконання, засто­совують різноманітні як за кольором, так і за товщиною (номерами). Для мережки можна використати бавовняні котушкові нитки, шовкові, муліне тощо. На тонких тканинах виконують мережку нитками № 60, 80, на грубих — нитками середніх номерів. Добирати нитки для роботи треба при денному світлі, бо електричне змінює їх колір.

Для виконання мережок, крім тканини і ниток, треба мати ножиці, ле­зо, набір голок з вушками різної величини, п'яльці та сантиметрову стрічку.

Підбір голки залежить від товщини нитки і

щільності тканини.

Ножиці потрібні двох видів: маленькі, з гостри­ми загнутими кінцями — для підрізання та витягу­вання ниток під мережки і великі — для розрізання тканини. Треба звертати увагу на якість ножиць, вони повинні бути гострі, зі щільно стиснутими ле­зами.

Можна використовувати для підрізання ниток лезо. Для цього треба голкою підняти необхідну кількість ниток і розрізати їх лезом на голці.

Сантиметрову стрічку застосовують під час визначення на тканині чи виробі місця для вишивки.

П'яльці можна брати круглі, квадратні, пластмасові і дерев'яні. їх ви­користовують для забезпечення натягу тканини. Стібки, виконані за їх допомогою, лягають рівніше й малюнок не перекошується.

Виконувати мережку неважко. Робота не потребує складних присто­сувань та особливих умов праці. Треба мати лише голку, нитки й полот­но. Якщо є вміння й бажання, опануєш цей вид ажурного шва швидко. Обов'язково полюбиш цей вид діяльності і поступово зможеш перейти від найпростіших візерунків до складніших мережок. Неповторність краси вишивки дасть змогу тобі набути душевного комфорту.

Обробка краю вишивки

Обробка країв виробу має бути гармонійним закінченням композиції вишивки. Для обробки вишитих ви­робів застосовують різноманітні шви: торочки, китички, рубцювання, зубцювання, облямівку.

Краї серветок, скатертин, комір, рукава та низ сорочок оформляють мережками. Найпоширеніший спо­сіб — рубцювання, тобто обробка країв виробів рубцями. Рубець — підігнутий і підшитий край виробу.

Ширина рубця залежить від при­значення: для білизни й блузок — зав­ширшки до 5 мм; для серветок — 1,5 см; для рушників та скатертин — 2...З см.

Для оздоблення виробу закріплю­ють краї виробів (мал. 92), підшиваю­чи їх з виворітного боку мережкою. Найпростіше виконати рубець «оди­нарним прутиком». Спочатку висми­кують потрібну кількість ниток пара­лельно зрізу (на відстані подвійної ширини рубця плюс 5 мм). Край тка­нини уздовж зрізу підгинають на 5 мм. Потім ще раз підгинають так, щоб загнутий край збігався із витяг­нутими нитками. Підігнутий край на­метують швом «уперед голкою». Далі закріплюють нитку справа під руб­цем. Виконують мережку «одинар­ний прутик», захоплюючи підігнутий край тканини. Нитку наметування видаляють.

Якщо мережку у виробі викону­ють однією смужкою (рушник, доріжка, блузка), то розміщувати її потрібно, відступивши від лінії під­шивки краю виробу на 0,5... 1 см (мал. 93). Наскрізні мережки мають негар­ний вигляд.

Якщо наскрізні квадрати в кутках мережки невеликі, то їх можна не обробляти, а якщо великі — оброби­ти кутові сторони петельним швом (мал. 94).

Часто краї виробів оздоблюють способом — торочка мережкою (мал. 95). Спочатку на певній від­стані (2...5 см) від краю тканини вис­микують 4—5 ниток для мережки.

Внутрішній край прорідженої смужки обробляють «одинарним прути­ком», а всі зовнішні нитки паралельно зрізу висмикують.

 

 

Спідниці кльош і клинові

Спідниці кльош і клинові

Спідниці кльош значно розширені по лінії низу та не мають виточок по лінії талії. На малюнку 20 показано зовнішній вигляд двох спідниць кльош — «півсонце» та «сонце».

Мал. 20. Спідниці кльош: а — «півсонце»; б — «сонце»

Спідниці кльош виготовляють із тканин, що гарно драпіруються на фігурі, тобто спадають м'якими складками. Це можуть бути м'які шер­стяні, бавовняні, шовкові та інші тканини.