Розділ 12 множинність злочинів 12. 1. Поняття та форми множинності злочинів

Інститут множинності злочинів чи не наймолодший з усіх кримінально-правових інститутів. Його теоретичне формування було закінчено лише в кінці 70-х - початку 80-х років, коли ця тема окремо стала виділятись у курсі «Загальної частини Кримінального права». Однак це виділення залишалось лише на теоретичному рівні. Вперше в сучасному праві, нормативне закріплення інституту множинності злочинів здійснено в Кримінальному кодексі України 2001 p., де присвячено йому розділ VII.

Незважаючи на порівняно «молодий вік» цього кримінально-правового інституту, ситуація «одна людина - декілька злочинів» була давно відома і теорії кримінального права, і кримінальному законодавству.

Ще в першому підручнику з кримінального права В. Д. Спасовича виділявся розділ про сукупність злочинів. Це здійснювалось на підставі нормативного закріплення цього інституту в «Уложении» 1845 p., яке виділяло ситуації вчинення особою кількох злочинів, за жоден з яких особа ще не притягувалась до кримінальної відповідальності. Однак, слід зауважити, що така ситуація була відома ще «Своду законів Російської імперії», який визначав її як «стечение преступлений».

Л. Є. Владимиров, дуже обмежено розглядаючи цю проблему, не роблячи ніяких узагальнень, проте виділяв ситуації, які ми сьогодні визначаємо як сукупність і повторність злочинів.

Першим, хто визначив види «неоднократной преступной деятельности», був В. В. Єсіпов, який диференціював її на рецидив, сукупність і кумуляцію (під кумуляцією розумівся по суті пенітенціарний рецидив злочинів).

Законодавство перших років Радянської влади («Руководящие начала», «Основные начала») також не давало визначення поняттям «рецидив», «сукупність», «повторність» злочинів, хоча використовувало їх, встановлюючи міру відповідальності осіб, які вчинили окремі злочини з такими характеристиками.

Сучасна схема множинності почала формуватись у середині 50-х років і знайшла відповідне відображення в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р.

Уперше термін «множинність злочинів» було застосовано Р. Галіакбаровим, М. Єфімовим та Є. Фроловим у статті «Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права», яку було опубліковано в журналі «Советское государство и право» в 1967 р.

Однак перед тим, як перейти до аналізу інституту множинності та його форм, слід з'ясувати поняття одиничного злочину та визначити його види, що дасть можливість розмежувати ці явища.

За загальним правилом, одиничним злочином визнається діяння ознаки якого охоплюються складом одного злочину.

За складністю внутрішньої структури одиничні злочини поділяють на одиничні прості та одиничні ускладнені злочини.

Одиничний простий злочин характеризується наявністю або одного діяння (в злочинах з формальним складом) або одного діяння та одного наслідку (в злочинах з матеріальним складом).

Одиничні ускладнені злочини характеризуються більш складними об'єктивними та суб'єктивними характеристиками і залежно від них поділяються на:

♦ продовжувані;

♦ триваючі;

♦ злочини, що кваліфікуються за наслідками;

♦ складові.

Продовжуваними визнаються злочини, які складаються з ряду тотожних злочинних діянь, об'єднаних єдиним умислом і єдиною злочинною метою, які у сукупності утворюють одиничний злочин.

Для розуміння цього виду слід з'ясувати поняття тотожності як характеристики об'єктивної сторони. За загальним правилом тотожними є діяння, які схожі «один з одним за своєю суттю і зовнішніми ознаками та виявом...». Звичайно, що для злочинних діянь слід додати: схожі за своєю кримінально-правовою природою.

До цього виду злочинів належить, зокрема, склад злочину, передбаченого ст. 225 КК «Обман покупців та замовників», яка встановлює відповідальність за «умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників...» (ч. 1).

Кожне з тотожних діянь, вказаних у диспозиції цієї норми КК, у разі їх вчинення утворюватиме склад даного злочину. Водночас, у випадку вчинення кожного з них послідовно або в будь-якій послідовності вони теж будуть утворювати одиничний злочин, оскільки будуть об'єднані єдиним умислом і єдиною злочинною метою.

Продовжуваний злочин починається із вчинення винним діяння, яке утворює склад будь-якого одного із тотожних злочинів.

Кваліфікація тотожних злочинів здійснюється за однією нормою КК України.

Триваючими визнаються злочини, які розпочинаються вчиненням діяння, передбаченого нормою Особливої частини КК і існують у реальності протягом невизначеного часу, будучи пов'язаними з невиконанням винним обов'язків, покладених на нього законом під страхом застосування кримінального покарання.

До цієї категорії злочинів належать діяння, передбачені ст. 382 КК «Невиконання судового рішення», ст. 393 КК «Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти».

Триваючий злочин характеризується тим, що, один раз розпочатий, він існує реально не визначений час доти, доки винний не буде затриманий або сам не з'явиться із зізнанням, або не помре.

Від продовжуваного злочину триваючий відрізняється тим, що існує перманентно, тоді як продовжуваний утворюється мозаїкою злочинних діянь; він визначає постійне перебування винного, так би мовити, у «злочинному стані», тоді як закінчення виконання чергового тотожного злочинного діяння припиняє вчинення злочину, яке розпочинається знову з початком виконання чергового тотожного діяння; триваючий злочин виконується одним діянням тоді як продовжений є низкою діянь.

Злочини, що кваліфікуються за наслідками До цього виду належать злочини, які в структурі безпосереднього об'єкта злочину мають і безпосередній додатковий об'єкт злочину. При цьому наявність безпосереднього додаткового об'єкта визначає наявність кваліфікованого складу злочину. У цих складах злочинів під кримінально-правовою охороною перебувають одні суспільні відносини, блага та інтереси, а кваліфікований склад утворюють наслідки, якими є шкода, заподіяна й іншим правоохоронюваним інтересам. Заподіяння такої шкоди є обов'язковим для даного складу злочину. При цьому спричинення шкоди безпосередньому додатковому обов'язковому об'єкту злочину не є самоціллю при вчиненні даного злочину, а вона є наслідком обраного методу вчинення посягання на основний об'єкт.

До цих злочинів належать, зокрема, злочини, передбачені ст. 267 ч. 2 КК «Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами», що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, ст. 347 ч. 2 КК «Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу», що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки тощо. У сукупності, внаслідок внутрішньої єдності дії, що викликають наслідки як першого (шкода, що заподіюється основному об'єкту кримінально-правової охорони), так і другого рівня (шкода, що заподіюється безпосередньому додатковому основному об'єкту) утворюють складний одиничний злочин.

Складовий злочин — це злочин, який утворюється шляхом вчинення кількох різнорідних діянь, кожне з яких відокремлено утворює самостійний склад злочину.

Цей вид злочинів є законодавчою конструкцією, спрямованою на більш ефективну боротьбу із найбільш небезпечними злочинними посяганнями. Навіть короткий ряд злочинів, які належать до цього виду, переконливо підтверджує цю тезу - бандитизм, розбій, особливо злісне хуліганство та ін.

Підставою для конструювання цього виду злочинів є внутрішня єдність цих діянь, їх спрямованість на досягнення єдиного злочинного наслідку, який може бути спричинений виключно внаслідок вчинення саме такої низки різнорідних злочинних діянь, що характеризуються внутрішньою єдністю.

Такими є види одиничних злочинів, що виділяються теорією кримінального права. їх визначення дає можливість відокремити одиничний злочин від множинності злочинів.

Основною відміною множинності є вчинення особою кількох злочинних діянь, які не пов'язані між собою наявністю спільних об'єктивних та суб'єктивних характеристик.

Множинності злочинів визначають такі ознаки:

вчинення особою двох чи більше кримінально-караних діянь передбачає обов'язкове вчинення не менш ніж двох злочинних діянь. Якщо одне з діянь належить не до категорії злочину, а до категорії інших правопорушень - множинність відсутня;

S кожне з цих вчинених діянь повинно містити ознаки самостійного складу злочину. Самостійність злочинного діяння визначається єдністю його об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяє розглядати кожне діяння як єдине ціле. Кожне з цих діянь містить у собі окремий склад злочину. Склади злочину, які утворюють множинність, можуть збігатися за юридичними ознаками, однак можуть і різнитись між собою як за об'єктивними, так і за суб'єктивними характеристиками. Виходячи з того, що поняття злочину (ст. 11 КК) включає в себе як закінчений злочин, так і діяння, яке утворює стадії попередньої злочинної діяльності, множинність може бути утворена і сукупністю закінченого і незакінченого злочинів або сукупністю незакінчених злочинів. Злочин може бути вчинений особою як одноособово, так і у співучасті. Роль особи при співучасті визначається вчиненням різноманітних дій, які характеризують вид співучасті у злочині. Однак виконання тієї чи іншої ролі при вчиненні злочину не впливає на відсутність чи наявність в її діях складу злочину. Таким чином, множинність буде утворювати вчинення не менше двох злочинів незалежно від ролі (виду співучасті), яку відігравав винний при їх вчиненні;

S вчинені злочини повинні відноситись до категорії умисних злочинів. Множинність не можуть утворювати необережні злочини або сукупність умисного і необережного злочинів;

S множинність утворюватимуть як умисні злочини, за які особа ще не притягалась до кримінальної відповідальності, так і вчинення нового злочину особою, яка має судимість за раніше вчинений умисний злочин;

v кожне з цих діянь повинно тягнути настання кримінально-правових наслідків. Це означає, що множинність утворюють виключно юридично значимі діяння, тобто ті, які дають можливість притягнення до кримінальної відповідальності.

Не може утворювати множинність діяння, за яке:

♦ закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК);"

♦ закінчились строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

♦ погашена або знята судимість (статті 89 та 91 КК);

♦ звільнено від кримінальної відповідальності за актом амністії або помилування (статті 86 та 87 КК); а також на підставі статей 45, 46, 47, 48 КК;

♦ звільнення від покарання та його відбування на підставі акта амністії або помилування (ст. 85 КК).

Таким чином, множинність злочинів утворює не тільки проста арифметична сума діянь, а й їх кримінально-правова природа - відповідність вчиненого ознакам двох і більше складів злочинів.

Підсумовуючи викладене, множинність злочинів можна визначити як вчинення особою самостійно або у співучасті двох або більше умисних злочинних діянь, кожне з яких утворює склад самостійного злочину, за жодне з яких особа не притягалась до кримінальної відповідальності або вчинення нового умисного злочину особою, яка має непогашену (незняту) судимість за раніше вчинений злочин.

Види множинності злочинів чітко визначені чинним кримінальним законом, це:

> повторність злочинів (ст. 32 КК);

> сукупність злочинів (ст. 33 КК);

> рецидив злочинів (ст. 34 КК).

Кримінальний кодекс визначає підвищену суспільну небезпеку осіб, які вчинили множинність злочинів. Ст. 35 КК встановлює: «Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом».

Як правило, вчинення злочину в ситуації множинності утворює кваліфікований склад злочину, на що існують відповідні посилання в нормах Особливої частини КК.

 

Повторність злочинів

Відповідно до ст. 32 ч. 1 КК України «повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу».

Повторність - самостійна форма множинності злочинів, якій притаманні специфічні ознаки (див. рис. 24, с 230). Вона передбачає передусім здійснення кількох (двох або більше) злочинних діянь, які віддалені між собою у часі. Це означає, що злочини,

Ознаки повторності злочинів

КІЛЬКІСНА ОЗНАКА

ЯКІСНА ОЗНАКА

Вчинення особою

двох або більше

злочинів

*——"""■— "~^*.
Вчинення особою ТОТОЖНИХ ЗЛОЧИНІВ, передбачених однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України	Вчинення особою однорідних злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК України
Якщо це передбачено нормами Особливої частини КК України

Рис. 24. Повторність злочинів

які утворюють повторність, повинні бути віддалені один від одного певним, хоч би незначним, проміжком часу. Такий висновок випливає із змісту ст. 32 ч. 4 КК, яка вказує, що «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято».

Проміжок часу між злочинами може бути нетривалим, однак завжди таким, щоб була можливість відрізнити один злочин від іншого. Хоча цей відрізок часу не може бути настільки довгим, щоб між вчиненими злочинами втрачався будь-який зв'язок і спадковість. Саме тому в кримінальному праві існує положення, згідно з яким закінчення визначеного законом строку після вчинення першого злочину дає підстави не визнавати новий вчинений злочин як повторний (ст. 49 КК України «Давність притягнення до кримінальної відповідальності»).

За загальним правилом повторність утворюють як юридично тотожні злочини так і однорідні.

Це прямо передбачено ст. 32 частинами 1 та З КК, які визначають, що:

«1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу...

3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу».

Така повторність, наприклад, передбачена приміткою до ст. 185 КК України, яка визнає для злочинів проти власності повторність не тотожних, а однорідних злочинів, вказуючи, що: «У статтях 185, 186, 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу».

Повторність однорідних злочинів у цих випадках збігається з реальною сукупністю злочинів. Тому в таких випадках вчинення двох або більше однорідних самостійних злочинних діянь одночасно утворює і повторність, і сукупність злочинів. Наприклад, умисне вбивство, вчинене особою, що раніше вчинила умисне вбивство, потрібно кваліфікувати як за ст. 115 ч. 1, так і за ст. 115 ч. 2 п. 13 КК України; крадіжка майна, яка вчинена винним, що раніше вчинив привласнення майна шляхом зловживання посадовим становищем, повинна кваліфікуватися за ст. 185 ч. 2 КК і відповідною частиною ст. 191 КК України.

Для повторності як самостійної форми множинності злочинів характерно, що два або більше злочинних діяння вчиняються до постановления вироку за одне з них.

Іншими словами, всі злочини, які утворюють повторність, повинні бути вчинені до засудження винного за одне з них.

Однак у теорії кримінального права і судовій практиці поняттю «повторність злочинів» надається ширший зміст. Більшість криміналістів вважає правильним положення, згідно з яким для повторності не має значення, притягався чи ні винний до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Таке поняття повторності злочинів визнається і судовою практикою. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові № 12 від 23 грудня 1992 р. «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» роз'яснив, що «Розбій визнається повторним і кваліфікується за ч. 2 ст. 142 КК лише тоді, коли винна особа раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним, колективним чи приватним майном (статті 86, 142 КК), бандитизм

(ст. 69 КК), а також злочини, передбачені статтями 86-1, ч, 2 ст, 223, ч. З ст. 229-3 КК, якщо вони вчинені шляхом розбою, і була засуджена за це (за умови, що ця судимість не була знята чи погашена), або притягується за такий злочин до відповідальності по даній справі» (п. 24. в редакції КК України I960 р. Виділено мною.-Я. Ф.).

Виходячи з наведеного повторність злочинів може бути диференційована на два види:

S повторність тотожних злочинів, за жоден з яких винний раніше не притягався до кримінальної відповідальності;

S повторність однорідних злочинів незалежно від того, чи притягався, чи ні винний до кримінальної відповідальності за раніше вчинений однорідний злочин.

Однак при другому варіанті повторність буде відсутня, якщо;

♦ судимість за раніше вчинений злочин була знята або погашена в передбаченому законом порядку;

♦ на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин;

♦ за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку.

Теорія кримінального права виділяє декілька видів повторності тотожних злочинів:

неоднократність;

систематичність;

злочинний промисел.

Неоднократність злочинів. З кількісної точки зору, неоднократність передбачає здійснення злочину не менше двох разів. Поняттям неоднократності охоплюється тільки здійснення кількох тотожних злочинів, коли винний за жоден з них не був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Систематичність злочинів. У теорії кримінального права і судовій практиці кількісна ознака систематичності розуміється як здійснення злочинних дій не менше трьох разів у різний час. З таким розумінням кількісного критерію систематичності злочинів потрібно погодитися. Однак, на відміну від неоднократності, систематичність злочинних дій - це певна лінія злочинної поведінки, вираження тенденції поведінки винної особи.

Систематичність, як і неоднократність, передбачає здійснення

кількох тотожних злочинів до притягнення винного до кримінальної відповідальності за одне із них. Таке розуміння систематичності випливає з аналізу ст. 303 ч. 1 КК України «Проституція або примушуваня до заняття проституцією», яка передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за проституцію лише при систематичному занятті нею. Зрозуміло, що законодавець має при цьому на увазі випадки, коли за жодне з діянь особа не притягалась до кримінальної відповідальності.

Злочинний промисел передбачає передусім систематичне заняття злочинною діяльністю, тобто винний протягом більш або менш тривалого періоду здійснює одне і те саме злочинне діяння не менше трьох разів, що є вираженням певної тенденції його поведінки.

Однак для поняття промислу вказівка тільки на систематичність здійснення злочину є недостатньою. Обов'язковою ознакою, що характеризує здійснення злочину у вигляді промислу, є отримання винним нетрудового прибутку з певної злочинної діяльності. При цьому злочинна діяльність винного може розглядатися у вигляді промислу лише у випадках, коли вона була Істотним джерелом його існування.

Повторність тотожних злочинів потрібно відрізняти від єдиного продовжуваного злочину. Останній - різновид єдиного складового злочину. Для нього характерно, що окремі злочинні епізоди є продовженням одного і того самого злочину й охоплюються єдиним наміром винного.

На відміну від продовжуваного злочину діяння, що створюють повторність, реалізовуються самостійними злочинними діями, не пов'язаними між собою єдністю злочинного умислу. На здійснення кожного злочину у винного формується новий злочинний умисел, здійснюваний всякий раз злочинними діями, не пов'язаними з попередніми.

Повторність злочинів - одна з найнебезпечніших форм множинності злочинів. Повторне здійснення однією і тією ж особою злочинів, як правило, свідчить, що така його поведінка не є випадковою, а визначається стійкими антигромадськими поглядами і звичками, яким властива злочинна спрямованість (здійснення тотожних або однорідних злочинів). Тому в кримінальному праві повторність злочинів розглядається як обставина, що характеризує підвищену суспільну небезпеку особи винного.

Ось чому чинне кримінальне законодавство з повторністю злочинів пов'язує ряд правових наслідків:

повторне здійснення злочину у випадках, спеціально передбачених законом, отримує значення кваліфікуючої ознаки складу злочину. У цих випадках злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і тягне за собою більш сувору кримінальну відповідальність;

згідно із ст. 67 п. 1 КК України повторне здійснення злочину визнається обставиною, що обтяжує відповідальність, тобто враховується судом при призначенні винному покарання. Однак суду надано право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним обтяжуючої обставини. Це можливо, коли поєднання першого і подальших злочинів не свідчить про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів і звичок, не є вираженням підвищеної міри його суспільної небезпеки. Повторність злочинів є обставиною, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання винному, якщо вона не врахована законом як кваліфікуюча ознака відповідного складу злочину. Наприклад, повторне незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 ч. 2 КК) не може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність за змістом ст. 67 п. 1 КК. На відміну від цього, у подібних випадках підвищена небезпека повторності злочинів врахована законодавцем вже в диспозиції статті;

повторне здійснення злочину в окремих випадках є обставиною, що перериває перебіг давності. Кримінальне законодавство передбачає, що перебіг давності переривається, якщо «до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин». Це означає, що строки давності за перший І подальші злочини починають вираховуватись одночасно з моменту здійснення останнього злочину. Положення про перерву давності зумовлене необхідністю більш суворої відповідальності осіб, що неодноразово здійснюють злочини;

повторність злочинів може бути обставиною, що перешкоджає звільненню винного від кримінальної відповідальності. Злочин потрібно вважати вчиненим вперше, коли він фактично вчинений вперше або хоч і не вперше, але правові наслідки раніше вчиненого злочину втратили свою силу (внаслідок закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або погашення, або зняття судимості в порядку, встановленому законом).

Кваліфікація діянь, які утворюють повторність злочинів, здійснюється по-різному, залежно від того, повторність якого виду підлягає кваліфікації.

Повторність тотожних злочинів, яка охоплюється однією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинення злочину повторно, кваліфікується за цією ознакою. При цьому самостійної кваліфікації перший злочин не потребує. У постанові № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» Пленум Верховного Суду України зазначив (п. 11): «Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 117 КК (в редакції КК України 1960 р.-Я Ф.)».

Кваліфікація повторності однорідних злочинів здійснюється за таким правилом: кваліфікація кожного злочинного діяння здійснюється самостійно за відповідною нормою Особливої частини КК. При цьому злочин, вчинений пізніше, кваліфікується за ознакою повторності.

 

Сукупність злочинів

Поняття сукупності злочинів дано в ст. 33 ч. 1 КК України, яка визначає: «Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких п не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом».

Слід зазначити, що до прийняття нового кримінального законодавства України поняття сукупності визначалось виключно на підставі положень ст. 42 КК, яка передбачала порядок призначення покарання при вчиненні кількох злочинів.

Специфіка сукупності як форми множинності злочинів полягає в тому, що їй притаманні такі ознаки:

діяння, яке вчинене особою, містить у собі склади кількох (двох або більше) різних за своєю кримінально-правовою характеристикою складів злочину;

ці склади злочину передбачені різними нормами КК;

за жоден із злочинів, які утворюють сукупність, особа, що їх вчинила, не притягалась до кримінальної відповідальності.

Сукупність злочинів має місце лише тоді, коли особою вчинено два і більше одиничних злочинів, за кожен з яких відповідною нормою КК України

передбачена самостійна санкція. Такі одиничні злочини можуть відноситись як до категорії основних складів злочину, так і до категорії кваліфікованих, особливо кваліфікованих складів злочину, або складів з пом'якшуючими обставинами. Це можуть бути прості триваючі або продовжувані злочини. Значення не має.

Вказаний підхід до розуміння сукупності давно визначився і судовою практикою судів України. Так, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зазначив (п. 12): «При вчиненні двох і більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 117 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в Іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів».

Водночас слід зазначити, що сукупність відсутня, коли дії винного кваліфікуються за різними пунктами однієї і тієї самої статті Кримінального кодексу, відповідальність за які визначає одна санкція. Пленум Верховного Суду України у постанові № 1 від 1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» (пункти 17 та 19) роз'яснив, що: «17. При вчиненні декількох умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, передбачених різними пунктами ст. 93 КК, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю цих пунктів та п. «з» ст. 93 КК з урахуванням повторності...».

19. При засудженні за ст. 93 КК покарання не можна призначати за кожним пунктом цієї статті окремо. Проте при призначенні покарання необхідно враховувати наявність у діях винного декількох обтяжуючих обставин умисного вбивства».

Важливою ознакою сукупності злочинів є і те, що за жоден із злочинів, які утворюють сукупність, особа не притягалась до кримінальної відповідальності. Таким чином, всі злочини, які були вчинені особою до притягнення її до кримінальної відповідальності, утворюють сукупність злочинів. Якщо особа з тих чи інших причин за раніше вчинений злочин була звільнена від кримінальної відповідальності, то цей злочин не може включатись до сукупності і в разі відсутності третього злочину сукупність відсутня. У випадку, якщо за злочин особа притягалась до кримінальної відповідальності і знову вчинила новий злочин, існує інший вид множинності - рецидив, про який мова піде далі.

Теорія кримінального права знає два види сукупності злочинів -ідеальну та реальну сукупність (рис. 25).

Види сукупності злочинів

Вчинення особою різними діяннями двох або більше злочинів, кожен з яких є самостійним злочином, який підпадає під ознаки одного складу злочину, передбаченого статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу

Вчинення особою одним діянням двох або більше злочинів, які кваліфікуються за різними статтями або частинами статей Особливої частини Кримінального кодексу

Рис. 25. Сукупність злочинів

Ідеальна сукупність злочинів має місце тоді, коли особа одним діянням вчиняє два і більше склади самостійних злочинів. Наприклад, ідеальну сукупність утворюватимуть дії винного, який під час вчинення розбійного нападу вчиняє умисне вбивство або заподіює тяжкі тілесні ушкодження. Це прямо випливає з постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 12), де зазначено, що «якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. З ст. 142 і ч. З ст. 101 або п. «а» ст. 93 КК» (у редакції КК України 1960 р. За КК України 2001 р.- ст. 121 ч. 2 та ст. 115 ч. 2 п. 6 КК.-Я. Ф.)-

Злочини, які утворюють ідеальну сукупність, мають низку спільних ознак:

у них повністю або частково збігається об'єктивна сторона складу злочину;

спільний суб'єкт злочину;

спільною може бути і суб'єктивна сторона злочину. Водночас ідеальна сукупність може мати місце і при вчиненні злочинів, один з яких характеризується виною умисною, а інший вчиняється з необережності.

Від одиничного злочину ідеальна сукупність відрізняється тим, що вона спричиняє шкоду щонайменше двом об'єктам (або предметам) кримінально-правової охорони.

Однак з цього загального правила можуть бути і винятки. Уявімо, що з метою вбивства особа здійснює влучний постріл у потерпілого. Однак куля ще рикошетом потрапляє в третю особу, смертельно ранить і її. У цьому випадку має місце один об'єкт кримінально-правової охорони - життя людини, однак існують різні предмети (різні фізіологічні організми).

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа різними діяннями утворює два і більше самостійних склади злочину. Як правило, діяння, які утворюють реальну сукупність, вчиняються особою послідовно. При цьому не має значення часовий проміжок між їх вчиненням (звичайно, в межах дії строків давності притягнення до кримінальної відповідальності). Реальна сукупність відрізняється від ідеальної часом вчинення злочинів (при ідеальній сукупності час збігається, а при реальній - ні), характеристикою об'єктивної сторони (при ідеальній сукупності має місце в крайньому випадку хоч частковий її збіг, тоді як при реальній сукупності об’єктивні сторони вчинених злочинів не збігаються).

Чинне кримінальне законодавство не містить поділу сукупності злочинів на вказані види — це теоретична конструкція.

При вчиненні сукупності злочинів відповідно до ст. 33 ч. 2 КК кожний із злочинів, які утворюють сукупність, повинен кваліфікуватись за окремою кримінально-правовою нормою. Однак це правило, яке є безумовним для випадків реальної сукупності злочинів, у випадках ідеальної сукупності зумовлює відповідні складнощі.

Наприклад, одержання службовою особою хабара фактично містить у собі склади двох самостійних злочинів — самого одержання хабара (ст. 368 КК) та зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); вбивство судді одночасно охоплюється п. 8 ч. 2 ст. И 5 КК та ст. 379 КК і т. ін.

Такі випадки, коли вчинений злочин підпадає під ознаки двох самостійних складів злочинів, у теорії кримінального права визначаються як конкуренція норм.

Теорія кримінального права виділяє такі види конкуренції кримінально-правових норм:

конкуренція загальної та спеціальної норм (відношення між двома нормами, одна з яких є загальною щодо іншої - спеціальної)- У цьому випадку, якщо діяння, яке кваліфікується, охоплюється складами загальної та спеціальної норм, застосуванню підлягає спеціальна норма;

S конкуренція норм, з яких одна охоплює діяння в цілому, а друга - частину діяння (відношення двох норм, одна з яких (ціла) передбачає відповідальність за діяння в цілому, а інша (часткова), відповідальність за діяння, яке є частиною цілого). При конкуренції частини І цілого застосуванню підлягає норма, яка найбільш повно відображає суспільну небезпеку та ознаки діяння;

S конкуренція пом якшуючих та обтяжуючих обставин, передбачених окремими нормами, що містяться в різних статтях КК. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих обставин перевага віддається пом'якшуючим обставинам;

S конкуренція обтяжуючих обставин, що містяться в різних нормах однієї статті КК. У цьому випадку кваліфікація здійснюється за нормою, яка передбачає відповідальність за більш обтяжуючу обставину.

Вчинення особою злочинів, які утворюють сукупність, свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочинця. У зв’язку з цим КК України передбачив можливість призначення в таких випадках більш суворого покарання, ніж у КК 1960 р. Це питання детально•' буде розглянуто у відповідній темі.

 

Рецидив злочинів

Рецидив злочинів - найнебезпечніший вид множинності злочинів. «Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин» (ст. 34 КК).

Виходячи з цього визначення рецидив злочинів має місце як тоді, коли особа вчинила злочин, була засуджена за нього, відбула покарання і до закінчення строку судимості або до її зняття знову вчинила умисний злочин, так і тоді, коли після засудження за нього і до повного відбування покарання знов вчинила умисний злочин. Рецидив злочинів матиме місце також у тому випадку, коли особа, будучи засудженою за вчинений злочин, була звільнена судом від покарання або його відбування і підчас перебігу Строків судимості вчинила новий умисний злочин.

У теорії кримінального права висловлювались точки зору про можливість визнання рецидивом випадків вчинення нового злочину після вчинення особою необережного злочину.

Після прийняття КК України 2001 р. цій суперечці було покладено край, оскільки ст. 34 КК чітко визначила рецидив виключно в ситуації вчинення умисних злочинів.

Радянське кримінальне право рецидив злочинів цікавив з двох точок зору:

власне для визначення кола діянь, які є особливо небезпечними в зв'язку з їх вчиненням особами, які раніше були засуджені за вчинення злочинів (загальний і спеціальний рецидив);

для визначення кола злочинів, кількість і послідовність вчинення яких давала підстави визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (особливо небезпечний рецидив).

Потреба у вирішенні питань належності злочинів для визнання їх особливо небезпечним рецидивом відпала після скасування у кримінальному законодавстві фігури особливо небезпечного рецидивіста, яка була анахронізмом тоталітарної епохи. Таким 4ином нині правомірно вести мову про такі види рецидиву злочинів;

загальний рецидив;

спеціальний рецидив;

пенітенціарний рецидив;

рецидив тяжких І особливо тяжких злочинів.

Автори підручника «Кримінальне право України. Загальна частина» виділяють також простий і складний види рецидиву. При цьому під простим рецидивом розуміється наявність в особи двох судимостей, а під складним — три і більше судимостей. Вбачається, що в принципі така класифікація може мати місце, хоча термін, використаний для визначення його вищого рівня («складний»), не є вдалим. Цей вид характеризує систему поведінки особи, і тому більш вдалим для його визначення був би термін «системний».