Вимоги щодо проведення санаційного аудита

Аудит в Україні виконується згідно відповідного Закону „Про ауди-і Орську діяльність" в редакції від 14 вересня 2006 року № 140-V. Мета цього нормативного документу - визначити правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні та створити систему незалежного фі­нансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової і а іншої економічної інформації. Закон встановлює правила здійснення аудиту аудиторськими установами усіх форм власності за винятком дер­жавних органів, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених закона­ми України на здійснення державного фінансового контролю.

До законодавства про здійснення фінансового контролю та аудит віднесено саме закон, Господарський кодекс України, інші нормативно-правові акти та стандарти аудиту.

Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінан­сової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповід­ність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарюван­ня) згідно із вимогами користувачів.

 

%

 

Санаційним вважається такій аудит, що:

1) проводиться на етапі фінансової санації підприємства-боржника;

2) передує ухваленню рішення про неплатоспроможність або готує під­стави для такого рішення;

3) надає аналітичні дані для планування фінансової санації;

4) розглядає ефективність запроваджених заходів з фінансового оздо­ровлення виробництва.

Аудит виконує досить вузьку функцію збирання та обліку інформа­ції, яка спрямовується на розробку управлінських рішень.

Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне вико­нання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Діяльність аудиторів та аудиторських фірм з надання аудитор­ських послуг контролюється Аудиторською палатою України відповідно до стандартів аудиту.

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визна­чає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською діяль­ністю як фізична особа - підприємець або у складі аудиторської фірми з дотриманням вимог законодавства про аудит, зокрема, лише після вклю­чення його до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма - юридична особа, створена відповідно до законо­давства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.

При здійсненні аудиторської діяльності аудитори та аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту, що приймаються на основі стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів з дотриманням особливостей здійснення господарської діяльності та про­вадження справ про банкрутство підприємств.

Стандарти аудиту є вагомим важелем управління фінансовою сана­цією, оскільки вони є обов'язковими для дотримання аудиторами, ауди­торськими фірмами та суб'єктами господарювання, що беруть участь у фінансової санації боржника. Вони передбачають загальні умови прове­дення аудиту та надання інших аудиторських послуг, визначають основні відносини з приводу управління фінансовою санацією.

Аудиторський висновок - офіційний документ, що складений відпо­відно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості корис­тувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні, зокре­ма, законодавству про банкрутство, іншим нормативно-правовим актам України, положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, внутрішнім вимогам та положенням суб'єкта господарювання - боржника.

Інформаційні відносини фінансової санації розвиватимуться між ко­ристувачами та аудитором шляхом надання усних або письмових кон­сультацій та з оформленням довідки, експертного висновку або акту -рис.6.1.

Обов'язковість проведення санаційного аудиту визначається вимо-і їми законодавства України з питань банкрутства підприємств, планом санаційних заходів, що узгоджені з головними суб'єктами управління. Тому органи управління суб'єкта господарювання зобов'язані створити аудитору (аудиторській фірмі) належні умови для якісного виконання аудиту. Вони також несуть відповідальність за повноту і достовірність документів та іншої інформації, які надаються аудитору (аудиторській фірмі). Фінансова звітність суб'єкта господарювання, яка відповідно до {.ікону підлягає обов'язковій аудиторській перевірці, повинна бути пере­вірена аудитором і оприлюднена відповідно до вимог законів України.

Рис.6.1. Схема розвитку інформаційних відносин між аудитором та об'єктом перевірки в режимі фінансової санації

Професійний рівень аудитора підтверджується дипломом про вищу освіту, сертифікатом з визначення кваліфікаційної придатності на за­йняття аудиторською діяльністю, шляхом проведення письмового квалі­фікаційного іспиту. Важливим чинником з підбору аудитора для фінан­сової санації є досвід проведення аналогічних перевірок інших суб'єктів банкрутства.

Частину контролінгових функцій з фінансового аудиту покладено на Аудиторську палату України, яка згідно з наданими повноваженнями:

1) здійснювати сертифікацію осіб, які мають намір займатися аудитор­ською діяльністю, у тому числі з приводу санації підприємств;

2) затверджувати стандарти аудиту та програми підготовки аудиторів;

 

3) вести Реєстр аудиторів та здійснювати контроль за дотриманням ау­диторськими фірмами (аудиторами) вимог законодавства, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів;

4) здійснювати заходи із забезпечення незалежності аудиторів при про­веденні ними аудиторських перевірок суб'єктів банкрутства та контр­олювати якість аудиторських послуг;

5) регулювати взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фір­мами) в процесі здійснення аудиторської діяльності, здійснювати інші функції.

Якість контролінгу з боку Аудиторської палати України забезпе­чується завдяки її складу, зокрема: по одному представнику від Мініс­терства фінансів України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки України, Державної податкової адміністрації України, Націо­нального банку України, Державного комітету статистики України, Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Рахункової палати та Головного контрольно-ревізійного управління України. До складу пала­ти від аудиторів делегуються в кількості десяти осіб висококваліфіковані аудитори з безперервним стажем аудиторської діяльності не менше п'яти років, представники фахових навчальних закладів та наукових організа­цій.

Такій якісний та кількісний склад Аудиторської палати дозволяє до­бре виконувати функції управління на етапі фінансової санації боржни­ка.

Проводиться аудиту здійснюється на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та керуючим санацією. У разі, якщо замовником аудиту виступає інша особа, договір про проведення аудита повинен міс­тити вимоги щодо із збереження конфіденційної інформації (обмеження доступу, нерозголошення тощо). У договорі на проведення аудиту та на­дання інших аудиторських послуг обов'язково передбачаються:

предмет і термін перевірки суб'єкта фінансової санації;

обсяг аудиторських послуг;

розмір і умови оплати аудиторських послуг;

додаткові вимоги щодо змісту аудиторського висновку;

відповідальність сторін.

Стандартами аудиту можуть бути передбачені й інші істотні умови договору на проведення аудиту суб'єктів фінансової санації. Документи, передані від керуючого санацією для проведення аудиту, не підлягають розголошенню чи вилученню без його згоди.

Професійні об'єднання аудиторів сприяють підвищенню професій­ного рівня аудиторських дій з фінансової санації та вдосконаленню ау­диторської діяльності.

Під час здійснення аудиторської діяльності аудитор має право: 1) самостійно визначати форми і методи проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг на підставі законодавства про банкрут­ство, стандартів аудиту та умов договору із керуючим санацією;

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета
перевірки і знаходяться як у користуванні підприємства-боржника,
так і у третіх осіб;

І) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від ке­рівництва та працівників підприємства-боржника, керуючого санаці­єю, інших осіб;

1) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керів­
ництва банкрута проведення контрольних оглядів, замірів виконаних
робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевір­
ка документів.

У ході аудиторської перевірці аудитори зобов 'язані: 1) дотримуватися вимог законодавства про банкрутство підприємств, аудиторську діяльність, інших нормативно-правових актів, стандар­тів аудиту, принципів незалежності аудитора та відповідних рішень Аудиторської палати України; ^}) належним чином проводити аудит, надавати інші аудиторські послу­ги, нести відповідальність за порушення умов договору;

3) повідомляти керуючого санацією, уповноважених осіб, інших замов­
ників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бух­
галтерського обліку та складання фінансової звітності;

і) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг, не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

Г)) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та інши­ми видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання ау­диторських послуг, у формі консультацій, перевірок або експертиз;

(>) своєчасно надавати звіт про свою аудиторську діяльність. Забороняється проведення аудиту:

І) аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами органів управ­ління суб'єкта банкрутства чи особисті майнові інтереси в ньому;

2) аудитором - членом органів управління, засновником або власником суб'єкта банкрутства, його працівником або працівником, співвлас­ником дочірнього підприємства, філії чи представництва суб'єкта банкрутства;

3) якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не врахо­вує необхідного для якісного виконання таких послуг часу, належних

 

 

навичок, знань, професійної кваліфікації та ступінь відповідальності

аудитора.

У випадку неналежного виконання своїх зобов'язань аудитор (ауди­торська фірма) несе майнову та іншу цивільно-правову відповідальність відповідно до договору та закону. Розмір майнової відповідальності ау­диторів не може перевищувати фактично завданих збитків підприємству боржнику чи керуючому санацією. За неналежне виконання професій­них обов'язків до аудитора (аудиторської фірми) можуть бути застосо­вані Аудиторською палатою України стягнення у вигляді попередження, зупинення чинності сертифіката на строк до одного року або анулювання сертифіката, виключення з Реєстру.

До аудиторів, які здійснюють перевірку суб'єктів банкрутства і фі­нансової санації, можуть бути застосовані інші види відповідальності від­повідно до закону.

Державний фінансовий контроль і аудит забезпечують органи дер­жавної контрольно-ревізійної служби України стосовно підприємств-боржників, перелік яких визначається законодавством про банкрутство.

Порядок проведення діяльності суб'єктів господарювання встанов­люється Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та Кабінетом Міністрів України.

Порядок передбачає інспектування певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ, зо­крема суб'єктів господарювання - боржників, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіря­ється) державне чи комунальне майно. Тривалість державного фінансо­вого аудиту не може перевищувати 90 календарних днів.

Механізм проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту полягає у перевірці та аналізі діяльності, фактичного стану справ щодо законного та ефективного ви­користання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю суб'єктів господарювання, що отримують чи отримували кошти з бюдже­тів усіх рівнів та державних фондів або використовують чи використову­вали державне чи комунальне майно.

Під час аудиту обов'язковій оцінці підлягає рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання, яке по­лягає у забезпеченні:

дотримання вимог законодавства, актів і рішень органів управління

та суб'єкта господарювання;

достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

збереження активів;

досягнення визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання з виконання показників економічності, продуктивності і результативності. Процес аудиту складається з чотирьох етапів.

На першому етапі - планування аудиту з метою збору інформації про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності суб'єкта гос­подарювання, систему управління, зокрема організацію внутрішнього контролю, та досягнення суб'єктом господарювання визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господа­рювання - вивчаються та аналізуються:

нормативно-правові акти, установчі, розпорядчі та інші документи суб'єкта господарювання;

розпорядчі документи органу управління суб'єкта господарювання; фінансова і статистична звітність суб'єкта господарювання, інших суб'єктів господарювання, однотипних за певними характеристика­ми їх діяльності;

матеріали попередніх контрольних заходів.

Інформацію можна одержувати як на письмовий запит посадової осо-би органу державної контрольно-ревізійної служби, так і від суб'єкта гос­подарювання за місцем його знаходження. Своєчасне і в повному обсязі подання інформації забезпечує керуючий санацією чи керівник боржни­ка.

За результатами опрацювання інформації складається план аудиту, який повинен включати:

стислу характеристику суб'єкта, фінансово-господарська діяльність якого підлягає аудиту;

обґрунтування попередньо виявлених недоліків і проблем, які впли­нули або можуть негативно вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю;

обсяг аудиту - напрями чи питання діяльності, які передбачається пе­ревірити; фактори, які можуть впливати на хід аудиту та його резуль­тати;

склад фахівців, що залучаються до проведення аудиту, та його гра­фік.

План затверджує керівник органу державної контрольно-ревізійної служби.

Під час другого етапу - підготовка програми проведення аудиту з ура­хуванням його плану:

уточнюється інформація, зібрана на першому етапі, та конкретизу­ються і аналізуються недоліки і проблеми, які вплинули або можуть

 

негативно вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання;

готується програма проведення аудиту, що затверджується керівни­ком органу державної контрольно-ревізійної служби з зазначенням переліку ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта банкрутства, які передбачається перевірити, методів пере­вірки та процедур їх застосування, а також відповідальних осіб та графіку проведення.

Контролінгові заходи передбачають узгодження програми шляхом ознайомлення з її змістом керівника суб'єкта банкрутства.

Під час третього етапу - перевірка ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання - підтверджується або спростовується інформація стосовно недоліків і проблем в управлінні та­кою діяльністю. Обрані методи перевірки та процедура їх застосування повинні забезпечувати обґрунтованість висновків за результатами оцін­ки рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта гос­подарювання.

У ході перевірки аналізуються дані фінансових та бізнес-планів, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної та фі­нансової звітності, договорів, розпорядчих та інших документів суб'єкта господарювання, пов'язаних з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності та організацією внутрішнього контролю, а також фактична наявність та стан активів.

Під час четвертого етапу - звітування про результати аудиту - го­туються висновки за результатами оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта виходячи з істотності їх впливу на фінансово-господарську діяльність за такими загальними розділами:

1) зовнішній - незалежний від суб'єкта господарювання характер, зокре­ма стосовно достатності нормативно-правового забезпечення його ді­яльності, рівня її регламентації органом управління суб'єкта;

2) внутрішній - прийняття рішень або бездіяльність посадових осіб суб'єкта, передусім щодо організації системи внутрішнього контр­олю.

За результатами аудиту складається аудиторський звіт, який повинен включати висновки стосовно дотримання законодавства і забезпе­чення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта гос­подарювання та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення.

Контролінгові заходи на цьому етані забезпечуються шляхом: розгляду звіту за участю посадових осіб суб'єкта; врахування зауважень і пропозицій керівників або відображення у протоколі розбіжностей, який додається до звіту;

подання звіту керуючому санацією, керівникові суб'єкта, його орга­нам управління, а також Кабінетові Міністрів України та іМінфіну, іншим заінтересованим органам державної влади, органам місцевого самоврядування;

оприлюднення результатів аудиту через засоби масової інформації. Керівник суб'єкта господарювання зобов'язаний інформувати орган державної контрольно-ревізійної служби про стан врахування рекомен­дацій, що містяться у аудиторському звіті. У разі виявлення під час ауди­ту фактів порушення законодавства, що містять ознаки злочину, органа­ми державної контрольно-ревізійної служби невідкладно інформується правоохоронний орган.

Санаційний аудит проводиться обов 'язково у випадках, передбачених діючим законодавством про фінансову санацію підприємств та інших пормативно-правових актів. Зокрема, обов'язковим є проведення аудиту у випадку фінансової санації підприємств-боржників:

1) відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до зако­нодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок держав­ного бюджету - для підтвердження достовірності та повноти річної та консолідованої фінансової звітності;

2) засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та ін­ших фінансових посередників - для перевірки фінансового стану;

3) емітентів цінних паперів - при отриманні (оновленні) ліцензії на здій­снення професійної діяльності на ринку цінних паперів та у випадку його реорганізації;

і) у формі господарського товариства на вимогу суб'єкта управління - учасни­ка товариства, який володіє більш ніж 10 % голосів у статутному капіталі;

5) за наявності державної частки у статутному капіталі підприємства-боржника. Окрім того, підставами для проведення санаційного аудиту

підприємства-боржника можуть бути рішення:

1) господарського суду про призначення експертизи у вигляді аудитор­ської перевірки;

2) органів управління боржника про проведення незалежного аудиту фінансово-господарської діяльності керівництва, структурних під­розділів тощо;

3) керуючого санацією (арбітражного керуючого) для аналізу плато­спроможності підприємства.

 

6.2. Санація балансу та заходи з реструктуризації підприємства

В ході санаційного аудиту запроваджуються заходи з санації балансу підприємства-боржника. З цією метою учасники аудиту використовують міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, досвід аудиторської прак­тики, виявлення недоліків в бухгалтерському обліку, а також результати інвентаризації, яку проводить керуючий санацією. Інвентаризації підля­гають: майно боржника, майнові та немайнові права, основні засоби, роз­рахунки, та інші складники балансу господарюючого суб'єкта. На етапі санації виконується поглиблений факторний аналіз фінансового стану за однієї із методик.

В господарської практиці існує декілька методик з фінансового ана­лізу підприємств. За галузевою ознакою вони розподіляються на окремі сфери переважної або виключної діяльності такого підприємства в за­лежності від галузевої підпорядкованості, яка контролюється відповід­ними державними органами влади та управління.

Наприклад, роботу банківських установ оцінюють за методикою Націо­нального банку України, страховиків - за відповідною методикою, що затвер­джена Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг тощо.

За відсутністю відповідної методики поглибленого факторного ана­лізу у сфері господарювання обраного підприємства-боржника, аудитор та керуючий санацією використовують одну з методик, яка найбільш по­вно охоплює індивідуальні господарські чинники відповідної діяльності.

В ході санації балансу виконується декілька етапів з виявлення даних про такі об'єкти:

1) корпоративні відносини усередині господарського товариства та по­казники власного капіталу;

2) трудові відносини та стан розрахунків з найманими робітниками;

3) майно, майнові та немайнові активи;

4) система маркетингу та стан розрахунків з контрагентами;

5) система менеджменту та її відповідність існуючим критеріям;

6) дебіторська і кредиторська заборгованість;

7) склад та структура активів і пасивів балансу підприємства, вартість чистих активів;

8) стан та ефективність використання основних фондів та інших нео­боротних активів;

9) оборотні засоби та джерела їх формування;

 

10) тривалість операційного циклу;

11) фінансові результати, рух грошових потоків;

12) ділова активність.

Планом санаційного аудиту також передбачається вивчення інших об'єктів чи напрямків роботи підприємства у відповідній галузі господарства.

І Іоглиблений факторний аналіз фінансового стану боржника на етапі фінансової санації може охоплювати декілька груп показників (станом на дату перевірки), зокрема:

склад та структура активів і пасивів підприємства:

структура і динаміка власного капіталу підприємства;

структура розміщення власного капіталу і довгострокових залучених

коштів підприємства;

показники оцінки основних фондів;

склад і структура оборотних засобів і оборотних коштів підприєм­ства, показники ефективності їхнього використання;

тривалість операційного циклу за складовими елементами планових

оборотних коштів підприємства;

склад і структура дебіторської заборгованості та її частка в оборотних

активах підприємства;

стан розрахунків з дебіторами за строками виникнення боргу;

структура дебіторської заборгованості за строками її виникнення;

склад та структура кредиторської заборгованості та її частка в обо­ротних коштах підприємства;

структура доходів, витрат та прибутку підприємства;

джерела утворення і напрями витрачання коштів підприємства;

структура джерел утворення та напрямів розміщення коштів;

структура грошових потоків за видами діяльності підприємства;

показники оцінки ділової активності підприємства;

показники прибутковості (збитковості) господарської діяльності;

показники оцінки ефективності управління активами;

показники ефективності продажу;

показники ліквідності та фінансової стійкості підприємства.

Внаслідок санації балансу готується система заходів з покращення фі­нансового стану підприємства-банкрута, посилення його ролі на ринку і оварів та послуг регіону, заходи з освоєння нових видів продукції, рин­ків, інноваційного розвитку.

Дієвим засобом санації балансу вважається зменшення статутного капіталу суб'єкта господарювання. Доцільність цієї процедури визна­чається внаслідок санаційного аудиту, але її практична реалізація на­пуває певних особливостей. По-перше, це - досить складне та витратне завдання. До її розв'язування залучаються фахівці з фінансової сфери та реструктуризації підприємств. Тому необхідним стає визначити основні цілі зменшення капіталу.

По-друге, зменшення статутного капіталу створює нові протиріччя між співвласниками підприємства. Недосконалість норм законодавства може призвести до конфлікту інтересів між власниками акцій, часток, паїв статутного капіталу. Якщо до конфлікту додаються суперечні у від-

носинах, що існували раніше, можна отримати незвичайний синергетич­ний ефект - довготривалу кризу усередині товариства.

По-третє, сьогодні законодавство пропонує нові фінансові інстру­менти, зокрема з метою деномінації, конвертації, консолідації цінних паперів. Але апробація цього інструментарію практично відсутня, а його запровадження може додатково погіршити стан справ на підприємстві-банкруті.

Однак у разі прийняття управлінського рішення про санацію балансу шляхом зменшення розміру статутного капіталу управлінські дії необ­хідно узгодити з чинною методикою цієї процедури.

Одним з важливих питань у ході санації балансу стає розрахунок вар­тості чистих активів господарського товариства. Під вартістю чистих активів господарського товариства розуміється величина, яка визнача­ється шляхом вирахування із суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку.

Розмір вартості чистих активів відіграє вирішальну роль у визна­ченні шляхів подолання кризового стану на підприємстві. Ця величина об'єктивно характеризує доцільність виробничої діяльності та подаль­шого господарювання. Вартість чистих активів не може бути менше пев­ного рівня, встановленого практикою господарства та визначеного в за­конодавстві країни. Цивільний кодекс України встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу господарських товариств, зо­крема, акціонерного товариства (стаття 155) та товариства з обмеженою відповідальністю (стаття 144).

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Він визна­чає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів та не може бути меншим розміру, встановленого законом. До повної сплати статутного капіталу відкрита підписка на акції товариства не провадиться.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю скла­дається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до нього визнача­ється мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Сьогодні розроблено методичні рекомендації з визначення величини вартості чистих активів на прикладі акціонерних товариств [21]. Але вони впроваджуються у господарську практику з метою уніфікації розрахун­ку вартості чистих активів будь-якими видами господарських товариств. Особливості ведення бухгалтерського обліку за окремими сферами гос­подарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність) викликають деякі зміни у порядку розрахунку, але економічна сутність чистих акти­вів при цьому не залежить від сфери діяльності підприємства.

Для визначення вартості чистих активів складається розрахунок за ні і йми бухгалтерської звітності відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку N 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністер-етва фінансів України від 31 березня 1999 року N 87 зі змінами та допо­вненнями.

Рекомендації можуть застосовуватись для розрахунку вартості чис-11 їх активів акціонерних товариств, що здійснюється для порівняння вар-гості чистих активів із розміром статутного капіталу з метою реалізації положень статті 155 «Статутний капітал акціонерного товариства» Ци­вільного кодексу України.

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшен­ня свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого за­коном, товариство підлягає ліквідації.

Аналогічні вимоги надаються стосовно співвідношення вартості чис-пїх активів та розміру статутного капіталу товариства з обмеженою від­повідальністю.

До складу активів, які приймаються до розрахунку, включаються:

1 Необоротні активи (код рядка балансу форма 1, далі - p.):
нематеріальні активи (залишкова вартість) р. 010;
незавершене будівництво р. 020;
основні засоби (залишкова вартість) р. 030;
довгострокові фінансові інвестиції р. 040;

інші фінансові інвестиції р. 045;

довгострокова дебіторська заборгованість р. 050;
інші необоротні активи, включаючи
відстрочені податкові активи р. 060 + р. 070.

2 Оборотні активи (розділ 2 балансу):

запаси р. 100, 110, 120, 130, 140;

векселі одержані р. 150;

дебіторська заборгованість р. 160, 170, 180, 190, 200,

210;
поточні фінансові зобов'язання р. 220;

грошові кошти р. 230, 240;

інші оборотні активи р. 250.

3 Витрати майбутніх періодів р. 270.

•)

До складу зобов 'язань, що приймаються до розрахунку, включаються:
1 Довгострокові зобов'язання р. 440, 450, 470, 460.

Поточні зобов'язання, в тому числі:

короткострокові кредити банків р. 500;

поточна заборгованість за

довгостроковими зобов'язаннями

видані векселі

кредиторська заборгованість за

товари, роботи, послуги

поточні зобов'язання за розрахунками:

з одержаних авансів

з бюджетом

з позабюджетних платежів

зі страхування

з оплати праці

з учасниками

із внутрішніх розрахунків

інші поточні зобов'язання

3 Забезпечення наступних виплат і платежів р. 430.

4 Доходи майбутніх періодів р. 630.

Отримані у такий спосіб дані включаються до складових розрахунку вартості чистих активів /ЧА/ акціонерного товариства за формулою:

(6.1)

ЧА = (2.1 + 2.2 + 2.3) - (3.1 + 3.2 + 3.3 + 3.4).

Розробка подальших заходів з фінансового оздоровлення підприєм­ства грунтується на співставленні величини чистих активів за формулою (6.1) з розміром статутного капіталу та з мінімальним розміром статутно­го капіталу, який визначається у законодавстві країни для певного виду господарського товариства (з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повне, командитне товариства).

При порівнянні вартості чистих активів із розміром статутного капі­талу рекомендується враховувати вартість фактичних витрат товариства на викуп акцій (часток, паїв), для їх наступного перепродажу чи анулю­вання (р. 370 балансу) та заборгованість учасників (засновників) за вне­сками до статутного капіталу (р. 360 балансу).

Розповсюдженим прийомом подолання фінансової кризи у господар­стві України виступає санаційна реструктуризація підприємства.

Реструктуризація підприємства - здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поді­лу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкуренто-

спроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задо­воленню вимог кредиторів.

Реструктуризація підприємства як захід з відновлення платоспро­можності боржника, має бути включеною до плану санації та узгодженою головними суб'єктами управління. Це дозволяє уникнути додаткових об­межень в реалізації соціальних та економічних інтересів в ході фінансо­вої санації.

Реструктуризація підприємства як комплексний управлінський за­сіб в тлумаченні Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" може здійснюватися шляхом:

1) поділу, що передбачений у плані санації, та переведенню боргів до ін­шої юридичної особи;

2) зміни форми власності;

3) оновлення системи управління підприємства-боржника;
1) перетворення організаційно-правової форми боржника.

Управлінські дії суб'єктів фінансової санації з приводу реструктури­зації підприємства-боржника регламентовані чинним законодавством.

Поділ підприємства-боржника з одночасної передачею боргових зобов'язань до іншої юридичної особи здійснюється через процедуру припинення юридичної особи боржника. Цивільний кодекс України пе­редбачає:

порядок припинення юридичної особи в результаті передання всього її майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступ­никам;

дії суб'єктів управління, їх черговість та підпорядкованість. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється двома шляхами:

1) його реорганізації, зокрема злиття, приєднання, поділу, перетворен­ня;

2) його ліквідації.

Загальний порядок реорганізації передбачає вирішення комплексу питань, головними з яких виступають:

вибір форми реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділ, пере­творення);

визначення основних умов реструктуризації суб'єкта (головна мета, пошук і вибір інвестора, у тому числі іноземного, підготовка проектів установчих документів юридичних осіб, забезпечення державної реє­страції);

вивчення міжнародної практики з питань реорганізації та фінансової санації суб'єктів господарювання;

встановлення спеціальних вимог до поглибленого факторного ана­лізу фінансового стану (зокрема, щодо фінансового аудиту, діагнос-

тики активів, обстеження ризикових операцій з цінними паперами, аналізу угод та умов щодо конвертації акцій);

визначення раціональної вартості статутного (акціонерного) капіта­лу юридичної особи та ефекту на добробут її учасників (акціонерів); аналіз можливих кризових ситуацій; порядок ліквідації новоутвореної оридичної особи; означення джерел фінансування заходів з реорганізації; розгляд процедури банкрутства, санації як примусових видів реорга­нізації та інші питання.

Ліквідація підприємства-боржника внаслідок дій з фінансового оздо­ровлення чи банкрутства здійснюється з урахуванням вимог Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом".