Особливості формування патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку на засадах використання українського фольклору та основ народознавства

Сучасні умови освітньої модернізації потребують нових підходів до освіти і виховання підростаючого покоління. Виховні цілі, завдання і способи їх реалізації повинні забезпечувати розв’язання проблем виховання і розвитку патріотизму в дошкільному навчальному закладі. У Законі «Про освіту» зазначено, що освіта в Україні повинна здійснюватися з урахуванням національних традицій та звичаїв, історичних, культурних цінностей України [83], що дасть змогу звертатися до історії українських традицій та сприяти спадкоємності поколінь.

Культура створюється національними шляхами і засобами, вона має національний зміст і характер, гуманістичний потенціал і втілює у собі та розвиває національні, загальнолюдські цінності. Чим більше ми дбаємо про розвиток національної культури, тим більше дбаємо і про розвиток загальнолюдських цінностей, що так необхідні нам на сучасному етапі становлення суспільства. Дуже важливим є розкриття того, що наш народ, як і інші, з давніх-давен виховував своїх дітей рідною мовою, засобами міфології, мистецтва, національних традицій, звичаїв і обрядів. Виховання у кожної дитини правильного ставлення до культури, мистецтва, особистості – одне з найважливіших завдань сучасної національної системи виховання. Самобутня особистість – це найбільше багатство нації. Чим більше буде яскравих, самобутніх особистостей, тим кращі умови створюватимуться для поглиблення, розвитку самобутності нації. Сучасна педагогіка базується на відродженні духовності українського народу, його менталітету. Тому, дошкільне виховання має ґрунтуватися на засадах родинного виховання, надбаннях народної педагогіки, народної творчості, фольклору.

Першим приділив належну увагу ідеї та принципам народності виховання К. Ушинський. Він вказував на те, що народне виховання завжди спирається на характер і душу людини. Виховання будується відповідно до інтересів народу, а тому розвиває і змінює в дітях ті цінні психологічні риси і моральні якості, які є основою патріотизму, національної гордості. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до Батьківщини. Він вважав, що де б не була людина, вона завжди зберігає у своєму серці дух свого народу, любов до рідного краю. Народність, на його думку, це той фундамент, на якому базується все подальше виховання [92, с. 247].

Аналіз сучасних досліджень в галузі патріотичного виховання дітей дошкільного віку висвітлено в роботах таких науковців Л. Артемової, А. Богуш, А. Виноградової, Т. Поніманської та ін. Дані роботи свідчать про інтенсивні пошуки вчених і практиків щодо оновлення змісту освіти й виховання дітей, оптимального розвитку дітей у сім’ї та ДНЗ. У багатьох дослідженнях пріоритетними є особистість дитини та обґрунтування умов її розвитку. Науковці стверджують, що у дошкільний період життя дитини формуються патріотичні почуття.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання. Чим більше збагачується такими цінностями досвід дитини, тим значніше авторитет дорослих, які, на думку дитини, відповідають моральним критеріям.

Все починається з дитинства. Його часто називають «золотою», щасливою порою в житті людини. Проте це ще і дуже відповідальна пора, з якою пов’язано багато проблем – як самої маленької людини, так і дорослих, які займаються її вихованням. Тож педагог повинен дати малятам уявлення про все, що їх оточує, допомогти кожній дитині сформувати своє особисте бачення світу, особисту «картину світу» Формування почуття любові до Батьківщини починається від першого усвідомлення дитиною ніжної ласки матері, чарівної заспокійливої колискової, краси природи рідного краю, навколишнього середовища. Патріотизм, як і всі інші високі громадянські почуття, народжується в пізнанні. Збагачуючи знання дітей про Вітчизну, культуру народу, традиції, народну творчість, водночас виховуємо патріотичні почуття, закріплюючи їх у практичній позитивно-емоційній діяльності. Емоційний фактор відіграє важливу роль у патріотичному розвитку дітей. Емоційна сфера формується генетично рано і дуже сильно впливає на життя та діяльність дитини. Діти переймають з оточення все: і добре, і зле, прекрасне й бридке [51].

Саме тому й потрібно, щоб вони бачили навколо себе більше добра і краси. Досвід роботи педагогів переконливо доводить, що дитина повинна перебувати під постійним впливом матеріальної і духовної культури свого народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, оскільки таким чином використовуються етнопсихологічні особливості дітей. Саме такий шлях приводить до виховання національно свідомих громадян. Час перебудови, утворення самостійної держави України викликав надзвичайний інтерес до проблем: вітчизняної історії, витоків національної культури.

Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці виховання підростаючого покоління. Народ із покоління в покоління передає свій соціальний досвід, своє духовне багатство, свої історичні надбання, створюючи тим самим свою, тільки йому притаманну, культуру. Кожна нація, кожен народ, кожна етнічна соціальна група має свої звичаї, свої традиції, що утворювалися впродовж багатьох століть, і які становлять національну культуру, що складається з цінностей, витворених як минулим, так і сучасними поколіннями.

Сучасними педагогами поставлена наступна мета роботи: формування патріотичних почуттів у дітей старшого дошкільного віку засобами народної творчості (на основі інтегрованих знань про людину і світ) за двома напрямками:

– формування основ патріотизму, моральності та культури;

– формування основ світогляду дитини.

Обидва ці напрямки не виключають, а доповнюють один одного.

Дані завдання вирішуються у всіх видах дитячої діяльності: на заняттях, в іграх,на екскурсіях, в побуті – так як виховують в дитині не тільки патріотичні почуття, але й формують її взаємини з дорослими й однолітками.

За основу роботи першого напрямку взято українську народну казку, яка синтезує знання, що подаються дітям. До казки звернулися не випадково, адже казка для дитини – це не просто вигадка, фантазія, це – особлива реальність, реальність її почуттів. В ній дитина вперше зустрічається з такими складними, а іноді й суперечними явищами, як життя та смерть, почуттями –гнів і співчуття, вчинками – зрада, підступність і взаємоповага, самопожертва.

Форма подачі особлива, казкова, цілком доступна дитячому розумінню. Ті уроки патріотизму, моралі, доброти, які дає дитині казка, не мають собі рівних за силою впливу на дитячі душі. Це уроки на все життя. Тож, ще до початку роботи за інтегрованою системою змісту дошкільної освіти варто ретельно передивитись та проаналізувати програмові казки і відібрати ті, зміст яких має допомогти розкрити дітям зв’язки між явищами, стосунки між людьми ті іншими. З чим і треба було ознайомлювати вихованців[57].

Сам процес планування це завжди творчість. В плані відбивається робота над казкою в різних видах діяльності дітей протягом тривалого часу.

Перш за все казка поділяється на частини, кожна з яких має свою тему, тобто казка ділиться на кілька підтем. Протягом одного, двох тижнів опановується з малятами ця підтема. Термін роботи над нею залежить від обсягу знань, які планується дати дітям. Робота над казкою завершується театралізованим дійством. Це може бути вистава, гра-драматизація або розвага. В основу яких покладено сюжет знайомої казки, але це майже нова казка завдяки доповненню або зміні подій, вчинків героїв, їхньому перевтіленню. У формуванні основ духовної культури вихованців особливу увагу приділено театралізованій діяльності. Високих результатів у формуванні у малят артистизму, виразності рухів, гарної дикції, емоційності під час гри, розкутості досягнуто, в значній мірі, завдяки творчому підходу спільно з музичним керівником, який має працювати в тісному контакті з вихователями. Під час роботи над казкою діти отримують багато знань з усіх питань людської діяльності, які органічно пов’язуються педагогом із сюжетом, подіями й вчинками героїв, розширюють уявлення малюків про довкілля. Позитивний вплив має використання фольклору: прислів’їв та приказок про народні ремесла, про працю, працьовитість (уривки із книги С. Носаня «Пір’їна з крила жар-птиці»), казок («Дідова дочка і бабина», авторська казка Любомири Калуської «Про мудрих і добрих людей»). Багато уваги приділяється зв’язку образотворчої діяльності з казкою. Нетрадиційні техніки малювання, аплікації, конструювання стали невід’ємною частиною педагогічного процесу.

Другий напрямок реалізувався через подання знань про певні сфери життєдіяльності людини: природа, культура, суспільство, наука і техніка, всесвіт. Морально-патріотичне виховання дитини – це складний процес. В основі його лежить розвиток почуттів. Почуття любові до Батьківщини починається в дитині із ставлення до родини, до найближчих людей (до матері, батька, бабусі, дідусеві). Це коріння, що пов’язує дитину з рідним домом і найближчим оточенням. Почуття починаються з захоплення тим, що маля бачить перед собою, чому дивується і що викликає відгук у його душі. І хоча враження ще не усвідомлені, але, пропущені через дитяче сприйняття, вони грають величезну роль у становленні особистості маленького патріота.

Основною формою патріотичного виховання дітей є тематичні заняття. Важливо, щоб вони підвищували дитячу розумову активність. Цьому допомагають прийоми порівняння, питання, індивідуальні завдання. Слід підкреслити, що для дитини дошкільного віку характерні короткочасність інтересів, нестійка увага, стомлюваність. Тому неодноразове звернення до однієї і тієї ж теми лише сприяє розвитку у дітей уваги і тривалого збереження зацікавленості до поданої теми. Крім того, об’єднання в одну тему занять не тільки з рідної мови, а й з ознайомлення з природою, музикою, зображувальною діяльністю сприяє посиленню виховного ефекту (наприклад: «Моє місто», «Столиця нашої Батьківщини – Київ») [44].

Увагу дітей варто звертати до об’єктів, які розташовані на найближчих вулицях: історичні місця і пам’ятники, музеї, парки, сади, площі. Відвідування музеїв, виставок, концертів народної музики, розширення знань про народних умільців – все це формує патріотичні почуття дітей. Кожна тема має підкріплюватись виконанням народних пісень, різними іграми, продуктивними видами діяльності (виготовленням колажів, виробів, альбомів, тематичного малювання). Слід підкреслити, що труднощі в ознайомлені дітей з побутом, традиціями, окремими історичними моментами були викликані тим, що дошкільнятам властиво наочно-образне мислення. Тому педагогам варто використовувати не тільки художню літературу, ілюстрації, жарт, але і «живі» наочні предмети та матеріали (національні костюми, старовинні меблі, знаряддя праці, посуд, вишивку, плетіння і та. ін.).

Не менш важливою умовою морально-патріотичного виховання дітей був тісний взаємозв’язок з батьками. Дотик до історії своєї сім’ї викликає у дитини сильні емоції, змушує співпереживати, уважно ставитися до пам’яті минулого, до своїх історичних коренів. Взаємодія з батьками сприяє дбайливому ставленню до традицій, народної творчості. Доцільними визнані наступні форми роботи: свята українського народного календаря, проведення фольклорних свят, вечорниць, новорічних свят,створення народознавчих клубів, гуртків «Народні умільці», підбір матеріалів для оформлення стендів, зібрання матеріалів народознавчого характеру.

Сутність роботи полягає в тому, що подання знань дітям та їх застосування в практичній діяльності здійснюються шляхом інтеграції (об’єднання) всіх ланок розвивального навчання та виховання. По закінченні якого визначено, що робота сприяє розкриттю індивідуальних творчих можливостей кожної дитини та її самореалізації.

Дошкільнята стають більш допитливішими, більш впевненіші в своїй думці,стали більш свідомо ставитись до моральних норм поведінки та шанобливо ставитись до українських традицій.

Отже, пам’ятаючи, що потреба сьогодення – встановлення розірваних зв’язків з минулим, повернення втрачених народних традицій, відновлення ланки духовності й осмислення формули «минуле – сучасне – майбутнє», вихователям ДНЗ потрібно поширювати інтерес дітей до народних традицій, формувати патріотичні почуття, залучаючи їх до джерел народної творчості, що сприятиме всебічному розвитку національного типу особистості.

Громадянська позиція дошкільнят починає формуватися як в дитячому саду, так і в сім’ї. Вчені доводять, що передумови майбутніх моральних представлень складаються у дитини у віці 3-5 років. У цей період малюки особливо довірливі до всього, що відбувається навколо них. Вони непомітно для себе і батьків можуть зробити несподівані висновки про те, як дорослі відносяться до іншої країни, нації або події.

Для забезпечення системи роботи по цьому напряму в ДНЗ рекомендуються наступні елементи розвиваючого середовища: стаціонарне приміщення фільмотеки з набором діафільмів, кіно і відеофільмів; підбір спеціальних посібників, книг, репродукцій, картин, альбомів відносно історії розвитку України; створення екологічної кімнати, де діти знайомляться з природою рідного краю. У системі тематичних ігор-занять разом з рішенням пізнавальних завдань відбувається виховання почуття гордості за власну країну [40].

Особливе місце в розділі формування історичних представлень і знань відводиться організації занять-екскурсій. Передусім, це екскурсії в міський краєзнавчий музей і поїздки по місту. До 7 років діти вже добре орієнтуються у визначенні визначних місць міста. Велику цікавість дошкільнята виявляють до експонатів краєзнавчого музею, присвячених побуту древніх поселень, а також військовій епосі. У роботі з дітьми необхідно використовувати такі прийоми як: малювання генеалогічного дерева, складання сімейних альбомів із записом оповідань дітей про родичів, їх участь в житті країни. Вважається, що сімейний родовід – невичерпне джерело патріотичного виховання.

Наступним важливим етапом роботи з цієї проблеми є заходи, спрямовані на залучення дітей і їх батьків до традицій народу. До Дня Примирення запрошувати не лише ветеранів війни, яких залишилося дуже мало, але і трудівників тилу, родичів вихованців.

Народні свята (Масляна, Пасха, Івана Купала) – засоби відродження народної культури і залучення до неї через звичаї, традиції, обряди. Саме свято невід’ємне від життя суспільства. Воно увібрало в себе усі представлення і моральні орієнтири народу, що дають людині силу і енергію у важкий період життя. Тому, разом з іншими формами самовираження народу, народні свята виступають стабілізуючим чинником нашого суспільства і роблять великий вплив на ріст самосвідомості і розвиток патріотичних почуттів у членів суспільства.

Дошкільні освітні установи виконують підготовчу роботу з накопичення первинних знань дошкільнят про рідний край і зародження у них патріотичних почуттів. У цьому процесі основним завданням є: не обмежуватися разовими і розрізненими заходами, а зробити цю роботу систематичною, цікавою і змістовною.

Відносно формування інтересу у дітей до українських народних казок і пісень проводиться ряд занять, а в завершальній частині роботи по цьому напряму проводиться «літературна вікторина» по творам народних казок, в якій беруть участь батьки, діти, педагоги.

Ця робота показує, що зверненість до культурних надбань – це один з шляхів виходу з духовної кризи і залучення дитини до національної культури. Культура, як зосередження людських цінностей, що передаються від старших поколінь до молодших, залишається такою, що розуміється усіма людьми незалежно від приналежності до тієї або іншої нації або до соціальної групи. Кожен народ не просто зберігає виховні традиції, що історично склалися, і особливості, але і прагне перенести їх в майбутнє, щоб не втратити історичну національну особу і самобутність.

Виховання громадянина і патріота того, що знає і любить свою Батьківщину не може бути успішно вирішено без глибокого пізнання духовного багатства свого народу, освоєння народної культури.

Культура України включає народне мистецтво, що розкриває витоки духовного життя українського народу, наочно демонструє його моральні, естетичні цінності, художній смак і що є частиною його історії.

Національна самобутність виховання і навчання розглядалася багатьма педагогами як найважливіша умова розумної побудови системи освіти. Так, на думку В. Сухомлинського, «тільки людина, яка зацікавлена в долі Батьківщини, по-справжньому розкривається як особистість»[88, с. 70].

У сучасних умовах активного впровадження в життя, побут, світогляд дітей зразків масової культури інших країн слід говорити про представлення дітям можливості знати витоки національної культури і мистецтва. Відновлення органічного зв’язку з історією і духом свого народу, входження в його культуру не означає ні національної ізоляції від змісту всесвітньої історії, ні відлучення від досягнень сучасної цивілізації, ні припинення спілкування з іншою культурою. Значення народного мистецтва в його традиційності, яка має корені, що йдуть в глибину віків.

Народне мистецтво, покладене в основу різних видів художньо-мистецької діяльності дітей, знаходить усе більш широке застосування у виховно-освітньому процесі ДНЗ, розглядається як засіб патріотичного виховання. Основне завдання педагога полягає у формуванні у дитини бажання і уміння зберегти те, що зроблено до неї.

Зі змістовної точки зору патріотичне виховання здійснюється в процесі включення дітей в активну творчу працю, формування дбайливого відношення до культурної спадщини держави, до звичаїв і традицій народу, виховання любові до малої батьківщини, до своїх рідних місць.

Успішність цієї діяльності обумовлюється певним інтересом дітей дошкільного віку до своїх національних витоків, традицій, культури, звичаїв. У цей період можлива безпосередня участь дітей в різних видах декоративно-прикладної творчості, знайомство з фактурними якостями матеріалів, способами їх обробки, доступними технічними прийомами ремесла, що викликають бажання творити, фантазувати, створювати своїми руками речі, здатні перетворювати довкілля. Формуванню почуттів національної приналежності і національної гідності сприяє система занять по засвоєнню культурних національних традицій. Вона починається на місцевому матеріалі, з ознайомлення прикладним мистецтвом малої батьківщини, оскільки це мистецтво в різних видах і жанрах дитині можна показати в оригіналах. У кожному будинку збереглися в’язані, вишиті, тканинні, вирізані, зліплені, сплетені вироби різних епох, що дісталися у спадок від предків [48].

Педагог повинен підбирати літературу про талановитих умільців краю, показувати дітям чоловічий і жіночий одяг, прикрашений національною вишивкою, різні вироби народного прикладного мистецтва, в яких знайшли відображення місцеві природні, історико-культурні і етнографічні особливості, в доступній формі роз’яснювати дітям технології художньої ремісничої діяльності, організовувати зустрічі з майстрами.

Знайомство з декоративно-прикладним мистецтвом є важливою стороною загальної роботи по формуванню патріотичних почуттів. Дошкільнята дізнаються, що майстер зберігає спадщину яка дійшла до нашого часу: в ремесла він вносить своє особисте, індивідуальне, з урахуванням створеного раніше; усвідомлює, що його праця є продовженням традиції батьків; він– творча особа, пов'язана духовно зі своїм краєм; він – зразок поваги до художніх традицій, а повага ця називається патріотизмом.

Сьогодні, як ніколи, актуальні слова В. Сухомлинського: «Турбота про народне мистецтво усієї нашої країни – це борг, щасливий і радісний обов’язок кожного громадянина нашої великої багатонаціональної країни» [88, с. 205].

Ідеї патріотичного, цивільного виховання особливо актуальні нині, коли спостерігається ріст національної самосвідомості, увага до збереження і розвитку національної культури і мови, відродження народних традицій, релігійних вірувань. Прискорити розвиток позитивних тенденцій і понизити по можливості ріст постнегативних чинників в процесі відродження націй, етносів, регіонів – нова соціальна функція усієї системи виховання дітей і молоді.

Перші роки життя дитини – важливий етап її виховання. У цей період починають розвиватися ті почуття, які незримо вже зв’язують її зі своїм народом, своєю країною і значною мірою визначають подальший шлях життя. Корені цього впливу в мові свого народу, яку засвоює дитина, в його піснях, музиці, в іграх і іграшках, якими вона бавиться, враженнях природи рідного краю, праці, побуту, обрядів і звичаїв серед яких вона живе.

Залучення дітей до народної культури є одним із засобів формування у них патріотичних почуттів і розвитку духовності.

Через рідну пісню, казку, опанувавши мову свого народу, його традиції, звичаї, дитина дошкільного віку отримує перші уявлення про культуру свого народу. Любов до Батьківщини зароджується в дитинстві, в той період розвитку дитини, який відрізняється особливою сприйнятливістю.

На кожному ступені виховання є своє коло образів, емоцій, уявлень, звичок, які передаються дитині, засвоюються нею і стають йому близькими. У образах, звуках, фарбах, в почуттях предстає перед ним Україна, і чим яскравіше і живіше ці образи, тим більший вплив вони роблять на неї. Багатство фарб, звуків, образів несе в собі народну творчість.

Останніми роками в системі дошкільної освіти сталися певні позитивні зміни в плані оновлення змісту освіти і виховання дітей. З’явилися нові програми, в яких теми морально-патріотичного виховання займають центральне місце.

Маленьким дітям ще недоступні поняття про Батьківщину. Виховання в цьому віці і полягає в тому, щоб підготувати грунт для них, виростивши в атмосфері, насиченій живими образами і яскравими фарбами рідної країни.

Механізмом, що дозволяє включити народну педагогіку у виховно-освітньому процесі ДНЗ є народна традиція. Традиція виражає суть народної культури і її зв’язок з соціальними умовами. Нині вона несе ті ж виховні і освітні функції, як і багато років тому. Вона розвивається разом з суспільством і відмирає, якщо втрачає свою соціально-значиму основу.

Патріотичне почуття не виникає у людей саме по собі. Це результат тривалого цілеспрямованого виховання, починаючи з самого раннього віку. Дошкільні освітні установи покликані формувати у дітей перші уявлення про навколишній світ, відношення до дійсності і дати можливість відчути себе з ранніх років громадянином своєї Батьківщини [56].

Народна педагогіка має у розпорядженні різноманітні засоби виховання патріотичних почуттів у дітей. Важливе місце серед них займають твори усної народної творчості. Фольклор – одна з найяскравіших форм вираження народом глибокого почуття любові і прихильності до рідної землі, мови, культури.

Особливим жанром, що впливає на моральне виховання дітей, є прислів’я і приказки. Концентрованість, місткість образу, в прислів’ях і приказках активно впливає на морально-емоційну сферу дошкільнят. Протиріччя, яке в них закладене, багатоваріантність можливої інтерпретації допомагають створити проблемну ситуацію з моральним змістом, що народжує у дитини потребу знайти її рішення. Проте, нині цей вид народної творчості недостатньо широко використовується в роботі з дітьми, або не реалізується його виховний потенціал. Спостереження за роботою окремих педагогів свідчить, що вони не надають прислів’ям належного значення і не виділяють їх як дієвий засіб виховання патріотизму підростаючого покоління.

Зрозумілим і цінним у вихованні дітей усіх часів являються прислів’я про країну, матір, рідну мову, рідну природу. Відбираючи ці прислів’я, необхідно враховувати, щоб вони були доступними розумінню дітей дошкільного віку. Найлегше засвоюються образні прислів’я про Батьківщину: «Немає у світі красивіше Батьківщини нашій», «Батьківщина улюблена – мати рідна» та ін.

Любов до Батьківщини і любов до матері – почуття, нерозривно пов’язані між собою. Прислів’я про жінку-матір є дієвим засобом виховання любові до найдорожчої людини: «При сонечку тепло, при матері добро», «Іншої матері не буде», «Щастя і доброту у матері знайду» та ін. Тільки народна мудрість просто і дохідливо може показати взаємовідносини матері і дітей, збагатити знання дошкільнят про материнські почуття і справи. На основі цих знань формується позитивне відношення до матері, любов до неї стає більше осмисленою [61].

Відношення до Батьківщини багато в чому визначається враженнями, отриманими дітьми від спілкування з природою. Прислів’я про природу сприяють формуванню інтересу і уважного відношення до рідної землі: «Без хазяїна земля кругла сирота», «Земля турботу любить», «По погоді і урожай» та ін.

Аналіз цих «педагогічних мініатюр» дозволив зробити висновок: розвиваючи патріотичні почуття у дітей дошкільного віку, необхідно ширше використати народні прислів’я і приказки.

Літературні твори, створені спеціально для малих читачів, які увійшли до кола читання уснопоетичної народної творчості та літератури для дітей, складають в сукупності дитячу літературу.

Будучи органічною частиною духовної культури, вона є мистецтвом слова, і їй властиві якості художньої літератури.

Проте, являючи собою мистецтво, призначене для дошкільнят, дитяча література тісно пов’язана з педагогікою, покликана враховувати вікові особливості, можливості і потреби маленьких читачів.

Тобто, головною особливістю дитячої літератури, що надає їй право вважатися самостійною областю словесного мистецтва, являється органічне злиття законів мистецтва і педагогічних вимог. При цьому під педагогічними вимогами розуміється врахування вікових особливостей, інтересів і пізнавальних можливостей дітей.

Діти 5-6 років вже мають певний літературний багаж, відрізняють казку від розповіді, визначають поетичні твори. Вони розуміють суть конкретного вчинку літературного героя, хоча його приховані мотиви не завжди уловлюють. Фахівці називають цей вік «бібліотечним» – за здатність дітей виявляти цікавість до книг певної тематики і певного жанру, за завзятість деяких дітей в пошуку вподобаної книги [66].

Варто відмітити, що для виховання патріотичних почуттів можна використати дитячу літературу за такими темами, як теми про Батьківщину, її красу і велич, і теми про подвиг українського народу за часів війни.

Усна народна творчість – найбагатший матеріал для патріотичного виховання. У старшому дошкільному віці діти вже знайомі з багатьма видами усної народної творчості. Найкоротші – прислів’я і приказки вони упізнали ще в дитячому саду. Для знайомства з рідною культурою важливо не лише, щоб дитина пасивно знала деякий набір приказок і примовок, але щоб вони використовувалися ним у відповідних випадках, в грі або обрядах. Мала форма народного фольклору все ще є присутньою і в програмі, і в побуті дітей. Пісеньки, заклички, але інтерес дітей вже до них не так сильно виражений. Зате стають популярні лічилки, загадки, скоромовки, чарівні казки.

Українські народні чарівні казки, повні дивовижної вигадки, драматичних ситуацій, протистояння добра і зла, не лише розважають, радують дітей, але і закладають основи моральності. Мабуть, найяскравішим і улюбленішим жанром для дітей (та і для багатьох дорослих) залишається народна казка.

Прикладом є казка «Бідний-Іван і попаддя». Знайомство дітей з жанром чарівної казки, пройнятої пафосом гуманістичних і патріотичних ідей, глибокою вірою в перемогу добра і справедливості, в силу високої моральності і героїчного подвигу українського народу: «Жили вони, не лінувалися, без втоми працювали. Рознеслася раптом в тому царстві-державі звістка: збирається чудовисько погане на їх землю напасти, усіх людей винищити».

Окрім казок, дуже популярні сказання. Сказання – особливий давній жанр усної народної творчості, з яким дітей знайомлять вже в старшому дошкільному віці. Для дітей використовуються адаптовані варіанти текстів. Героїчні сюжети захоплюють дітей і розбурхують їх уяву яскравою гіперболою, співучістю, легендарністю [73].

У сказаннях говориться, що справжня українська людина під ворогом не прогнеться, не віддасть свою землю ворогам. Дітям подобається особлива мова сказань, барвистість і співучість, тому необхідно включати їх в програму по патріотичному вихованню

Для супроводу читання вголос казок, сказань, оповідань, необхідно використати наочні посібники, репродукції картин, ілюстрації в книгах, фотографії і листівки по темі. При читанні казок і оповідань з новими словами, наприклад: «прядка», «решето», «рогач». Чітке розуміння дітям дає натуральний предмет, або хоч би його зображення, тому що словесний опис, пояснення незнайомого предмета вони сприймають важко. Використання предметів побуту і старовини при читанні і розповіді сказань посилює пізнавальний ефект і привертає увагу дітей як «сюрпризний момент» [73].

У другій половині ХХ ст. в було створено величезну кількість мультиплікаційних фільмів за мотивами українських народних творів і казок. Діти, що напередодні прослухали читання казки, дивляться її з подвоєною увагою, і враження отримують таке яскраве, що воно проявляється потім довгий час в іграх, образотворчій діяльності, жарких обговореннях.

Виховання патріотичних почуттів неможливе при використанні тільки одного жанру літератури, тому в сучасних навчально-методичних комплексах використовуються багато жанрів в сукупності.

Таким чином, можна зробити висновок, що засоби дитячої літератури є дуже ефективними при вихованні патріотичних почуттів дітей старшого дошкільного віку.

Під дитячою літературою розумітимемо літературні твори, створені спеціально для дітей, а також ті що увійшли до кола їх читання з уснопоетичної народної творчості та з літератури для дорослих.

Вагомий вплив на формування патріотичних почуттів дітей старшого дошкільного віку має народна казка. Українські народні казки доступні дітям уже з раннього віку як за умов родинного виховання, так і в дошкільному закладі.

Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різняться композиційною будовою, методика їх використання у різних вікових групах також специфічна. Казки повинні насамперед відповідати віковим особливостям дітей.

Психологами доведено, що дошкільник надзвичайно активний у сприйманні казок. Їм ніколи не доводилось зустрічати абсолютно пасивних та байдужих дітей до змісту казки. Слухаючи казку, діти постійно переривають хід розповіді, втручаються в події, звертаються з запитаннями, намагаються допомогти казковим героям.

В. Сухомлинський дійшов висновку, що складовою частиною виховання дітей повинно бути розповідання, читання, слухання, драматизування та інсценування казок. «Казки виховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу» [88, с. 173].

Виховувати патріотичні почуття дітей старшого дошкільного віку, можливо на таких видах занять з казкою:

– читання казок;

– розповідання народних казок;

– театралізація-розігрування та показ казки вихователем;

– драматизація-розігрування в ролях знайомої дітям казки, відтворення характерних рис його героїв;

– інсценізація – точне й послідовне відтворення змісту казки з допомогою костюмів, різних атрибутів, декорацій;

– ігри за сюжетами знайомих казок;

– показ казок через проекційні ліхтарі (діафільми);

– ритмізування – ритміко-речитативна розповідь на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією;

– узагальнюючі бесіди на теми: «Моя улюблена казка», «В гостях у казки»;

– тематичні розважальні заняття: «Казки бабусі Орисі», «Казка дідуся Панаса», «Вам казка, а мені бубликів в’язка»;

– дидактичні ігри: «З якої казки герой?», «Добери картинку», «Подорож у дивовижний світ казок», «Лист дідуся-казкаря»;

– переказування знайомих казок дітьми;

– бесіди на патріотичні теми за змістом казок;

– бесіди за змістом казкових ілюстрацій та репродукцій художніх картин на казкові сюжети;

– свято казки у дитячому садку.

Окрім казки, провідну роль у формуванні патріотичних почуттів старших дошкільників відіграють українські народні пісні, які різняться за своїми жанрами і є вагомим культурним надбанням нашого народу.

Український народ належить до найпісенніших народів світу. У скарбниці його культурних надбань чільне місце займає пісня, яка відображує визначні історичні події, героїчну боротьбу проти соціального і національного гноблення, боротьбу з зовнішнім ворогом, розкриває глибину душі людини, оспівує велич рідної землі, її красу, працелюбство українського народу, передає впевненість і надію на краще майбутнє.

Пісня – найпростіша і найдоступніша форма вокальної музики, в якій поетичний образ поєднується з музичним. Вона є мистецтвом загальнонародним, орієнтована на масове сприйняття. Мета кожної пісні – апелювання до співпереживання слухачів, що, як правило, вдається.

Пісенна творчість українського народу складалась і збагачувалась протягом століть, тому її розглядають як справжній золотий фонд української музичної культури.

Українські народні пісні характеризуються внутрішнім багатством змісту. Відтворюючи життя народу, народна пісенність України визначається правдивістю та реалістичністю відображення дійсності, людських переживань і почуттів [10].

Значний вплив на формування патріотичних почуттів мають історичні пісні. Ці епічні чи ліро-епічні твори, в яких розповідається про справжні події та історичних осіб, розкривається ідейно-емоційне ставлення народу до них.

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, діяльність яких пов’язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної самосвідомості народу і його художнього мислення. Ці пісні з’явились у ХV ст., в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши в себе поетичні традиції героїчного епосу Київської Русі та народних дум.

Саме цим пісням належить особливе місце в ознайомленні дітей з історичним минулим України і межах тем «Україно моя, Батьківщино моя». Її окремою підтемою є ознайомлення дітей з козацьким періодом в історії держави, з національними героями – борцями за волю і незалежність народу. Тому, формуючи краєзнавчі та історичні уявлення, вихователь використовує цілий ряд історичних пісень для посилення емоційного потенціалу уявлень. Крім занять вихователь планує також використання цих пісень на святах і дозвіллях на історичну тематику: «Козацькі забави», «Червоні кетяги калини», «Без верби та калини немає України» тощо.

Тематика козацьких пісень тісно пов’язана насамперед з особливостями життя козацтва. Найпоширенішою в козацьких піснях є тема прощання юнака з родиною, коханою, загибелі на полі бою. Часто звучать і соціальні мотиви. Герой козацьких пісень – боєць за незалежність батьківщини, не мислить себе поза долею рідного народу. У піснях не тільки звучить гострий протест проти соціального поневолення, а й закладено ідею про те, що народ здатний захистити свою волю і домогтися справедливості шляхом збройної боротьби.