Інтерактивні технології навчання, що використовуються при викладанні дисципліни «Облікова політика підприємства»

 

Сьогодні відбулися зміни і в ідеології нормативної регламен­тації бухгалтерського обліку від централізованого регламентування методики, технології та процедури до регламентування принципів ведення обліку і децентралізації вибору суб'єктом господарювання сукупності конкретних методів і форм веден­ня бухгалтерського обліку, які обираються, на основі загальноприйнятих правил та особливостей діяльності суб'єктів гос­подарювання.

Зростаючі інформаційні потреби випереджають процеси соціальної та психологічної зрілості облікових працівників, їх здатність до ведення діалогу з контролюючими органами, культури комунікацій, активного самопізнання та самовираження. Менеджмент вимагає підготовки спеціалістів, які б вирізнялися швидкістю реакції, мобільністю, високим динамізмом та демократичністю в підходах до вирішення облікових завдань. У зв'язку з цим сьогодні потрібно змінювати характер і функції процесу навчання у вищих навчальних закладах.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні головним завданням вищої школи є підготовка кваліфікованих спеціалістів з високим рівнем фахових знань, вмінь та навичок, які вміють швидко адаптуватися у мінливому середовищі, бути здатними до розв’язання проблем та прийняття управлінських рішень.

Освіта повинна не тільки передати знання, сформувати уміння, але й розвинути здібності до самонавчання, підготувати майбутніх фахівців до самостійних дій. Для цього в освітньому процесі слід використовувати інтерактивні технології навчання, які забезпечать можливість студентам максимально проявити себе, розкрити свій потенціал, оцінити власні можливості під час вирішення проблемних виробничих ситуацій [243].

Сучасні умови господарювання ставлять нові вимоги перед підготовкою фахівців з бухгалтерського обліку. Вони зумов­люють трансформацію характеру праці облікових працівників від виконавчого до творчого.

Досягнення поставлених завдань забезпечується у випадку, коли викладачем вміло поєднуються пасивні (лекційні матеріали, аналіз контрольних робіт) та активні (консультації, робота з віртуальними підприємствами) методи, що дозволяють формалізувати отримані знання та зробити їх доступними для всіх учасників навчального процесу.

Інтенсифікація навчального процесу повинна забезпечувати максимальну участь студента у ньому, що досягається шляхом застосування великої кількості інтерактивних підходів, зокрема:

– інтерактивні лекції;

– практичні заняття та семінари, що проводяться за принципом «круглого столу»;

– ділові та рольові ігри;

– індивідуальні та групові коротко- та довготермінові навчальні проекти за дисципліною;

– проведення майстер-класів практичними працівниками;

– робота із практичним матеріалом.

Взагалі інтерактивні технології навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [37, с. 519]. Основою інтеракції є принцип багатосторонньої комунікації, яка характеризується відсутністю полярності та мінімальною сконцентрованістю на точці зору викладача.

Одним із методів інтерактивного навчання з дисципліни «Облікова політика підприємства», що використовується для студентів облікових спеціальностей ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» є підготовка Критичної оцінки розпорядчого документу з облікової політики підприємства.

Даний вид роботи виконується студентом самостійно на підставі Розпорядчого документу про облікову політику реального підприємства, бажано того, на якому студент проходив практику, на матеріалах якого виконував курсові роботи, працює над дипломною роботою. Завдання подається на перевірку викладачеві у вигляді Доповідної записки. Основні положення, отримані у результаті виконання завдання, оформлюються у скороченому вигляді та захищаються перед колегами усно.

Доповідна записка до Критичної оцінки розпорядчого документу з облікової політики підприємства має наступну структуру: титульний аркуш, зміст, вступ, розділ 1. «Позитивні сторони Розпорядчого документу з облікової політики підприємства», розділ 2. «Негативні сторони Розпорядчого документу з облікової політики підприємства», розділ 3. «Напрями удосконалення Розпорядчого документу з облікової політики підприємства», список використаних джерел, додатки (додаток К).

Додатками до Доповідної записки є: Розпорядчий документ про облікову політику підприємства; таблиця «Позитивні та негативні сторони Розпорядчого документу з облікової політики підприємства»; Розпорядчий документ про облікову політику підприємства (проект) – розпорядчий документ про облікову політику підприємства, який було удосконалено студентом на підставі проведеного дослідження; додатки до Розпорядчого документу про облікову політику підприємства розроблені студентом (графік документообороту, робочий план рахунків і т.д.).

Виконання даного завдання дозволяє досягти наступних результатів:

– систематизація та закріплення теоретичних знань студентів, отриманих при вивченні дисципліни «Облікова політика підприємства»;

– робота із нормативно-правовими актами, з метою визначення відповідності змісту діючого на підприємстві Розпорядчого документу про облікову політику чинному законодавству;

– отримання навичок розробки та складання Розпорядчого документу про облікову політику підприємства, що входить у професійні обов’язки головного бухгалтера;

– забезпечення міжпредметних зв’язків із іншими обліковими дисциплінами;

– використання зазначених матеріалів при написанні дипломної роботи, зокрема, у частині впровадження результатів дослідження у практичну діяльність підприємства.

Крім того, студент отримує іще одну нагоду продемонструвати свої ораторські здібності та вміння захищати результати, отримані у результаті дослідження. Після завершення доповіді між студентами виникає дискусія, оскільки часто точка зору студента на проблему є неоднозначною та потребує додаткових пояснень, уточнень, доповнень. Дискусію щодо визначених студентом позитивних та негативних сторін розпорядчого документу про облікову політику викладач намагається спрямовувати так, щоб давати студентам можливість самостійно приймати рішення, аналізувати власні ідеї й підходи, будувати свої дії відповідно до власних рішень. Одним з варіантів переходу від доповіді студента до дискусії є «еволюційна» дискусія, яка виникає сама собою та є досить природно, іноді дискусія починається після додаткових питань, що задає доповідачу викладач.

Виконання зазначеного завдання дозволяє використати декілька інтерактивних методів навчання, що низку переваг:

– розпорядчі документи про облікову політику є реальними та характеризують діяльність функціонуючих підприємств, що максимально наближено до умов сучасного суспільного життя;

– забезпечується комплексне формування знань, умінь, навичок;

– студенти одержують досвід, іноді роблять помилки і виправляють їх за допомогою викладача;

– розвивається творче, самостійне мислення кожного студента та вміння вести дискусію.

Таким чином, використання інтерактивних методів навчання при викладанні облікових дисциплін забезпечує можливість отримання якісної професійної підготовки та сприяє розвитку творчого та інтелектуального потенціалу особистості. Досвід переконує, що під час застосування інтерактивних методів навчання в процесі викладання облікових дисциплін підвищується активність студентів; зростає роль талановитих і обдарованих особистостей; формується вміння викладача і студентів здійснювати співпрацю; реалізується стиль викладача в забезпеченні керованої самостійності студентів; моделюються різноманітні виробничі ситуації; будуються конструктивні відносини в групі [243].

 

Висновки до шостого розділу

 

1. Дисципліна «Облікова політика підприємства» процес була введена у навчальний у ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» (на той час Полтавський університет споживчої кооперації України) 2004 р. Викладання дисципліни на той час ускладнювалося наступними причинами: неузгодженістю понятійного апарату; постійними змінами чинного законодавства; відсутністю Методичних рекомендацій, Інструкцій, Листів та інших офіційних роз’яснювальних матеріалів; відсутністю наукових розробок з даної проблематики; відсутність досвіду у бухгалтерів-практиків щодо складання розпорядчого документу про облікову політику.

2. Вагомі напрацювання із даної тематики, поки ще не вирішили усіх проблем, що постали перед вченими ще у 2004 році. Найголовнішою серед перелічених проблем, на нашу думку, є неузгодженість понятійного апарату, що зумовлює значні труднощі під час викладання дисципліни «Облікова політика підприємства».

3. Аналізуючи зміст навчальних посібників та конспектів лекцій з дисципліни «Облікова політика підприємства», дозволив їх виявити спільні риси: 1) надмірна, як на нашу думку, «затеоретизованість» матеріалу та взаємопроникнення у інші суміжні облікові дисципліни; 2) неповнота розгляду елементів облікової політики. Перша проблема, пов’язана із неузгодженістю вимог чинного законодавства щодо формування та використання облікової політики підприємства, невизначеністю її місця та меж у системі обліку на підприємстві, друга - із неповним розкриттям усіх можливих елементів облікової політики, що можуть бути використані підприємством.

4. Вирішення зазначених проблем можливе, на нашу думку, за рахунок: 1) визначення місця дисципліни «Облікова політика підприємства» у системі інших облікових дисциплін та узгодження матеріалу, що пропонується для вивчення студентам; 2) акцентування уваги студентів на існуванні елементів облікової політики щодо усіх об’єктів обліку (активів, власного капіталу, зобов’язань, доходів, витрат та фінансових результатів).

5. Викладання дисципліни «Облікова політика підприємства» у ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» здійснюється на підставі методичного забезпечення, що готується провідним викладачем дисципліни. Його основною складовою, що безпосередньо використовується і викладачем і студентами під час навчального процесу є Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни «Облікова політика підприємства» студентами спеціальності 7.03050901, 8.0305901 «Облік і аудит» за кредитно-модульною системою організації навчального процесу.

6. Під час вивчення дисципліни «Облікова політика підприємства» застосовуються традиційні та новітні методи навчання. При підготовці та захисті Доповідної записки до критичної оцінки розпорядчого документу про облікову політику підприємства, одного із видів робіт, що виконується студентами під час вивчення дисципліни, використовуються декілька інтерактивних методів навчання: робота із практичним матеріалом, індивідуальна робота із нормативними документами; робота із практичними працівниками; складання та презентація власної розробки - проекту розпорядчого документу про облікову політику підприємства; публічний виступ; наукова дискусія.

Висновки

 

1. Поява поняття «облікова політика» у бухгалтерському обліку пострадянських країн і його офіційне закріплення, пов’язана з процесами реформування бухгалтерського обліку відповідно до ринкових відносин шляхом гармонізації його з міжнародними стандартами. Причини виникнення та розвитку облікової політики у вітчизняному обліку пов’язані з: розширенням видів діяльності та організаційно-правових форм ведення бізнесу в умовах ринкової економіки; переходом України на національні стандарти бухгалтерського обліку, що мають у своїй основі міжнародні розробки у цій галузі; наданням в законодавчих актах альтернативних варіантів організації та ведення бухгалтерського обліку; зміною ролі бухгалтера в господарському житті підприємства від простого реєстратора господарських операцій до активного її учасника.

2. Облікова політика підприємства є тим важливим інструментом, завдяки якому існує можливість розумного поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства в питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку. Формування та застосування облікової політики відбувається на п’яти рівнях, до яких відносяться: міжнародна облікова політика, міждержавна облікова політика, державна облікова політика, галузева облікова політика, облікова політика підприємства. Кожен рівень облікової політики передбачає наявність нормативно-правового забезпечення, спрямованого на регламентацію різних аспектів облікової політики.

3. Удосконалення нормативно-правового забезпечення облікової політики в Україні передбачає внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - у частині визначення поняття «облікова політика» та до Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства, шляхом доповнення елементів облікової політики підприємства, що передбачені Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, проте не увійшли до змісту Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства. Також необхідно гармонізувати національне законодавство, що регламентує особливості формування та застосування облікової політики для господарюючих суб’єктів, оскільки окремі положення методичних рекомендацій (інструкцій, вказівок, листів, наказів) галузевих міністерств і відомств суперечать вимогам Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

4. Поняття «облікова політика» має бути переглянуто на законодавчому рівні та повинно включати наступні аспекти: визначати необхідність використання облікової політики не лише при складанні та поданні фінансової звітності, а й при веденні бухгалтерського обліку; містити складові облікової політики, що встановлені (або мають бути встановлені) чинним законодавством; враховувати направленість облікової політики на задоволення інформаційних потреб не тільки зовнішніх користувачів, а й внутрішніх, тобто обґрунтовувати управлінський характер облікової політики.

5. За сучасних умов господарювання облікова політика покликана виконувати не лише функції обліку та формування звітності, а й забезпечувати інші функції управління – планування, організації, координації, мотивації та контролю. Ефективне управління потребує надійного інформаційного забезпечення, інструментом формування якого у сучасних умовах виступає облікова політика підприємства. У результаті дослідження встановлено, що формування інформаційної системи на підприємстві повинно враховувати всі аспекти його фінансово-господарської діяльності і забезпечувати оптимізацію взаємозв’язків і залежності між всіма основними функціями управління. Функції управління та управлінські рішення, що приймаються у процесі господарської діяльності націлені на конкретні специфічні економічні об’єкти та сфери діяльності.

6. Питання змісту та структури розпорядчого документу про облікову політику підприємства вирішується на підприємстві під впливом багатьох чинників, а правильність їх використання перевіряється часом і результатом діяльності. Розроблені варіанти структури розпорядчого документу про облікову політику надають можливість раціонально викласти обрані підприємством альтернативні варіанти обліку активів, власного капіталу, зобов’язань, доходів та витрат, що полегшує якість облікової політики підприємства та підвищує зручність користування зазначеним документом.

7. Формування облікової політики підприємства, вибір комплексу елементів облікової політики щодо конкретних об’єктів обліку та звітності, підпорядковане стратегічній меті підприємства. Найпоширенішими, з точки зору формування облікової політики підприємства, є два типи стратегії підприємства: 1) управління з метою максимізації прибутку; 2) вартісно-орієнтоване управління. У прагненні дотримання стратегії максимізації прибутку обираються такі елементи облікової політики, що забезпечать мінімальні витрати та максимальні доходи підприємства. Вартісно-орієнтоване управління обирається тоді, коли за мету ставиться «зменшення» вартості підприємства.

8. У ринковій економіці професія бухгалтера набула громадського значення. При організації на підприємстві роботи, пов’язаної з процедурами формування і представлення фінансової звітності, необхідно приділяти увагу такому важливому питанню як використання професійного судження. Це, у свою чергу, вимагає формування у бухгалтера нового світогляду, докорінної перебудови його мислення.

9. При організації бухгалтерського обліку на підприємстві значна частина часу, як правило, приділяється технічних питанням обліку та оподаткування, і практично залишаються осторонь актуальні проблеми професійного рівня бухгалтерів та їх освітнього розвитку в процесі діяльності. Виходом із такої ситуації є організація перманентної освіти бухгалтерів, що має бути організована на рівні підприємства та держави в цілому.

10. «Облікова політика підприємства» як навчальна дисципліна повинна забезпечити: вивчення особливостей формування облікової політики підприємств різних галузей відповідно до обраної стратегії; набуття практичних навичок щодо застосування альтернативних способів і прийомів обліку окремих видів активів, зобов’язань, доходів, витрат та фінансових результатів, здійснення їх критичної оцінки; набуття практичних навичок щодо складання розпорядчого документу про облікову політику підприємства; розуміння впливу змісту розпорядчого документу про облікову політику на організацію обліку та контролю на підприємстві.

Додатки

Додаток А

 

Лист від 21.12.05 №31-34000-10-5/27793 Міністерства фінансів України про облікову політику

21.12.05 № 31-34000-10-5/27793

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади України

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації

 

Про облікову політику

 

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» облікова політика визначається як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженому управляти державним майном, органу, уповноваженому управляти корпоративними правами держави.

Повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізується через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш ніж один їх варіант. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документу включати не доцільно, як імперативні для застосування підприємством норми.

Розпорядчий документ складається виконавчим органом управління підприємством і подається на затвердження (погодження) власнику (власникам), органу, уповноваженому управляти державним майном, органу, уповноваженому управляти корпоратиними правами держави.

Облікова політика визначається на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства має визначити застосування:

методів оцінки вибуття запасів;

періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

порядку обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

методів амортизації необоротних активів;

вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

методу обчислення резерву сумнівних боргів;

переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

сегментів, пріоритетного виду сегмента, засад ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

переліку і складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

порядку визначення ступеню завершеності робіт за будівельним контрактом;

дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

порогу суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;

переоцінки необоротних активів;

періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;

окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

На основі принципу послідовності облікова політика підприємства має передбачати постійне (із року в рік) застосування прийнятої стабільної облікової політики. Облікова політика може змінюватися тільки, якщо змінюються на підприємстві статутні вимоги, якщо змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або якщо зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базисний на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції.

Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або прикладанням копії розпорядчого документу про встановлення і змінення облікової політики.

 

Заступник Міністра В.В. Регурецький

 

 

Додаток Б

 

ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА ТА ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ НАКАЗІВ МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

 

Наказ Міністерства фінансів України

від 27 червня 2013 р. N 635

 

Відповідно до статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наказую:

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства, що додаються.

2. У пункті 2.28 розділу ІІ Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 28 березня 2013 року N 433, слова «, а також сума авансового внеску з податку на прибуток у випадках, передбачених законодавством» замінити словами «у рахунок наступних платежів».

3. У рядках 13 і 14 графи 3 форми N 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» Методичних рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 11 квітня 2013 N 476, слово та цифру «графа 3» замінити відповідно словами та цифрами «графи 3 і 4».

4. Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку (Чмерук М. О.) після затвердження цього наказу забезпечити його оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Мярковського А. І.

 

В. о. Міністра

А. Мярковський

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

 

Затверджено Наказом Міністерства фінансів України

від 27 червня 2013 р. N 635

 

I. Загальні положення

1.1. Ці Методичні рекомендації можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі – підприємства) незалежно від організаційно-правових форм господарювання і форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності).

1.2. Підприємство самостійно на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, а також зміни до неї.

1.3. У розпорядчому документі про облікову політику наводяться принципи, методи і процедури, які використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант, а також попередні оцінки, які використовуються підприємством з метою розподілу витрат між відповідними звітними періодами. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документа включати недоцільно.

Облікова політика може враховувати організаційно-правову форму підприємства, галузеві особливості економічної діяльності, обсяги виробництва тощо.

Облікова політика є елементом системи організації бухгалтерського обліку на підприємстві.

1.4. Обрана підприємством облікова політика застосовується всіма філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами незалежно від їх місцезнаходження.

 

II. Формування облікової політики

 

2.1. Розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає, зокрема:

методи оцінки вибуття запасів;

періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості, у разі якщо вони обліковується за первісною вартістю;

вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

підходи до переоцінки необоротних активів;

застосування класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за N 892/4185 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 листопада 2011 року N 1591);

підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

метод обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби – спосіб визначення коефіцієнта сумнівності);

перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

порядок виплат, які здійснюються за рахунок прибутку (для державних і комунальних підприємств);

порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

сегменти діяльності, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

порядок визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

дату визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності;

періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;

критерії розмежування об’єктів операційної нерухомості та інвестиційної нерухомості;

підходи до класифікації пов’язаних сторін;

дату включення простих акцій, випуск яких зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу;

дату первісного визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу;

складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства;

періодичність та об’єкти проведення інвентаризації;

визначення одиниці аналітичного обліку запасів;

спосіб складання звіту про рух грошових коштів;

підходи до віднесення витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта основних засобів до первісної вартості або витрат звітного періоду.

2.2. Підприємством обирається один із методів оцінки запасів при їх вибутті (відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншому вибутті), наведених у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за N 751/4044 (із змінами) (далі – Положення (стандарт) 9), зокрема:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Приклади розрахунку вартості запасів при вибутті за методами оцінки наведені у додатку 1 до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 року N 2 (зі змінами).

2.3. Визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів згідно з Положенням (стандартом) 9 передбачає, що вибуття запасів може оцінюватися такими способами:

1) оцінка за щомісячною середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів;

2) оцінка за періодичною середньозваженою собівартістю запасів проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції з їх вибуття.

2.4. Включення транспортно-заготівельних витрат до первісної вартості конкретних найменувань, груп, видів запасів при їх оприбуткуванні доцільно здійснювати у разі, якщо можна достовірно визначити суми таких витрат, які безпосередньо відносяться до придбаних запасів.

Якщо транспортно-заготівельні витрати пов’язані із доставкою кількох найменувань, груп, видів запасів, то їх сума може узагальнюватися за окремими групами запасів на окремому субрахунку.

Сума таких транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів станом на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані у виробництві, реалізовані, безоплатно передані тощо) у звітному місяці. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму вартості запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Розподілена частка транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до вартості запасів, що вибули, відображається на тих рахунках бухгалтерського обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття відповідних запасів.

Залишок транспортно-заготівельних витрат, облік яких ведеться на окремих субрахунках, включається до відповідної статті запасів балансу підприємства.

Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9.

2.5. Методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості, у разі якщо вони обліковуються за первісною вартістю, обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Методи нарахування амортизації зазначених активів наведені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року N 92, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за N 288/4509 (із змінами) (далі – Положення (стандарт) 7), а саме: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий. Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).

При виборі методу амортизації нематеріального активу враховуються умови отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу.

Нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. До нематеріальних активів з невизначеним строком корисного використання належать ті, щодо яких підприємством не визначено обмеження строку, протягом якого очікується збільшення грошових коштів (чи їх еквівалентів) від використання таких нематеріальних активів.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за прямолінійним і виробничим методами. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта 100 відсотків його вартості.

2.6. Вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів, відповідно до Положення (стандарту) 7 можуть установлюватися підприємством самостійно.

Зміна вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів, розглядається як зміна облікових оцінок. У зв’язку із зміною вартісних ознак зміни в бухгалтерському обліку щодо основних засобів, зарахованих на баланс в попередніх періодах, не проводяться.

2.7. Переоцінка необоротних активів.

2.7.1. Підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.

Переоцінка основних засобів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.