Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в XVI – першій половині XVII ст.

У XVI — першій половині XVII ст. куль­тура України розвивалася у складних умовах. Роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, тяжкий іноземний гніт, спустошливі турецько-татарські напади — усе це гальмувало розвиток продуктивних сил, формування української народності і становлення української національної культури. Але й за цих несприятливих умов українська культура розвивалася на основі вітчизняних традицій попередніх віків.

Діячі української культури, беручи за основу рідну спадщину, зокрема пам’ятки часів Київської Русі, вивчаючи ідеї європейського Відродження, намагалися поширювати освіту й наукові знання, підносити гідність українського народу, розвивати українську мову й національну культуру. Для цього засновувалися школи, налагоджувалося книговидання, розвивалися світські науки: логіка, філософія, астрономія, природознавство, історія, література та ін.

Однією з найважливіших ознак розвитку національної культури є наявність єдиної мови. Цікавою пам’яткою, у якій яскраво відбився процес формування української мови, є так зване Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад Євангелія з книжної церковнослов’янської мови мовою «простою», близькою до тодішньої народно-розмовної української мови.

Формування української мови чітко простежується в усній народній творчості. Продовжувала розвиватися обрядова народна поезія — весільні пісні, колядки, щедрівки, веснянки. Особливе місце займали історичні пісні та народні думи — героїчний епос України. У них оспівується звитяга й мужність героїв-селян, козаків та їхніх ватажків — Сагайдачного, Сулими, Павлюка, Остряниці.

Освіта

В Україні у XVI — на початку XVII ст., як і раніше (у XV ст.) існували «парафіяльні» школи при монастирях, церквах, у маєтках деяких феодалів. Учителями здебільшого були дяки, які навчали дітей елементарної грамоти, молитов, церковного співу. Діти феодалів часто здобували знання у школах Польщі, Німеччини, Чехії.

Важливе значення мала Острозька школа, відкрита приблизно у 1576 р. зусиллями князя К. К. Острозького. Першим ректором цієї школи був письменник Герасим Смотрицький, учителями — видатні культурні діячі: Іов Княгиницький, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка) та ін. Острозька школа стояла на рівні тодішніх вищих протестантських і польських шкіл — академій. У ній викладалися мо­ви — латина, польська, грецька, слов’яно-­руська, а також піїтика, риторика, математика, астрономія, геометрія, музика. У цій школі навчався Петро Сагайдачний.

У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка з 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою, у результаті чого виникла Києво-Братська, або Києво-Могилянська колегія, що стояла на рівні західноєвропейських університетів і польських академій.

Книгодрукування

Для розвитку культури важливе значення мав розвиток друкарства. В Україні книгодрукування розгорнув російський першодрукар Іван Федоров. У 1572 р. Федоров перебрався до Львова і у 1573 р. заснував там друкарню. У ній у 1574 р. був видрукуваний «Апостол» — перша друкована книга в Україні, що повторювала московське видання цього твору. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу — перший східнослов’янський «Буквар».

Через брак коштів Федоров уже у 1575 р. залишив Львів і влаштувався спочатку управителем маєтку Дерманського монастиря на Волині, а через деякий час знову зайнявся облаштуванням друкарні, тепер у м. Острозі. У цій друкарні в 1580 р. була надрукована «Книга нового заповіту», а в 1580–­1581 рр. — славнозвісна Острозька Біблія — перше повне видання Біблії в перекладі старослов’янською мовою.

З Острога Федоров повернувся до Львова, де й помер 5 грудня 1583 р. Друкарня Федорова через борги перейшла до рук кредиторів і незабаром була викуплена Львівським братством.

 

 

Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції

У січні 1638 року польський уряд прийняв «Ординацію Війська Запорізького реєстрового», яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалась виборність старшин, ліквідувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта, Козацький реєстр скорочувався до 6 тисяч осіб.

Ситуація в українських землях ускладнювалась у XVII сторіччі і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалася.

Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII сторіччя суспільний розвиток українського суспільства, а робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної арени. Боротьба, що тривала протягом 1648 – 1676 років, носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

Періодизація

Перший етап (лютий – вересень 1648 року) – формується ідея автономії для козацького регіону (центральна і південна частина Київського воєводства) в складі Речі Посполитої. Очолив визвольну боротьбу українського народу Б. Хмельницький –талановитий полководець і дипломат, непримиримий ворог магнатсько-шляхетської Польщі. Після опанування 3апорізькою Січчю Хмельницький уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм, який виділив на допомогу повсталим кількатисячний загін кінноти на чолі з перекопським мурзою Тугейбеєм. Залучив на свій бік реєстрових козаків.

19 квітня 1648 року в урочищі Жовті Води було оточене шляхетське військо на чолі з С. Потоцьким. 6 травня біля Жовтих Вод відбувся вирішальний бій. Польські війська зазнали поразки. Блискуча перемога відіграла величезну роль у розгортанні визвольної боротьби.

15 травня під Корсунем почалися бої з головними силами коронного війська. Засідка М. Кривоноса в урочищі Горохова Діброва з кінною артилерією проти відступаючих польських військ призвела до повної поразки поляків. М. Потоцький і М. Калиновський потрапили в полон.

Другий етап (вересень 1648 – серпень 1649 рр.) завершується процес розроблення політичної, програми, яка вперше в історії української політичної думки мала на меті створення незалежної держави в межах усіх етнографічних земель України; усвідомлюється право на територіально-етнічну спадщину Київської Русі.

Під приводом боротьби з магнатами, які порушували перемир'я, Хмельницький вирушив на Волинь (липень), де у вересні під Пилявцями зустрівся з коронним військом (понад 40 тисяч чоловік та 100 тисяч кованих шляхетських возів). Битва почалася 11 вересня, а завершилася 13 повним розгромом польської армії.

26 вересня козацька армія взяла в облогу м. Львів. Зі Львову було взято контрибуцію у 200 тисяч злотих для сплати татарам, щоб не дати їм можливості грабувати це місто. Хмельницький рушив до Замостя.

7 листопада королем Речі Посполитої було обрано Яна-Казимира, а через тиждень Хмельницький отримав звістку про рішення сейму прийняти його мирні пропозиції і зняв облогу Замостя й рушив у Придніпров'я.

23 грудня 1648 року Київ радісно зустрічав козацьку армію. Липень 1649 року. Облога польської армії під Збаражем.

Третій етап (серпень 1649 – червень 1651 рр.) – крах, внаслідок позиції Кримського ханства, спроб реалізації програми створення незалежної Української держави.

На початку серпня 1649 року Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом. Становище поляків було катастрофічним, але підкуплені татари на чолі з ханом Іслам-Гіреем змусили Хмельницького припинити бій і 8 серпня укласти з польським королем мирний договір (Зборівський трактат).

Четвертий етап (червень 1651 – березень 1654 рр.) невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України у межах Речі Посполитої і пошук оптимального варіанту шляхом прийняття протекції московського царя чи турецького султана. Укладення Переяславського договору з Москвою про входження Української держави до складу Московського царства в основному на принципах федерації.

Червень 1651 року – битва біля м. Берестечко. Козацькі війська разом з татарами нараховували 150 тис. чоловік, Польська армія – 150 тис. чоловік, сильну артилерію і добре навчену кавалерію. Зрада татар призвела до поразки козаків.

18 вересня 1651 року було укладено Білоцерківський трактат. Чисельність реєстрових козаків знижувалася до 20 тисяч, а козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. Шляхта могла повернутися до своїх маєтків. Білоцерківський договір мав ще більш умовний характер, ніж Зборівський.

Сейм не затвердив Білоцерківський договір, що розв’язало руки Хмельницькому. 22 травня 1652 року під Батогом (Поділля) Хмельницький оточив польське військо (20 тис. чоловік) на чолі з М. Калиновським. Сам Калиновський, а також один з кращих воєначальників Польщі – Пшіємський, а також багато інших знатних шляхтичів загинули в бою.

Нова угода 1653 року була укладена на умовах Зборівського трактату (лише передбачених ним прав і свобод козаків), всі інші аспекти договору ігнорувались. Жванецька компанія виявилась катастрофічною для козаків, завдяки знову ж таки татарам.

1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві вирішив прийняти Україну "під високу руку царя" і розпочати війну з Польщею. 8 січня 1654 року відбулася Переяславська рада. Україна вступила у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона.

П'ятий етап (березень 1654 – липень 1657 рр.) – боротьба уряду Б. Хмельницького за возз’єднання західного регіону України з козацькою республікою, спочатку (березень 1654 – травень 1656 рр.) в союзі з Москвою, а пізніше (червень 1656 – липень 1657 рр.) в коаліції із Швецією і Трансільванією та її невдача. Блискучі перемоги селянсько-козацького війська у 1648 році привели до повного розгрому польських збройних сил і ліквідації усієї адміністративно-політичної системи Речі Посполитої в Україні. Одним з найважливіших наслідків визвольної війни було масове покозачення селянства і міщанства.

“Усе, що живе піднялося в козацтво” – відзначив Самовидець. Кріпосницькі порядки в Україні були істотно підірвані.

 

Підготовка та початок визвольної під проводом Б. Хмельницького.
Воєнні події 1648 р. та їх суспільно-політичні наслідки.

На початку 1648 р. Б. Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв’язок із козаками Січі. Разом з сотнею запорожців і декількома сотнями "покозачених" селян він атакував Кодацьку фортецю, через яку поляки контролювали Запоріжжя. 25 січня заволодів фортецею. При цьому значна частина реєстрових козаків перейшла на бік повстанців.

Ці події стали початком національно – визвольної війни українського народу. Невдовзі відбулась козацька рада, на якій Хмельницького було обрано гетьманом. Підготовка збройного виступу. Б. Хмельницький напередодні збройного виступу проти поляків:

– розіслав універсали до українського народу із закликами вступати до лав козацького війська;

– налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

– із початком воєнних дій досяг домовленості про перехід реєстрових козаків на бік повстанців;

– вів переговори з Туреччиною і Кримським ханством. Заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали з кримським ханом Іслам – Гіреєм III договір про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Фактичним проголошенням війни стала вимога Б. Хмельницького вивести з території Наддніпрянщини королівські війська і скасувати "Ординацію" 1638 р. На утихомирення запорожців поляки направили два загони загальною чисельністю близько 10 тис. чол.

Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6—8 травня 1648 р. та 15—16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано.

Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду із Трансільванією.

 

Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави.
Державницька концепція Б. Хмельницького.

Визвольну війну проти польського панування розпочав Богдан Хмельницький за умов, коли в українському суспільстві була відсутня ідея національної державності. Причину слід шукати в тому, що, по-перше, далося взнаки 250-300-річне панування чужих держав на українських землях, а по-друге, етнографічні українські землі були розділені між сусідніми країнами; по-третє, відбулася денаціоналізація політичної еліти української нації.

На початку березня 1648 р., після переможної битви під Жовтими Водами, під час переговорів із коронним гетьманом Потоцьким Хмельницький висунув вимоги, що передбачали надання Козацькій Україні автономних прав у складі Речі Посполитої. Таким чином, уже в перші місяці Визвольної війни було створено сприятливі умови для здобуття Україною державності і розширення її території шляхом подальшого наступу вглиб Польщі.

Подальшим етапом державотворення стало переростання козацького повстання у національно-визвольну війну (липень 1648 р.). За підтримки більшості українського суспільства Б. Хмельницький самочинно, без санкції польського уряду, здійснює державотворчі кроки: на всій визволеній території політична влада переходила до української старшини; скасовували кріпосне право і феодальні повинності селян; відновлювали православну церкву, а католицьке духовенство, навпаки, зазнавало утисків; почали функціонувати центральні та місцеві органи влади, суд, українська армія, податкова система. Столицею держави стає місто Чигирин; запроваджується полково-сотенний адміністративно-територіальний поділ України.

До кінця серпня 1648 р. влада Б. Хмельницького поширюється на територію Брацлавського, Чернігівського, Київського, Подільського і південної частини Волинського воєводств.

Державницька концепція Б. Хмельницького сформувалася на двох основних засадах:

1)демократії;

2) авторитаризму.

Спочатку були забезпечені демократичні засади:

- функціонувала військова рада, де право голосу мала і «чернь»;

- виборність усіх посад – від сотника до гетьмана;

- відсутність жорстких міжстанових розмежувань.

Авторитарна політика Б. Хмельницького:

- поступове обмеження впливу «чорних рад» та витіснення їх старшинською радою;

- вся влада перебувала в руках гетьмана;

- домінування командних методів управління;

- встановлення спадковості гетьманату, тенденція до монархії.

Соціально-економічна політика Б.Хмельницького залежала від результатів воєнного і політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини.

Державотворча діяльність Богдана Хмельницького полягала в тому, що необхідно було створити могутню козацьку державу, яка б засновувалась на державних традиціях Запорізької Січі, мала численне боєздатне військо, гетьмана, свої органи влади, право, суд та фінансову систему.

 

Політико-адміністративний устрій, органи влади і управління гетьманської держави
Б. Хмельницького

Козацька держава періоду Б. Хмельницького була не просто воєнно-політичним утворенням, а мала всі характерні для будь-якої держави ознаки, як-от:

· політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення, власне військо, активну зовнішню політику.

Політична влада. На звільнених територіях України та Запоріжжя влада перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи).

Територія. Спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорізької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Під час Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися. І хоч за українсько-польськими договорами цього періоду визволені території переходили з рук у руки, Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів.

Політико-адміністративний устрій. На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано сотенно-полкову систему, яка виникла ще на Запорізькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).

Право, суд та судочинство. На звільнених від Речі Посполитої територіях не діяло польське судочинство. Використовувалися юридичні норми звичаєвого та козацького права, магдебурзького права тощо. Зберегли силу й Литовські статути, які захищали інтереси української шляхти та козацької старшини. Усі види польського гніту були ліквідовані, скасовано суворі покарання за протиправні вчинки проти королівської влади та магнатів, шляхти, католицького духовенства. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині.

Фінансова система та податки. Український гетьман увів до обігу власну монету, яку карбували в Чигирині. На одному боці цієї монети була зображена шабля, на іншому викарбуване ім'я гетьмана.

З часів Національно-визвольної війни при гетьмані запроваджено посаду генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів гетьманської держави, за розподіл натуральних і грошових податків, установлював мито та ін. Систему податків і повинностей установлювали й регулювали універсали Богдана Хмельницького.

Наявність власного війська. У роки Національно-визвольної війни українське військо нараховувало до 300 тис. осіб. Воно складалося з представників різних верств суспільства й уперше в історії носило загальнонародний характер. Українська армія була однією з найкращих у Європі за військовою організацією й тактикою. Під проводом Б. Хмельницького вона завдала поразки найкращим польським полководцям — Потоцьким, Вишневецькому, Чарнецькому. У багатьох битвах Національно-визвольної війни українські війська виявили масову жертовність, героїзм, самопожертву в ім'я України.

Активна зовнішня політика. Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. За роки Національно-визвольної війни Україна постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.

 

Воєнно-політичні події на українських землях протягом 1651-1653 рр.
та їх суспільно-політичні наслідки.

У 1651 р. почався новий етап польсько-української війни. І знову першими в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром, і знову обидві армії зійшлися на Волині, цього разу під Берестечком. Як на ті часи, чисельність військ суперників була величезною, українці мобілізували 100 тис. війська, яких підтримувала татарська кіннота.

Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переламний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його лише після битви. Але й полякам ця грандіозна битва так дорого коштувала, що вони почали переговори під Білою Церквою.

Як і належало очікувати, підписаний 28 вересня 1651 р. Білоцерківський мир був для козаків зовсім не таким вигідним, як Зборівський. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис., влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством, і йому заборонялося вступати у зовнішні зносини, особливо з татарами. Спираючись на збройну силу, польська шляхта почала повертатися на Україну. За винятком відносно невеликої кількості не включених до реєстру, більшість селян і козаків постали перед загрозою закріпачення. Щоб уникнути неминучої долі, тисячі втікали на порубіжну з Московією територію (Слобожанщину).

Незважаючи на ганебну угоду, Хмельницький не збирався приймати принизливі умови. На початку травня в Чигирині відбулася козацька рада. Враховуючи акти свавілля, насилля, помсти, було прийнято рішення розірвати мирні відносини з Польською Короною.

У травні 1652 р. війська Б. Хмельницького недалеко від села Батіг, що на межі Поділля і Молдавії, зустрілися з 30-тисячною польською армією і вщент розгромили її. Перемога під Батогом піднесла моральний дух українського народу, повернула йому втрачену під Берестечком упевненість у своїх силах.

Пережив особисту трагедію і Б. Хмельницький. Під час боїв під Сучавою (Молдавія) був поранений і невдовзі помер його син Тимофій, якого він сподівався посадити господарем у Молдавії.

Однак чим далі тривала війна, тим більше Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе. Одним із можливих союзників України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення.

Найпопулярнішим кандидатом на роль заступника України був православний московський цар. Упродовж повстання Б. Хмельницький звертався до царя по допомогу Україні в ім'я спільної для них православної віри. Тим часом Москва зайняла позицію вичікування. Зазнавши великих втрат у недавній війні з Польщею, Москва вирішила почекати, поки козаки і поляки не виснажать один одного. Проте в 1653 р., коли українці почали погрожувати, що погодяться на турецьку пропозицію, російський цар Олексій Михайлович більше не зміг зволікати з рішенням і 1 жовтня 1653 р. скликав Земський собор, де було схвалено рішення про возз'єднання України і Росії. Приймаючи це рішення, цар сподівався відібрати захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти Оттоманської імперії, а також розширити свою територію і вплив.