Комунікативний бар'єр — це абсолютна або відносна перешкода ефективному

Спілкуванню, що суб'єктивно переживається або реально присутня в ситуаціях

Спілкування, причинами якої є мотиваційно-операціональні, індивідуально-

Психологічні, соціально-психологічні особливості тих, що спілкуються.

Комунікативні бар'єри з'являються під впливом зовнішніх чинників з боку

Об'єкту або ситуації взаємодії. Спілкування може відбуватись «на різних мовах»

Через відмінності культурно обумовлених норм спілкування, при взаємодії

Представників різних культур, націй (особливо коли є стійкі упередження,

Установки і стереотипи) або ж внаслідок великої різниці у віці, коли кожен

Співрозмовник є носієм культури, цінностей, ідеалів, норм свого покоління.

Можуть впливати і такі чинники, як відсутність зворотного зв'язку в контакті,

Помилки в розумінні сенсу, неприйняття до уваги підтексту і тому подібне.

Б. Д. Паригін (Паригин, 1978) пропонує розрізняти два види соціально-

Психологічних бар'єрів: 1) внутрішні бар'єри особистості, пов'язані з такими

Утвореннями, як норми, установки, цінності, а також з такими особовими

Особливостями, як ригідність, конформність, слабка воля тощо; 2) бар'єри,

Причина яких — поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, дефіцит

Інформації.

Можна говорити про власне комунікативні бар'єри, що перешкоджають

Взаємодії і успішному спілкуванню (на стадії здійснення контакту це перш за все

Недостатнє володіння соціальною технікою ведення бесіди, навичками і

Уміннями), і про психологічні бар'єри, що в першу чергу перешкоджають

Взаєморозумінню і згодом ускладнюють взаємодію. До останніх слід віднести

Упередження, забобони, соціальні стереотипи.

Труднощі міжособистісного спілкування, на відміну від комунікативних

Бар'єрів, супроводжуються нервово-психічною напругою. Вони розрізняються за

Ступенем нервово-психічної напруги, за типом ситуацій, в яких мають тенденцію

Виникати, і за ступенем впливу на успішність спілкування.

В.Н.Куніциною запропонована загальна класифікація труднощів

Міжособистісного спілкування по їх причинною обумовленістю і змістовно-

Функціональними характеристикам (Куницына, 1995 (1)). Можна виділити дві

Групи труднощів: 1) що суб'єктивно переживаються, не завжди виявляються в

Конкретній соціальній взаємодії і не очевидні для партнера; 2) об'єктивні, що

Виявляють себе в умовах безпосередніх контактів і спілкування, знижують

Успішність, і задоволеність його ходом.

До труднощів, що суб'єктивно переживаються, відносяться соціальна

Невпевненість, боязкість, соромливість, невміння встановити психологічний

Контакт. Соціальна невпевненість нерідко виникає в умовах рольового

Спілкування (начальник — підлеглий). Боязкість — поведінкова і

Характерологічна риса, що обумовлює труднощі, які виникають при необхідності

Ухвалити рішення, зробити вибір.

Так звані об'єктивні труднощі, тобто викликані об'єктивними причинами,

Що можна усунути, — це труднощі комунікативного характеру (пов'язані з

Психофізіологічними особливостями особистості, повнотою володіння

Вербальними і невербальними засобами здійснення контакту) і комунікабельного

Характеру (володіння нормами, правилами, сформованість психологічної

Культури спілкування).

За причинною обумовленістю труднощі поділяються на первинні і вторинні.

Первинні труднощі залежать від природних властивостей людини, їх відрізняє

Жорсткіша зумовленість і неминучість виникнення. Велику роль в їх прояві

Грають біологічні, психофізіологічні, особистісні властивості: агресивність,

Тривожність, ригідність та інші якості, тісно пов'язані з темпераментом. Вторинні

Труднощі можуть бути психогенними і соціогенними. Психогенні труднощі як

Наслідок психологічних травм, стресів, важких переживань, фрустрацій,

Неадекватної самооцінки спричиняють певні негативні зміни, перш за все в

Довірчому спілкуванні. Очевидна взаємообумовленість психогенних труднощів і

Психосоматичних хвороб, таких як виразка, гіпертонія, ендокринні порушення

Тощо. Соціогенні труднощі є наслідком зовнішніх бар'єрів (комунікативних,

Смислових, лінгвістичних, чисто ситуативних), невдалого досвіду емоційних і

Соціальних контактів, прорахунків у вихованні, певних умов існування

(наприклад, неможливість усамітнитися або депривація в дитячому віці). Ці

Труднощі з'являються і як наслідок спілкування з незграбним, скутим, смішливим,

Уїдливим, безцеремонним, настирливим партнером. Найбільш типовим

Прикладом вторинних труднощів міжособистісного спілкування є психологічні

Наслідки надмірно інтенсивного професійного спілкування в умовах скупченості

Людей при одночасній частковій соціальній ізоляції (полярні зимівлі, тривале

Плавання на підводному човні, геологічні експедиції і т. п.).

Дефіцитне спілкування

Самотність

Дефіцит довірчих, близьких відносин приводить до важкого почуття втрати

Зв’язку з людьми, до психологічної самотності.

До труднощів спілкування, в основі яких лежить дефіцит довірчого

Спілкування, можна віднести самотність, що розуміється не як розрив соціальних

Зв'язків, а як обтяжливе відчуття, суб'єктивне переживання відокремленості,

Незадовільності і поверхневості взаємовідносин. Мова йде про ту самотність, яку

Людина відчуває серед дружньої компанії або в сім'ї, «носить з собою». Таке

Розуміння психологічної самоти передбачає наявність специфічного синдрому

Особистих властивостей самотньої людини. Синдром ускладнює спілкування,

Перешкоджає встановленню повноцінних контактів, формує тип самосприйняття і

Приводить до душевного нездоров'я.

Самотність – це епізодично гостре відчуття неспокою і напруги, пов'язане з

Прагненням мати дружні або інтимні відносини.

Самотність слід розуміти і як стан і як властивість. Найчастіше з самотою

Асоціюються такі емоційні стани, як відчай, туга, депресія, жалість до себе,

Нестерпна нудьга. Гостре відчуття самоти спричиняє спілкування, яке можна

Назвати дефіцитним і дефектним. Не завжди вдається встановити, що є причиною,

А що — наслідком.

Психологи виділяють чотири різновиди самотності:

 космічна (співвіднесеність людини з природою і світом, самовідчуженість);

 культурна (втрата зв'язку з культурною спадщиною, розрив поколінь);

 соціальна (відторгнення значущою групою)

 міжособистісна (незадоволеність відносинами, що склалися).

Різні типи самотності проявляються в почутті покинутості, страху,

Невпевненості, в специфічному сприйманні життєвої перспективи.

Д.Раадшелдерс із співавтором (Лабиринты одиночества, 1989)

запропонували свою класифікацію емоційної самотності:

Безнадійно самотні, незадоволені своїми відносинами люди з відчуттям

спустошеності, покинутості, знедоленості;

Періодично і тимчасово самотні люди з найбільшою соціальною

активністю;

3) пасивно і стійко самотні люди, які змирилися з самотою;

Люди не самотні (що не переживають цього почуття), у яких

Зустрічаються окремі випадки соціальної ізоляції як добровільного і не

Пригноблюючого усамітнення.

Можна говорити про такі стадії самотності, коли в одному випадку вона є

Стимулом до пошуку партнера, до встановлення міцних особистих зв'язків, а в

Іншому випадку приводить до апатії, зневіри в можливість довірчих, дружніх

Відносин, ворожості. Супроводжують цей стан надмірне захоплення

Телебаченням, переїдання, апатія (або сльози), пасивність; людина намагається

Приглушити почуття самотності алкоголем, надлишком сну, безцільними

Покупками.

Терапія самоти повинна полягати перш за все в інтенсивній підтримці

Відчуття власної гідності. Відкриті, розкріпачені, позитивно настроєні, радикальні

Люди меншою мірою відчувають самоту. Від неї рятують також віра в свої сили,

Звичка ухвалювати самостійні рішення і уміння визнавати свої помилки, довіряти

Собі. Очевидно, що деякі люди більш схильні до розвитку хронічної самоти. Вони

Сором'язливі, боязкі, мають надчутливу нервову системою.