Законодавчі акти України про охорону праці.

Основні положення з охорони праці в Україні встановлені і регламенту­ються такими законодавчими актами:

1) Конституцією України (основним Законом);

2) Законом України "Про охорону праці";

3) Законом України "Про охорону здоров'я";

4) Законом України "Про пожежну безпеку";

5) Законом України "Про використання ядерної енергії та радіаційний за­хист";

6) Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемологічного благополуччя населення";

7) Законом України "Про відпустки";

8) Законом України "Про колективні договори та угоди";

9) Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності";

10) Кодексом Законів про працю.

 

Закон України "Про охорону праці" був прийнятий 14 жов­тня 1992 року, а останні зміни до нього було внесено 21 листопада 2002р. Кожний закон складається з роз'яснення ДНАОП – бувають галузеві і міжгалузеві.

Бувають і інші відповідні інструкції - система стандартів безпеки праці ССБТ-74.

Поряд із цими актами є відповідні інструкції по охороні праці. Також діють санітарні норми – СН-245-71 і разом з ними існують будівельні норми -БН.

 

2. Розділи та основні принципи Закону України "Про охорону праці".

 

Закон України про охорону праці складається із 9 розділів які мають 44 статті.

Розділ І: "Загальні положення". Статті 1-4.

Стаття 1. Що таке охорона праці (терміни і визначення).

Стаття 2. Дія сучасної форми Закону "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, що використовують найману працю та всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці базується на таких основних принципах:

пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за ство­рення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексне вирішення задач з охорони праці на основі національних програм, досягнень науки. Зараз діє національна програма поліпшення умов праці.

охорони навколишнього середовища;

соціального захисту працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

встановлення єдиних нормативів незалежно від форм власності і видів ді­яльності;

навчання населення, професійна підготовка і підвищення кваліфікації працюючих з охорони праці;

участь держави у фінансуванні заходів з охорони праці;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці;

використання економічних методів управління охороною праці.

Розділ 2 "Гарантії прав на охорону праці" 5-12 статті.

Розділ 3. "Організація охорони праці " 13-24 статті.

Розділ 4. "Стимулювання охорони праці" 25-26 статті.

Розділ 5. "Нормативно-правові акти з охорони праці" 27-30 статті.

Розділ 6. "Державне управління охороною праці" 31-37 статті, (за 10 років змінилися тричі).

Розділ 7. "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" 38-42 статті.

Розділ 8. "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці" 43-44 статті

Розділ 9 "Прикінцеві положення".

 

Всі ці розділи, що стосуються охорони праці можна умовно поділити на 4 групи:

Перша група спрямована на створення безпечних умов праці на стадії проектування виробничих об'єктів. Стаття 21 ЗпОП і стаття 154 КЗпП забороняють приймання в експлуатацію виробництв, де не створені належні умови праці. Це ж стосується зразків нової техніки і обладнання.

Друга група норм (статті 13 та 18 ЗпОП і стаття 159 КЗпП) має гаранту­вати безпеку під час процесу виробництва, встановлює порядок розробки, утве­рдження і застосування правил та інструкцій з охорони праці, обов'язки адміні­страції іпдо проведення навчання, а робітників і службовців - щодо виконання встановлених вимог.

Третя група регламентує порядок видачі і використання 3І3, і лікувально профілактичного харчування (стаття 8 ЗпОП і статті 165-167 КЗпП).

Четверта група норм визначає загальний і спеціальний нагляд та конт­роль за дотриманням законодавства про працю та відповідальність за його по-рушення (ст. 38-44 ЗпОП і ст. 259-265 КЗпП).

 

3. Права і пільги для працівників в Законі України "Про охорону праці".

Розглянемо зміст деяких статей Закону "Про охорону праці".

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору"

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робо­чому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком

протипоказана йому за станом здоров'я.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці, а також стра­хового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Якщо керівник відмовляється оплачувати, працівник пише на його їм’я заяву і якщо за 10 днів йому відмовлено, то працівник звертається в комісію трудових спорів, яка в 10-ти денний строк дає своє право звернутися до суду. Якщо працівник не звертається до цих установ, а зразу в суд, то суд йому відмовляє.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, _д але не менше тримісячного заробітку.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкі­дливі умови праці.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються:

лікувально-профілактичним харчуванням,

молоком або рівноцінними харчовими продуктами,

газованою солоною водою.

Вони мають право на:

оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення,

скорочення тривалості робочого часу,

додаткову оплачувану відпустку,

пільгову пенсію,

оплату праці у підвищеному розмірі (доплата 4-24%) та інші пільги і ком­пенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.