Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна наука

Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна наука

1. Предмет політичної економії.

2. Виникнення і основні етапи розвитку економічної науки.

3. Методи та функції політичної економії.

4. Економічні закони та категорії.

Предмет політичної економії

Економічна наука – наука суспільна. Це значить, що поряд з іншими аналогічними науками вона досліджує зв’язки і відносини між людьми та поведінку людини в суспільстві. Разом з тим, на відміну від соціології та філософії, вона розглядає не суспільство в цілому, а лише сферу його господарського життя, тобто, господарські зв’язки та економічну поведінку людей. Якщо конкретизувати, то економічна теорія займається такими питаннями, як організація і регулювання економіки, ціноутворення та грошові доходи, безробіття та інфляція, бідність та нерівність, надмірні воєнні витрати та забруднення навколишнього середовища й багатьма іншими проблемами суспільних відносин, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ. Але всі ці питання є відображенням головної економічної проблеми – проблеми отримання достатньої кількості благ за мінімуму виробничих затрат.

Справа в тому, що людські потреби практично безмежні, в той час як ресурси, для їх створення, - обмежені. Тому в центрі уваги вчених-економістів – пошук шляхів ефективного використання обмежених (рідкісних) ресурсів у виробництві матеріальних благ для максимального задоволення потреб людей. Це й складає основний предмет економічної теорії.

Таким чином, економічна теорія – це наука про поведінку людей та їх груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні життєвих благ за умов відносної обмеженості виробничих ресурсів.

В економічній теорії виділяються:

· політична економія (вивчення економічних відносин і економічних законів);

· „економікс” (вивчення функціонування ринкової економічної системи).

Також прийнято розрізняти позитивну і нормативну економічну теорію.

Позитивна – досліджує взаємозв’язки економічних явищ, якими вони є: наприклад, „ріст ціни товару, (за інших рівних умов), призводить до зменшення обсягу попиту на нього”. В цьому твердженні немає ніяких нормативних, тобто оціночних суджень, це просто констатація факту. При цьому не говориться, справедливо це чи ні, добре чи погано.

Нормативна економічна теорія ґрунтується на дослідженні того, як повинно бути. Тому тут виносяться оцінки – справедливо це чи несправедливо, добре чи погано, припустимо чи неприпустимо. Наприклад, твердження „нерівність в доходах в ринковій системі ринкового господарства несправедлива” або „ми зіткнулись з неприпустимо високим рівнем безробіття” – типові висновки нормативного характеру. З оцінюючими судженнями постійно доводиться стикатись уряду, державним діячам, розробляючи економічну політику.

Економіка - це будь-яка діяльність людей, пов’язана з забезпеченням матеріальних умов життя.

Економіка як наукова дисципліна складає цілу систему. В цій системі можна виділити два основні напрямки:

1. Економічну теорію, яка є загальнотеоретичною базою для усіх економічних наук.

2. Конкретні економічні науки, які вивчають ті чи інші окремі галузі господарського життя суспільства, наприклад, економіку певної галузі національного господарства, сферу фінансів тощо.

Виникнення і основні етапи розвитку економічної науки

Економічна думка зародилась в давні часи й пройшла довгий і складний шлях становлення та розвитку. Самостійний розвиток економічної теорії почався в епоху зародження капіталізму в середині другого тисячоліття н.е.

Тема 2. Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт.

1. Економічний зміст виробництва.

2. Структура виробництва.

3. Основні фактори виробництва.

4. Суспільний продукт.

Структура виробництва

Структуру суспільного виробництва можна визначати на основі кількох ознак. По-перше, за ознакою створюваного блага (матеріального чи нематеріального). За цією ознакою виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне. Матеріальне виробництво - це те, яке виробляє матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво) і матеріальні послуги (транспорт, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут і ін.). Нематеріальне виробництво – це те, яке створює нематеріальні блага (духовні та інші цінності) і нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове консультування тощо). Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

По-друге, структуру виробництва можна визначати за ступенем віддаленості його результатів від природи. У цьому зв'язку розрізняють виробництво первинне, вторинне і третинне. Первинне виробництво - це те, яке безпосередньо привласнює речовину, дану природою (гірничодобувна промисловість, сільське господарство, лісництво, рибальство). Вторинне виробництво займається подальшою обробкою продуктів первинного виробництва. Воно ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної Промисловості, що створюють засоби виробництва і предмети споживання, а також будівництво. Третинне виробництва – це виробництво, що створює різноманітні послуги, які можуть бути виробничими і особистими.

По-третє, структуру виробництва можна класифікувати і за характером діяльності зайнятих в ньому людей. В цьому випадку поділ здійснюється на основне виробництво, виробничу інфраструктуру і соціальну інфраструктуру. Основне виробництво охоплює галузі матеріального виробництва, які безпосередньо виробляють предмети споживання і засоби виробництва. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво (транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, з також спеціалізовані галузі ділових послуг – інформаційних, рекламних, консультаційних тощо). Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, яке створює нематеріальні форми багатства. Вона включає в себе охорону здоров'я, фізичну культуру, освіту, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв'язок, побутове обслуговування, культуру та мистецтво.

По-четверте, суспільне виробництво можна класифікувати і за фазами відтворення, виділяючи власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Про власне виробництво вже говорилося вище. Розподіл становить собою встановлення частки кожного (трудового колективу, окремої особи тощо) в суспільному продукті. Розрізняють розподіл засобів виробництва, розподіл трудових ресурсів і розподіл предметів споживання. Обмін включає в себе обмін діяльністю і здібностями, обмін засобами виробництва, обмін предметами споживання. Споживання являє собою використання створених благ. Воно поділяється на виробниче і особисте. Виробниче споживання — це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту. Особисте споживання становить собою споживання матеріальних благ і послуг окремою людиною або групою людей. Виробництво, розподіл, обмін та споживання тісно між собою пов'язані і їх слід розглядати як органічне ціле. Проте визначальним серед цих складових виступає виробництво.

 

Основні фактори виробництва

Із сказаного вище можна зробити висновок, що суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого і речового. Особистий фактор виробництва - це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові Колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага. Робоча сила - це здатність людини до праці, тобто це сукупність фізичних і розумових сил людини, які вона пускає в дію, коли виробляє які-небудь матеріальні і духовні блага. Виходить що розвиток виробництва залежить від рівня розвитку самого працівника, передусім його розумових та інтелектуальних здібностей. Здатність людини до праці змінюється під впливом таких чинників, як рівень кваліфікації та освіти, виробничий досвід тощо. Причому з розвитком науково-технічного прогресу, з появою автоматизованого і роботизованого виробництва виникає потреба у більш кваліфікованій та більш освіченій робочій силі. А це означає, що роль особистого фактора не тільки не зменшується, а навіть зростає. Адже в умовах автоматизованого та роботизованого виробництва під контролем окремого працівника перебуває не окремий верстат, а сукупність технологічного обладнання, а інколи і ціле виробництво.

Речовий фактор виробництва - це засоби виробництва, які, як вже зазначалося, включають в себе засоби праці і предмети праці. Засоби виробництва існують у кожному суспільстві, але виступають у різній соціально-економічній формі. Так, при капіталізмі речові фактори, виробництва належать капіталістові і виступають у формі капіталу. Капітал - це не річ, не гроші самі по собі, а певне виробниче відношення, представлене в речі. Суть цього відношення полягає в тому, що, по-перше, засоби виробництва належать капіталістам, по-друге, робітники позбавлені засобів виробництва і вимушені продавати свою робочу силу капіталістам, по-третє, засоби виробництва використовуються для створення додаткової вартості, яку привласнюють капіталісти.

Інакше кажучи, в умовах капіталізму поєднання факторів виробництва можливе лише в результаті купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість життєвих засобів робітника і членів його сім'ї. Як бачимо, при капіталізмі існує економічний примус до праці, до поєднання робочої сили із засобами виробництва. В умовах рабовласницького суспільства мало місце відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва. Воно було можливим тільки тому, що у рабовласницькому суспільстві власник робочої сили (раб) був власністю рабовласника, а у феодальному суспільстві власник робочої сили (кріпак) був особисто залежним від феодала.

Соціально-економічною формою існування засобів виробництва при соціалізмі є виробничі фонди. Виробничі фонди – це засоби виробництва, які перебувають у суспільній власності і виступають матеріальною основою виробництва, мета якого – задоволення потреб усіх членів суспільства. В умовах соціалізму утворюються передумови для прямого поєднання особистих і речових факторів виробництва. Основною такою передумовою є усунення відчуження виробників від засобів виробництва, тобто створення таких умов, за яких носії робочої сили водночас були б і співвласниками засобів виробництва.

В економічній літературі зустрічається і дещо інша класифікація факторів виробництва. В ній особистий фактор називають поняттям "праця", засоби виробництва – поняттям "капітал", природні фактори – поняттям "земля" і діяльність людини щодо організації виробництва – поняттям "підприємницькій талант".

Незалежно від того, як саме класифікуються фактори виробництва і яким способом відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва, в процесі взаємодії вони розвиваються. Цей розвиток обумовлений тим, що, з одного боку, більш досконалі речові фактори вимагають більш якісного особистого фактора: зайняті у виробництві працівники повинні мати більш високий рівень освіти, професійної підготовки, майстерності тощо. З іншого боку, більш якісний особистий фактор створює більш досконалі засоби виробництва.

 

Суспільний продукт.

В межах матеріального виробництва відбуваються постійні зміни. Так, у XVIII ст. у сфері матеріального виробництва (промисловості і сільському господарстві) у нині розвинених країнах світу було зайнято понад 95 % працездатного населення. На початку 2000 р. в США та деяких інших найрозвиненіших країнах у сфері матеріального виробництва було зайнято лише близько 25 % працівників, тоді як в Україні – приблизно 72 %, що свідчить про низький рівень розвитку матеріального виробництва у нашій країні, зокрема про низьку продуктивність праці.

Процес виробництва, що здійснюється за межами матеріального виробництва, отримав назву нематеріального виробництва, або сфери послуг. Єдність і взаємодія матеріального і нематеріального виробництва формує суспільне виробництво.

Розрізняють традиційні (послуги транспорту, зв'язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги та ін.) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні, рекреаційні, рекламні, інформаційні та ін.) послуги. Розмежовують також матеріальні (транспорт, торгівля та ін.) і нематеріальні (освіта, охорона здоров'я тощо) послуги, а в межах останніх виділяють внутрішні блага (дані людині самою природою – здібності до науки, мистецтва та ін.) і зовнішні (дані їй зовнішнім світом – ділові зв'язки, репутація тощо).

Результатом виробництва у сфері матеріального виробництва є сукупний суспільний продукт. За допомогою цього узагальнюючого показника вимірюються результати суспільного виробництва у сферах матеріального і нематеріального виробництва. Його основними формами є ВВП та ВНП.

Необхідний продукт – це частина суспільного продукту, необхідна для відтворення робочої сили нормальної якості, тобто для підтримки її працездатності (на задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, послугах, освіті та охороні здоров'я, культурних потреб тощо), включаючи підготовку нового покоління працівників, які прийдуть на зміну тим, що пішли на пенсію (а, отже, майбутніх працездатних членів сім'ї). Мінімальна величина необхідного продукту визначається мінімумом життєвих засобів, необхідних працівникові для відтворення його робочої сили. У багатьох країнах світу встановлюється державою у формі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу.

Необхідний продукт є категорією безпосереднього виробництва, яка в інших сферах суспільного відтворення втілюється в інших формах. Так, за умов капіталістичного способу виробництва у сфері обміну він набуває форми вартості товару робочої сили, у сфері розподілу – заробітної плати, у сфері споживання – споживання працівником та членами його сім'ї певної сукупності матеріальних благ і послуг.

На макроекономічному рівні величина необхідного продукту з боку речового змісту залежить від обсягів національного доходу, до якого, крім необхідного, входить іще додатковий продукт. Останній є частиною суспільного продукту, створеного працівниками різних сфер суспільного виробництва понад необхідний продукт.

Додатковий продукт виникає в період розпаду первіснообщинного ладу на основі нових знарядь праці, першого суспільного її поділу. Поява додаткового продукту звільнила частину людей від створення засобів фізичного існування і дала їм змогу займатися мистецтвом, наукою, державними справами, сформувала необхідні умови для розвитку людської цивілізації. Водночас вона створила умови для виникнення і посилення майнової нерівності та приватної власності, що базується на чужій праці, тобто поділу суспільства на класи, експлуатації людини людиною.

Так, у феодальному суспільстві додатковий продукт набуває форми феодальної ренти (відробіткової, продуктивної та грошової).

За умов капіталізму додатковий продукт як категорія безпосереднього виробництва у сфері обміну набуває форми додаткової вартості, у сфері розподілу – прибутку (в таких різновидах, як середній прибуток, підприємницький дохід, торговий прибуток, відсоток та ін.). У сфері споживання – капіталістичних інвестицій (якщо йдеться, насамперед, про виробниче споживання), паразитичного споживання капіталістів-рантьє та ін.

Межа виробничих можливостей

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості.

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Закон обмеженості ресурсів стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

 

Графік межі виробничих можливостей

Кожна точка на кривій виробничих можливостей являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Щоб здійснити різні комбінації виробництва інвестиційних ресурсів і споживчих благ, що показані на кривій, суспільство має забезпечити повну зайнятість виробничих ресурсів і повний обсяг виробництва. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і споживчих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва.

Будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад, точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Економічні інтереси

Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у зв’язки, переслідують певні економічні інтереси.

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб.

Економічний інтерес є, перш за все, породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.

В системі економічних інтересів варто виділяти індивідуальні інтереси, класові інтереси, інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави.

Існують різні способи впливу на інтереси людей:

· Позаекономічний примус.

· Економічний вплив на інтереси людини.

· Моральне і матеріальне заохочення трудової активності.

 

Форми вартості

Для розвинутого товарного господарства характерні грошова форма вартості, вираз вартості товарів у грошах. Проте, грошова форма вартості – результат тривалого історичного розвитку.

Теоретично першою формою вартості була проста, або випадкова, форма вартості. Проста форма вартості виражена формулою: Т_х = Т_у. Ця форма вартості називається простою тому, що тут вартість одного товару виражається тільки у вартості якогось одного товару. Перший товар перебуває у відносній формі вартості, тобто виражає свою вартість у споживчій вартості іншого товару, відмінного від його власної натуральної форми. Другий товар має еквівалентну форму, виступає еквівалентом першого товару, служить матеріалом, в якому він виражає свою вартість.

У міру розвитку товарного обміну здійснюється перехід від простої форми вартості до повної, або розгорнутої, форми вартості. Окремий товар починає виражати свою вартість не в якомусь єдиному товарі, а в цілому ряді інших товарів, що можна виразити такою формулою:

де Т_х протистоїть кільком товарам-еквівалентам: Т_А, Т_В, Т_С і т. д.

У міновому відношенні товари, що виступають у відносній формі вартості, служать, у свою чергу, для товару, що перебуває в еквівалентній формі, його еквівалентом. Він виражає в них свою відносну вартість.

Т_х виступає в ролі загального еквівалента, він є тим матеріалом, в якому виражають свою вартість усі інші товари.

На різних етапах історичного розвитку у різних країнах роль загального еквівалента виконували різноманітні товари – худоба, хутро, зерно і т. д.

Грошова форма вартості характеризується тим, що всі товари постійно виражають свою вартість тільки в одному товарі. Оскільки роль загального еквівалента міцно поєднується із золотом, воно стає грошима – особливим товаром, в якому виражають свою вартість усі інші товари. Вартість, виражена в грошах, називається ціною. Ціна є визначений вид мінової відносної вартості.

Всі товари виступають як споживчі вартості, а гроші – як втілення їх вартості. Щоб виразити свою вартість, кожний товар повинен попередньо перетворитися на гроші.

Сутність і функції грошей

Гроші – категорія товарного виробництва.

Чіткого й такого, щоб визнавалося економістами всіх теоретичних шкіл і напрямів, визначення сутності грошей не існує. Раціоналістична концепція пояснює походження грошей як результат угоди між людьми, які переконалися в тому, що для пересування вартостей в обміні товарів необхідна спеціальні інструменти. Ця ідея щодо грошей як угоди безроздільно панувала аж до кінця XVIII ст. С уб’єктивно - психологічний підхід до походження грошей є присутнім у поглядах і багатьох сучасних західних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як штучну соціальну умовність. Американський економіст Дж. К. Гелбрейт вважає, що „закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами – продукт угоди між людьми”.

Більшість західних економістів – дослідників питання теорії грошей – виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі капіталізму – у XVI- XVII ст.) ототожнює їх із благородними металами.

Номіналістична теорія грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, цінність якого визначається державою.

Кількісна теорія грошей стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу.

Відповідно до марксистської концепції гроші є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального еквівалента.

Гроші – необхідна форма руху товарів. Функції грошей, будучи проявом їх сутності, обслуговують ті певні відносини, в які вступають товаровиробники в процесі обміну товарів. Класичні п’ять функцій грошей: міра вартості; засіб обігу; засіб нагромадження; засіб платежу;світові гроші.

Сучасні три функції: гроші – це засіб обігу; засіб створення багатства (нагромадження), міра вартості (масштаб цін, розрахункові гроші).

Функцію міри вартості гроші виконують як уявні в думках, тобто ідеальні гроші. Ціна є грошовим виразом вартості.

Як міра вартості і як масштаб цін гроші виконують дві різні функції. Міра вартості – це суспільна функція грошей. Масштаб цін як функція грошей пов’язаний з необхідністю порівняння різноманітних кількостей золота.

Процес функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов’язаний з реальним міновим процесом, в якому гроші виконують функцію засобу обігу.

Гроші відіграють роль посередника обміну. Товарний обмін набуває форми товарного обороту, а гроші виконують функцію засобу обігу.

Функція грошей як засобу нагромадження грошей (скарбів) полягає насамперед у тому, що цю функцію виконують дійсні гроші, у той час як мірою вартості були ідеальні гроші, а як засіб обігу вони (золото) могли бути заміщені своїми замінниками.

Поряд із нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота і срібла, але не функціонуючих безпосередньо у вигляді грошей.

Функцію засобу платежу. Гроші досить поширені як засіб платежу і поза сферою товарного обігу, як – от при виплаті заробітної плати, при оплаті всякого роду кредитних зобов’язань.

Як засіб платежу гроші можуть бути використані тільки за умови виконання функцій міри вартості, засобу обігу і скарбів.

 

Еволюція грошей

Еволюція грошей являє собою двоєдиний процес. За сучасних умов грошима служать не золоті, а кредитно-паперові гроші. Звичайно золото і сьогодні не втратило спроможність виконувати функцію міри вартості, оскільки воно не загубило своїх властивостей. Але відбулися важливі зміни в зовнішніх умовах функціонування золота як грошей.

Еволюція функції грошей як міри вартості пов’язана з процесом демонетизації золота, тобто втрати благородними металами (сріблом, золотом) грошових функцій.

Міжнародно-правового закріплення демонетизація золота дістала в статуті Міжнародного валютного фонду (МВФ), доповненням до якого від 01.04.78 скасовано офіційну ціну на золото і його вилучено з розрахунків між МВФ і членами цієї організації. У сфері міжнародних економічних відносин золото виконує лише обмежені функції: фонду страхування наслідків інфляції; засобу забезпечення кредитів (для погашення заборгованості за платіжними балансами), а також резерву ліквідних грошових ресурсів.

Під час Першої світової війни золото остаточно зникло з обігу. Це було першим етапом демонетизації золота.

Другим етапом демонетизації золота стало подальше послаблення не тільки фактичного, але й формального зв’язку паперових грошей з офіційним золотим запасом, що тривало до останніх років.

Наступним етапом процесу еволюції грошей став випуск дебет-карток, що дістали поширення завдяки системі автоматичної видачі готівки. Ця система розрахунків за допомогою ЕОМ має назву „ електронні гроші”.

Система електронних грошей включає ряд елементів: автоматизовану розрахункову палату, систему автоматизованого касира і систему терміналів, встановлених у пунктах купівлі товарів або надання послуг. Автоматизована розрахункова палата являє собою мережу банків, пов’язаних єдиним обчислювальним центром.

Ще одним нововведенням банківської технології є смарт-картка (smart – від англ. кмітливий, розумний). Смарт-картка по суті являє собою електронну чекову книжку.

Використання банківських карток дозволяє з’єднати всі банки в одну систему таким чином, що, користуючись персональним комп’ютером, клієнт може проводити розрахунки по картках будь-якого банку будь-якої країни світу.

Нецінові фактори попиту

Попит може змінюватися і під дією нецінових факторів, таких як:

· зміни в грошових доходах населення. Наприклад, ріст доходів збільшує попит на різні товари – меблі, побутову техніку, високоякісні продукти харчування – за всіх можливих цін на них;

· зміни в структурі населення. Наприклад, старіння населення, збільшення кількості пенсіонерів збільшує попит на ліки, медичне обслуговування;

· зміни цін на інші товари, особливо на товари – замінники (субститути). Наприклад, ріст цін на вершкове масло викличе підвищення попиту на маргарин;

· економічна політика уряду. Грошові допомоги, які виплачує держава збільшить попит на товари, які споживає ця група населення;

· зміна переваг споживачів під впливом реклами, моди та ін. Наприклад, збільшення попиту на спортивне взуття у 80-ті роки пов’язано з тим, що серед молоді стало модним носити це взуття щодня.

Малюнок. Зміщення кривої попиту

Відрізняють зміну величини попиту – рух вздовж кривої попиту під дією зміни ціни і зміну самого попиту – зсув кривої під впливом нецінових факторів.

Наприклад, якщо середній доход покупців збільшується, то, за інших незмінних умов, крива попиту D₁ зміститься вправо вгору (мал.) і тому ж рівню ціни Р1 буде відповідати більший рівень попиту (крива D₂).

Інфраструктура ринку

Початково поняття "інфраструктура” означало певну сукупність об’єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше, це поняття почали уживати для характеристики галузей, які зaбeзпeчyють розвиток матеріального виробництва. Поняття „інфраструктура” походить від латинських слів „інфра” – нижче, „структура” – будова.

У „Сучасному економічному словнику” інфраструктура розглядається як „сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей”.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури. Капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об’єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Функціями інфраструктури є:

· Постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами.

· Купівля-продаж різноманітних товарів.

· Забезпечення інформацією учасників ринку.

· Підвищення ефективності роботи суб’єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації.

· Організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин.

· Відображення економічної кон’юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема.

· Сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

До елементів інфраструктури сучасного ринку відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники — окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів.

Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюються за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі, а інших посередників, які пов’язують спеціаліста з покупцями або продавцями, - брокерами. За свої операції брокери отримують винагороду за угодою між зацікавленими сторонам - клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом.

На позабіржовому ринку цінні папери продають із надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), що є прибутком посередником фірми. Об’єкт продажу на позабіржовому ринку – цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій.

Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

Товарна біржа. У п олітекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф’ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90% міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Не спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів.

На біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі відповідними товарами. При ф'ючерсних видах товарообороту продаються право на товар, ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов’язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася).

Із двох видів товарообороту найдинамічніше розвивається ф'ючерсна біржова торгівля.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф’ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укладання термі­нових угод. Операції хеджування – основна сфера діяльності товарних бірж.

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі.