Лімфоекстравазат (limphoextravasatio)

Етіологія. Основною причиною вважається зміщення поверхневих м’язово - фасціальних шарів під час важкої роботи при погано підігнаній збруї, що супроводжується травмуванням великої кількості лімфатичних судин.

Клінічні ознаки. Поверхневі лімфоекстравазати в ділянці холки характеризуються утворенням обмеженої припухлості, малоболючої, негарячої, що поступово збільшується і стає ундулюючою (рис). Пізніше на краях її знаходять відкладання фібрину (крепітація при пальпації), на місці якого через 3-4 тижні розростається сполучна тканина. При пункції порожнини виділяється жовтувата рідина, переважно з домішками пластівців фібрину, а іноді й крові (гемолімфоекстравазат), що означає одночасне ушкодження й кровоносних судин. Глибокий лімфоекстравазат діагностується рідко.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками і підтверджують пункцією.

Прогноз при лімфоекстравазаті в основному сприятливий.

Лікування. Тварині надають спокій. При невеликих лімфоекстравазатах після відсмоктування рідини можна ввести З0 - 40 мл аутокрові, яка прискорює розсмоктування рідини. Якщо порожнина велика, лімфу відсмоктують, а в порожнину вводять 10-20 мл розчину йоду; через 2-3 дні її розрізають, видаляють некротизовані тканини і вводять марлевий дренаж, змочений 1%-ним спиртовим розчином формальдегіду як дубильної речовини, який видаляють через 2-3 дні. За необхідності процедуру повторюють.

При великих лімфоекстравазатах можна застосовувати шов з валиками, якими фіксують шкіру до прилеглих тканин.

БУРСИТИ ХОЛКИ (Bursitis in regionis dorso scapularis)

У ділянці холки часто пошкоджується поверхнева (підшкірна) і рідше - глибока бурси. Перша знаходиться у найвищій точці холки на рівні 5-7 остистих відростків грудних хребців, глибока - на рівні 2-3-го остистих відростків, під надостистою зв’язкою. Вона захищена жировою подушкою гребеня шиї, вірьовочною ділянкою потилично-остистої зв’язки, тому у коней з короткою холкою уражується рідко.

Етіологія. Запалення бурси розвивається внаслідок закритих чи відкритих механічних пошкоджень, травмування хомутом, як ускладнення травматичного набряку чи лімфоекстравазату. Сприяють їх розвитку погана підгонка збруї, утримання коней у сирих і брудних приміщеннях, перевтома тощо. Запалення бувають асептичними (серозні та серозно-фібринозні) та гнійними, гострими і (найчастіше) хронічними.

Клінічні ознаки. Асептичне запалення поверхневої бурси характеризується обмеженою припухлістю тканин (малоболючою, негарячою, флуктуючою) на рівні 5-7-го остистих відростків. При гнійному запаленні ця припухлість гаряча, болюча, часто розлита, при її пункції виділяється слизово-гнійний ексудат. Тварина неохоче нахиляє голову донизу.

Асептичне запалення глибокої бурси має хронічний перебіг і характеризується двостороннім, що поступово збільшується, припуханням біля переднього краю лопатки. Інколи в місцях ураження розростається фіброзна тканина, і тоді припухлість стає твердою, не болючою, холодною.

Гнійне ураження глибокої бурси виявляється при пункції її між 2 і 3-м хребцями, на відстані 5-6 см від сагітальної лінії. Воно згодом призводить до розвитку флегмонозних процесів у ділянці холки або утворення нориць, з яких тривалий час виділяється гнійний ексудат.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками, за необхідності уточнюють пункцією бурси.

Прогноз при асептичних бурситах сприятливий, при гнійних –обережний (при глибоких можливий некроз надлопаткової зв’язки).

Лікування. При поверхневому асептичному бурситі використовують теплові процедури (лампа солюкс, лазерне опромінення, зігрівальні компреси) у поєднанні з відсмоктуванням ексудату і введенням у бурсу кортикостероїдних препаратів (гідрокортизон 60-80 мг) чи аутокрові (20-30 мл для прискорення резорбції ексудату). Втирають також легкоподразливі мазі (іхтіолова, камфорна). На стадії серозно-фібринозного запалення (крепітація при пальпації) таке лікування доповнюють інтрабурсальним введенням антибіотиків широкого спектру дії з новокаїном для попередження гнійних ускладнень. Гнійне запалення поверхневої бурси потребує оперативного лікування. її розкривають широким вертикальним розрізом для вільного виділення гнійного ексудату і змертвілих тканин, промивають антисептичними розчинами; потім вводять пухкий марлевий дренаж, просочений 5%-ним розчином йоду для руйнування бурсотелію, який видаляють через 2-3 дні і лікують як гнійну рану.

З утворенням нориці чи гнійної виразки проводять ревізію порожнини бурси і при виявленні кишень їх ліквідують шляхом розрізання: висікають мертві тканини, після чого порожнину дренують з рідиною Костко для прискорення її очищення. Дренаж міняють через кожні 2-3 дні, а при появі гною жовтуватого кольору рідину Костко замінюють маззю Вишневського для прискорення регенеративних процесів і закриття тканинного дефекту.

Гострі асептичні запалення глибокої сумки виявляються рідко, а при хронічних пункцією видаляють ексудат, промивають її антимікробними розчинами і вводять розчин йоду через кожні 3-5 днів до зменшення припухання. При гнійних глибоких бурситах лікування оперативне.

ФУРУНКУЛЬОЗ ХОЛКИ (Furunculosis in regionis dorso-scapularis)

Етіологія. Гострогнійне захворювання шкіри робочих коней поганої вгодованості. Поверхня шкіри в ділянці розміщення хомута обсіменена різними видами мікроорганізмів, переважно стафіло- і стрептококами. Через потертості шкіри, подряпини, садна, а також при за­пальних процесах вони потрапляють до волосяних мішечків. Захворювання зумовлює також неправильна підгонка збруї та недбале її зберігання.

Найчастіше спричинюють фурункульоз подразнення волосяних цибулин і волосяного мішечка: обламані кінці волосся, впираючись верхівками у повсть збруї, вдавлюються, подразнюють або руйнують власне ложе і створюють умови для проникнення мікробів.

Клінічні ознаки. Спочатку на холці пальпують дуже болючі гор­бки розміром як лісовий горіх синювато-червоного кольору. Через 3-4 дні в їх центрі з’являються пом’якшення, на вершині яких шкіра некротизується. З порожнини фурункула виділяється гнійний ексудат, що склеює волосся, після чого утворюються виразки, вкриті дрібними, червоними з синюшним відтінком грануляціями. Злиті кілька фурункулів утворюють карбункули, після проривання яких залишаються великі виразки. У хворих тварин одночасно з місцевими змінами під­вищується температура тіла, з’являється нейтрофільний лейкоцитоз.

Діагноз ставиться за клінічними ознаками. Слід виключити епізоотичний лімфангоїт, який характеризується запаленням лімфатичних судин шкіри і підшкірної клітковини, викликаний криптококами з утворенням гноячків та виразок.

Прогноз сприятливий на початку захворювання; обережний - ко­ли хвороба задавнена (можливий сепсис).

Лікування. Вистригають волосся, вимиту з милом і висушену шкіру обробляють антисептичними розчинами: фурациліну (1:5000), хлораміну (1:50), перманганату калію (1:1000), йодовим спиртом, йо­динолом та ін. Недозрілі фурункули змазують іхтіолом, спиртовим розчином йоду, можна зробити коротку новокаїно-антибіотикову блокаду.

Крім місцевого лікування, проводять аутогемо- і вітамінотерапію, ультрафіолетове опромінення. У разі необхідності внутрішньовенно вводять глюкозу, камфорну сироватку Кадикова, 0,5 %-ний розчин новокаїну (1 мл/кг).

ФЛЕГМОНА В ДІЛЯНЦІ ХОЛКИ

(Phlegmones in regionis dorso-scapularis)

Етіологія. Дифузне, переважно гостре гнійне запалення пухкої клітковини в ділянці холки найчастіше зустрічається у робочих коней. Розвивається внаслідок травми, нанесеної збруєю, і наступного інфікування. Може бути ускладненням поверхневих уражень холки, лімфоекстравазату, бурситу, випадкових травм, рідко - метастатично.

Класифікація. У ділянці холки залежно від місця локалізації флегмона буває підшкірна, підфасціальна та міжм’язова, а за характером ексудату - гнійна, гнійно-гнильна та газова.

Клінічні ознаки. При підшкірній флегмоні утворюється у ділянці холки одно - або двостороння дифузна, напружена, гаряча і болюча припухлість тканин. Через кілька днів на місці ураження тканини стають тістуватими, з’являється вогнище флуктуації. Хвора тварина пригнічена, у неї підвищується температура тіла, прискорюється пульс та дихання, погіршується апетит, спостерігається гіперемія кон’юнктиви та синюш­ність інших слизових оболонок, високий нейтрофільний лейкоцитоз, що супроводжується збільшенням кількості молодих форм нейтрофілів.

Через 6-7 днів сформовані абсцеси проривають, гнійний ексудат виділяється назовні, після цього загальний стан тварин покращується.

Підфасціальна і міжм’язова флегмона з утворенням глибоких гнійних порожнин зумовлена наявністю пухкого шару клітковини між м’язами та фасціями, рухомістю тканин цієї ділянки, а також опором тканинних шарів самовільному прориванню гнійного ексудату, яке спостерігається не раніше 8-12 днів, коли вже настає значне змертвіння тканин. Після проривання покращується загальний стан тварин, але залишаються нориці й виразки, через які тривалий час ви­діляється гнійний ексудат з домішками шматочків змертвілих тканин.

При анаеробній флегмоні в ділянці холки на фоні загальної різкої депресії з підвищенням температури тіла, прискоренням пульсу та дихання спостерігаються широкі набряки тканин без нагноєння. При розтині виділяється червоно-бурий ексудат з іхорозним запахом.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками. У разі необхідності в місцях великого напруження тканин чи флуктуації роблять пункцію.

Прогноз. На початкових стадіях і за своєчасного лікування сприят­ливий, при задавненій міжм’язовій флегмоні - обережний.

Лікування. Роблять розрізи (один чи декілька) фокуса ураження, незалежно від наявності в ньому флуктуації. Виявлені кишені, гнійні порожнини промивають антисептичними розчинами (етакридину, фурациліну, калію перманганату, перекису водню та ін.), видаляють змертвілі тканини, після чого нещільно тампонують марлею, просо­ченою рідиною Олівкова (3%-ний розчин перекису водню, 20%-ний розчин хлориду натрію - аа 45,0, розчин йоду 5%-ний - 10,0). Повтор­ну обробку проводять через 2-3 дні.

З появою густого жовтуватого гнійного ексудату марлю просочу­ють маззю Вишневського або заливають її в кишеню і лікують від­критим способом, як гнійну рану.

При анаеробній флегмоні розрізи роблять широкі й глибокі, про­сочену рідиною Олівкова марлю міняють 4-5 разів на добу.

Поряд з місцевим лікуванням проводять курс протисептичної те­рапії: антибіотики внутрішньовенно чи внутрішньом’язово, глюкоза, хлорид кальцію, гексаметилентетрамін внутрішньовенно та ін.