Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Техника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ? Влияние общества на человека Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления	Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ Монети і грошовий обіг античної епохи ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒ Монети античної епохи (VII ст. до н.е. – V ст. н.е.) Як і все античне мистецтво, за художнім оформленням античні монети поділяють на чотири стилеві періоди (які, правда, менш чітко проявляються у віддалених частинах античного світу, наприклад, у Північному Причорномор’ї): 1) архаїчний (приблизно 645-490 рр. до н.е.); зі схематичним зображенням людей, тощо; 2) класичний (490-330 рр. до н.е.) з композиціями, виконаними до найменших деталей; 3) елліністичний (330 р. до н.е. – 27 р. н.е.), найбільш художньо довершений, із зображеннями правителів; 4) римський (27-476р.н.е.). Перші три періоди охоплюють час існування давньогрецьких міст і держав.   Монети Стародавньої Греції Ще у домонетний період використовувалися терміни для товаро-грошей, частина яких перейшла на назви певних монет: обол (чотирикутний стальний стержень), драхма (6 стержнів, затиснутих у жменю), талант (найбільша, запозичена з Вавілону, міра ваги, яка спочатку дорівнювала вазі бика, а згодом зменшувалася). Починаючи з архаїчного періоду чимало грецьких міст почали карбування монет. Оскільки ці міста були досить ізольовані (розділені горами, морями), то склалося багато окремих монетних систем. Одні з них базувалися на статері, як основній грошовій одиниці, який карбувався із золота або з електру (мілетська, із зображенням голови лева, вагою 14,25г; фокейська, із зображенням тюленя вагою понад 16г; перська, вагою 8,4г). Інші системи базувалися на драхмі, яка карбувалася зі срібла: егінська, із зображенням черепахи (дві драхми вагою 12,14г = статеру); евбейська, пізніше – аттична, з драхмою вагою 4,36г; коринфська, фінікійська тощо).

 

 

9 1. Історія фарфору (порцеляна). Види та технологія виробництва

Порцеляна з'явилася в Китаї вже в 6-7 столітті, тоді як перший порцеляновий завод у Європі відкрився тільки в 1710 році. Однак було б несправедливо починати говорити про порцеляну, не сказавши кілька слів про кераміка, адже китайська порцеляна не була винайдена за один день, а поступово розвилася на базі кераміки.

Перші керамічні вироби з'явилися в Китаї 10-11 тисяч років тому. Учені думають, що в стародавності виробництвом кераміки в основному займалися жінки. Самий древній з відомих способів виготовлення кераміки полягав у наступному: глину розгортали в довгі ковбаски, якими обвивали по спіралі кам'яну або керамічну форму, починаючи із дна посудини й закінчуючи горлечком. Інший древній спосіб виготовлення кераміки був виявлений кілька років назад у провінції Ганьсу. Із глини формували невеликі шматочки, які потім склеювали між собою, виліплюючи в такий спосіб посудину. Пізніше було винайдене перше гончарне коло, це було дерев'яне коло, що приводився в рух за допомогою дерев'яної тичини. Спочатку так зване повільне гончарне коло використовувалося для поліпшення керамічного посуду, що робили вручну, потім повністю перейшли до виготовлення посуду на гончарному колі.

У первісні часи печей для випалу кераміки ще не існувало. Висушені на сонце або на вогні заготівлі із глини ставили на настил із сухої трави й хмизу, а також обкладали травою й хмизом із чотирьох сторін і зверху. Потім це спорудження обмазували розчином з жовтої глини, залишаючи спеціальні невеликі отвори для піддуву, щоб хмиз і трава не згоряли занадто швидко. Хмиз і траву підпалювали знизу, щоб вогонь починав поширюватися знизу, і температура повільно зростала. Процес випалу тривав від двох до восьми годин.

Однак такий спосіб випалу не дозволяв контролювати швидкість температури, що підвищується, усередині так званої печі, особливо коли трава й хмиз вигорали, відкриваючи для полум'я заготівлі із глини. Температура звичайно досягала близько 800 градусів. Після випалу, це тимчасове спорудження руйнували й діставали готові вироби. Подібний первісний спосіб випалу кераміки дотепер практикується серед національних меншостей на південно-заході Китаю, наприклад, у національності Дай у Сишуанбанна.

Залежно від складу порцелянової маси й глазурі різняться тверда й м'яка порцеляна. Якийсь проміжний вид представлений так званою кістяною порцеляною.

Тверда порцеляна містить в основному два вихідних матеріали: каолін (чиста глина - тугоплавка, жирна й украй пластична маса) і польовий шпат (найчастіше в з'єднанні з білою слюдою; відносно легко плавиться). До цих основних речовин додається кварц або пісок.

Властивості порцеляни залежать від пропорції двох головних речовин: чим більше каоліну містить його маса, тим сутужніше її плавити й тим вона твердіше. Суміш цю перемелюють, замішують, промивають і потім висушують до ступеня здатного до прийняття форми тістоподібного стану. Виникає пластична маса, яку можна або відливати у формах, або обточувати на гончарному колі. Відформовані предмети двічі обпікаються, спочатку при 600-800 С, а потім - уже із глазур'ю - при 1300-1500 С.

Глазур складається з тих же субстанцій, що й черепок, тільки в іншій пропорції, і завдяки цьому може з'єднуватися із черепком зовсім однорідним образом. Її не можна не відбити, не відшарувати.

Тверда порцеляна відрізняється міцністю, сильною опірністю жару й кислотам, непроникністю, прозорістю, раковистим зламом і, нарешті, чистим дзвоновим звуком.

У Європі він винайдений в 1708 році в Мейсене Йоганном Фрідріхом Бетгером.

М'яка порцеляна, називана також художньою або фриттовою, складається переважно із сумішей склоподібних речовин, так званих фритт, що містять пісок або кремінь, селітру, морську сіль, соду, квасці й товчений алебастр. Після закінчення певного часу плавки до цієї маси додається мергель, що містить гіпс і глину.

У принципі, виходить, мова йде про плавлену склоподібну речовину зі збільшенням глини. Всю цю масу розмелюють і фільтрують, доводячи до пластичного стану. Відформований предмет обпікається при 1100- 1500 С, роблячись сухим і непористим. Глазур переважно зі скла, тобто з легкоплавкої речовини, багатого окисом свинцю, що містить, крім того, пісок, соду, поташ і вапно. Уже глазуровані вироби піддаються вторинному випалу при 1050 - 400 С, коли глазур з'єднується із черепком.

У порівнянні із твердим м'яку порцеляну прозоріше, білий колір його більше ніжного, іноді майже вершкового тону, однак жаростійкість цієї порцеляни нижче. Злам прямої, причому неглазурована частина в зламі зерниста.

Початкова європейська порцеляна в більшості був м'яким, чому прикладом прекрасні й дуже цінні вироби старого севру. Винайдено він в XVІ столітті у Флоренції (порцеляна Медичі).

Так звана порцеляна Медичі, що по своїх властивостях займав середнє положення між твердою й м'якою порцеляною, був хоча й прозорим завдяки білій глині з Віченци, але жовтуватим, і глазур тому застосовувалася біла, уже знайома по майоличному виробництву.

Збереглося приблизно 50 автентичних речей - тарілок, блюд, підношень, польових фляг, ваз, умивальників і глечиків. Декоровано вони або стилізовані квітки за зразком декору на перській кераміці, або гілками й запозиченими із сучасної італійської кераміки гротесками із птахами, чотирьох очками й маскаронами, тим часом як виконаний декор кобальтом, сполучиться іноді із синювато - ліловою фарбою - з окису марганцю. Мануфактура діяла до першої чверті XVІІ століття включно.

Кістяна порцеляна являє собою відомий компроміс між твердою й м'якою порцеляною. Його склад відкритий в Англії, і там же близько 1750 року почалося його виробництво. Крім каоліну й польового шпату, він містить фосфат вапна з перепаленої кістки, що робить можливої більше легку плавку. Обпікається кістяна порцеляна при 1100-1500 С.

Отже, мова йде по суті про тверду порцеляну, але такому, котрий шляхом примішування перепаленої кістки робиться м'якше. Його глазур в основі та ж, що на м'якій порцеляні, але містить, крім окису свинцю, деяка кількість бури для кращого з'єднання із черепком.

При відповідному калильному жарі ця глазур плавиться й міцно з'єднується із черепком. По своїх властивостях кістяна порцеляна займає проміжне положення між твердим і м'яким. Вона витриваліше й твердіше м'якої порцеляни й менш проникний, але з ним у нього загального досить м'яка глазур. Колір його не такий білий, як у твердої порцеляни, але біліше, чим у м'якого.

Уперше кістяна порцеляна застосована в 1748 році в Бау Томасом Фраєм.

Англійська порцеляна 18 століття виконаний з м'якої пасти. М'яку порцеляну інакше називають художнім. Він виробляється із сумішей склоподібних речовин, що містять пісок, селітру, морську сіль, соду, товчений алебастр. При плавці до цієї маси додається мергель, що містить гіпс і глину. У порівнянні із твердою порцеляною - м'який прозоріше, його білизна значно більше ніжна. Тверда паста - це суміш каоліну й польового шпату, або порцелянової глини й напіввивітреного граніту.