Лекція 9. Тема 5. Українська культура 13 - сер.15 ст.

Лекція 9. Тема 5. Українська культура 13 - сер.15 ст.

Питання до теми:

Українс. культура пізнього Середньовіччя (13 - сер.15 ст.): заг. характеристика.

Вітчизняне релігійне життя 13 - сер.15 ст.

Вітчизняний літературний процес 13 - сер.15 ст.

Вітчизняне образотворче мистецтво 13 - сер.15 ст.

Вітчизняна архітектура 13 - сер.15 ст.

Література

Ксерокс (С.12-17) до цієї теми: 1. С.12 - 13.: про візантійські гуманістичну та богословську думки 13 - сер.15 ст.; 2. С.13 - 14.: про болгарську та сербську богословську думку 13 - сер.15 ст.; 3. С. 14 - сер.15 ст.: про візантійські та болгарські антицерковні єретичні рухи 13 - сер.15 ст.; 4. С.15. - 16.: про розвиток вітчизн. богословської думки у 13 - сер.15 ст.; 5. С.17.: література до цієї теми.

Жишкович В. Монументальна пластика Русі-України: Х - перша половина ХУІ ст. - 1999.

Запаско Я. Пам"ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. - 1995.

Історія релігії в Україні: у 10 т. Т.2.: Українське православ"я. - К., 1997.

Патріарх Димитрій (Ярема). Іконопис Західної України ХІІ - ХУ ст. - 2005.

Свєнціцька В., Сидор О. Спадщина віків: Українське малярство ХІУ - ХУІІІ ст. у музейних колекціях Львова. - 1990.

Питання 1.

Протягом ХІІ - ХІІІ ст. тривав процес занепаду Київської держави - період її подрібнення на так звані удільні княжіння, внаслідок сукупної дії кількох основ. груп чинників, зокр.: 1. внутрішньополітичні чинники, насамперед збройні князівські міжусобиці, як-от боротьба за київський великокнязівський престол синів кн. Володимира Великого та кн. Ярослава Мудрого; 2. зовнішньополітичні чинники, а саме татаро-монгольська навала в пер.пол. ХІІІ ст. на Київську державу. Водночас, під час і після розпаду К.Д. продовжують тривати процеси середньовічного державотворення в східних слов"ян, як-от: 1. російського на Північному Сході К.Д., на базі Ростовської, Суздальської й Володимирської земель, 2. укр-ого на Південн. Заході К.Д., базою якого стали Галицька і Волинська землі. Завдяки політичним і військ. заходам галицьких князів Романа Мстиславича (1199-1205) і його сина Данила Романовича Галицького (1228-1264) у пер.третині ХІІІ cт. засновано Галицько-Волинську державу на основній частині укр. етнографічних земель від Карпат до Дніпра. ГВД, що проіснувала до кінця 70-х рр. ХІУ ст., забезпечувала військовий захист, зовнішньополітичну протекцію та адміністративне урядування на укр. землях, сприяючи розвитку вітчизн-го, насамперед професійного, культ.-мистец-го життя на основі сполучення культурних традицій К.Д. і культурних впливів країн Зах. Європи романської і готичної епох. Важливими осередками культ.-мист. життя на укр. землях у ХІІІ - сер.ХУ ст. були нечисленні релігійні та світські освітньо-наук. центри - писемно-перекладацько-богословські книжні школи при церквах і монастирях,

дворах світської і духовної аристократії (осередок др. пол. ХІІІ ст. при дворі кн. Володимира Васильковича у Володимирі-Волинському й ін.). Протягом пер.пол. ХІУ ст. очільник Вел. князівства Литовського і засновник м.Вільнюс кн.Гедимінас активно здійснював політику захоплення білорус. та укр. етн. земель, а його син - кн. Альгірдас (Ольгерд) у 1360-х рр. об"єднав під своєю владою землі: Волинську, Подільсь., Київс., Переяславс., Чернігівс. й ін. Протягом 80-х рр. ХІУ ст.- 60-х рр. ХУІ ст., передусім внаслідок т.зв. Кревської і Люблінської

уній ВКЛитовс. і Польськ. королівства (Речі Посполитої), майже всі укр. землі увійшли до її складу.

На укр. культ.-мист. життя ХІІІ-сер.ХУ ст. мали значн. вплив: 1. завершальн. етап візант. культури епохи династії Палеологів (1261-1453) - час розквіту і, водночас, завершення епохи Візантійського Відродження ХІІ-ХУ ст., однією з найприкметніших ознак якої було активне ідейно-світоглядне протистояння представників гуманістичної - "антикізуючої", течії у візант. богослов. думці й гуманітаристиці в цілому і пізньосередньовіч. ортодоксальної християнської богословської думки - "ісіхастів", зокр. афонських ченців (дивись у ксероксі - стор.13., перелік їх та назв їх праць); 2. Другий південнослов"янськ. вплив (ХІІІ - сер.ХУ ст.) балканських, гол. чин. болгарської, народних і професійних культур і, за їх посередництва, візантійс. культури, на вітчиз-ні богосл. думку, а також на: мовний процес, літерат. життя, образотворче мистецтво, архітек-ру і т.д. Важливу роль у проведенні цього впливу відіграли ченці та священники Другого Болгарс-го царства, гол. чином, діячі Тирновської книжної школи (1349-1393) у його столиці м. Велике Тирново (дивись у ксероксі - стор.13-14 - осередки писемності болгар та сербів, імена їх діячів та назви їх творів). Зв"язок між першим і другим вказаними впливами на укр-ку культуру ХІІІ - сер.ХУ ст. полягав у тому, що найактивнішими провідниками Друг. південнослов"янськ. впливу були визначні болгарські послідовники "ісіхазму", насампер. преподобний Феодосій Тирновський - учень одного з чільних теоретиків ісихазму препод. Григорія Синайського, та учень преп. Феодосія - св.Євтимій, патріарх Болгарський. Під керівництвом останнього протягом ост. третини ХІУ ст. у Болгарії було проведено реформування Болгар. церкви, зокр. графічно-правописна реформа - перегляд і виправлення, на основі т.зв. "тирновського ізводу" церковнослов. мови ХІУ ст., давніх болгар. перекладів ІХ - ХІІІ ст. візант-кої богослужб. і богословс. літ-ри. Розширяючи церковний календар святами на честь болгарс. святих, св.Євтимій і його учні написали у розробленому ними т. зв. емоційно-експресивному стилі "плетіння словес" багато богословс. і богослужб. текстів (житій, служб, гімнів, "слів" і т.д) на їх честь.

На відміну від богословс. праць учнів св.Кирила ІХ - Х ст., тексти діячів Тирновс. книж. школи, наприк. Гр. Цамблака, митрополита Київс-го, відрізняються значним ускладненням образності й тематики: піднесено-урочист. тон оповіді, численні риторичні звернення й ліричні відступи, довгі синонімічні ряди і ряди епітетів, - підпорядкованих ідеї розкриття засад "ісіхазму" на прикладах християнського подвижництва. Разом із тим, у неширокому колі укр. книжників поширювались наукові і богословс. погляди візантійс-их гуманістів (дивись у ксероксі - на поч. С.13 їх імена й назви їх творів). Вони, спираючись на античну, насамп. давньогрецьку, та ранньохрист-ку гностичну - сполучаючу христ-во з іншими віруваннями, напр. іудаїзмом, філос-ку і богосл-ку думку, переосмислювали у їх контексті візант. богосл. думку або й заперечували її на користь язичництва, як Г.Пліфон. Пропагуючи багатобожжя на ідейній основі античн. олімпійської міфології (Зевс, Посейдон, Гера й ін.), він та його однодумці, як писав автор праці "Візант-кий гуманізм ХІУ-ХУ ст." (1976) І.Медвєдєв, мали за свою програму-максимум заміну христ-ва на новий, язичницький за суттю, культ - "еллінську теологію". Крім того, на укр. землях у широких народних масах поширювались й різні єретичні (з точки зору христ-ої церкви) учення, зокрема богомільство (див. у ксероксі - С.14 -15), відоме в Болгарії з поч. Х ст. Заперечуючи каноніче православ"я, зокр. офіційне церковне життя включно з усією церковною ієрархією, та світську владу, богоміли грунтувались на ідеях космологічного дуалізму, монофізитизму: згідно з ранньохрист. єресями павлікіанством і месаліанством, визнавали одвічне протистояння 2-ох початків буття - доброго (творець невидимого світу) й злого (творець видимого світу). Проголошуючи одним із синів "доброго Бога" сатану, що збунтувався проти нього і став творцем гріховного Всесвіту і перших людей, вони вірили, що інший син "добр. бога" - І.Христос, остаточно переможе сатану під час свого другого пришестя в світ. Із засудженням та запереченням згаданих вище єретичних ідей активно виступили представники "ісіхазму" - візантійські й болгарські богослови, які на основі праць насамп. пр.Г.Синайського і св.Г.Палами розробили учення про "ісіхію"("священномовчазність" - благодатне містичне мовчазне споглядання надприродного світла Переображення І.Христа й обоження ним - "енергіями" Божої сутності, внаслідок ревного чернечого подвижництва, головн. чином "молитви Іісусової" - "Господи, Іісусе Христе, сине Божий, помилуй мене").

(Також навести у відповіді на це питання стислий огляд розвитку укр. культ.-мист. життя в ХІІІ - сер.ХУ ст. по всіх інших питаннях цієї теми - десь 5 речень).

 

Питання 2.

Значну увагу аналізу укр. релігійного життя ХІІІ - сер.ХУ ст. приділили, зокрема, автори вид-ня "Історія релігії в Україні: у 10 т.", які в 2 т. "Українське православ"я" присвятили цій темі другий розділ "Православ"я на укр. землях під іноземною владою до поділу Київськ. митрополії (1240-1458)". Вони вказали, що внаслідок татаро-монгольс. навали на КД. тривав занепад вітчиз. церков.-реліг. життя, зокр. боротьба галицьк. і чернігів. князів Данила Галицьк. та Михайла за своїх кандидатів на посаду митрополита Київс. і всієї Русі із залученням до неї Ватикану й татаро-монг. ханів. Після перемоги під м.Ярославом синів галиц. кн. Романа Мстиславича - Данила і Василька, над угорс. королем Белою Ватикан залучає Данила до антитатарс. християн-ої спілки країн Зах.Європи, але ставленик кн.Данила - Київ. митрополит Кирило 2 (1250 - 1281), був проти ідеї церковної унії з Ватиканом і на поч. 1250 р. переїхав до Володимиро-Суздальс. землі. З 1299 р. Київс. митрополит Максим (1285 - 1305) перебрався до м.Володимир над Клязьмою і галицький кн.Лев І Данилович (1264 - 1300) ініціював створення Галицької митрополії, заснованої постановою візант-го імператора Андроніка 2 і константинополь. патріарха Афанасія в 1302-03 рр. Після скасування Галиц. митрополії у 1347 р. і тимчас. її поновлення в 1371-1391 рр., вже за часів входження укр. земель до ВКЛитовс., за кн. Гедемінаса постала Литовська митрополія, а її першим митрополитом з Візантії був у 1317 р. призначений Феофіл. Протягом 1360-х - 1370-х рр. тривало протистояння між ВКЛитовс. і Московс. кн-твом щодо Київс. митрополії, причому важливу роль у орган-ції церков.-реліг. життя на укр. землях у 1370-х - 1410-х рр. відіграли Київс. митрополити св.Кипріан (1371-1406) і Григорій Цамблак (1415-1419) - учні болгар. патріарха Євтимія, вихованці Тирновської книж. школи (див. про них і їх твори у ксероксі, С.16). У 1439 р. Київс. митрополит Ісидор узяв участь Флорентійському церковн. соборі й підтримав ухвалену там унію Східної і Зах. церков, а в 1448 р. церковн. собор московських єпископів без дозволу Візантії обрав своїм митрополитом Іону, наступник якого - Феодосій, вже був не Київс. митроп., а митроп. Московський і всієї Русі - керівник автокефальної Московс. церкви (стала Московс. патріархатом у 1589 р.). З 1458 р. - остаточний поділ Київс. митрополії на Московс. і Київс. митрополії, друга з яких якраз і стала українсько-білоруською правосл. церквою в Польсько-литовс. державі.

Продовжити відповідь на це питання 2-им та 3-ім абзацами другого питання, причому ксерокс до цієї теми і є відповіддю на це питання, а саме треба згадати основне про: 1. С.12 - 13.: про візант. гуманістич. та богословс. думки 13 - сер.15 ст.; 2. С.13 - 14.: про болгарс. та сербс. богословс. думку 13 - сер.15 ст.; 3. С. 14 - сер.15 ст.: про візантійс. і болгарс. антицерковні єретичні рухи 13 - сер.15 ст.; 4. С.15. - 16.: про розвиток вітчизн. богословс. думки у 13 - сер.15 ст.

Питання 3.

Літературний процес на укр. етнографіч. землях протягом ХІІІ - сер.ХУ ст. безпосередньо продовжував традиції писемності К.Д. і був значною мірою зумовлений перебігом Другого південнослов"янського впливу. Аналізуючи у праці "Розвиток укр. ораторської та агіографічної прози кін. ХІУ - поч ХУІ ст." (1990) історико-культурні засади цього впливу, літературознавець Юрій Пелешенко писав: "У др. пол. ХІІІ та в ХІУ ст. Сербія переживала процес політич. й культур. розквіту. Значну частину Балкан, включаючи Афон, завоювала сербсь. династія Неманичів... У третій чверті ХІУ ст. Сербія виношувала ідею захоплення Константинополя. Помітну роль у культ. житті балканс. слов"ян починає відігравати Афон, який поступово набуває значення правосл-ого міжслов"янського ідеологіч-го, реліг-го і культ-го центру. Заснований тут Хілендарський монастир мав значн. культур. вплив на всі слов"янські православні землі. З кінця ХІІІ ст. починається розквіт сербськ. письменства... Слов"янська писемність Афону ХІУ ст. мала виразне сербське забарвлення... В епоху розквіту т.зв. Другого Болгарс. царства, коли болгари мріяли про перетворення своєї столиці Тирново на "третій Рим", починається піднесення болгарс. писемності... Євтимій Тирновський та його учні й послідовники... створюють так звану Тирновську літературну школу, яка справила значний вплив на книжність не тільки болгар, а й сербів, східних слов"ян... Розквіт літературного життя серед південних слов"ян, що сповідували православ"я, був перерваний поневоленням Сербії та Болгарії Туреччиною (Сербія втрачає незалежність після Косовської битви 1389 р., а Болгарія - після битви під Тирново 1393 р.)". Важл. роль у розвитку укр. писемності ХІІІ - сер.ХУ ст. відіграли сербські та болгарс. книжники, як-от св.Кипріан Цамблак, митрополит Київський та його наступник Григорій Цамблак, митрополит Київський - болгарські священнослужителі, учні болгар. патріарха Євфимія та вихованці Тирновс. книжної школи, автори багатьох урочистих проповідей на честь візантій-их і слов"янських святих та їх житій (дивись ксерокс до цієї теми, стор.15-16).

Крім цих та інш., менш відомих учасників Другого південнослов"ян. впливу, вагомий внесок у розвиток перекладної та оригінальної літератури на укр. землях у ХІІІ - сер. ХУ ст. зробили численні духовні та світські культурні осередки Галицької та Волинської земель, зокр.: Холм, Перемишль, Володимир-Волинськ., Луцьк, - а також Київ й ін. міста. Крім багатьох пам"яток перекладної богослужбов. літ-ри ("Євангелія" - "Оршанське" (ХІІІ ст.), "Волинське" (ХІІІ ст.) й ін.), у ГВД та згодом на укр. землях переписувались і поширювались як уже відомі до того в КД., так і деякі нові пам"ятки візантійс. церков. та світської писемності. Як зазначав у "Історії укр. літератури" (т.5, кн.1) М.Грушевський, посилаючись на працю акад. Соболевського "Південнослов"янсь. вплив на руську писемність у ХІУ - ХУ ст." (1894), уже в сер. ХУ ст. рукописи перекладної візантій. богослов. літератури на укр. землях "надзвичайно близько стоять до південнослов"ян. рукописів ХІУ - ХУ в.: і письмо, і орнаментація, і орфографія їхні - це нове південнослов. письмо, його орнаментація, орфографія, до найменш. подробиць пересаджена в цім часі на східнослов"янс. грунт... цей новий наплив сучасної балканської, зокр. болгарськ. книжності, що наступив з кінцем ХІУ в. і потім продовжувався У ХУ...". Протягом ХІІІ - ХІУ ст. у серб. і болгар. писемності сформувався поширений на укр. землі т.зв. емоційно-експресивний стиль "плетіння словес", засади якого активно розроблялись і втілювались у перекладених з грецької візант-ких богослужб. і богословс. текстах та богослов. працях церковнослов"янс. мовою св.Євтимія Тирновського і, в цілому, усієї Тирновс. книж. школи. Водночас, як зазначив у праці "Укр. літ-ра ХІУ-ХУІ ст." (1988) В.Микитась: "Оскільки частина укр. і майже всі білорус. землі в ХІУ-ХУ ст. перебували в складі Литов. кн-ва, тут почала формуватись спільна літерат-на укр-ко-білор-ка чи білор-укр-ка актова і книжна мова. Вона стала держав. мовою ВКЛ., нею написані правові акти (литов. статути), грамоти, договори, заповіти, листи феодалів, літописи та інш. пам"ятки

писемності... Найдавніш. пам"ятками староукр. мови вважають грамоти ХІУ-ХУ ст., Кам"яно-Струмилівське євангеліє (1411р.)... Поступово на Укр-і утворилися 2 різновиди писемної мови - слов"яноруська і укр. книжна мова. Словянорус. мова склалася на основі взаємодії церковнослов. й давноруської літерат. мов та вживалась переважно в церковнослужб. літ-рі... укр. книж. мова...склалася на основі давньорус.мови і відчутн. впливу на неї живої розмов. мови. Вона наявна у світськ. пам'ятках писем-ті, в літописах, полемічній літ-рі, у віршах".

Крім богословс. праць візантійських і болгарських "ісіхастів", на укр. землях були досить популярними візантійські збірники "Бджола", "Ізмарагд", "Маргарит" й ін., які крім візант. богословс. текстів містили також і уривки творів античних - давньогрецьк. і давньоримс. мислителів, насампер. філософів, та письменників КД. "Ізмарагд" включав: 1. афористичне зведення осн. догматів христ-тва і їх тлумачення у сотні коротких статей - т.зв. "Стословець Генадія, патріарха Константинопольського", 2. "слова" про "почитання книжне" 3. статті, де уславлюються християн. чесноти і знеславлюється язичництво, 4. статті про засади християн. поведінки у родин. і громадс. побуті, - причому майже половина усього тексту - тексти проповідей богословів КД. (преп. Феодосія Печерського, св.Кирила Туровського, св.Серапіона Володимирського й ін.). "Бджола" чи "Книги "Бджола" ("Меліса"): промови та мудрість від Євангелія, і від Апостола, і від святих отців, і розум зовнішніх (язичницьких) філософів" - збірник із згрупованих у 70 статей-"слів" близько двох з пол. тисяч висловлювань і текстів античних мислителів, Біблії, християнс. богословів. На думку автора праці "Києво-Печерський патерик у літер. процесі кін. ХУІ - поч. ХУІІІ ст. на Україні" (1990) Ю.Ісіченка, саме протягом 1220-х рр. - поч. ХУ ст. з"явилась основна редакція КППатерика. Разом із тим, найвідомішою збереженою пам"яткою оригін. літ-ри ГВД став т.зв. Галицько-Волинський літопис у складі Волинського літописного зведення кін.ХІІІ - поч.ХІУ ст. Охоплюючи історію Галицьк. та Волинс. князівств у ХІІІ ст, а саме істор. події на укр. землях протягом 1201 - 1292 рр., цей літопис, по суті, має 2 умовні частини: 1. Літописне зведення кн. Данила Галицького чи Галицьк. літопис (про події 1201 - 1260) з а). Початкової Галицької повісті і Другої Галицьк. повісті, створених у 1240-х - 1250-х рр. у м.Холм наближеними кн. Данила; 2. Волинський літопис (про події 1261 - 1292), що ймовірн. був створений за часів володимир-волинськ. кн. Володимира Васильковича - племінника кн. Данила Галицького, і його наступників. Якщо в Галицьк. літописі йдеться про життя кн. Данила, зокр. про його збройн. боротьбу із татаро-монгол., і обгрунтовано право кн. Данила на галицький престол, політичну спадковість ГВД щодо КД, то в Волинськ. літописі йдеться, зокр., про державотворчу діяльність кн.Володимира Васильковича.

Питання 4.

Протягом ХІІІ - сер.ХУ ст. на укр. землях тривав розвиток традицій образотворчого мистецтва КД., як-от, гол. чином, християнс. монументально-декоративного (мозаїки, фрески) живопису й іконопису, а також книжкової рукописної мініатюри. Як зазначили у праці "Спадщина віків: Україн. малярство ХІУ - ХУІІІ ст. у музейних колекціях Львова" (1990) В.Свєнціцька і О.Сидор: "Пам"яток малярства ХІУ ст. уціліло дуже й дуже мало, але й вони дають деяке уявлення про мистец. рівень і характер тогочас. малярства в Галичині, передус. на Бойківщині. Твори сер.- кін.ХІУ ст. відзначаються глибиною філософс. змісту, напруженою драматичністю кольорового і психологічного ладу композиції, що, очевид., випливало з настроїв тієї доби, коли після смерті останніх князів Романовичів, внаслідок наступальної загарбниц. політики Велик. княз-ва Литовського, Польщі та Угорщини, занепало Галиц.-Волинс. княз-тво...". Відомо, що князі ГВД сприяли розвитку укр. церковного монументального зодчества, як-от: 1. кн. Данило Галицький - патронував зведення в м.Холм церков на честь Св.Богородиці, св. Івана Золотоустого і т.д., 2. кн. Володимир Василькович сприяв зведенню Успенського храму в Володимирі Волинс., - але до нашого часу не збереглись пам"ятки монументально-декорат. живопису ГВД. На думку автора праці "Іконопис Західної України ХІІ-ХУ ст." (2005) Д.Яреми: "До поч. ХУ ст. через недостатню кількість збережених пам"яток ми не можемо говорити про якісь іконописні колективи чи групи ікон спільного походження, - можна згадати лише радрузькі ікони та ікони з Богуші і Нової Весі. Велике багатство іконописання залишили нам майстри, що працювали на поч. ХУ ст. в селах Ванівка та Здвижень... стиль, в якому вони працювали, має в собі відголоски Палеологівського відродження у Візантії... Усе це дає підстави говорити про діяльність тих майстрів як про першу (з тих, що ми можемо виявити) західноукр. іконописну майстерню...". Водночас, ці й інші вчені умовно виокремлюють два провідні художньо-мистецькі осередки релігійного живопису пізнього Середньовіччя на укр. землях: 1. перемишльський і 2. підгірський чи старо-самбірський, - тобто в містах Перемишль і Старий Самбір та прилеглих до них територіях.

Майстри цих та інших осередків пізньосередньовічн. укр. живопису розробляли традиційні ще для КД. осн-ні іконографічні зразки церковн. живопису Візантії, як-от ікони: 1. Іісуса Христа (Вчителя, Вседержителя - Пантократора на троні, у Славі, Деесіс - Моління, Спаса-Нерукотворного й ін.), 2. Св. Богородиці (Одигітрії, Елеуси, Перівлепти, Пантавасиліси й ін. з апостолами, пророками і т.д.), 3. дев"яти янгольських чинів, зокр.св. Архістратига Михайла, 4. церковних свят (насамп. 12 річних великих, як-от Різдва, Пасхи і т.д.), 4. святих, як-от, передус., св. великомученика Георгія-Змієборця, св.Миколая-Дивотворця і т.д. Шедеврами укр. іконопису ХІІІ - сер. ХУ ст., зокр., є такі ікони: 1. менологій-святці (фрагмент з 8-х постатей святих) (поч. ХІІІ ст.), 2. Св. Богородиці Одигітрії - а). (з Успенської церкви м.Дорогобуж, кін.ХІІІ ст.), б). (з Покровської церкви м.Луцьк, поч.ХІУ ст.). Визначними пам"ятками укр. іконопису цього періоду є твори: І). перемишльського осередка: "Переображення Господнє" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст., церква св.Георгія в с.Вільшаниця), "Сходження Св.Духа на апостолів" (поч.ХУ ст., церква св.Параскеви, с.Радруж), "Архістратиг Михайло з діяннями" (друг. пол.ХІУ ст., церква св.Миколи у с.Сторонна), "Св.Микола з житієм" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст., церква св.Параскеви, с.Радруж);

ІІ). підгірського осередка: "Св.великомуч.Георгій-Змієборець" (кін.ХІУ ст.) і "Стрітення зі сценами з життя св. Діви Марії" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст.) - обидві з церкви Собору Йоакима і Анни, с.Станиля). Відзначаючи традиц. візантійський характер цих ікон, дослідники, зокр. Д.Ярема, вказують на виразний вплив на укр. іконопис цієї епохи романського та готичного стилів західноєвроп. мистецтва. Вказуючи на вплив романської традиції на іконопис перемишльського осередка, Д.Ярема, зокр. аналізуючи ікону "Св. апостоли Петро й Павло" (ХІІІ - ХІУ ст. з с. Малнева) та групу ікон церковних свят з с.Радруж, як-от "Вознесіння Господнє" (кін. ХІІІ - поч. ХІУ ст.), провів паралелі між ними й іспанс. і француз. іконами і вітражами ХІІст. у романськ. стилі. Крім того, Д.Ярема вказав і на низку укр. ікон ХІІІ - ХУст. з елементами готики, зокр. ікони Успіння прсв. Богородиці та Св.Богородиці-Одигітрії з Домініканського і Вірменського костелів Львова.

На окрему увагу заслуговують укр. книжкові мініатюри ХІІІ - сер.ХУ ст., дослідженню яких присвячено

низку публікацій Я.Запаска. Докладно аналізуючи у праці "Пам"ятки книжкового мист-ва: Україн. рукописна книга" (1995) кольорові композиції у пам"ятках перекладної богослужбової та богословс. літератури цього періоду, він, у тому числі, розглянув і такі шедеври, як мініатюри: "Іісус Христос, св.Григорій Двоєслов і св. Євстахій" ("Бесіди св.Григорія Двоєслова на Євангеліє", ХІІІ ст., Холмщина), постаті євангелістів (Євангелія "Оршанське" і "Волинське").Увагу науковців привернули і пам"ятки укр. пізньосередньовічної скульптури, комплексн. аналізу яких присвятив працю "Пластика Русі-України: Х - пер.пол. ХІУ ст." (1999) В.Жишкович. Класифікуючи монументальну пластику ХІІ - ХІУ ст., зокр. скульптурний декор в ансамблі храмів ГВД, він зауважив: "У порівнянні з оздобленням римо-католиц. костелів Зах.Європи, де скульптура пишно вкривала фасади храмів, давньоукр. монументальна пластика, зважаючи на її романський характер, виглядала більш "розсудливою" та рефлексивною... Важливою особливістю давньоукр. монум. пластики ХІІ - поч.ХІУ ст. був синкретизм, де поєдналися дві художні системи: русько-візантійська та романо-готична західноєвропейська". Аналізуючи зображення міфологічних істот, зокр. птахів (орлів,грифонів, сіринів й ін.) і рослин. орнамент на галицьких рельєфних керамічних плитах, він вказав, що джерелом їх композиції та стилю були місцеві праукр. наддністрянсько-придніпровс. традиції, що живились мотивами мист-тва Сходу, зокр. Сасанидського Ірану. Аналізуючи типи укр. рельєфних ікон (Іісуса Христа, Св.Богородиці, святих, сюжетні багатофігур. композиції - "Розп'яття" й ін.) епохи ГВД. і вказуючи, що в ХІІ-ХІІІ ст. важл. центром виготовлення різьбленої (кам"яні, вапнякові, шиферні, стеатитові ікони - особисті й храмові) і литої пластики був Давній Галич, він наголосив на поєднанні в творчості їх авторів традицій пізньосередньовічного візантійського і зах.-європ-го мист-ва.

Питання 5.

Характеризуючи у праці "Пластика Русі-України: Х - пер.пол. ХІУ ст." (1999) специфіку розвитку культ.-мист. життя на укр. землях за епохи пізнього Середньовіччя, В.Жишкович зауважив: "У Зах. Європі у період Х-ХІІ ст. значного розквіту набуло романське мистецтво, яке, не будучи справою однієї землі, одного народу,

швидко утвердилось на територ. різних країн Зах. Європи, поширилось у Скандинавії, Польщі, Чехії, Моравії,

Сербії, Хорватії, Словаччині та Угорщ. З романським світом безпосередньо межували західноукр. землі, зокр. Галиц.-Волинс. княз-во. Саме Галицьке кн-тво стало головним провідником романських впливів в Україні та за її межами, на тер-рії інших східнослов"ян. княз-тв... Основні впливи йшли гол. чином з боку безпосередніх

сусідів, з тер-рії Чехії (Богемії), Моравії, Словаччини, Польщі та Угорщини. Про інтенсивні стосунки з цими країнами свідчить, зокр., хар-ер галицької архіт-ури та скульптури". На думку вчених, у ХІІІ - сер.ХУ ст. були

дві осн. архіт.-будівельні школи ГВД: а). галицька, б). волинська, - які сформувались на основі традицій арх-ри

КД., насамп церковн. монументального зодчества, під впливами романського і готичного стилів. Для галицьк. школи (кам"яні фортеці у м.Хотин, Кам"янець, церкви Св. Пантелеймона, Благовіщення і Успенський собор у м.Галич й ін.) типові: кам"яна кладка стін на вапняковому розчині з домішкою товченого каменю і древесного вугілля, стрільчасті - готичні форми віконн. і двірних отворів. Для волин. школи (башти у м.Луцьк і Дрогобич, церкви у Володимирі-Волинському) типові: заміна в кладці стін плінфи на брусчатку, конструктивні прийоми та форми романс. і готич. архітектур. За посередництва цих шкіл тривав розвиток як укр-го, так і російського монументального зодчества пізнього Середньовіччя, бо галицькі майстри зводили храми і на Володимирській та Суздальській землях.

Активну роль у заснуванні та розбудові міст ГВД відіграли її князі, насамперед кн. Данило Галицький, за правління якого було засновано близько 70-ти міст, зокрема Львів та Холм. Саме в останньому з них у сер. ХІІІ ст. за наказом кн. Данила Галицького було збудовано низку храмів, як-от церкву Св. Івана Золотоустого з типовими ознаками пізньороманської зах.-європ. арх-ри - чотири підпружні арки храму спирались на капітелі у вигляді людських голів. Успенський собор у Галичі, за В.Жишковичем, був чи не найпишнішою спорудою за вмістом скульптури: "Цей собор, як і попередні галицькі споруди, був чотиристовпний, тринефний храм з нартексом. З 3-ьох боків його оточували закриті галереї... Із захід. боку храму знаходився пишно декорований

портал... Білокам"яні скульптурні деталі здебільшого прикрашали стіни фасадів... висячі напівколони романс. типу з людськими і тваринними масками прикрашали апсиди собору". Відзначаючи вплив традицій романськ. арх-ри Угорщини на композицію цього собору і, в цілому, церковн. монумент. арх-ри Галиц. землі того часу, В.Жишкович зауважив: "Зразки форм романс. мист-ва потрапляли на Русь, очевидно, при сприянні іноземних

майстрів чи цілих артілей, які привозили із собою книги зі зразками елементів декору... Артілі поповнювались місцевими кадрами ремісників, що сприяло швидкому зростанню художніх ремісничних осередків". Єдиною збереженою до нашого часу пам"яткою реліг. монумент. арх-ри ГВД є церква св.Пантелеймона поч. ХІІІ ст., будівлю й декоратив. оформлення якої В.Жишкович описав так: "На стінах храму повністю відсутні сюжетно-тематичні зображення, немає тератологічних й антропоморфних образів, як в галицькому Успенському соборі чи збудованих пізніше холмських церквах. Архівольти, карнизи та капітелі західного головного порталу покривають суцільні композиції рослин. орнамента... Хар-ер різьблення церкви Пантелеймона перекликається з різьбленим декором деяких мадярських храмів...". Крім кам"яних церков у ГВД., зокр. у Львові, протягом др. пол.ХІІІ - ХІУ ст. було зведено багато дерев"яних храмів.

Література

Ксерокс (С.18-20) до цієї теми: 1. С.18: про розвиток освіти в Україні; 2. С.18-19: про різні антицерковні рухи сер.15 - сер. 16 ст.; 3. С.19 - 20.: основні етапи та провідні представники укр. ренесансного гуманізму сер.15 - 16 ст.; 4. література до цієї теми.

Гелитович М. Богородиця з Дитям і похвалою. - Львів, 2005.

Гелитович М. Українські ікони "Спас у славі". - Львів, 2005.

Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.). - К., 1990.

Європейське Відродження та українська література ХІУ - ХУІІІ ст. - К., 1993.

Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. - К., 2000.

Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. - К., 1994.

Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини ХУІ - першої половини ХУІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї. - К., 1985.

Питання 1.

Внаслідок розпаду ГВД і захоплення та включення більшості укр. етнограф. земель до складу ВКЛитов. і Речі Посполитої, вітчизняні т.зв. "удільні княжіння" припиняють своє політичне існування протягом кін. ХІУ - др. пол. ХУ ст., напр. Київське удільне кн-тво - в 1452 р., а Волинське - в 1471 р. Внаслідок цього впродовж епохи Відродження і поч. епохи Бароко укр. державотворення занепадає, а вітчизняне професійне культ.-мист. життя на осн. частині укр. земель протягом ХУ - сер.ХУІІ ст. формується в річищі розвитку польськ. профес. культуротворення під впливом культур країн Зах.Європи, як-от німец., італійс. та ін. До складу Речі Поспол., згідно з її адмініс.-територ. поділом на той час, входили укр. землі в складі воєводств: 1. Руського (Галицька, Львівс., Перемишльс., Сяноцька і Холмська землі), 2. Белзького, 3. Подільськ., 4. Волинськ., 5. Брацлавськ., 6. Київськ. і 7. Чернігівськ., - які разом становили т.зв. Малопольщу. Частина укр. земель, як-от північні райони Рівненщини і Волині, певн. час входили до складу ВКЛитовського, тоді як до складу Угорського королівства входили централ. і північ. частини укр. Закарпаття. До складу Молдавського княз-тва входила Півн.Буковина, а до Московського княз-ва - землі Слобожанщини. Значну частину південних укр.земель займали ногайська й інші орди - васали Кримського ханства. Як зазначено у виданні "Філософія Відродження на Україні" (1990), "період др. пол. ХУ - поч. ХУІ ст. в історії духовного життя України можна розглядати як епоху зародження і формування елементів ранньогуманістичної культури... даний період можна було б назвати епохою укр-кого Передвідродження. Образно кажучи, це ще не "наступ" власне гуманізму, але вже своєрідний "приступ" до гуманізму. Наступний етап розвитку гуманістичної ідеології на Україні починається, на наш погляд, у др. пол. ХУІ ст. і продовжується до сер. ХУІІ ст. Саме цей період можна вважати укр. Відродж-ням, гол. результатом якого було утвердження світського начала в духовній культурі і становлення національної самосвідомості". В ХУ - ХУІ ст. на укр. землях поширюються ренесанс.-гуманістичні й реформаційні ідеї і, в цілому, культ.-мист. вплив професійних культур країн Зах.Європи епохи Відродження.

Терміном "Ренесанс" (від італ. "рінашере" - відроджуватись, одужувати; "рінашіменте" - відродж-ня), що був запроваджений у науковий обіг у ХУІ ст. італ. архітектором, художником та істориком мист-ва Джорджо Вазарі для позначення наступної після Середніх віків епохи розвитку італ. культури, сучасні вчені позначають окремий, перехідний від Середньовіччя до Нового Часу, період в історії та культурі насамперед країн Центр. та Зах.Європи (сер.ХІІІ - ХУІ ст.). У цей час тривало формування ранньокапіталіст. відносин у Зах.Європі, яке було позначене значною активізацією культ.-мист. життя в ній, насамп. у Італії, внаслідок широкого звернення до надбань античної культури і вироблення на основі її наук. засвоєння якісно відмінного від середньовічного світогляду нового - ренесансно-гуманістичного, світогляду. Вчені виокремлюють 5 осн. історико-культ. типів Відродж-ня: 1. Східне (Китай - УІІІ-ХУІ ст., Персія, Вірменія, Грузія - ХІ-ХУ ст.), 2. Візантійське (ХІІ - ХУст.), 3. Південне чи Італійське (др. пол. ХІІІ - поч. ХУІ ст.), 4. Північне (Нідерланди, Німечч., Франц. - ХУ-ХУІ ст.), 5. Східноєвропейське, зокр. Східнослов"янське, передусім на тер. укр. та білорус. земель у складі Польщі (ХУ - поч.ХУІІІ ст.). Як зазначив один з авторів праці "Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.)" (1990) В.Литвинов: "В гуманізмі епохи Відродж. розрізняють два етапи розвитку - ранній і пізній. Ранній, так званий етико-філологічний, або громадянський, гуманізм виник в Італії (кін.ХІУ - сер.ХУ ст.). у зв"язку з вивч-ям і виклад-ням риторики, граматики, поезії, історії і моральної філософії, на основі класичної античної освіти, починаючи з ост. трет. ХУ ст. гуманістичні інтереси переміщуються в теологію, натурфілософію, природознавство. Це - пізній гуманізм". Виокремлюючи у розвитку ренесанс. гуманізму в Україні три етапи, В.Литвинов так визначив їх: "Перший (приблизно до сер.ХУІ ст.) типологічно схожий з раннім італійським. В цей час гуманістів цікавлять сусп.-політична проблематика, питання етики й естетики. У другому періоді (з др.пол. ХУІ - до поч.ХУІІ ст.) відбулась активна розробка ранньогуманіст. ідей в переплетенні з реформац-ми, а також з ідеями візант. Відродження; активно формується історич. самосвідомість укр. народу, розвивається ідеал гуманіст-го патріотизму. Третій період - др.трет. ХУІІ - поч. ХУІІІ ст., протягом якого розроблявся весь комплекс гуманістичних ідей в значно меншому переплетенні з реформаційними" (див. ксерокс-с.19-20.: осн. етапи та провідні представники укр. ренесансного гуманізму сер.15 - 16 ст.)