Система господарського законодавства – це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.

 

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

 

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти
господарювання, споживачі, органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а
також громадяни, громадські та інші організації, які виступають
засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них
організаційно-господарські повноваження на основі відносин
власності.

 

 

Рекомендовані нормативні акти та література:

 

1. Конституція України: Закон України. Прийнятий на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. №254 к/96-ВР.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №436-IV.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №435-IV.

4. Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2 ч. – Ч. 1. – Х.: Право, 2008.– 496 с.

5. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-ге вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавництв «Правова Єдність», 2008. – 766 с.

6. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права: монографія / В.С. Щербина. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 264 с. – Бібліогр.: с. 248 – 263.

7. Господарське право: Підручник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М./ Керівник авторського коллективу доктор екон.наук, проф., академік УЕАН Жук Л.А., - К.: Кондор, 2009. – 434 с.

8. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька та ін. / За ред. О.П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 640 с.

 

 

ТЕМА 2. Правове регулювання відносин

Власності у сфері економіки

 

Відносини власності – це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ.

 

Власність економічна – це економічне панування суб’єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою і у власних інтересах.

 

Власність юридична – це комплекс врегульованих законодавством суспільних відносин щодо володіння, користування, розпорядження певним майном та різними ресурсами, що дозволяють власнику самостійно визначати долю цього майна та ресурсів, і розподіляти витрати та доходи або прибутки, які виникли при цьому.

 

Джерелами формування майна суб’єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів
(комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Майном у ГКУ - визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

 

Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

 

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

 

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

 

Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами.

 

Під правовим режимом майна суб’єктів господарювання розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), використанні і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

 

Правом оперативного управління у Господарському кодексі визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених Господарським кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними
реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і
визначає відносини між суб’єктом господарювання, який його
випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань
згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав,
що випливають з цього документа, іншим особам.

 

 

Рекомендовані нормативні акти та література:

 

1. Конституція України: Закон України. Прийнятий на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. №254 к/96-ВР.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №436-IV.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №435-IV.

4. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 року № 1201-XII.

5. Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2 ч. – Ч. 1. – Х.: Право, 2008.– 496 с.

6. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-ге вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавництв «Правова Єдність», 2008. – 766 с.

7. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права: монографія / В.С. Щербина. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 264 с. – Бібліогр.: с. 248 – 263.

8. Господарське право: Підручник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М./ Керівник авторського коллективу доктор екон.наук, проф., академік УЕАН Жук Л.А., - К.: Кондор, 2009. – 434 с.

9. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька та ін. / За ред. О.П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 640 с.

 

 

ТЕМА 3. Господарська комерційна

Діяльність (підприємництво)

 

Анулювання ліцензії - позбавлення ліцензіата органом
ліцензування права на провадження певного виду господарської
діяльності.

 

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

 

Державний реєстратор - посадова особа, яка відповідно до
цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

 

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних
осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) -
автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та
надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

 

Основними засобами державного регулювання господарської діяльності є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

 

Ліцензіат - суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на
провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає
ліцензуванню.

 

Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів
вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших
спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні
видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

 

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право
ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської
діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення
Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

 

Ліцензування – видача, переоформленні та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

 

Місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи,
які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону
виступають від її імені (далі - виконавчий орган).

 

Місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира,
інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток,
готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична
особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться
за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою – підприємцем.

 

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений
Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений
виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської
діяльності.

 

Патентування підприємницької діяльності – дії, пов'язані з реалізацією обов'язку господарюючого суб’єкт а одержати спеціальний дозвіл (патент) на заняття видом діяльності, що визначений законом, і повноважень компетентних державних органів щодо видачі такого дозволу.

 

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

 

Плата за ліцензію – разовий платіж, що вноситься суб’єктом господарювання за одержання ліцензії.

 

Реєстраційна картка - документ встановленого зразка, який
підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

 

Реєстраційна справа - папка організаційно-облікового типу з
документами або комп'ютерними файлами, що подаються державному
реєстратору відповідно до закону.

 

Розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері
ліцензування - рішення спеціально уповноваженого органу з питань
ліцензування про необхідність усунення органом ліцензування в
установлені строки порушень законодавства у сфері ліцензування.

 

Розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов -
рішення органу ліцензування про необхідність усунення ліцензіатом
у встановлені строки порушень ліцензійних умов.

 

Свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого
зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру
запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця.

 

Спеціалізований друкований засіб масової інформації - видання
спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в
якому відповідно до цього Закону публікуються відомості з Єдиного державного реєстру.

 

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності.

 

 

Рекомендовані нормативні акти та література:

 

1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №436-IV.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №435-IV.

3. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. №1576-XII.

4. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-IV.

 

5. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-III.

6. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. № 514-VI.

7. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька та ін. / За ред. О.П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 640 с.

 

ТЕМА 4. Суб’єкти господарювання

 

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

 

Асоціація - договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб’єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні.

 

Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

 

Господарське об’єднання - об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та / або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

 

Державне (комунальне) господарське об’єднання - об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

 

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

 

Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Казенне підприємство – це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

 

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

 

Консорціум - тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою
діяльність.

Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Об’єднання м підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання та створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом та іншими законами.

 

Підприємством з іноземними інвестиціями визнається підприємство, створене відповідно до вимог ГКУ, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

 

Правовий статус юридичних осіб визначається через їх компетенцію, тобто права і обов'язки цих осіб, зафіксовані в чинному законодавстві.

 

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкт а господарювання – юридичної особи.

 

Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

 

Cпоживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі
добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою
колективного організованого забезпечення своїх економічних і
соціальних інтересів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

 

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства не можуть бути особи,
які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

 

Рекомендовані нормативні акти та література:

 

1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №436-IV.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №435-IV.

3. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. №1576-XII.

4. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-IV.

 

5. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-III.

6. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. № 514-VI.

7. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька та ін. / За ред. О.П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 640 с.

8. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права: монографія / В.С. Щербина. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 264 с. – Бібліогр.: с. 248 – 263.

 

ТЕМА 5. Господарсько-договірні зобов ’ язання

 

Акцепт – прийняття пропозиції про укладання договору.

 

Акцептант – сторона, яка приймає пропозицію про укладання договору.

 

Види або способи забезпечення виконання господарських зобов’язань – це передбачені законом або договором спеціальні засоби, призначенням яких є додаткове стимулювання боржника до належного виконання ним свого зобов’язання за головним (основним) зобов’язанням, а в разі невиконання боржником свого зобов’язання – слугують засобами задоволення законних вимог кредитора.

 

Господарський договір можна визначити як засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов'язальне правовідношення між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами, змістом якого є взаємні права і обов'язки сторін у сфері господарювання.

 

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між
суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин
у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в
силу якого один суб’єкт (зобов'язана сторона, у тому числі
боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи
управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкт а
(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати
інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт
(управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від
зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

 

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввіреній їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

 

За договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

 

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

 

За договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

 

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

 

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

 

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

 

Зміст господарського договору - становлять умови договору,
визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну
або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами,
так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

 

Істотними умовами господарського договору слід вважати умови, які містяться у проекті договору або у протоколі розбіжностей, складеному адресатом оферти в порядку, передбаченому статтею 181 ГК.

 

Майново-господарськими - визнаються цивільно-правові
зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин
при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана
сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої
сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має
право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

 

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

 

Новація – це угода про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов’язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов’язання.

 

Організаційно-господарськими визнаються господарські
зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською
діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом
організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана
сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну
управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від
певної дії, а управнена сторона має право вимагати від
зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

 

Оферент – сторона, надсилає пропозицію про укладання договору.

 

Оферта – надсилання пропозиції про укладання договору.

 

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

 

Право притримання - к редитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків
має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого
існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі
цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення
ними господарського договору, не поширюються умови укладеного
договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку
дії господарського договору не звільняє сторони від
відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії
договору.

 

Форма договору – спосіб зовнішнього виявлення волі учасника на вчинення договору.

 

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми

невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

 

Рекомендовані нормативні акти та література:

 

1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №436-IV.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №435-IV.

3. Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 14.03.1993 р.

4. Про концесії: Закон України від 16.07.1999 р.

5. Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2 ч. – Ч. 1. – Х.: Право, 2008.– 496 с.

6. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-ге вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавництв «Правова Єдність», 2008. – 766 с.

7. Господарське право: Підручник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М./ Керівник авторського коллективу доктор екон.наук, проф., академік УЕАН Жук Л.А., - К.: Кондор, 2009. – 434 с.

8. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька та ін. / За ред. О.П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 640 с.