Поняття про рекреаційні ресурси

 

Туризм як галузь господарства має виражену орієнтацію на використання природних і культурно-історичних ресурсів. Це виражається в тім, що він:

Ø викликає міграції людей до місць зосередження туристських ресурсів;

Ø втягує в господарський оборот раніше не використовувані природні комплекси і їхні елементи;

Ø комплексно використовує природні ресурси;

Ø через багатоцільове природокористування пред'являє досить різноманітні вимоги до природних комплексів;

Ø вдало сполучається з іншими видами природокористування - сільським і лісовим господарством, рибальством, охороною природи, гірничодобувною промисловістю, пред'являючи при цьому вимоги до природних комплексів з погляду привабливості, комфортності, розмаїтості й доступності;

Ø існуючи в різних формах і видах, обумовлює неоднаковий обсяг і зміст понять: «природний комплекс», «природні туристські умови», «туристський ресурс»;

Ø здійснює вплив на природу через споживача - туриста;

Ø як жодна інша галузь характеризується зацікавленістю в регулюванні антропогенних впливів на природні комплекси;

Ø є ефективною в економічному плані галуззю господарства через те, праця працівників туризму спрямований не на природу, а прямо на людину, на відновлення його фізичних, психічних і інтелектуальних сил[45].

Найважливішою складовою частиною туристського й рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, під якими розуміються компоненти природного середовища, об'єкти господарської діяльності, що володіють унікальністю, оригінальністю, эстетичною привабливістю, цілющо-оздоровчою значимістю, що можуть бути використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять.

Рекреаційні ресурси впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, на формування рекреаційних районів і центрів, на їхню спеціалізацію й економічну ефективність. Але цей вплив не пряме. Воно опосередується соціально-економічними факторами й, насамперед, обсягом і структурою рекреаційних потреб.

Як природні передумови рекреації виступають, насамперед, природно-територіальні й аквальне комплекси різних рангів, їхні компоненти й окремі властивості, у тому числі такі, як аттрактивність, контрастність і ритм ландшафтів, можливість подолання перешкод, географічна специфіка, екзотичність, унікальність або типовість, розміри й форми природних об'єктів і їхнє візуально-географічне положення.

Слід зазначити, що термін «рекреаційні ресурси» у науковий побут увійшов порівняно недавно. В 60-е рр. минулого століття він у науковій літературі не зустрічався. Очевидно, поява цього поняття варто відносити до 1968-1971 рр. Саме в ці роки Ю. К. Єфремов в одній зі своїх робіт до рекреаційних ресурсів рекомендував відносити місця відпочинку й туризму, мальовничі пейзажі, гарні й декоративні види організмів. У цьому ж році В. Б. Нефедова запропонувала розглядати як рекреаційні ресурси такі елементи природи, як геологічна будова, рельєф, клімат, поверхневі й підземні води, рослинність і ґрунти.

Три роки через Б. Б. Родоман рекомендував відносити до рекреаційних ресурсів тільки ті елементи географічного середовища, які можуть бути використані для відпочинку. Відомий учений А. А. Минц відзначав, що основними критеріями, від яких залежить включення тих або інших елементів природи до складу природних ресурсів, є: технічна можливість, економічна необхідність (потреба) і доцільність використання, а також певний рівень вивченості.

Далі, протягом наступних трьох десятиліть, економісти, географи й учені інших спеціальностей постійно уточнювали зміст цього поняття. Однак, у наукових публікаціях цього років поняттю «природні ресурси», як правило, супроводжує поняття «природні умови».

Для всієї сукупності визначень природних умов досить справедливим може виявитися одне загальне: природні умови – різноманітні природні явища, тіла або природні процеси, істотні на даному рівні розвитку технології виробництва туристського продукту, але безпосередньо що не беруть участь у цьому процесі.

Це значить, природні рекреаційні ресурси, з одного боку, входять до складу природного середовища в якості її компонентів (водні ресурси - частина гідросфери, мінеральні ресурси - частина літосфери), з іншої сторони вони - складова частина соціально-економічного життя суспільства. При цьому, природні тіла, явища, процеси й окремі елементи рельєфу часто виступають те як умови рекреаційної діяльності, те як ресурси. Це має вирішальне значення для розуміння механізму перетворення природних умов у ресурси.

Так, виходячи з визначення «природні ресурси», говорити про кліматичні ресурси зокрема можна лише в тому випадку, якщо відомо тривалість періоду з комфортними для рекреаційної діяльності погодними умовами, що проявляються на конкретній площі. Тільки в цьому випадку ми можемо вважати, що перейшли від поняття «кліматичні умови» рекреаційної діяльності до поняття «рекреаційно-кліматичні ресурси». Наприклад, морський пляж, не будучи попередньо досліджений і оцінений з погляду можливого його використання, є природним об'єктом, елементом ландшафту, однієї з форм рельєфу аккумулятивного берега. Але як тільки фахівці визначили кількість можливих відвідувань цього пляжу протягом літнього періоду (число днів з температурою води +17^ос і вище), даний пляж може розглядатися як рекреаційний ресурс.

Таким чином, природні рекреаційні ресурси – це природні тіла, явища, процеси або окремі елементи рельєфу, які проявляються на певній площі протягом певного часу і які можуть бути використані для цілей рекреації й туризму. Дане визначення справедливо й для культурно-історичних рекреаційних ресурсів (пам'ятники архітектури, історії, етнографії й ін.). До того ж воно не суперечить і визначенню «туристські ресурси», наведеному у Федеральному Законі «Про основи туристської діяльності в Російській Федерації».

На думку П. В. Большаника, при організації відпочинку природні фактори виступають і як умови, і як ресурси відпочинку. Кожне рекреаційне заняття, кожний цикл рекреаційних занять вимагають для свого здійснення відповідних комфортних умов природного середовища (природних факторів). Наявність їх у межах якоїсь території в певний час досить для оцінки можливостей її використання в інтересах одного відпочиваючі.

Якщо ж виникає завдання організації відпочинку для деякої безлічі відпочиваючих, те, насамперед, необхідно знайти досить простору територію, що володіє комфортними умовами. При цьому вона повинна відповідати вимогам стаціонарних установ відпочинку, а саме мати комфортні властивості протягом максимально великого (або, щонайменше, протягом заданого) періоду часу. Тільки в цьому випадку ми вправі вважати, що перейшли від аналізу умов рекреаційної діяльності до аналізу рекреаційних ресурсів (запасів). Тому характеристика рекреаційних ресурсів повинна включати дані про якість природних умов, про площу (або про обсяг), що ці якості характеризують, і про тривалість періоду, протягом якого ці якості проявляються.

Існує група природних ресурсів, які особистої участі в рекреаційному процесі не приймають, а забезпечують нормальне функціонування установ відпочинку (площі для будівництва). Таким чином, під природними рекреаційними ресурсами варто розуміти природні й природно-технічні геосистеми, тіла і явища природи, які мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності й можуть бути використані для організації відпочинку й оздоровлення деякого контингенту людей протягом деякого часу.

Для економічної оцінки важливо визначити можливість використання природних рекреаційних ресурсів. Під прямими рекреаційними ресурсами розуміються ті тіла й сили природи, які безпосередньо сприяють відновленню й розвитку фізичних і духовних сил людини. До них ставляться геоморфологічні, кліматичні, гідрологічні й энергоінформаціонні, флористичні, фауністичні й комплексні.

Опосередковані рекреаційні ресурси впливають на формування прямих ресурсів. До них ставляться ресурси: геологічні, ґрунтові, частково геоморфологічні, энергоінформаціонні, флористичні й фауністичні. Комплексні природні рекреаційні ресурси – це сполучення всіх природних рекреаційних ресурсів, нерозривно зв'язаних між собою потоками речовини й енергії, що мають медико^-біологічну, психоэстетичну й наукову цінність для відновлення духовних і фізичних сил людини[46].

Природні рекреаційні ресурси досить різноманітні. Це вимагає їхньої детальної класифікації. Один із численних варіантів класифікації природних рекреаційних ресурсів приводиться на малюнку 3.2.

Рис. 3.2. Класифікація природних рекреаційних ресурсів

 

При аналізі поняття соціально-історичні рекреаційні ресурси справа стоїть складніше, ніж у випадку із природними ресурсами. Насамперед, необхідно виділити групу культурно-історичних ресурсів – культурні об'єкти, пам'ятники, історичні місцевості, етнографічна розмаїтість і ін. Як рекреаційні ресурси вони можуть розглядатися лише при аналізі їх як засобів задоволення рекреаційної потреби деякої великої кількості людей протягом деякого часу.

Крім того, існують соціально-економічні об'єкти, які в процесі відпочинку виступають те як умови, те як ресурси. Так, населення курортної місцевості виступає як умова рекреаційної діяльності, а частина його, що може бути зайнята в установах відпочинку,(це вже трудові ресурси цього господарства. Рекреаційні ресурси складаються із трьох груп: А - інтенсивно використовувані, Б - екстенсивно використовувані й В - невикористовувані.

Підбиваючи підсумок всьому сказаному вище, П. В. Большанік пропонує розуміти під рекреаційними ресурсами природні, природно-технічні й соціально-економічні геосистеми і їхні елементи, які при існуючих технічних і матеріальних можливостях можуть бути використані для організації рекреаційного господарства. По визначенню, даному рекреаційним ресурсам Т. В. Ніколаєнко до них ставляться компоненти природного середовища й феномени соціокультурного характеру, які, завдяки певним властивостям, можуть бути використані для організації рекреаційної діяльності.

На думку В. А. Квартальнова рекреаційні ресурси – частина туристських ресурсів, що представляє собою природні й антропогенні геосистеми, тіла і явища природи, артефакти, які мають комфортні властивості й споживчу вартість для рекреаційної діяльності й можуть бути використані для організації відпочинку й оздоровлення певного контингенту людей у фіксований час за допомогою існуючої технології й наявних матеріальних можливостей (В. А. Квартальнов, 2003).

Можна зустріти й таке визначення, де під рекреаційними ресурсами розуміється сукупність компонентів природних комплексів і об'єктів історико-культурної спадщини, що формують гармонію цілісності ландшафту, пряме або опосередковане споживання яких робить сприятливий вплив, сприяє підтримці й відновленню фізичного й духовного здоров'я людини (Л. Б. Башалханова, И. А. Башалханов, 2000).

Згідно Н. С. Мироненко, рекреаційні ресурси – це об'єкти і явища природи, результати людської (антропогенної) діяльності, які можна використовувати для відпочинку, туризму й лікування. Вони володіють рядом властивостей. По-перше, вони історичні, тобто можуть видозмінюватися в міру росту рекреаційних потреб, техніко-економічних і соціальних можливостей. Наприклад, стають рекреаційними ресурсами (об'єктами туристського показу) болота, промислові підприємства, стара техніка й устаткування й ін. По-друге, вони територіальні, тобто займають більші площі; відпочинок як соціально-економічне явище вже зараз вимагає територій, майже рівних використовуваним сільським і лісовим господарством. По-третє, мають організуючу роль, сприяючи формуванню особливих рекреаційних пунктів, районів і зон, що мають ту або іншу спеціалізацію, набір рекреаційних підприємств від туристських маршрутів.

Відповідно, виділяють два основних типи рекреаційних ресурсів – природні й культурно-історичні. Під природними рекреаційними ресурсами розуміються природно-територіальні комплекси, їхні компоненти й властивості, такі як привабливість (аттрактивність), контрастність і чергування ландшафтів, екзотичність, унікальність, розміри й форми об'єктів, можливість їхнього огляду. Виділяють наступні групи природних умов організації відпочинку: орографические; гідрологічні; кліматичні (біоклімат); бальнеологічні; комплексні (ландшафтні); приморські; фауністичні й флористичні (більше рідкі).

Історичний^-історичні-культурно-історичні ресурси містять у собі:

§ матеріальні – всі засоби виробництва й матеріальні цінності суспільства (пам'ятники історії й культури, підприємства всіх галузей народного господарства), що можуть задовольняти пізнавальні потреби людей;

§ духовні – досягнення суспільства в суспільний^-суспільнім-громадському-суспільному-державно-суспільнАШу житті, науці, культурі, мистецтві.

Серед культурно-історичних об'єктів провідна роль належить пам'ятникам історії й культури, які відрізняються найбільшою привабливістю й на цій основі служать головним засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Залежно від їхніх основних ознак пам'ятники історії й культури підрозділяються на п'ять основних видів: історії, археології, містобудування й архітектури, мистецтва, документальні пам'ятники.

Пам'ятники історії. До них можуть бути віднесені будинки, спорудження, пам'ятні місця й предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, а також з розвитком науки й техніки, культури й побуту народів, з життям видатних людей держави.

Пам'ятники археології. Це городища, кургани, залишки древніх поселень, зміцнень, виробництв, каналів, доріг, древні місця поховань, кам'яні статуї, наскальні зображення, стародавні предмети, ділянки історичного культурного шару древніх населених пунктів.

Пам'ятники містобудування й архітектури. Для них найбільш характерні наступні об'єкти: архітектурні ансамблі й комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки древнього планування й забудови міст і інших населених пунктів, спорудження цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов'язані з ними добутку монументального, образотворчого, прикладного-декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, приміські ландшафти.

Пам'ятники мистецтва. До них ставляться добутки монументального, образотворчого, прикладного-декоративно-прикладного й іншого видів мистецтва.

Документальні пам'ятники. Це акти органів державної влади й керування, інші письмові й графічні документи, кінофотодокументи й звукозаписи, а також древні й інші рукописи й архіви, записи фольклору й музики, рідкі друковані видання.

До культурно-історичних передумов рекреаційної галузі можна віднести й інші об'єкти, пов'язані з історією, культурою й сучасною діяльністю людей: оригінальні підприємства промисловості, сільського господарства, транспорту, театри, наукові й освітні установи, спортивні спорудження, ботанічні сади, зоопарки, етнографічні й фольклорні визначні пам'ятки, кустарні промисли, народні звичаї, святкові обряди й т.д.

Для рекреаційних ресурсів характерна соціокультурна просторова й тимчасова відносність, контрастність зі звичним середовищем перебування людини й сполучення різних природних і культурних середовищ. Рекреаційним ресурсом є чи ледве не будь-яке місце, що відповідає наступним двом критеріям: 1) місце відрізняється від звичного середовища перебування людини; 2) місце є сполученням двох і більше різних у природному відношенні середовищ.

Статистично найбільш привабливими є крайові зони, стик різних середовищ (вода – суша, ліс – галявина, пагорб – рівнина й т.п.). В ідеалі, найбільш привабливі стики граничної кількості контрастних середовищ: гори + море + різноманітне культурне середовище. Потреби соціокультурного освоєння територій – це основна причина й фактор перетворення сукупності тих або інших властивостей території в рекреаційні ресурси[47].

Рекреаційні ресурси багато в чому є похідним від рекреаційних потреб населення, які, у свою чергу, детерміновані завданнями соціокультурного освоєння територій. Рекреаційні потоки орієнтовані саме в ті регіони, які підлягають освоєнню. На рівні масової свідомості формується установка на те, що саме в цих місцях сконцентровані найважливіші й престижні рекреаційні ресурси. Після проходження піка процесу освоєння території значимість її рекреаційних ресурсів значно знижується. Ніколи не відбувається повного заперечення їхньої значимості, але немає й повернення до колишньої високої оцінки тих самих рекреаційних ресурсів.

Потреби соціокультурного освоєння територій - це основна причина й фактор перетворення сукупності тих або інших властивостей території в рекреаційні ресурси. Таким чином, рекреаційні ресурси - це свого роду «плаваюча крапка», що відбиває процес цілісного освоєння простору соціокультурних систем (Т. В. Ніколаєнко, 1998).

Рекреаційні ресурси мають ємність - тобто здатністю приймати певну кількість рекреантов і витримувати певні антропогенні навантаження без порушення стану екологічної й природної рівноваги. Ємність рекреаційних ресурсів визначається виходячи із двох нормативів:

§ навантаження антропогенна, норми якого визначаються стосовно до різних біогеоценозів у різних природних зонах частка прогулянкового, пішохідного туризму й екскурсійної діяльності з метою недопущення порушення екологічного стану природного середовища;

§ навантаження гранично припустимі – антропоэкологичні нормативи, порушення яких приводить до порушення стійкості геосистем різного рівня, необоротним змінам у стані здоров'я людини.

У цей час є необхідність складання територіальних балансів відпочинку – сучасного й перспективного, за допомогою матриці, де по одній з осей розташовані райони «споживання відпочинку» з розбивкою усередині кожного району на вікові й соціальні групи населення, а по іншійій – райони «виробництва відпочинку» з розбивкою на форми рекреації. Дана методика була розроблена більше 20 років тому й на справжній момент є актуальною й необхідною процедурою.

Необхідний і рекреаційний кадастр – систематичний звід даних, що включають кількісний опис природних об'єктів і явищ рекреаційного призначення. Він повинен містити географічну характеристику, дані про динамік, ступінь исследованности об'єкта або явища, рекомендації з використання, необхідні заходи щодо охорони. Перші спроби скласти кадастр туристських об'єктів Росії були початі А. И. Зоріним - представником наукової школи РМАТ.