Supplement 3. Statistics concerning the judicial activity

ofthe EU Civil Service Tribunal..................................................... 306

LIST OF SOURCES.................................................................................................... 308

ANNOTATION............................................................................................................ 352

Присвячується моєму батькові — Комарову Вячеславу Васильовичу

-.......... Вступ

Глобалізаційні процеси у світі набувають все більшого поширення та об'єднують все більше держав. Європейський Союз являє собою унікальне міжнародне утворення, яке об'єднало єдиною загальноєвропейською ідеєю 27 держав Європи. Він привертає до себе увагу не тільки масштабністю, але й тим, що набув унікальної інституційно-правової природи, створивши свою власну правову систему, яка виступає складовою частиною правових систем держав-членів. Вагомий внесок у створення та розвиток цієї правової системи sui generis зробив Суд Європейського Союзу (далі — Суд ЄС). На Суд ЄС покладено завдання забезпечувати дотримання права при тлумаченні та за­стосуванні установчих договорів, а це означає, що Суд ЄС своїми рішеннями забезпечував та продовжує забезпечувати прогресивний розвиток права Єв­ропейського Союзу та його принципів, а також їх єдність.

Сучасна Україна прагне набути членства в Європейському Союзі. Це один з пріоритетних напрямів державної політики України, що підтверджується прийняттям Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації за­конодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 р. та низкою інших нормативних актів. Україна підкреслила важливість адаптації національного законодавства до рішень Суду ЄС, які виступають джерелами acquis communautaire ЄС. Вироблення успішної стратегії із вхо­дження України в правове поле Європейського Союзу багато в чому залежить від досконалості вивчення діючої правової системи Союзу та практики вті­лення права ЄС у життя, чим безпосередньо і опікується Суд ЄС. З цієї точки зору актуальним є дослідження юрисдикції Суду ЄС та сфери його юрисдик-ційних повноважень.

У зв'язку з постійними реформами Європейського Союзу та його уста­новчих договорів, беручи до уваги поетапне розширення його членського складу, становить інтерес дослідження генезису юрисдикції Суду ЄС, її при­роди, видів та перерозподілу юрисдикції між національними судовими уста­новами держав — членів Союзу та безпосередньо Судом ЄС, вивчення роз­поділу юрисдикції на наднаціональному рівні між судовими ланками Євро-

пейського Союзу. Потребують уваги також теоретичні та практичні проблеми, які виникають при використанні механізмів судового захисту в Суді ЄС та механізмів взаємодії Суду ЄС із національними судовими установами дер­жав — членів Союзу у судовій сфері, практики Суду ЄС та її впливу на інте­граційний правопорядок та національні правові системи тощо.

Стан теорії права ЄС підтверджує, що проблеми юрисдикції Суду ЄС явно недооцінені і не були предметом спеціальних наукових досліджень. У західній європейській науці ця проблематика відображена певним чином в аспекті вивчення загальних питань права ЄС (Д. Вает, С Везеріл, Л. Вудз, А. Дашвуд, Д. Лейсок, Дж. Стейнер, Т. Хартлі та ін.). Є також декілька фундаментальних робіт, у яких ця проблема зачіпалась фрагментарно (К. Альтер, Б. Арнул, Д. Артс, Г. Берб, Г. де Бурка, Дж. Вейлер, Р. Дехаус, Ф. Джейкобе, У. Бверлінг, М. Каппеллетті, П. Крейг, К. Ленаертс, Н. Нюваль, X. Расмуссен, А.-М. Сло-тер, А. Стоун Світ, Т. Трідімас, К. Хардінг, М. Шапіро, Дж. Шо та ін.).

У Центральній та Східній Європі проблематика юрисдикції Суду роз­глядалась також доволі обмежено (Л. М. Бнтін, М. Л. Бнтін, С. В. Глотова, А. Я. Капустін, С. Ю. Кашкін, М. В. Крівова, І. С. Марусін, Б. М. Топорнін та українські науковці: Т. М. Анакіна, О. Андрійчук, М. В. Буроменський, І. А. Грицяк, М. М. Микієвич, О. М. Москаленко, В. І. Муравйов, Р. Петров, О. Я. Трагнюк, Р. Б. Хорольський та ін.).

Виходячи із загальновизнаної ролі Суду ЄС, цілком очевидним є важли­вість наукового осмислення і дослідження проблем, що пов'язані з діяльністю Суду ЄС як органічного елемента інституційної системи ЄС, головним за­вданням якого є забезпечення дотримання права при тлумаченні та застосу­ванні установчих договорів. При цьому визначальним є дослідження юрис­дикції Суду ЄС як системи специфічних повноважень, що характеризують його компетенцію у різних аспектах: сфери відання судової влади, предмета судового розгляду та предмета судової діяльності, інстанційної побудови су­дової системи ЄС, процесуальних форм реалізації.

Очевидно, що такий підхід потребує дослідження та теоретичної роз­робки проблем реалізації юрисдикції Суду ЄС у цілому, визначення меж та характеру цієї юрисдикції, що дасть можливість виявити певні тенденції роз­витку інституційної та судової системи ЄС у цілому.

У цьому методологічному контексті та в межах предмета монографічно­го дослідження виникає також необхідність здійснити дослідження природи та генезису юрисдикції Суду ЄС у зв'язку з реформами спочатку Європейських співтовариств, а потім і ЄС та виявити існуючий обсяг юрисдикції Суду, за­кріплений в установчих договорах та інших джерелах права ЄС, та провести класифікацію юрисдикції Суду ЄС, яка відбиває роль Суду у становленні механізмів судового захисту. Принципове значення мають і процесуальні форми реалізації юрисдикції Суду ЄС, сутність та характер рішень Суду ЄС

з точки зору доктрииальиого та практичного підходів та впливу рішень Суду ЄС на інститути, право, принципи Союзу, механізми інституційних балансів та захисту прав приватних осіб, які виробив Суд ЄС, а також механізми коо­перації Суду ЄС з національними судовими установами держав — членів ЄС, метою якої є встановлення і розвиток інтеграційного правопорядку.

У монографії юрисдикція Суду ЄС як самостійний предмет наукового дослідження інтерпретується з точки зору єдності її сутнісних та процесуаль­них компонентів — власне компетенційних повноважень Суду ЄС та проце­суальних форм реалізації. Такий підхід відбиває концептуальні підстави та концептуальну єдність роботи в цілому.

З урахуванням визначеного концепту доводиться, що юрисдикція має комплексний характер і визначає судову компетенцію у різних вимірах: сфери функціонування судової влади, предмета судового розгляду, інстанційної по­будови судової системи, а також наявності належних процесуальних форм її реалізації, дотримання яких має конститутивне значення в механізмі реаліза­ції юрисдикції (такими процесуальними формами виступають судові прова­дження та судові рішення).

Обґрунтовується феноменологічне значення юрисдикції як ознаки стату­су Суду ЄС в аспекті її реалізації з точки зору інституційної, правової систе­ми ЄС. Констатується, що юрисдикція відбиває не лише статусні засади ді­яльності самого Суду, але й модель інстигуційного балансу (рівноваги) в ЄС, оскільки фундаментальне значення юрисдикції полягає в тому, що вона стала своєрідним інструментом гармонізації повноважень інститутів та органів ЄС. Що стосується правової системи та правопорядку, то феноменологічне зна­чення юрисдикції визначається тим, що при її здійсненні Суд дає тлумачення принципів права ЄС, наукових доктрин тощо, що в цілому відбиває суттєвий чинник європейської інтеграції — acquis communautaire.

Виокремлюється такий аспект правової системи ЄС, як стандарт судово­го захисту, який охоплює не лише модальні ознаки самої правової системи, але і певний стан правореалізації через здійснення юрисдикційних повнова­жень Суду ЄС. Це дало можливість здійснити доктринальне обгрунтування наявності в правовому полі ЄС фактично різних стандартів судового захисту, тобто такого явища, як правова фрагментація. Раніше це явище проявлялося в різному регулюванні опор ЄС, яке потенційно призводило до дисбалансу правових механізмів забезпечення функціонування ЄС та можливості оскар­ження легітимності тих чи інших рішень щодо імплементації або застосуван­ня актів ЄС у сферах Другої та Третьої опор приватними особами. Зараз, після вступу в силу Лісабонського договору, правова фрагментація дещо ні­велювалася, але все ж проявляється в різному регулюванні певних видів правовідносин. Крім того, аналіз цього явища дав можливість простежити

діяльність Суду ЄС, яка спрямована на зменшення наслідків правової фраг­ментації для приватних осіб.

На підставі аналізу первинного обсягу юрисдикції Суду доводиться, що вона була новаторською порівняно з юрисдикцією інших існуючих на той час міжнародних судових установ, а в подальшому стала фундаментом для роз­витку та модернізації не лише судової юрисдикції, але й судової системи в цілому. Що стосується власне Суду ЄС, то він є міжнародним судом, але з притаманними лише йому атрибутами — поєднанням рис як міжнародних, так і національних судових установ (федеральних, конституційних, адміні­стративних судів тощо).

Феномен європейської інтеграції розглянуто в площині кооперації Суду ЄС та національних судів, оскільки хоча інституційно національні суди не є елементом судової системи ЄС, але функціонально вони забезпечують без­посереднє застосування права ЄС, а у механізмі кооперації разом із Судом ЄС виконують двоєдину роль, що приводить до гібридизації європейського пра­ва з національним правом у різних сферах правового регулювання.

Інституційна система ЄС розглядається як своєрідна організаційна струк­тура, покликана розвивати європейську інтеграцію, специфіка якої виража­ється в певному змішанні повноважень виконавчої та судової гілок влади, а також у незакріпленому поділі повноважень між наднаціональними євро­пейськими та національними рівнями врядування.

Численні реформи Європейських співтовариств га ЄС детермінують ко­рекцію поглядів на місце Суду в інституційній системі ЄС, при тому що специфічні структурно-функціональні зв'язки Суду та інших інститутів ЄС становлять основу моделей інституційних взаємовідносин. У цьому відно­шенні очевидно, що найхарактернішою ознакою, яка притаманна діяльності Суду, є, так би мовити, судовий активізм, який відбиває його роль в інститу­ційній системі ЄС. Суд займає чільне місце серед інститутів ЄС і є по суті функціональним неполітичним органом із виключною юрисдикцією, визнання обов'язковості котрої віднесено до безперечних умов членства в ЄС.

В умовах досить активного розвитку науки та теорії права ЄС відчуваєть­ся явна недостатність уваги до процесуальної проблематики, питань теорії процесуального права ЄС. Проблема юрисдикції Суду ЄС є ключовою у цьо­му відношенні, оскільки виявилася можливість «розширити» процесуальну проблематику, тому що юрисдикція Суду ЄС реалізується в судових прова­дженнях та рішеннях Суду, відбиває ресурс судової влади і тим самим стає елементом права ЄС та інтеграційного правопорядку.

У роботі доводиться, що на формування інтеграційного правопорядку суттєвий вплив мала юрисдикція самого Суду, який розвивав концепції прямої дії, верховенства права Співтовариства та відповідальності держав-членів при недотриманні інтеграційного права. Особливо знаковим стала наявність та-

кого правового режиму установчих договорів, який надає певні права та на­кладає обов'язки на приватних осіб на території Союзу, у результаті чого приватні особи стали відігравати активну роль у реалізації права ЄС у межах національних правових систем.

У доктрині права ЄС досить грунтовно досліджувалися проблеми право­порядку ЄС. Симптоматично, що центральним та визначальним началом у формуванні інтеграційного правопорядку неформально стала юрисдикція Суду ЄС, який розвивав концепції прямої дії, верховенства права ЄС та від­повідальності держав-членів за недотримання інтеграційного права. По суті, саме діяльність Суду забезпечила якісні трансформації правової системи ЄС. Суттєвим аспектом такої трансформації є те, що установчі договори Союзу встановлюють правовий режим, який надає певні права та накладає обов'язки на приватних осіб, які перебувають під юрисдикцією Союзу. Особливо зна­чущим є те, що приватні особи стали відігравати активну роль у реалізації права ЄС у межах національних правових систем.

В останні роки спостерігається активна тенденція посилення інтеграції в судовій сфері в цілому завдяки ефективності наявної практики захисту прав приватних осіб та у сфері становлення транснаціональних правил судочинства. При цьому національні суди залишаються процесуально автономними, а на­ціональне процесуальне право досить сильно відбиває національні традиції. Разом із тим цікавим науковим фактом є те, що у процесуальних системах існують норми, які є нейтральними з точки зору традицій і правової культури, а отже, виникає можливість певної уніфікації і тому національні процесуаль­ні норми стають об'єктами контролю з боку Суду ЄС.

Робота містить дослідження механізмів судового захисту в межах ЄС, яке грунтується на вивченні широкої практики Суду ЄС, і дає можливість для вивчення проблем діяльності судових органів ЄС та всієї інституційної сис­теми Союзу.

Монографія підготовлена на основі кандидатської дисертації авторки «Юрисдикція Суду Європейських співтовариств». У ній значно розширені наукознавчий, емпіричний матеріал, практика Суду ЄС, що неможливо було в межах дисертації, хоча основні концепції, методологія дослідження та на­укова новизна відбивають зміст дисертаційної роботи. Крім того, монографія повністю враховує суттєві реформи, які відбулися в ЄС у зв'язку із набранням чинності 1 грудня 2009 р. Лісабонського договору.

Авторка висловлює щиру подяку своєму науковому керівнику члену-кореспонденту Академії правових наук України, доктору юридичних наук, професору, завідувачу кафедри міжнародного права та державного права за­рубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого М. В. Буроменському за наукову школу, цінні поради та підтримку; рецензентам, які були і опонентами по моїй кандидатській дисертації, — док-

тору юридичних наук, професору М. М. Микієвичу, кандидату юридичних наук, доценту А. Л. Федоровій — за позитивну оцінку дисертації і рукопису монографії та доброзичливість; колективу кафедри міжнародного права і дер­жавного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого — за сприяння у підготовці роботи порадами, заува­женнями, щоденним неформальним спілкуванням.

Особливу вдячність я хочу висловити моєму батькові — академіку На­ціональної академії правових наук України, професору В. В. Комарову, натхненнику і безкомпромісному критику моїх рукописів. З його настанов я добре засвоїла, що вчений — це та людина, яка в першу чергу ставить по­трібні питання, а не дає потрібні відповіді, а наука та педагогічна праця — це невтомна робота та самовдосконалення, що я зрозуміла, будучи студенткою, аспіранткою, викладачем Alma Mater — Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

РОЗДІЛ 1