Напрями та моделі профілактики наркотичного узалежнення

Профілактика, за визначенням ВООЗ – це дії, спрямовані на зменшення можливості виникнення захворювання або порушення, на переривання або уповільнення прогресування захворювання, а також на зменшення непрацездатності. У більш широкому контексті – це різнобічна діяльність, що перешкоджає поширенню нелегальних наркотиків у суспільстві. Профілактика наркоманії охоплює достатньо широке коло напрямків діяльності.

Сьогодні в Україні, як і в усьому світі, найбільш широко використовується медична модель профілактики. Відповідно до сучасної класифікації ВООЗ розрізняють первинну, вторинну і третинну профілактику

Первинна профілактика спрямована на попередження розвитку захворювання, і в наркології включає заходи боротьби зі шкідливим для здоров’я вживанням алкоголю, наркотичних та інших психоактивних токсичних речовин. Е.А.Бабаян вказував на те, що класифікація ВООЗ применшує значення первинної профілактики, а тільки вона, на його думку, є найбільш перспективною.

В Україні первинна профілактика наркоманії реалізується у формі консультування на запит зацікавленої особи з боку наркологів або психологів, головним чином, без участі правоохоронних органів. первинна профілактика поділяється на радикальну і ранню.

Радикальна профілактика містить у собі зміну соціально-культурних умов життя населення (пропаганда здорового способу життя, спорту, санітарне просвітництво і т. п.) і заходи, що забороняють та контролюють споживання і поширення алкоголю, наркотичних й інших психоактивних токсичних речовин.

Рання профілактика містить у собі як виявлення осіб, які зловживають, але ще не мають залежності, так і попередження розвитку залежності.

Методи раннього або своєчасного виявлення фактів адиктивної поведінки можуть істотно вплинути на подальший її розвиток завдяки своєчасному втручанню. Методологічно вони виконують завдання інформування батьків, а також співробітників освітніх й інших установ про різноманітні ознаки вживання адиктивних речовин. Крім того, сюди відноситься й інформація про те, що необхідно робити, якщо дитина, учень почали вживати адиктивні речовини.

В.Ф.Єгоров, А.Г.Врублевський, К.Е.Воронін запропонували розрізняти профілактику залежно від поля діяльності, і на цій підставі до первинної профілактики відносять заходи, які адресуються всьому населенню і передбачають різні заходи, від системи заборон і покарань до просвітництва.

На даний момент первинна профілактика у наркології використовує три основних методи:

1.Систему заборон і покарань.

2.Санітарне просвітництво.

3.Виявлення контингентів високого ризику розвитку адиктивної поведінки (проте А. Є. Личко і В. С. Бітенський вважають останній лише допоміжним прийомом).

Особливо з цього приводу слід зазначити таке: ВООЗ під первинною профілактикою розуміє зміну соціальних умов, що призводять до розвитку хвороби, і лікарі-наркологи цілком обґрунтовано доходять висновку, що «медицина сьогодні впливати на соціальні умови не в змозі… і лікарі первинною профілактикою займатися не можуть». Первинну профілактику ще називають «соціальною профілактикою», тому що вона впливає на комплекс соціальних умов, які сприяють збереженню і розвитку здоров’я, запобігаючи несприятливому впливу чинників соціального та природного середовища. Таким чином, до первинної профілактики можна відносити як заходи, які запобігають виникненню наркоманії, так і заходи, які підвищують власний опір індивіда до наркоманії.

Вторинна і третинна профілактика наркоманії реалізується за участю правоохоронних органів, установ, які здійснюють лікування і реабілітацію наркозалежних.

Вторинна профілактика спрямована на затримку розвитку хвороби. У наркології вона містить у собі як ранню діагностику залежності та своєчасне лікування, так і сукупність заходів для запобігання рецидивів після лікування разом зі спеціальним протирецидивним лікуванням. Е. А. Бабаян вважає вторинну профілактику такою, що спрямована вже на виявлення ранніх стадій захворювання, тобто «спізніла» профілактика, і на запобігання рецидивам – «пізня» профілактика.

У класифікації за полем діяльності до вторинної профілактики відносять заходи, спрямовані на виявлення групи ризику.

Третинна профілактика спрямована на запобігання інвалідності головним чином шляхом реабілітаційних заходів. У наркології охоплює дуже тяжкі випадки, після кількаразових рецидивів і безуспішного лікування. Е. А. Бабаян третинну профілактику також відніс до умовної і примусове лікування хронічних випадків назвав «термінальною» профілактикою.

У класифікації за полем діяльності третинна профілактика застосовується до тих, хто вживає вже зі шкідливими для здоров’я наслідками алкоголь, наркотичні й інші психоактивні токсичні речовини.

Залежно від покладених у основу принципів, можна назвати декілька підстав для класифікації методів профілактики наркоманії.

За економічними механізмами:

· зниження пропозиції адиктивних речовин (supply reduction), наприклад, шляхом заміни посівів опійного маку іншими рослинами;

· зниження попиту на адиктивні речовини (demand reduction), приміром, за рахунок „заміщаючих” речовин (приклад – „метадонова” програма).

Зниження пропозиції відбувається в основному через зменшення можливості придбати наркотик або іншу адиктивну речовину потенційним споживачем. В ідеалі ця стратегія спрямована на повне вилучення наркотиків із незаконного обігу. І, незважаючи на практичну недосяжність цієї мети, зниження пропозиції забезпечується за рахунок збільшення ціни наркотику на вулиці за допомогою класичних ринкових сил. Слід зазначити, що попит на наркотики є чисто еластичним і відповідає змінам ціни. Звідси – успішне зниження пропозиції може, у принципі, знизити попит. Тут традиційно використовуються бар’єрні методи кримінального-політичного характеру. Проте необхідно мати на увазі той факт, що наркоман скоріше буде скорочувати споживання продуктів харчування, або буде вдаватися до злодійства й інших незаконних способів одержання матеріальних благ, щоб придбати наркотик за більш високою ціною, ніж зменшить його споживання.

Зниження попиту – demand reduction. Сюди входять як зусилля, спрямовані на недопущення первинного прийому наркотику, так і зниження шкоди й несприятливих наслідків вживання наркотиків для наркозалежних громадян і суспільства в цілому. Об’єктом тут є як споживачі наркотиків, так і ті, хто ще не почав їх вживання. У першому випадку проводяться заходи лікувально-реабілітаційного характеру, що мають на меті усунути потребу в адиктивній речовині у її споживача. У другому випадку зусилля спрямовані на формування адекватної установки на запобігання первинному прийому наркотиків. У цьому разі використовуються в основному освітні методи, які формують потребу в здоровому способі життя. Особливу ефективність, поряд зі шкільними освітніми програмами, у нашій країні і за кордоном мають ЗМІ, особливо при проведенні антинікотинових програм, а останнім часом і глобальна мережа Інтернет.

За методами:

· освітні – спрямовані на підвищення рівня поінформованості різноманітних груп населення про несприятливі (соціальні, медичні й інші) наслідки вживання адиктивних речовин;

· бар’єрні – спрямовані на утруднення і припинення надходження в життєве середовище споживачів адиктивних речовин та інформації про них.

За цілями:

· спрямовані на запобігання поширення наркоманії й доступності адиктивних речовин (drug enforcement);

· спрямовані на зниження шкоди та несприятливих наслідків від вживання адиктивних речовин для залежних осіб і суспільства (harm reduction, risk minimization).

За кінцевою метою:

· спрямовані на повне утримання від вживання адиктивних речовин (повна абстиненція). Таку мету, зокрема, ставлять перед собою в США й Австралії;

· спрямовані на «помірне споживання» або часткове утримання від вживання адиктивних речовин (часткова абстиненція). У Голландії метою превентивної діяльності вважається зниження ризику вживання «важких» наркотиків, в Англії – вміння відповідально вживати адиктивні речовини.

За групами населення – «адресатами» профілактики:

· методи, які мають адресатом «потенційних споживачів» адиктивних речовин (головним чином – підлітків і молодь);

· методи, які мають адресатом «наставників» – тобто ті групи населення, які виконують стосовно потенційних споживачів функції навчання і контролю, у першу чергу батьків, вчителів, лікарів, просто людей зрілого віку, які мають антинаркотичні установки;

· методи, спрямовані на епізодичних споживачів адиктивних речовин;

· методи, спрямовані на споживачів адиктивних речовин із залежністю, що цілком сформувалася, і близьких їм людей (батьків, друзів тощо) – тобто співузалежнених осіб.

За загальними принципами впливу на соціум:

· конструктивні – спрямовані на формування «таких установок і ціннісних орієнтації особистості, при яких адиктивні речовини не є цінностями», тобто ті, що посилюють вплив «захисних чинників», їх ще називають чинниками анти риску;

· деструктивні – спрямовані на руйнацію або зміну соціальних установок (спонтанних атитюдів) на споживання адиктивних речовин, тобто ті, що поменшують вплив «чинників ризику».

Найпоширенішими наразі є освітні профілактичні програми (антиалкогольні, антинаркотичні й антинікотинові). Основним місцем їхньої реалізації є школа (або інші навчальні заклади), тому й агентами освітньої профілактики є вчителі, шкільні психологи, самі учні та їх батьки, які також залучені в процес навчання дітей.

Багатий досвід їх використання (понад сторіччя) показав, що ефективність зазначених заходів залежить від того, як подається інформація і які методи використовуються. Так, програми, які акцентують увагу на негативних наслідках наркоманії, виявилися малоефективними, а програми, що роблять акцент на навчанні «адаптивному стилю життя, навичкам спілкування, критичному мисленню, вмінню приймати рішення і протистояти в ситуаціях пропозиції адиктивних речовин тощо, довели свою ефективність.

Програми формування життєвих умінь (Life Skills Training)

Учені виділяють дві основні моделі навчальних програм первинної профілактики – програма досягнення соціально-психологічної компетентності (основна мета – виробити навички ефективного спілкування) і програма навчання життєвим навичкам (основна ціль – виробити навички відповідального прийняття рішень). Ці моделі у різноманітних культурних умовах і різноманітних країнах набувають різних форм, однак вони мають подібні завдання, а саме:

· розвиток соціальної та особистісної компетентності;

· попередження виникнення проблем;

· вироблення навичок самозахисту; зокрема, уміння відмовлятися.

Цільовою групою для освітніх превентивних програм є учні в школах, коледжах, інститутах й інших освітніх закладах. Найбільшу ефективність у закладах освіти показали програми навчання, побудовані за принципом формування життєвих навичок. Властивості, які їх характеризують, описані нижче.

У процесі навчання використовуються різноманітні методи подачі інформації, методики тренінгу соціально-психологічних навичок і засоби закріплення бажаної поведінки. Однієї інформації для зміни адиктивної поведінки недостатньо, учні повинні набути оптимуму знань, щоб самостійно мислити і будувати поведінку. Всебічні програми дають учням знання шляхом концептуалізації інформації, тренінгу з її закріплення, виконання завдань з читання, домашніх вправ разом із батьками, участі в громадському житті за місцем проживання.

Успішна профілактика передбачає створення у дітей соціально-психологічних навичок відмови від ризикованих пропозицій, бачення позитивних і негативних сторін явищ, взаємодії з ровесниками, дружби, вміння пережити втрату друга, правильного виявлення своїх почуттів й ін. Тренінг життєвих, соціально-психологічних навичок є одним з основних компонентів профілактики наркоманії. Він обов’язково включає навчання ефективному спілкуванню, впевненості в собі, умінню управляти своїми почуттями, вибору друзів і побудові позитивних стосунків з ровесниками, зміцненню зв’язків із сім’єю й іншими значимими дорослими, вирішенню проблем, критичному мисленню, прийняттю рішень, усвідомленню негативних впливів і тиску з боку ровесників та опорові їм, постановці цілей, наданню допомоги оточуючим.

Безперервність навчання та ефективність програм прямо корелюють із їхньою тривалістю, послідовністю і широтою змісту. Тільки програми, розраховані на багато уроків і навіть років роботи дають позитивні результати. Якісні програми передбачають, залежно від віку дітей, від 45 до 100 занять протягом семестру або послідовні курси впродовж декількох років.

Взаємостосунки з ровесниками мають значний вплив на дієвість програм, тому що неповнолітні чутливі до думки один на одного. Але подібний вплив може бути як позитивним, так і негативним. Завдання програми навчання – допомога дітям у побудові позитивних взаємостосунків із ровесниками й виробленні уміння обирати друзів.

Участь у громадському житті сприяє ефективності профілактичної роботи, надаючи учням позитивні рольові моделі. Учні, відчужені від просоціальних структур суспільства, більш схильні до адиктивної і девіантної поведінки, а участь у позашкільному громадському житті допомагає молоді зробити свій внесок у просоціальну організацію суспільства та ідентифікуватися з ним.

Участь батьків у превентивній роботі є запорукою її успіху. Тут широко практикуються домашні завдання, надання батькам спеціальної літератури, організація семінарів для батьків із питань підвищення у дитини впевненості в собі, поліпшення навичок спілкування, подолання сімейних криз, інформування батьків про те, як говорити з дітьми про наркотики, ділитися своїми проблемами і вирішувати їх спільно з іншими батьками.

Тренінг соціально-психологічних навичок учителів є одним з обов’язкових компонентів профілактики наркоманії. Існують спеціальні методики, і деяким вчителям необхідне попереднє навчання для засвоєння нових методів антинаркотичного викладання і випробування методик діалогічного спілкування з учнями, розвитку навичок обговорення інформації разом з учнями, уміння створювати таку обстановку, яка б надалі сприяла доцільній поведінці дітей, котра б, у свою чергу, зберігалася у різноманітних складних і небезпечних ситуаціях.

Співробітництво різноманітних відомств і організацій є однією з умов ефективної роботи превентивної програми. Для успішного проведення програми необхідні об’єднані зусилля школи, фахівців у галузі профілактики, правоохоронних органів, органів охорони здоров’я, представників урядових та громадських установ, а також приватного капіталу.

Оцінка ефективності роботи повинна проводитися постійно. При необхідності слід вносити корективи, уточнення і доповнення, що істотно підвищує результат навчання.

Важливою умовою є прийняття і підтримка громадою програм профілактики наркоманії. Програми розробляються з метою об’єднати школу і громаду у прагненні передати дітям навички ефективної комунікації там, де вони живуть, навчаються, працюють, сформувати набір цінностей, що включає відповідальність, чесність, самодисципліну, поважливе ставлення до людей, виконання обов’язків у сім’ї, школі, громаді.

Програми формування життєвих навичок довели свою ефективність у більш як 30 країнах світу. Вони знайшли широке поширення у сфері профілактики паління в школі. До вад цих програм відносять орієнтацію на окрему особу, ігнорування соціокультурних причин наркоманії і виключення із поля зору тих, які вже мають досвід адиктивної поведінки.

Навчання здоровому способу життя

Крім програм формування життєвих навичок, у системі освіти активно використовуються різноманітні програми навчання здоровому способу життя. Здійснюються вони шляхом введення в навчальні плани таких дисциплін, як «Валеологія», «Основи безпеки життєдіяльності» тощо. Подібні програми впроваджуються за декількома стратегічними моделями.

Медична модель. До неї часто залучають медпрацівників для читання лекцій про шкідливість адиктивної поведінки. Ця модель часто називається профілактичною, вона цілком побудована на інформуванні школярів і є чисто когнітивною. Вона базується на припущенні, що якщо людина знає про небезпеку для здоров’я певної поведінки, вона буде ставиться до такої поведінки негативно і від неї утримуватиметься. А якщо людина знає, що дана поведінка є корисною для здоров’я, вона буде налаштована до неї позитивно.

Ефективність подібних програм залишається невисокою, оскільки, не зважаючи на достатні знання про шкоду адиктивних речовин (тютюну, алкоголю), їх все ж таки продовжують вживати. Але тут багато що залежить від способу подачі інформації та авторитету викладача. Традиційне залякування виявилося неефективним.

Освітня модель. Вона подібна до медичної, але базується на положенні про те, що рішення має бути прийняте на основі достовірної інформації особисто підлітком. Тут акцент ставиться на навчанні навичкам прийняття рішень. Розроблені покрокові стратегії прийняття подібних рішень, але вони базуються більше на особистісних і соціальних аспектах (ставлення до поведінки й нормативні уявлення), ніж на чинниках, пов’язаних із можливою хворобою. Особа, яка приймає рішення, оцінює можливі плюси і мінуси певної поведінки, а також можливу зміну ставлення до неї з боку оточуючих, якщо вона це рішення реалізує.

Радикально-політична модель. Вона містить у собі освітню модель, але її доповнює зовнішнє сприяння становленню здорового способу життя. Акцент робиться на посиленні такої якості, як впевненість у собі. Використовуються методи, які випливають з теорії соціального научіння. Молодь засвоює рольові моделі батьків та ровесників і прагне до поведінки, яка схвалюється референтною групою. Такою групою є часто ровесники, і підліткам потрібно зробити вибір між небажанням вживати адиктивні речовини і груповими нормами, які передбачають їх вживання. Деяким не вистачає саме впевненості в собі, щоб відмовитися від пропозицій «спробувати».

Модель самомотивування. У її рамках об’єднана достовірна інформація медичної (профілактичної) моделі, навички прийняття рішень, що розвиваються в рамках освітньої моделі, а також зусилля, які надають психологічну підтримку і стимулюють здоровий спосіб життя соціального оточення. Їх забезпечує радикально-політична модель. Ця модель найбільш ефективна, тому що носить комплексний характер.

Американським національним інститутом наркоманії (NIDA) розроблені такі критерії оцінки освітніх профілактичних програм:

· програма повинна бути розрахована на дітей усіх вікових груп, починаючи з дитячого садку і до старшої школи, або на критичний період середніх і старших класів;

· програма має передбачати декілька років впливу на дітей або охоплювати весь період навчання у середніх і старших класах;

· у програмі слід використовувати добре перевірені методи впливу з детальним планом уроків і навчального матеріалу;

· програма повинна навчати опору наркотикам за допомогою інтерактивних методів (моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, зворотній зв’язок, підкріплення, тривала практика й ін.);

· програма має виховувати соціально-позитивне ставлення до школи і суспільства;

· програма повинна навчати соціально корисним навичкам комунікації, вчити впевненості у собі, повазі та самоповазі з урахуванням культурних особливостей і рівня розвитку дітей;

· програма має сприяти позитивному впливу дітей одне на одного;

· програма повинна прищеплювати антинаркотичні соціальні норми;

· програма повинна мати адекватну тривалість (від 10 до 15 занять впродовж першого року і потім 10–15 занять на закріплення);

· програма повинна закріплювати знання тренуванням вмінь і навичок;

· програма періодично перевіряється експертами на предмет ефективності.

Програми функціональних еквівалентів

Основне завдання програм функціональних еквівалентів полягає в розробці альтернатив для потенційно небезпечної адиктивної поведінки. Відповідно до цієї програми необхідно проводити такі превентивні заходи, які у розвитку дітей стають функціональним еквівалентом споживання наркотиків.

Програма функціональних еквівалентів призвела до значного зсуву в практиці превентивної роботи, насамперед в організації вільного часу дітей. Для здійснення багатьох проектів організації дозвілля молоді потрібно, щоб у них активну участь брали не окремо взяті підлітки, а цілі групи. У рамках цих програм проводяться акції, які стосуються життя всіх прошарків суспільства – радіо і телепередачі, виставки, кіно та музичні проекти. Пасивному споживанню наркотиків протиставляється активне проведення вільного часу. Спортивні, розважальні і виховні заходи повинні заміняти адиктивну поведінку і утримувати молодь від спокуси вживання наркотиків.

За організацією подібних заходів приховується невизначеність у питанні щодо стримування від вживання наркотиків – у той час як одні проекти цілеспрямовано об’єднують споживачів наркотиків, у більшості інших проектів стримування від їх вживання є основною умовою участі в них. Це призводить до того, що саме ті неповнолітні, які перебувають під загрозою наркоманії, відстороняються від участі в превентивних заходах. Як наслідок, під сумнів ставиться сам принцип функціональної еквівалентності.

Сімейна профілактика наркоманії

Як правило, ці програми тісно пов’язані зі шкільними програмами профілактики наркоманії. В основі сімейної профілактичної програми лежать принципи охоплення сімей із дітьми будь-якого віку і розвиток навичок батьків у таких сферах:

· зниження проблемної поведінки дітей;

· поліпшення стосунків між батьками та дітьми, включаючи уміння слухати, спілкуватися і вирішувати проблеми;

· забезпечення свідомої дисципліни та підпорядкування сімейним правилам;

· спостереження за поведінкою і діяльністю дітей у підлітковий період.

Сімейні профілактичні програми призначені як для дітей, так і для їх батьків. Вони включають освітній компонент з інформацією про наркотики (узгодженою з тією, що одержують їхні діти у школі). Подібні програми розраховані на сім’ї, що мають дітей у віці від дитячого садка до закінчення школи, і спрямовані на посилення захисних механізмів. Крім того, такі програми забезпечують доступність консультативних служб для сімей, що належать до групи ризику.

Програми зниження шкоди і зменшення ризику належать до вторинної профілактики наркоманії, тому що спрямовані вже на споживачів адиктивних речовин. Агентами таких програм виступають і медики, але набагато частіше волонтери та соціальні працівники. Іноді у ролі волонтерів виступають і самі споживачі наркотиків.

Нещодавно одержала розвиток нова форма надання допомоги наркозалежним, у рамках якої більше не висувається обов’язкова вимога відмови від вживання наркотиків. Поступово вводяться такі методи боротьби з наркоманією, як програми обміну шприців для споживачів ін’єкційних наркотиків, робота на вулиці, доступні контактні кафе, кімнати для наркозалежних, крім того, проводиться лікування методом заміщення (метадонова програма). Для того, щоб зменшити небезпеку, пов’язану із вживанням незаконних наркотиків, і надати наркозалежним можливість жити повноцінним життям, багато держав почали толерантніше ставитися до вживання незаконних наркотиків (Голландія, Англія й ін.). Проте той факт, що подібні заходи знаходяться на межі законності, змушує багатьох фахівців, які займаються проблемою наркоманії, вимагати декриміналізації торгівлі і вживання наркотиків. Вони вважають, що це, зрештою, повинно привести до зміни законів стосовно легалізації нових методів боротьби з наркоманією.

Серед заходів щодо зменшення небезпеки від вживання наркотиків – заходи щодо мінімізації шкоди для здоров’я наркоманів (harm reduction), спрямовані на запобігання нещасним випадкам серед наркоманів. Подібні проекти найбільш поширені у середовищі рейверів, які переважно споживають нові синтетичні наркотики. Заходи щодо зниження шкоди серед споживачів адиктивних речовин передбачають збір конкретної інформації про ті або інші наркотики, створення інформаційних стендів у молодіжних клубах і на дискотеках, поширення друкованої інформації про небезпеку вживання адиктивних речовин, організацію консультативних пунктів.

Сюди також входить і т. з. «клубна робота» (Clubwork). Це робота з підлітками у молодіжних клубах дозвілля. Серед напрямів подібної діяльності – створення в клубах спеціально обладнаного місця, що повинно створити довірчу атмосферу і полегшити бесіди про досвід знайомства з наркотиками.

Програми рівний – рівному. Для того, щоб знизити ризик вживання наркотиків, до превентивної роботи залучають тих, у кого є досвід їх споживання, хто може критично подати новачкам і недосвідченим досвід споживання наркотиків та відмови від них. Завданням подібного обміну інформацією є підтримка наркозалежних дітей. Така форма звертання до неповнолітнього використовується для того, щоб установити контакт із тими, хто тільки починає вживати наркотики.

Церква, релігія та профілактика наркоманії. Неодноразово відзначалося, що релігійність є одним із найсильніших чинників, що протидіють наркоманії.

Християнська церква розглядає людину як цілісне духовно-тілесне утворення. Це означає, що стан її душі впливає на стан тіла і навпаки. Тому корінь пристрасті людини до адиктивних речовин, узалежнення від яких, на перший погляд, визначається фізичними потребами, треба шукати у психічному стані душі. Згідно з церковною термінологією, залежність людини від адиктивних речовин є пристрастю. Пристрасті ж народжуються та перебувають у душі людини. І лише там їх можна побороти, а тільки після цього потрібно лікувати тіло.

Оскільки пристрасть до адиктивних речовин заповнює в душі невіруючого вакуум, який виникає в результаті відсутності там Бога, церква пропонує єдиний спосіб звільнення від залежності – Бог має зайняти там відповідне місце, щоб людині не потрібно було шукати порятунку в наркотиках, тобто людина повинна прийняти Віру.

На цьому положенні заснована більшість програм вторинної і третинної профілактики за типом «12 кроків» та й інших, відверто релігійних. Багатий досвід, набутий цими організаціями, не можна ігнорувати насамперед через їхню високу ефективність, доведену часом. Такі організації, як «Анонімні Алкоголіки» й «Анонімні Наркомани», які працюють більш ніж 80 років, засновані на релігійній ідеології. У деяких випадках вони можуть багато чому навчити офіційні організації, як проводити антинаркотичну й антиалкогольну роботу. Можна зробити висновок, що релігійний підхід має у своїй основі достатньо раціональності, щоб впливати на таке складне соціальне явище як наркоманія, і призводити до поліпшення наркотичної ситуації не тільки в країнах із розвинутою релігійністю, таких як США, але й в Україні.

Третинна профілактика наркоманії

Агентами третинної профілактики наркоманії можуть виступати як медичні працівники, так і громади колишніх наркоузалежнених, так звані терапевтичні співтовариства. Основною метою їх діяльності є реабілітація та ресоціалізація споживачів адиктивних речовин. У цій сфері працюють державні та недержавні об’єднання, причому досвід останніх часто відрізняється набагато більшою ефективністю.

У розвинутих країнах, і навіть у тих, які розвиваються, реабілітаційні центри діють вже давно. Більшість із них працюють за програмою «12 кроків». Ця програма розроблена ще наприкінці 30-х років людьми, які раніше самі залежали від наркотиків або алкоголю. Вона одержала схвалення в усьому світі, оскільки в принципі вирішує головне завдання лікування – повну духовну переорієнтацію споживачів наркотиків, поступове повернення або набуття життєвих цінностей, властивих здоровим людям.

Існує Всесвітня Федерація Терапевтичних Товариств (WFTC), що об’єднує лікувальні і реабілітаційні центри, які працюють за цією програмою. На жаль, у колишньому СРСР її поширення не віталося, оскільки програма «12 кроків» активно спирається на релігійні почуття людини, хоча, врешті-решт, і не передбачає обов’язкової віри в Бога. На цьому принципі основуються у своїй роботі найвідоміші терапевтичні організації – «Анонімні Алкоголіки» (АА), «Анонімні Наркомани» (АН), «Ал-Анон» (допомога родичам хворих), «Алатин» (допомога дітям алкоголіків). Утримання реабілітаційних центрів обходиться досить дорого. Дотепер практично немає ні державних, ні муніципальних установ такого типу. У нашій країні цю функцію виконували клуби зустрічей колишніх пацієнтів, хворих алкоголізмом.

Терапевтичні співтовариства, такі як «Synanon» у Німеччині, «Монар» у Польщі, центри «Daytop» у США, у Німеччині й інших країнах, «Киско» у Фінляндії, «Фенікс-Хауз» у Норвегії й інші, як правило, мають свою територію, на якій мешкають ті, які бажають позбутися залежності, тут же вони працюють і спілкуються. Все їх внутрішнє життя побудоване за чіткими правилами, спрямованими на подолання залежності. Порушники залишають територію за колективним рішенням. Добровільність лікування є основним принципом, у силу чого ефективність такої діяльності досить висока.

Глобальна мережа Internet як інструмент впливу на наркоманію

Нині, у зв’язку з розвитком і активним проникненням практично у всі сфери людської діяльності мережі Internet, усе більш суттєвим стає вплив Internet-реальності на споживачів адиктивних речовин. Соціологи схильні розглядати простір мережі Internet як соціальний «кіберпростір», свого роду інформаційно-комунікативне поле, сформоване взаємодіючими користувачами, яке характеризується практично необмеженою свободою й анонімністю цієї інформаційної взаємодії. Останнім часом з’явилися і методичні розробки щодо використання ресурсів мережі Internet у профілактичній роботі. У зв’язку з цим ми можемо виділити два напрями мережної діяльності, які по-різному впливають на наркоманію: пронаркотичний й антинаркотичний. Обидва ці напрямки мають досить великі мережні ресурси, чимала їх частина зосереджена й у російськомовному просторі.

Пронаркотичні ресурси нараховують величезну кількість web-сторінок. Реклама адиктивних речовин і пов’язаного з їх споживанням способу життя, одержала значне поширення у мережі глобальної комунікації Internet. На пошукових серверах ведеться статистика найбільш відвідуваних сайтів з різноманітних тематик. І практично скрізь у першій десятці один–два пронаркотичних сервери. Існують сервери з великою кількістю текстів, які детально описують різноманітні види наркотиків і містять заклики до їх вживання, а також описи психоделічних переживань (т. з. «трип-репорти»). ЛСД, гашиш, кетамін, екстазі подані в них як нешкідливі речовини, що допомагають краще пізнати себе і навколишній світ. На багатьох сторінках детально викладено способи приготування, стереохімічні формули, схеми синтезу, шляхи введення, «дозування», можливість одночасного прийому різноманітних психоактивних речовин. Даються поради, як поводитися при затриманні органами правопорядку за збереження наркотиків, як ухилитися або «обдурити» тест-контроль і т. ін. За своїми масштабами російськомовна пронаркотична активність набагато скромніша західної. За кордоном, не кажучи вже про інформацію, можна одержати готовий наркотик або його насіння з інструкцією по вирощуванню, не виходячи з будинку – по мережі Internet, проте подібні прецеденти вже зустрічаються і на вітчизняних серверах.

На багатьох сторінках висувається теза про опозиційність стосовно суспільства, негативно налаштованого до вживання наркотиків і здійснюється заклик до легалізації «легких» наркотиків. Найчастіше це заклик до легалізації конопель. Існує ціла низка сторінок, що закликають легалізувати коноплю, які пропагандують її вживання і ідеологічно пов’язану з ним субкультуру, т. з. «Marijuana Web Ring».

У зв’язку з тим, що мережа Internet виступає комунікативним полем, вона активно використовується як інтерактивний анонімний інформаційний канал. На більшості популярних пронаркотичних сайтів є «чат-кімнати». Це – інтерактивні сторінки, на котрих можливе спілкування у реальному часі на хвилюючі споживачів наркотиків теми (скільки коштує, де дістати, як вживати). Спілкування відбувається без будь-яких обмежень. Крім того, проводяться численні тематичні мережні конференції за допомогою електронної пошти, мережі «Фідо».

Активно пропагується в мережі і наркотична субкультура. Можна ознайомитися з «наркоманською» прозою, віршами, корпоративним жаргоном споживачів наркотиків. Не останнє значення має і сучасне мистецтво, музика (кислотні напрямки, постмодернізм і т. п.). На сторінках, присвячених сучасному мистецтву, можна знайти велику кількість інформації, яка заохочує і рекламує споживання наркотиків.

У цьому зв’язку небезпечною тенденцією ми вважаємо злиття двох стратегій адиктивної поведінки: т. з. Internet-залежності і залежності наркотичної. Захоплення інформаційними комп’ютерними технологіями більш властиво молоді, отже, пропаганда наркотиків у комп’ютерних мережах спрямована насамперед на неї. З огляду на те, що захоплення комп’ютерними технологіями можна розглядати як альтернативу наркоманії, агітація «за наркотики» в інформаційному просторі мережі Internet розрахована на найбільш інтелектуально розвинуту частину молоді і тому являє собою потенційну загрозу.

Ця проблема не може бути вирішена за допомогою заборон, бо принципи функціонування й архітектура мережі припускають створення необмеженої кількості джерел незаконної інформації. Тож єдиним шляхом протидії є проведення альтернативної антинаркотичної пропагандистської діяльності.

Антинаркотичні ресурси набагато менш числення, альтернативна антинаркотична діяльність у російськомовному варіанті знаходиться у стані розвитку і представлена одиничними і не завжди достатніми за обсягом серверами. Західний (англомовний) простір досить щільно заповнений різноманітними за цілями та змістом ресурсами – від офіційних серверів урядових і міжнародних організацій до серверів ініціативних громадських формувань. Деякі з них містять і російськомовні розділи.

Слід зазначити, що з’являються фахові об’ємні російськомовні сайти, які містять велику кількість профілактичної інформації, згрупованої за численними розділами. Спрямованість цієї інформації визначається як споживачами, так і тими, хто ще не вживав адиктивних речовин (первинна, вторинна і навіть третинна профілактика). Крім всього іншого, на подібних сторінках дається інформація для широкого кола фахівців: лікарів, педагогів, юристів, психологів і соціологів: методичні розробки з профілактики адиктивної поведінки, спеціальна література стосовно її медичних, правових і соціальних аспектів, можливі джерела фінансування профілактичних програм, різноманітні фонди, що надають гранти на проведення досліджень у сфері залежностей і розробки профілактичних програм.

Серед антинаркотичних корпоративних проектів значне місце займають публіцистичні ресурси Internet. На подібних сторінках, як правило, зібрані огляди газетних і журнальних публікацій, але в їхній структурі присутні і профілактичні розділи (первинна профілактика), та, що особливо важливо, інтерактивні розділи для відкритого обговорення проблеми. На російських серверах проводиться рейтинг антинаркотичних ресурсів «НаркоТОП».