І Розділ XI. Економічна злочинність та їі попередження

За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох за­суджених мали середню, середню спеціальну та вищу освіту. Цей показник набагато вищий від загальної злочинності. Певно, це обу­мовлено тією обставиною, що для заняття господарською діяльні­стю потрібні відповідна спеціальність і кваліфікація.

За соціальним станом згідно з даними вибіркового досліджен­ня переважають робітники (62,8%), службовці склали 11,2%, інші категорії — 26%. При цьому слід відзначити, що ці показники знач­но відрізняються залежно від виду злочину. Так, серед засуджених за контрабанду найбільший відсоток склали особи, які не працю­вали (54,1%). Серед засуджених за порушення правил про валютні операції непрацюючих було 49,5%.

Для господарських злочинів не характерна рецидивна злочин­ність, лише 5-7% осіб, за результатами вибіркового дослідження, раніше були судимі; 82,9% засуджених були притягнуті до кримі­нальної відповідальності лише за один злочинний епізод; 97,8% мали позитивні характеристики за місцем роботи і проживання. Таким чином, злочини у сфері господарської діяльності вчиняють­ся не закоренілими злочинцями, а, як правило, громадянами, для яких скрутне матеріальне становище виступає мотивостворюючим фактором злочинної поведінки у сфері економіки.

Серед розкрадачів 18,1% мали судимість, як правило, погашену. Більшість з них (58,5%) раніше несли покарання за корисливі зло­чини, головним чином розкрадання. Ці кількісні показники відпові­дають даним, опублікованим у спеціальній літературі. Високий рівень рецидиву пояснюється існуючим обмеженням щодо працевлаштуван­ня осіб, які відбули покарання за корисливі правопорушення. Спе­ціальний рецидив, тобто повторне засудження за розкрадання май­на шляхом привласнення, розтрати чи зловживання службовим ста­новищем, становить, за нашими спостереженнями, 30,9%.

Наведені окремими авторами соціально-демографічні характери­стики осіб, засуджених за розкрадання майна, багато в чому збіга­ються, Зокрема, одностайно відмічається відносно високий відсоток жінок серед засуджених за розглядувані посягання. Це пояснюється значною кількістю жінок серед робітників, які обслуговують мате­ріальні цінності, особливо на підприємствах легкої, харчової, м'яс­ної і молочної промисловості.

Порівняльно з іншими засудженими розкрадачі — люди доволі зрілого віку. Особи старше ЗО років, за нашими даними, становлять

Особлива

55,6%, що збігається з відповідними відомостями з інших джерел. Більшість розкрадачів належать до «зони пізньої злочинної актив­ності».

Серед інших правопорушників розкрадачів виділяє порівняно високий рівень освіти. В той час, як освітній рівень усіх засудже­них нижче відповідного показника для населення нашої країни, розкрадачі в цьому відношенні характеризуються більш високими показниками.

За даними, одержаними шляхом узагальнення кримінальних справ, вищу освіту мали 8,5% засуджених розкрадачів, середню (загальну і спеціальну) — 66%, базову середню (8-9 класів) — 11,5%, менше 8 класів — 14%. Це достатньо високий рівень осві­ти, що перевищує середній по країні. Ці відомості в цілому відпо­відають даним, наведеним іншими дослідниками, а відтак, заслу­говують на довіру. Доводиться визнати, що освіта сама по собі не гарантує високого рівня правосвідомості. За своїм освітнім рівнем, як і багатьома іншими ознаками особистості, розкрадачі мало чим відрізняються від більшості робітників і службовців відповідних підприємств. Майже всі засуджені (93%) обіймали посади, які відповідали їх загальній і спеціальній освіті.

Певний інтерес становить стаж роботи розкрадача на об'єкті, де було вчинено злочин. Нами встановлено, що більшість засуджених за розкрадання достатньо довго працювали на даному підприємстві і, таким чином, добре знали свої обов'язки, а також порядок збері­гання, охорони і обліку матеріальних цінностей. По вивчених кри­мінальних справах безперервний трудовий стаж засуджених був такий: менше 1 року — 15,4%, від 1 до З років — 24,0%, від 3 до 5 років — 9,4%, більше 5 років — 36,7%. Є підстави припускати, що багато з засуджених розкрадачів до їх викриття неодноразово роз­крадали державне майно, але не були своєчасно викриті.

Більшість розкрадачів (76%) мали сім'ю, були одружені. Сім'я не без підстав розглядається багатьма кримінологами як важливий фактор. Однак щодо розглянутих видів крадіжок державного май­на попереджувальна роль сім'ї виявляється по меншій мірі недо­статньо ефективною. Відбувається це за багатьох причин, однією з яких є те, що члени сім'ї розкрадача, як правило, користуються вик­раденими грошовими коштами і товарно-матеріальними цінностями.

Сімейні стосунки в розкрадачів виявляються більш міцними, ніж в інших злочинців, засуджених до позбавлення волі. Майже всі

й^ііі-»:«; _;з» Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження іГ-чьчк",-

вони, заданими анкетування, болісно сприймають розлуку з сім'єю і показали на дану сторону покарання як найбільш тяжку, багато з них занепокоєні погіршенням матеріального становища сім'ї, що сталося внаслідок засудження їх до позбавлення волі, більшість опитуваних вважають, що під час відбування покарання стосунки з сім'ями залишаються нормальними. Але у деяких під час пере­бування в місцях позбавлення волі сім'ї розпалися, а частина — не змогла визначитися у своїх сімейних стосунках. Розкрадачі приблиз­но в 5 разів частіше, ніж інші засуджені, зберігають свої сім'ї.

§ 3, Фактори, що детермінують _І '_г' '",'⁴'\ '••_." економічну злочинність

,;:':"- - '³ .!\\^І~'\;>.'!--^<-Л;-:4

Економічно-господарська діяльність безпосередньо обумов­люється економічною політикою держави. Зазначена політика в Україні в останнє десятиріччя характеризується низкою негативних обставин, а саме: обраний шлях ринкових перетворень здійснював­ся непослідовно, стихійно, супроводжався прийняттям необмірко-ваних і поспішних рішень; в умовах корінної перебудови соціаль­но-економічної структури, що діяла раніше, не було забезпечено належного контролю за розвитком економічної ситуації з боку дер­жавних розпорядчо-управлінських структур; соціально-психологіч­ний менталітет населення не був підготовлений до корінних реформ у сфері економіки. Більш того, як свідчить світова практика, рин­кові економічні відносини первісно запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, одержання прибутку будь-якою ціною і у як можливо більших розмірах, недобросовісну конкуренцію та інші небажані прояви.

Все це породило достатньо гострі соціальні суперечності, які слід розглядати як фактори, що детермінують економічну зло­чинність. До них належать соціально-економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові фактори та фактори, пов'язані з ефективністю діяльності правоохоронних органів, і тех­нологічні умови.

Соціально-економічні фактори, що детермінують економічну злочинність, є найголовнішими, бо вони забезпечують необхідні умови для життєдіяльності всього суспільства в цілому і кожної окремої особи.

Загальна економічна криза, що в свій час охопила Україну, ха­рактеризувалася спадом виробництва, розбалансованістю еконо-

* Кримінологія. Особлива частина^

міки, падінням життєвого рівня населення, інфляцією і гіперінфля­цією, зниженням продуктивності праці і т. Ін. Вона остаточно за­гострила кримінальну ситуацію в країні, створивши ідеальні умо­ви для розквіту економічної злочинності.

ВВП у цілому за роки економічної кризи 1990-1999 рр, скоро­тився в 2,5 рази, грошові доходи населення —• у 3,7 рази. Порівня­но з іншими країнами СНД тривалий час спостерігалося найбіль­ше зниження цих показників. Відмічалися також найбільші темпи спаду обсягів виробництва промислової продукції і товарів народ­ного споживання.

Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. На 1 січня 2000 р. державний борг України становив 12 млрд доларів США. З 1991 р. українське суспільство втратило 60% свого економічного потенціалу. Всі ці прогалини у діяльності офіційної економіки заповнює тіньова кримінальна еко­номічна діяльність, яка зараз за обсягом зрівнялася з легальною економікою.

Недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин приво­дять до масового вивозу товарів за кордон, крадіжок валютних коштів. Підприємці йдуть на бартерні операції і залишають зароб­лені кошти на рахунках іноземних банків. Шахрайство в комер­ційних банках, акціонерних, трастових, інвестиційних, холдінгових, страхових компаніях стало закономірним результатом недоліків у прийнятті державою багатьох економічних рішень.

Кримінологічне значення мають і спроби створити конкуренто­спроможну альтернативну економіку, зосереджену головним чином у торговельній і посередницькій діяльності. У цій сфері зараз діють понад 80% зареєстрованих підприємницьких структур. Підприєм­ницькій сектор, орієнтований на торговельно-посередницьку діяль­ність, перетворився на могутню надбудову над виробничою еконо­мікою, державним сектором, швидко і з успіхом ліквідував виробничу промислову економіку, наживши при цьому велетенські капітали. До тих пір, доки не будуть вжиті заходи щодо стимулювання промис­лової сфери, зберігатиметься і поглиблюватиметься тенденція до криміналізації економіки.

Безрозсудне усунення держави від регулювання економічним процесом, розрив економічних зв'язків з країнами СНД, лібералі­зація цін, різноманітні маніпуляції з грошовим обігом, процентни­ми ставками на кредити, ставками оподаткування, надання різно-