Облік і документування розрахунків з бюджетом за податками й платежами

Взаємовідносини підприємства з бюджетом визначаються діючою в Україні системою податків та інших обов’язкових платежів.

Податки — це обов’язкові платежі, які належить сплатити юридичній чи фізичній особі до державного чи місцевого бюджету.

Визначення та погашення зобов’язань перед бюджетом по податках регулюється Податковим кодексом України.

Основними податковими платежами підприємств є: податок на додану вартість, податок з прибутку підприємств, акцизний податок, податок на доходи фізичних осіб, податок на землю, екологічний податок, ФСП та деякі інші. Основне місце в податковій системі належить податку на додану вартість (ПДВ), по якому виникає необхідність вести облік податкового кредиту (зобов’язання бюджету перед підприємством) і податкового зобов’язання (зобов’язання підприємства перед бюджетом). Податковий кредит оплачується постачальникам матеріалів, послуг та іншим кредиторам і зменшує величину зобов’язання перед бюджетом. Податкове зобов’язання — це загальна сума податку, що нараховується до бюджету і сплачується підприємству покупцями за відвантажену готову продукцію і замовниками за виконані роботи. Таким чином до бюджету сплачується різниця в сумі податкового зобов’язання та податкового кредиту.

Синтетичний облік розрахунків підприємства з бюджетом за всіма видами платежів, а також санкцій за порушення податкового законодавства, які також вносяться в дохід бюджету ведеться на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами». За кредитом цього рахунка відображається зобов’язання перед бюджетом при нарахуванні платежів, а за дебетом — погашення зобов’язань та зменшення на суму податкового кредиту.

Суми сплати до бюджету податку на додану вартість формуються таким чином.

Під час одержання матеріалів від постачальників разом із договірними цінами їм нараховується 20% податкового кредиту. Ці операції відображаються на рахунках:

Дт 20 «Виробничі запаси»

Дт 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети»

Дт 64 «Розрахунки за податками і платежами» (на суму ПДВ)

Кт 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками».

Під час погашення зобов’язань перед постачальниками разом сплачується і податковий кредит: Дт 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками» Кт 31 «Рахунки в банках».

Відвантажена готова продукція відображається в бухгалтерському обліку як дохід підприємства і заборгованість покупців і замовників, яка включає і суму податкового зобов’язання за ПДВ: Дт 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» Кт 70 «Доходи від реалізації».

Оплата заборгованості покупцями і замовниками відображається на рахунках: Дт 31 «Рахунки в банках» Кредит 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

Із сумою сплати надходить підприємству і податкове зобов’язання за ПДВ. На суму ПДВ зменшується дохід підприємства і виникає зобов’язання перед бюджетом: Дт 70 «Доходи від реалізації» Кт 64 «Розрахунки за податками і платежами».

Бюджету при цьому сплачується різниця в сумі податкового кредиту і податкового зобов’язання: Дт 64 «Розрахунки за податками і платежами» Кт 31 «Рахунки в банках».

Податок з прибутку нараховується всіма підприємствами в розмірі 19 процентів від прибутку (2013 р.). Бухгалтерський облік податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податок на прибуток», а визначається за даними рахунку 79 «Фінансові результати». Сума податку з прибутку відображається на рахунках: Дт 79 «Фінансові результати» Кт 98 «Податки на прибуток».

На суму податку на прибуток, що належить сплатити до бюджету: Дт 98 «Податки на прибуток» Кт 64 «Розрахунки за податками і платежами», а при погашенні заборгованості перед бюджетом за податком з прибутку: Дт 64 «Розрахунки за податками і платежами» Кт 31 «Рахунки в банках».

В тому випадку, якщо за податковим обліком належить сплатити до бюджету більше, ніж за даними бухгалтерського обліку, різниця відноситься на дебет активного рахунка 17 «Відстрочені податкові активи». У противному випадку податкові різниці відносяться на кредит пасивного рахунка 54 «Відстрочені податкові зобов’язання».

Акцизний податок — це вид платежу до бюджету, який встановлюється на товари народного споживання, що не є першою життєвою необхідністю (лікерогорілчані вироби, сигарети, килими і килимові вироби, легкові автомобілі та інші). Джерелом сплати акцизного податку є дохід від реалізації. Сума цього податку відображається на рахунках: Дт 70 «Доходи від реалізації» Кт 64 «Розрахунки за податками і платежами».

Акцизний податок перераховується в дохід бюджету: Дт 64 «Розрахунки за податками і платежами» Кт 31 «Рахунки в банках».

Аналогічно обліковуються зобов’язання перед бюджетом за іншими платежами. Аналітичний облік за рахунком 64 «Розрахунки за податками і платежами» організується за видами платежів до бюджету.

Питання для самоконтролю

1. Якими документами регулюється порядок відображення зобов`язань підприємства?

2. Як можна класифікувати зобов`язання підприємства?

3. В яких видах і формах звітності можно знайти інформацію про склад і структуру зобов`язнь підприємства? Чи дублюється така інформація?

4. Дайте визначення терміну „підзвітна особа”.

5. Які документи є підставою для списання коштів з підзвітної особи?

6. У яких випадках підприємство здійснює розрахунки через підзвітних осіб?

7. На підставі яких документів касир видає кошти підзвітній особі?

8. Чи передбачені штрафні санкції за несвоєчасне повернення підзвітних сум?

 

Тема 13 Облік виробництва готової продукції (робіт, послуг)

Лекція 15

Мета: ознайомитися з методами обліку витрат на виробництво продукції (робіт, послуг), вимогами до оформлення документів, які супроводжують процес обліку виробництва. Визначити можливі варіанти оцінки готової продукції, та порядок обліку і документування процесу реалізації продукції.

План викладу і засвоєння матеріалу

1. Методи обліку витрат на виробництво готової продукції, робіт, послуг

2. Облік і документування процесу виробництва

3. Облік і оцінка готової продукції (робіт, послуг)

4. Облік і документування реалізації готової продукції (робіт, послуг)

Література: [2 с. 95-112; 3 с. 168-175; 36 с. 352-368]

Час 2 години

 

1. Методи обліку витрат на виробництво готової продукції (робіт, послуг);

Витрати виробництва – це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

Залежно від виду продукції, складності і характеру організації її виробництва на підприємствах застосовуються такі основні методи обліку і калькулювання фактичної собівартості продукції: нормативний, попередільний і позамовний.

Нормативний метод обліку — це основний метод виробничого обліку. Він застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості, коли здійснюється масове та серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів.

Нормативний метод обліку і калькулювання витрат на виробництво включає:

а) поточний облік витрат окремо за діючими нормами і з урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і винуватців відхилень;

б) системний облік зміни самих норм;

в) складання і періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;

г) визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної її вартості, відхилень від норм і зміни самих норм.

Облік фактичних витрат за нормативним методом на всіх підприємствах здійснюється окремо в частині витрат за нормами і в частині витрат, що являють собою відхилення від норм.

На підприємствах застосування нормативного методу обліку передбачає наявність поточних нормативів витрат і виходу продукції, їх відсутність гальмує широке використання нормативного методу.

На підприємствах, де перетворення сировини в готову продукцію відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва, застосовують попередільний метод обліку.

При такому методі витрати виробництва враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. Тому собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається з понесених ним витрат і собівартості раніше одержаних напівфабрикатів.

Якщо випускається однорідна продукція і відсутнє незавершене виробництво, застосовується однопередільний метод, або так званий простий.

Позамовний метод обліку використовується у промисловості, будівництві, експериментальних і ремонтних виробництвах. Об'єктом обліку при цьому є виробниче замовлення на виготовлення визначеної кількості виробів або кожний виріб, виготовлений у порядку індивідуального (разового) замовлення.

Фактична собівартість продукції або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції.

Бухгалтерський облік процессу виробництва повинен забезпечити:

• правильне і економічно обґрунтоване нагромадження витрат по кож-ному виду виготовлюваної продукції або виконаної роботи чи наданої послу-ги;

• достовірний облік виходу продукції за її видами з врахуванням якос-ті;

• одержання необхідної інформації про роботу кожного підрозділу для контролю за їх діяльністю і прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

 

2. Облік і документування процесу виробництва;

Синтетичний облік виробництва продукції ведуть на рахунку 23 «Виробництво». Це активний калькуляційний рахунок, за дебетом якого відображають витрати на виробництво, а за кредитом — вихід готової продукції.

При здійсненні витрат дебетують рахунок 23, а кредитують різні рахунки залежно від видів витрат (матеріальні, розрахункові та інші рахунки). Витрати групують за їх видами залежно від кореспонденції рахунків. Кожний рахунок, який кореспондує з рахунком 23 «Виробництво», в частині обліку витрат представляє відповідну їх групу, яка є статтею витрат:

1. Витрати на оплату праці.

2. Відрахування на соціальні заходи.

3. Паливо та мастильні матеріали.

4. Сировина та матеріали.

5. Роботи та послуги.

6. Витрати на ремонт необоротних активів

7. Інші витрати на утримання необоротних активів.

8. Інші витрати.

9. Непродуктивні витрати.

10. Загальновиробничі витрати.

За статтею «Витрати на оплату праці» відображають основну і додаткову оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі, виготовленню виробів тощо. Підставою для нарахування оплати праці є первинні документи: табель обліку робочого часу (форма 54), наряд на відрядну роботу (форма № 70 і 70а), який складають окремо на кожний вид робіт. Якщо одну роботу виконують кілька працівників, то виписується наряд бригади, а якщо один працівник — індивідуальний наряд.

За статтею «Відрахування на соціальні заходи» вказують нарахування ЄСВ.

За статтею «Паливо та мастильні матеріали» відображають вартість палива та мастил, використаних при проведенні технологічних операцій.

За статтею «Сировина та матеріали» включають вартість сировини та матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції, сировину і матеріали видають на виробництво по накладних (форма № 87), лімітно-забірних картах на одержання матеріальних цінностей (форма № 117).

За статтею «Роботи та послуги» відображають витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами. До цієї статті включають вартість послуг власного транспорту (автомобільного, тракторного), електро, тепло, водо та газопостачання тощо.

За статтею «Витрати на ремонт необоротних активів» відображають витрати, пов'язані з ремонтом необоротних активів, що використовуються у відповідних виробництвах

За статтею «Інші витрати на утримання необоротних активів» відображають суми, використані на утримання необоротних активів безпосередньо в конкретному виробництві. У складі цих витрат обліковують витрати на оплату праці з відрахуваннями персоналу, що обслуговує основні засоби, амортизаційні відрахування тощо.

У виробництві можна виділяти окремо витрати на утримання та експлуатацію обладнання (витрати на утримання, експлуатацію та поточний ремонт виробничого устаткування, цехового транспорту, знос малоцінних предметів та інструментів тощо). Ці витрати в кінці звітного періоду розподіляються між окремими об'єктами обліку пропорційно кількості (вартості) переробленої сировини. Якщо це зробити неможливо, зазначені витрати включають до складу загальновиробничих витрат певного виробництва розподіляють у встановленому порядку.

У статті «Інші витрати» відображають знос спецодягу та спецвзуття, що їх видають працівникам, платежі за обов'язкове страхування майна, витрати, пов'язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, за розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище тощо.

До складу статті «Непродуктивні витрати» відноситься брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням чи можуть бути використані лише після виправлення. Вартість браку відноситься на собівартість продукції, під час виробництва якої він допущений. На витрати від браку списують вартість забракованої продукції, сировини і матеріалів, а також витрати по виправленню браку.

За статтею «Загальновиробничі витрати» відображають цехові, загальновиробничі витрати, які розподіляють між об'єктами обліку виробництва. За базу для розподілу загальновиробничих витрат беруть години праці, заробітну плату, обсяг діяльності, прямі витрати тощо.

В більшості видів виробництв отримують декілька видів готової продукції, а тому виникає потреба на окремих аналітичних рахунках обліковувати загальновиробничі (цехові) витрати відповідних виробництв.

До них відносять нараховану основну і додаткову оплату праці з нарахуваннями інженерно-технічного та обслуговуючого персоналу, амортизацію необоротних активів, витрати на їх ремонт та експлуатацію, витрати по охороні праці (спорудження та утримання огорож машин, вентиляційних споруд і вентиляційних камер, умивальників, душових, кип'ятильників, роздягалок, шкафчиків для спеціального одягу, сушилок, вартість спеціального одягу, взуття, окулярів та інших захисних пристосувань, які видають робітникам згідно із затвердженими нормами. До цехових витрат відносять також виплати за технічне удосконалення, раціоналізаторські пропозиції та винаходи, втрати від простоїв, що мали місце не з вини робітників, вартість списаних зіпсованих товарно-матеріальних цінностей, які зберігаються в цехових складах, тощо.

Цехові витрати обліковують окремо по кожному промисловому виробництву і розподіляють за встановленим порядком на виробництво окремих видів продукції.

Наведена номенклатура статей витрат конкретизується з врахуванням технологічних та організаційних особливостей кожного виробництва.

Готову продукцію оприбутковують з кредиту рахунку 23 в кореспонденції з рахунками 26 «Готова продукція», 90 «Собівартість реалізації» та іншими.

 

3. Облік і оцінка готової продукції (робіт, послуг)

Готова продукція – це продукція (виріб, напівфабрикат, робота, послуга), що повністю закінчена обробкою на даному підприємстві, пройшла всі стадії технічного випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам, не потребує подальшої обробки на цьому підприємстві і здана на склад.

У бухгалтерському обліку готова продукція має оцінюватися за фактичною собівартістю, яка може бути визначена тільки після зібрання всіх затрат та калькулювання. Разом з тим виникає потреба в щоденному обліку наявності й руху готової продукції та визначенні її вартісних характеристик. Тому в поточному обліку готова продукція оцінюється за прийнятими на підприємстві «твердими» обліковими цінами. Ними можуть бути середньорічна, планова собівартість, оптово-розрахункова, договірна ціна або фактична собівартість.

Якщо готова продукція оцінюється не за фактичною собівартістю, то відокремлено від фактичної собівартості обліковується відхилення. В кінці місяця ці відхилення у відповідній долі розподіляються між залишками нереалізованої продукції і реалізованими виробами.

Оцінка продукції за «твердими» обліковими цінами дає можливість вести постійне спостереження за кількісними та вартісними параметрами процесів випуску та реалізації продукції. Тверді облікові ціни є основою побудови бухгалтерського обліку готової продукції на складах за оперативно-бухгалтерським методом.

Первісна вартість визначається згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 „Витрати”. Витрати на виробництво включають: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також змінні і розподілені постійні накладні витрати. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Облік випуску готової продукції здійснюється на підставі первинних документів довільної форми (актів, накладних); протягом місяця ведеться накопичувальна відомість, в якій у розрізі конкретних видів продукції розміщують дані про випуск у кількісному виразі та з оцінкою за плановою собівартістю або ж за цінами реалізації (якщо вони постійні).

Для синтетичного обліку готової продукції та узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства призначено рахунок 26 «Готова продукція». На дебеті рахунка 26 відображається надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю або за нормативною вартістю. На кредиті рахунка 26 відображається вибуття готової продукції підприємства внаслідок продажу, безоплатної передачі тощо.

Після обчислення фактичної виробничої собівартості випущеної продукції складається бухгалтерське проведення з дебету рахунка 26 «Готова продукція» і кредиту рахунка 23 «Виробництво». Цей запис здійснюється в журналі № 5 (кредит рахунка 23).

Сільськогосподарські підприємства обліковують вихід продукції на рахунку 27 «Продукція с.-г. виробництва» за плановою собівартістю.

 

4. Облік і документування реалізації готової продукції (робіт, послуг)

Будучи завершальною стадією в кругообігу засобів підприємства, реалізація продукції є передумовою їх відтворення, повернення авансованих у процес виробництва коштів, а отже, вирішальним чинником його безперервної діяльності.

Інформація про процес реалізації має багатоплановий і складний характер. У ній повинен знайти відображення рух продукції від виробника до споживача як у вартісній, так і в натуральній формі з урахуванням якості продукції, що реалізується.

При списанні готової продукції з рахунку 26 сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості за обліковими цінами, що відноситься до цієї продукції, визначається у відсотку, який обчислюється як відношення відхилень на залишок готової продукції на початок місяця та відхилень по продукції, яка здана на склад протягом місяця, до вартості продукції за обліковими цінами. Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до реалізованої продукції, відображається по кредиту рахунку 26 і по дебету відповідних рахунків. Відхилення розподіляються між залишком продукції на кінець місяця та вартістю продукції, списаної за обліковими цінами, за методикою розподілу транспортно-заготівельних витрат.

Для відображення собівартості реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг введено активний рахунок 90 «Собівартість реалізації».

На дебеті рахунка 90 відображається виробнича (фактична) собівартість реалізованої продукції, на кредиті – списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати».

Бухгалтерські проведення з обліку руху готової продукції наведено в табл. 15.1.

Таблиця 15.1