Парило звичайне Аqгіmопіа еираіогіа L.

(Репешок обьїкноветіьій (рос.))

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рос­лина родини розоцвітих (КоБасеае) до 100 см заввишки. Стебло прямостояче, червонувате, опушене. Листки чергові, зверху темно-зелені, знизу білуваті, опушені. Квітки дрібні, жовтого забарвлення, зібрані в колосовидні китиці на верхівках стебел. Плід - кулевидна сім’янка. Рослина має товсте кореневище.

Хімічний склад. Парило містить гіркі, ефірні олії, дубильні речовини, філохінон, кумарин, сапоніни, мінеральні солі, фла­воноїди, алкалоїди, вітаміни групи В та К.

Фармакологічні властивості га застосування. Парило має протизапальну дію при ураженні шкіри та слизових оболо­нок. Також рослина діє як жовчогінний, в’яжучий, сечогінний, кровоспинний та спазмолітичний засоби.

Препарати із парило звичайного рекомендуються при лег­кій діареї, повільному та важкому засвоюванні їжі, судинної не­достатності та загостренні гемороїв.

Настій трави рослини використовують для лікування селе­зінки, печінки та жовчного міхура. Зовнішньо настій трави за-

стосовують для полокання ротової порожнини при: ангінах, ларингіті, фарингіті, насмороку, фурункулах та дерматитах.

Екологічні особливості та еле­менти агротехніки вирощування. Насіння висівають під зиму або ра­но навесні. Норма висіву насіння - 7-10 кг/га. Глибина заробки насіння - 2,5-3,5 см. Сівбу здійснюють ши­рокорядним способом (45-70 см). Рослина цвіте в червні-липні. Пло­ди дозрівають в серпні.

Догляд за посівами полягає на­самперед у боротьбі з бур’янами, яку здійснюють шляхом міжрядних обробітків у початкові періоди рос­ту та розвитку рослин.

Лікарською сировиною є над­земна частина рослин, які збира­ють у фазі цвітіння. Урожайність сухої сировини складає 10-30 ц/га. Термін придатності сировини - два роки.

 

 

Пастернак посівний Раstіпаса sativa L..

(Пастернак посевной (рос), біла морква)

Ботанічна характеристика. Дворічна трав’яниста росли­на родини селерові (Аріасеае). На першому році утворює роз­етку прикореневих листків і м’ясистий соковитий коренеплід, а на другий - виганяє квітконос­не стебло заввишки до 170 см, дещо розгалужене вгорі. Сте­блові листки чергові, перисто- розсічені, з 3-7 парами довгасто- яйцеподібних, грубопилчастих з країв сегментів. Квітки пра­вильні, двостатеві, жовті, зі­брані у складні зонтики. Плід - двосім’янка.

Хімічний склад. Коренепло­ди містять жирні олії (до 0,5%), органічні кислоти (понад 7%), пектини, крохмаль (до 4%), цукри (до 11%), вітаміни (аскорбі­нову до 40 мг%, нікотинову - 0,9 мг%, пантотенову - 0,5 мг% кислоти, каротин (провітамін А), рибофлавін, тіамін).

Плоди містять глікозиди, жирні олії (до 10%). Трава містить пастинацин, пастернозид, гіперон, рутин.

Фармакологічні властивості та застосування. У науковій медицині використовують виготовлені з плодів пастернаку пре­парати «Пастинацин» і «Бероксан», які приймають лише під наглядом лікаря. Настої та відвари трави і плодів пастернаку застосовують тільки у народній ме­дицині. Вони збуджують апетит, ви­являють відхаркувальну, сечогінну і спазмолітичну дію. Призначають відвари для лікування застуди, при кашлі, водянці, печінкових і нир­кових коліках та сечокам’яній хво­робі. Настій коренеплодів з цукром п’ють як засіб, що виявляє загально- зміцнювальну дію і збуджує статеву функцію.

Пастернак має слабкий, тонкий аромат, що трохи нагадує морквяний. Подрібнені молоді кореневища пастернаку дода­ють у салати, часто разом з огірками та помідорами. Для ді­єтичного харчування готують пюре з відварених коренеплодів. У овочевих, картопляних і рибних супах пастернак - необхід­ний інгредієнт, він надає бульйону тонкого аромату, особливо, якщо його додати свіжим. Чистять коренеплоди тільки ножем з нержавіючої сталі, а миють у дуже холодній воді, щоб вони не втратили свого аромату.

Мед, який бджоли збирають з квітів пастернаку, світлий, з високими смаковими якостями. Разом з липою, особливо у Башкири і Поволжі, пастернак є одним з найкращих медоносів; його медова продуктивність досягає 400-600 кг з 1 гектара.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Мало вибаглива до тепла, холодо- та морозостій­ка культура. Насіння проростає при температурі 3-4°С. Сходи з'являються через 15-20 днів після сівби, витримують замороз­ки до мінус 5°С. Цвіте рослина на другий рік у липні-серпні. Культивується на будь-яких ґрунтах з досить потужним орним шаром. Кращі врожаї формує на легких суглинках, супісках, осушених болотах. Кислих грунтів не витримує. Це вологолюб­на рослина, але надлишок вологи погано витримує. Пастернак світлолюбна культура, тому у перші періоди росту та розвитку рослин важливе значення посідає боротьба з бур’янами.

Кращими попередниками є картопля, капуста, огірки і ци­буля, площі яких удобрені органічними добривами. Після зби­рання попередника проводять дискування та глибоку зяблеву оранку (28-30 см), під яку вносять фосфорно-калійні добрива з розрахунку на врожай, що планується. РІавесні проводять боронування, вирівнювання поверхні ґрунту, вносять азотні добрива (М,₀) і проводять передпосівну культивацію. Сіють пастернак широкорядним способом (45-60 см) або стрічковим (60x25см). Сіють рано навесні. Глибина загортання насіння 2-4 см з обов’язковим коткуванням ґрунту. Норма висіву на­сіння - 5-8 кг/га. Для прискорення появи сходів насіння на 2-3 доби замочують, потім промивають у воді і підсушують.

Догляд за посівами передбачає знищення кірки, прополки, розпушування, проріджування та підживлення. Уперше сходи проріджують при з’явленні 2-3 справжніх листків (залишають рослини на відстані 4-5 см), а друге - коли утвориться 5-6 лист­ків (залишають рослини на відcтані 8-10 см). Після другого про­ріджування рослини підживлюють. Обов’язково проводять 2-3 розпушування міжрядь. У разі потреби посіви прополюють і поливають.

У жаркі та сонячні дні рослини виділяють речовини, які спричиняють опіки, тому слід дотримуватись правил безпеки при догляді за посівами.

Насіння вирощують висадковим та безвисадковим способом з просторовою ізоляцією до 2 км. При безвисадковому спосо­бі застосовують широкорядний спосіб сівби (70 см) та нормою висіву 6 кг/га. В посівах культурного пастернаку видаляють за­рості дикого.

Збирають пастернак з липня по жовтень місяць у міру по­треби. Перед збиранням скошують надземну масу. Потім під­копують коренеплоди та очищають їх від землі та решток листя. Товарні коренеплоди зберігають в овочесховищах або траншеях при температурі 1-3°С. Урожайність коренеплодів - 150-400 ц/га.

Насіння достигає через 100-130 днів після з’явлення сходів. Збирають тоді, коли зонтики набудуть коричневого забарвлен­ня. Урожайність насінників 10 ц/га.

 

Пижмо звичайне Tanacetum vulgare L.

(Пижма обыкновенная (рос.), дика горобинка, коровай, криво­рот, польова горобинка, райцвіт)

 

У народній медици­ні пижмо використо­вується давно. Древні єгиптяни, перси, греки використовували пиж­мо для бальзамування трупів. Народи Півночі використовують пиж­мо для обробки м'ясних туш, щоб попередити їх розкладання.

Ботанічна характеристика.

Багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових (Авіегасеае). Крім цього виду, як ефіроолійну рослину використовують інші представники роду: пижмо пів­нічне (Т.ЬогеаІе Тібіі.) (вміст ефірної олії 0,2-0,5%) та пиж­мо бальзамічне (Т.ЬаІБатіпа Ь.) (вміст ефірної олії 0,12-0,25).

Пижмо звичайне складається з численних прямостоячих сте­бел, опушених або голих заввиш­ки 50-120 см. Листки довгасті, перисторозсічені, нижні - череш­кові, верхні - сидячі. Квітки дріб­ні, трубчасті, жовтуваті, зібрані у суцвіття кошики. Плід сім’янка округлої форми з п’ятьма ребра­ми. Кореневище дерев’янисте.

Хімічний склад. В листках та квітках пижмо звичайного міститься ефірна олія (0,1 -0,3%), дубильні речовини, камфора, ор­ганічні кислоти, флавоноїди та алкалоїди.

Фармакологічні властивос­ті та застосування. рослини: інсектицидні, гіпотен­зивні, глистогінні та ранозаго­ювальні. Застосовують пижмо при захворюваннях: холецестит, гепатит (олію), жовтуха, виразка шлунку, шлунково-кишкові, гі­некологічні. Настої можна засто­совувати при болях у суглобах.

Рослину використовують з давніх часів. Листя застосовують для ароматизації різних продук­тів харчування, у лікеро-горіл- чаній галузі, кондитерській про­мисловості, як замінник імбиру, кориці, мускатного горіха.

Надземна частина рослини має інсектеридні властивості, тобто можна застосовувати проти шкідливих домашніх комах. З коренів пижмо звичайного можна добувати зелену фарбу. Ці­кавим є те, що листки пижмо завжди розташовані у меридіан­ній площині - з півночі на південь (можна використовувати як живий компас).

Слід пам’ятати, що рослина отруйна, тому як в медицині, так і в побуті потрібно застосовувати з великою обережністю (в ній міститься а-туйон).

Квіти та стебла застосовують як інсектицидний засіб проти бліх та мух.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Рослина мало вибаглива до умов вирощування, за винятком вибагливості до світла (погано витримує затінення). Розмножується насінням або кореневищами. Цвіте влітку - 50-70 діб - до вересня місяця. В перший рік утворює розетку, а на другий - квітконосні пагони, що плодоносять у вересні- жовтні. У природніх умовах добре поширюється самосівом.

Плантації пижмо закладають для тривалого періоду ви­користання звичайно поза сівозміною. Як садивний матеріал використовують відібрані раніше частини куща з кореневою системою або окремі частини кореневищ. Можна також сіяти насінням.

Під пижмо ґрунт готують за типом напівпару. Обов’язково проводять глибоку зяблеву оранку (на 27-30 см). Вносять орга­нічні (10-20 т/га) та мінеральні добрива (N₄.- ₀Р К₉₀). Садять рано навесні (у квітні) або пізно влітку під зиму. Схема розмі­щення - 60x40 см, глибина загортання - 8-10 см. Для садіння рекомендують кореневища 2-3-річних рослин. При вегетатив­ному розмноженні вже у рік садіння можна збирати рослинну сировину.

На плантаціях розпушують міжряддя, проводять вегетацій­ні підживлення: перше — рано навесні під час масового відрос­танні (N_{20 40}) і друге - після скошування (Р₂₀.₃₀К₂₀_₃₀). У рядках обов’язково знищують бур’яни.

Рослинну сировину збирають у період цвітіння (вміст олії найбільший). До речі, ефірну олію добувають тільки із суцвіть. На інші потреби зрізають і стебла. Сушать рослини до вологості 13%. З 1 га можна зібрати 40-50 ц сировини та 8-10 ц суцвіть.

Рослина отруйна, потрібно дотримуватися техніки безпеки.

Подорожник великий Plantago major L

(Подорожник большой (рос.), путнік, рапнік, придорожник, бабка)

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рос­лина родини подорожникових (Plantaginaccae). Подорожник здавна є постійним супутником людини. В Стародавній Греції, Римі, Персії його широко застосовували в лікувальних цілях.

Назва роду пішла від латинського планта (ступня, підошва) та аго (рухати, приводити в рух). Пояснюється це тим, що насіння подорожника дуже клейке і приклеюється до взуття людей, до копит та лап тварин, легко розселяється вздовж доріг.

Висота рослини від 10 до 70 см. Подорожник формує гус­ту розетку прикореневих, широкояйцевидної форми листків з пластинкою до 12 см завдовжки. Вздовж листкової пластин­ки розміщені п’ять-дев’ять товстих жилок, які переходять у довгий черешок, що зазвичай по довжині відповідає довжині пластинки листка. При відриванні листка від черешка жилки витягуються тонкими, але доволі довгими нитками. Із середини листової розетки виходить округла стрілка, яка завершується суцвіттям. Суцвіття у вигляді густого циліндричного колосу завдовжки до 35 см. На кожній рослині формується декілька таких квітконосів, на верхівках яких розміщені дрібні квітки з чотирма чашолистиками завдовжки до 2,5 мм, бурого забарв­лення. Плоди - багаточисленні коробочки, в яких міститься шість та більше дрібних, кутастих, сіро-коричневих, блискучих насінин. Маса 1000 насінин - 0,2-0,5 грама. Коренева система - вкорочене кореневище з тонким, шнуровидним, мичкуватим корінням.

Хімічний склад. В листках подорожника містяться сли­зисті, дубильні та гіркі речовини, флавоноїди, полісахариди, каротин, вітаміни К,С, органічні кислоти. В насінні містяться сапоніни, жирні олії (до 22%), білки, слиз (до 44%), вуглеводи та глікозид аукубін.

Фармакологічні властивості га застосування. Рослина має відхаркувальні, протизапальні, болетамувальні, бактери­цидні, ранозгоюючі, спазмолітичні властивості. Насіння володіє обволікаючими та легкими послаблюючими властивостями.

Листки подорожника великого здавна використовують у на­родній медицині і ветеринарії для лікування відкритих і гній­них ран, зовнішніх наростів, опіків.

Настій та відвар листків подо­рожника ефективний при лікуван­ні бронхітів, бронхіальної астми, коклюшу та туберкульозу.

Сік із свіжих листків застосо­вують при пониженій кислотності шлункового соку, виразці шлунку та дванадцятипалої кишки.

Препарати з подорожнику ви­користовують при лікуванні за­пальних захворювань, нирок, жов­тухи, дерматитів, при кровотечах.

Спиртову настойку застосову­ють для промивання ран та при зубному болю.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Культивується в лісостепових районах України. По­дорожник великий у перший рік життя вибаглива рослина, він

повільно росте, потребує значної вологи, насіння проростає при порівняно високих температурах. Цвіте з травня по вересень, плоди дозрівають з липня по вересень.

Кращими ґрунтами є чорнозе­ми середнього механічного складу. Подорожник великий вирощують на одному місці 2-3 роки. Попере­дники - пар та просапні культури. Під оранку вносять 30-40 т гною та повне мінеральне добриво

Висівають під зиму та рано навесні. Навесні обов’язково стратифікованим насінням. Сіють широкорядно - на 45 см або звичайним рядковим - на 15 см. Норма висіву при широкоряд­ному -5-6 та при звичайному рядковому - 10-12 кг/га. Глибина загортання насіння - 1-2 см. Протягом вегетації проводять 3-4 розпушування міжрядь.

У подорожника великого заготовляють листя, скошуючи ко­саркою під час цвітіння. Заготовлену масу листків висушують при температурі 50-60°С. Урожайність сирого листя - 60-90, су­хого 15-20 ц/га. Термін придатності сировини - три роки.

Готова сировина має складатися з цілих зелених і бурувато- зелених листків. Вологість маси - не вище 14 %. Запах слабкий, смак гіркуватий. Зберігають у тюках масою 20-25 кг

 

.

Подорожник блошиний Plantago sgualida salisb.

(Подорожник блошный (рос.)

Ботанічна характеристика. Одно­річна трав’яниста рослина родини по­дорожникових (Р1ап1а§іпасеае). Висо­та рослини 30-40 см. Стебло гіллясте, сірувато-зелене, опушене. Листки супро­тивні, лінійні та дрібні, верхні листки опушені. Квітки дрібні, зібрані у густі щиткоподібно-волотеві суцвіття, на до­вгих квітконосах. Плід двонасінна ко­робочка. Насіння коричневе. Блискуче, довгасто-овальної форми. Маса 1000 насінин - 0,3-0,5 грама. Коренева систе­ма - невеликий, гіллястий, стрижневий корінь.

Хімічний склад. У насінні містяться слизи, а у траві - ас­корбінова кислота, філохінон (вітамін К), каротин.

Фармакологічні і ластивості та застосування. Рослина має ранозгоюючі та протиопікові властивості.

У подорожника блошиного використовують насіння і свіжу надземну масу (траву). Із суміші листків подорожника великого і подорожника блошиного виготовляють сік подорожника. Його широко використовують під час лікування гастриту і коліту.

Сік свіжої трави подорожника блошиного входить до пре­парату «плантаглюцид» від гастритів, пониженої кислотності та виразок шлунку.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. В Україні впрошується у Полтавській та Сумській областях.

Подорожник блошиний має короткий вегетаційний період - 110-120 днів. Сходи витримують заморозки до мінус 5-6°С. Спочатку сходи з’являються повільно, легко пригнічуються бур’янами. Максимальне водоспоживання спостерігається під час формування стебел. Найбільш придатні ґрунти - чорноземи легкого механічного складу.

Попередники - озимі зернові, бобові, багаторічні трави. Внесення добрив під оранку аналогічне подорожнику великому (30-40 т органічних та повне мінеральне (Ы₄₅_₆₀Р₆₀_₉₀К₆₀₉₀). Під­живлюють азотом 30-45 кг/га під час бутонізації рослин. Сіють рано навесні широкорядним способом (міжряддя 45-60 см) або суцільним. Норма висіву насіння при широкорядному способі сівби - 4-5 кг/га, при суцільному - 10-12 кг/га. Глибина загор­тання насіння - близько 2 см.

Лікарською сировиною у подорожника блошиного є тра­ва і насіння. Траву (надземну масу) подорожника блошиного заготовляють у період цвітіння (червень-липень). Збирають звичайними косарками. Свіжу скошену масу (вологість не менше 70 %) відразу переробляють. Урожайність сирої трави - 40-70 ц/га.

На насіння траву скошують у період достигання насіння нижнього ярусу. Якщо запізнитися із збиранням, то насіння ма­сово осиплеться на корені. Насіння висушують і збе рігають при вологості 13%. Урожайність насіння - 7-10 ц/га. Термін придат­ності сировини - три роки.

Полин естрагон Artemisia dracunculus L.

(Полынь эстрагон (рос.), тархун)

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав'яниста рос­лина родини айстрові (Asteraceae) заввишки 40-150 см. Стебло прямостійкс, жовтувато-буре. Листки чергові, цілісні, лінійно- ланцетні (нижні на верхівці надрізані, дво- і трилопатеві), за­гострені. Квітки блідо-жовті, у пониклих кошиках, зібраних у волотисті суцвіття. Плід - сім’янка. Маса 1000 насінин - 0,1 -0,3 грама. Рослина має дерев’янисте кореневище середньої товщи­ни, компактне, розміщене в ґрунті на глибині до 20 см.

Хімічний склад. Надземна частина рослини містить склад­ну ефірну олію (0,1-1,23%), каротин (провітамін А) (15 мг%), аскорбінову кислоту (190 мг%), вітаміни групи В, різні мікро- і макроелементи та органічні сполуки з групи флавоноїдів, що мають вітамінну активність, зокрема рутин (до 170 мг%).

Фармакологічні властивості та застотосування. Полин естрагон стимулює секрецію шлункового соку і жовчі. Застосо­вують його також як загальнозміцнювальний, протицинготний і сечогінний засоби. Настій трави призначають для поліпшення апетиту і травлення, при катарах шлунку, хронічних анацидних гастритах, метеоризмі та водянці.

Досить відоме харчове застосування рослини. Свіжу моло­ду зелень (тільки листя) додають у салати, використовують як приправу до м’ясних, рибних, молочнокислих страв. Її також кладуть у м’ясні, рибні, овочеві супи і бульйони. Особливо до­бре підкреслює полин естрагон смак птиці та сиру. Для арома­тизації і надання тонізуючих властивостей рослину додають у різні напої. Свіжі та сушені вкриті листям стебла найчасті­ше кладуть у соління та мари­нади. Трава полину естрагону надає огіркам, помідорам і гри­бам твердості та аромату, на­приклад, огірки, засолені з цією травою, обов’язково хрустіти­муть. Деякі господині кладуть стебла рослини у мочені яблука. Естрагон - незамінний компо­нент грузинської і вірменської кухонь, а у Франції та Угорщині його додають до страв з яловичини та баранини. Використову­ють полин естрагон також для ароматизації оцту.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Полин естрагон холодостійка культура (витримує до мінус 30°С). Оптимальна температура проростання насіння 16-20°С. Сходи з’являються через 8-15 діб. Рослина добре росте на будь-яких ґрунтах, але найкраще - на легких, пухких, струк­турних, чистих від бур’янів. При надмірному зволоженні рос­лина стійка до вимокання. Потребує нейтральної реакції ґрун­тового розчину. На удобрення добре реагує. До вологи і світла культура досить вибаглива.

Кращими попередниками є чисті та зайняті пари, парова озимина. На одному місці рослини вирощують впродовж 5-6 років, тому під основний обробіток вносять 60-80 т/га гною, 3-4 ц/га суперфосфату, 1-1,5 ц/га калійної солі та 1,5-2 ц/га суль­фату амонію. Половину азотних добрив вносять навесні під культивацію з боронуванням. Перед сівбою площу коткують.

Розмножується полин естрагон насінням, розсадою, відсадками, стебловими живцями та поділом куща. При розмноженні насінням у четвертому поколінні полин втрачає специфічний аромат та набуває гір­коти.

Для вирощування розсади, на­сіння висівають у пікірувальні ящи­ки з ущільненим ґрунтом, трохи присипають землею та накривають вологим папером (мульчують) до по­чатку проростання при температурі 18-20°С (сходи з’являються через 10-14 діб). Розпікіровані у парники сіянці у віці 40-60 діб ви­саджують у відкритий ґрунт широкорядним способом (70 см). Сівбу проводять у травні. Як маячну культуру сіють салат або гірчицю.

Стеблові живці (10-15 см завдовжки) заготовляють у кінці червня - на початку липня і вкорінюють у теплиці або парни­ку 10-25 днів при температурі 18-20°С. Глибина садіння живців 6-7 см з площею живлення 7x10 см. Вологість ґрунту впродовж вкорінення підтримують на рівні 80-85% НВ, а вологість пові­тря - 85-90%. Садивний матеріал висаджують у вересні за схе­мою 70x30 см. Після садіння здійснюють полив для кращого приживання рослин.

При розмноженні поділом куща (навесні або рано восени) багаторічні кореневища (які мають 2-3 бруньки) розрізають на 10-15 частин і висаджують широкорядним способом (70x70 см або 70x30 см). Після садіння здійснюють полив.

Догляд за плантацією полину естрагон полягаєу розпушуван­ні міжрядь, знищенні бур’янів, зрошенні (норма 200-300 м³/га) та підживленні мінеральними добривами.

Перше прополювання та розпуш> зання ґрунту у міжряддях проводять через 20-25 діб після з’явлення сходів або садіння. За період вегетації прополюють двічі та тричі культивують між­ряддя.

Під час другої культивації щорічно вносять мінеральні до­брива з розрахунку Н₄₅Р₆₀К₆₀.

Після пожовтіння і висихання листя фітомасу зрізають, ви­даляють з поля з профілактичною метою і обробляють стерню 1%-ною бордоською рідиною або її аналогами. Добрий ефект дає мульчування рослин перегноєм або торфом (35-40 т/га).

Навесні на другий та наступні роки життя перше розпушу­вання міжрядь проводять на глибину до 15 см, наступні - після кожного скошування зеленої маси і пізно восени.

Підживлення (>Ї₃₀Р₃₀К₆₀), особливо поєднане з поливом (150-200 м³/га), після кожного скошування сприяє кращому від­ростанню фітомаси. Строк відростання маси після скошування - 40-50 діб.

Траву полину збирають у період бутонізації-початку цві­тіння з другого року вегетації, коли висота рослин досягне 25- 35 см. Висота зрізу - 7-10 см. Для використання замість кропу (пучкова зелень) полин естрагон збирають з ранньої весни до червня, доки пагони і листки ніжні.

Скошену з технологічною метою зелену масу естрагону відразу збирають і сушать під навісами. Урожайність маси - 150-250 ц/га. Максимальна продуктивність плантації - на 3-4-й рік життя. Строк використання плантації залежить від рівня агротехніки - 5-6 років.

Урожайність насінників - 30-40 кг/га при своєчасному зби­ранні (через осипання).

Ревінь тангутський Rheum tanguticum maxim

(Ревень тангутский (рос), ревінь пальчастий, рабарбар, китайський рапонтик)

Ботанічна характерристика. Багаторічна трав’яниста рослина родини гречкових (Polygonaceae) заввишки до 250 см. Батьківщиною ревеню є Китай. Стебла голі, слабооблистяні, дрібноборозсн часті, порожнисті. Розеткові листки - довгоче- решкові, великі, стеблові листки - дрібніші, чергові, з розтру­бами біля основи. Квітки дрібні, зібрані у волоть. Плід - три­гранний горішок буро-червоного забарвлення. Маса 1000 пло­дів - 13-15 г. Коренева система добре розвинена, складається із короткого кореневища (діаметром 4-6 см) та м’ясистих коренів, які на розрізі мають жовте забарвлення.

Хімічний склад. До складу рослини входять антра- і тоно- глікозиди. Черешки містять цукри (до 2,2%), органічні кислоти (до 3,5%), мінеральні солі, калій, кальцій, фосфор, магній та вітаміни.

Фармакологічні властивості та застосування. Препара­ти з ревіню використовують як протизапальний та в’яжучий за­соби.

На Русі корені ревеню використовували як послаблюючий засіб, а також при захворюваннях: печінки, сечового міхура, ту­беркульозу, склерозу, малокрів’я. Зовнішньо застосовували при захворюваннях шкіри.

Багатий набір вітамінів та солей сприяє регулюванню кро­вообігу та водного балансу в організмі. Виготовлені з коренів ревеню препарати використовують при псоріазі.

Екологічні особливості та елементи агротехніки ви­рощування. Ревінь вологолюбна та морозостійка рослина. Насіння проростає при температурі близько 2°С. Оптимальна температура для з’явлення сходів 25-30°С. Молоді та відрос- таючі рослини витримують заморозки до мінус 5°С. У початкові періоди рослина дуже повільно росте. У пер­ший рік життя формує роз­етку з 5-7 листків. Масово плодоносить з третього року вегетації.

Рослини першого року вегетації надзвичайно чут­ливі до ґрунтової посухи, але й надлишок вологи при­зводить до гниття коренів. Ревінь пальчастий вибагли­вий до родючості ґрунтів, він потребує легких сугли­нистих чорноземів, добре удобрених. Непридатними для рос­лин є глинисті, піщані та заболочені ґрунти.

Кращими попередниками є чисті та зайняті пари, озимі зер­нові та просапні культури, удобрені органічними добривами. Як багаторічну рослину ревінь розміщують поза сівозміною. Восени проводять оранку на 27-30 см. Рослини добре реагують на внесення органічних та мінеральних добрив. Отже, рекомен­дують вносити 80-100 т/га гною та 1Ч₆₍₎Р₈₀К_р0. Щорічно планта­ції двічі (рано навесні та перед змиканням рядків) підживлю­ють з розрахунку ]чГ₃₀Р₄₅К₃₀.

Сівбу проводять рано навесні, влітку та під зиму. Кращим строком є весняний строк (одночасно з яри­ми культурами). Сіють широкоряд­ним способом (60-70см) з нормою висіву насіння 10-12 кг/га овочеви­ми або зерновими сівалками. Глиби­на загортання насіння 2-3 см.

Догляд за посівами включає знищення бур’янів, шкідників та розпушування ґрунту. Після сходів знищують ґрунтову кірку. Культивації проводять на глибину 4-6 см. Для збільшення ви­ходу коренів видаляють квітконоси.

Корені заготовляють в серпні місяці з рослин 3-4 річного віку. В цей період вони мають найбільшу біологічну активність. Корені підорюють, очищають від залишків ґрунту, промивають та подрібнюють на шматки завдовжки до 10 см та завтовшки З см. Потім впродовж 10-15 діб корені сушать при температурі не вище 60°С. Урожайність коренів 30-40 ц/га. Термін придат­ності сировини - п’ять роки.

На насіння зрізують суцвіття після часткового їх побуріння, так як насіння дуже осипається. Достигають вони вже на току.

Розторопша плямиста 8і1иЬиш шагіапиш Ь.

(Расторопиіа пятнистая (рос.), гостре перо)

Ботанічна характеристика. Од­но- або дворічна рослина родини ай­строві (АБІегасеае) 60-150 см заввиш­ки. Стебло пряме, ребристе, зверху опушене. Листки зелені з білими по­перечними хвилястими смуга­ми, нижні че­решкові, серед­ні і верхні - си­дячі, пластинка листка продов­гувата, хвиляста, із зубчастими колючками жовтого забарвлення. Квітки зі­брані у великі шаровидні кошики, що також оточені колючими листками обгортки. Віночки тільки трубчасті, лілово-пурпурні з ниткоподібних пелюсток. Плід сім’янка біля 5 мм завдовжки, ребристо-зморшкувата, біло-плямиста, з чубчиком. Рослина має веретеноподібний корінь.

Хімічний склад. У насінні містяться флаволігнани (силі- бін, силідіанін, силікрістін і ін.) (2,7%), до 32% жирної олії, до 0,1% ефірної олії, біогенних амінів (гістамін, тирамін), смоли, чинник Т (що підвищує число тромбоцитів в крові), макроеле­менти - калій, кальцій, магній, залізо; мікроелементи: марга­нець, мідь, цинк, хром, селен, йод, бор і ін. У насінні розтороп­ші присутня значна кількість вітамінів групи В, необхідних для регуляції жирового обміну, живлення серцевого м’яза, нерво­вої системи, шкіри, органів зору, а так само жиророзчинні ві­таміни А, О, Р, Е і К.

Фармакологічні властивості та застосування. Препарати з розторопші є гепатопротекторами, мсмбрано-стабілізаторами, антиоксидантами, надають загальнозміцнюючу імуномоделюючу дію.

Олія, екстракт і шрот насіння розторопші добре впливають на обмін речовин, підвищують опірність організму до різних захворювань, володіють ангиалсргенними і детоксикаційни- ми властивостями, завдяки унікальному набору Омега-З-полінасиченних жирних кислот в оптимальному співвідношенні. Виявлена антиоксидантна, ангимутагснна, мембранопротек- торна, ранозагоювальна дія олії розторопші.

Практично повна відсутність токсичності і приємний смак плодів розторопші дозволяє використовувати порошок з них як сурогат кави і у виробництві лікувально-профілактичних хлібо­булочних і кондитерських виробів.

Олія розторопші в поєднанні з іншими компонентами при­родного походження використовується в косметичних компози­ціях для посилення обмінних процесів і відновлення нормаль­ного тургору шкіри, догляду за запаленою шкірою, що піддала­ся термічній дії або дії ультрафіолетових променів.

На основі флаволігнанів, виділених з насіння розторопші, створені всесвітньо відомі препарати для лікування і профілак­тики гепатитів, цирозів печінки, виразок токсичного характеру.

Розторопшею з давніх часів народні цілителі вельми успіш­но лікували важкі недуги. Вона вважалася сильним засобом при різних хворобах печінки: цирозі, жовтяниці, ушкодженнях її алкоголем, ліками, токсинами, радіацією. Застосовується при холециститах, запаленнях жовчних шляхів і жовчнокам'яній хворобі, хворобах селезінки, щитовидної залози, крові, а також при відкладенні солей, розширенні вен, набряках, водянці, ожи­рінні, радикуліті, суглобових болях, геморої, алергічних захво­рюваннях. Мука з насіння розторопші знижує показник цукру в крові, очищає кров, допомагає вилікувати варикоз. Людям, що вживають спиртні напої, треба узяти на замітку - якщо вони не можуть відмовитися від цієї небезпечної звички, їм необхідний щоденний прийом препаратів розторопші, оскільки ця рослина ефективніше за будь-який інший засіб відновлює клітини пе­чінки, уражені алкоголем.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Сівбу проводять рано навесні широкорядним спосо­бом (70 см). Норма висіву насіння 8-10 кг/га. Глибина загортан­ня насіння 2,5-3,5 см. Сходи з’являються через 12-16 діб.

Сировину збирають у період дозрівання плодів, бо лікар­ською сировиною є насіння. Урожайність насіння складає до 10 ц/га. Термін придатності сировини не визначено.

 

Ромашка аптечна Matricaria chamomilla L.

(Ромашка лекарственная (рос.), ромашка лікарська, ромашка обдерта)

Ботанічна характеристика.

Однорічна трав’яниста рослина родини айстрових (Asteraceae). Рос­лина має наукову назву Matricaria chamomilla - від слова «матер» - мати, тому що ромашкою лікують дітей. Видова назва рослини по­ходить від слів, які перекладають як «хамаї» - низький та «мелон» - яблуко, що характеризує її низь­кий ріст та запах яблук, які мають квіти ромашки.

Ромашка аптечна або лікарська відрізняється від інших видів ромашки своїм зовнішнім вигля­дом та запахом. Наприклад, ромашка собача - має неприємний запах, ромашка непахуча немає запаху.

Рослина має висоту від 10 до 60 см. Стебла гіллясті, бо­розенчасті, статеві. Листки розміщені почергово, сидячі, роз­січені. Квітки тичинкові (середин­ні) жовтого забарвлення, Язичкові (зовнішні) - білі. Суцвіття - кошик.

Плід - сім’янка.

Хімічний склад. Суцвіття ро­машки містять ефірні олії (не менше 0,3%), азулен, флавоноїди, кумари­ни, ситостерин, холін, каротин, орга­нічні кислоти, полісахариди, горечі, вітаміни та камеді.

Фармакологічні властивості та застосування. Власти­вості препаратів ромашки: протизапальні, дезинфікуючі, слабоспазмолітичні, заспокійливі, слабов’яжучі, потогінні, жовчо­гінні та вітрогінні. Ромашка в якості лікарської рослини була відома ще лікарям Стародавньої Греції та Риму. Гіппократ та Діоскорід використовували рослину при захворюваннях печін­ки, нирок, сечового міхура та головного болю. Але поступово про цілющі властивості ромашки забували, і тільки на початку XX століття ромашка знову стала зацікавлювати медиків та на­селення.

На сьогоднішній день фахівці вважають, що препарати з ро­машки послаблюють деякі алергічні реакції, покращують апе­тит, збільшують число серцевих скорочень, розширюють суди­ни головного мозку, стимулюють дихання.

Широко відомий заспокійливий чай, який готують з кількох рослин, в склад якого входить і ромашка.

Ромашка ефективна при різноманітних порушеннях трав­лення: спазмах шлунку та кишечника, при гострих та хроніч­них гастритах, виразці шлунку та дванадцятипалої кишки, при колітах.

Кращі результати ромашка показує при застосуванні з ка­лендулою та деревієм.

Настої та відвари рекомендують дітям при проносах. Крім цього, ромашку використовують як протизудний засіб, вона під­вищує потовиділення. Широко застосовується настій ромашки в гінекології.

Зовнішньо ромашку використовують при лікуванні дерма­тологічних захворювань, для полоскання рота та горла, при ге­морої, колітах, при подагрі та ревматизмі, при екземі.

Відваром ромашки споліскують волосся після миття (це на­дає їм м’якості, еластичності, а світлому волоссю золотистого відтінку та блиску. Жінкам рекомендують маски для обличчя.

Екологічні особливості та елементи агротехніки виро­щування. Ромашка посухостійка, але для одержання сходів по­требує багато вологи. Розмножується насінням.

На великих площах для продовження строків збирання і більш ефективного використання збиральних машин і сушиль­них установок посів ромашки проводять в літньо-осінній пері­од (третя декада серпня, початок вересня), під зиму (в листопаді грудні за 7-10 днів до настання постійних заморозків), після на­стання морозів, або в лютому-березні по мерзлоталому ґрунті і ранньою весною в перші дні початку весняно-польових робіт.

Найвищі урожаї суцвіть ромашки одержують при літньо- осінньому (озимому) посіві. Сходи з’являються на початку ве­ресня і до настання морозів утворюють велику розетку листя. Ранньою весною ромашка швидко розпочинає вегетацію і в третій декаді травня починає цвісти використовуючи зимовий запас вологи.

Хороші результати дає підзимній і зимовий посів ромашки. Підзимній посів ромашки проводять в період, коли починають­ся перші приморозки і рослини уже не мають змоги прорости і дати сходи. Зимовий посів ромашки проводять в період, коли на полях немає снігу, або в лютому місяці, коли уже починаються відлиги, по мерзлоталому ґрунті. В обох випадках сходи ро­машки одержують ранньою весною.

Посів проводиться тракторними овочевими сівалками СОН-2,8, СКОН-4,2, СО-4,2 з глибиною заробки насіння до 0,5 см при нормі висіву 2,5-3,0 кг/га і ширині міжрядь 45 см. Для дотримання рекомендованої норми висіву і одержання рів­номірного посіву насіння обов’язково змішують з наповнюва­чем. Сівалки повинні бути обладнані сошниками з ребордами максимального діаметра.