Економічна сутність, порядок визнання та класифікація доходів

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства визнані доходи пови­нні покривати витрати, понесені для отримання таких доходів, що є передумо­вою погашення зобов'язань й утворення чистого прибутку.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформа­ції про доходи підприємств та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 «Дохід» [58], норми якого застосовуються підприємствами незалеж­но від форм власності (за виключенням бюджетних установ). У відповідності до вимог НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» доходи [97] - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (окрім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Економічними вигодами є потенційні можливості одержання підприєм­ством грошових коштів від використання активів. Наприклад, реалізація готової продукції (товарів), виконання робіт чи надання послуг з наступною оплатою впливає, з одного боку, на збільшення дебіторської заборгованості, а з іншого -на формування доходів.

Доходи відображаються у бухгалтерському обліку та включаються до Звіту про фінансові результати за принципом нарахування й відповідності до­ходів і витрат. За таким принципом для визначення результату діяльності порів­нюються доходи з витратами, що були понесені для отримання таких доходів. Водночас, доходи і витрати визнаються у момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. У відповідності до принципу обачності доходи не підлягають відображенню у фінансовій звітності, якщо їх оцінку неможливо достовірно визначити.

Сутність та критерії визнання доходів у відповідності до вимог націо­нальних стандартів бухгалтерського обліку наведено на рисунку 5.1.

Для цілей бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності доходи поділяються за видами діяльності, здійснюваних підприємством (звичайна та надзвичайна).

Звичайна діяльність - це будь-яка основна діяльність підприємства, а та­кож операції, які виникають внаслідок її проведення. Така діяльність поділяється на операційну, інвестиційну та фінансову.

 

І

Зазначені надходження хоча і зумовлюють збільшення розміру активів підприємств, однак не впливають І
' на зростання власного капіталу, а тому не відносяться до доходів і

______—_—___—— -~ _ ________________________ _ _ j

Рис. 5.1. Порядок визнання доходів відповідно до вимог П(С)БО 15 «Дохід»

 

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю. В свою чер­гу, операційна діяльність поділяється на:

1) основну операційну діяльність, до якої належать операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну части­ну його прибутку;

2) іншу операційну діяльність, до якої належать операції, пов'язані із ре­алізацією інших оборотних активів, необоротних активів, переведених до груп вибуття, іноземної валюти; уцінкою та списанням товарно-мате­ріальних цінностей; операційною орендою активів; отриманням (нара­хуванням) штрафів, пені; визнанням операційної курсової різниці тощо.

Інвестиційна діяльність - це діяльність, яка пов'язана з придбанням та ре­алізацією тих необоротних активів й фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність - це діяльність, яка призводить до змін розміру і скла­ду власного та позикового капіталу підприємства.

Надзвичайна діяльність - це операції або події, які відрізняються від зви­чайних і не відбуваються часто або регулярно.

Отже, визнані доходи у бухгалтерському обліку поділяються на наступні гру­пи (рис. 5.2).

 

 

 

 

 

 

 

ПОНЯТТЯ ВИТРАТ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

ТА ПОРЯДОК ВИЗНАННЯ

У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

П(С)БО 16 «Витрати» [59] визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкрит­тя у фінансовій звітності. У відповідності до НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [97] витрати - це зменшення економічних вигод у ви­гляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення.капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

До витрат, зумовлених зменшенням активів, належить: вартість матері­альних цінностей, використаних на виробництво продукції, ремонт необоротних активів, на адміністративні та соціально-культурні цілі; вартість реалізованих оборотних матеріальних активів; залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних матеріальних та нематеріальних активів, які визнані непридатними для використання; залишкова вартість реалізованих необоротних активів, пере­ведених до груп вибуття; вартість списаних оборотних матеріальних активів; втрати від знецінення запасів; нестачі запасів (сировини, комплектуючих виро­бів, готової продукції, товарів тощо); списання сумнівної та безнадійної дебі­торської заборгованості, у сумі, що перевищує сформований резерв сумнівних боргів; вартість переданих активів на безоплатній основі тощо.

 

До витрат, що збільшують зобов'язання, належить нарахування: заробіт­ної плати працівникам підприємства; податків, зборів та обов'язкових платежів; відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування; орендної плати, кому­нальних послуг, витрат зв'язку; зобов'язань за послуги сторонніх організацій (юридичні, аудиторські, консультаційні, медичні, рекламні); відсотків за фінан­совими операціями тощо.

На рисунку 5.3 наведено критерії визнання витрат у бухгалтерську обліку.

Важливою передумовою успішної організації планування, обліку, контролю та аналізу витрат є їх економічно обґрунтована класифікація. Класифікацію ви­трат за основними ознаками наведено на рисунку 5.4.

 

 

 

 

1. Залежно від способу віднесення на об'єкти обліку витрати поділя­

Ються на прямі та непрямі.

За П(С)БО 16 «Витрати» прямі витрати - це витрати, які у момент ви­никнення можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта обліку ви­трат. Водночас, непрямими витратами є витрати, що не можуть бути віднесе­ні до конкретного об'єкта обліку витрат економічно доцільним шляхом. Вираз «економічно можливим шляхом» означає, що при віднесенні витрат до певного об'єкта слід керуватись принципом співвідношення витрат і вигод. Наприклад, якщо витрати, пов'язані із списанням вартості цвяхів на виготовлення конкрет­ного стільця, перевищує суму понесених матеріальних витрат, то доцільніше розподіляти такі витрати між виробами непрямим шляхом, тобто пропорційно до обраної бази розподілу.

На відміну від прямих, непрямі витрати є спільними витратами кількох цен­трів відповідальності, із виробництва кількох видів продукції (робіт чи послуг), а також ті, що зумовлені функціями управління та збуту на підприємстві. Не­прямі витрати неможливо прямо, а в деяких випадках і недоцільно, відносити на окремий об'єкт обліку витрат у момент їх виникнення, а тому такі витрати розподіляються опосередковано, через обрані бази розподілу.

Існує просте правило для віднесення витрат до прямих або непрямих - ймо­вірність того, чи залишаються витрати у разі ліквідації певного об'єкта витрат, чи ні. Якщо витрати зникають, то їх можна класифікувати як прямі, у протилеж­ному випадку такі витрати є непрямими.

2. В залежності від ролі у господарських процесах та операціях витра­
ти поділяються на основні та накладні.

Основні - це витрати, що безпосередньо викликані технологічним процесом виробництва та визначають технологічні й споживчі властивості продукції. Така група витрат здебільшого є прямими витратами виробництва, до якої належать: заробітна плата основних виробничих працівників; вартість, списаних у виробни­цтво сировини та матеріалів; амортизація виробничих необоротних активів тощо.

Накладні - це витрати, пов'язані з утриманням загальновиробничого, адмі­ністративно управлінського персоналу та працівників відділу збуту; приміщень і споруд, призначених для створення нормальних умов виробництва, зберігання й реалізації цінностей тощо. Таким чином, адміністративні та збутові витрати є накладними у момент визначення повної собівартості продукції. Накладні ви­трати є відновно постійними у часі, оскільки вони не змінюються, або майже не змінюються в залежності від обсягів діяльності.

3. За відношенням до собівартості продукції (товарів, робіт та послуг)
розрізняють витрати, які формують собівартість продукції та витра­
ти періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, безпосередньо пов'язані з виробни­цтвом продукції. Такі витрати відносяться до закінченої за період і переданої на склад готової продукції та включаються до виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду - це витрати, які не включаються до Собівартості продукції і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені та врахову-

 

 

ються при визначенні фінансового результату діяльності суб'єкта господарюван­ня й відображаються у Звіті про фінансові результати. Такі витрати відносяться до витрат періоду та не враховуються при визначенні собівартості готової про­дукції.

4. За видами діяльності витрати поділяються на витрати звичайної та надзвичайної діяльності (рис. 5.5).

Рис. 5.6. Групування витрат за елементами

Класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє визначити со­бівартість окремих видів продукції та встановити обсяг понесених витрат кон­кретними підрозділами підприємства. З цією метою витрати класифікують за статтями калькуляції (рис. 5.7).

Витрати за статтями калькуляції - це витрати, понесені на виготовлен­ня окремих видів продукції. Класифікація витрат за даною ознакою дозволяє здійснювати облік, контроль та аналіз витрат виробництва конкретного виду продукції, структурних підрозділів і підприємства в цілому, а також забезпечує інформацією, необхідною для складання планової й фактичної калькуляцій. Но­менклатуру статей калькуляції суб'єкти господарювання визначають самостійно, враховуючи особливості технології й організації виробничого процесу підпри­ємства, належного до відповідної галузі та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

6. У залежності від зміни обсягу діяльності витрати поділяються на змінні і постійні. Дана класифікація використовується з метою управ­ління, планування і контролю за витратами. Змінними (умовно змінни­ми) називають витрати, загальний розмір яких змінюється прямо пропо­рційно зміні обсягу діяльності. Основними прикладами таких витрат є: матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці, понесені на вико­нання функцій виробництва, управління та збуту; витрати на освітлення, опалення, водопостачання, водовідведення тощо

 

 

 

 

 

 

За релевантністю витрати поділяють на релевантні та нерелевантні. По­няття релевантних витрат дуже широко використовується в управлінні.

Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття певного управлінського рішення та мають відповідати таким критеріям:

2) 3)

1) повинні бути пов'язані конкретними проектами, рішеннями, сприяти зростанню потенціалу підприємства та підвищенню ефективності його господарської діяльності; повинні залежати від управлінського рішення;

повинні відноситися до майбутніх витрат, оскільки всі минулі витрати залишаються незмінними, незалежно від майбутніх подій. Нерелевантні витрати - це витрати, які не залежать від прийнятого (або можливого) управлінського рішення. До них належать не лише минулі витра­ти, а й частина майбутніх витрат, які будуть незмінними при різних варіантах рішення.

Наприклад, автопідприємство вирішило придбати вантажний автомобіль. На ринку є кілька моделей, що відрізняються вантажопідйомністю, питомими ви­тратами пального, нормативною тривалістю експлуатації, вартістю технічного обслуговування та купівельною вартістю. Зазначені витрати є релевантними. На підприємстві передбачена окладна оплата праці водія незалежно від моделі авто­мобіля, а тому нарахована заробітна плата водієві є нерелевантними витратами у момент прийняття рішення про модель, яку краще придбати

 

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ (ФІНАНСОВИЙ)