Динаміка рівня виробничого травматизму (включаючи смертельні наслідки)

Роки
Рівень виробничого травматизму(із розрахунку на 100 тис. працюючих)	108,26	101,79	85,99	81,59	75,68
Збільшення/зменшення		-6%	-16%	-5%	-7%
Рівень виробничого травматизму зі смертельним наслідком (із розрахунку на 100 тис. працюючих)	7,03	6,36	4,69	4,49	4,86
Збільшення/зменшення		-10%	-26%	-4%	+8%
Чисельність працюючих (100 тис. осіб)	168,07	159,26	143,86	143,82	140,82

 

Такий стан справ став можливим завдяки здійсненим Держгірпромнаглядом заходам державного нагляду, які суттєво впливають на покращення показників стану виробничого травматизму в країні.

Проте, не дивлячись на загальні позитивні тенденції, потреба для вдосконалення умов праці на українських підприємствах, безумовно, є. Мої пропозиції щодо вдосконалення умов праця будуть наведені в розділі 3.

 

 

2.2. Аналітична оцінка динаміки та структури заробітної плати в Україні.

Питання заробітної плати завжди дуже актуальне в нашій країні. З переходом до ринкових відносин принципово змінюється сутність такої найважливішої економічної та юридичної категорії та процесу як оплата праці та формування доходів. Кожна праця вимагає відповідної оплати, бо кожна людина повинна одягатися, їсти, платити за комунальні послуги та ін. Перехід до ринкових методів господарювання потребує адекватних змін у структурі розподільчих відносин, приборкання стихії неконтрольованого сектора "тіньової" економіки та відновлення визначальної ролі заробітної плати у формуванні грошових прибутків працездатного населення. Прийняті за останні роки Кабінетом Міністрів і Верховною Радою України законоположення про оплату праці створюють необхідну правову основу для розробки ефективної системи регулювання заробітної плати на підприємствах і в галузях з урахуванням загальних економічних законів розвитку матеріального виробництва і специфічних умов ринкового ведення господарства.

Заробітна плата як одна з найважливіших економічних категорій повинна виконувати низку функцій, що тісно пов'язані з принципами її організації. Проте в сучасних умовах розвитку ринкових відносин в Україні заробітна плата не виконує в повному обсязі всі вказані функції.

Однією з найбільш гострих проблем є глибока диспропорція між вартістю життя і фактичною ціною праці. Наявність цієї проблеми зумовлена тим, що в Україні відбувається реформування системи оплати праці, яке не завершене й досі, а невирішеність цієї проблеми перешкоджає не лише встановленню чіткого взаємозв'язку між заробітною платою та продуктивністю праці, але й реформуванню систем соціального страхування, соціального захисту тощо [14, 6-7].

Ще однією проблемою забезпечення належного рівня оплати праці є інститут мінімальної заробітної плати, який не виконує покладеної на нього функції. Так, якщо на початку перехідного періоду законодавча захищеність мінімального розміру заробітної плати відіграла позитивну роль у проведенні політики регулювання доходів, зараз країна вже перебуває на тому етапі соціально-економічного розвитку, коли необхідно відтворювати ринковий принцип формування мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата не виступає в ролі соціального стандарту оплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відпо-відно до можливостей видаткової частини бюджету.

Наслідком такої політики стала ситуація, коли рівень заробітної плати в Україні нижчий, ніж у розвинутих країнах ЄС у 5,6 – 19,7 разів. А в розрізі мінімальної заробітної плати, згідно з даними Євростату та МВФ станом на липень 2011 року, у рейтингу європейських країн Україна посідає лише 25 місце з 29-ти, оскільки відношення річної української мінімальної заробітної плати становить 21,5 % до обсягу ВВП на душу населення. У країнах ЄС, зокрема, в Бельгії мінімальна зарплата становить $2 064,2 (68,6 % до ВВП на душу населення), у Франції – $1 951,9 (68,7 %), у Польщі – $496,7 (31,5 %), у Латвії – $403,2 (33,5 %). Така ситуація призвела до того, що, за даними статистики, кожний четвертий працюючий в Україні знаходиться за межею бідності [16, 8-10].

Динаміка вартості товарів, які наповнюють споживчий кошик громадян України, свідчить про постійну тенденцію до її зростання, особливо за останні роки. Часто змінюються (звичайно підвищуються) ціни на продовольчі та інші товари першої необхідності й послуги, а також тарифи. Перелік послуг, які ще недавно надавалися населенню безкоштовно або за символічну плату, скорочується, стають платними окремі види медичної допомоги та освіти, заняття в спортивних секціях, користування бібліотеками тощо. Асортимент товарів та послуг, які визначають величину прожиткового мінімуму, має стійку тенденцію до розширення. Люди прагнуть до активного відпочинку, придбання побутової техніки, автомобілів тощо. Недооцінка цих обставин веде до постійного відносного зубожіння наших громадян.

Слід порівняти розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму (рис.2.1) за офіційними даними [23], [24], [25], [26], [27], [28], [29], [1].

Рис. 2.1. Порівняння прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати в Україні

Отже, за своїм змістом мінімальна заробітна плата, яка сьогодні використовується для встановлення параметрів тарифної системи, є коштами, мінімально необхідними для підтримання життєвих функції працівника (прожитковим мінімумом). А тарифна система має ґрунтуватися на вартості робочої сили, яка більш повно і об'єктивно відображає умови її відтворення. Така переорієнтація дозволить послідовно наблизитися до передових країн не тільки за рівнем цін, а й за рівнем купівельної спроможності заробітної плати.

За нинішніх умов орієнтація на прожитковий мінімум як практично на першооснову всієї системи оплати праці втрачає своє значення. Очевидно, що він став гальмом для встановлення обґрунтованого розміру заробітної плати в усіх сферах економіки України. Прожитковий мінімум у нинішньому його вигляді, який визначається за діючою методикою, ніколи не дозволить Україні наздогнати передові країни за рівнем заробітної плати, а отже, й рівнем життя громадян. Більше того, за Законом "Про прожитковий мінімум", склад споживчого кошика, тобто набору товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини, повинен змінюватитися не рідше, ніж раз на п'ять років. Однак переглядали споживчий кошик останній раз у 2000 році.

Крім того, у країнах Європейського Союзу справедливою вважається мінімальна зарплата, яка досягає 68 % від середньої. Слід порахувати, як співвідноситься мінімальна зарплата в Україні у 2012 році із середньою. З 1 січня до 31 березня 2012 року розмір місячної мінімальної зарплати становить 1 073 гривні. Середня зарплата українців у січні 2012 року склала 2 722 гривні. Співвідношення мінімальної зарплати і середньої в січні 2012 року склало 39,4 %, що на 28,6 % нижче від справедливої мінімальної плати, на думку Євросоюзу.

Упродовж останніх двох років рівень мінімальної зарплати в Україні зріс на третину. За показниками зростання Україна випереджає Польщу, Естонію, Францію, Румунію та Туреччину. Так, з початку 2010 до початку 2012 року розмір фактично виплачуваної мінімальної заробітної плати зріс на 35 %. Україна випередила за цим показником такі країни, як Польща, Естонія, Франція, Румунія, Туреччина. І це при тому, що деякі європейські країни взагалі заморозили мінімальну зарплату на рівні 2009 року. Так, за даними Євростату, в Болгарії мінімальна зарплата не змінювалася з 2009 до 2011 року, в Чехії заморожена на рівні 2007 року, у Литві і Хорватії – на рівні 2008 р. Водночас підвищення заробітної плати, хоча й досить суттєве, нижче за соціальні стандарти країн Євросоюзу, і необхідно досягти цього рівня шляхом розвитку економіки, відновлення повноцінної роботи виробництва [3, с. 16].

Розмір зарплати в Україні демонструє стійку тенденцію до зростання. Так, протягом останніх 10 років середня зарплата в країні зросла в 7 разів – з 1086 грн у 2008 році до 3619 грн у 2013 році (рис. 2). Проте, за останній рік зростання змінилось за спадання. Згідно з останньою інформацією Держкомстату України, в лютому 2014 року середня зарплата в країні склала вже 3189 грн [5].

Рис. 2.2. Середня заробітна плата в Україні у 2008-2014 рр. (на одного штатного працівника).

Але, незважаючи на стабільне зростання, рівень заробітної плати в Україні продовжує залишатися значно нижчим, ніж у країнах Європейського Союзу. За даними Євростату, можна порівняти погодинну зарплату України з деякими країнами Європи (рис. 2.3). Наша країна є явним аутсайдером серед європейських і закавказьких держав СНД. Порівняно з усіма іншими сусідніми країнами в Україні зберігається найбільш низька оплата праці.

Рис. 2.3. Погодинна заробітна плата в Україні та Європі.

На жаль, останнім часом в Україні склалася така негативна практика, коли працівникам не виплачують їх зароблені гроші. І мова йде не просто про порушення КЗпП України або ЗУ "Про оплату праці", згідно з якими працівникові зобов'язані видавати зарплату двічі на місяць. Існують набатато більші порушення – невиплата зарплати протягом місяця, кварталу, року, а іноді й кількох років. Тому однією з найболючіших залишається проблема своєчасності виплати заробітної плати в Україні. Зокрема, з початком економічної кризи порушення права працівника на своєчасну виплату заробітної плати набуло системного характеру. У 2008 – 2010 роках загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилась більш, ніж удвічі – з 668,7 млн грн на початок 2008 року до 1 473,3 млн грн на початок 2010 року. Станом на початок 2014 року заборгованість із виплати заробітної плати, згідно з даними Державної служби статистики, становить 808,2 млн грн, що у 1,5 рази менше порівняно з розмірами заборгованості, накопиченої на початок 2011 року (рис.2.4) [6].

Рис. 4. Розміри заборгованості із зарплати в Україні (млн грн)

Попри загальну тенденцію до зменшення обсягів заборгованості необхідне формування жорсткої політики уряду щодо підприємств-порушників конституційних прав громадян на своєчасну оплату праці, оскільки майже 45 % від загальної суми заборгованості припадає на економічно активні підприємства, що свідчить про соціальну безвідповідальність окремих власників, які розв'язують проблеми нестачі обігових коштів за рахунок фонду оплати праці.

Ще однією проблемою є проблема зарплат "у конвертах". Без повного оподаткування всієї суми виплат працюють три чверті компаній, які не отримують допомоги від Державного бюджету. Таку оцінку побічно підтверджують і дані державної статистики. В Україні дуже велика кількість працівників, зарплата яких близька до мінімальної.

Бажання компаній заощадити на сплаті податків цілком зрозуміле. За даними Світового банку, в Україні роботодавці мають віддавати державі у вигляді податків та інших платежів 43,1 % від фонду заробітної плати, тоді як у країнах Європи та Центральної Азії розмір відрахувань становить у середньому 23,1 %. Після кризи кількість компаній, які занижують легальні зарплати, зросла – для багатьох це спосіб уникнути банкрутства, скорочення персоналу або ж метод накопичити фінансові резерви. Але така тенденція суттєво шкодить економіці країни у зв'язку з несплатою податків, а внаслідок цього – ненадходженням коштів до бюджету держави [14, 6].

Також існує проблема необґрунтованої міжгалузевої диференціації заробітної плати в Україні. Виходячи з даних, поданих Держкомстатом, які наведені в таблиці, організація заробітної плати в Україні не може бути визнана безумовно "справедливою". Середня заробітна плата за видами економічної діяльності за останні 4 роки (в розрахунку на одного штатного працівника, грн) буде наведена в додатку А.

Помітно, що заробітна плата формується без урахування реальної вартості робочої сили і ціни праці: найбільш кваліфіковані спеціалісти, зайняті у таких сферах діяльності, як дослідження та розробки, освіта, заробляють значно менше від зайнятих у фінансовій сфері, на транспорті тощо. Також помітно, що прирости середньої заробітної плати є зовсім незначними.

Узагальнюючи викладене, ми бачимо, що на сьогоднішній день існує дуже багато проблем з матеріальним винагородженням працівників на підприємствах України. Тому мною будуть наведені рекомендації щодо їх вирішення у розділі 3.