Розподіл повного життєвого потенціалу населення україни на окремі періоди життя

Рік	Життєвий потенціал населення на періоди життя, років
0-14	15-59 (54)	60 (55) +	Загалом
млн чоловіко-років	%	млн чоловіко-років	%	млн чоловіко-років	%	млн чоловіко-років	%
Чоловіки
	216,5	27,1	501,5	62,8	80,5	10,1	798,5	100,0
	223,2	25,2	546,1	61,6	116,8	13,2	886,1	100,0
Жінки
	250,5	27,6	505,1	55,5	153,8	16,9	909,4	100,0
	245,6	22,5	574,9	52,8	269,1	24,7	1089,6	100,0

Часткові потенціали можуть бути обчислені також і на окремі періоди часу. Методи потенційної демографії застосовують при визначенні структури потенціалу для населення, яке бере участь у міграційних переміщеннях. Вікова структура мігрантів має свої особливості й відрізняється від вікової структурі населення у місцях їх входу чи виходу. Серед мігрантів менше дітей і старих, найбільше осіб працездатного віку. У зв'язку з цим як середній потенціал, так і його структура у мігрантів інші, ніж у всьому населенні.

Сучасний аналіз відтворення населення висуває низку методичних проблем, розв'язання яких дозволило б істотно поглибити розуміння процесів демографічного розвитку. Серед них важливе місце посідає аналіз внеску вікової структури у майбутнє зростання населення. Вікова структура населення є самостійним чинником демографічного розвитку, проте дослідження її значення для відтворення населення було розпочато порівняно нещодавно. Найпоширенішими методами оцінки внеску вихідної вікової структури у майбутнє зростання населення є обчислення показників демографічного зростання, ґрунтованих на моделі стабільного та стаціонарного населення, а також розклад коефіцієнта приросту реального населення на дві складові: за рахунок впливу інтенсивності режиму відтворення та вікової структури.

Фундатором теорії потенціалу демографічного зростання є французький демограф П.Венсан, котрий запропонував доповнити характеристики стабільного населення потенціалом демографічного зростання (1945 р.). Подальший розвиток теорії потенціалу демографічного зростання був здійснений Ж.Буржуа-Піша. Істотний внесок в її розвиток зробили Є.М.Андрєєв та С.І.Пирожков, котрі показали, що потенціал населення істотним чином залежить від коефіцієнта природного приросту стабільного населення, відповідного режиму відтворення, й що намагання ігнорувати цей режим призводить до значних викривлень у розрахунках потенціалу демографічного зростання.

Потенціал демографічного зростання. Потенціал демографічного зростання — це показник внеску компонентів відтворення населення в його майбутній приріст за період його стабілізації. Це не тільки важлива й корисна характеристика відповідності вікової структури населення його режиму відтворення, але й легко обчислюваний показник, застосування якого в демографічному аналізі дозволяє збагатити існуючі методики аналізу процесу відтворення методом стабільного населення.

Здійснена С.І.Пирожковим оцінка потенціалу демографічного зростання, ґрунтована на моделі стаціонарного населення, свідчить про завершення у 30-ті роки процесу перебудови режиму відтворення населення України й втрати частини демографічного потенціалу, нагромадженого у віковій структурі. Досліджуючи внесок вікової структури у приріст населення шляхом Розкладу коефіцієнта природного приросту на дві складові — за рахунок впливу інтенсивності режиму відтворення та за рахунок внеску вікової структури, С.І.Пирожков дійшов таких висновків.

Внесок вікової структури у коефіцієнт природного приросту населення країни від кінця XIX сторіччя (1897 р.) і до 1926 року неухильно збільшувався, а в 30-ті роки помітно зменшився. Проте найбільше його абсолютне значення було досягнуте наприкінці 50-х років, коли вікова структура визначала формування коефіцієнта приросту населення України, перекриваючи негативні наслідки впливу його режиму відтворення. Від 70-х років внесок структурного чинника до приросту населення України починає зменшуватися, що свідчить про втрату потенціалу демографічного зростання, нагромадженого у віковій структурі.

Соціологічні методи у демографії. Демографія сформувалася й тривалий час існувала в рамках реєстраційно-описової статистики. Це значною мірою зумовило її методологічні засади та методичні прийоми. Як слушно зауважив А.Г.Вишневський, "впродовж трьохсот років демографію цікавив переважно один з аспектів відтворення населення — фізичне відновлення генерацій, те що й варто було б назвати відтворенням "у вузькому розумінні", причому цікавив головним чином з точки зору виявлення кількісних закономірностей цього процесу". Інформаційною емпіричною базою демографії були й є в першу чергу матеріали державного обліку й реєстрації таких фактів життєдіяльності людей (народження, смерті, шлюби, розлучення, міграція), які доступні безпосередньому спостереженню, реєстрації та аналізу традиційним апаратом математичної статистики.

Починаючи від середини 60-х років поточного сторіччя у практиці демографічного аналізу дедалі ширше використовують соціологічні методи — опитування, аналіз документів, включаючи контент-аналіз, спостереження. Звертання демографів до методів соціологічних опитувань (інтерв'ювання, анкетування, тестування тощо) було викликане постановкою нового фкомплексу дослідницьких завдань, пов'язаних з вивченням соціально-психологічних механізмів, які формують демографічну поведінку. Аналіз потреб, інтересів, мотивації, установок, оцінок, думок з різних аспектів демографічної поведінки — зміни місця проживання, кількості дітей у сім'ї, самоохоронної поведінки тощо — сьогодні не мислимий без використання соціологічних методів.

Їх впровадження в практику демографічного аналізу привело до активного опанування демографами поняттєвого апарату й концептуальних тез соціології та соціальної психології, які збагатили предметну царину демографічної науки. Водночас відбувається адаптація методів соціологічного аналізу до специфіки предмета демографії.

Взаємодія статистичної традиції та соціологічного підходу в демографії, як з'ясувалося впродовж першого ж десятиріччя цього методологічного симбіозу. виявилася складним і суперечливим процесом. Серед демографів виникл⁰ критичне ставлення до адекватності соціологічних методів тим пізнавальний завданням, для розв'язання яких їх почали використовувати. Оцінюючи досвід проведення соціально-демографічних досліджень, відомий російський демограф В.О.Борисов зробив висновок про те, що під виглядом соціологічних опитувань часто-густо подають звичайнісінькі статистичні методи фіксації ознак. "Тільки якщо у традиційних статистичних дослідженнях фіксувались характеристики умов життя, то тепер фіксують висловлювання, але спосіб інтерпретації отриманої інформації залишається традиційним, — пише В.О.Борисов, — якщо раніше демографи на підставі зіставлення умов життя та показників народжуваності гадали про мотиви репродуктивної поведінки, то й.тепер на підставі опитувань думок жінок отриманої інформації вистачає лише для припущень-гадань про справжні мотиви та установки поведінки". Це дуже влучне спостереження.

Відбулося ось що: за зміни предмета вивчення (факти поведінки замінені фактами свідомості) методи їх фіксації та методики побудови запитань не змінилися. Саме тому залишився традиційним спосіб інтерпретації, головною особливістю якого є переважання інтуїтивних умовиводів про механізми репродуктивної поведінки за гострої нестачі емпіричних фактів, необхідних для пояснення цієї поведінки.

У розвитку соціологічного підходу до вивчення демографічних процесів визначальним є не метод опитування (це суто технічний, процедурний аспект), а саме включення царини свідомості як суб'єктивного чинника демографічних процесів до предмета демографічної науки. Усвідомлення цієї обставини мало фундаментальне значення для подальшої долі традиційного методу опитування у вивченні демографічних процесів. Стало очевидним, що метод, який вважали достатньо надійним при обліку кількості дітей, померлих, переїздів та переселенців, виявився сумнівним і ненадійним при врахуванні фактів, які характеризують стан свідомості людей як суб'єктів демографічної поведінки.

Перші ж спроби "статистики думок" стали для демографії початковим щаблем, що веде до емпіричного вивчення царини суспільної свідомості. Врахування думок виявилося не ключем до пояснення проблем демографічної поведінки, як передбачалося на початку, а лише вказівкою на невивченість Царини свідомості як одного з істотних чинників цієї поведінки. Демографія була поставлена перед необхідністю розв'язання нових дослідницьких завдань. Зокрема, необхідно було знайти відповіді на запитання про те, наскільки вірогідна інформація про думки, чому люди гадають так, а не інакше; як їхні Уявлення пов'язані з їхньою реальною поведінкою у найближчому та віддаленому майбутньому, з умовами життя, з соціальним досвідом, культурними ^ національними традиціями; чи можна прогнозувати демографічну поведінку людей на підставі інформації про їхні установки, думки, уявлення.

Одним з найважливіших позитивних результатів першого етапу опанування Демографами соціологічних методів опитування було започаткування методологічної та методичної рефлексії. У зв'язку з використанням методів Соціологічного опитування у вивченні демографічних процесів треба виокремити три головних напрямки їх адаптації й розвитку:

- опанування демографією загальних методологічних принципів соціологічного аналізу та його методів, які мають універсальний характер;

- виявлення специфіки використання соціологічних опитувань стосовно дослідницьких завдань демографії;

- аналіз взаємозв’язків і поєднання пізнавальних можливостей соціологічних опитувань у комплексі методів демографії та соціології.

Якщо фактографічні, поведінкові прояви демографічних процесів фіксовані описовою статистикою, вельми несчисленні, легко доступні для огляду й обмежуються кількісними ознаками, то кількість показників, що характеризують свідомість у царині демографічної поведінки, може бути як завгодно великою й має, як правило, якісні ознаки. При цьому для розуміння механізмів, які формують уявлення про демографічні процеси, необхідні показники, що описують той соціальний контекст, за умов якого перебігають демографічні процеси й без якого інтерпретація даних про демографічну поведінку та соціально-психологічні детермінанти стає неможливою. Йдеться про такі царини соціальної практики, як праця, побут, дозвілля, царина сімейних відносин, освіта та інші.

Розробці опитувального аркуша (анкети) передує формування систем, гіпотез про структуру, механізми й закономірності функціонування й розвитку демографічних процесів та явищ. їх формулюють на підставі попереднього аналізу об’єкта дослідження.

Особливість дослідницької ситуації у демографії полягає в тому, що розробка опитувальника та гіпотетичних суджень стосовно природи досліджуваного об’єкта може бути ґрунтована на обсязі попередньої статистичної інформації, яка дозволяє простежити динаміку демографічного процесу за багато років. Така ситуація є унікальною, позаяк переважна частина соціологічних процесів та явищ такою інформацією не забезпечена. Демографічна статистика істотно полегшує не тільки обґрунтування вибіркових процедур, але й побудову змістовних гіпотез, для перевірки яких може застосовуватися метод масового опитування, й формування концепції такого опитування загалом.

Багато які судження, які інтерпретують статистичні дані, що характеризують сучасну демографічну ситуацію, є нічим іншим, як гіпотезами, що вимагають перевірки різними соціологічними методами, в тому числі методами масового опитування. Нічим іншим, як гіпотезами, є значна частина суджень, що пояснюють причини зниження народжуваності, зафіксовані статистикою. Так, однією з причин зниження народжуваності, на думку багатьох демографів і соціологів, є зниження потреби сучасної сім'ї в дітях. У свою чергу, цей чинник пов'язують з низкою інших пояснювальних суджень, які також мають гіпотетичний характер. Шерег дослідників указує, зокрема, на перебудову економічних функцій сім'ї, на підвищення вимог до якості виховання дітей, на зниження цінності дітей у системі ціннісних орієнтацій сучасної сім'ї тощо.

Гіпотетичний характер цих суджень виявляється у зв'язку з тим, що будь-якому з них може бути протиставлене повністю або частково альтернативне судження, яке є так само правомірним, що й перше, й так само вимагає емпіричної перевірки у соціологічному аналізі. Між тим конкретний зміст, механізм прояву й відображення у свідомості сучасної сім'ї економічних функцій практично не вивчені, а судження про них мають переважно умоглядний характер. В яких конкретних формах і якою мірою реалізується сьогодні тенденція до вимирання колишніх економічних функцій сім’ї у різних соціальних прошарках та групах, якою є реальна їх структура та вплив на демографічну поведінку - всі ці питання ще чекають на спеціальні дослідження.

Однією з найістотніших методологічних проблем використання соціологічних опитувань у демографічному аналізі є врахування відмінностей між розумінням проблеми на рівні наукової, теоретичної свідомості та її відображенням у буденній свідомості широких мас населення. Ці два рівні відображення об'єктивної реальності розрізняються між собою за глибиною розуміння, демографічних процесів та явищ, за своїми цілями та функціями, за мовою та засобами виваження.

Наукова, теоретична свідомість зорієнтована на осягнення сутнісних, системних властивостей об'єктивної реальності, виконує функції їх описання, пояснення й передбачення; має за мету наукове обґрунтування системи прогнозів і демографічної політики; використовує теоретичний поняттєвий апарат і логіку наукового пізнання.

Для буденної ж свідомості царина відображення об'єктивної реальності обмежена повсякденною життєвою практикою, яка зазнає істотного впливу з боку засобів масової інформації та освіти. Тут джерелом оціночних суджень є в першу чергу повторювані життєві ситуації, практичні дії, спосіб життя, індивідуальний досвід та думки найближчого соціального оточення. Результати практичного досвіду фіксують і транслюють у вигляді порад, рецептів, повчань як готові, "стандартні" рішення різних життєвих ситуацій. Для формування й трансляції життєвого досвіду та уявлень використовують побутову повсякденну мову.

Як показують теоретичні та емпіричні дослідження, ці рівні свідомості можуть лише частково перетинатися, а обсяг, зміст і мова суджень про ті самі явища можуть розрізнятися більшою чи меншою мірою. Реальний рівень поінформованості буденної свідомості з приводу досліджуваної проблеми, про міру -й актуалізації у суспільній свідомості можна виявити за допомоги відкритих запитань, включених до запитальників.

Для вивчення співвідношень структур наукової та буденної свідомості у досвіді соціологічних досліджень склалися й успішно використовуються методи вільного, групового та фокусованого інтерв'ю. Дослідник отримує необхідну інформацію для "перекладу" досліджуваної проблеми з мови наукового, теоретичного аналізу на мову повсякденної життєвої практики, в якій і формується відображення цієї проблеми у масовій свідомості. Цей переклад необхідний не тільки для того, щоб забезпечити адекватне розуміння респондентами сенсу запитань, але й для уникнення можливого зміщення структури буденної свідомості як досліджуваної об'єктивної реальності у бік вихідних уявлень автора запитального аркуша, що склалися на рівні наукової свідомості.

Важливим методологічним завданням є визначення меж інтерпретації результатів соціологічного опитування. Вибір запитання як вимірювального інструменту має бути обґрунтований з точки зору його придатності для, вимірювання саме тієї змінної, для якої його сформульовано, а не будь-якої іншої. Особливі труднощі виникають тут при вимірюванні характеристик свідомості: оцінок, думок, суджень, планів поведінки тощо. Тут постають дві групи проблем: труднощі, пов'язані з впливом нормативних уявлень про досліджувану царину поведінки й свідомості, та труднощі, пов'язані з рівнем поінформованості, з рівнем усвідомлюваності досліджуваних явищ. Це -проблеми, універсальні для будь-яких напрямків соціологічного аналізу.

Специфіка демографічних проблем полягає в тому, що вони мають глобальний характер не тільки на макрорівні (природа й населення планети держав, регіонів), але й на мікрорівні (сім'я, особистість). Наприклад, прийняття рішення про народження дитини або про кількість дітей — це водночас і планування способу життя сім'ї та окремих її членів на тривалий період. Зміст конкретного рішення визначає стратегію життєдіяльності сім'ї та індивіда в таких найважливіших царинах соціальної практики, як праця та відпочинок, виробництво та споживання, культура та освіта, бюджет часу та фінансовий бюджет, соціальна активність та соціальні переміщення. Очевидно, що методом соціологічного опитування можна отримати інформацію лише про ті чинники репродуктивної поведінки, які, по-перше, усвідомлюються людьми, по-друге, дістають вербальне вираження у формулюваннях відповідей.

Інтерпретація результатів опитування часто-густо виявляється заважкою без знання рівня поінформованості громадської думки щодо предмета опитування, Тому ще на попередній стадії дослідження необхідно з'ясувати, яка частина досліджуваних проблем знаходить у тій чи тій формі відображення у структурі громадської думки, а яка частина на момент дослідження перебуває поза межами її поінформованості та компетентності.

Рішення людей, пов'язані з вибором того чи того різновиду демографічної поведінки, мають для їхнього життя важливе значення. Вони формуються під впливом безлічі чинників, хоча усвідомлюються останні з різною мірою чіткості, а деякі з них узагалі можуть не усвідомлюватися. Тому при вивченні чинників демографічної поведінки необхідна попередня інформація щодо поінформованості людей про предмет опитування та щодо того, як він відображений у буденній свідомості. Відкриті запитання й тести на поінформованість є необхідним інструментом для визначення меж інтерпретації відповідей на закриті запитання. При цьому необхідно також ураховувати й ту обставину, що спроби проникнення у царину свідомості людей, пов'язану з аналізом та оцінкою мотивів демографічної поведінки, часто-густо викликають ускладнення респондентів при відповідях і зміщення їх вірогідності під впливом захисних психологічних механізмів.

РОЗДІЛ 6