Типологія та загальна характеристика навчальних видань

План

1. Загальна типологічна характеристика навчальних видань.

2. Критерії типології навчальних видань.

3. Диференціація навчальних видань, вимоги до них.

 

1. Випуск навчальної літератури здійснюється в нашій країні на науковій основі, на базі перспективного планування всіх видів і форм навчання. Навчальні видання відносяться до особливо складних у редакторській і видавничій діяльності. Цю ознаку виділяють С. Антонова та М. Тимошик. Така складність, на думку дослідників, зумовлена змістовою та структурною їх специфікою. З одного боку, тексти для навчальних видань виконують чи не найвідповідальніші функції: інформаційну, пізнавальну, виховну – вони мають безпосереднє відношення до формування в читача не лише базових знань, а й основних етичних норм, моральних засад особистості. З іншого – такі видання потребують складнішої внутрішньої конструкції, вибудова якої значною мірою залежить саме від умінь і навичок як автора, так і його майбутнього редактора.

Процес створення навчальної літературу відрізняється від створення твору будь-якого іншого виду літератури тим, що автор і редактор повинні відповідним чином конструювати навчальний матеріал. При цьому необхідно враховувати два моменти:

1. Навчальне видання – одне з основних засобів навчання і складова начального процесу.

2. Навчальне видання містить певну галузь знань або сферу діяльності.

Саме ці положення диктують ряд вимог до видання. Так, перше означає, що зміст навчальної літератури повинен передбачати педагогічний вплив на тих, хто навчається. Друге говорить про те, що інформація, яка характеризує предмет змісту навчальної літератури, спеціально відбирається й опрацьовується відповідно до завдань того чи іншого виду видання.

У самостійний комплекс навчальні видання виокремлюють за цільовим призначенням і за характером інформації. ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни і визначення» тлумачить навчальне видання як «видання систематизованих відомостей наукового чи прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі». Отже, головною метою навчальних видань є систематичне донесення до читачів нових для них знань. Частіше ця нова інформація має науковий характер.

Зміст навчального видання визначається державними освітніми стандартами, методичними рекомендаціями щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів, які включають вимоги до знань і вмінь випускників шкіл, коледжів, різних професійних училищ, вишів, а також необхідний мінімум і структуру цих знань і вмінь.

На кожному етапі навчання створюється певний запас знань, формується певний рівень інформаційної культури особистості, який дозволяє їй брати участь у практичній діяльності й продовжувати свій розвиток далі.

Предмет навчального видання – спеціально відібрані в певному обсязі й адаптовані відповідно до читацької адреси знання, що характеризують основи науки й практичної діяльності, а також уявлення, які відображають закономірності тої сфери діяльності, яка формує предмет змісту навчальної дисципліни, а також методи їх отримання й застосування. Крім того, предметна галузь навчального видання містить інформацію, яка забезпечує виховний вплив на того, хто навчається. Наприклад, у виданні, що розкриває принципи роботи двигуна внутрішнього згорання, може бути включена інформація про проблеми підвищення екологічної чистоти його роботи. Ця інформація дозволяє учневі при отриманні безпосередніх знань з дисципліни критично осмислити результати дії машини і сформувати особисте ставлення до ситуації (крім конкретного знання про власне процес). Предметна галузь конструюється відповідно до виду навчального видання, читацької адреси й цільового призначення.

Структура й зміст предметної галузі навчальних видань мають своєрідний характер. Сюди включені не тільки знання, а й методи їх отримання, не тільки уявлення й навички, але й методи їх практичного використання. Предметна галузь видань забезпечує виконання ряду функцій, властивих навчальній літературі.

Зміст кожного навчального видання реалізує ті функції, які виконує система освіти й професійного навчання в цілому, основними з яких є інформаційна, пізнавальна, виховна.

С. Антонова виділяє такі функції навчальних видань:

- комунікативну;

- інформаційну;

- пізнавальну;

- розвиваючу;

- виховну;

- організаційну;

- систематизуючу.

Комунікативна функція забезпечується динамізмом змісту, зв’язком його з минулим і сучасним станом питань, які описуються в навчальному виданні.

Інформаційна функція реалізується через передачу учневі певного обсягу інформації. Спрямована на те, щоб сформувати в учня певний тезаурус понять і характеристик про об’єкти, предмети, явищ навколишнього світу, про місце суб’єкта в цьому світі, про методи і способи оволодіння інформацією. Наприклад, загальноосвітня школа формує в школярів такий тезаурус, який дозволяє випускнику брати участь у соціальній і практичній діяльності, а також продовжувати свою освіту в обраній сфері. Тому при аналізі творів навчальної літератури редактор розглядає насамперед якість використаної автором інформації. Тут необхідний оптимальний відбір фактів і характеристик, відповідний обсяг інформації. Останнє пов’язане з особливостями дисципліни, категорією учнів, ступенем і формою навчального процесу.

Пізнавальна функція навчальної літератури характеризується тим, що кожна дисципліна, кожний навчальний предмет передбачає засвоєння відповідної системи знань. Знання повинні бути згрупованими, причому на найважливіші для певної дисципліни знання потрібно звертати особливу увагу.

Важливе значення має і якість знань. Знання може бути «відкритим» (залишати враження незавершеності розгляду питання) і «закритим» (характеризується повнотою, завершеністю). Наприклад, обговорюючи історію сучасної літератури, автор підкреслює, що висвітлює лише найбільш значимі в соціальному плані літературні твори. Учні розуміють, що їх знання про літературу цього періоду можуть бути доповнені з інших джерел. Отже, вони набувають «відкриті» знання. «Закриті» знання отримують при вивченні теореми Піфагора. Учень розуміє, що має справу з певною закономірністю і що цю теорему треба не аналізувати, а застосовувати на практиці.

Виділяють фундаментальні й актуальні знання. У навчальному виданні, присвяченому основам науки, містяться переважно фундаментальні знання. У виданні, де висвітлюються практичні питання, методи, навички оволодіння діяльністю, необхідний повний набір характеристик технології діяльності. Актуальні знання пов’язані з діяльністю конкретної галузі у сучасних умовах. Наприклад, підручник «Основи економіки» повинен містити питання фундаментального і вступного характеру. До них відносять вступ до предмету, методи економічної теорії, історію економічних учень, закономірності суспільного розвитку, особливості функціонування основних економічних систем, форми організації виробництва тощо. У той же час у сучасних навчальних посібниках для вишів з основ економіки можна знайти розділи «Макроекономіка», «Мікроекономіка», які є самостійними дисциплінами. Це неправильно.

Розвиваюча функція орієнтована на розвиток досвіду, суспільної свідомості, культури, знань. Розвиток особистості забезпечує ріст здатностей, розширення можливостей удосконалення психофізичних і розумових операцій, мовленнєвої діяльності.

Виховна функція пов’язана з формуванням світогляду, системи етичних і естетичних норм суб’єкта, спрямована на оволодіння оціночними критеріями щодо вчинків, явищ дійсності, на розширення меж соціалізації індивіда. Реалізація цієї й функції пов’язана з впливом на духовні потреби, емоційно-вольову й дієво-практичну сфери учня.

Організаційна функція навчальних видань реалізується кожним окремим виданням і всією системою цих видань через забезпечення послідовності вивчення і викладання дисциплін, відображення їх взаємозв’язку і взаємодії. Кожне видання орієнтоване на чітко визначену категорію читачів і враховує можливості сприйняття змісту. Крім того, організаційна функція лежить в основі диференціації навчальних видань на види, забезпечуючи навчально-методичну підтримку різних форм і методів навчального процесу на різних його етапах. Систематизуюча функція забезпечує цілісність навчання, системи знань і уявлень.

В. Бейлінсон виділяє ще й такі функції навчальної літератури:

Трансформаційна. Теоретичні знання, методи наук, як і характеристики професійної діяльності, не переносяться прямо в навчальну літературу. Вони спеціально переробляються з метою найкращого засвоєння, тобто відбираються, дозуються, групуються, оформляються в логіку засвоєння: розуміння - запам’ятовування - застосування.

Закріплення й самоконтроль. Ця функція також визначається закономірностями засвоєння й служить раціональною організацією навчальної діяльності, самостійному засвоєнню знань і вмінь. Саме тому такі навчальні книги, як хрестоматії, збірники документів і нормативів оснащуються спеціальним апаратом, що організовує аналіз документів і матеріалів, їхнє зіставлення й коментування, містять таблиці, що полегшують запам’ятовування і використання, а також питання й поради для самоперевірки.

Самоосвіта. Відбір, спосіб подачі й структурування матеріалу будь-якої навчальної літератури, її апарат повинні давати максимально можливі джерела для самостійного оволодіння знаннями й уміннями. Так підбираються завдання і вправи, які не тільки спонукують шукати нові знання й способи діяльності, але й учать їхньому освоєнню. Наприклад, книги для читання, хрестоматії, збірники добутків і документів навчають самостійному користуванню різними джерелами інформації. Кожен вид навчальної літератури має свій набір прийомів для самоосвіти учнів.

Функції навчальних видань забезпечуються творами літератури, апаратом видання, а також відбором, особливими обробкою й поданням навчального матеріалу. При підготовці навчальних видань необхідно враховувати комплексні характеристики, що лежать в основі розробки моделі кожного видання.

Читацька адресність – важлива характеристика навчальної літератури, що визначає особливості інформації та обсяг включених знань. Читачі представлені різними групами учнів (учні шкіл, вишів, системи підвищення кваліфікації) та тих, що навчають (учителі шкіл, викладачі вишів тощо).

Отже, навчальні видання виконують надзвичайно важливі функції у вихованні та розвитку учнів і шкіл, і вищих начальних закладів, а також допомагають при підготовці до занять учителям, викладачам.

2. У науці про видавничу справу та редагування існують різні підходи до формування типологічного ряду навчальних видань. Так, О. Лобін пропонує класифікацію навчальних видань за видами та ступенями освіти: дошкільна, загальна середня (початкова, середня і старша школа зі звичайним і поглибленим вивченням предмета на будь-якому етапі), середня спеціальна, початкове професійне, вище професійне (у денній, заочній, очно-заочна, екстернат, дистанційне; для фахівців і для неспеціалістів), фундаментальну (аспірантура, докторантура), підвищення кваліфікації спеціалістів, додаткову (музичне, спортивне, хореографічне, художнє і т. д.) освіту та перепідготовку кадрів. Кожному ступеню освіти відповідає своя система вимог до характеру навчання, цілей і завдань навчального процесу, форм і методів, що використовуються на різних його етапах.

Головна відмінна ознака кожної категорії – рівень первинних знань і можливостей їх розвитку. Так, середня освіта на «вході» в систему отримує суб’єкта, який не має сформованої інформаційної культури, на «виході» суб’єкт є соціальною особистістю, що має знання і навички, які дозволяють брати участь в практичній діяльності й продовжувати своє навчання.

У свою чергу, стандарт «Підручники і навчальні посібники для середніх загальноосвітніх навчальних закладів СОУ 22.2-02477019-07:2007» подає класифікацію навчальних видань залежно від вікової категорії учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів:

- навчальні видання для молодшого шкільного віку (6-10 років включно, учнів початкової школи);

- навчальні видання для середнього шкільного віку (11-14 років включно, учнів У-УІІІ класів);

- навчальні видання для старшого шкільного віку, підлітків (15-18 років включно, учнів ІХ-ХІІ класів, спеціальних середніх загальноосвітніх навчальних закладів і абітурієнтів).

Навчальні видання для учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів залежно від характеру інформації поділяються на:

- підручники;

- навчальні посібники (хрестоматія, курс лекцій, прописи тощо);

- практикуми (задачник, робочий.зошит, завдання для контролю засвоєння знань тощо).

Навчальні видання залежно від навчальних дисциплін поділяють на:

- гуманітарні (буквар, читанка, видання з мовознавства, літератури, іс­торії, суспільствознавства, психології тощо);

- математичні (видання з арифметики, математики, алгебри, геометрії, логіки, інформатики тощо);

- природничі (видання з природознавства, екології, астрономії, фізики, хімії, географії, біології тощо);

- спеціальні (видання для професійної освіти з механіки, медицини, радіолектроніки, хімічної технології тощо).

Московські дослідники О. Гречихін та Ю. Древс, узявши за основу функціональний аспект навчальних видань, поділяють їх на такі групи: програмні, теоретичні, популярні, методичні, інформаційні. Інші російські вчені (авторський колектив за редакцією С. Антонової) пропонують згрупувати навчальні видання за цільовим призначенням і характером інформації. За цією методикою сформовані чотири блоки: програмно-методичний, навчально-методичний, навчальний, допоміжний.

Навчальні плани й навчальні програми (попередні, робочі) складають групу програмно-методичних видань. Методичні вказівки, рекомендації – групу навчально-методичних видань. Підручники, навчальні посібники, конспекти й тексти лекцій – групу видань, які навчають. Практикуми, збірники задач і вправ, хрестоматії, книги для читання – групу допоміжних видань (схема 1).

програмно-методичні видання

 

 

С. Антонова наголошує, що програмно-методичні видання визначають цілі і завдання, структуру, зміст дисциплін, обсяг матеріалу з окремих питань, послідовність їх розгляду. До програмно-методичним видань відносяться навчальні плани і навчальні програми. Вони призначені перш за все викладачам і методистам, які організовують навчальний процес. Навчальний план – документ, що регламентує навчальний процес. У ньому визначені форми і види навчання, порядок, терміни теоретичних, практичних і лабораторних занять, домашніх завдань, самостійних робіт, курсових і дипломних проектів, форми і види контролю знань, час проведення іспитів, заліків з дисциплін.

Навчальні програми (типові, тимчасові, робочі) визначають зміст і обсяг знань, умінь і навиків, якими необхідно оволодіти за встановлений проміжок часу.

У програмах відображений зв’язок між дисциплінами, показані види навчальних занять, поданий перелік літературних джерел, на основі яких розроблений цей предмет.

Навчальне видання може бути неперіодичним (за періодичністю); моновиданням та збіркою (за складом основного тексту); текстовим і рідше ізовиданням (за знаковою природою інформації); оригінальним, перекладним і папаралельним (за оригінальністю змісту). За обсягом це в більшості випадків книга, рідше брошура й листівка. Перевидання є практично нормою, особливо якщо це видання разового використання (прописи, робочі зошити, щоденники спостережень і т. д.), і в цілому навчальні видання повинні оновлюватися, хоча і з різною регулярністю для різних їх видів. За матеріальною конструкцією це найчастіше книжкове видання.

За характером інформації серед навчальних видань виділяють: підручник (і буквар як його різновид), навчальний посібник (навчально-методичний посібник, навчальний наочний посібник, робочий зошит, самовчитель, хрестоматія), практикум (і задачник як його різновид), навчальна програма, навчальний комплект.

М. Тимошик, дотримуючись типології цього типу видань у новому українському стандарті та прагнучи зобразити типологію навчальних видань простішою і зрозумілішою для редактора-практика, спробував вибудувати її за місцем і поширеністю кожного з цих видів видань у редакційно-видавничій діяльності. Отож, навчальні видання поділяються на такі види:

- підручник;

- навчальний посібник;

- наочний посібник;

- курс лекцій;

- практикум;

- збірник вправ (або задач);

- хрестоматія;

- книга для читання.

Слід пам’ятати, що існують і інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці:

- навчальна програма;

- методичні вказівки;

- методичні рекомендації.

Мала поширеність таких видань в оперативних планах діяльності видавництв пояснюється кількома причинами: мізерний обсяг (здебільшого брошури), обмежений наклад (від 50 до 300 примірників), службовий характер користування (необов'язковість вміщення вихідних відомостей), спрощеність художньо-технічного оформлення (шрифтове одноколірне вирішення). Як правило, така видавнича продукція твориться силами кафедр навчальних закладів, ними ж здебільшого й поширюється серед студентів та бібліотек й істотно не впливає на тематику, зміст і характер навчальних видань.

Саме типологія навчальних видань, запропонована М. Тимошиком, на нашу думку, є вдалою, оскільки вона не враховує навчальний план і робочу програму, що насправді є документами для внутрішнього користування в навчальних закладах викладачами і вчителями. Вони не проходять редакційно-видавничої підготовки і їх не друкують як окреме видання.

Специфіку навчальних видань легко помітити, якщо порівнювати їх зміст і структуру, скажімо, з науковими чи науково-популярними. Для перших характерні:

- послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого);

- доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача;

- чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини;

- відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі;

- відібраний і перевірений практикою фактичний матеріал;

- відсутність полеміки;

- наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ;

- регламентоване державними стандартами художньо-технічне оформлення та високоякісне поліграфічне виконання.

Акценти, таким чином, робляться на навчальних, методичних і виховних аспектах пропонованої до друку праці.

Отже, найпоширенішими видами навчальної літератури є блоки навчально-методичних, навчальних і допоміжних видань. Редактори видавництв найчастіше мають справу з найпоширенішими видами цього ряду, якими є підручник і навчальний посібник, тобто з навчальними виданнями.

 

3. Група навчально-методичних видань включає методичні вказівки, методичні рекомендації, що містять матеріали з методики викладання навчальної дисципліни, вивчення курсу, виконання контрольних робіт, курсових і дипломних проектів у вишах, з організації самостійної роботи студентів.

За ДСТУ 3017-95, методичні рекомендації, методичні вказівки – це н авчальне або виробничо-практичне видання роз’яснень з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни, роду практичної діяльності, з методикою виконання окремих завдань, певного виду робіт, а також заходів. Вони організовують роботу учнів і викладачів у процесі вивчення дисципліни. Методичні вказівки, як правило, призначаються для студентів, а методичні рекомендації – для викладачів, слухачів курсів, аспірантів, магістрантів.

Навчальні видання – підручник, навчальний посібник, курс лекцій, конспект лекцій.

Словники трактують слово «підручник» досить просто й одноманітно: «Підручник – книга для навчання чому-небудь». За ДСТУ 3017-95, підручникомприйнято називати навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке. Підручник – основне навчальне видання з дисципліни. Містить базові знання предмета. Включає апробовані дані і відомості, розкриває методичні аспекти отримання знань в тій чи іншій галузі, дає характеристику важливих процесів і явищ певної дисципліни.

Матеріал організований так, щоб учень мав можливість самостійно засвоїти зміст викладеного. Обсяг і структура підручника визначаються відповідною навчальною програмою, яку підручник охоплює повністю. Зміст підручника відображає певну систему знань, що становлять основне ядро відомостей з певної науки, сфери діяльності, галузі або їх розділу (напрямку). Крім того, підручник включає характеристику методів отримання та використання знань у відповідній галузі, а також методологічні підстави, що визначають базові закони та закономірності функціонування й розвитку відображеної в підручнику діяльності або галузі знання, ключові проблеми та найважливіші тенденції розвитку цієї науки, сфери діяльності або їх розділу. Теоретичні та технічні питання розглядаються у взаємозв’язку, характеристики знань та їх використання представляються послідовно, у взаємодії.

За змістом виокремлюють загальні і спеціальні підручники. Загальні містять фундаментальні знання гуманітарного, природничо-наукового, технічного характеру, що є основою інформаційної культури. Спеціальні підручники – професійні знання з профілю кожної спеціальності.

Підручник для вищих навчальних закладів за характером інформації схожий із науковою монографією, бо логіка навчального предмета відповідає, як правило, логіці науки, методи викладення й система термінів відповідають традиціям науки. В той же час, відбір інформації відрізняють підручник від монографії: в нього включається не оригінальний, а вже апробований матеріал.

Методика викладення матеріалу й методичний апарат дають можливість самостійно оволодіти змістом підручника. Комплекс підручників вишів із загальних і спеціальних дисциплін дає необхідний обсяг знань майбутньому спеціалісту відповідного профілю діяльності.

За ДСТУ 3017-95, навчальний посібник – це навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затверджене як таке. Він відповідає програмі навчального курсу в цілому чи її розділу й містить в основному новий матеріал з курсу.

Призначення навчальних посібників – розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу. Структура цього видання не така строга, як у підручнику. Оскільки часто навчальні посібники покликані висвітлювати актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі чи маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу, тут виправдані, до певної міри, і нау ковість, і полемічність викладу. Навчальні посібники, в результаті значного доопрацювання і переробки авторами, нерідко «переростають» згодом у підручники з нових нормативних курсів.

Читацька адреса посібника вужча, ніж підручника. Зовнішньою ознакою підручника чи навчального посібника є наявність грифа Міністерства освіти і науки України (або іншого міністерства, в компетенції якого перебуває підготовка спеціалістів відповідного профілю – медичного, культурологічного тощо) про офіційне затвердження видання як підручника чи навчального посібника.

ДСТУ 3017-95 виокремлює:

- наочний посібник – це видання, зміст якого передається, в основному, зображувальними засобами;

-практичний посібник – це в иробничо-практичне видання, призначене практичним працівникам для оволодіння знаннями та навичками при виконанні будь-якої роботи, операції, процесу;

-навчальний наочний посібник – навчальне образотворче видання матеріалів на допомогу у вивченні, викладанні чи вихованні;

-навчально-методичний посібник – навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання.

Для студентів вишів друкують такі видання, як курси лекцій, конспекти лекцій і тексти лекцій. Коли йдеться про лекцію у вищому навчальному закладі, то мається на увазі академічна лекція, яка відповідає навчальному завданню конкретної дисципліни і спрямована на реалізацію відповідної програми. Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки, з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Отже, к урс лекцій – навчальне видання повного викладу тем навчальної дисципліни, визначених програмою. Включає лекції одного автора з дисципліни або взаємопов’язані між собою лекції декількох авторів за кількома питаннями однієї дисципліни. Курс лекцій є доповненням до підручника і викладає в основному новий оригінальний матеріал. Лекції створюються на базі прочитаного матеріалу. Це авторська робота, яка розкриває конкретні проблеми, спірні питання, позицію автора. Курс лекцій належить до первинної навчальної літератури, яка в ряді галузей прирівнюється до посібника, може бути написаний на основі дисертаційного дослідження як результат вивчення актуальної проблеми.

Текст лекцій – навчальне видання викладу матеріалу певних розділів навчальної дисципліни.

Конспект лекцій – навчальне видання стислого викладу курсу лекцій або окремих розділів навчальної дисципліни.

Конспект лекцій включає основні положення лекційного курсу. Готується за новою дисципліною чи як доповнення до підручника. Як правило, в ньому розглядаються нові проблеми, розкривають альтернативні рішення, характеризують оригінальні напрямки розвитку галузі.

Серед допоміжних видань важливе місце займають і практикуми. За ДСТУ 3017-95, практикум – це навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок. До них відносять збірки задач, вправ і контрольних робіт, посібники, рекомендації щодо проведення лабораторних, практичних, домашніх робіт, завдання до практичних занять, рекомендації із виконання курсових і дипломних проектів (робіт), щоденники спостережень.

Практикуми спрямовані на закріплення знань і умінь, на формування навиків практичної роботи. Зміст практикуму містить основні аспекти навчального курсу, повторюючи теоретичні й практичні питання для детального їх розгляду й закріплення. Практикуми можуть складатися тільки з одних питань і завдань, включати додатково методичні вказівки щодо їх виконання або матеріали, що пояснюють складні питання. Структура практикуму відповідає послідовності викладення матеріалу в навчальній програмі.

Програмований практикум призначений для самостійного вивчення предмета і самостійного контролю засвоєння учнем матеріалу. Невеликі частини матеріалу в такому практикумі закінчуються питаннями й завданнями, що дають можливість проконтролювати рівень засвоєння пройденого.

Хрестоматія – навчальне видання літературно-художніх, історичних та інших творів чи уривків з них, які є об’єктом вивчення. Хрестоматія містить тексти, що ілюструють зміст підручника. У хрестоматію також включають документи, літературні твори й уривки з них, а також методичні вказівки, які пояснюють тексти, пов’язують їх з питаннями навчальної дисципліни. У сучасній середній і вищій школі існують хрестоматії із суспільно-політичних дисциплін, з предметів математичного циклу, з літератур, мовознавства, мистецтва та ін.

До хрестоматії за композицією та структурою близькі книги текстів для читання на іноземних мовах (адаптовані або оригінальні), так звані книги для читання з якої-небудь галузі знань, призначені для самоосвіти, а також антології – збірки вибраних творів якої-небудь літератури або літературного жанру.

Книги для читання друкують як допомогу для тих, хто вивчає іноземні мови. Вони містять повні тексти або уривки з них, які дозволяють формувати навички роботи з іноземним текстом.

Антологія – це колективний збірник вибраних творів, це, як правило, видання великого обсягу, що під однією обкладинкою містить значну кількість творів певного напрямку чи теми.

Найчастіше твори до антології вміщуються за приналежністю до: певного літературного напрямку, національної літератури, певного періоду національної літератури, жанру (як правило, до антологій вміщують твори «малої» форми: поезії, оповідання, новели, есеї, афоризми). Антології настільки урізноманітнилися тематично, що крім стандартної типології з’явилася й авторська: Д. Кузьмін розрізняє: антологію «цілого» (охоплення широкого спектру творів національної літератури), антологію «частини» (в межах цього типу виокремлює антологію «форми», «теми», «проблеми»); антологію «знайомства» (представлення нових творів), антологію «розширення» (поглиблення знань читача); антологію «приватного смаку»; енциклопедичний тип антологій («включає і знайоме і незнайоме, хрестоматійне і маргінальне»). Типологія Д. Кузьміна частково дублює традиційну для видавничої практики, але в ній зроблено спробу віддзеркалити реалії сучасного видання антологій. І справді, однією з найвиразніших тенденцій останнього десятиліття стало видання авторських антологій, антологій «приватного смаку», що у час виходу у світ ставали подіями літературного та культурного життя, серед них проекти: Володимира Даниленка «Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років» (К: Ґенеза, 1997), «Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90 років двадцятого століття» (К: Ґенеза, 1997), «Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа» (К: Ґенеза, 1997); Василя Ґабора «Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстка кінця ХХ століття» (Львів: Піраміда, 2002), «Незнайома. Антологія української «жіночої» прози та есеїстки другої пол. ХХ – поч.. ХХІ ст.» (Львів: Піраміда, 2005), «Дванадцятка». Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ сторіччя: Антологія урбаністичної прози» (Львів: Піраміда, 2006), антологія «Бу-Ба-Бу» (Львів: Піраміда, 2007) та ін. Варто також згадати проекти видавництва «Смолоскип»: антологія поезії «Молоде вино» (1994, 2000), антологія прози наймолодшої генерації літераторів «Тексти» (1995), «Іменник. Антологія дев’яностих» (1998).

На сучасному книжковому ринку представлені антології не лише художніх, а й публіцистичних та наукових творів. Ось декілька прикладів: Антологія публікацій у газеті «POST-ПОСТУП» (1991-1994) / Упор. Олександр Кривенко – Львів: ЗУКЦ, 2005. – 626 с.; Ідея університету. Антологія / Упор. М. Зубрицька, Н. Бабалик, З. Рибчинська. – Львів: Літопис, 2002. – 304 с. (В Антології зібрано тексти видатних мислителів ХIХ-ХХ ст., які формотворчо і критично осмислювали ідею Університету, впливали на його розвиток); Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 634 с.; Антологія української юридичної думки. У 10 т. / За заг. ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2002; Консерватизм: Антологія. 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: ВД «Простір», «Смолоскип», 2008. – 788 c. – («Політичні ідеології»).

Така різноманітність видів навчальних видань зумовлена сферами їх застосування, читацькою приналежністю, адже інформаційне забезпечення – важлива умова освіти, будь-якої галузі науки або практичної діяльності, у тому числі і формування інформаційної культури та професійної підготовки спеціалістів.

Література

Основна

1. Бейлинсон В. Г. Арсенал образования: Характеристика, подготовка, конструирование учебного издания / В. Г. Бейлинсон. – М.: Книга, 1986. – 288 с.

2. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник /
М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 560 с.

Інтернет-ресурси

3. Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий [Електронний ресурс] /
С. Г. Антонова. – Режим доступу: http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook082/01/

4. Видання. Основні види. Терміни та визначення: ДСТУ 3017-95. – [Чинний від 1996-01-01]. – К.: Книжкова палата України, 1995. – 19 с. – (Національний стандарт України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chytomo.com/rozdil/standarty/vydannya-osnovni-vydy-terminy-ta-vyznachennya-dstu-301795.html

5. Кузьмин Д. В зеркале антологий. [Електронний ресурс] / Д. В. Кузбмин. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/arion/2001/2/kuz.html

6. Лобин А. М. Проектирование и анализ концепции книжного издания: учебн. пособие [Електронний ресурс] / А. М. Лобин, М. В. Миронова. – Режим доступу: http://window.edu.ru/resource/182/65182/files/107.pdf

7. Методичні рекомендації щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1038.1918.0

8. Підручники і навчальні посібники для середніх загальноосвітніх навчальних закладів СОУ 22.2-02477019-07:2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chytomo.com/rozdil/standarty/sou-222-02477019-072007-pidruchnyky-i-navchalni-posibnyky-dlya-serednikh-zahalnoosvitnikh-navchalnykh-zakladiv.html

9. Рен О. Тенденції видання сучасних антологій в Україні [Електронний ресурс] /
О. Рен. – Режим доступу: http://knyhobachennia.com/?category=2&article=131

10. Тимошик М.С. Методика підготовки до друку текстів для наукових, науково-популярних, довідкових та навчальних видань [Електронний ресурс] /
М. С. Тимошик. – Режим доступу:

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1185

11.Видання книжкові. Поліграфічне виконання: ГСТУ 29.5-2001. – [Чинний від 2001-07-01]. – Львів: Держкомінформ України, 2001. – 11 с. – (Національний стандарт України).

Питання для самоконтролю

1. Назвати основні функції навчальних видань.

2. Яка мета навчальних видань?

3. Що таке «читацька адресність» навчальних видань?

4. Виділити специфіку типологічного ряду навчальних видань.

5. Типологія навчальних видань за віковою категорією читачів.

6. Типологія навчальних видань за функціональним аспектом.

7. Назвати відмінні ознаки навчальних видань від наукових і науково-популярних.

8. Дати визначення й характеристику методичним вказівкам.

9. Основний зміст поняття «підручник», типологія підручників.

10. Навчальний посібник: визначення, типологічні особливості, відмінність від підручника.

11. Що таке практикум? Особливості практикумів.

12. Типологічні ознаки хрестоматії, антології.

 

 

Тема 3.

Видо-типологічний склад та особливості
різних видів довідкової літератури

План

1. Видо-типологічний склад довідкових видань

2. Головні типологічні вимоги: повнота і достовірність матеріалу, зручність пошуку, особлива культура видання

3. Енциклопедичні видання, завдання та значення. Структура, цільове призначення і читацька аудиторія

4. Словникові видання. Структура. Склад словникової статті. Мовні, термінологічні та енциклопедичні словники. Алфавітні і систематичні словники.

5. Довідники, склад комплексних і спеціалізованих довідників