Організаційна структура управління страховика

Під структурою організації розуміються насамперед зв’язки між її частинами, що впливають на досягнення мети організації. Перш за все це поділ роботи на завдання, що виконуються керівництвом, управліннями (департаментами), відділа­ми, секторами й іншими підрозділами, центральним офісом та регіо­нальною мережею компанії. Організаційна структура відображується в поділі праці, створенні спеціалізованих підрозділів, ієрархії посад, внутрішніх процедурах.

Структура управління організацією може будуватись за відомими з теорії менеджменту принципами лінійного та функціонального підпорядкування. Організаційні структури страховиків найчастіше створюються у вигляді лінійно-штабних, які мають окремі "мозкові" центри (штаби) для виконання консультаційних функцій.

Органи управління страховиком визначаються відповідно до діючого законодавства. Оскільки їх переважна частина створюється у вигляді акціонерних товариств, то в управлінні ними слід керуватися Законом України "Про акціонерні товариства". Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, які скликаються щороку.

Ст. 33 Закону визначає компетенцію загальних зборів. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства. До компетенції загальних зборів належить (відносно розглядуваного питання):

· визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

· внесення змін до статуту товариства;

· прийняття рішення про зміну типу товариства;

· прийняття рішення про збільшення (зменшення) статутного капіталу товариства;

· затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;

· затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства;

· розподіл прибутку і збитків товариства;

· затвердження розміру річних дивідендів;

· прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;

· обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових або трудових договорів, що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради;

· прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради;

· обрання голови та членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

· затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

· прийняття рішення про виділ та припинення товариства, про ліквідацію товариства;

· затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства.

Наглядова рада обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев’яти осіб. Вона здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та законодавством, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. В акціонерних товариствах з кількістю власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов'язковим, в інших – її повноваження здійснюються загальними зборами.

До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених законодавством, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами. До компетенції наглядової ради належить:

· затвердження в межах своєї компетенції положень, якими регулюються питання, пов'язані з діяльністю товариства;

· підготовка порядку денного загальних зборів, прийняття рішення про дату їх проведення та про включення пропозицій до порядку денного, крім скликання акціонерами позачергових загальних зборів;

· прийняття рішення про проведення чергових та позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів або за пропозицією виконавчого органу;

· обрання та відкликання повноважень голови і членів виконавчого органу;

· затвердження умов цивільно-правових, трудових договорів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди;

· прийняття рішення про відсторонення голови виконавчого органу від виконання його повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу;

· обрання та припинення повноважень голови і членів інших органів товариства;

· обрання реєстраційної комісії;

· обрання аудитора товариства та визначення умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг. У разі, якщо наглядова рада відсутня, це питання належить до компетенції виконавчого органу, якщо інше не встановлено статутом;

· вирішення питань про участь товариства у промислово-фінансових групах та інших об'єднаннях, про заснування інших юридичних осіб;

· визначення ймовірності визнання товариства неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов'язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій.

Виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законодавством.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор). Членом виконавчого органу акціонерного товариства може бути будь-яка фізична особа, яка має повну дієздатність і не є членом наглядової ради чи ревізійної комісії. Права та обов'язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються законодавством, статутом товариства або положенням про виконавчий орган товариства, а також трудовим договором, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Від імені товариства трудовий договір підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Роль штабу страховика виконує Рада директорів. До її складу входять керівники, обрані загальними зборами або Наглядовою радою, директори з числа керівників окремих структур і зовнішні ди­ректори – здебільшого радники або великі акціонери (директори без портфеля).

У Західних країнах оперативне керівництво компанією, як прави­ло, здійснює Головний виконавчий директор (CEO – Chef Executіve Offіcer). На нього покладаються функції організації виконання рішень загальних зборів акціонерів, Наглядової ради, Ради директорів та Правління компанії, внесення пропозицій щодо планів діяльності компанії, затверд­ження функціональних обов’язків посадових осіб. В Україні обов’язки СЕО виконує голова виконавчого органу..

Ревізійна комісія – контрольний орган страховика, що контролює виконання статуту, рішень загальних зборів акціонерів, дотримання вимог чинного законодавства.

Важливим є побудова географічної структури страховика. Вона складається з філій, представництв, агенцій та системи взаємодії між ними та центральним офісом.

Філія страховика -– це відокремлений підрозділ, що не є юриди­чною особою. Вона діє згідно з Положенням про філію, може мати власну назву, відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав лі­цензії і право на здійснення яких було надано філії загальними зборами або виконавчим органом.

Представництво являє собою відокремлений підроз­діл страховика, який не є юридичною особою, діє згідно з Положен­ням про представництво, не має права безпосередньо здійснювати страхову, а також будь-яку підприємницьку діяльність. Представницт­во сприяє організації і здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від його імені і дії за його рахунок.

Агентства страховиків не є відокремленими підрозділами. Вони надають від імені засновників представницькі послуги, виконуючи операції, пов’язані з підготовкою проектів страхових договорів, обстеженням наслідків страхових випадків.

Відомі три системи організації роботи страховиків з регіональною мережею.

Централізована система передбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андерайтингу та відшкодування збитків центральним офісом. На регіональні підрозділи покладається видача, от­римання і перевірка заяв на страхування та документів на покриття збитків. Її перевага полягають у тому, що потрібно менше ви­сококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на ведення спра­ви. Але фахівці в регіонах мають малі перспективи, прийняття рішень потребує багато ча­су і вони не завжди враховують місцеві умови.

В децентралізованій системі більшість рішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків, приймаються на місцях, узгоджуючись із загальною політикою страховика. Перевага полягає у тому, що у філії працює кваліфікований персонал, швидкість надання послуг вища. До недоліків можна віднести недозавантаженість кваліфікованих праців­ників, ускладнення в роботі з посередниками та перестраховиками.

В регіональній системі виокремлюються головні для даного регіону підрозділи, в яких зосереджується група фахівців з андерайтингу, оцінювання та відшкодування збитків.

Реалізація страхових послуг

В основі діяльності страховика покладено термін "страховий продукт (послуга)". Страховий продукт (послуга) – це комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтере­сів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (стра­хових випадків), визначених договором страхування або чинним зако­нодавством. Реалізація страхової послуги складається з:

· пошуку потенційних клієнтів і укладання з ними договорів страхування, реалізації страхових полісів;

· розширення джерел отримання страхових внесків та вдосконалення ді­яльності страхових посередників;

· супроводу договору страхування;

· дій після настання страхового випадку;

· переукладення договору страхування.

Перші три та останнє завдання у світовій практиці називають терміном "аквізиція", а четвертий – "врегулювання збитків".

Страховий продукт є унікаль­ним за такими притаманними лише йому ознаками:

· єдність, протистояння та залежність інтересів договірних сторін "страховик-страхувальник";

· фактор імовірності настання страхового випадку;

· ширина меж у географічному просторі та часі (морське страху­вання чи страхування життя);

· попередня невизначеність страхового відшкодування – у розмірі та часі, або взагалі щодо факту настання;

· специфіка взаємовідносин сторін – фінансових, правових, морально-етичних, нормою яких є принцип повної добропорядності, і т. ін.

У розвинених країнах страхові компанії дедалі частіше застосовують для аквізиції спілку­вання з клієнтом за телефоном, надсилання йому полісів поштою та безготівкове отримання платежів. Ця форма сприяє розширенню страхового поля, скорочує час спілкування, дає змогу знизити накладні витрати, але обмежує можливості застосування наочної реклами, залучення інших фахівців тощо і може бути застосована лише до окремих видів страхування з незначним розміром відповідальності, орієнтованих на масовість реалізації.

Після проведеного дослідження ринку та рекламної кампанії страховик обирає потенційного клієнта і проводить попереднє знайомство з ним безпосередньо або дистанційно. Вивчається об’єкт страхуван­ня, визначаються умови страхування та характер ризиків, які потребують захисту. Страховик розпочинає роботу з мінімізації ступеня ризику і можливого розміру збитку. З метою розвитку довготри­валих ділових стосунків з клієнтом інформацію доводять до його відома, щоб той міг вжити попереджувальних заходів. За результатами обстеження приймаються принципові рішення щодо прийняття об’єкту на страхування, меж відповідальності та конкретних умов: перелік страхових подій, тарифи, винятки, застереження та особливі умови, готуються пропозиції за схемою перестрахування. Завершальною стадією даного етапу є підписання договору страхування і отримання страхових платежів, після чого він починає діяти.

Супровід договору страхування найменш динамічний вид діяльності. В ньому вирішуються

· можливі проблеми з отриманням внес­ків, якщо страхові платежі мають вноситися не одноразово,

· можливі проблеми контролю за виконанням клієнтом своїх зобов’язань, своєчасного виявлення й усунення передумов до страхового ви­падку, можливих тенденцій у характері ризику,

· завдання систематичного отримання інформації, відстежування стану та якості послуг, що надаються клієнтові третьою стороною за дорученням страховика.

Водночас страховик постійно дбає про здійснення чи коригування запобіжних заходів, внесення змін до договору страхування, аж до йо­го дострокового припинення.

У разі відсутності страхової події протягом терміну страхового по­криття страховик при потребі в порядку сервісу інформує про це кліє­нта, запрошуючи його до подальшої співпраці, і вносить відповідну інформацію в банки даних (насамперед – для фінансово-економічних та актуарних підрозділів).

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари – особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

· навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

· вчинення страхувальником-фізичною особою або застрахованою особою умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

· подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

· отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

· несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

· інші випадки, передбачені законодавством або договором страхування.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

 

Контрольні питання:

1. Охарактеризувати СК як вид страхувальників.

2. Які вимоги до створення СК пред’являє законодавство України?

3. Які особливості створення СК із іноземним капіталом в Україні?

4. Назвіть основні підрозділи, що входять до структури управління СК та їхні функції.

5. Хто і яким чином здійснює стратегічне планування в СК? Чим воно відрізняється від тактичного?

6. Які є форми об’єднання страховиків? Які їх завдання та функції?

7. В чому полягають зміст та особливості маркетингової політики СК?

8. Хто проводить маркетингові дослідження страхового ринку України?

9. Яка динаміка спостерігається за результатами маркетингових досліджень страхового ринку України?

10. Що таке маркетинг-мікс СК? Охарактеризуйте його складові.

11. Рекламування на страховому ринку.

12. Особистий продаж та використання посередників для реалізації страхових послуг.

13. Принципи реалізації страхових послуг.

 

Питання для обговорення на семінарських заняттях "Загальна характеристика становлення і розвитку страхового ринку України".

1. Поняття страхового ринку. Стадії розвитку страхових ринків.

2. Загальна характеристика страхового ринку України.

3. Перспективи розвитку страхового ринку України.

4. Види страховиків в Україні, їх особливості порівняно зі світовою класифікацією.

5. Зміст страхового маркетингу.

 

ТЕМА 7.
Доходи, витрати і прибуток страховика