Дубогай О.Д. Теоретичні та метадичні аспекти особистісно-орієнтованого підходу у фізичному вихованні дітей

Вирішення питання фізичного вдосконалення та зміцнення здоров’я дітей ефективно відбувається шляхом комплексного розв’язання педагогічних, медичних і соціальних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей дитини в різні вікові періоди.

Чинна концептуальна основа системи шкільного фізичного виховання полягає у формуванні рухової сукупності людини, яка виявляється в оволодінні руховими вміннями і навичками для досягнення визначеного результату з бігу, стрибків, метань. Однак за цим результатом не видно рівня розвитку особистості школяра з його інтересами, потребами, прагненнями. У процесі фізичного виховання не враховується, що показники сили, витривалості, спритності – це тільки зовнішній бік, який не завжди зумовлений внутрішнім психофізичним станом дитини.

Між тим, фізичний розвиток і здоров’я дитини необхідно розглядати у взаємозв’язку з інтелектуальною та соціальною активністю, формуванням її особистості та індивідуальності.

Проблема росту і розвитку дітей, їхнього оздоровлення, створення умов для раціонального режиму дня, правильного співвідношення фізичних і розумових навантажень реально здійснюється на основі особистісно-орієнтованого підходу у вихованні дитини.

Головні цінності особистісно-орієнтованого виховання – дитина, її фізична і загальнолюдська культура. Звідси випливає положення про сутність фізичного виховання як діяльності, що зберігає і фізично розвиває дитину, стимулює її індивідуальне різнобічне вдосконалення.

Мета особистісно-орієнтованого виховання – не сформувати, а знайти, підтримати, розвинути індивідуальність, виховати механізми самореалізації, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення особистості та її взаємодії з іншими особистостями, з природою, культурою, цивілізацією.

Цей підхід спирається, перш за все, на розкриття інтересів самої особистості дитини, необхідність допомогти їй як індивідууму розкрити свій потенціал, внутрішні резерви здоров’я та фізичного стану. Крім того, такий підхід дозволяє кожній дитині самовиразитися, бути поміченою, визнаною.

Особистісно-орієнтований процес будується не лише на врахуванні індивідуальних особливостей вихованців, а, насамперед, на послідовному ставленні до них у процесі навчання і виховання як до особистостей, як до відповідальних і свідомих суб’єктів діяльності. “Не побачивши в дитині чогось цінного і цікавого, властивого тільки їй, педагог, по суті, не може виховувати цю особистість, оскільки в цьому випадку в нього немає точки опори для людського контакту зі своїм вихованцем”, – пише І.С.Кон.

Виховні ситуації, які створюються в рамках особистісно-орієнтованого фізичного виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання фізичного стану і фізичної самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого, здорового життя. А це значить, що треба культивувати ситуації, в яких стосунки з дітьми як у педагогів, так і в батьків будуються на врахуванні не тільки їхньої гідності і права бути особистістю, а й фізичних можливостей.

Особистісно-орієнтоване фізичне виховання дітей має здійснюватися у двох напрямах.

Перший – це переважно соціалізація особистості, яка враховує, в першу чергу, потреби держави і спрямована на максимальну фізичну адаптацію дитини в суспільстві.

Другий – спрямований на максимальне розкриття особистісних фізичних здібностей і задатків дитини з урахуванням індивідуальних особливостей росту і розвитку, основних інтересів до певних видів спорту і фізичних навантажень, рівень психофізіологічних і рухових можливостей організму.

Урізноманітнення змісту занять особистісно-орієнтованою фізичною культурою дає можливість педагогові цілеспрямовано керувати процесом оволодіння дітьми знаннями, вміннями і навичками, тобто процесом їхнього самовдосконалення. Саме фізична культура передається через навички, вміння, знання, а засвоюється через зміст. Якісні характеристики знань, умінь і навичок – один із критеріїв особистісного розвитку дитини.

Встановлено:

 суттєвим чинником завдань фізичного виховання є формування загальної культури, моральності і навичок міжособистісного спілкування;

 однобічне формування лише фізичних якостей негативно впливає на вдосконалення особистості;

 формування особистісно-орієнтованої фізичної культури повинно здійснюватися в межах змістовного, інформаційного й діяльнісного підходів.

Важливо не тільки те, що діти знають про значущість фізичних вправ, основи гігієни, харчування відповідно до здорового способу життя, а й їхня здатність до систематичного і якісного виконання і використання їх у своїй життєдіяльності. Знання, вміння і навички – це, за Сократом, “пошук самого себе у світі”.

16) Андрющенко Тетяна Костянтинівна. Формування ціннісного ставлення до власного здоров'я в дітей старшого дошкільного віку: дис... канд. пед. наук: 13.00.08 / Державний вищий навчальний заклад "Переяслав-Хмельницький держ. педагогічний ун-т ім. Григорія Сковороди". — Переяслав-Хмельницький, 2007. — 268арк. — Бібліогр.: арк. 184-203.