Класифікація країн в світовій економіці

Сформувалися різні підходи до класифікації країн. Нині свої варіанти поділу країн світу на групи пропонують такі міжнародні організації, як ООН, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк та ін. Віднесення країни до тієї або іншої групи визначається особливостями її економічного, культурного і політичного розвитку. Зазвичай до однієї групи країн у світовій економіці входять держави із загальними або близькими характеристиками економічного розвитку, подіб­ною інституційною структурою господарського управління, близькими принципами організації виробництва, спільністю проблем, що стоять перед ними, тощо.

За першого наближення світове господарство має вигляд конгломерату з приблизно 220 держав і територій. Вони істот­но розрізняються за площею території, населенням, економіч­ною потужністю, рівнем життя і технологічного розвитку. На одному полюсі — такі високорозвинені країни, як США, Япо­нія, Німеччина, на протилежному — слаборозвинені бідні кра­їни, такі як Афганістан, Чад, Сомалі, Бангладеш.

Отже, критерії поділу країн за відповідними ним групами багатогранні. У цьому розділі розглядатимуться деякі з підхо­дів до класифікації країн світу.

Є регіональний підхід, тобто поділ на культурно-історичні регіони — більш-менш цілісні в історичному, культурному, політичному та економічному аспектах території:

• Європа поділяється на Західну і Центральну та Східну Європу, що включає слов'янські держави і країни Балтії;

• в Азії можна виокремити Близький Схід, Середній Схід (у тому числі Іран, Афганістан), Середню Азію, Південно-Східну Азію;

• Африка традиційно поділяться на Північну, Централь­ну і Африку на південь від Сахари;

• Америка поділяється на англомовну Північну Америку та іспано- і португаломовну Латинську Америку.

Світовий банк застосовує ще один підхід до класифікації країн (окрім країн з розвиненою економікою) за регіонами:

• Східна Азія і Тихоокеанський регіон;

• Європа і Центральна Азія;

• Латинська Америка і Карибський басейн;

• Близький Схід і Північна Африка;

• Південна Азія (Афганістан, Індія, Пакистан, Бангла­деш, Непал, Бутан, Шрі-Ланка, Мальдіви);

• Африка на південь від Сахари¹.

Другий підхід, що часто застосовується в класифікації кра­їн, — типологічна диференціація, тобто виокремлення спеці­альних типів країн. Критеріями такої диференціації можуть бути:

• географічне положення держави;

• час виникнення держави;

• етнічний і релігійний склад населення;

• чисельність населення;

• державна мова і культурні особливості розвитку.

Найбільш раціональною типологічною диференціацією сві­ту є поділ країн на відповідні ним групи на основі подібності їх соціально-економічних показників.

Для виокремлення підсистем світового господарства за ме­тодикою Організації Об'єднаних Націй (ООН) застосовують такі основні критерії:

• рівень економічного розвитку;

• соціальна структура економіки;

• тип економічного зростання;

• рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків. Найбільш поширеним критерієм визначення підсистеми є

рівень економічного розвитку, який загалом характеризуєть­ся обсягом ВВП на одну особу. Розвиток кожної країни визна­чається рівнем індустріалізації і структурою виробництва, які є важливими чинниками зростання національного доходу. За величиною ВВП на одну особу розрізняють:

• найменш розвинені країни;

• країни, що розвиваються;

• розвинені країни.

Слід зазначити, що рівень ВВП на одну особу в певних кра­їнах має високий темп зростання, таким чином, показники його для визначення цих трьох типів країн змінюються.

Застосовується також класифікація країн світу за рівнем економічного розвитку:

• країни з розвиненою економікою;

• країни з перехідною економікою;

• країни, що розвиваються.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) виокремлює ще де­кілька варіантів класифікації країн, поєднуючи такі критерії, як рівень економічного розвитку країни, географічне поло­ження та належність країни до міжнародних організацій. Та­ким чином, одна країна може одночасно належати до декіль­кох груп:

• країни з розвиненою економікою, серед яких можна ви­окремити групи:

— країни — члени ЄС (27);

— найбільш високорозвинені країни, так звана G7 — "Ве­лика сімка" (Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, СІЛА, Франція, Японія);

— країни зони євро (Австрія, Бельгія, Греція, Італія, Іспа­нія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португа­лія, Словенія, Фінляндія, Франція);

Підходи до класифікації країн світу

— нові індустріальні країни Азії, так звані НІС-4 (Гонконг, Корея, Сінгапур, китайська провінція Тайвань);

— інші країни з розвинутою економікою (до групи не вхо­дять країни G7 та зони евро);

• країни з перехідною економікою (за версією МВФ, краї­ни з ринком, що формується) та країни, що розвиваються, серед яких виокремлюються такі регіональні групи:

— країни Африки (загалом 53 країни), де в окрему виділя­ють країни Африки на південь від Сахари (всі країни Афри­канського континенту, не враховуючи Алжиру, Марокко, Ту­нісу);

— країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Македонія, Мальта, Польща, Румунія, Сербія, Словач­чина, а також Туреччина);

— країни СНД та Монголія;

— країни Азії, що розвиваються (26 країн), серед яких в окрему групу виділяють країни АСЕАН-4 (чотири найвпливо-віші члени Асоціації держав Південно-Східної Азії, що взагалі налічує 10 держав) — Індонезія, Малайзія, Таїланд та Філіп­піни;

— країни Близького Сходу (Бахрейн, Єгипет, Ємен, Іран, Ірак, Йорданія, Катар, Кувейт, Ліван, Лівія, ОАЕ, Оман, Са­удівська Аравія, Сирія);

— країни Західної півкулі (загалом 34 країни Латинської Америки та Карибського басейну).

За методикою Світового банку, відповідно до рівня дохо­ду, країни світу поділяють так:

• країни з низькими доходами (53 країни);

• країни з доходами нижче середнього (55 країн, у тому числі Україна);

• країни з доходами вище середнього (41 країна);

• країни з високими доходами (60 країн);

• країни — члени ОЕСР (Організації економічного співро­бітництва та розвитку) з високими доходами (25 високорозвинених країн світу).

Ще одна класифікація країн здійснюється Світовим бан­ком за рівнем зовнішньої заборгованості країни:

• з високою заборгованістю (65 країн);

• помірною заборгованістю (15 країн);

• низькою заборгованістю (62 країни).

 

Регіональний підхід до класифікації країн світу полягає в групуванні країн за географічною ознакою — за макрогеографічними регіонами і континентами. Виокремлюються великі регіони, які охоплюють компактно розташовані країни, що мають спільні риси в природних умовах, особливостях істо­ричного і культурного розвитку. Представлена нижче класи­фікація країн за географічною ознакою вживається Організа­цією Об'єднаних Націй (ООН).

Європа

1. Західна Європа: Австрія, Бельгія, Ліхтенштейн, Люк­сембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Франція та Швей­царія.

2. Північна Європа: Велика Британія, Данія, Естонія, Ір­ландія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Фінляндія, Шве­ція, декілька острівних держав-карликів.

3. Південна Європа: Албанія, Андорра, Боснія та Герцего­вина, Ватикан, Гібралтар, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Маке­донія, Мальта, Португалія, Сан Марино, Сербія, Словенія, Хорватія та Чорногорія.

4. Східна Європа: Білорусь, Болгарія, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Угорщина, Україна, Чехія.

Азія

5. Східна Азія: Китай (разом з Гонконгом, Тайванем та Макао), КНДР, Монголія, Республіка Корея та Японія.

6. Південно-Центральна Азія: Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка, Узбекистан, Туркменистан, Таджикис­тан.

7. Південно-Східна Азія: Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Східний Ти­мор, Таїланд, Філіппіни.

8. Західна Азія: Азербайджан, Бахрейн, Вірменія, Грузія, Ємен, Кіпр, Ізраїль, Ірак, Йорданія, Катар, Кувейт, Ліван, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина.

Африка

9. Східна Африка: Бурунді, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Замбія, Зімбабве, Кенія, Комори, Маврикій, острів Мадагас­кар, Малаві, Мозамбік, Реюньйон, Руанда, Сейшельські Острови, Сомалі, Танзанія, Уганда.

10. Центральна Африка: Ангола, Габон, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Екваторіальна Гвінея, Конго, Сан-Томе і Принсіпі, Центрально-Африканська Респу­бліка, Чад.

11. Північна Африка: арабські держави — Алжир, Єгипет, Західна Сахара, Лівія, Марокко, Судан та Туніс.

12. Південна Африка: Ботсвана, Лесото, Намібія, Південно-Африканська Республіка та Свазіленд.

13. Західна Африка: Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Камерун, Кот-д'ївуар, Лібе­рія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне та Того.

Америка

14. Північна Америка: СІЛА, Канада, Бермуди.

15. Центральна Америка: Беліз, Коста-Рика, Ель-Саль-вадор, Гватемала, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Панама.

16. Південна Америка: Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Французька Гвіана, Гайана, Параг­вай, Перу, Сурінам, Уругвай, Венесуела.

17. Карибський басейн: Антигуа і Барбуда, Аруба, Багами, Барбадос, Віргінські Острови, Гаїті, Гваделупа, Гренада, До­мініка, Домініканська Республіка, Куба, Мартініка, Нідер-

Підходи до класифікації країн світу

ландські Антильські Острови, Пуерто-Рико, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Тринідад і Тобаго, Ямайка.

Океанія

18. Австралія і Нова Зеландія: регіон відокремлює Ав­стралію та Нову Зеландію від великої кількості дрібних ост­рівних держав Океанії, що поділяється на Меланезію, Мікро­незію та Полінезію.

19. Меланезія: Фіджі, Нова Каледонія, Папуа-Нова Гві­нея, Соломонові Острови та Вануату.

20. Мікронезія: Гуам, Кірибаті, Маршаллові Острови, На­уру, Палау, Північні Маріанські Острови та Федеративні Шта­ти Мікронезії.

21. Полінезія: острови Кука, Самоа, Тонга, Тувалу, Фран­цузька Полінезія.

 

Типологічний підхід до класифікації країн світу ООН вра­ховує такі характеристики:

• показники рівня економічного розвитку;

• соціально-економічну структуру країни;

• динаміку економічного розвитку;

• ступінь відкритості економіки;

• орієнтацію на демократичні перетворення.

Згідно з класифікацією країн світу ООН виокремлюють три групи країн:

• індустріально розвинуті;

• країни з перехідною економікою;

• країни, що розвиваються, серед яких виокремлюють дві підгрупи:

 

— нові індустріальні країни;

— найменш розвинені країни.

До індустріально розвинутих належать усі країни Захід­ної, Північної та Південної Європи (крім країн постсоціалістичного простору), СІЛА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія та Ізраїль. Іноді до цієї групи додається ще Південно-Африканська Республіка (ПАР). Країни Європи займають осо­бливе місце у світовому господарстві.

Тут також виокремлюється підгрупа найрозвиненіших країн — "Велика сімка": СІЛА, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада. Це угруповання називають також "Великою вісімкою", адже за політичною, соціальною та економічною впливовістю у світі до цієї підгрупи відносять і Російську Федерацію.

Країни з перехідною економікою — це колишні соціаліс­тичні країни, що перебудовують економіку на ринкових заса­дах. Серед них — країни СНД, Естонія, Латвія, Литва, деякі країні Південної та Східної Європи (Албанія, Боснія та Герце­говина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Ма­кедонія, Чорногорія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія). Доречно до цієї групи відносити й Китай, хоча ООН класифікувала його як країну, що розвивається. Проте, якщо зважати, що Китай почав економічну перебудову раніше, ніж пострадянські держави, і досяг вражаючих зрушень, слушно включити його саме до другої групи країн.

Країни, що розвиваються, утворюють дуже строкату, не­однорідну групу. Вони значно відрізняються одна від одної за площею, економічним потенціалом і темпами розвитку. Є, втім, одна риса, що їх об'єднує: більшість з них — колишні ко­лонії.

Наприкінці XX ст. почали швидко зростати темпи розвит­ку країн, які увійшли до стадії індустріалізації. Це так звані нові індустріальні країни (НІК). Чіткого визначення складу цієї підгрупи немає. Найчастіше до неї включають Бразилію, Мексику, Аргентину, Республіку Корею, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Тайвань. Інколи додають сюди також Індію, проте дуже низький показник ВВП на одну особу цієї країни відрізняє її від інших НІК, тому, мабуть, доцільно ви­окремити її як самостійний тип.

Інша підгрупа країн, що розвиваються, складається з най­менш розвинутих країн, які не спроможні здійснити індустріалізацію, подолати вражаючу бідність, їхня частка в сукупно­му ВНП світу неухильно знижується. Згідно з класифікацією ООН, до цієї підгрупи належать 50 країн, переважна частина яких знаходиться в Африці, зокрема Ефіопія, Уганда, Танза­нія, Ангола, Сомалі, Судан, Чад та ін. В Азії — Афганістан, Бангладеш, Непал, М'янма, Оман, Лаос, у Латинській Амери­ці — Гаїті.

Класифікація, що виокремлює три типи держав, досить умовна. Вона більше спирається на історичні традиції, ніж на сучасні реалії. Деякі з країн, що розвиваються, за світовими економічними показниками випереджають країни, що тради­ційно вважаються розвинутими. Так, за абсолютним обсягом ВВП Бразилія в три рази перевищує показник колишньої метрополії — Португалії, до того ж має більш розвинуті інду­стрію та інфраструктуру. Правда, вона суттєво поступається Португалії за показником ВВП на одну особу (відповідно 8600 і 14 100 дол. США). Але, наприклад, країни Перської затоки значно перевищують за цим показником і Португалію, і Гре­цію, й Іспанію.

У документах ООН часто використовується класифікація країн за значенням комплексного статистичного показника — індексу людського розвитку, запропонованого в 1990 р. гру­пою дослідників Програми розвитку ООН для інтегральної оцінки людського прогресу. ІЛР — спеціальний індекс, який об'єднує три показники: ВВП на одну особу, рівень письмен­ності та тривалість життя.

Країни — члени ООН поділяються на три групи:

• з низьким рівнем людського розвитку (ІЛР нижче 0,500);

• середнім рівнем людського розвитку (ІЛР між 0,500 і 0,799);

• високим рівнем людського розвитку (ІЛР 0,800 і вище).