Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
І етап. Підходи на засадах виділення різних шкіл.Стр 1 из 3Следующая ⇒
Школа наукового управління (1885-1920 рр.). Фредерік Тейлор, Френк і Лілія Гілберт, Генрі Грант займались спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці з метою підвищення її ефективності. Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 рр.). Анрі Файоль, Ліндал Урвік та Джеймс Д. Муні описали функції та розвинули принципи управління. Школу людських стосунків (1930-1950 рр.) заснували Мері Паркер Фоллет та Елтон Мейо, які рекомендували використовувати прийоми управління людськими взаєминами шляхом впливу безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Школа поведінських наук (з 1950 р.) формувалась Крісом Арджирісом, Ренсісом Лайкертом, Дугласом Мак-Грегором, Фредеріком Герцбергом та іншими вченими – біхевіорістами. В основі лежать методи налагодження міжособистісних відносин, підвищення ефективності людських ресурсів. Школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950 р.). Її представники – Р. Аккоф, С. Бір, Д. Екман та інші розглядали управління як логічний процес, що може бути відображений математично. Основою школи є дослідження моделей, тобто форм подання реальності, і операцій. Особлива роль тут відводиться застосуванню математики, теорії імовірностей, статистики та комп’ютерних технологій. ІІ етап. Процесійний підхід. Управління розглядається як процес, тобто як сукупність безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожна з яких є також процесом, називають функціями менеджменту. Сучасний підхід (згідно з підходами Майкла Мескона, Майкла Альберта та Франкліна Хедоурі) виділяє чотири функції (планування, організація, мотивація і контроль). ІІІ етап. Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х років. Система – це сукупність взаємопов’язаних елементів (частин), які постійно взаємодіючи, визначають її характер. Усі організації (об’єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів як структура, завдання, технологія, люди і цілі. (Представники: Бернард, Друкер, Вінер та ін.). ІV етап. Ситуаційний підхід. Розроблений наприкінці 60-х років ситуаційний підхід випливає з поняття ситуації як конкретного набору обставин, що діють на організацію протягом певного часу. Він спрямований на підбір прийомів управління для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації. (Представники: Джоан Вудворд, Том Бернс, Пол Лоуренс).
Розвиток української наукової управлінської думки відбувається з початку в умовах Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу. Одним із її основоположників є М.І. Туган-Барановський (1865 – 1919 р.р.), всесвітньовідомий учений, який займався проблемами економічної психології, соціальної, мікро-, макроекономіки. Значний внесок у науку управління зробили інші українці: М.П. Ясно польський (1846 – 1937 р.р.) – обґрунтував теорію місцевого самоврядування; М. Грушевський вивчав державний устрій Київської Русі; Д. Яворницький вивчав устрій Запорізької Січі та інші.
Управління органами внутрішніх справ– це свідома та вольова дія на систему цих органів та її структурні підрозділи з метою підвищення ефективності їх функціонування для забезпечення публічної безпеки і порядку, а також протидії злочинності. ЛЕКЦІЯ 2. Механізм соціального управління, зміст його елементів Питання 1. Поняття механізму соціального управління та характеристика категорії «Ціль». Механізм соціального управління – це сукупність цілей, функцій, принципів та методів, які забезпечують ефективне функціонування соціальної системи. Ціль – передбачення в свідомості результату, на досягнення якого направлені дії; інформаційна причина функціонування системи.
Класифікація цілей в системі управління правоохоронними органами
Цілі – завдання Цілі – орієнтації Цілі - власно системи Латентні цілі
Цілі також можуть бути класифіковані за такими ознаками: За соціальною ознакою За етапами досягнення За сферами застосування За ступенем конкретності Питання 2. Поняття функцій соціального управління та їх класифікація. Функція управління – особливий вид управлінської діяльності, який відособився в процесі розподілу та спеціалізації управлінської праці.
Класифікація функцій соціального управління
Питання 3. Характеристика загальних та спеціальних принципів управління. В принципах управління розкриваються підходи до створення і вибору способів, форм і методів здійснення управлінського впливу, характеру взаємодії в системі управління. У своєму ставленні до принципів слід виходити з того положення, що наука управління вивчає загальні та специфічні закономірності соціального управління і виробляє на основі їх пізнання принципи, правила, методи і прийоми управлінської діяльності. Аналіз принципів соціального управління нерозривно пов’язаний з аналізом законів та закономірностей розвитку суспільства в цілому та його окремих систем. Закон виражає порядок необхідного та міцного зв’язку між явищами та властивостями матеріальних об’єктів, їх істотні відносини, які повторюються (у тому числі і такі, при котрих зміна одних явищ, викликає цілком певну зміну інших). Умовно ці закони можна поділити на три групи: - закони матеріального світу (фізичні, хімічні, біологічні тощо); - закони суспільного життя (історичні, економічні тощо); - філософські закони, тобто ті, які діють та управляють і матеріальним світом, і суспільним життям (заперечення заперечення; єдності й боротьби протилежностей; переходу кількості в якість).
До основних законів соціального управління можна віднести: - закон єдності соціальної системи управління, що обумовлений культурними, політичними та економічними умовами суспільного розвитку; - закон участі різних верств населення в соціальному управлінні; - закон єдності організаційно-методологічних засад функціонування на всіх рівнях управління системою; - закон збереження пропорційності та оптимальної співвідносності всіх елементів системи управління; - закон оптимального співвідношення централізації та децентралізації функцій соціального управління; - необхідної різноманітності. Закономірність — це стійкі, повторювані зв’язки та відносини між явищами, що визначають об’єктивні умови існування та розвитку даного соціального феномену.
До загальних закономірностей управління можна віднести закономірності: - необхідність приведення систем та механізму соціального управління до відповідного рівня розвитку суспільних відносин; - закономірність співвідношення керуючої та керованої систем, суб’єкта й об’єкта управління, що означає співвідношення сфери управління вимогам об’єкта управління;
- переважна ефективність свідомого планомірного управління; - посилення процесів поділу та кооперації праці в управлінні; - потреба встановлення демократичних процедур зворотного зв’язку, який регулює життєдіяльність систем управління. Якщо загальні закономірності властиві управлінню в цілому, то спеціальні, їх ще називають часткові, закономірності характерні для окремих сторін і систем управління. До часткових закономірностей можна віднести: - закономірність зміни функцій управління, що означає зростання деяких функцій управління і знищення інших на різних ієрархічних рівнях управління; закономірність оптимізації числа ступенів управління, яка припускає усунення зайвих ланок управління, що підвищує його гнучкість і оперативність; - закономірність концентрації функцій управління полягає, що кожна ступінь управління прагне до більшої концентрації функцій, тобто до розширення і росту чисельності управлінського персоналу; - закономірність поширення контролю відображає залежність між числом підлеглих і можливостями ефективного управління їх діяльністю і контролю їхніх дій з боку керівника. (Оптимальним вважається наявність 7 – 10 підлеглих у безпосереднім підпорядкуванні в одного керівника) Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління. Принципи управління – вихідні положення, основні правила, які витікають з об’єктивних законів суспільного розвитку, і якими потрібно керуватися при проведенні досліджень та в практичній діяльності по удосконаленню управління.
Принципи управління
Питання 4. Особливості методів соціального управління. Методи управління – науково обґрунтовані, дозволені законом способи дії на об’єкти управління для досягнення цілі, вирішення завдання, реалізації функцій.
|
||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 176; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.107.241 (0.013 с.) |