Надзвичайні ситуації при виробничих аваріях та катастрофах

 

На ряді виробництв у силу різних обставин виникають виробничі аварії та катастрофи, інколи доволі значні. У 1996 році в Запоріжжі на заводі феросплавів розірвався продуктопровід, внаслідок чого 18 робітників отруїлися хлором. Але найбільш грандіозною, без сумніву, є катастрофа на Чорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986 року.

Причини виникнення аварій і катастроф різноманітні, але основними з них є помилки проектувальників й експлуатаційників, порушення вимог техніки безпеки, недбале ставлення керівників підприємств та працівників до таких вимог; частину з цих причин становлять стихійні лиха. Інколи виробничі аварії та катастрофи виникають через недостатнє знання законів дії та природи процесів, які протікають при експлуатації обладнання та механізмів, їх збереження й використання. Так, наприклад, досі неясна причина вибухів, які іноді виникають при тривалому зберіганні сипучих продуктів - борошна, цукру тощо.

Характер виробничих аварій та катастроф неоднаковий, різними є й способи ведення рятівних та відновлювальних робіт. Але при всій різниці способів, які використовуються, можна дати й загальні рекомендації відносно проведення робіт. Їх треба розпочинати без затримки, вести безперервно, зосереджуючи основні зусилля на врятуванні людей і локалізації аварій. При веденні рятівних робіт слід ретельно додержуватися техніки безпеки з урахуванням характеру аварій. Крім того, велику увагу керівники робіт повинні приділяти чіткій взаємодії формувань різних спеціальностей та інших сил, які притягуються для ведення робіт.

Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнувань будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа - великомасштабна аварія чи подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.

На основі аналізу цілої низки виробничих аварій та катастроф установлено найбільш поширені причини їх виникнення. Основними з них є:

• порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання й техніки безпеки;

• дефекти й похибки, які були припущені при проектуванні, будівництві й монтуванні систем та обладнання;

• аварії як наслідок стихійних лих;

• аварії, які виникли внаслідок аварій на газових, енергетичних та комунальних мережах і сусідніх підприємствах.

Залежно від характеру виробничої діяльності найбільш типовими аваріями є:

• аварії та катастрофи, які пов’язані з виникненням вибухів, пожеж та їх наслідками;

• аварії на хімічно небезпечних об’єктах з викидами в навколишнє середовище сильнодіючих отруйних речовин;

• аварії та катастрофи на радіаційно-небезпечних об’єктах;

• аварії на транспорті.

Особливу небезпеку з точки зору частоти виникнення, можливих втрат та одержаних збитків являють собою вибухи, які можуть призвести до людських жертв, руйнування виробничих споруд, порушення виробничої діяльності важливих об’єктів на довгий час.

Вибухи в житлових помешканнях, як правило, ведуть до групового ушкодження людей і різних за ступенем важкості руйнувань. Часто вторинним вражаючим фактором після вибухів можуть стати пожежі, а при вибухах на об’єктах, які мають сильнодіючі отруйні речовини, забруднення місцевості.

Вибух - це виділення великої кількості енергії в обмеженому просторі за короткий проміжок часу. Таке вивільнення призводить до створення сильно нагрітого газу - плазми - з дуже великим тиском. За рахунок швидкого розширення цієї зони тиску народжується область стисненого повітря, яка (область) розповсюджується від центру вибуху із надзвуковою швидкістю. Ця зона стиснення повітря із зоною розрядження, що примикає до неї зветься ударною хвилею. Вона чинить руйнівну дію на об’єкти, що знаходяться на шляху її розповсюдження.

Найчастіше вибухи відбуваються на вибухонебезпечних об’єктах, тобто на об’єктах, де використовуються, зберігаються, виробляються або транспортуються речовини, які призначені для створення вибухів чи набувають здатності за визначених умов вибухати. До останніх належать, передусім, газоповітряні суміші, тобто суміші повітря з вуглецево-водневими газами - метаном, пропаном, бутаном, етиленом, пропіленом, бутиленом тощо, суміші повітря з парами бензину, з борошном на борошномельних підприємствах, з цукровою пудрою на цукрових заводах, з пилом на зернових елеваторах тощо.

Масштаби пожеж та їхня уражаюча дія на промислові об’єкти, житлові квартали, окремі будівлі й споруди великою мірою визначаються вогнетривкістю цих будівель та споруд, пожежо небезпечністю виробництва, щільністю забудови, метеорологічними умовами, станом систем та засобів, які використовуються для гасіння пожеж тощо.

 

1.2.4. Аварії на хімічно небезпечних об’єктах .

 

До виникнення надзвичайних ситуацій призводять також аварії на хімічно небезпечних об’єктах. Наслідками таких аварій можуть бути: групове ураження обслуговуючого персоналу та населення прилеглих районів; спричинення небажаних генетичних та економічних наслідків; необхідність проведення дегазаційних робіт; можливість викидів в оточуюче середовище небезпечних речовин.

До сильнодіючих отруйних речовин належать хімічні сполуки, які використовуються у виробництві, мають токсичні й шкідливі для здоров’я людей властивості, що можуть викликати у них ураження, в тому числі й смертельні. У сучасному виробництві використовуються сотні таких сполук. До них відносяться:

• хлор - зеленуватий газ з різким подразнюючим запахом, важчий за повітря, спричиняє подразнення слизових оболонок та шкіри, уражає легені;

• аміак - безбарвний газ з різким запахом нашатирного спирту, легший за повітря. Викликає ураження дихальних шляхів, а при великих концентраціях-центральної нервової системи;

• сірководень - безбарвний газ з неприємним запахом, важчий за повітря, є сильною нервовою отрутою;

• синильна кислота - безбарвний газ із запахом мигдалю, діє як загальноотруйна речовина;

• фосген - безбарвний газ із запахом прілого сіна, важчий за повітря, дихання ним уражає легені;

• бензол - безбарвна рідина з характерним запахом, пари цієї рідини важчі за повітря, уражають дихальні шляхи та нервову систему.

У світі зареєстровано тисячі аварій з витіканням сильнодіючих отруйних речовин (далі СДОР), часто зі смертельними наслідками. На терені України виготовляють, переробляють та використовують СДОР у 137 містах і населених пунктах, через 8 областей України проходить аміакопровід Тольятті - Одеса (814 км). У кожному погонному кілометрі труби знаходиться 55 т аміаку під тиском 83 - 98 кг/см². На залізничних магістралях України також у великих розмірах здійснюються перевезення СДОР.

У Харківській області хімічно небезпечні об’єкти розміщені практично в кожному місті. Найбільш небезпечними в хімічному відношенні є міста Харків, Люботин, Первомайськ, Куп’янcк, Лозова. Всього в області застосовують СДОР 62 об’єкти. Наприклад, у Харкові діє близько 40 об’єктів, які використовують СДОР.

Ступінь хімічної небезпеки об’єкта (ХНО) визначається кількістю населення, яке може опинитися в зоні можливого хімічного забруднення, якщо на об’єкті трапиться аварія. Встановлено чотири ступеня небезпеки: І ступінь ХНО - в зону можливого ураження може потрапити більше 75 тис. чоловік; ІІ ступінь небезпеки -в зону можливого хімічного ураження потрапляє від 75 до 40 тисяч чоловік; ІІІ ступінь небезпеки - в зону ураження потрапляє менше 40 тисяч чоловік; ІV ступінь небезпеки - зона можливого хімічного ураження не виходить за межі санітарно-захисної зони ХНО.

Внаслідок аварії на ХНО може статися викид СДОР в оточуюче середовище, його випаровування й утворення хмари, забрудненої токсичними речовинами. При руйнуванні оболонок ємкостей зі СДОР весь процес випаровування можна умовно розділити на два періоди:

• перший період - бурхлива реакція - впродовж 1-2 хвилин випаровування внаслідок різниці тиску ємкості та оточуючого середовища;

• другий період - стаціонарне випаровування рідкої фази СДОР.

Внаслідок аварії на ХНО можуть виникнути зони хімічного забруднення. Їх поділяють на:

• зону смертельних токсодоз, або зону надзвичайно небезпечного
забруднення. Ця зона характеризується тим, що на зовнішньому кордоні

50 % людей одержать смертельну токсодозу за весь час дії забрудненої хмари;

• зону смертельних токсодоз, або зону небезпечного забруднення. У цій зоні на зовнішньому кордоні 50 % людей одержать вражаючу токсодозу;

• дискомфортну дозу, або порогову зону. На зовнішньому кордоні й усередині

її люди зазнають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань.

Наслідки аварії на ХНО визначаються, перш за все, хімічним забрудненням оточуючого середовища, а також вибухами газоповітряних сумішей і пожежами,що, як правило, супроводжують ці аварії.

Масштаби та тривалість хімічного забруднення повітря, місцевості, джерел води, населення, сільськогосподарських тварин тощо залежно від різних факторів можуть змінюватися в широких межах.

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами й тонкодисперсними аерозолями СДОР при їхній відсутності на місцевості в рідинному або твердому стані може коливатися від десятків хвилин до декількох діб. Тривалість зараження місцевості, техніки, будівель, споруд тощо СДОР, що знаходяться в грубо дисперсному аерозольному й капельно-рідинному стані, може складати період від декількох годин до декількох місяців. Наприклад, забруднення джерел води окремими СДОР може утримуватися декілька років (діоксин).

Зонами хімічного забруднення називається територія, яка зазнала безпосереднього забруднення при аварії, а також територія, над якою розповсюджується хмара сильнодіючої речовини.

Усередині зон хімічного ураження виникають осередки хімічного ураження. Осередком хімічного ураження називають територію, в межах якої внаслідок дії СДОР можуть відбуватися масові ураження людей, тварин і рослин.

Розміри зони хімічного забруднення характеризуються глибиною розповсюдження хмари, яка заражена СДОР з вражаючими концентраціями, шириною та площею. Вони залежать від кількості викинутої в атмосферу СДОР, швидкості вітру, температури повітря, ґрунту, стану вертикальної стійкості атмосфери тощо.

Визначають розміри хімічного забруднення штаби ЦО за спеціальними методиками.