Розділ 3. Дискусії про правову природу господарського права

 

Якщо виходити з сучасних наукових пуб­лікацій Україні, порядок здійснення госпо­дарської діяльності в Україні визначаємо за допомогою норм господарського права, знач­ну частину яких кодифіковано в Господарсь­кому кодексі України [10]. У ст.1 цього Кодек­су зазначено, що він встановлює основні засади господарювання в Україні й регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учас­никами відносин у сфері господарювання.

Незважаючи на таке пряме визначення за­вдань Господарського кодексу України, в юридичній науці тривалий час відбуваються жваві дискусії як щодо самої можливос­ті/доцільності існування господарського пра­ва, так і щодо предмета його регулювання. Головними опонентами в цій дискусії найчас­тіше є, з одного боку, представники науки цивільного права, а з іншого – представники науки господарського права, які звинувачу­ють перших у постійному перешкоджанні становленню господарського права, запере­ченні його самостійного місця в системі віт­чизняного права [15, с.136]. Не підтримуючи в цій дискусії представників жодної зі сторін, від себе додамо, що, на наш погляд, кожен з них у чомусь має рацію, виходячи з усталених нині концепції предмету та метода правового регулювання взагалі та предмета й метода правового регулювання цивільного та госпо­дарського права зокрема. Представники нау­ки цивільного права мають рацію в тому, що суспільні відносини, які регулює господарсь­ке право, власне, нічим принципово не відріз­няються від суспільних відносин, що станов­лять предмет цивільного права. Щодо представників науки господарського права, то з ними можна погодитися в тому, що госпо­дарські правовідносини, які володіють пев­ною специфікою, пов’язаною з їх суб’єктним складом та змістом, дійсно можуть бути від­межовані від цивільних правовідносин.

Водночас зазначимо, що така суперечка триватиме, мабуть, доти, поки буде існувати та визнаватися як провідна концепція поділу вітчизняного права на галузі залежно від пре­дмета й методу правового регулювання, ви­роблена, нагадаємо, наприкінці 30-х – на по­чатку 40-х рр. XX ст. радянськими вченими-правознавцями. У цьому разі йдеться про те, що спираючись на положення зазначеної концепції, не можна чітко розмежувати біль­шість галузей українського права, позаяк кожна з них містить ознаки, властиві іншій. На це, зокрема, зважали ще деякі радянські вчені, як приклад наводячи саме цивільне право. Так, Л.Б. Тіунова в 1987 р. наголошувала на тому, що аналіз конкретних галузей права свідчить, що традиційний критерій їх виді­лення (залежно від виду суспільних відносин) є неприйнятним. На прикладі цивільного пра­ва Л.Б. Тіунова зазначала, що воно регулює не лише майнові, але й особисті немайнові відносини. Водночас значна частина майно­вих відносин відокремлюється зі сфери циві­льного права та опосередковується адмініст­ративним правом. До того ж майнові відносини (деяку їх частину) регулює сімей­не, трудове, колгоспне, земельне, фінансове законодавством. Л.Б. Тіунова ставить запи­тання: Чи можна їх відмежувати від предмета цивільного та адміністративного права навіть щодо соціалістичних відносин? Очевидно, що межі такого давнього, на перший погляд стій­кого предмета цивільного права виявляються нечіткими [22, 63-64]. Вважаємо, що з такою позиці­єю необхідно повністю погодитися, а доказом її обгрунтованості саме є ситуація, що склала­ся навколо розмежування цивільного та гос­подарського права.

Вивчення сучасної наукової літератури, присвяченої з’ясуванню предмета господар­ського права, свідчить, що і серед представ­ників цієї галузі правової науки немає єдності щодо зазначеного питання. Як зауважує А.М. Запорожець, ситуація в цій сфері така, що у глобальних, так би мовити, напрямах визначення загальних тенденцій предмета всі думки одностайні. Проте коли необхідно ви­значити конкретні межі предмета, то щоразу витикають нові пояснення та їх інтерпретації [15, 138]. Досить чітко стан справ із визначенням предмета господарського права описав О.М. Вінник, який вважає, що у вітчизняній юридичній науці стосовно питання про гос­подарське право як галузь права сформували­ся три основні позиції.

Перша з них є негативною. її прихильники (С.М. Братусь, Р.О. Халфіна, Г.К. Матвєєв, ЯМ. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галу­ззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак О.М. Вінник їм заперечує, пояснюючи, що господарські правовідносини не можна розк­ласти на цивільно-правові та адміністратив­но-правові, хоча історичні витоки господар­ського права містить сфера як публічного, так і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний норма­тивний матеріал, що не належить ні до циві­льного, ні до адміністративного права. Одним із таких інститутів, що обумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банк­рутства.

Друга позиція щодо господарського права – позитивна – полягає у визнанні господарсько­го права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, І.Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є спе­цифічним явищем, проте пов’язано з іншими галузями права, наприклад, із цивільним, поза-як, на думку науковців, підпорядковується, скажімо, загальним засадам зобов’язального права, а також із адміністративним, тому що використовує, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми економіки – управління у ву­зькому розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль [4, с.45-46].

На думку О.М. Вінника, третя точка зору найбільш відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, О. А. Пуш­кін, С.С. Алексєєв, Г.В. Пронська) та є, на наш погляд, найбільш поширеною. Відповід­но до неї господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, пов’язані з одним предметом правового регулювання, – госпо­дарською діяльністю. О.М. Вінник наголо­шує, що господарське право, крім запозиче­ного з інших галузей, має досить об’ємний власний (оригінальний) нормативний матері­ал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі й корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного ре­гулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо) [4, с.44]. Подібну точку зору поділяють також автори навчального посібника «Господарське пра­во», виданого під загальною редакцією про­фесора Л.А. Жука, які вважають, що госпо­дарське право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та ре­алізацією продукції, виконання робіт і надан­ня послуг з метою отримання прибутків. На думку науковців, господарське право є ком­плексною галуззю права, що спирається на норми цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, цивільно-пра­вових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, тру­дового права, які регулюють господарську діяльність, а господарське право й найближче до нього за змістом цивільне право співвідно­сяться як загальне та спеціальне. Цивільне право обумовлює загальні основи регулюван­ня майнових та особистих немайнових відно­син, а господарське право конкретизує циві­льно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності [24]. Цей підхід поділяє також С. Батрин, який, запере­чуючи комплексний характер господарського права, наголошує, однак на тому, що останнє є самостійною галуззю права, позаяк виникає як право керівництва, управління економі­кою, виникає на основі торгового права, як стратегічне поєднання відносин з керівництва економікою (вертикальний критерій) та від­носин саморегулювання підприємницької ак­тивності (горизонтальний критерій) на стику публічного та приватного права [6].

Водночас зазначимо, що вищевказаними концепціями розуміння предмета господарсь­кого права не обмежено. Так, наприклад, К.А. Карчевський вважає, що правові відноси­ни, які виникають у сфері здійснення госпо­дарської (підприємницької) діяльності, повин­на регулювати особлива підгалузь цивільного права. Для такої підгалузі вчений пропонує назву «господарське (підприємницьке) право», визначаючи останнє як спеціальну підгалузь цивільного права, що регулює майнові та осо­бисті немайнові відносини, які виникають у процесі здійснення господарської (підприєм­ницької) діяльності та спрямовані на отриман­ня прибутку, досягнення соціальних чи еконо­мічних результатів, грунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності суб’єктів господарювання (під­приємців) із можливістю встановлення зако­ном умов та меж здійснення такої діяльності для забезпечення соціальної справедливості, захисту прав споживачів, інших суб’єктів гос­подарювання, навколишнього середовища та держави [16, с.151-152].

Зміст визначення господарсько­го (підприємницького) права зрештою майже нічим не відрізняється від сформульованих у літературі визначень цивільного права. У де­фініції, запропонованій К.А. Карчевським, йдеться про найголовніші ознаки цивільних відносин (їх майновий та особистісний не-майновий характер), що наштовхує на думку про відсутність будь-яких принципових від­мінностей між цивільним та господарським правом. Однак слід наголосити на тому, що між зазначеними правовими утвореннями ві­дмінності все-таки існують. Узяти хоча б елемент державного регулювання господар­ських відносин, наприклад, у вигляді ліцензу­вання її окремих видів, який, зрозуміло, не можна зарахувати до інституту цивільного права. Отже, на якій саме підставі автор твер­дить, що господарське (підприємницьке) пра­во є спеціальною підгалуззю цивільного пра­ва? Невже цивільне право складається з норм адміністративного права?

Виявлені нами «нестикування» у визна­ченні господарського права, запропоновано­му К.А. Карчевським, тією чи іншою мірою стосуються також усіх інших вищезгаданих концепцій, що є свідченням неможливості знайдення істини щодо зазначеного правово­го утворення за допомогою наявного нині ме­тодологічного інструментарію, який як спад­щину від радянської правової теорії досить часто дотепер використовують сучасні автори без будь-яких «поправок» на сьогодення [16, с.153]. І у цьому плані, як зазначає В. Джунь, наука гос­подарського права не є винятком [14, с.154]. Однак подібний стан справ із встановленням право­вої природи господарського права й напрямів його подальшого розвитку є неприпустимим, позаяк усі ці «наукові негаразди» спричиня­ють виникнення цілком реальних проблем у сфері правотворчості та правозастосування. У такому розумінні надзвичайно слушною є думки С. Батрина, відповідно до якої в кон­тексті динамічного розвитку господарських відносин виникає низка питань, які не можна розглядати в межах протистояння окремих правових шкіл господарників та цивілістів здійснювати обмежений у своїх засадах ана­ліз співвідношення ст.1 Цивільного кодексу України [24] та ст. 1 Господарського кодексу Укра­їни. Кінцеве завдання насправді полягає не в тому, щоб скасувати Господарський кодекс чи досягти поетапного «вихолощення» сутності господарського права. Сьогодні на науковому рівні необхідно забезпечити якість регулюван­ня відносин, що становлять основу розвитку країни [10]. Ми глибоко переконані, що вирі­шення цього завдання не може бути здійснено без ґрунтовного перегляду основ методологіч­ного дослідження господарського права. По­яснімо свою точку зору більш докладно.

Аналіз опрацьованих нами концепцій ро­зуміння поняття та змісту господарського права дозволяє дійти декількох принципових висновків. Так, по-перше, всі дослідники, із працями яких ми мали змогу ознайомитися, опрацьовували проблему правової природи господарського права, без огляду на теорію поділу права на приватне та публічне. По-друге, встановлення меж правового регулю­вання господарського права в усіх без винятку випадках здійснювалося крізь призму концеп­ції предмета та методу правового регулюван­ня, яка є аж ніяк не найкращим здобутком ра­дянської правової науки. По-третє, вивчення сучасного стану й перспектив розвитку гос­подарського права здійснюють майже без врахування історичного та зарубіжного досві­ду становлення й розвитку зазначеного право­вого утворення. Неврахування вищевказаних аспектів є, на наш погляд, єдиною причиною, яка пояснює той факт, що вже впродовж більш ніж півстоліття вітчизняні вчені не спроможні дати відповідь на питання про правову при­роду господарського права. Іноді створюється таке враження, що вся ця ситуація виникла штучно, позаяк вона дає гарний привід для нескінченних «наукових» дискусій, які на­справді не мають жодного теоретичного чи практичного змісту.

Повертаючись до анонсованих вище мето­дологічних проблем, насамперед наголосимо на тому, що більшість із них має історичний характер. Як справедливо зауважує у своїх працях Р.С. Мельник [20], вітчизняна пра­вова наука все ще зазнає потужного впливу радянської правової ідеології. Багато з тих правових концепцій, які «успішно» дотепер існують в українській правовій науці, розроб­лено на підставі заперечення існування пра­вової державності, неможливості визнання приватної особи незалежним від держави суб’єктом права тощо. У зв’язку з цим постає майже риторичне запитання: так невже ці те­орії та концепції можуть існувати у правовій теорії країни, яка проголосила себе демокра­тичною, правовою та соціальною державою? Безумовно, що ні, а отже, пошуки відповіді на питання про правову природу господарського права має бути здійснено, так би мовити, з позиції чистого аркуша, без спроб обґрунту­вання тієї або іншої точки зору з посиланням на праці радянських учених-правознавців, ба­гато з яких, як зазначає К.С. Бельський [3, с.162-176], працювали виключно в межах, дозволених керівними роз’ясненнями Кому­ністичної партії СРСР.

Таким чином, зважаючи на викладене ви­ще, можна впевнено твердити, що на госпо­дарське право в його сучасному стані очіку­ють ґрунтовні перетворення, пов’язані з його поділом щонайменше на дві частини: приват­не господарське право та публічне господар­ське право, – кожна з яких має бути визнана самостійною галуззю українського права.

Висновки

Результати проведеного дослідження дозволили дійти висновків:

1. Господарське право як галузь права є сукупністю норм права, що регулюють відносини, в які вступають підприємства, установи, організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб’єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права. Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

2. Господарське право як галузь права і законодавства має чітко визначений предмет регулювання. Це твердження базується на таких принципових положеннях. Саме в межах фундаментальних суспільних відносин концепція господарського права (як колись, так і тепер) знаходить свій предмет регулювання, виокремлюючи господарські відносини та їх основу – господарську діяльність. Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права та поведінку суб’єктів господарських правовідносин.

3. Визначення правової природи господарсь­кого права не можна здійснити без врахування теорії поділу права на приватне та публічне. На нашу думку недооцінювання цієї аксіоми є найпершим чинником, який заважає розбудові досконалої системи вітчизняного права.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Проблема відмежування і взаємодії господарського права – це проблема не тільки радянського і пострадянського права в Україні. Це загальна проблема сучасного права, зокрема тієї правової родини, з яким уряд України прагне погоджувати законодавство нашої країни. Удосконалювання господарського законодавства вимагає узгодження його норм із нормами інших галузей, із законодавством інших країн.

4. Госпо­дарське право в його сучасному стані очіку­ють ґрунтовні перетворення, пов’язані з його поділом щонайменше на дві частини: приват­не господарське право та публічне господар­ське право, – кожна з яких має бути визнана самостійною галуззю українського права.

Список використаних джерел

 

 

1. Аржанов М. О принципах построения системы советского социалистического права / М. Аржанов // Советское государство. – 1939. – №3. – С. 26-35.

2. Батрин С. Господарське право як самос­тійна галузь права: до постановки питання / С. Батрин // Юридична Україна. – 2010. – № 1. – С. 92-96.

3. Бельский К. С. Полицейское право: ле­кционный курс / К. С. Бельский; под ред. А. В. Куракина. – М.: Изд-во «Дело и Сер­вис», 2004. – 816 с.

4. Вінник О. М. Господарське право: курс лекцій / О. М. Вінник. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.

5. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.

6. Господарське право / За ред, В. С. Щербини. – К.: Юрінком інтер, 2003. – 239 c.

7. Господарське право України: підручник / за ред. В. М. Гайворонеького та В. П. Жушмана. – X.: Право, 2005. – 382 с.

8. Господарське право: Навчальний посібник /Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. – К.: Кондор, 2003. – 400 с.

9. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. – К: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.

10. Господарський кодекс України зі змінами від 14.10.2014 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/436-15.

11. Господарський процесуальний кодекс Украіни: в редакціі від 15.01.2012 [Електроннии ресурс] // Сторінка «Законодавство Украіни» сайту Верховної Ради Украіни. – Режим доступу: http://zakon1.rada. gov.ua/cgibin/laws/main.cginreg=1798. – Ст. 188.

12. Джунь В. Методологічні питання дослі­дження господарського права / В. Джунь // Вісник Академії правових наук України. – 2010. – № 1. – С. 154-168.

13. Елистратов А. И. Основные начала ад­министративного права / А. И. Елистратов. – 2-е изд. – М., 1917. – 294 с.

14. Жук Л. А. Господарське право: навч. посіб. / Л. А. Жук, I. Л. Жук, О. М. Не живець. – К.: Кондор, 2003. – 400 с.

15. Запорожец А. М. К вопросу о содержа­нии предмета и метода хозяйственного права / А. М. Запорожец // Право і безпека. – 2005. – Т. 4. – №5. – С. 136-144.

16. Карчевський К. А. Предмет, метод та поняття господарського (підприємницького права) / К. А. Карчевський // Право і безпека. – 2009. –№2. – С. 151-155.

17. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

18. Мамутов В. К. Господарське законодавство: Навч. посіб – К.: КНЕУ, 2004, -275 с.

19. Мамутов В.К. Хозяйственное право. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 912.

20. Мельник Р. С Деякі нариси з історії формування наукових поглядів на систему вітчизняного права / Р. С Мельник // Право і безпека. – 2010. – № 3 (35). – С 60-65.

21. Скакун О. Ф. Теория государства и права. – Х.,2000.

22. Тиунова Л. Б. Система правовых норм и отраслевое подразделение права / Л. Б. Тиу­нова // Известия вузов. Правоведение. – 1987. – № 4. – С. 63-69.

23. Хозяйственное право / под общ. ред. В. В. Лаптева. – М.: Изд-во «Наука», 1983. – 288 с.

24. Цивільний кодекс України зі змінами від 02.09.2014р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/435-15.

25. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.