Значення сім’ї у житті літньої людини

 

Багато людей, якщо дати їм вибір, вірогідно, надали б перевагу поєднувати свободу і активність у способі життя. Про це говорять дослідження, які вивчали проблему вибору сімейних стосунків. Виявилось, що в західному суспільстві літні люди надають перевагу незалежному життю, але при цьому їх діти або близькі родичі повинні бути неподалік. Приблизно в 80% випадків літні батьки живуть на відстані 30 хв. ходу принаймні від одного зі своїх родичів. Таким чином, здається, що люди похилого віку надають перевагу комбінувати можливості активності через взаємодію з членами сім’ї та звільнення через усамітнення в своєму будинку.

Сім’я може мати різні переваги. Наприклад, як було показано в дослідженнях фінансових проблем, вплив труднощів може бути, принаймні частково, компенсовано добрими сімейними обставинами. Тоді, як члени сім’ї були умовою комфорту і допомоги під час кризи, літні люди були пригнічені тим більше, чим більшими були їх сподівання на допомогу від родичів. Іншими словами, якщо очікувати від людей чи обставин багато, то розчарування прийде неминуче. Коли настає криза і потрібна допомога, це може зруйнувати сімейні стосунки, оскільки члени сім’ї можуть відчувати, що вони не виправдовують сподівань.

Більша частина сімейних обов’язків падає на плечі одного із партнерів або дітей людей похилого віку. Більшість опікунів самі є похилими людьми або людьми середнього віку. Відповідно самі опікуни можуть мати фізичні проблеми при догляді за хворим. Було виявлено (що й не дивно) більшу кількість випадків погіршення здоров’я самих опікунів.

Відомо, що кількість населення віком понад 60 років за останній час зростає. Разом з тим, через низку причин відсоток народжуваності впав. Це означає, що сьогодні літні люди мають менше родичів, у яких вони можуть шукати підтримки, ніж це було в історичному минулому (хоч близько 80% літніх людей мають хоч би одного живого сина або дочку). Однак, чи значить це, що становище літніх людей погіршилось? Очевидно, ні. По-перше, тому, що загальне покращення стандартів життя і схем пенсійного забезпечення визначає, що похилі люди стають більше самодостатніми, ніж їх попередники. Робітничий дім, притулок для літніх людей з робітничого класу, більше не загрожує як страшне покарання, як це було декілька десятиліть тому. Також слід зазначити, що розширена сім’я (коли три покоління живуть під одним дахом) була, швидше, винятком, ніж правилом у Європі до ХХ ст. Інакше кажучи, в минулому, де людям похилого віку давалася більша „пасторська” турбота, не існувало „золотого віку”.

Дані про роль сімейної підтримки можуть варіювати в співвідношенні з соціальним станом сім’ї. Наприклад, шведське дослідження Сандстрома показує, що географічна відстань між похилими людьми і їх родичами є звичним більше для представників середнього, ніж для представників робітничого класу. Можливо, це пояснює факт, виявлений в англійському дослідженні Куреші і Уолкера, що члени „вищих” соціальних класів зазвичай, найчастіше користуються матеріальними можливостями, а не мотивацією. Наприклад, Куреші і Улкер також виявили, що похилі люди з „вищих” соціальних класів, з більшою вірогідністю відвідували інших членів своєї сім’ї. Але показник рівня емоційної близькості між членами сім’ї залишався приблизно однаковим для всіх соціальних груп.

 

ШЛЮБ

 

У похилому віці подружні пари нерідко почувають себе так само задоволеними або навіть більше, ніж молоді. Частково це може бути викликане зменшенням обсягу роботи і батьківських обов’язків. Пари похилого віку демонструють більшу єдність в виборі цілей і джерел задоволень (і менше джерел розбіжностей), а також, як правило, мають приблизно однаковий стан здоров’я. В основі стосунків похилих подружніх пар лежить не тільки страх похмурої (з фінансової і/або емоційної точки зору) перспективи жити окремо. Немає однозначної відповіді на питання, чи був шлюб таких пар щасливим завжди або щастя яке настало, – результат „процесу, в якому попередні суперечки та конфронтації втратили свій сенс” настільки, що вони проголосили перемир’я.

 

СЕКСУАЛЬНІСТЬ І СТАРІСТЬ

Просте спостереження показує, що засоби масової інформації зображають секс як прерогативу молодих, а спрямований проти старості гумор говорить, що літні люди, які хочуть мати сексуальне життя, або гидкі, або божевільні. Навіть ті люди, яких засоби масової інформації охрестили „секс–символами”, вибрані тому, що, в основному, вони „виглядають молодшими за свій вік”. Отже, люди похилого віку не дістають зі щоденних джерел підтримки того, що бажання вести сексуальне життя в будь-який період зрілого життя – це нормально і позитивно для здоров’я. Відповідно, не буде несподіваним виявити, що відкритий інтерес до сексу зменшується після 50 років, і частково це викликане негативною суспільною думкою (хоч хвороби і медикаментозне лікування, які впливають на статеве захоплення, також роблять свій вагомий внесок).

Існує низка проблем, пов’язаних із вивченням сексуальності в старості. Перша – це ефект Когорти: літні люди були виховані в менш витривалому та терпеливому часі, і їм незвично (і дійсно, може не вистачати словникового запасу) розмовляти на теми сексу. Аналізуючи історію дослідження сексуальної активності в старості, Гібсон виявив, що чим „свіжіше” дослідження, тим більше в ньому „зізнань” про сексуальні стосунки.

Традиційною проблемою в дослідженнях сексу є небажання людей брати участь в подібних дослідженнях (і навпаки, учасники, які виявляють надто велике бажання, можуть також давати систематичну помилку в результатах). Таким чином, групи людей похилого віку можуть подати менше інформації не тому, що вони мають сексуальні контакти менш часто, а тому, що вони менше хочуть говорити про це. Інша проблема, яка також наводиться багатьма дослідниками, пов’язана з тим, що є поняття „секс”. Якщо розглянути статеві контакти як єдиний критерій сексу, то літні люди можуть вказати на досить значне зниження активності, ніж коли б розглядався ширший набір критеріїв. Однак треба зазначити, що сексуально активні літні люди, як правило, повідомляють про досить велике задоволення, незалежно від того, який вид сексу вони собі дозволяють.

Наступна проблема – проблема можливостей. Оскільки жінки в середньому, живуть довше за чоловіків, то існує значно більше літніх жінок, ніж чоловіків. Відповідно, їх шанси гетеросексуальних контактів зменшуються і активність може знижуватись не через втрату можливостей чи бажання, а через відсутність відповідного партнера. Для чоловіків найбільшими проблемами є, зазвичай, нездатність підтримувати ерекцію і обмаль фізичних сил для статевого контакту. Якщо взяти дані у Гібсона, біля 10-20% літніх чоловіків та 35% (або більше) жінок не мають сексуального життя (хоч треба зазначити, що дані значно варіюються від дослідження до дослідження). Остання проблема, яку потрібно згадати тут, – це недостатнє лікування, тому що лікарі можуть недооцінювати або ігнорувати сексуальність людей похилого віку. Багато сексуальних розладів у літніх людей залишаються невилікуваними.

Зазвичай, на додаток до обмеження в фізичному здоров’ї, рівень сексуальної активності залежить від рівня цієї активності замолоду. Це дає підставу твердити, що стан людини в старості визначається її поведінкою в більш ранньому періоді життя. І все ж, слід пам’ятати, що статевий потяг досить індивідуальний, і неправильно говорити, що існує „правильний” рівень активності або що сексуальна активність необхідна для спокійного старіння.

ВДІВСТВО

Вдівство як втрата партнера життя, через різну тривалість життя двох статей, зазвичай, більше впливає на жінок, ніж на чоловіків. Існують дані про те, що переживання втрати залежить від того, наскільки сподіваною вона була. Наприклад, стрес від втрати може бути меншим, якщо померлий хворів протягом тривалого часу. Крім того, у старих людей реакція менш гостра, ніж у молодих, в силу того, що перші більше підготовлені до сприйняття смерті партнера. В більшості випадків звикання до втрати розглядається принаймні як задовільне, хоча існують деякі ознаки смутку та інші негативні почуття через 30 місяців після втрати і велика частка (20 %) овдовілих сповіщають про неможливість пережити цю ситуацію належним чином. Більше того, було виявлено, що кількість негативних аспектів особистісних стосунків удівців з соціальним товариством збільшується з часом, що йде за втратою.

Чоловіки краще адаптуються в аналогічних ситуаціях, ніж жінки. Це може бути пов’язане з тим, що в традиційних гендерних (стереотипних) ролях статус заміжньої жінки визначається “наявністю” чоловіка, тоді як для чоловіків це не досить важливо. Крім того, овдовілий чоловік, зазвичай, більше захищений з фінансового боку та має більше можливостей знайти другого партнера. Але інші дослідження заперечують цей погляд на основі того, що чоловіки меншою мірою, ніж жінки, здатні стежити за собою, а також на основі того, що вдівство – це, в основному, жіночий досвід. Таким чином, питання про те, яка стать страждає більше, не вирішене й досі.

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

Особливе значення як чинник, що протистоїть інволюції людини загалом, має її творча діяльність. Вивчення біографій видатних людей довело їх високу творчу продуктивність в пізньому онтогенезі в різних сферах науки і мистецтва. Видатні вчені і діячі мистецтва зберігали високу працездатність не тільки в немолодому, але і в старечому віці. У дослідженні Л. А. Рудкевича містяться цікаві відомості про творче довголіття. Згідно з його даними, після 70 років успішно працювали П. Ламарк, М. Ейлер, К. Лаплас, М. Галілей, Ім. Кант і інші. А. Гумбольдт писав «Космос» з 76 до 89 років, І. П. Павлов створив «Двадцятирічний досвід» в 73 роки, а «Лекції про роботу великих півкуль головного мозку» в 77 років. Серед письменників високим творчим потенціалом в пізні роки життя відрізнялися В. Гюго, Вольтер, Б. Шоу тощо. Гете створив другу частину «Фауста» в 70-80 років; Л. Толстой написав в 71 рік «Воскресіння», в 72 «Живий труп», а в 76 років - «Хаджі Мурат». Багато видатних музикантів, художників протягом усього життя зберігали здатність творити. Наприклад, Мікеланджело успішно працював аж до 79 років, Клод Мане - до 86 років, Огюст Ренуар - до 78 років, Ель Греко - до 73 років.

Високий творчий потенціал в період геронтогенезу зумовлений цілим рядом чинників, в тому числі психологічних, які діють протягом усього життєвого шляху людини. До числа характерних особливостей творчих людей належить широта їх інтересів. Активність творчої особистості виходить за межі сімейних і вузькопрофесійних інтересів і виражається в участі в суспільній і педагогічній діяльності. У роботі М. Д. Александрової даються описи вікової динаміки творчої активності і продуктивність видатних діячів в різних сферах - музичній, юридичній і письменницькій. Як приклад високої творчої продуктивності, що продовжувалася до самої смерті, М. Д. Александрова розглядає життєдіяльність індійського письменника і суспільного діяча Рабіндраната Тагора (1861-1941), для якого були характерні різнобічні інтереси і здібності як у творчій діяльності, так і в інших сферах життя. Яскраво виражена полівалетність інтересів Р. Тагора виразилася в багатообразності жанрів його літературних творів. Він писав вірші, п'єси, романи, повісті і оповіді. Крім того, він був мистецтвознавцем, педагогом, політичним діячем. Після 60 років почав займатися живописом і створив ряд чудових полотен. М. Д. Александрова, провівши кількісний аналіз літературної творчості Р. Тагора, виділяє три піки продуктивності: 34, 49 і 69 років. Загалом, творчості Р. Тагора властиві різноманітність, динамічність, пошуки нового, винятково суворе ставлення до себе, величезна працездатність і відсутність стереотипів у системі світогляду.

Інтерес являє дослідження життя Йоганна Себастьяна Баха (1685-1750). Творчість композитора вирізнялася винятковою різноманітністю. Він писав духовну, оркестрову, камерну і танцювальну музику, складав твори для органа і хору, органа і сольного співу, для клавіру, скрипки з оркестром. Й. С. Бах писав фуги, сонати, прелюдії, кантати, хорали, концерти. Зменшення кількості творів в останні роки життя композитора пов'язано з їх монументальністю. Музикознавці особливо виділяють написані в ці роки твори, які є вершиною творчості зрілого майстра: «Музичні приношення», «Мистецтво фуги» та ін. Зменшення кількості творів в ці роки пов'язане - також з його педагогічною і літературною діяльністю. На схилі віку Й. С. Бах пише не тільки музику, але і про музику, виступаючи як музикознавець.

Наведені приклади демонструють різноманітність і широту інтересів творчих особистостей. Їх інтереси мають активний характер, реалізовуючись не тільки в різних формах професійної діяльності, але і в інших соціально значущих сферах, що сприяє реалізації різноманітних потенційних можливостей особистості в період геронтогенезу.

Повторюваність творчого циклу в пошуках розв’язання все нових завдань, настанова на новизну призводять до використання різноманітних форм діяльності, що відрізняє надзвичайно обдарованих людей. Загальним ефектом поєднання в людині соціальнозрілої особистості і суб'єкта творчої діяльності є формування такої властивості, як навченість. Вона стає найважливішим внутрішнім чинником безперервного розвитку людини як індивідуальності. Дія цього чинника посилюється з віком, в пізні роки онтогенезу. Після 70 років серед учених, видатних діячів науки і мистецтва рідко зустрічається та або інша форма старечої деменції. Творча діяльність певною мірою виступає як чинник не тільки психологічного чи соціального, але і біологічного довголіття.

Говорячи про розміри автобіографічних спогадів, слід зазначити, що спогади мають лікувальну дію. Деякі дослідники впевнені, що варто підтримувати “терапію спогадів” для людей похилого віку, оскільки це допомагає їм примиритися з життям. Але для деяких старших людей спогади можуть стати джерелом нудьги. Люди похилого віку можуть відчувати віковий контраст між нудними майбутнім, теперішнім життям і насиченими подіями минулого.

 

ОСОБИСТІСТЬ І ЗДОРОВ’Я

 

Одним із виявів особистості є вибір нею способу життя, що включа цілу гаму звичок, вибір дії. Звички, що стосуються здоров”я, діляться: позитивні (систематично робити зарядку, дотримуватись дієти) та негативні (палити, вживати без міри алкоголь). У старості люди рідко відмовляються від „поганих звичок” (наприклад літні курці „отруювали” свій організм протягом десятиліть і, відповідно, вели нездоровий спосіб життя). Це не просто проблема старості. Можна було б уявити, що людям похилого віку важче змінювати свої звички, ніж молодим, але насправді дві вікові групи відповідають культурі здоров’я однаково добре. Інший важливий аспект – фізичні вправи. Безсумнівно, фізична активність зменшується з віком, тим більше це стосується занять, які вимагають миттєвого вияву енергії (наприклад, атлетичне метання різних спортивних снарядів), ніж для занять, що вимагають більш рівномірного розподілу енергії (наприклад, біг на середні і довгі дистанції). Однак, люди похилого віку, які систематично роблять зарядку, перевершують багатьох двадцятилітніх, а також було виявлено, що люди, які постійно виконують фізичні вправи, мають вищу реакцію і краще дають собі раду з психомоторними завданнями. Таким чином, якщо літня людина вибирає фізичну активність, вона може значно покращити фізичне і (частково) психологічне самопочуття, а також збільшити тривалість життя.

При розгляді прямої залежності між особистістю і здоров’ям з’являється позитивний зв’язок між станом інтелекту і фізичним самопочуттям. Більша залежність виявляється при розгляді суб’єктивних звітів учасників і трохи слабше, якщо враховувалися об’єктивні оцінки фізичного здоров’я. Питання, чи фізичне самопочуття насправді примушує людину почувати себе задоволеною, чи навпаки, залишається поки що відкритим. Депресія (або стрес) можуть викликати погіршення здоров’я (наприклад, послаблюючи імунну систему). І навпаки: фізичні недоліки (на основі апріорних даних) можуть погано впливати на психологічний стан людини. Але треба зауважити, що багатьом хворобам старості передують пов’язані з ними фізичні проблеми більш раннього періоду життя. Це означає, що в багатьох випадках, якщо мають місце зміни особистості в результаті хвороби, не обов’язково лише вона викликає ці зміни, - це може бути ефектом усього життя.

Фізичні та інтелектуальні зміни можуть підсилювати одна одну, формуючи замкнене коло. В той же час зв’язок між захворюваннями і особистістю може бути перебільшеним. Наприклад, особистість типу А, зазвичай, асоціювалася з рівнем серцевих нападів. Але це може бути характерним для молодих людей. Після 65 років належність до типу А не збільшує ризику коронарних проблем (цей факт не можна приписати тому, що більшість людей з типом А помирають, не досягши цього віку). Крім того, літні люди часто не знають про справжній стан свого фізичного здоров’я. Зв’язок між захворюванням та самооцінкою здоров’я є не таким очевидним.

Вікова динаміка старіння може розвиватися в двох протилежних напрямах: конвергентного розвитку регуляторних систем і дивергентного їх розвитку. Загальновідомо, що саме в глибокій старості найконтрастніші індивідуально-типологічні особливості в значенні загального життєвого тонусу і збереження розуму. Дивергентний тип розвитку, на думку Б.Г. Ананьєва, можливий в пізніх фазах онтогенезу, де головну компенсаторну роль виконує механізм білатерального регулювання, що поєднує управління інформаційними і енергетичними потоками. Іншими словами, розвиток суб'єкта творчої діяльності в період пізнього онтогенезу протистоїть біологічному геронтогенезові і може вступати у складні суперечливі відносини з процесом старіння індивіда. Потенціали особистості і суб'єкта творчості в цей час виявляються не тільки не вичерпаними, але, навпаки, посилюються в процесі самої діяльності. Цьому також сприяє інтегрованість суб'єкта спілкування, пізнання, творчості і особистісних властивостей, спрямованих на самоорганізацію життєдіяльності, що сприяє довголіттю і збереженню індивидуальних властивостей у структурі людини. Самоорганізація життєдіяльності має першорядне значення в період пізнього онтогенезу як одна з найважливіших умов довголіття людини і подальшого розвитку її індивідуальності.

Отже, період геронтогенезу є підсумком усього життєвого шляху людини як індивіда, особистості і суб'єкта діяльності. Характерною рисою цього періоду життя є посилення дії онтогенетичних законів гетерохронності, нерівномірності і стадіальності, що означає наростання суперечностей в розвитку різних підструктур людини. Нарівні з інволюційними процесами на всіх рівнях його організації відбуваються зміни і новоутворення прогресивного характеру, спрямовані на подолання деструктивних явищ геронтогенезу. Активному довголіттю старої людини сприяє розвиток її як соціально, так і духовної активної особистості, як суб'єкта творчої діяльності і яскравої індивідуальності. І тут величезну роль відіграє високий рівень самоорганізації, свідома саморегуляція власного способу життя і життєдіяльності.

 

ВМИРАННЯ ТА СМЕРТЬ

 

Смерть – це незворотне припинення всіх життєвих функцій. Вона має як особисте, так і соціальне та духовне значення і стосується не тільки людини, яка вмирає, а й живих. У минулі часи люди більше знали про практичну сторону смерті. За вмираючим доглядали вдома, і вони звичайно відходили в інший світ в оточенні рідних. Тіло підготовляли до поховання близькі та друзі, а обряди, які передують похованню, здійснювалися вдома. Сучасна цивілізація віддаляє живих від природного процесу вмирання та смерті.

Для людей, що проживають у розвинених країнах, заперечення смерті складає одну із реалій як для вмираючих, так і для близьких. Заперечення – це нормальний механізм подолання стресу і психологічного захисту, але застосування його може заважати активно боротися з труднощами життя. Згідно з психологічною концепцією, природно, що люди бояться смерті. Деякі дослідження демонструють, що в цілому смерті менше бояться люди похилого віку та люди, що мають тверду мету у житті. Людей, що дожили до похилого віку, лякає не смерть сама по собі. А перспектива тривалого, болісного, нестерпного, тяжкого вмирання. Тривога смерті – це лише один із симптомів неперервного процесу прийняття смерті.

Кюблер-Росс, виділяє п’ять спільних для всіх людей стадій пристосування до смерті:

- заперечення – людина відмовляється визнати можливість своєї смерті і займається пошуками інших, обнадійливіших поглядів та діагнозів;

- гнів – людина усвідомлює, що смерть неминуча, після чого наступає стан фрустрації, що викликаний руйнуванням її планів та подій. Як наслідок, людину починає охоплювати образа, гнів та заздрість до інших;

- торги – людина шукає способи продовжити життя, віддалити біль та страждання, дає обіцянки, пробує навіть заключити договір з Богом. Лікарями, медсестрами та ін..людьми;

- депресія – коли спроби домовитися виявляються марними, людину охоплює відчай, почуття безнадії, страждання концентруються навколо вже втраченого та майбутньої втрати рідних та близьких людей;

- прийняття – людина примиряється зі своєю долею та спокійно очікує розв’язки.

Адаптація людини до наближення смерті поряд із спільними реакціями, описаними вище, має виражену індивідуальну специфіку.

Смерть може розглядатися як фінальна стадія розвитку людини. Усвідомлення близької перспективи смерті спонукає людей реконструювати минуле, знову подумки пережити радісні хвилини та втрати. На думку Баталера. Огляд власного минулого є важливою стадією розвитку, на яку людина приходить наприкінці життя. Актуалізація процесів самоусвідомлення приводить до особистісного зростання: людям удається вирішити внутрішні конфлікти, переосмислити власне життя, дізнатися нове про власні можливості, зрозуміти, ким я є насправді, з’ясувати справжні цінності та значущі здобутки. Завдяки необхідності винайдення сенсу життя постає з новою силою, надає життю перспективи, спонукає до реконструкції переконань.

Етичні проблеми смерті та вмирання. Питання про право людини на смерть викликає останнім часом серйозну полеміку. Традиційна медицина звичайно зосереджується на підтримці життя смертельно хворих із допомогою спеціальної апаратури, ігноруючи при цьому потреби людини в автономії і спілкуванні, виявленні почуттів і звичному оточенні, збереженні контролю за власним життям і поінформованості щодо власного стану. Пошуки оптимальних умов для вмираючої людини привели до створення психологічної та соціальної допомоги людині в таких ситуаціях.

Концепція хоспіста полягає у тому, що смерть така ж природня річ, як і народження, вона іноді є важкою роботою і тому потребує не меншої допомоги. Хоспісти дають можливість смертельно хворим людям прожити останні дні якомога більш насичено, безболісно та незалежно.

Багато людей вважають, що кожен має право померти, не дозволяючи продовжувати своє життя штучно. Питання застосування у безнадійних випадках прискорення умирання через застосування пасивної чи активної евтанації (відміна підтримуючих життя засобів або позбавлення життя із милосердя) не знаходить однозначного медичного, морально-духовного, правового вирішення в суспільстві.

Деякі культурні традиції відкрито виражають зв’язки між смертю, народженням та життєвим циклом. Наприклад, в традиції китайської культури у випадку смерті дідуся та бабусі онуки відповідного віку створюють сім’ю та народжують дітей. Відома традиція називати дітей іменами близьких людей, що пішли із життя. Нове народження означає оновлення та наслідування між поколіннями. Таким чином, те, що здається діаметрально протилежним – народження та смерть, - отримують зв’язок у ланцюгу життя сім’ї.

 

Питання для самоконтролю

1. Опишіть морфо-функціональні зміни, які відбуваються в процесі старіння. Назвіть фактори, які впливають на ці зміни.

2. Порівняйте відмінні ознаки в різних періодах пізньої дорослості.

3. Які когнітивні зміни відбуваються в пізній дорослості?

4. Чи є погіршення пізнавальних здібностей невід’ємною ознакою процесу старіння?

5. Назвіть прямі і непрямі фактори, що впливають на погіршення пізнавальних процесів.

6. Які особисті зміни відбуваються в пізньому дорослому віці?

7. Назвіть завдання розвитку в пізньому дорослому віці.

8. Як фізичні, економічні і соціальні умови впливають на рівень адаптації літньої людини до виходу на пенсію?

9. Охарактеризуйте особливості сімейних особистісних стосунків, що визначають стреси і радощі похилого віку.

10. Як тип особистості і стилі поведінки впливають на пристосування до старіння?

11. Яке значення має збереження ідентичності в пізньому дорослому віці?

12. Як в пізній дорослості виражається еріксонівський конфлікт між цілістю Его і відчаєм?

13. Опишіть фактори, якіц впливають на ставлення людей до виходу на пенсію.

14. Як людині найкраще підготуватись до виходу на пенсію? Яку допомогу в цьому може надати суспільство?

15. Опишіть проблеми, турботи і потреби людей від 65 до 75 років у порівнянні з проблемами і потребаит осіб у віці від 85 років.

16. Що означає конвергентний і дивергентний типи старіння?

17. У чому полягає значення творчої діяльності і спілкування для активного довголіття людини?

18. Який тип регуляції поведінки і життєдіяльності сприяє прогресивному розвитку людини і її психіки?

19. Чому поєднання всіх людей похилого віку в одну групу є неправомірним? Порівняйте відмінні ознаки людей в різних періодах пізньої дорослості?

20. Назвіть фактори, які впливають на ставлення людей до виходу на пенсію. Як людині найкраще підготуватися до виходу на пенсію? Яку допомогу може надати суспільство?

21. Чи є погіршення пізнавальних здібностей невід’мною частиною процесу старіння? Які фактори та умови приводять до передчасного погіршення пізнавальних можливостей людини?

22. Знайдіть двох людей, старших за 60 років, з різницею у віці 10-20 років та з’ясуйте їх основні проблеми, турботи та очікування від життя. Виявіть основні відмінності в інтересах, особливості, що пов’язані з різницею у рамках вікової групи. Які очікування щодо спілкування з молодими людьми вони мають?

23. У якому сенсі смерть може розглядатися як стадія розвитку? Ставлення до смерті та процесу вмирання коливається залежно від віку, періоду життя та минулого досвіду, пов’язаного зі смертю. Які суттєві відмінності у ставленні до смерті пов’язані з віком людини? Які специфічні переживання щодо смерті та вмирання характерні для людей похилого віку? Як психологічно підготувати людину до закінчення життя?

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

 

На основі вивчення поглядів класиків психології, зокрема, поглядів видатних представників гуманістичної психології, а також власних тривалих монографічних досліджень, критичного аналізу психотерапевтичного досвіду, який описано в літературі, так і власного, у заключні посібника ми спробували користати свої погляди на проблему психічного здоров’я людини, як реалістичного ідеалу вікового розвитку людини.

Психічно здорова особистість – духовна особистість, зріла і самоактуалізована та самореалізована особистість, яка живе повноцінним життям (у її житті гармонійно поєднані святковість і буденність, злети й падіння, вона конструктивно розв’язує життєві проблеми, кризи та суперечності, ефективно долає труднощі і стресові ситуації, має конструктивні стосунки із соціальним оточенням, загалом задоволена життям, відчуває його цілісність і повноту, любить, вірить, сподівається, реалізує свою мудрість, творить, домагається результатів, самоспричиняє своє життя – враховує об’єктивні обставини та орієнтується на трансценденцію).

І. Хто вона є?

1. Вона відчуває велику потребу в духовному (духовних переживаннях, духовному зростанні, духовних діях), прагне мати чисте сумління, має потребу творити добро для близьких людей і для загального добра, здатна до любові.

2. Вона відкрита власним переживанням. Систематично має як вершинні (осмислення сенсу життя, своєї долі, ідеалу, свого щастя), так і глибинні переживання (глибина свого Я, своєї неповторності). Вона часто переживає тиху радість, а майже завжди - почуття безпечності, почуття ідентичності і впевненості в собі, що ґрунтуються на вірі в те, що вона існує, що вона є, на внутрішній потребі людини в любові, прив’язаності, зацікавленості, єдності зі світом, що приходить на заміну бажанню мати, володіти, панувати над світом і таким чином бути рабом своєї власності.

3. Зріла особистість покладає на себе відповідальність за своє життя, за свої життєві вибори, конкретну поведінку. Вона усвідомлює той факт, що ніхто і ніщо поза нею самою не може надати сенсу її життю, і що тільки повна незалежність і відмова від міщанства можуть стати умовою для найефективнішої діяльності, спрямованої на служіння своєму ближньому. Така особистість розуміє, що для досягнення цієї мети необхідні дисциплінованість, реалістичність і свобода. Остання трактується не як анархія, а як можливість бути самим собою. Це не згусток пристрастей, а тонко збалансована структура, яка в будь-який момент може зіткнутися з альтернативами – сприяти розвитку чи руйнувати, підтримувати життя чи смерть.

4. Різнобічний (бо всебічний розвиток забезпечити неможливо) і постійний розвиток власної особистості – вища мета її життя. Розуміння того, що тільки небагатьом вдається досягти досконалості за всіма напрямами. Відсутність амбіційного прагнення досягнути мети, оскільки відомо, що подібні амбіції – тільки вираження жадібності й орієнтації на володіння. Вона постійно збагачує свій власний досвід (якщо вже помиляється, то тільки один раз, використовує позитивний досвід, як свій власний, так і досвід інших людей). Розвиває свою фантазію, але не як відхід від нестерпних умов життя, а як передбачення реальних можливостей, як засіб врешті-решт змінити ці нестерпні умови. Її мета – досягти життєвої мудрості.

5. Виявляє, коли це необхідно, високу самосвідомість, щораз глибше й всебічніше самопізнання. Прагне пізнати себе, прагне до цілості свого Я, готова відмовитись від усіх форм володіння заради того, щоб насправді мірі бути та жити цілісно та несуперечливо.

6. Психічно здоровій особистості притаманний демократичний характер. Вона максимально толерує у стосунках із іншими людьми. Розуміє вічні цінності (добро-зло, моральне-неморальне, щастя-нещастя, вічне-минуще), в кожному випадку може відрізнити.

7. Зрілій особистості притаманна надзвичайно висока креативність (здатність до творчості у всіх сферах життя: навчання, праця, спілкування, стосунки, відпочинок, побут тощо). Одночасно, вона підтримує творчість інших людей.

8. У неї відсутні нерозумні й суперечливі думки, деструктивні прагнення і наміри. В разі виникнення стресової ситуації вона здатна надати собі психологічну допомогу.

9. Вона прагне зменшити, наскільки можливо, свою скупість, послабити почуття невинності, звільнитися від ілюзій.

10. Їй притаманна спонтанність, невимушеність, простота і природність, прагнення до справжності (автотентичності, собі подібності, конгруєнтності), вишуканість.

11. Вона живе своїм розумом і чужими переживаннями, бо найгірше, коли людина живе за своїми емоціями і чужим розумом.

12. Така особистість конструктивна у всіх сферах життя: прагне досягати конкретних результатів в діяльності, в житті, працює на віддалений результат.