Тема 12. Розроблення виробничої програми підприємств.

12.1. Особливості розроблення виробничої програми підприємств енергетичної галузі.

12.2. Планування обсягів виробництва продукції в натуральних одиницях виміру для підприємств різних галузей промисловості.

12.4. Планування обсягів виробництва та реалізації продукції у вартісному вираженні.

Особливості розроблення виробничої програми підприємств

Енергетичної галузі.

План виробництва енергії в натуральному вираженні.

Виробнича програма (план виробництва) енергетичного підприємства є основою планування всіх інших планів діяльності підприємства. Для підприємств енергетичної галузі вона розроблюється у вигляді паливно-енергетичного балансу. Цей баланс дає можливість встановити співвідношення між потребою в енергії та потужності та засобами задоволення цієї потреби. Паливно-енергетичний баланс створюється у вигляді взаємопов'язаних часткових балансів: навантаження та потужності; енергії; палива. Тісний взаємозв’язок часткових балансів зумовлює необхідність їх паралельного розроблення. Кожний частковий баланс має витратну та прибуткову частини. Дані паливно-енергетичного балансу є основою для розроблення основного виробництва енергетичних підприємств, що входять в електроенергетичну систему (ЕЕС).

Паливно-енергетичний баланс
Баланс навантаження та потужностей		Баланс енергії		Баланс палива
Прибуткова частина	Витратна частина		Прибуткова частина	Витратна частина		Прибуткова частина	Витратна частина
Робоча потужність	Енергетичні навантаження споживачів Навантаження втрат потужності при передачі енергії Навантаження власних потреб електростанцій Оперативний резерв		Виробіток енергії окремими електростанціями	Споживання енергії Втрати енергії в мережі Витрати енергії на власні потреби електростанції		Види палива (покриття потреби в паливі певного виду)	Споживання палива окремими електростанціями

Рис. 12.1. Характеристика паливно-енергетичного балансу

Послідовність планування потреби в електроенергії та максимумів електричних навантажень наступна:

1. Визначається склад споживачів ЕЕС та їх електроспоживання на основі перевірки та аналізу заявок:

,(12.1)

де Wc – сумарне споживання електроенергії від ЕЕС у відповідності до заявок споживачів; Wi – електроспоживання окремої групи споживачів; n – кількість споживачів.

2. На основі типової кількості годин використання максимуму навантаження окремих споживачів або їх груп визначають сумарний максимум усіх груп споживачів ЕЕС (Р_с.макс):

(12.2)

де Р_{макс і} – максимум навантаження окремих груп споживачів; h_{макс. і} – кількість годин використання максимуму навантаження окремих груп споживачів.

3. Достовірність отриманого максимуму кожної групи споживачів перевіряють по значенню коефіцієнта попиту (k_ci):

(12.3)

де Р`_{макс і} – максимум навантаження окремих груп споживачів, що отриманий на підставі заявок споживачів; N _{уст і} – сумарна встановлена потужність струмоприймачів окремих груп споживачів. Отриманий коефіцієнт спів ставляють з коефіцієнтом попиту за попередні роки. Якщо дані перевірки дають хороші результати, то в подальших розрахунках використовують сумарні максимуми окремих груп споживачів (п.2), що отримані на підставі типової кількості годин використання максимуму навантаження споживачів.

4. Суміщений максимум навантаження споживачів по району(Р_{макс ЕЕС}) ЕЕС визначають коригуючи сумарний максимум навантаження усіх груп споживачів ЕЕС на коефіцієнт, що враховує різний максимум навантаження в часі (k_pi):

(12.4)

5. Суміщений максимум навантаження на затискачах генераторів електростанцій визначають шляхом врахування втрат електроенергії на власні потреби електростанцій та в електричних мережах:

, (12.5)

де – суміщений максимум навантаження на затискачах генераторів електростанцій; Р_{вл.потр.} – затрати електричної потужності на власні потреби електростанцій та її втрати в мережах, %. Втрати електроенергії визначають розрахунковим методом або базовим (за звітними даними за декілька минулих років з необхідним корегуванням).

6. Абсолютний максимум навантаження ЕЕС () визначають за допомогою коефіцієнта переходу від середнього максимуму до абсолютного (k_а). Цей коефіцієнт залежить від структури споживачів електроенергії і коливається в межах 1,03 – 1,08:

, (12.6)

7. Визначається виробництво електроенергії ЕЕС (W_{вир ЕЕС}):

(12.7)

8. Проводять загальну перевірку розрахованих показників за кількістю годин використання максимуму навантаження ЕЕС шляхом співставлення з попередніми періодами:

, (12.8)

Якщо показники, що отримані різними способами близькі, то планування потреби в електроенергії та максимуму навантаження проведено вірно.

Така послідовність планування потреби в електроенергії та максимумів електричних навантажень представляє собою синтезований методом планування. Метод аналогії (базовий метод) передбачає використання фактичних даних за минулі періоди. Наприклад, місячну виробітку електроенергії можна визначити виходячи з річного виробітку електроенергії як добуток його та відповідної частки для даного місяця. Частку виробітку даного місяця отримують за даними звіту.

Планування теплового навантаження та потреби районів ЕЕС в теплі полягає в розробленні балансу тепла стосовно окремих районів теплоспоживання. Планування потреби в теплі діючих споживачів здійснюється за звітними даними за минулі роки з урахуванням зростання теплового навантаження на період, що планується та очікуваних коливань температури зовнішнього повітря. Потребу нових підключень враховують за проектними даними та за питомими нормами теплоспоживання.

Річне виробництво тепла (Q_річн) складається з:

, (12.9)

де – виробіток (витрати) тепла споживачам;

– втрати тепла з теплоносієм;

– втрати тепла у зовнішнє середовище.

Загальне споживання тепла по району тепло забезпечення розподіляють за видами теплоносія та параметрами відборів. При плануванні теплових навантажень необхідно враховувати зв'язок між величиною теплового та електричного навантаження ТЕЦ в розрізі доби. Це пов’язано з тим, що вимушене теплове навантаження ТЕЦ може бути вище, ніж нічний максимум електричного навантаження.

Планування режиму роботи ЕЕС здійснюють після планування потреби в електроенергії та максимумів навантаження. Режим роботи (графіки навантаження) є сполучною ланкою між витратною та прибутковою частинами балансу електроенергії.

Планування балансу електроенергії (прибуткова частина) здійснюють шляхом розподілу поміж окремими електростанціями добових графіків навантаження ЕЕС, що характерні для кожного місяця року.

В результаті розподілу графіків навантаження повинно бути забезпечено: покриття ЕЕС встановлених навантажень; необхідний експлуатаційний резерв; достатня реактивна потужність; достатня пропускна спроможність електричних мереж ЕЕС; робота агрегатів електростанцій в робочій зоні навантажень.

Для ГЕС робота агрегатів в робочій зоні навантажень зводиться до наступних принципів: а) при потужності водотоку більшій або рівній потужності гідроагрегатів добовий виробіток розміщують в базі графіка навантаження ЕЕС; б) при потужності водотоку меншій потужності гідроагрегатів добовий виробіток розміщують в піку графіка навантаження ЕЕС. При цьому частина виробітку, що зумовлена пропуском води до нижнього б'єфу, розміщується в базі графіка навантаження ЕЕС.

Графіки вимушеного навантаження ТЕЦ розміщують в базовій частині. Вільна конденсаційна потужність може бути розміщена в будь-якій зоні графіка навантаження ЕЕС. При її розміщенні враховують умови паливо- та водопостачання електростанцій, економічність агрегатів тощо.

Зона роботи КЕС може бути обрана в будь-якій частині графіка навантаження ЕЕС. При виборі зони враховують: вид палива, ступінь забезпеченості паливом, відстань його транспортування, економічність електростанцій тощо.

Результатом оптимального розміщення електростанцій в добових графіках навантаження ЕЕС будуть графіки навантаження кожної станції для кожного місяця періоду, що планується. Крім того, задача розподілу навантаження ЕЕС поміж електростанціями пов’язана з одночасним розподілом оперативного резерву.

Планування виробітку електроенергії електростанціями ЕЕС.

Основою для планування виробітку електроенергії електростанціями є добові графіки навантаження. Річний виробіток електроенергії електростанцій планують на основі добового виробітку за нормальний робочий день наступним чином.

Спочатку визначають добовий виробіток електроенергії кожної електростанції за площею наданого їй графіка:

, (12.10)

де – добовий виробіток електроенергії кожної електростанції; N_{роб і} – робоча потужність окремої електростанції для певної години доби.

Далі розраховують місячний виробіток електроенергії кожної електростанції. Він визначається як добуток добового виробітку на кількість днів в місяці (n):

, (12.11)

У зв’язку з тим, що окрім робочих днів є дні зі зниженим споживанням електроенергії, підрахований таким чином місячний виробіток по електростанціях ЕЕС буде більше місячного виробітку ЕЕС, визначеного у видатковій частині балансу енергії: < . Різниця між цими величинами складає так званий недовиробіток. Його можна представити як ∆ N_роб. * 24 m, де m – кількість днів у даному місяці зі зниженим навантаженням; ∆ N_роб. – зниження робочої потужності електростанцій у дні зі зниженим навантаженням.

Тоді:

(12.12)

Недовиробіток не обов’язково розподіляти поміж усіма електростанціями ЕЕС. Зазвичай знижують виробіток електроенергії на малоекономічних електростанціях. Заключною частиною планування режимів роботи і виробітку електроенергії є зведення балансу електроенергії в цілому по ЕЕС.

Визначення потреби в паливі.

Потребу в паливі визначають шляхом розроблення паливного балансу. У видатковій частині цього балансу планують витрати умовного палива за місяцями і за рік на основі планових режимів роботи електростанцій та їх витратних характеристик. У прибутковій частині планують для кожного місяця року потребу електростанцій в паливі за видами палива. Потребу в натуральному паливі визначають виходячи із потреби її в умовному паливі (за балансом палива) за допомогою еквівалента переводу умовного палива в натуральне.

При плануванні видаткової частини балансу застосовують характеристики місячних витрат умовного палива електростанції:

(12.13)

де – характеристика місячних витрат умовного палива на виробіток електроенергії на певній електростанції, тонн у. п.; – місячні витрати палива на пуск та холостий хід агрегатів, тонн у. п.; – питомий приріст витрат палива електростанцією з урахуванням поправок на умови експлуатації, тонн у. п. / МВт*год; – виробіток електроенергії електростанцією в місяці, що планується, МВт*год;

(12.14)

де – місячні витрати умовного палива електростанції на тепло, що відпускається споживачам, тонн у. п.; – питомі витрати умовного палива на одиницю тепла, що відпускається споживачам, тонн у. п./ ГДж; – відпуск електростанцією тепла в періоді, що планується, ГДж.

Потім розроблюють паливний баланс ЕЕС у вигляді таблиць, які по кожній електростанції і ЕЕС в цілому відображають: витрати умовного палива на відпуск електроенергії і тепла; надходження умовного палива за його видами (газ, вугілля, мазут тощо).

Після цього складається план паливопостачання по кожній електростанції і ЕЕС в цілому. План відображає витрати натурального палива на основне виробництво та інші потреби, а також об’єм завезення палива по залежності:

(12.15)

де – кількість натурального палива, яку необхідно завезти на електростанцію; – витрати натурального палива електростанції в періоді, що планується; – відповідно залишок натурального палива на початок і на кінець періоду, що планується.

Виробнича програма для теплових електростанцій в натуральному вираженні – це завдання по відпуску електро- та теплової енергії в мережі енергосистеми. Вартісний показник цієї програми – обсяг продукції в оптових цінах розраховується як добуток відпуску електро- та теплової енергії в кВат/годинах та гДж (гКал) на співставні ціни. Крім того, до складу вартісного показника включаються послуги промислового характеру, що надаються стороннім організаціям або власному капітальному будівництву, капітальному ремонту і непромисловому господарству. З виробничою програмою електростанції пов’язані наступні показники: а) готовність електростанції до електричного та теплового навантаження; б) питомі витрати умовного палива на відпущені кВт/годину та гДж (гКал); в) календарний план (терміни) ремонту основного обладнання.

Якщо електростанція обладнана установками різного типу, то виробнича програма встановлюється не тільки по станції в цілому, але й по окремим групам однорідного устаткування. План основного виробництва станції охоплює виробничу діяльність паливно-транспортного господарства, котельні і турбінної установок станції, визначає режим роботи окремих агрегатів, потребу в паливі, техніко-економічні показники установок і електростанції в цілому, баланс натурального палива.

Планування виробничої програми гідроелектростанцій (ГЕС) має певні особливості на відміну від планування цієї програми на теплових електростанціях (ТЕС). Ці особливості зумовлені тим, що виробіток електроенергії на ГЕС залежить від стоку води у річці, який різко коливається в залежності від водності року (багатоводний, середньоводний, маловодний), а також по кварталах і місяцях. Для визначення виробітку електроенергії ГЕС необхідно, перш за все, спланувати величину природного стоку і напору і його розподіл по місяцях і кварталах року і скласти баланс водного господарства. При цьому необхідно володіти методами прогнозу побутового витрачання води, що проходить через створ ГЕС. Один з методів прогнозу – статистичний, коли річне планування виробітку електроенергії на ГЕС здійснюється за допомогою кривих забезпеченості середньорічних витрат, які будуються за даними спостережень за достатньо тривалий період часу. Прийняв деяку величину середньорічного витрачання за плановою нормою забезпеченості, із фактичної кількості років спостережень обирають рік з середніми внутрішньорічними характеристиками витрат. По цьому року розраховують приплив води і його розподіл по місяцях і кварталах і будують гідрограф. Ці дані характеризують прибуткову частину плану водного господарства.

Після цього розраховують середньомісячні (середньо квартальні) величини споживання води на судноплавство (шлюзування), зрошування, водозабезпечення, втрати тощо. Визначають видаткову частину плану водного господарства. Потім за прийнятими у відповідності з експлуатаційними умовами рівнями водосховища за відмітками на перше число місяця визначається роль водосховища в забезпеченні водоспоживання усіх водокористувачів. Вираховуючи із водних ресурсів споживання води та накопичення водосховища, визначають об’єм води, який залишається для роботи ГЕС.

При складанні плану виходять із середніх витрат за певні проміжки часу: при річному плануванні – із середніх за місяць побутових витрат, а при квартальному і місячному плануванні – середніх за декаду. При прогнозуванні стоків в оперативному плануванні використовують більш точні методи короткострокових прогнозів. Вони базуються на періодичних замірах витрат води в декількох верхніх створах – контрольних пунктах, що знаходяться вище греблі.

Важливим моментом в плануванні виробітку електроенергії ГЕС є обґрунтування планової норми забезпеченості стоку. При великій забезпеченості менший виробіток ГЕС повинен компенсуватися виробітком електроенергії на теплових електростанціях. Це означає, що треба передбачити в плані ЕЕС більше палива та грошових коштів. Можливі зміни і в плані ремонтів. При зменшеному виробітку електроенергії на ТЕС, якщо в плані приймається знижена норма забезпеченості (відповідно збільшений виробіток електроенергії), змінюється місце ТЕС в покритті суміщеного графіка навантаження ЕЕС. Вони переміщуються в напівпікову і пікову частини, що пов’язано з погіршенням їх техніко-економічних показників. Оскільки прогнози стоку недостатньо точні, то це створює необхідність при складанні плану виробництва в ЕЕС відпрацьовувати такі ситуації, які можуть виникнути в процесі експлуатації, а також передбачити заходи по усуненню дефіциту потужності і енергії, що можуть виникнути при відхиленнях фактичного забезпечення від планового.

Кількість енергії, що передається і розподіляється електромережевими виробничими підрозділами (підприємствами) є показником, що відображає основну функцію електромереж. Але при роботі мереж без відключення або обмеження споживачів кількість енергії, що передається від електростанції до споживачів не залежить від їх персоналу, не може слугувати показником оцінки його діяльності і не може бути розраховано підприємствами електричних мереж. Для забезпечення нормальної роботи електромереж складаються плани по експлуатаційному обслуговуванню, поточному та капітальному ремонту ЛЕП, підстанцій, кабельних трас, розподільчих мереж тощо. Кількість енергії, що відпускається від кожної електростанції в мережі та розрахунок втрат встановлюється в процесі розроблення виробничої програми ЕЕС.

Планування виробничої програми підприємств теплових мереж не відрізняється по суті від планування роботи електричних мереж. Особливості планування полягають у встановленні нормативних і планових техніко-економічних показників, які характеризують якість тепло забезпечення: втрати тепла, питомі витрати мережевої води на гДж теплового навантаження, питомі витрати електроенергії на перекачування мережевої води. Втрати тепла при плануванні у водяних та парових мережах встановлюють у відсотках від кількості тепла, що поступило до мережі. Планування відпуску тепла споживачам здійснюється в процесі розроблення виробничої програми ЕЕС.

Планування виробничої програми генераторних установок здійснюється шляхом складання енергобалансу установки, який складається в такій послідовності:

1. Плановий виробіток енергії розподіляється поміж групами однотипних агрегатів на основі розподілу між ними планових графіків (з урахуванням планових зупинок окремих агрегатів на ремонт).

2. По кожній групі агрегатів на основі їх витратних енергетичних характеристик визначають витрати палива або первинної енергії.

3. Уточнюють нормальні експлуатаційні умови роботи установок у плановому періоді, що дозволяє зробити поправки щодо витрат палива (первинної енергії) і визначити експлуатаційні витрати.

4. Визначають величину витрат палива (енергії) на пуски і зупинки обладнання.

5. Проводять розрахунки витрат енергії на власні потреби і нормальних втрат енергії поза основними агрегатами.

6. Визначають повні витрати первинної енергії по установці з урахуванням її витрат на власні потреби і втрати.

7. Розраховують корисний відпуск енергії (різницю виробітку енергії і її витрат на власні потреби).

Після цього визначають питомі витрати умовного палива (енергії) на одиницю виробленої і корисно відпущеної енергії, ККД, а також питомі витрати на власні потреби установки.

Складанню виробничої програми генераторної установки передує робота по складанню балансів потужності генераторних установок, що включає: 1) визначення робочих потужностей з урахуванням заходів по їх підвищенню і календарного плану ремонту; 2) визначення експлуатаційних резервів потужності.

 

Планування обсягу реалізації.

Плановий обсяг реалізації продукції в промисловості розраховується на основі планового обсягу виробництва продукції в оптових цінах, зміни залишків нереалізованої продукції на складі підприємства і зміни сум за відвантажену продукцію на початок і кінець періоду, що планується.

Такий підхід до визначення обсягу реалізації буде розглянуто в наступних питаннях цієї теми для підприємств різних галузей промисловості. Стосовно ж підприємств енергетичної галузі він не є прийнятним.

На підприємствах ЕЕС вся продукція (енергія) споживається одночасно з її виробництвом і не може бути готовою продукцією на складі. Але не вся спожита (реалізована) енергія сплачується абонентами у тому періоді, в якому вона споживається. Тому завжди є якась абонентська заборгованість. Зміну залишків цієї абонентської заборгованості необхідно передбачити і в планах.

Вихідними даними для розрахунку планового обсягу реалізації (П_{р . пл.} ) є: шкала тарифних ставок одноставочного тарифу; розрахунки по визначенню споживання енергії за групами споживачів (W_i), які сплачують за енергію по однаковому тарифу (m).

В загальному вигляді підхід (формула) до визначення планового обсягу реалізації наступний:

, (12.16)

де – корисний відпуск електроенергії споживачам;

, (12.17)

де – відпуск електроенергії з шин станцій;

– покупна електроенергія;

– витрати електроенергії на виробничі потреби ЕЕС (котельні, гідроакумулюючі пристрої, електробойлерні);

– втрати електроенергії в мережах.

, (12.18)

де – виробіток електроенергії на станції;

– електроенергія, що йде на власні потреби станції.

– корисний відпуск теплоенергії споживачам;

– середній відпускний тариф на електроенергію;

(12.19)

де – сума добутків кількості електроенергії, що відпущена по кожній групі споживачів і величини тарифу для цієї групи;

– сума добутків кількості електроенергії, що передається в іншу електроенергетичну систему або іншій країні і відповідних тарифів;

– середній плановий тариф на теплоенергію;

– зміна залишків абонентської заборгованості відповідно по електроенергії і теплоенергії за період, що планується;

– обсяг робіт по капітальному ремонту, що виконується господарським способом;

– обсяг послуг,що надаються стороннім організаціям і підприємствам.

Основна частина обсягу реалізації продукції (енергії) залежить не тільки від кількості енергії, що відпущена споживачам, але й від середніх тарифів. Середні планові тарифи можуть відхилятися від середніх планових і звітних за попередні періоди внаслідок змін співвідношень в споживанні окремих груп споживачів і перетоків енергії. Тому для розрахунку планового зростання реалізації для співставлення тобто для того, щоб виключити вплив зміни тарифів, звітні дані обсягу реалізації за попередній період перераховують за середнім плановим тарифом і визначають таким чином базовий обсяг реалізації продукції (П_{р.б .}). перераховуються і залишки нереалізованої продукції (мається на увазі абонентська заборгованість).

Тоді планове зростання реалізації у відсотках визначиться так:

, (12.20)

 

Планування обсягів виробництва продукції в натуральних одиницях виміру для підприємств різних галузей промисловості.

 

Можна виділити наступні загальні схеми (підходи) до планування обсягів виробництва продукції в натуральному вираженні (В_нат):

1 схема: базується на розрахунках балансу потужностей, тобто за основу приймаються наявні потужності підприємства. Така схема, як правило, застосовується для підприємств, що перероблюють промислову сировину.

Планування за цією схемою здійснюється так:

П_доб * Т_еф = П_річн;

П_річн* К_вик = В_нат

 

Якщо потужність діючого обладнання (добова - П_доб, річна - П_річн) менша замовлень, то можливі два варіанти дій:

Ø забезпечення можливості нарощування потужності;

Ø відмова від частини замовлень.

При цьому виробнича потужність може бути збільшена за рахунок модернізації обладнання, шляхом зміни режиму роботи підприємства (збільшення змінності тобто збільшення корисного часу роботи обладнання Т_еф).

Одним з вигідних напрямків збільшення випуску продукції, що намічається в плані, може бути збільшення коефіцієнту використання потужності.

Методи обґрунтування коефіцієнту використання потужності:

1. Нормативний метод, за яким коефіцієнт використання потужності приймається на рівні одиниці.

2. Другий метод базується на коригуванні фактичного показника (коефіцієнта) використання потужностей, тобто К_вик плановий = К_вик в базовому періоді ± відхилення використання потужностей, що плануються. Реалізовується цей метод за допомогою проведення по факторного аналізу використання потужності, який можна представити наступним чином:

К_вик = К_інт * К_екст = , (12.21)

де К_вик – сумарний (змішаний) коефіцієнт використання виробничої потужності;

К_екст – коефіцієнт екстенсивного використання потужності, який характеризує використання потужності в часі і розраховується як відношення планового (фактичного) ()фонду часу використання обладнання до часу максимально можливого (нормативного, );

К_інт – коефіцієнт інтенсивного використання потужності, який характеризує використання потужності по продуктивності і розраховується як відношення потужності планової (фактичної) до потужності максимально можливої (нормативної) .

– простої обладнання в часі, що мають місце або плануються;

– недовикористання потужностей (втрати продуктивності, що мають місце або очікуються).

Факторний аналіз коефіцієнта використання потужностей зводиться до виявлення причин відхилень фактичної продуктивності від нормативної, фактичного фонду часу від ефективного. Після цього плануються заходи по покращанню використання потужності та по кожному з них розраховуються зміни коефіцієнта використання потужності (± відхилення використання потужностей) за рахунок кожного заходу. Таким чином, аналізуючи і , розробляються заходи щодо збільшення виробничої потужності.

2 схема: за основу розрахунків приймається баланс сировини(V_сир.)

Планування за цією схемою здійснюється так:

V_сир* В_их.,% = В_нат

Баланс сировини має дворівневу структуру і включає показники:

1. Джерела надходження сировини:

· власна заготівля;

· залишки на початок планового періоду, що переходять з попереднього року;

· передача сировини із сировинних зон інших підприємств.

2. Напрямки витрачання:

· втрати при зберіганні, транспортуванні;

· планові передачі іншим підприємствам;

· запас для роботи в наступному плановому періоді (залишок на кінець року);

· власні потреби в переробленні в даному плановому періоді.

3 схема: базується на маркетингових дослідженнях ринку, результатом яких є визначення потреби у тих видах продукції, які плануються (V_ринку). Після цього оцінюються можливості підприємства, щодо наявних виробничих потужностей, сировинних ресурсів з урахуванням всіх резервів збільшення їх використання. Якщо наявні ресурси задовольняють потреби ринку, то планові обсяги виробництва затверджуються. Якщо ні – то планується розширення виробничих потужностей, пошук нових сировинних зон з метою забезпечення потреби ринку. Таким чином, основне в цій схемі – однозначно задовольнити потреби ринку.

Схематично вищенаведене можна зобразити так:

	Прічн		Квик
Vринку				Внат
	Vсир		Вих.,%

 

 

Планування обсягів виробництва та реалізації продукції у вартісному вираженні.

На основі плану виробництва продукції в натуральному вираженні розраховується обсяг продукції в оптових цінах (ТП), тобто продукція, що призначена для продажу. Обсяг продукції в оптових цінах може бути розрахований в цінах діючих, а також в цінах порівняльних, які застосовуються для оцінки динаміки цього показника. Загальний принцип розрахунку наступний:

, (12.22)

де і – номер сорту;

– плановий обсяг виробництва і-го виробу в натуральному вираженні;

– оптово-відпускна ціна підприємства і-го виробу.

Якщо обсяг продукції в натуральному вираженні планується в груповому асортименті, то при розрахунках обсягу продукції в оптових цінах застосовуються середні оптові ціни по групі. Середня оптова ціна по групі – це середньозважена ціна за період, що минув, і розраховується так:

, (12.23)

де і – індекс групи;

j – індекс виробу в середині групи.

 

Планування обсягу реалізації продукції.

У відповідності до податкового законодавства реалізованою вважається продукція, стосовно якої відбулася одна з двох подій, що настала раніше: або надійшли гроші за продукцію, або зафіксований факт відвантаження продукції.

Обсяг реалізації, що планується (РП _пл), може бути представлений наступним чином:

РП _пл. = ТП _пл. + З _поч. — З _кін. — В_втр., (12.24)

 

де З _поч. – залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду (на складі, у покупця на відповідальному зберіганні, на шляху проходження);

З _кін. – залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду;

В_втр. – втрати продукції.

 

Залишки плануються укрупнено або аналітичним методом.

 

Основні джерела: [4, 5, 7]

Додаткові джерела: [ 27]

 

Тема 13. Планування науково-технічного розвитку підприємства.

13.1.Зміст, задачі плану і вихідні дані для його розроблення.

13.2. Класифікація організаційно-технічних заходів плану.