Ох-ти асорт-т та власт-ті синтетичних К.

Синтет К готують на основі синтетик полімерів (канчуків і смол). Вони под на 3 групи: 1)гумові К одерж-ть розчиненням синтетик канчуків або сирих гумових сумішей в бензині. Основні власт-ті гшумових К визнач-ся власт-ми застосовуваних канчуків та ін складових частин. Всі гум К дають еластичне вологостійке кл-ве зєднання. 2)К на основі термопластичних смол – оборотні і недостатньо теплості-кі. Х заст.-ть переваж для неметаліч матер-в у виробах, які не під-ся вел мех. Напругам 3)К на основі термореактивних смол. Можуть бути одно- і багатокомпонентними. Однокомп К надходять до спож-ча в готовому вигляді. При нагрівнні вони тверднуть необоротно. Багатокомп К містять смолу й реч для затвердіння, що добавляють до розчину смоли перед застос-м. вони можуть затвер-ти без нагрівання. Їх наз-ть К холодного затвердь-ня. Вони мають більш низьку тривкість і недостатню ст.-ть до тепла і орган розчинників. К гарячого затв-ня дозволяють одержувати дуже тплост-кі кл-ві зєднання, які ст.-кі до дії води, хім. реагентів, масел, орган розчинників і грибків.

13. Проаналізувати вплив сировинних матеріалів на споживні властивості лакофарбових матеріалів.

Вихідними матеріалами для виготовлення оліф, лаків та фарб служать рослинні олії, синтетичні та природні смоли, сикативи, розчинники, розріджувачі, пластифікатори та пігменти.

Рослинні олії – жирова вихідна сировина для осн.видів оліф, масляних лаків та фарб (О, Л, Ф). За спроможністю висихати в покриттях їх поділ.на: висихаючі (лляна, конопляна), не висихаючі (касторова), напіввисихаючі (соняшникова, бавовняна, оливкова). Напіввисихаючі становлять найбільшу групу рослинних масел.

Синтетичні смоли – застосовують алкідні, ненасичені поліефірні, фенолоформальдегідні, меламіноформальдегідні, поліуретанові та деякі інші смоли. В техніці поширюються лаки на основі кремнійогранічних та епоксидних смол.

Серед природних смол найбільше значення мають каніфоль та шелак. Каніфоль – найбільш поширена смола рослинного походження, що вик-ся у вир-ві лаків. Шелак – одна з кращих природних смол для меблевих лаків. Плівки шелакового лаку мають сильний блиск та твердість, проте не вологостійкі.

Сикативи – являють собою кобальтові, марганцеві і свинцеві солі карбонових кислот (лляної олії, каніфолі), розчинні в оліях і прискорюють процес висихання рослинних олій в десятки разів. (Лляна олія висихає 6-8 днів, при + сикативів – 6-10 годин). Найбільше прискорення досягається за допомогою змішаних сикативів.

Розчинники та розріджувачі додаються в Л і Ф для регулювання швидкості їх висихання. Розчинники – легколеткі органічні рідини, спроможні розчиняти плівкоутворювальні речовини (смоли, олії). Розріджувачі – летючі органічні рідини, які добре розмішуються з лакофарбовим розчином і можуть зменшувати його вязкість до необхідного ступеня.

Пластифікатори (дибутилфталат, діоктилфталат, совол) – застосовують ефіри кислот (фосфорної, адипінової) та деякі хлоровані вуглеводні. Це нелеткі олієподібні рідини з високою тем-рою кипіння, добре розчиняють плівкоутворювальні речовини і перемішуються з розчинниками, розріджувачами і пігменти. Підвищують еластичність та адгезійну спроможність плівок. Повинні бути нетоксичні, без різкого запаху, стійкі до світла та атмосферних впливів, негігроскопчними, нейтральними, хімічно стабільними.

Пігменти – високодисперсійні мінеральні та органічні речовини, що володіють визначеним кольором і нерозчинні у воді, орг.розчинниках та плівкоутворювачах. Забезпечують непрозорість та фарбування покриття.

14. Показники споживчих властивостей лакофарбових матеріалів та методи їх визначення.

До загальних властивостей лакофарбових складів належать вязкість, концентрація, швидкість висихання, покривна здатність, токсичність.

Вязкість рідини, що містить плівкоутворювальну речовину, не повинна бути надто високою, щоб не утруднювати роботу малярським пензлем. При підвищенні вязкості лакофарбовий склад погано розливається та не повністю заповнює пори та нерівності поверхні, що погіршує адгезію покриття.

Сильно впливає на ф-х та механічні влас-ті покриття концентрація плівкоутворювальної речовини. Вона повинна бути достатньою, бо тільки тоді досягається необхідна товщина та тривкість плівки.

Швидкість висихання ЛФ складів визначається швидкістю випару летючих розчинників або швидкістю хімічних процесів, які протікають у плівкоутворювачі під дією кисню повітря тепла, каталізаторів та речовин для затвердіння. Розрізняють 2 види висихання: від пилу та повне висихання. Основні властивості ЛФ покриттів хар-ся їх механічними та декоративними властивостями, адгезійною спроможністю, стійкістю до впливу навколтишнього середовища.

Механічну тривкість покриттів оцінюють за розмірами твердості, гнучкості (еластичності), тривкості на удар, стійкості до стирання. Покриття за декоративсними влас-ми пов.відповідати функціональному призначенню та умовам експлуатації. Декоративні влас-ті покриттів хар-ся кольором, блиском, фактурою та класом. За ступенем блиску: матові, глянсові, напівматові, напівглянсові.

1 клас покриття – однорідна гладка та блискуча поверхня без видимих дефектів. Однорідні візерунчаті та рельєфні покриття належать до 2 класу. Більшість товарів народного споживання мають покриття 1 класу.

Адгезія оцінюється тривкістю прилипання ЛФ покриття до поверхні виробу. Найбільш важлива властивість покриття, що залежить від ступеня змочування поверхні виробу ЛФ складом та адсорбції його поверхнею, від розміру сил взаємодії між плівкою та поверхнею виробу.

Стійкість до впливу оточуючого середовища є найважливішою властивістю ЛФП. Її оцінюють за стійкістю до впливу вологи, світла, низьких та високих температур.

15. Порівняльна характеристика асортименту та споживчих властивостей олійних (ОФ) та емалевих(ЕФ) фарб.

Фарби – суспензії пігментів у плівкоутворювачах або їх розчинах.

Олійні являють собою суспензії пігментів в оліфаз висихаючих і напіввисиїхаючих рослинних олій, емалеві (лакові фарби) – суспензії пігментів у лаках.

Олійні за консистенцією: густотерті та готові до вжитку. Застосовують для захисних та декоративних покриттів металевих та деревяних конструкцій. Вони не дуже блискучі, проте вологостійкі та атмосферостійкі.

ОФ готують змішуванням та розтиранням пігментів спочатку з невеликою к-тю переважно натуральної оліфи, одержують густотерті фарби пастоподібної консистенції. Розводять їх до необхідної вязкості перед застосуванням, додаючи оліфу, розчинники та сикативи. Випускають також ОФ готові до вжитку (рідкотерті). Залежно від кольору використаних пігментів ОФ поділ.на: білила та кольорові фарби.

ЕФ одержують змішуванням та розтиранням пігментів з росл.олією чи лаком, а потім розведенням отриманої пасти олійним чи ін.лаком.

ЕФ випускають у різноманітному асортименті, особливо на основі олійних та нітроцелюлозних лаків. Перевагою їх є можливість одержання блискучої поверхні, що нагадує склоемаль. Ожна сказати, що емалева фарба поєднує властивості олійної фарби та олійного лаку.

ЕФ випускають тільки в готовому вигляді.

В залежності від виду лаку, узятого для їхнього виготовлення, емалеві фарби підрозділяють на ряд підгруп: олійні ЕФ, алкідні, сечоалкідні, меламіноалкідні емалі, нітроемалі, кремнійорганічні емалі. Останні дають вологостійке покриття з водовідштовхуючими властивостями.

16. Охарактеризувати споживні властивості, асортимент та сферу застосування воднодисперсійних, клейових та силікатних фарб.

Водно-емульсійні фарби являють собою суспензії пігментів у водяних емульсіях плівкоутворювальних речовин. До їх складу крім плівкоутворювальної речовини, пігментів і наповнювачів, входять пластифікатори і різноманітні функціональні добавки: емульгатори, диспергатори пігментів і наповнювачів, згущувачі, тиксотропні добавки, консерванти (для підвищення стійкості до цвілі та бактеріального розкладання), інгібітори, що запобігають корозію Ме поверхонь.

Найпоширеніші – на основі водяних дисперсій полівінілацетату і акрилових смол, а також стиролобутадієнового латексу. Вони мають слабкий запах, не вогненебезпечні та швидко висихають. Плівки їх мають достатньо високу атмосферостійкість, гарну адгезію до металів, дерева, бетону, цегли. Ці фарби можна наносити на свіжу штукатурку та цемент. Їх застосовують для внутр і зовн покриттів. Застосування емульсій для фарб значно заощаджує рослинні олії.

Клейові фарби – являють собою суспензії пігментів та наповнювачів у водяних клейових розчинах. У якості плівкоутворювачів застосовують кістковий, міздровий, крохмальний чи борошняних клей, а також карбоксиметилцелюлозу.Для клейових фарбових сполук (КФС) застосовують сухі клейові фарби, що являють собою суміш пігментів з наповнювачами (крейдою). Випускають сухі клейові фарби різного кольору, з яких готують КФС під час використання, застосовуючи їх для фарбування оштукатурених поверхонь усередині помешкань. Клейові фарби нестійкі до впливу води, їх можна змити гарячою. Як барвники застосовують охру, сурик, ультрамарин.

Силікатні фарби -суспензії лугостійких пігментів і наповнювачів у водяному розчині калієвого рідкого скла. Їх випускають у вигляді густих паст, розведених перед ужитком водою до необх консистенції, або сухих сумішей пігменту з крейдою, із яких фарби готують розмішуванням у водяному р-ні рідкого скла. Застос для фарбування цементних, гіпсових і вапняних поверхонь, для покриття дерев`яних виробів і споруджень з метою зменшення їхньої горючості.

17. Охарактеризувати призначення, склад, властивості та асортимент оліф.

Оліфами називають переважно перероблені рослинні олії. Їх застосовують для одержання лакофарбових покриттів як самостійно, так і в суміші з фарбовими пігменти і різноманітними смолами. До оліф належать також розчини алкідних смол.

До складу натуральних О входять перероблені рослинні олії та речовини, що прискорюють їх висихання – сикативи. До складу напівнатуральних та щтучних оліф входять також органічні розчинники (уайт – спіріт чи скипидар), що застосовують для регулювання вязкості оліф.

Плівки натуральних оліф після затвердіння окиснюються значно менше, ніж плівки з сирих масел, тому зберігають еластичність та не стають крихкими більш тривалий час. Крім того, мають кращий блиск.

Напівнатуральні – на основі рослинних масел з, їх піддають істотним хімічним змінам в результаті сильної термічної обробки або додавання хім.реагентів, що викликають переетерифікацію. Їх поділяють на ущільнені оліфи (оксоль – лляна оксидована, оліфа сульфоксоль та ін.), переетерифікрвані (алкідні – глифталева та пентафталева) та комбіновані.

Ущільнені О на основі лляної та конопляної олії дають більш тверді та блискучі плівки з підвищеною мех.тривкістю та вологостійкістю. Алкідні мають високу висихаючу спроможність, за властивостями вони рівноцінні ущільненим оліфам, а в ряді випадків краще їх. Недоліком напівнатуральних оліф є підвищене утримання вільних жирних кислот. Комбіновані оліфи мають менше недоліків – не загустівають при розтиранні з пігментами. Їх виготовляють 4 марок.

Штучні – одержують із штучних органічних плівкоутворювачів. Вони грають допоміжну роль, значення їх невелике.

Якість О хар-ся кольором, прозорістю, визначеними розмірами щільності, вязкістю, вмістом золи і неомилюваних речовин, кислотним (число міліграмів їдкого калію, необх.для нейтралізації вільних жирних кислот, що утримуються в 1г олії), йодним числом (хар-є спроможність олії та оліф висихати) та числом омилення.

18. Лаки: класифікація, споживні властивості, асортимент.

Лаками наз.розчини смол в органічних розчинниках. Після висихання вони утворюють на поверхні виробів, що покривають ними, тверді, прозорі і блискучі плівки, що виконують захисні та декоративні ф-ії. Їх застосовують для лакування пофарбованих поверхонь виробів. На їх основі готують грунтовки та шпаклівки. Велика к-ть лаків застосовується для вир-ва емалевих фарб.

КЛАСИФІКАЦІЯ

За призначенням: 1)для зовн.робіт; 2)для внутр.оздоби; 3)для художніх робіт; 4)стійкі до агресивних середовищ; 5)термостійкі; 6)електроізоляційні; 7) лаки спеціального призначення.

За природою плівкоутворення:

*масляні, виготовлені на основі рослинних масел і деяких природних і синтетичних смол;

*смоляні, виготовлені на основі природних і синтетичних смол;

*ефіроцелюлозні, виготовлені на основі ефіріф целюлози;

*асфальтобітумні, виготовлені на основі природних і штучних асфальтів та бітумів.

Від характеру плівкоутворення лаки підрозділяють на 2 групи:

- які утворюють тверді плівки винятково за рахунок випару летючих розчинників, що утримуються в них. Їх плівки термопластичні, рохчинні в органічних розчинниках (спиртові лаки, нітролаки, асфальтобітумні);

- які утв.плівки не тільки за рахунок випару розчинників, а й у результаті різних хім.перетворень плівкоутворюючих речовин. Їх плівки не плавляться та не розчиняються (епоксидні лаки, що не містять розчинників).

МАСЛЯНІ ЛАКИ – розчини смол та росл.олій з сикативами в орг.розчинниках. В асортименті МЛ розрізняють лаки загального призначення та спец.призначення.

СМОЛЯНІ ЛАКИ – розчини синтет.чи природних смол в орг.розчинниках. Висихають за 1-4години. В зал від використаних смол под.на: спиртові лаки, алкідні, ненасичені поліефірні, поліакрилові, поліуретанові, епоксидні.

НІТРОЦЕЛЮЛОЗНІ ЛАКИ – розчини нітроцелюлози з іншими плівкоутворювачами та пластифікаторами в летких орг.розчинниках. Плівки їх безколірні та прозорі, швидко висихають (до 1 години). Переваги: висока вологостійкість, твердість та мех.міцність плівок, легкість виправлення дефектів. Недоліки: низька світлостійкість, висока горючість, слабка адгезія, розтріскування на згинах.

АСФАЛЬТОБІТУМНІ ЛАКИ – вязкі розчини нафтових бітумів, а також камяновугільних пеків в бензині – розчиннику, скіпідарі. Їх отримують з дешевої сировини. Утворюють блискучі чорні плівки. Переваги: висока вологостійкість, хім.стійкість, електроізоляційні влас-ті. Недоліки: низька теплостійкість плівок, слабка стійкість до прямих сон.променів, що визивають руйнування.

19. Мийні засоби: призначення, принцип дії, загальна класифікація.

Мийними засобами наз.речовини чи суміші речовин, які застосовують для очищення поверхні твердих тіл від забруднення.

Найважливішими МЗ є мила та СМЗ.

Мила склад.з натрієвих чи калієвих солей жирних кислот. Всі вони розчинні у воді та мають мийну дію. Солі лужноземельних і важких Ме зазначених кислот у воді нерозчинні і не мають мийних властивостей.

При взаємодії твердих жирів і їх жирних кислот з натрієвого лугу отримують тверді мила, а при взаємодії рідких жирів та жирних кислот з калієвого лугу – мазеподібні мила. Хім.будову натрієвого мила можна зобразити заг.формулою R-COONa, де R – нерозгалужений вуглеводневий радикал.

Синтетичні мийні засоби (СМЗ) являють собою солі органічних сульфокислот або сірчанокислих ефірів. Їх хім.формулу зображують R-SO₃Na (R-сульфат) чи R-O-SO₃Na (R-вуглеводневий радикал). Завдяки зручності вик-ня у машинному пранні частка СМЗ (порошкоподібних та рідких) в світовому вир-ві різко зростає. А вир-во жирових мил знижується за рахунок скорочення вир-ва господарських мил.

Сутність мийної дії: молекула мийної речовини поєднує в собі довгий вуглеводневий ланцюг і сильно полярну солеподібну групу, яка у воді розкладається на іони, завдяки чому здатна адсорбуватися і на гідрофобних і на гідрофільних поверхнях. Полярна солеподібна група забезпечує гідрофільність, водорозчинність; неполярний радикал забезпечує гідрофобність та колоїдні властивості.

Найкращою мийною дією володіють натрієві та калієві солі жирних кислот, молекули яких містять 9-22 вуглецевих атоми у ланцюзі.

20. Порівняти споживчі властивості мила та СМЗ.

Мила – натрієві та калієві солі жирних кислот, які розчинні у воді і мають мийну дію.

СМЗ – солі органічних сульфокислот чи сірчанокислих ефірів.

Переваги СМЗ порівнянно з милом:

*для вир-ва не потрібна цінна харчова сировина;

*мийна дія проявляється в кислому середовищі та в жорсткій воді;

*не створюють лужне середовище, що руйнує вовняні та шовкові тканини.

Недоліки СМЗ порівняно з милом:

-низька піноутворююча спроможність та піностійкість;

-низька мийна дія в мякій воді;

-знежирюють шкіру рук, приводять до сухості;

-важке біозасвоєння у стічних водах, бо СМЗ є отрутою для них.

21. Класифікація та характеристика асортименту господарського та туалетного мила.

Мила склад.з натрієвих чи калієвих солей жирних кислот.

Залежно від фіз.стану мила под.на тверді (у шматках), мазеподібні, рідкі та порошкоподібні.

За способом опрацювання тв.мило под.на звичайне та пилирувальне.

Господарське мило (ГМ). За призначенням под. на мило для прання та мило дла відмивання посуду та госп.виробів.

Мила для прання вигот. переважно у вигляді шматків та порошків. Грудкове госп.мило (звичайне та освітлене) випускають із вмістом жирнокислих солей 72, 70, 66 та 60%.

Тверде (пилирувальне)72% - не мило є кращим твердим господарським милом. Колір – від світло–жовтого до жовтого.

Тверді мила для миття посуду і госп.виробів відрізн.вмістом соди і іноді наявністю подрібненого абразивного порошку.

Рідкі та мазеподібні мила варять аналогічно до твердих з різницею, що застос.різні види сировини. Рідкі ГМ застос.для госп.та техн.цілей, а також в медицині.

Туалетне мило (ТМ). ТМ випускають в твердому та рідкому станах. Ці мила мають гарну розчинність і високе піноутворення не лише в гарячій, а й у холодній воді. До складу жирової суміші ТМ вводять деяку к-ть кокосової олії чи низькомолекулярні синтетичні жирні кислоти зщ невеликим вуглеводневим ланцюгом.

ТМ містять від 74 до 80% жирнокислих солей.

Поділяють:

- за призначенням: туалетне та медичне;

- за складом: на 3 групи;

- за кольором: на нефарбоване (біле) та фарбоване (в різні світлі кольори);

- за запахом: на квіткове та фантазійне;

- за характером упакування: відкрите та закрите (в обгортці);

- за формою шматка: звичайне, фігурне.

Для помякшення шкіри+ пережирювальні засоби (вазелін). В медичні мила вводять дезінфікуючі речовини.

Якість ТМ визначається вмістом кокосової олії і тваринного сала в жировій суміші.

Рідкі ТМ – водно – спиртові розчини калієвих солей жирних кислот. В них вводять парфумерні віддушки.

22. Охарактеризуйте сировину та особливості виробництва господарського та туалетного мил.

Виробництво мила: *варіння мила; *надання милу товарного вигляду; *охолодження; *сушіння; *формування у шматки чи порошок; *упакування готової продукції.

Є прямий та непрямий методи.

Прямий метод: виготовлення з жирової основи та лугів р-ну солей жирних кислот з концентрацією 40-60%; охолодження, розрізання на шматки.

Непрямий метод: виготовлення з жирової основи та лугів р-ну солей жирних кислот з концентрацією 40-60%; висолювання – обробка гарячого мильного р-ну електролітами. При цьому мильний розчин розшаровується: знизу – підмильний луг, зверху – мильне ядро; охолодження; різання.

Для туалетних мил:

- використовують кращі за якістю жири;

- мильний клей висолюють неодноразово;

- ядрове мило піддають піліруванню;

- обовязково проводять нейтралізацію залишків вільного лугу. Для цього + 1,5-2% жирів чи жирних кислот;

- додають дезінфікуючі речовини;

- в основу дитячого мила вводять віддушки та барвники.

Сировина: жирова – тверді жири рослинного чи тваринного походження, рідкі рослинні олії, перероблені рибячі жири, жирозамінники; лужні речовини.

Тверді тваринні жири (яловиче, бараняче, свиняче сало) скл-ся переважно з гліцеридів стеаринової, пальмітинової, олеїнової кислот.

Тверді рослинні жири (кокосова та пальмоядрова олії) – переважно гліцериди каприлової, лауринової кислот.

Рідкі рослинні олії – застос.лляна та соняшникова.

Жирозамінники (синтетичні жирні кислоти). В склад госп.мила вводять 35-40%; заміняють жирні кислоти з прир.жирів; можливість регулювати влас-ті мил. Недоліки – при недостатньому очищенні – темний колір + неприємний запах.

Лужні речовини – омилення нейтральних жирів та нейтралізація жирних кислот. Зстосовують переважно їдкий натр та кальциновану соду. Для рідких та спец.видів мила застос.гідроксид калію та вуглекислий калій (поташ).

23. Охарактеризуйте сировину та особливості виробництва СМЗ. Класифікація асортименту СМЗ.

Технологія вир-ва СМЗ:

1)складання композиції;

2)змішування та розщчинення усіх компонентів;

3)сушіння (у випадку порошкоподібних);

4)розфарбування та упакування.

Групи СМЗ за призначенням:

*засоби для прання шовкових та вовняних тканин (рН 1% р-ну 7-8,5);

*засоби для прання бавовняних та лляних тканин (10 – 11,5 рН);

*засоби універсального типу - для прання різних тканин, в т.ч.хім.волокон (9-9,5 рН);

*для прання грубих та сильнозабруднених тканин;

*для миття посуду та інвентарю.

Склад СМЗ: поверхнево активні речовини (ПАР), електроліти, алкідоаміни, карбоксиметилцелюлоза, силікат натрію, корисні добавки.

ПАР – осн.складові частини СМЗ, володіють змочуючою, емульгуючою та піноутворюючою здатністю (алкілсульфати – найкращі, бо місять в ланцюгу 12-16 атомів вуглецю).

Електроліти – лужні натрієві солі вугільної, фосфорної, кремнієвої кислоти чи нейтральні солі – посилюють мийну дію ПАР, створюють відповідне середовище мийного розчину залежно від призначення СМЗ.

Алкілоаміди – підвищують стійкість піни, суспензують забруднення, запобігають повторному їх осіданню на тканині.

Карбоксиметилцелюлоза – запобігає ресорбції забруднення на тканині.

Силікат натрію – помякшує жорстку воду.

Корисні добавки – ензими – полегшують прання забруднення білковими речовинами, відбілювачі.

24. Охарактеризуйте сировину та особливості виробництва парфумерних товарів.

Основні компоненти парфумерних рідин:

*духмяні речовини (рослинного та тваринного походження) та синтетичні;

*етиловий спирт (розчинник духмяний речовин);

*вода та барвники.

Рослинні духмяні речовини:

1)ефірні олії (з ефіроносних рослин):

- квіткові (троянда, жасмін, фіалка, лілія);

- квітково – травянисті (базилік, лаванда, мята);

- зернові (аніс, коріандр, тмин, фенхель);

- кореневі (ірис);

- цитрусові (мандарин, апельсин).

2) рослинні смоли та бальзами (ладан)

- для збереження стійкості запаху (ваніль, дубовий мох, бруньки тополі, берези).

Тваринні духмяні речовини:

Залози тварин чи продукти виділення:

*мускус (мускусний олень);

*амбра (кашалот);

*цибет (цибетові кішки);

*бобровий струмінь.

Призначення:

**гармонізують запах парфумів та шкіри людини;

**фіксатор запаху

Синтетичні духмяні речовини – продукти переробки смоли та продуктів лісохімії, нафтохімії та хім.синтезу (ванілін, жасмінальдегід, кетони).

Етиловий спирт засос як розчинник. Він добре розчиняє більшість духмяних речовин, є добрим дезинфікуючим засобом, має певний запах, що гармонує з більшістю орг. реч.

Вода може бути розчинником, компонентом чи і тим і ін одночасно. Вона є замінником спирта при зниженні його міцності. Найб розповсюдженим барвником є родамін, флуоресцин.

Етапи технології виробництва парфумів:

*підготовка спирту та настоїв духмяних речовин;

*складання композиції парфумів;

*вистоювання та визрівання суміші (від кількох днів до 1 місяця) – ф-х процес взаємодії компонентів зі спиртом та між собою, при цьому грубі частки осідають на дно;

*фільтрування парфумерної рідини;

*розлив у флакони та укупорювання;

*пакування.

Тверді парфуми – суміш жирових та воскоподібних речовин, в які введена парфумерна композиція.

Сухі парфуми – замість спирту та води – крохмаль і тальк.