Фізіологічне відображення – відображення, яке характерно для живої матерії й полягає у подразливості – відображенні біологічно важливих стимулів.

ФІЗИЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ – нижчий рівеньвідображення, який існує в неживій природі. Фізичне відображення – відбиття в одному об’єкті фізичних ознак іншого.

ФІЛОГЕНЕЗ – історія розвитку різних родів і видів організмів. Термін філогенез запровадив Е.Геккель (1866). Концепція філогенезу будується на основі даних порівняльної анатомії, палеонтології, ембріології, екології, фізіології та інших наук. Розкрито такі об’єктивні закони філогенезу – адаптації, саморегуляції, монофілії, кореляції, незворотності еволюції, диференціації, інтеграції, рекапітуляції. Філогенез у психології означає зміни психіки людини, які відбулися у ході її біологічної еволюції під впливом умов життя.

ЧУТЛИВІСТЬ – об’єктивний критерій виникнення психіки у філогенезі, здатність живих істот відображати абіотичні стимули, які не мають біологічного значення, але стають сигналами біологічно важливих подразників.

 

 

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 5 “Свідомість людини як вищий рівень відображення”

 

БУДЕННА СВІДОМІСТЬ – переважно емпіричний рівень відображення навколишнього світу. Буденна свідомість формується на ґрунті емпіричного пізнання явищ і подій, тісно пов’язана з груповою та індивідуальною психологією: включає в себе сукупність почуттів, переживань, емоцій, а також розумових дій, у яких виражається ставлення людей до суспільного буття. У буденній свідомості є окремі ідеї абстрактного й аналітичного характеру, що споріднює її з суспільною ідеологією. Буденна свідомість безпосередньо пов’язана з усією конкретністю суспільного, групового та особистого буття людей. Реалізується у вигляді почуттів, переживань, здорового глузду, елементарних операцій розсуду.

ВИЩІ ПСИХІЧНІ ФУНКЦІЇ – термін, введений радянським психологом Л.С.Виготським у 30-ті роки ХХ ст. До вищих психічних функцій належить довільне запам’ятовування, активна увага, понятійне мислення, вольова дія. Виготський вважав, що для розкриття суті вищих психічних функцій необхідно вийти за межі організму й шукати їх детермінанти в суспільних умовах життя людей, в історичному становленні всіх їх психічних процесів. Сам факт засвоєння індивідом соціального досвіду веде до зміни не лише змісту людської психіки, а й до появи нових її форм, зокрема вищих, опосередкованих діяльністю та спілкуванням особистості в мікро - й макросоціумі.

ГІПНОЗ (від гр. upnox – сон) – стан, близький до сну, при якому зберігається можливість контактування загіпнотизованого з гіпнотизером і виконання спонукань останнього. Нерідко гіпноз називають частковим, парціальним сном. В основі гіпнозу лежить гальмування вищих відділів головного мозку. Однак, на відміну від звичайного сну, гальмуванням охоплюються лише окремі ділянки мозку, зберігаються окремі осередки збудження (так звані “сторожові пункти”). Під час гіпнозу інтенсивність гальмування виражена досить різко. Наявність обмеженої ділянки концентрованого збудження у поєднанні з глибшим, ніж у звичайному сні, гальмуванням в решті функціональних ділянок кори головного мозку сприяє утворенню контакту загіпнотизованого з гіпнотизером. Гіпноз є динамічним процесом. Основні фази гіпнозу – зрівнювальна, парадоксальна, ультрапарадоксальна.

ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. externus – зовнішній) – перехід внутрішніх, мислених, психічних актів у зовнішній план, в конкретні зовнішні реакції та дії людини. Екстеріоризація невіддільна від інтеріоризації, це дві співіснуючі протилежності психіки.

ЗНАК – предмет, що виступає в процесі спілкування й мислення як представник іншого (позначуваного ним) предмета (або властивості, відношення, події). Матеріальна форма знаків та їх вживання регулюються соціальними нормами. Споріднені за будовою та функціями знаки об’єднуються в системи. У межах знакових систем з елементарних знаків будуються складніші. Оволодіння знаковими системами дає змогу індивідові успішніше засвоювати суспільний досвід.

ЗНАЧЕННЯ – сукупність функцій предмета, явища, події; зміст знака. Зокрема, у знака розрізняють його предметне значення (предмет або клас предметів, який позначається даним знаком) та його смислове значення (ту інформацію, що її несе певний знак про позначуваний ним предмет).

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. interior – внутрішній) – процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні. При цьому вони підлягають специфічній трансформації – узагальнюються, вербалізуються, скорочуються і, головне, стають здатними до дальшого розвитку, який переходить межі можливостей зовнішньої діяльності. Поняття інтеріоризації розкриває взаємозв’язок свідомості і діяльності людини, механізм оволодіння нею суспільно-історичним досвідом у процесі взаємодії з продуктами людської праці.

Одне з основних положень культурно-історичної концепції полягає в тому, що будь-яка справді людська форма психіки спочатку складається як зовнішня, специфічна форма спілкування між людьми і тільки потім, в результаті інтеріоризації, стає психічним процесом окремого індивіда. Виділяють два головні взаємопов’язані моменти, які повинні бути покладені в основу психологічної науки. Це інструментальна структура діяльності людини і її включеність до системи взаємовідношень з іншими людьми. Вони і визначають особливості психічних процесів людини. Знаряддя опосередковує діяльність, що пов’язує людину не тільки з світом речей, а й з іншими людьми. Передати спосіб виконання того чи іншого процесу неможливо інакше, як у зовнішній формі – у формі дії або у формі зовнішньої мови.

Інтеріоризація дає змогу людині оперувати образами предметів, яких у певний момент немає в її полі сприймання, подумки переміщатися в минуле, майбутнє у просторі тощо. Завдяки І. зовнішні фактори людської поведінки переводяться в усталені внутрішні якості особистості.

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА ТЕОРІЯ – концепція психічного розвитку людини, розроблена в 20-30-ті рр. ХХ ст. радянським психологом Л.С.Виготським та його учнями О.М.Леонтьєвим та О.Р.Лурією. Згідно з культурно-історичною теорією, головна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріоризації дитиною структури її зовнішньої, соціально-символічної (сумісною з дорослим та опосередкованою знаками) діяльності. Внаслідок цього психічні функції стають “культурними”, вони набувають усвідомленості та довільності.

МЕДИТАЦІЯ (від лат. meditatio – міркування) – інтенсивне внутрішнє міркування, занурення розумом у предмет, ідею тощо, яке досягається шляхом зосередження на одному об’єкті.

ОНТОГЕНЕЗ – індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя. Термін онтогенез ввів у науку Е.Геккель (1886). У психології та педагогіці О. – індивідуальний фізичний і психічний розвиток особи. О. здійснюється шляхом взаємопов’язаних фізичних і психічних перетворень здобутого в філогенезі людини розвитку під впливом навчання, виховання й продуктивної діяльності. ПРИТОМНІСТЬ (притома) – активний діяльний стан свідомості людини, стан неспання, протилежний стану спання, непритомності, шоку тощо. Притомність є одним із виявів свідомості.

ПСИХОДЕЛІКИ (від гр. psyche – душа і delia – ілюзія; синоніми: галюциногени, психотомиметики) – речовини, які викликають психоделічні стани.

ПСИХОДЕЛІЧНІ СТАНИ – змінені під впливом психоделіків стани свідомості, які характеризуються фізичними симптомами (нудота, остуда, сльозоточивість) та психічними змінами: галюцинаціями, акустичними ілюзіями, змінами відчуття власного тіла, часовими та просторовими викривленнями.

ПСИХОТРОПНІ ЗАСОБИ – хімічні сполучення та природні продукти, які мають вибірну активність у відношенні нормальної та порушеної психічної діяльності.

САМОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, власних дій та вчинків.

СВІДОМЕ – сфера психіки, що характеризується контролем свідомості за перебігом психічних процесів. Свідоме є протилежним станом до несвідомого.

СВІДОМІСТЬ – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою та соціальною дійсністю. Емпірично свідомість виступає як мінлива сукупність чуттєвих і розумових образів, безпосередньо постаючих перед суб’єктом в його “внутрішньому досвіді” та передуючих практичній діяльності.

СНОВИДІННЯ – більш чи менш яскраві образи, що виникають під час сну.

Фізіологічний механізм сновидіння полягає в тому, що під час сну перебувають у стані пильнування окремі ділянки кори великих півкуль, хоча вона в цілому загальмована. При цьому з-під контролю другої сигнальної системи деякою мірою виходить перша сигнальна система, образні сліди її активізуються, що знаходить вияв у сновидінні. Джерелом сновидіння можуть виступити мимовільні пригадування уві сні подразників минулого, дія певних подразників під час сну тощо. Найчастіше уві сні людина має справу з візуальними образами, рідше – слуховими та іншими.

СОН – психічний стан, протилежний неспанню, при якому відсутні рухи, ослаблені м’язи, пригальмована діяльність центральної нервової системи. У людини сон чергується з бадьорим станом, що має велике біологічне значення для організму. Під час сну організм відпочиває, накопичує потенційну енергію в нервовій системі для майбутньої діяльності вже в стані неспання. У процесі сну досягається найбільше гальмування вищої нервової діяльності, зняття втоми, переборення частини негативних вражень тощо.

ТРАНКВІЛІЗАТОРИ (від лат. tranquillo – заспокоюю) – психофармакологічні (психотропні) препарати, які заспокійливо (седативно) впливають на психічну діяльність. Вживають для зняття станів психічного збудження, а також для лікування психічних захворювань.

ТРАНС (від фр. transe – страх) – психічний розлад, характеризується автоматичністю поведінкових актів у стані потьмареної свідомості.

 

 

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 6 “Несвідомі психічні явища”

 

АРХЕТИП (у розумінні К.Юнга) – структурний компонент колективного несвідомого, універсальна розумова форма (ідея), що містить значний емоційний елемент. Архетипи – постійний “осад” переживань, що стабільно повторюються протягом багатьох поколінь.

АВТОМАТИЗМ – дія, яка реалізується поза участю свідомості. Розрізняють первинні автоматизми – функціонування вроджених, безумовно-рефлекторних програм і вторинні автоматизми, які утворюються в процесі життя.

ВИТИСНУТІ СПОГАДИ – спогади про травмуючу подію, які зберігаються у несвідомому та впливають на свідомі думки, почуття й поведінку.

ЕДІПІВ КОМПЛЕКС – у грецькій міфології розповідається про царя Едіпа, який убив свого батька і одружився із своєю матір’ю. Цей міф З.Фрейд поставив в центрі концепції психоаналізу. За Фрейдом, над кожним чоловіком від народження тяжіє Едіпів комплекс – своєрідний сексуальний потяг хлопця до матері. Батька свого хлопець розглядає як суперника, ставиться до нього з ненавистю й страхом.