Фінансова політика держави та її зміст.

Фінансова політика держави та її зміст.

Фінансова політика – це комплекс державних заходів, і фінансові системи. Основу формування фінансової політики становить визначення завдань і цілей певного етапу соціально-економічного розвитку суспільства та пошук оптимальної моделі розподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва й соціально-економічного розвитку суспільства та вибір найбільш прийнятих економічних відносин, що відображають рух вартості у грошовій формі. Економічний зміст фінансової політики полягає у виборі організаційних і методичних заходів формування й використання фінансових ресурсів згідно з вимогами економічних законів та цілями і завданнями розвитку суспільства. Фінансова політика виражає діяльність держави у формуванні фінансових відносин. Вона реалізується у розподільних процесах між державою та юридичними і фізичними особами. Специфіка фінансової політики проявляється у визначенні системи заходів впливу на діяльність господарських суб’єктів на основі утворення і використання фінансових ресурсів. Фінансова політика являє собою діяльність органів державної влади і державного управління з визначення засад довготермінового й короткотермінового економічного впливу на формування оптимального обсягу фінансових ресурсів, їх найефективнішого розподілу й використання в інтересах соціально-економічного розвитку суспільства. Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. Її реалізація відбувається у процесі фінансового прогнозування й планування, фінансового управління і фінансового контролю. Суб’єктом реалізації фінансової політики є фінансові органи і установи. Об’єктом фінансової політики є процес формування фінансових ресурсів, їх розміщення і використання.

Класичний тип фінансової політики та його характеристика.

Фінансова політика – це комплекс державних заходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи. Виділяють три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний. Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок – невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізмі як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього – обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету. Даний тип фінансової політики передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінансовий механізм використовується для регулювання економіки соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основним інструментом впливу на економіку є державні видатки, які забезпечують формування додаткового попиту, зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць. Державні видатки виступали переважно у вигляді військових витрат, виплат відсотків за державним боргом, його погашенням. Система податків включала найпростіші й найефективніші з погляду стягування непрямі й прямі податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в одному органі – Міністерстві фінансів (Казначействі).

 

Регулююча фінансова політика та її особливості

Фінансова політика - це сукупність державних заходів, що спрямовані на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для виконання державою її функцій.

Регулюючий тип. Внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років XX ст., виникла необхідність перегляду фінансової політики.

В цей період в капіталістичних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики автором якої був Дж. Кейнс (1883-1946рр.).

Основний постулат: необхідно втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки.

Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає переслідувати мету використання фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин, забезпечити повну зайнятість населення.

Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють зменшенню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб'єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Виняткова увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

В цілому кейнсіанська регулююча фінансова політика довела свою порівняльну ефективність в капіталістичних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

На зміну кейнсіанській політиці в 70-х роках XX ст. прийшла неоконсервативна стратегія. Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

Цей різновид фінансової політики, не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу.

Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:

- економічне зростання та зайнятість;

- грошовий обіг;

- валютний курс;

- соціальні фактори економіки;

- структурна перебудова господарства.

Фінансовий механізм за цих умов працює на:

1) скорочення обсягу перерозподілу національного доходучерез фінансову систему;

2) зниження бюджетного дефіциту;

3) стимулювання росту накопичень як джерела виробничогоінвестування.

Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня прогресивності оподаткування.

Слід зауважити, що різноманітні різновиди регулюючої фінансової політики досить тісно пов'язані між собою. Саме тому однакові або схожі інструменти фінансового механізму застосовуються в різних країнах, які використовують як кейнсіанську, так і неоконсервативну системи регулювання, що веде до їхньої конвергенції.

 

Планово-директивна фінансова політика та її зміст

Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку. Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх ко­лишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповіль­нення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансово­го становища держави

У країнах з адміністративно-командною системою проводить­ся планово-директивна фінансова політика.. Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР. Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою ви­соку ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови народного господарства. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансу­вання надзвичайних витрат держави. Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управ­ління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мста такої фінансової політики - досягнення максимальної кон­центрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповід­но до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей на­родного господарства, військові витрати.

 

Грошові реформи та їх види.

Грошова реформа – це перебудова грошової системи країни, яка здійснюється державою з метою впоряд­кування та зміцнення грошового обігу в країні та супроводжується випуском в обіг нових грошових знаків і примусовим вилученням старих. Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином: 1) створення нової грошової системи; 2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо; 3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків. Нерідко грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо. Крім підготовки економічних і організаційних передумов грошової реформи, важливе значення для її успіху має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи. Згідно з світовим досвідом грошових реформ існують наступні методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація. Грошові реформи на основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відновленні стабільності ринку.

 

Фінансова політика держави та її зміст.

Фінансова політика – це комплекс державних заходів, і фінансові системи. Основу формування фінансової політики становить визначення завдань і цілей певного етапу соціально-економічного розвитку суспільства та пошук оптимальної моделі розподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва й соціально-економічного розвитку суспільства та вибір найбільш прийнятих економічних відносин, що відображають рух вартості у грошовій формі. Економічний зміст фінансової політики полягає у виборі організаційних і методичних заходів формування й використання фінансових ресурсів згідно з вимогами економічних законів та цілями і завданнями розвитку суспільства. Фінансова політика виражає діяльність держави у формуванні фінансових відносин. Вона реалізується у розподільних процесах між державою та юридичними і фізичними особами. Специфіка фінансової політики проявляється у визначенні системи заходів впливу на діяльність господарських суб’єктів на основі утворення і використання фінансових ресурсів. Фінансова політика являє собою діяльність органів державної влади і державного управління з визначення засад довготермінового й короткотермінового економічного впливу на формування оптимального обсягу фінансових ресурсів, їх найефективнішого розподілу й використання в інтересах соціально-економічного розвитку суспільства. Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. Її реалізація відбувається у процесі фінансового прогнозування й планування, фінансового управління і фінансового контролю. Суб’єктом реалізації фінансової політики є фінансові органи і установи. Об’єктом фінансової політики є процес формування фінансових ресурсів, їх розміщення і використання.