Стадії нотаріального процесу

Стадійність — це ознака нотаріального процесу, що визначає його динаміку, послідовність здійснення процесуальної діяльності. Стадія нотаріального процесу як його складова частина утворюється сукупністю нотаріальних процесуальних дій, спрямованих до однієї найближчої процесуальної мети, і характеризується просторово-часовими межами, специфічним колом суб'єктів, які мають певні права та обов'язки, властиві саме їм в цій стадії і володіють процесуальними документами, що видаються нотаріусом у даній стадії.

З урахуванням запропонованого визначення в нотаріальному процесі можна виділити такі обов'язкові стадії:

порушення нотаріального провадження;

підготовка до вчинення нотаріальної дії;

розгляд нотаріальної справи по суті та написання нотаріального акта.

Стадія порушення нотаріального провадження складається з подачі заяви і прийняття її посадовою особою, яка вчиняє нотаріальну дію. Прийняттю заяви передує перевірка передумов на вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії та умов реалізації цього права. Стадія порушення нотаріального провадження починається в момент звернення заінтересованої у вчиненні нотаріальної дії особи до нотаріуса або прирівняної до нього особи і закінчується прийняттям рішення про вчинення нотаріальної дії чи про відмову в її вчиненні.

Підстави до відмови у порушенні нотаріального провадження вичерпно закріплені в законодавстві. Так, ст. 49 Закону, п. 31 Інструкції передбачають, що нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у здійсненні нотаріальної дії, якщо:

вчинення такої дії суперечить закону;

дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи прирівняною до нього особою;

з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулася недієздатна особа, особа, цивільна дієздатність якої обмежена, або представник, що не має необхідних повноважень;

правочин, що укладається від імені юридичної особи, не відповідає обсягу її цивільної правоздатності.

Нотаріус або прирівняна до нього особа не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

За своїм характером підстави для відмови в порушенні нотаріального провадження можуть бути розподілені на дві групи. До першої належать випадки, коли в заінтересованої особи відсутнє право на звернення в органи нотаріату (вчинення дій, про які просить заінтересована особа, суперечить закону; правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним в її статуті чи положенні, і т. ін.). Друга охоплює випадки, коли заінтересованою особою не дотримуються необхідні умови вчинення права на звернення в нотаріальні органи (дії підлягають здійсненню іншим нотаріусом чи посадовою особою; із проханням про вчинення нотаріальної дії звернулася недієздатна особа чи представник, що не має необхідних повноважень, і т. ін.).

У стадії порушення нотаріального процесу нотаріусом здійснюються також дії, спрямовані на встановлення особи громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії (ст. 43 Закону), і перевірку дієздатності громадян і правоздатності юридичних осіб, які беруть участь у правочинах (ст. 44 Закону).

Стадія підготовки як самостійна стадія нотаріального процесу має своєю метою створити необхідні умови для правильного вчинення нотаріальної дії і прийняття нотаріального акта. Зміст стадії підготовки складають дії, пов'язані з:

встановленням кола фактів, що мають значення для даної справи;

визначенням кола доказів, необхідних для підтвердження цих фактів;

рішенням питання про склад осіб, що повинні будуть взяти участь у вчиненні даної нотаріальної дії;

забезпеченням представлення всіх потрібних доказів і доведення до відома осіб, заінтересованих у справі, тієї інформації, одержання якої ними від нотаріуса передбачено законодавством;

роз'ясненням особам, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій, їх змісту і значення з вказівкою можливих правових наслідків.

Вирішення питання, пов'язаного із встановленням кола фактів, що мають значення для даної справи, здійснюється з урахуванням норми матеріального права, яка регулює ті відносини, що стануть предметом нотаріальної діяльності.

Цим керується нотаріус при витребуванні документів, що підтверджують цей факт. Наприклад, відповідно до п. 62 Інструкції, документами-доказами, здатними підтвердити право власності на майно, можуть бути:

а) нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, довічного утримання, ренти, дарування, міни;

спадковий договір;

в) свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів;

г) свідоцтво про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);

ґ) свідоцтво про право приватної власності на будинок і т. ін.

У стадії підготовки справи нотаріус зобов'язаний з'ясувати питання про наявність одного з перерахованих документів.

Визначивши коло фактів і доказів, що їх підтвер­джують, нотаріус має з'ясувати коло суб'єктів процесу по даній справі. У першу чергу це заінтересовані особи

7-6-1722 і їх представники. У випадках, передбачених законом, це можуть бути також особи, які підписують угоду замість заінтересованих осіб, що самі цього зробити не можуть. Визначення інших суб'єктів обумовлено матеріально-правовими особливостями конкретної нотаріальної справи. Так, при укладенні шлюбного договору необхідна присутність обох з подружжя.

Найширшим колом суб'єктів характеризуються спадкові справи. Суб'єктами нотаріального процесу по таких справах можуть бути:

спадкоємці;

хранителі, опікуни й інші особи, яким передано на збереження спадкове майно;

відповідні фінансові органи, коли успадковує держава;

свідки, присутність яких необхідна при складанні опису спадкового майна, та ін.

З'ясувавши коло суб'єктів, нотаріус зобов'язаний вжити заходів щодо їхнього оповіщення. Так, згідно зі ст. 63 Закону, державний нотаріус може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення чи повідомлення про це в пресі.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону і п. 8 Інструкції, нотаріус зобов'язаний роз'яснити заінтересованим особам їх права та обов'язки, зміст і значення представлених ними проектів угод. Приміром, при посвідченні договору про відчуження споруджень і будівель сторонам роз'яснюється зміст статей 22 і ЗО Земельного кодексу України. Відповідно до п. 151 Інструкції, при посвідченні довіреності на ведення справи в суді нотаріус роз'яснює довірителю, що уповноважена особа (представник) вправі вчиняти від його імені всі проце­суальні дії. Обмеження повноважень представника щодо вчинення конкретних процесуальних дій мають бути зумовлені в довіреності.

Деякі вчені дії з роз'яснення правового значення і змісту вчинюваних дій відносять до змісту стадії розгляду справи по суті і вчинення нотаріальної дії. Представляється, що така точка зору є необґрунтованою і не сприяє вдосконалюванню нотаріальної практики. Подібне роз'яснення має на меті надання допомоги заінтересованим особам у реалізації своїх матеріальних і процесуальних прав. Тому інформацію про них ці особи мають одержати якомога раніше після початку процесу, тобто на стадії підготовки, оскільки вже з моменту виникнення процесу вони повинні знати свої процесуальні права й обов'язки, щоб мати можливість повноцінно використовувати їх для досягнення своїх цілей.

Здійснивши всі підготовчі дії, нотаріус переходить до розгляду справи по суті і здійсненню нотаріального акту, що закінчується винесенням відповідного процесуального документа — видачею нотаріального свідоцтва чи вчиненням посвідчувального напису. Саме на цій стадії нотаріус зобов'язаний переконатися в тім, що зміст вчинюваних дій відповідає вимогам закону і намірам сторін.

Предметом діяльності нотаріуса на стадії розгляду справи по суті і вчинення нотаріального акту буде аналіз представлених доказових матеріалів, їх дослідження й оцінка, на підставі чого буде зроблений висновок про застосування норм матеріального права й оформлений і виданий відповідний процесуальний документ.

Розглянута стадія складається з кількох частин: підготовча частина; безпосереднє вчинення посвідчувального напису або видача свідоцтва; реєстрація нотаріальної дії.

Зміст підготовчої частини складають дії, пов'язані з встановленням фактичних обставин у справі. З цією метою нотаріус перевіряє надані документи, дає їм остаточну оцінку, робить висновок про юридичні фак­ти, про право або законний інтерес особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Наприклад, при посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству (п. 160 Інструкції). Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна за­начено, кому персонально (прізвище, ім'я, по батькові, найменування юридичної особи) він погоджуєть­ся продати, подарувати, віддати в заставу або з ким обміняти нажите майно чи обговорена ціна продажу, ін­ші умови його відчуження чи застави, нотаріус при посвідченні договору зобов'язаний перевірити дотримання умов, перерахованих у такій заяві (ч. З п. 44 Інструкції).

До змісту підготовчої частини відносять також вчинення дій, що повинні передувати здійсненню нотаріального акту по деяких справах. Так, посвідченню факту неплатежу по чеку передує пред'явлення нотаріусом чека до платежу, видачі свідоцтва про передачу заяви передують направлення заяви адресатові й одержання відомостей про вручення.

У рамках підготовчої частини при посвідченні угод і здійсненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, перевіряється дійсність підписів учасників угод та інших осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії (ст. 45 Закону).

Нотаріально засвідчувані угоди, а також заяви й інші документи підписуються в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, що вчиняє нотаріальну дію. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний під час відсутності зазначених осіб, громадянин повинний особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби чи з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, за його дорученням в його присутності й у присутності нотаріуса угоду, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, вказується у посвідчувальному напису. Угоду не може підписувати особа, на користь якої чи за участі якої вона засвідчується.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, може не вимагати щоразу явки відомих їм посадових осіб підприємств, установ і організацій, якщо він має зразки їх підписів, отримані при особистому зверненні, а справжність їх підписів не викликає сумніву.

Вчинення нотаріального акту полягає:

у видачі свідоцтв:

про право на спадщину;

про право на частку у спільному майні подружжя;

про передачу заяви;

про посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

про прийняття на збереження документів відповідно до прикладеного опису;

про посвідчення факту перебування громадянина в живих та у певному місці тощо.

у видачі виконавчого напису;

у здійсненні посвідчувального напису на

правочинах;

договорах;

боргових документах про внесок грошей на депозит (поряд з видачею квитанції);

чеках про неплатіж;

документах про час їх пред'явлення;

векселі про платіж;

у здійсненні посвідчувального напису про

засвідчення дійсності підпису на документі;

правильність перекладу чи копії документа;

у вчиненні напису про заборону відчуження майна;

у складанні акта опису спадкового майна;

у вчиненні морського протесту;

у складанні акта про протест векселя

у неплатежі;

у неакцепті;

у недатуванні акцепту.

Законодавство (ст. 42 Закону) передбачає можливість відкладення нотаріальної дії у разі:

необхідності витребування додаткових відомостей чи документів від посадових осіб підприємств, установ і організацій;

направлення документів на експертизу;

якщо відповідно до закону нотаріус повинний переконатися у відсутності в заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.

Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії в цих випадках, не може перевищувати одного місяця (ч. 2 ст. 42 Закону, п. 12 Інструкції).

Вчинення нотаріальної дії може бути також припинене за заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися в суд для заперечування права чи факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа. Якщо протягом десяти днів від суду не буде отримане повідомлення про надходження заяви, нотаріальна дія має бути вчинена. У разі одержання від суду повідомлення про надходження заяви заінтересованої особи, яка заперечує право чи факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нота­ріальної дії припиняється до вирішення справи судом (ст. 42 Закону).

Стаття 52 Закону передбачає, що всі нотаріальні дії реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Запис нотаріальної дії здійснюється нотаріусом чи іншим працівником державної нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з приватним но­таріусом, тільки після того, як посвідчувальний напис на документі чи документ, виданий нотаріусом, ним підписані.

Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту реєстрації її в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (п. 25 Інструкції).

Нотаріальні провадження

Нотаріальне провадження є елементом нотаріально­го процесу, що характеризує предметні його ознаки.

Предметом нотаріальної діяльності є справи, що випливають з цивільних (у широкому розумінні) правовідносин, в яких відсутній спір про право і про факт.

Усі перераховані в ст. 34 Закону нотаріальні дії характеризуються, по-перше, загальними властивостями, що дозволяють віднести їхнє вчинення до ведення нотаріату, і, по-друге, особливостями, що зумовлюють можливість поділу їх на відповідні групи. Аналіз за­гальних їх властивостей і дозволяє сформулювати предмет нотаріальної діяльності в цілому, тобто своє­рідну нотаріальну підвідомчість, а дослідження особливостей приводить до необхідності виділення видів нотаріальних проваджень.

Нотаріальне провадження в цілому можна визначити як сукупність процесуальних дій, що здійснюються нотаріусами й іншими суб'єктами нотаріального процесу у певному, закріпленому законом порядку. Тим самим підкреслюється, що форма і порядок вчинення нотаріальних дій мають певну правову врегульованість.

Вид же нотаріального провадження (чи окремі нотаріальні провадження) — це порядок вчинення об'єднаних у певні групи нотаріальних дій, подібних за своєю матеріально-правовою природою, що зумовила процесуальні особливості їх вчинення.

Порядок вчинення нотаріальних дій регламентують загальні і спеціальні правила, дотримання яких є загальнообов'язковим, тому що цим забезпечується правильне і швидке вирішення нотаріальної справи, видання законного й обґрунтованого нотаріального акта.

Зміст нотаріального провадження взагалі, тобто загальний порядок, утворюють основні правила вчинення нотаріальних актів, що діють однаковою мірою поза залежністю від того, який конкретно нотаріальний акт вчинюється. Інакше кажучи, застосування норм загального порядку вчинення нотаріальних дій не залежить від їх характеру і є обов'язковим для всіх випадків. Це стосується правил, що визначають обов'язки нотаріуса:

сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав і в захисті їх законних інтересів;

роз'ясняти права і обов'язки;

попереджати про наслідки нотаріальних дій;

зберігати таємницю вчинених нотаріальних дій;

відмовити у здійсненні нотаріальної дії за підставами, передбаченими у Законі;

встановити особу й перевірити справжність під­писів учасників угоди та інших осіб, що звернулися до нотаріуса;

не приймати документів, що суперечать закону чи містять відомості, які порочать честь і гідність громадян;

відкласти вчинення нотаріальної дії з метою витребування необхідних документів від установ, організацій, посадових осіб або в разі направлення документів на експертизу;

роз'яснити порядок оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії і т. ін.

Крім того, Закон як загальні правила вчинення нотаріальних дій називає:

норми, що регулюють місце і час вчинення нотаріальних дій;

перевірку дієздатності громадян і правоздатності юридичних осіб;

витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій;

вимоги до документів, що представляються для вчинення нотаріальної дії;

вчинення посвідчувальних написів і видачу свідоцтв;

заходи, що вживаються нотаріусами і прирівня­ними до них особами при виявленні порушень закону;

реєстрацію нотаріальних дій;

видачу дубліката нотаріально засвідченого документа.

Кожне з цих правил конкретно розглядається у відповідних главах даного посібника.

Спеціальний порядок нотаріального провадження регламентується стосовно кожної конкретної нотаріальної дії. Процесуальний порядок розгляду різних нотаріальних справ має особливості залежно від пред­мета нотаріальної діяльності при розгляді певної групи нотаріальних справ.

У літературі неодноразово робилися спроби класифікувати нотаріальні дії. Для цього обиралися різні критерії.

Так, В. Н. Аргунов пропонує всі нотаріальні дії розділити на дві великі групи: обов'язкові — якщо реалізація суб'єктивних прав неможлива без їх нотаріального оформлення, і необов'язкові — коли нотаріальні дії відбуваються за заявою громадян і організацій і повністю залежать від їхнього розсуду. Вчиненнячи невчинення таких дій не впливає на реалізацію суб'єктивних прав і слугує лише мірою їх охорони Подібна класифікація, безумовно, має підстави, але не дозволяє виділяти види нотаріального провадження, тому що жодними процесуальними особливостями вчинення обов'язкових нотаріальних дій порівняно з тими, що відбуваються за бажанням громадян, не володіє.

У більш ранніх роботах з питань нотаріату нотаріальні дії класифікувалися за іншими підставами — за їх цілеспрямованістю, змістом, правовим результатом, тобто в зв'язку з тим чи іншим етапом розвитку цивільних правовідносин.

Так, К. С. Юдельсон, класифікуючи нотаріальні дії, виділяє дев'ять груп нотаріальних дій: а) посвідчення угод; б) засвідчення безспірних обставин; в) охоронні дії; г) установлення правового положення відсутнього; ґ) підтвердження майнових прав; д) забезпечення зобов'язань; е) сприяння виконанню зобов'язань; є) забезпечення доказів; ж) примус до виконання безспірних зобов'язань

Не говорячи вже про те, що деяких з перерахованих дій на сьогоднішній день немає в компетенції нотаріату, слід зазначити, що істотним недоліком цієї класифікації є множинність груп нотаріальних дій, а також необґрунтованість віднесення в окремих випадках у ту саму групу різних за своїм змістом нотаріальних дій.

Класифікація має сприяти з'ясуванню змісту і значення всіх нотаріальних дій разом і кожної дії окремо. Визначивши загальний предмет і загальні цілі нотаріальної діяльності, можна виділити окремі цілі і предметну спрямованість конкретної нотаріальної дії.

Нотаріат покликаний охороняти законні права й інтереси громадян і організацій шляхом вчинення нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Рішенню цієї загальної задачі слугують конкретні завдання, що переслідує вчинення будь-якої нотаріальної дії. Тому зміст нотаріальної дії означає не що інше, як окремий предмет діяльності нотаріуса, з урахуванням того, що загальним предметом є безспірні справи.

Найпоширенішою є класифікація нотаріальних дій за їх цілеспрямованістю та змістом. Виходячи з цього критерію нотаріальні дії можна розділити на чотири групи і відповідно виділити чотири види нотаріальних проваджень:

а) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на посвідчення безспірного права;

б) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на посвідчення безспірного факту;

в) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на забезпечення збереження майна і документів;

г) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на надання документу виконавчої сили.

Запропонована класифікація, на наш погляд, може бути визнана найбільш вдалою, оскільки має практичне і теоретичне значення. Вона сприяє, з одного боку, більш глибокому аналізу і пізнанню сутності нотаріальних дій, а з іншого — удосконалюванню процесуального порядку розгляду нотаріальних справ і розробці спеціальних правил їх вчинення.

До групи нотаріальних актів, спрямованих на посвідчення безспірного права, належать нотаріальні дії, пов'язані з видачею свідоцтв: про право на спадщину; про право власності на частку у спільному майні подружжя; про придбання жилих будинків з прилюдних торгів. Об'єктом охорони при здійсненні подібних актів є наявні суб'єктивні права громадян і організацій. При здійсненні нотаріальних дій даної групи нотаріус підтверджує суб'єктивні права громадян, зокрема досягається мета надання вірогідності безспірному праву: спадкування власності на частку у спільному майні подружжя; власності на придбаний з прилюдних торгів жилий будинок. Видані на підтвердження цих безспірних прав свідоцтва надалі можуть бути визнані недійсними тільки в судовому порядку.

До нотаріальних дій, спрямованих на посвідчення і засвідчення безспірних фактів, відносять:

посвідчення угод;

посвідчення факту, що громадянин є живим;

посвідчення факту перебування громадянина у певному місці;

посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

посвідчення часу пред'явлення документів;

посвідчення факту передачі заяв громадян і організацій іншим громадянам і організаціям;

прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів тощо.

До цієї ж групи відносять дії із засвідчення фактичних даних:

посвідчення правильності копій документів і виписок з них;

посвідчення справжності підписів на документах;

посвідчення правильності перекладу документів з однієї мови на іншу;

вчинення морських протестів.

При цьому здійснюється охорона законних інтересів, що полягають у наданні вірогідності і визнанні безспірними певних фактів.

До нотаріальних дій, спрямованих на забезпечення збереження майна і документів, відносять:

вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

видачу свідоцтва виконавцю заповіту;

прийняття документів на збереження;

накладення заборони відчуження жилого будин­ку й іншого нерухомого майна.

Для цих нотаріальних дій загальною ознакою, що їх поєднує, є те, що всі вони спрямовані на забезпечення збереження певних об'єктів.

Четверту групу складають нотаріальні дії, спрямовані на надання документу виконавчої сили:

вчинення виконавчого напису;

вчинення протестів векселів, а також пред'явлен­ня чеків до платежу і посвідчення несплати чеків;

вчинення протестів векселів.

На прохання чекоутримувача нотаріус у разі несплати чека робить виконавчий напис (ч. З ст. 93 За­кону). Таким чином, видача виконавчого напису і протест векселів — це лише різні форми нотаріальних дій з надання безспірному документу виконавчої сили. Виконавчий напис нотаріуса, вексель з оцінкою нотаріуса про протест і чек з написом нотаріуса, що засвідчує несплату чека, не тільки засвідчують факт заборгованості, а й відповідно до закону (ст. З Закону України «Про виконавче провадження») мають силу виконавчого документа.

 

Питання та завдання для самоконтролю

Визначте поняття нотаріального процесу та його характерні ознаки.

Дайте класифікацію суб'єктів нотаріального процесу.

Які стадії нотаріального процесу?

Визначте зміст стадії порушення нотаріальної справи.

Визначте зміст стадії підготовки до вчинення нотаріальної дії?

Визначте зміст стадії розгляду нотаріальної справи по суті?

Які види нотаріальних проваджень існують у нотаріальному процесі? Що є предметом нотаріальної діяльності у цих видах нотаріальних проваджень?

ЛЕКЦІЯ VII