Утворення міжнародних організацій.

Було вирішено створити Лііу Націй і Міжнародне бюро праці.

Підсумки

• Версальський договір відмовився ратифікувати сенат США з-за небажання зв'язувати себе участю в Лізі На­цій, де переважав вплив Великої Британії та Франції.

• У серпні 1921 р. США уклали з Німеччиною особливий договір, без статей про Лігу Націй.

У зв'язку з тим що Версальський договір передбачав передачу Японії китайської провінції Шаньдун, Китай відмовився підписувати його.

Репарації — у міжнародному праві вид матеріальної міжнародно-правової відповідальності; полягає у від­шкодуванні державою заподіяного нею збитку в грошо­вій або іншій формі.

Висновки

1. Версальський мир юридично закріпив закінчення Пер­шої світової війни.

2. Створені Паризькою конференцією положення стали основою Версальської системи післявоєнних міжнарод­них відносин.

3. Договір зафіксував зміну кордонів Німеччини з Фран­цією, Бельгією, Люксембургом, Швейцарією, Австрією, Чехо-Словаччиною за рахунок німецьких земель.

4. Договір закріпив післявоєнний порядок сил у світі, став головним документом післявоєнного мирного врегулю­вання проблем Західної Європи, а також інтересів про­відних держав в Африці й на Близькому Сході.

5. Версальський мир не зміг запобігти новим конфліктам на міжнародній арені.

6. Умови Версальського договору принижували національ­ну гідність німців.

7. Німеччина була поставлена у складне становище, а тому Версальський договір не міг стати основою міцного і три­валого миру.

Осн овні органи Ліги Націй

Асамблея (загальні збори).

Найвищий орган Ліги Націй.

Кожна держава мала в ній один голос.

Збиралася один раз на рік у Женеві

Рада

Працювала в період між засіданнями Асамблеї.

Складалася з чотирьох постійних членів-держав

(Великої Британії, Франції, Італії, Японії) і

чоти рьох непо стійних членів __________

 

 

Створення Ліги Націй

Версальський договір передбачав створення Ліги Націй —

міжнародної, міжурядової організації, яка повинна була гаран­тувати мир, міжнародне співробітництво і безпеку в світі.

10 січня 1920 р. вважається днем створення Ліги Націй, коли набрав чинності Верс&дьський договір.

Складовою частиною Версальського договору був Статут

Ліги Націй (у перших 26 статтях).

Мета створення Ліги Націй

1. Забезпечити мирне співробітництво між державами.

2. Гарантувати мир і безпеку у світі.

3. Поважати державний суверенітет.

4. Обмежити озброєння.

5. Не вдаватися до зброї у міжнародних конфліктах.

6. Застосовувати колективні економічні та військові санкції проти країн-агресорів.

Штаб-квартира організації містилася в Женеві.

Секретаріат

на чолі з Генеральним секретарем.

Готував документи і звіти

на засідання Асамблеї та Ради

Мандатна комісія

Встановлювала опіку над

колишніми колоніями Німеччини

та володіннями Туреччини

США не ввійшли до складу Ліги Націй, бо не ратифіку­вали Версальський мирний договір. Лідерство в Лізі Націй потрапило до рук Великої Британії і Франції.

Лігу Націй було використано для розподілу німецьких колоній та володінь Туреччини, які передавалися під опіку "передовим" націям. Мандати отримали: Велика Британія - на Ірак, Палестину, Німецьку Східну

Африку, частину Того і Камеруну; Франція — на Сирію, Ліван, частину Того і Камеруну;

 

 

Японія — на Каролінські, Маріанські, Маршаллові острови в Тихому океані та права на Шаньдун в Китаї.

СРСР увійшов до Ліги Націй у 1934 p., прийнявши пропо­зицію ЗО держав — членів Ліги Націй, а у 1939 р. був виклю­чений за розв'язання війни з Фінляндією. З Ліги Націй вийшли Японія, Німеччина у 1935 р. У 1937 р. з Ліги Націй була виключена Італія.

Висновки

1. Ліга Націй була першою міжнародною організацією, яка вела боротьбу за збереження миру.

2. Вона намагалася налагодити міжнародне співробітництво в:

 

• галузі охорони здоров'я;

• організації боротьби проти наркоманії;

• вирішенні проблем біженців;

• розробці міжнародного робітничого законодавства.

 

3. Мандатна система несла в собі нові суперечності з наро­дами колоніальних і залежних країн.

4. Проте Ліга Націй не спромоглася стати гарантом миру у світі, зупинити агресію окремих держав у 30-х роках і за­хоплення ними низки держав: •Японією Маньчжурії в 1931 p.;

 

• Італією Ефіопії в 1935—1936 pp.;

• Німеччиною Австрії в 1938 p.;

• Німеччиною Чехо-Словаччини в 1938-1939 pp.

5. Ліга Націй не змогла перешкодити підготовці й розв'я­
занню Другої світової війни.

6. Складна система прийняття рішень, відсутність механіз­
му їх реалізації, декларативність і суперечливість окремих
документів Ліги Націй обумовили її безсилля в боротьбі
проти агресорів і в остаточному підсумку привели до кра­
ху цієї організації з початком Другої світової війни.

7. Наприкінці 1939 р. Ліга Націй практично припинила своє існування у зв'язку з Другою світовою війною.

8. Формально діяльність Ліги Націй припинилася в 1946 р., коли вона була офіційно розпущена.

Мирні договори із союзниками Німеччини

Сен-Жерменський договір з Австрією

(10 вересня 1919 р.) Сен-Жермен — передмістя Парижа 1. У договорі було зазначено, що Австро-Угорщина припи­нила своє існування. 2.Частина Південного Тіролю передавалася Італії.

3. Австрія визнала незалежність Чехо-Словаччини, до скла­ду якої входили її колишні провінції Богемія і Моравія.

4. Буковина переходила до Румунії.

5. Чисельність австрійської армії обмежувалася 30 тис. чол.

6. Територія Австрії становила 84 тис. кв. км, а населення — 6,7 млн чол.

7. Військову повинність відмінено.

8. Флот передавався союзникам.

9. Переможцям Австрія повинна сплатити репарації.

Нейїський договір з Болгарією

(27 листопада 1919 р.)

1. Частина болгарської території передавалася Румунії (Пів­денна Добруджа).

2. Частина болгарської території відійшла до Греції (Захід­на Фракія), що позбавляло Болгарію виходу до Егейського

моря.

3. Частина Македонії була передана Королівству сербів,

хорватів і словенців.

4. Військова повинність заборонялася.

5. Армія не повинна була перевищувати 20 тис. чол. Болгарія не могла мати військову авіацію і військово-морський флот (крім 4 міноносців і 6 катерів).

6. Суму репарацій — 2,25 млрд золотих франків — потрібно було сплатити протягом 37 років.

Севрський договір з Туреччиною (10 серпня 1920 р.) Укладено у м. Севр у Франції 1. Договір зафіксував розподіл Османської імперії. 2. Туреччина втратила 80% своєї території (Палестину, Ірак, Сирію, Ліван та ін.). 3. Над чорноморськими протоками було встановлено між­народний контроль. 4. Частина території Туреччини передавалася Греції.   5. Чисельність армії не повинна була перевищувати 50 тис. чол. 6. Туреччина втратила свої володіння на Аравійському пів­острові та в Європі.

Тріанонський договір з Угорщиною

(4 червня 1920 р.) Договір було укладено у Тріанонському палаці у Версалі.

1. Територія Угорщини зменшувалася втричі, а населення — 2,5 рази.

2. Угорщина визнала нові кордони з Австрією, Югославі єю, Румунією і Чехо-Словаччиною і відмовлялася на ї; користь від деяких територій:

 

• Словаччина і Закарпаття передавалися Чехо-Словаччині;

• частина території — Хорватія, західна частина Банату, Воєводина — передавалася Королівству сербів, словен­ців, хорватів (Югославії);

• Австрія отримала Бургенланд;

• Румунія отримала Трансільванію і східну частину Банату.

 

3. Армія не повинна була перевищувати 35 тис. чол.

4. Заборонялася загальна військова повинність.

5. Угорщина позбавлялася права мати авіацію, танки, важку артилерію.

6. Передбачалася виплата репарацій переможцям.

7. Територія Туреччини обмежувалася півостровом Мала Азія і містом Константинополем.

Розпад багатонаціональних імперій і утворення нових незалежних держав у Європі

1. Розпалися Німецька, Австро-Угорська, Османська, Ро­сійська імперії.

2. Утворилося цілий ряд нових держав: Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Чехо-Словаччина, Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенців (Югославія).

3. Нові держави, що виникли в Європі, уже не мали статусу великих держав.

4. В Європі залишилося лише дві великі держави — Велика Британія і Франція, які усунули свого головного супер­ника на європейському континенті — Німеччину.

5. Головним претендентом на світове панування стали

США.

6. На початку війни в Європі було 19 монархій і три респу­бліки, а наприкінці — 14 монархій і 16 республік.

7. Після війни в Європі до влади приходили диктатори (ко­муністи, фашисти, радикали, реакціонери, ліві авторита­риста (Пілсудський), антимонархісти, праві мілітаристи (Франко), клерикали (отець Тісо в Словаччині). Усі вони виступали проти демократії. ______

Вашингтонські договори 1921—1922 pp.

На Паризькій конференції не було розглянуто цілу низку найважливіших проблем міжнародних відносин. Водночас відносини між США, Великою Британією і Японією в ба­сейні Тихого океану дуже загострилися. Для пошуку мир­них шляхів вирішення цього питання була скликана ще одна міжнародна конференція.

 

"Договір п'яти держав" 6 лютого 1922 р.Підписаний трактат п'яти держав — США, Великої Британії, Франції, Італії, Японії про обмеження військово-морських озброєнь. 1. Він забороняв створювати нові морські бази і посилюва­ти берегову охорону. 2. США одержали право укріплювати острови, які захища­ли наближення до її територіальних вод. 3. Була встановлена квота водотоннажності лінійного флоту: США і Великої Британії по 525 тис. т, Японії— 315тис. т, Франції та Італії — 175 тис, т.

Вашингтонська конференція 1921—1922 pp.

(12 листопада 1921 p.— 6 лютого 1922 р.) На конференцію було запрошено дев'ять держав: СІШ Велику Британію, Францію, Японію, Італію, Бельгію, Гол ландію, Португалію, Китай.

Підсумком цієї конференції стало підписання трьох до говорів.

"Договір чотирьох держав"

13 грудня 1921 р. Представники США, Великої Британії. Франції, Японії підписали трактат чотирьох держав.

1. Він гарантував острівні володіння його учасників у басей­ні Тихого океану.

2. Були надані взаємні гарантії недоторканності цих воло­дінь строком на 10 років.

3. Англо-японський союз 1902 р. був розірваний.

4. У разі 'загрози якійсь державі сторони вступали у взаємні консультації для прийняття "найрішучіших заходів" з ме­тою захисту своїх інтересів.

Трактат — у міжнародному праві одна з назв міжнародних договорів.

 

4. Заборонялося будівництво лінкорів водотоннажністю понад 35 тис. тонн.

5. Обмежувалася тоннажність і для крейсерів.

6. США вдалося змусити Велику Британію відмовитися від давнього правила, згідно з яким її флот повинен бути таким, як флоти двох найсильніших після неї морських держав.

Висновок

Уперше Велика Британія формально визнала встановлення рівності свого військово-морського флоту з флотом США.

"Договір дев'яти держав"

6 лютого 1922 р. Підписаний трактат дев'яти держав — усіх учасників конференції (США, Великої Британії, Фран­ції, Італії, Японії, Бельгії, Португалії, Голландії, Китаю).

1. Він проголосив принцип суверенітету і територіальної ці­лісності Китаю.

2. Держави взяли на себе зобов'язання відмовитися від по­ділу Китаю на сфери впливу.

3. Японія відмовилася від монопольного становища в Китаї.

4. Японія повертала Китаю його колишні німецькі володіння.

5. Були визнані принципи "відчинених дверей'' і "рівних можливостей", шо створило загрозу закабаления Китаю великими державами.

Висновки

1. Вашингтонська конференція продемонструвала зростан­ня впливу США в міжнародних відносинах.

2. Зафіксувала нове співвідношення сил у Тихоокеанському

регіоні.

3. Ліквідація англо-японського союзу 1902 р. засвідчила нову розстановку сил на Далекому Сході і в Тихоокеан­ському басейні з провідною роллю США.

4. США вдалося досягти принципу "вільних морів":

 

• ослабити Велику Британію як велику державу;

• потіснити Японію в Китаї;

• утвердити принципи "рівних мождивостей" і "відчине­них дверей".

 

5. Японія зберегла досить сильні позиції на Далекому Сході.

6. Завершилося створення Версальсько-Вашингтонської системи.

Утворення системи післявоєнного устрою

світу, так званої Версальсько-Вашингтонської

системи на основі договорів, укладених після

Першої світової війни

Позитивні наслідки (переваги) Версальсько-Вашингтонської системи

1. Ця система завершила процес післявоєнного мирного врегулювання.

2. Підготувала умови для тимчасової стабілізації у сфері міжнародних відносин.

3. Послабила суперечності у 20-х роках між провідними державами світу.

4. Провідні держави світу відмовлялися від війни як засобу вирішення конфліктів.

5. Було визнано право націй на самовизначення.

6. Створено Лігу Націй.

7. Було визнано незалежність багатьох європейських держав.

Негативні наслідки (недоліки) Версальсько-Вашингтонської системи

1. Посилилася боротьба в таборі переможців, бо вона закрі­пила провідну роль:

Франції — у Європі,

Великої Британії - на Близькому Сході,

США - у світі.

 

2. Вона не створила міцних мирних відносин.

3. Поглибила суперечності між переможеними і перемож­цями, бо:

• весь тягар післявоєнних змін був покладений на пере­можені народи, що стало основою нових конфліктів; • 'встановила високі репарації, не враховуючи реальних можливостей переможених країн.

4. Закріпила принципи колоніалізму, запровадивши ман­датну систему.

5. Під час вирішення питання про кордони нових держав не завжди враховувалися етнічні питання, що породжувало значні проблеми в майбутньому.

6. Поза Версальсько-Вашингтонською системою залиши­лася радянська Росія, яка не визнавала системи післявоєн­них договорів.

Висновки

1. Версальсько-Вашингтонська система підбила підсумки Першої світової війни.

2. Виробила нові принципи міжнародного співіснування.

3. У зв'язку з тим що політична карта світу зазнала докорін­них змін, новий поділ не міг влаштувати всіх.

4. Лише у Європі утворилися нові центри суперечностей, які в підсумку стали однією з причин Другої світової війни.

Перегляд повоєнних договорів у 20-х роках XX ст.

Генуезька конференція

(10 квітня — 19 травня 1922 р.)

10 квітня 1922 р. Відкрилася міжнародна конференція в Ге­нуї (Італія) з фінансово-економічних питань. У ній брали участь 28 європейських держав і Росія (всього 29 держав).

Делегація Радянської Росії (РРФСР) представляла інтересі всіх радянських республік.

1. Обговорювалися економічні й фінансові питання віднов
лення Центральної та Східної Європи.

2. Головним питанням було російське.
Держави вимагали від радянської Росії:

•виконання всіх фінансових зобов'язань царського Тимчасового урядів;

• повернення вартості націоналізованих підприємств їх­нім колишнім власникам;

• відміни державної монополії на зовнішню торгівлю.

3. Радянська делегація на чолі з Г. Чичеріним погодилася
виплатити царські борги, якщо західні країни:

• відшкодують збитки за інтервенцію, які за підрахунка­ми були значно більшими, ніж царські борги (були оці­нені в 39 млрд золотих карбованців, що перевищувало суму боргів більше ніж у 2 рази);

• нададуть довгострокові кредити;

• підпишуть торговельні угоди.

4. Радянській делегації не вдалося домогтися:

• анулювання боргів;

• одержання кредитів;

• визнання радянської Росії.

Договір у Раппало

(1922 р.)

Раппальський договір 1922 р. — це радянсько-німецький до­говір, підписаний 16 квітня 1922 р. в м. Раппало під час Ге­нуезької конференції, який мав діяти до 1932 р.

1. Це був перший договір радянської держави з великою єв­ропейською країною.

2. Обидві держави відмовлялися від відшкодування воєнних і невоєнних збитків і взаємних боргів.

3. Німеччина відмовлялася від претензій на відшкодування вартості націоналізованих підприємств німецьких грома­дян і від повернення їх попереднім власникам.

 

4. Договір відновлював дипломатичні та консульські відно­сини.

5. Він передбачав інтенсивні економічні зв'язки.

Гаазька конференція

(червень—липень 1922 р.)

, Червень 1922 р. Була скликана міжнародна конференція з

фінансово-економічних питань в Гаазі (Голландія). І 1. Конференція продовжувала обговорення фінансово-економічних питань, що розглядалися в Генуї.

2. Обговорювалися фінансово-економічні претензії захід­них держав до радянської Росії.

3. Радянська делегація, як і в Генуї, висувала зустрічні пре­тензії.

| 4. Досягти домовленості не вдалося. 5. Конференція закінчилася безрезультатно.

Лозанська конференція

(20 листопада 1922 р. — 24 липня 1923 р.)

Це конференція з питань Близького Сходу після перемо­ги Туреччини у війні (1919—1922 pp.) проти англо-грецьких інтервентів.

20 листопада 1922 р. У м. Лозанна (Швейцарія) розпочала роботу конференція, основним питанням якої було під­писання нового договору з Туреччиною. Був підписаний Лозанський мирний договір 1923 р. Після національно-визвольної революції в Туреччині Севр­ський договір не діяв.

1. Було підписано договори країн-переможниць з Туреччи­ною.

2. Туреччина домоглася визнання її незалежності.

3. Юридично закріплювався розпад Османської імперії і були визначені нові кордони Туреччини.

4. Було ліквідовано режим капітуляції і встановлено міжна­родний фінансовий контроль за Туреччиною.

5. Туреччина зобов'язувалася виплатити частину боргів Османської імперії.

6. Прийнято конвенцію про чорноморські протоки Босфор
і Дарданелли, за якою передбачалося у разі нейтраліте­
ту Туреччини вільний прохід через Босфор і Дарданелли
військових кораблів будь-яких країн як у мирний, так і у
воєнний час. Конвенція про чорноморські протоки супе­
речила національним інтересам Туреччини і всіх чорно­
морських держав. Конвенція не була ратифікована ра­
дянським урядом.

Висновок. Незважаючи на деякі несприятливі для Туреччини умови, Лозанський договір у цілому свідчив про міжнарод­не визнання незалежності турецької держави, яка виникла внаслідок Кемалістської революції, і скасував кабальний для Туреччини Севрський договір 1920 р.

Врегулювання проблеми репарацій

Окупація Францією та Бельгією німецького Руру

ї 1 січня 1923 р. Німеччина була не в змозі виплачувати державам-переможцям репарації. Це призвело до Рур­ського конфлікту. Стотисячна франко-бельгійська армія окупувала Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеч­чини (вугільні шахти, сталеливарні заводи) і проживало 10% населення Німеччини. Такими діями Франція прагнула зму­сити Німеччину платити репарації, які становили 132 млрд марок (таку суму було встановлено у 1921 p.).Почався Рур­ський конфлікт.

Велика Британія і СІЛА не підтримували дії Франції щодо окупації Руру.

Франція була змушена вивести свої війська і погодитися на перегляд репараційних зобов'язань Німеччини.

Висновок. Спроба Франції прямим воєнним тиском домог­тися регулярного виконання Німеччиною її репараційних зобов'язань закінчилася крахом.

План Дауеса

(1924 р.)

І План Дауеса — репараційний план для Німеччини, розро­блений міжнародним комітетом експертів під керів­ництвом Ч. Дауеса і затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції держав — переможниць у Першій світовій війні.

Рекомендації комітету експертів увійшли в історію як план

■ Дауеса.

План Дауеса передбачав

1. Негайне надання Німеччині позики в розмірі 800 млн зо­
лотих марок.

Ці кошти, надані американськими й англійськими бан­ками, повинні були сприяти відновленню економіки Ні­меччини та стабілізації її фінансової системи.

2. На декілька років до завершення процесу відновлення економіки репараційні платежі повинні бути знижені: перші 4 роки — до 1 млрд марок, а з 1928—1929 pp. пови­нні зрости до 2,5 млрд марок на рік.

3. Загальна сума репарацій, встановлена в 1921 р. в розмірі 132 млрд марок, залишалася без змін.

4. План Дауеса визначив основні джерела репараційних платежів Німеччини:

 

• з коштів державного бюджету, який поповнювався з від-рахунків від прибутків німецьких залізниць і промисло­вих компаній;

• високих податків на товари широкого вжитку: цукор, тютюн, пиво, тканини, взуття тощо.

 

5. На німецьку промисловість, торгівлю і банки накладали­ся боргові зобов'язання в розмірі 5 млрд марок, які вони мали погашати щорічними внесками.

6. Фінансова система Німеччини перебувала під контролем союзних держав.

Висновки

1. Внаслідок здійснення плану Дауеса економіка Німеччи­ни потрапила в залежність від іноземного капіталу.

2. Великі іноземні позики дали змогу Німеччині розпочати швидке відновлення економічного потенціалу, уможливи­ли зміцнення її зовнішньополітичних позицій.

План Юнга

(1929 р.)

Серпень 1929 р. На міжнародній конференції в Гаазі було прийнято новий репараційний план, розроблений ко­мітетом експертів на чолі з американським банкіром О. Юнгом.

За планом Юнга

1. Німеччина повинна була сплатити союзникам ще 113,9 млрд золотих марок репарацій.

2. Встановлено щорічні платежі Німеччини в розмірі 2 млрд марок.

3. Репарації повинні були виплачуватися за рахунок дер­жавного бюджету і прибутків залізниць.

4. Усі види іноземного контролю над економікою Німеччи­ни були відмінені.

5. Для отримання й розподілу репарацій створено Банк між­народних розрахунків, який фінансував важку та військо­ву промисловість Німеччини.

Висновки

І.План Юнга ще більше сприяв відновленню воєнно-економічного потенціалу Німеччини. \ 2. Цей план сприяв зміцненню позицій американського ка­піталу в Європі.

Перші кроки до творення системи колективної безпеки

Локарнська конференція

(5—16 жовтня 1925 р.)

, 5 жовтня 1925 р. Розпочала свою роботу міжнародна кон­ференція в Локарно (Швейцарія). В ній брали участь де­легації Великої Британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Італії, Польщі, Чехо-Словаччини. Підписано низку угод.

1. Було укладено Рейнський гарантійний пакт.
Німеччина, Франція і Бельгія брали на себе зобов'язання
зберігати в недоторканності:

• західні кордони Німеччини (німецько-бельгійські та німецько-французькі), які були встановлені Версаль-ськмм мирним договором;

• статус демілітаризованої Рейнської зони.

Роль гарантів Рейнського пакту взяли на себе Велика Бри­танія й Італія.

2. Німеччина, Франція і Бельгія підписали арбітражну угоду
про врегулювання всіх спірних питань.

3. Франція підписала договори з Польщею і Чехо-
\ Словаччиною та зобов'язувалася допомагати їм уразі напа­
ду Німеччини.

Проте дії Франції ставилися в залежність від Ліги Націй.

4. Арбітражні угоди було підписано між Німеччиною — з од­ного боку Польщею і Чехо-Словаччиною — з другого.

5. Відносно своїх східних кордонів Німеччина зобов'язань не давала.

 

Арбітражна угода — міжнародна угода для мирного розв'язання міжнародних спорів, продовження яких могло б загрожувати підтриманню миру і безпеки.

Висновки

1. Визнання Німеччиною наявних кордонів дало їй право вступити в Лігу Націй (1926 p.).

2. Питання про східні кордони Німеччини не обговорюва­лися.

3. У разі загрози агресії чи спроби розв'язання війни кон­ференція поставила дії європейських держав у залежність від рішень Ліги Націй.

4. Локарнська конференція визнала Німеччину повноправ­ним учасником міжнародних відносин.

5. Німеччина одержала статус великої держави.

6. Конференція створила систему європейської безпеки, яка базувалася не на військово-політичних союзах, а на гарантійних і арбітражних судах.

7. У 1936 р. Німеччина розірвала Локарнські угоди, щоб мі­літаризувати Рейнську зону.

в Європі, дали згоду на французькі пропозиції, пропоную­чи максимально розширити коло учасників. Було складено текст договору. До переговорів про укладення цього догово­ру залучені інші держави (крім СРСР). Серпень 1928 р. Договір Бріана — Келлога був підписаний

в Парижі представниками 15 країн. Набрав чинності

24 липня 1929 р. На початку вересня 1928 р. СРСР приєднався до цього пакту

і першим ратифікував його. Згодом цей договір підписало 65 країн.

Значення пакту

1. Він проголошував відмову від війни як засобу врегулю­вання спірних питань.

2. Доводив необхідність розв'язання будь-яких суперечок і конфліктів мирними засобами.

3. Він засуджував агресивні війни і накладав певну мораль­ну відповідальність держав, які його підписали, перед сві­товою громадською думкою.

4. Проте цей пакт не зміг усунути тих суперечностей, які іс­нували в світі і які призвели до зростання напруженості в міжнародних відносинах.

 

Пакт Бріана—Келлога

(серпень 1928 р.)

Це договір про відмову від війни як знаряддя національної політики та мирне вирішення всіх міжнародних суперечок

і конфліктів

Квітень 1927 р. Міністр закордонних справ Франції А. Брі-ан звернувся до державного секретаря США Ф. Келлога з пропозицією про укладення двостороннього франко-американського договору "про вічну дружбу й оголо­шення війни поза законом".

США, які вклали великі капітали в європейську економі­ку і були зацікавлені в стабільності політичного становища

Жорж Клемансо

(1841-1929)

Лікар за фахом, лідер радикалів у 1880—1890 pp., які на­були великої популярності серед селянства та міської дріб­ної буржуазії. Прем'єр -міністр Франції у 1906—1909 pp., 1917— 1919 pp. Неодноразово був міністром у різних урядах. Голова Паризької мирної конференції 1919—1920 pp. Праг­нув установлення військово-політичної гегемонії Франції в Європі, посилити патріотичні настрої серед населення. Зумів змінити невдоволення людей після Першої світової війни станом очікування кращих часів, які настануть для Франції.

Очоливши уряд у 1906 p., почав проведення соціальних ре форм:

•провів закон про щотижневий відпочинок робітників;

•заснував нове Міністерство — праці й гігієни;

•почалося запровадження пенсій для робітників і селяь з 65-річного віку, що значно раніше, ніж у Великій Бри­танії і Німеччині.

Очоливши уряд у 1917 p., провів низку заходів для посла­блення післявоєнної напруженості та припинення страйків робітників, встановив 8-годинний робочий день.

Профспілки отримали право на укладення колективних договорів.

Ллойд Джордж Девід

(1863-1945)

Видатний англійський державний діяч, один із найвідо-міших лідерів Ліберальної партії.

Народився у сім'ї вчителя. Рано втратив батьків. Завжди з теплотою згадував про свого дядька, який його виховував. Дядько був власником невеличкої шевської майстерні в ма­ленькому селі Уельсу. Самотужки вивчав основи юриспру­денції, вступив до адвокатської контори, співробітничав у місцевій пресі. У 27 років він став депутатом парламенту, мав неабиякий ораторський хист, був активним, умів дося­гати компромісу. Один із лідерів Ліберальної партії. Лібе­рали запропонували йому пост в уряді. Обійнявши посаду міністра торгівлі й промисловості в 1905—1908 pp., Ллойд Джордж зумів запобігти кільком великим страйкам, вико­риставши свій хист переговорника між підприємцями та робітниками.

З його ініціативи парламент у 1906 р. заборонив підпри­ємцям висувати тред-юніонам позови про відшкодування збитків, яких завдали страйки. У 1908—1915 pp. був міні­стром фінансів в уряді лібералів. Ллойд Джордж був ініціа­тором проведення багатьох соціальних реформ:

 

• у 1906 р. парламент прийняв Закон про компенсацію у разі нещасних випадків на виробництві;

• в 1908 р. було запроваджено 8-годинний робочий день для гірників;

• з 1908 р. надано пенсії робітникам з 70-річного віку;

•у 1909 р. було законодавчо встановлено мінімум заро­бітної плати;

• у 1911 р. запроваджено державне страхування у зв'язку з
хворобою, інвалідністю та безробіттям.

З 1916 р. по 1922 pp. — прем'єр-міністр Великої Брита­нії. На парламентських виборах кінця 1918 р. перемогла коаліція консерваторів і лібералів-прихильників прем'єр-міністра Д. Ллойд Джорджа, який знову очолив уряд. Він здійснив низку нових реформ.

1. Сприяв розвитку економіки, переходу економіки на ви­пуск мирної продукції.

2. Були ліквідовані всі державні контрольні органи, ство­рені в роки війни, з метою стимуляції вільної підприєм­ницької діяльності.

3. Сприяв розширенню соціальної функції держави:

• була підвищена заробітна плата, скорочено робочий
день;

• надана допомога в житловому будівництві; •встановлювалася матеріальна допомога демобілізова­ним солдатам, які поверталися до мирної праці;

• була прийнята програма розвитку народної освіти;

• запроваджувалася обов'язкова шкільна освіта для дітей до 14 років.

Провів реформу виборчого права, згідно з якою вперше ви­борчі права одержали жінки віком після ЗО років. Написав "Воєнні мемуари".

Раймон Пуанкаре

(1860-1934)

Правий республіканець, дбав про зміцнення воєнної мо­гутності Франції. Президент Франції у 1913 p.—січні 1920 р Прем'єр-міністр Франції у 1912 — січні 1913 pp., 1922-1924 pp., 1926—1929 pp. Неодноразово обіймав пости мі­ністрів в урядах. Здійснював мілітаристську політику, за що одержав прізвисько "Пуанкаре-вшиа''. Ставши пре­зидентом країни у 1913 p., розгорнув військово-технічну й морально-політичну підготовку країни до війни. З його по­дання у 1913 р. у Франції було прийнято Закон про трирічну військову службу, що збільшувало чисельність французької армії за мирного часу до 130 тис. чол. Один із організаторів інтервенції в радянську Росію в роки громадянської війни. У 1922 — 1924 рр. очолював уряд "Національного блоку". В країні посилюється незадоволення провалом рурської операції 1923 p., коли франко-бєльгїйські війська були зму­шені залишити Рур. Проти уряду виступило духовенство і масові релігійні організації.

У 1926 р. знову очолив уряд "Національного блоку" — со­юзу правих партій і частини радикалів. Вів боротьбу проти інфляції, за стабілізацію франка, скоротив державний апа­рат, ввів нові податки. Провів деякі реформи у соціальній сфері:

• у 1926 р. вперше була введена державна допомога з без­робіття;

• введено пенсії по старості;

• запроваджена допомога у разі хвороби та інвалідності.
Внаслідок нового виборчого закону 1928 р. до влади

прийшов "Союз правих партій'' без радикалів. У 1929 р. Р. Пуанкаре подав у відставку

Тема. Країни Західної Європи та США в 20-30-х роках XX ст.

Зміна статусу провідних країн світу після Першої світової війни

США

Перша світова війна дала сильний поштовх розвитку США.

Причини

1. Сполучені Штати не зазнали воєнної розрухи.

2. Людські жертви в ході війни порівняно з іншими країнами невеликі (53 тис. осіб убитими і 320 тис. пораненими).

3. США одержали великі прибутки від воєнних постачань. Прибутки монополій протягом 1914—1919 pp. становили 33,6 млрд доларів.

4. Зросли капіталовкладення в американську економіку.

5. З випуску промислової продукції США випереджали Ве­лику Британію, Францію, Німеччину, Італію, Японію ра­зом узяті.

6. Значно зріс американський промисловий потенціал.
До 1925 р. США забезпечували:

• майже половину світового видобутку кам'яного вугілля;

• 3/5 видобутку чавуну і сталі;

• 2/3 видобутку нафти;

• 85% випуску автомобілів,

 

7. Зросло промислове і сільськогосподарське виробництво, зменшилося безробіття, зросла заробітна плата.

8. Запроваджувалася націоналізація виробництва.

Багато підприємств перейшло на масовий випуск стан­дартних виробів.

9. Значно посилився інтелектуальний потенціал країни за

рахунок еміграції.

У 1900-1920 pp. до США прибуло 14 млн осіб.

 

10. Змінився міжнародний фінансовий статус США.

Із боржника європейських країн вони перетворилися на могутнього кредитора. До Першої світової війни борг США європейським країнам становив 4,5 млрд доларів, а після Першої світової війни європейські країни були винні США 10 млрд доларів.

11. Головною формою експорту капіталу стали воєнні позики, їхня загальна сума сягла у 1920 р. 11 млрд доларів.

12. Зросли і приватні американські інвестиції за кордоном, які становили на той час 7 млрд доларів.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

1. Велика Британія за підсумками війни:

• досягла мети — усунула свого конкурента в Європі — Ні­
меччину;

• одержала велику частину німецьких репарацій (22%);

• захопила значну частину колишніх колоніальних воло­
дінь'Німеччини.

| 2. Однак з Першої світової війни Велика Британія вийшла ослабленою:

• вона втратила третину національного багатства;

• військові втрати у війні — 750 тис. убитими і 1,7 млн по­
раненими;

•вона втратила 40% торгового флоту;

•випуск промислової продукції знизився на 20%;

•повністю припинилося житлове будівництво;

•погіршилося становище зовнішньої торгівлі: збільшив­ся імпорт сировини і продовольства, а зменшився екс­порт англійських товарів на 50%;

•великих збитків зазнали англійські фінанси;

•податки в країні зросли в 6 разів;

•зросли державні позики:

внутрішні — у 10 разів, з 645 млн фунтів стерлінгів у 1913 р. до 6,5 млрд фунтів стерлінгів у 1919 р., зовнішній борг наприкінці війни становив 1 млрд 150 млн фунтів стерлінгів, із яких США були винні 850 млн фунтів стерлінгів;

• із кредитора американських банків Велика Британія пе­
ретворилася на їхнього боржника.

Тільки на погашення відсотків Британія щорічно витра­чала 40% державного бюджету.

3. Зростала національно-визвольна боротьба в британських колоніях.

4. Післявоєнне піднесення економіки було недовготривалим:

• восени 1920 р. почалася перша післявоєнна економічна
криза;

•навесні 1921 р. обсяг промислової продукції становив 2/3 довоєнного рівня, експорт скоротився наполовину, імпорт — на 40%.

5. До кінця 1921 р. криза була подолана, але нового промис­лового піднесення не відбулося.

6. У 1922—1923 pp. в економіці Великої Британії спостері­гався застій.

Висновок

Великій Британії не вдалося досягти своєї колишньої мо­гутності.

ФРАНЦІЯ

1. Франція після Першої світової війни стала провідною країною Західної Європи.

2. Вона повернула високорозвинені індустріальні райони Ельзас і Лотарингію.

3. До складу французької колоніальної імперії ввійшли ні­мецькі і турецькі володіння:

 

• частина Того і Камеруну в Африці;

• Сирія і Ліван на Близькому Сході.

4. Війна принесла Франції значні людські жертви:

• 1 млн 300 тис. солдатів загинуло,

• 2 млн 800 тис. було поранено,

• 5 млн чоловік залишилося без житла і роботи.

5. Франція зазнала значних матеріальних втрат:

• були спустошені північно-східні департаменти Франції, найбільш розвинені в промисловому аспекті;

• зруйновано близько 10 тис. фабрик і заводів;