Договір підряду на виконання проектних

І дослідних робіт

Відповідно до ст. 324 ГКУ за договором підряду на виконан-

ня проектних і дослідних робіт підрядник зобов'язується розро-

бити за завданням замовника проектну документацію або вико-

нати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати

дослідні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити

їх.

До відносин, що виникають у процесі виконання проектних

та дослідних робіт, можуть застосовуватися положення ст. 318

ГКУ (договір підряду на капітальне будівництво).

Підрядник відповідальний за недоліки проекту, у тому числі

виявлені у процесі його реалізації та експлуатації побудованого

за цим проектом об'єкта.

У разі виявлення недоліків проекту підрядник зобов'язаний

безоплатно переробити проект, а також відшкодувати замовни-

ку збитки, спричинені недоліками проекту.

Позов про відшкодування замовнику збитків, спричинених

недоліками проекту, може бути заявлено протягом десяти років,

а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підряд-

ника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень, -- протя-

гом тридцяти років з дня прийняття побудованого об'єкта.

Договір підряду

У сучасний період науково-технічної революції дедалі більшо-

го значення набуває підряд на виконання науково-технічних

робіт -- науково-дослідних і проектно-конструкторських, які

дістали назву "інжиніринг".

У договірній практиці широко застосовуються змішані види

зазначених господарських робіт, умови виконання яких визна-

чаються в тому самому контракті.

Договір підряду регулюється у країнах романо-германської

системи права нормами цивільних кодексів (наприклад, у Фран-

ції -- ст. 1789­1799 ФГК, у ФРН -- § 631­651 ГГУ). В англо-

американській системі права норми стосовно підряду вироблені

переважно судовою практикою, але у США існують також спеці-

альні закони в окремих штатах.

Важливу роль у договірній практиці відіграють типові догово-

ри, особливо в будівельному підряді, розроблені національними і

міжнародними промисловими організаціями й об'єднаннями під-

приємців.

За договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язуєть-

ся виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовни-

ка), яка, у свою чергу, повинна прийняти роботу і сплатити за

неї обумовлену ціну (ст. 1787 ФГК; § 631 ГГУ; ст. 357­363 ШОЗ

та ін.).

У країнах романо-германської системи права підряд вважа-

ється самостійним видом договору, що обумовлюється встанов-

леними в законі ознаками. В англо-американській системі права

підрядні відносини традиційно вважаються одним з видів дого-

вору особистого наймання, але при цьому його істотною особли-

вістю визнається певна самостійність виконавця роботи, що на-

зивається незалежним контрагентом.

Договір підряду необхідно відмежовувати від близьких за змі-

стом договорів особистого наймання і купівлі-продажу майбут-

ніх речей.

Від договору особистого наймання договір підряду відрізня-

ється за трьома ознаками. Предметом договору підряду є вико-

нання підрядчиком роботи, передбаченої замовленням, резуль-

тат якої може виражатись або не виражатись в якійсь мате-

ріальній формі.

За договором підряду підрядчик юридично зберігає становище

самостійно господарюючого суб'єкта. Господарська самостійність

підрядчика полягає в тому, що він переважно самостійно органі-

зовує свою роботу і визначає способи її виконання.

Договір підряду спрямований на надання замовнику готового

результату роботи. Особа, що працює за договором особистого

найму, не несе ризику, пов'язаного з виконанням своєї роботи.

Практичне значення має також відмежування підряду від купі-

влі-продажу майбутньої речі, тому що з урахуванням відповідної

кваліфікації відносин застосовуються норми того чи іншого дого-

вору. Відмежування залежить насамперед від того, яка зі сторін є

власником матеріалу, що використовується для виготовлення речі.

В усіх країнах суди визнають договором підряду виконання

замовлення на виготовлення речі з матеріалу замовника, оскіль-

ки постачальник виконує в цьому разі лише роботу щодо чужого

об'єкта власності й передає контрагенту результат своєї роботи.

Глава 38. Правове регулювання

Інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність

Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної

діяльності, регулюються ГКУ та законодавчими актами України

(ст. 332 "Законодавство про інноваційну діяльність" ГКУ).

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність

учасників господарських відносин, що здійснюється на основі

реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науко-

во-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і

впровадження нових науково-технічних досягнень у виробни-

цтво та інші сфери суспільного життя (ст. 325 ГКУ).

Інвестування інноваційної діяльності

Відповідно до ст. 326 ГКУ інвестиціями у сфері господарю-

вання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна,

інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти госпо-

дарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або

досягнення іншого соціального ефекту.

До форм інвестування інноваційної діяльності належать:

· державне (комунальне) інвестування, що здійснюється орга-

нами державної влади або органами місцевого самоврядуван-

ня за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно

до закону;

комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами госпо-

дарювання за рахунок власних або позичкових коштів з ме-

тою розвитку бази підприємництва;

· соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної

сфери та інших невиробничих сфер;

· іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридич-

ними особами або іноземцями, а також іншими державами;

· спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України

разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються

законом.

Види інноваційної діяльності

У ст. 327 ГКУ визначається, що інноваційна діяльність пе-

редбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямо-

ваних на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і

прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і

впровадження нових видів продукції та технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямками:

· наукові дослідження і розробки, спрямовані на створення об'єк-

тів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

· розробка, освоєння, випуск і поширення принципово нових

видів техніки і технології;

· розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих техноло-

гій, призначених для поліпшення соціального і екологічного

становища;

· технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будів-

ництво нових підприємств, що здійснюються вперше як про-

мислове освоєння виробництва нової продукції або впрова-

дження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту мате-

ріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладен-

ня.

Державне регулювання і державні гарантії

Інноваційної діяльності

Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:

· визначення інноваційної діяльності як необхідної складової

інвестиційної та структурно-галузевої політики;

формування і забезпечення реалізації інноваційних програм

та цільових проектів;

· створення економічних, правових та організаційних умов для

забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

· створення та сприяння розвиткові інфраструктури інновацій-

ної діяльності.

Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю су-

б'єктів господарювання та інших учасників господарських від-

носин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інно-

ваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі

або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи за-

бороняється використання іноземних інвестицій (ст. 328 ГКУ).