Дамирли М.А. К новой концепции исторического познания права // Правоведение. - 2003. - № 3 (248). - С. 159-169.

Козлихин И.Ю. О нетрадиционных подходах к праву // Правоведение. -2006. - № 1. - С. 31 – 40.

Козюк М.Н. Модели правопонимания// Новая правовая мысль. - 2003. - № 2 (3). - С. 2-5.

Мартышин О.В. Метафизические концепции права //Гос. и право. – 2006. – № 2. – С. 64 – 71

Нерсесянц В.С. Право – математика свободы. – М.: Юрист, 1996. – 280 с.

Нижник Н.С., Шукшина Е.Г. Реалистический позитивизм: в поисках интегративного типа правопонимания // Государство и право. – 2005. - №5. – С.104

Новгородцев П.И. Историческая школа юристов. – СПб.: Лань, 1999. – 192 с.

Мартышин О.В. Совместимы ли основные типы понимания права? //Гос. и право. – 2003. – № 6. – С. 13-21

Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб.: Лань, 2000. – С.377-507.

Поляков А. В. В поисках интегрального типа правопонимания //История государства и права. - 2003. - № 6. - С.7-8.

Ромашов Р. А. Реалистический позитивизм: Интегративный тип современного правопонимания //Правоведение. -2005. - № 1. - С. 4-12.

Четвернин В.А. Современные концепции естественного права / Отв. ред. В.А. Туманов; АН СССР, Ин-т гос-ва и права. – М.: Наука, 1988. – 140 с

 

Розділ 11. Поняття і сутність права

 

Поняття та ознаки права

 

У праві, як складній категорії, можна виділити юридичну та соціальну сторону. У суто юридичному сенсі слова право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених і забезпечуваних державою правил поведінки. Право як соціальне явище є регулятором суспільних відносин. Через формальне закріплення міри свободи, рівності і справедливості право виражає єдність загальносоціальних і групових інтересів.

Право – це система загальнообов’язкових, формально-визначених, встановлених і охоронюваних державою правил поведінки, що виражає міру свободи і справедливості, досягнуту певним суспільством, і служить для регулювання суспільних відносин.

Сутність і цінність права як явища соціального порядку виявляється через його ознаки:

1) загальнообов’язковість. На відміну від інших соціальних норм правові приписи адресовані всім учасникам правових відносин і є обов’язковими для них;

2) нормативність. Право складається із правил загального характеру, розрахованих на неодноразове застосування. Право виступає як рівний масштаб і модель поведінки людей;

3) формальна визначеність. Правові норми, як правило, фіксуються письмово, вони мають певну логічну структуру. Право встановлює певні рамки поведінки суб’єкта, чітко формулюючи його права і обов’язки;

4) системність. Право є цілісною системою взаємопов’язаних норм;

5) зв’язок з державою. Право пов’язане з державою перш за все тим, що правові норми встановлюються або офіційно визнаються державою. Право охороняється державним примусом;

6) регулятивна. Право виступає як регулятор суспільних відносин і в цьому полягає його головна соціальна цінність;

7) вираз міри свободи і справедливості. Право нерідко називають математикою свободи. Дійсно, право утілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої інтереси. Крім того, воно встановлює баланс між поведінкою людини та її соціальним положенням (справедливість);

8) процедурність. Процедура, тобто встановлений порядок і послідовність дій, передбачена як для видання, так і для реалізації юридичних норм;

9) компромісний характер. Право за своєю природою є інструментом соціального компромісу, своєрідного договору в масштабі суспільства.

Сутність права

 

Сутність – це внутрішній зміст предмету, що виражається в єдності всіх його різноманітних властивостей і відносин. Визначення сутності права, кінець кінцем, зводиться до відповіді на три питання: «Хто створює право? Кому воно повинне служити? Яким чином виявляється сутність права?». Представники різних шкіл права по-різному відповідають на ці питання.

Прихильники соціологічного напряму по аналогії з сутністю держави виділяють два аспекти у сутності права: класовий і загальносоціальний. Кожний з них переважав у певний період історичної еволюції. Загальносоціальна сутність права полягає в тому, що право виражає узгоджену волю населення, сформовану в результаті взаємних поступок. Право створювалося людьми для задоволення потреби у врегулюванні і передбачуваності соціальних взаємодій в умовах нерівності. Люди не можуть існувати, не взаємодіючи, не створюючи колективів і організацій. Проте в більшості своїй інтереси і потреби людей не співпадають, оскільки всі люди мають різні здібності, різне матеріальне та соціальне положення.

Внаслідок цього їхня спільна діяльність передбачає наявність чітких правил, що визначають рівний і загальний масштаб поведінки. Обов’язковість дотримання таких правил додає людським діям передбачуваність, керованість, а всьому суспільству – стабільність і впорядкованість його життя.

Класова сутність права полягає в тому, що воно виражає волю пануючої соціальної спільноти (касти, стану, класу). Вперше право з волею правлячої групи пов’язав Т.Гоббс, кажучи, що «право є продукт волі тих, які мали верховну владу над іншими». Надалі цю ідею сприйняли К.Маркс і Ф.Енгельс, уточнивши, що право «є зведена в закон воля економічно пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами його життя».

На різних етапах розвитку суспільства класовий аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Для сучасного етапу розвитку права характерним є розширення його загальносоціального змісту.

Прихильники природно-правового підходу до права бачать сутність права виключно в його загальнолюдському змісті, у закріпленні правом цінностей індивідуальної свободи, незалежності та безпеки. Право виступає як формалізоване добро, справедливість, милосердя, гуманізм.

Нормативістське розуміння абстрагується від соціальних характеристик права і тому пов’язує сутність права виключно з волею держави. Так, за визначенням російського юриста В.М.Хвостова правом є «ті норми поведінки, які узяті під захист державою». Призначення права полягає в тому, що воно є державно-владним нормативним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів.

З яких би позицій не оцінювалася сутність права, вона виявляється через такі якісні риси права як його ознаки, принципи, функції.

 

Функції права

 

Функції права – це основні напрями впливу права на людину і суспільство (суспільні відносини). Категорія функцій права допомагає з’ясувати соціальне призначення права, характер його впливу на поведінку учасників суспільних відносин.

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні функції права. Якщо з приводу спеціально-юридичних функцій спостерігається єдність поглядів учених-юристів, то перелік загальносоціальних функцій права у кожного свій. Звичайно його складають наступні загальносоціальні функції:

1) інформаційна – полягає в інформуванні індивідів про їхні права та обов’язки;

2) орієнтаційна – полягає в націлюванні індивідів на позитивні правові установки, на здійснення правомірних і утримання від неправомірних дій;

3) виховна – полягає в загальноправовому впливі на духовну сферу, націлена на виховання пошани до права;

4) культурно-історична – виражається в нормативному втіленні духовних цінностей і кращих досягнень народу. Право є досягненням національної та світової культури;

5) стабілізаційна – полягає в забезпеченні стабільності і відтворення соціальної системи, в якій діє право.

Крім того, в окремих роботах указують на такі загальносоціальні функції:

6) соціального контролю – полягає в тому, що поряд із мораллю, релігією та іншими соціальними регуляторами, право впливає на поведінку людей, направляючи його у бажаний для суспільства бік[12];

7) організаторська – полягає у встановленні, зміні та припиненні відносин між учасниками суспільного життя;

8) управлінська – полягає в мобілізації учасників суспільного життя на виконання певних соціальних завдань, вирішення певних соціальних проблем[13].

Оскільки право впливає на багато сфер людської діяльності, можна також говорити про наявність економічної, політичної, ідеологічної функцій права. Але для юриста принципове значення мають власне юридичні функції права: регулятивна та охоронна.

Регулятивна функція права виявляється в тому, що приписи правових норм вносять впорядкованість у суспільні відносини. Виконуючи функцію регулятора суспільних відносин, правова норма указує індивіду на лінію його поведінки в тому або іншому випадку. Дія цієї функції виявляється у дозволах, рекомендаціях, пільгах і заохоченнях. Регулятивна функція права має первинне значення. Вона найбільшою мірою відображає природу права: суб’єктам права надається правомочність, у межах якої вони діють вільно, на свій розсуд.

Розрізняють різновиди регулятивної функції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну. Регулятивна статична функція права виявляється в закріпленні тих або інших стабільних станів (статусів): статусу особистості, статусу юридичної особи, форм держави, компетенції державних органів, повноважень посадовців тощо. Регулятивно-статична функція реалізується за допомогою дозвільних та заборонних норм і правовідносин пасивного типа, що виникають на їхній основі. У подібних ситуаціях суб’єкти права самі, за власною ініціативою проявляють правову активність.

Регулятивна динамічна функція права «обслуговує» соціально-правові процеси: торгівлю, виробництво нових цінностей, перехід майна та інших благ від одних осіб до інших. Вона втілена в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосередкуючих процеси в економіці, інших сферах суспільного життя.

За допомогою регулятивно-динамічної функції право визначає, якою повинна бути майбутня поведінка людей. Ця функція здійснюється за допомогою зобов’язуючих норм. Так, законодавством встановлені обов’язки виконати військовий обов’язок, платити податки, дотримуватись трудової дисципліни, виконувати зобов’язання за договором тощо. Регулятивно-динамічна функція знаходить свій прояв у правовідносинах активного типа.

Охоронна функція полягає в тому, що право захищає соціальні цінності, блага, суспільні відносини шляхом встановлення заборон, обмежень і покарань за порушення заборон. Основне призначення охоронної функції права полягає в запобіганні порушенням норм права. Ефективність охоронної функції є тим вищою, чим більше суб’єктів права підкоряються її розпорядженням. Охоронна функція носить похідний від регулятивної функції характер. Вона покликана забезпечити нормальну дію регулятивної функції права.

Т.Н.Радько і О.Ф.Скакун виділяють також компенсаційну, обмежувальну і відновну функції права. Т.Н.Радько розглядає їх як самостійні функції, а О.Ф.Скакун як різновиди охоронної функції права[14].

Компенсаційна функція права полягає у відновленні соціальної справедливості. Наприклад, у разі незаконного звільнення з роботи, можлива одночасна реалізація відновної та компенсаційної функцій: відновлення на роботі та компенсація за вимушений прогул.

Конституція України передбачає відшкодування (компенсацію) матеріальної або моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовців (ст.56), у разі відміни рішення суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, заподіяну безпідставним засудженням (ст.62).

Обмежувальна функція виявляється у встановленні певних меж для суб’єктів права. Метою є недопущення свавілля індивідів один до одного. Ці обмеження формулюються у заборонних та зобов’язуючих нормах. Обмеження прав – це свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція України, закріплюючи політичне та ідеологічне різноманіття (ст.15), одночасно прямо забороняє створення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких направлені на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Завдяки обмежувальній функції право виступає гарантом стабільності і справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку і реалізації права людини і громадянина.

Відновна функція права займає особливе місце в механізмі правової дії. За допомогою правових засобів відновлюється колишнє правове положення суб’єкта права, особа знов стає володарем тих прав, яких вона була позбавлена (їй повертається її майно, вона відновлюється на роботі, реабілітується її ім’я, відновлюється порушений громадський порядок).

Цінність права

Цінність права – це його позитивна значимість (роль) у задоволенні потреб суб’єкта[15].

Поняття цінності права покликане розкрити його позитивну роль для суспільства, окремої особи. І легістський, і юридичний типи праворозуміння, і різні правові школи визнають цінність права, проте бачення цієї категорії у них різне.

З позицій легістського підходу право має, перш за все, інструментальну цінність. Воно додає діям людей організованість, стійкість, узгодженість, забезпечує їхню підконтрольність, і тим самим вносить порядок у суспільні відносини, робить їх цивілізованими. Державно-організоване суспільство не може без права налагодити виробництво матеріальних благ, організувати їх більш менш справедливий розподіл. Право закріплює і розвиває ті форми власності, які внутрішньо властиві природі даного ладу. Воно виступає могутнім засобом державного управління. Вихідним для розуміння права в цій якості є його особливості як інституційного утворення, а саме: загальнообов’язкова нормативність, формальна визначеність, державна гарантованість.

Юридичний тип праворозуміння, якому у принципі властиве аксіологічне (ціннісне) бачення права, стверджує, що право – не тільки інструмент, але й самостійна цінність. Власна цінність права – є вираз у праві свободи та активності людей відповідно до принципів рівності та справедливості. Право надає учасникам суспільних відносин простір для свободи у вигляді суб’єктивних прав; одночасно воно направлене на виключення свавілля як з боку особи, так і з боку держави.

Власна цінність права має два вимірювання і виявляється у вигляді соціальної цінності права і особової цінності права. Соціальна цінність права полягає в тому, що:

– за допомогою права забезпечується загальний стійкий порядок в суспільних відносинах;

– завдяки праву досягається визначеність, точність в самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання здатне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відокремити її від свавілля та несвободи;

– право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, бо перешкоджає незаконним втручанням у сферу її правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності та інших примусових заходів;

– право у цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості;

– на правовій основі формуються інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, вільна «четверта влада» (засоби масової інформації) і правова держава.

Особистісна цінність права полягає в тому, що воно виражає масштаб свободи особи у суспільстві та втілює ідеї рівності і справедливості. Зокрема, право виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, воно затверджує рівність всіх громадян перед законом незалежно від їх походження, матеріального положення, соціального статусу тощо. Цінність права, таким чином, полягає в тому, що воно пронизане гуманними початками. Гуманістичний характер права виявляється не тільки в тому, що воно відкриває особистості доступ до благ, але також й в тому, що воно виступає дієвим засобом її соціальної захищеності.

Цінність права полягає й у тому, що воно виступає могутнім чинником прогресу, джерелом оновлення суспільства відповідно до історичного ходу суспільного розвитку. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталітарних режимів, затвердження нових ринкових механізмів. Право у таких ситуаціях грає помітну роль в створенні якісно нової сфери, в якій тільки й здатні затвердитися нові форми спілкування та діяльності. У нинішніх умовах право набуває справді планетарного значення. Право є єдино можливим цивілізованим засобом рішення проблем глобального характеру.

Зрештою, цінність права – це здатність права служити метою і засобом для задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб і інтересів індивідів і суспільства в цілому.