Україна в дослов'янський період та розвиток обліку на її території.

Територію України у дослов'янський період населяли різні народи і племена. Найвідомішою і найдавнішою визнається трипільська культура, яка існувала в період з 2500 р. до 2000 р. до н.е.

Починаючи з VIII ст. до н.е. на території Чорноморського узбережжя сучасної України почали створюватися грецькі поселення. Греки вели торгівлю з народами, що тут проживали, заснували ряд міст-колоній. Облік у грецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в самій Греції.

Відомо, що в V-VII ст. н.е., за часів життя наших пращурів, зокрема, таких слов'янських племен як анти, на території України в обігу з'явились іранські монети.

У VII-ГХ століттях утворився союз племен під назвою "Руська земля", з центром ум. Київ.

Систематизація облікової літератури та інших джерел дозволили розглянути історичний розвиток України та визначити в ньому етапи виникнення облікової культури, які будуть розглянуті нижче.

'Белов В.Д. Пожелания на Новый год //Счетоводство. -.1889. -№ 1.-С.4 "Детальніше див. тему 1

Зародження обліку в період княжої і литовсько-польської доби.

Київська Україна-Русь, як держава, виникла в IX столітті, у 882 р. На території цієї держави близько півтора століття використовувались примітивні прийоми обліку, пов'язані зі збором данини та обліком торгових оборотів. У період, коли київські князі тільки завойовували та об'єднували слов'янські племена, населення відбувало так зване "полюддя"-данину шкірами, воском, медом. Пізніше все населення було зобов'язане сплачувати данину від "диму", тобто землі, на якій проживали ("двору"), або "рала" - від землі, яку обробляли. Встановлювались і окремі спеціальні податки, такі як "ловчий" (утримання княжого двору під час полювання), повіз від перевезень, мито від торгів у місті тощо.

Недоторканість приватної земельної власності закріпив збірник законів України-Русі "Руська правда" Я. Мудрого (середина XI ст.). Власність князя і держави ототожнювались, розмір данини та податків не регламентувались, тобто все було в руках князя. Таке юридично закріплене господарювання певним чином впливало на формування обліку в майбутньому, адже діяв принцип: держава є власником всього (або майже всього) майна, яке знаходилось в країні, що і зумовило необхідність створення єдиного органу, який би регламентував порядок ведення облікових записів, підпорядкувавши їх вертикальним правовим відносинам. Народ віддавав все державі в особі князя. Тому найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням був догляд за княжим двором і всім княжим майном.

Ведення обліку в ті часи, в тому числі і облікової роботи, знаходилось безпосередньо в підпорядкуванні печатника. Він був начальником княжої канцелярії (канцелярем) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку.

Поштовхом у розвитку культури, освіти і облікової науки в Київській державі стало християнство: створювались школи, видавались книги, розвивалась наука, зокрема, математика - як основа обліку.

Так, ідеї української бухгалтерії зародились в монастирях під впливом візантійської наукової думки. Відповідна підготовка людей, які займались обліком та іншою писарською роботою, здійснювалась в монастирях

Київської Русі, а пізніше і Галицько-Волинського князівства. Там була сконцентрована вся наукова думка, відкривались школи, де учні мали змогу навчатись веденню обліку і записів.

Облік в монастирях був організований за принципом камеральної форми. Об'єктами обліку була готівка, доходи, видатки, а також дебіторська і кредиторська заборгованість. Суми дебіторської заборгованості клієнтів відображались по дебету, а по кредиту - їх внески. В окремих касових журналах реєструвались прибуткові та видаткові операції. Але облік не був систематичним. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія, хоча вже почали з'являтись паростки застосування подвійного запису.

В обліку тих часів застосовувався такий принцип: за кожен майновий об'єкт повинна відповідати певна особа або група осіб.

Комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший займався наглядом за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий зберігав ключі від комор і магазинів.

Комірники несли матеріальну і кримінальну відповідальність за збереження довірених їм цінностей. Винних били, "карали на горло", садили на "дибу" за кожну виявлену недостачу. Пропонувалося навіть, щоб у приміщенні складів до стін прибивати шкіру покараних за значну недостачу комірників як попередження для новоприйнятих.

У монастирях був свій порядок розподілу облікових обов'язків: управителем був келійник, йому підпорядковувались казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання грошей, вів їх облік. Старці несли адміністративну та матеріальну відповідальність за ведення разових робіт і виданих їм під звіт матеріальних цінностей. В деяких монастирях були ще й прикажчики, які виконували обов'язки комірників, а також будівничі, на яких покладались функції ревізорів.

Роль матеріально відповідальних осіб виконували виборні цілувальники. У Статутній грамоті часів І. Мазепи є досить цікавий матеріал про особливості обліку при будівництві Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря: інвентаризація і утримання недостач з попереднього будівничого; солідарна матеріальна відповідальність за всі матеріальні цінності разом з казначеем; казначей зберігав ключі від комор, а будівничий опечатував

комори; грошові надходження обліковувались в спеціальній книзі, яку вели казначее та будівничий, при цьому зазначалась кожна стаття, вказувалась дата і джерело надходження; аналогічна книга відкривалась для видачі і виплати грошових коштів; облік борошна, одягу та іншого інвентаря вівся в двох окремих книгах, в одній по надходженню, в другій - по витрачанню.

Висока відповідальність при княжому дворі та в монастирському господарстві призвела до створення певної техніки ведення обліку, яка поділяла облікові регістри, призначені для відображення в них надходження і відпуску грошових та матеріальних цінностей, послідовного проведення інвентаризації.

Свої корективи в економічні відносини того часу, і, відповідно, в облік вніс період татаро-монгольської навали, який призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов'янської культури до Галицько-Волинського князівства. Татари нав'язали свої облікові правила, докорінно змінили- податкову політику, запровадили подушне оподаткування. У 1257 р. китайські чиновники-баскаки провели перепис населення, під яким розуміли не статистичний облік населення, а бухгалтерську інвентаризацію людей, покладену в систему подушного оподаткування.

В цей період в державі формувався принцип: кожна людина - об'єкт обліку, вона є підзвітною владі. В умовах України-Русі подушний податок довго не протримався і був замінений "сохою". Нова система оподаткування була заснована на принципі кругової поруки: платіж був громадським, а недоїмка будь-кого з членів громади погашалась іншими членами.

Важливими центрами торгівлі на той час були міста Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. В створюваних купецьких куріях запроваджувалась оригінальна система обліку касових операцій. Вже в той час касову книгу складали з двох половин: у першій відображали надходження, а в другій - витрачання грошей. Надходження мало такі реквізити: дату, суму прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підставу платежу. Видаткова частина містила: дату, посилання на розпорядчий документ, відомості про одержувача грошей, суму прописом і цифрами, цільове призначення платежу, спосіб оплати. Книги на надходження або витрачання коштів з каси велися в двох примірниках, один з яких знаходився у купця або касира, другий - в особи, яка вела облік. Вільного місця між

записами залишати не дозволялось. Особа, яка вела облік грошей в касовій книзі, повинна була складати присягу. Для виправлення запису слід було мати спеціальну постанову. При перерахунку грошей різницю записували на витрачання або надходження, неправильний запис закреслювати не дозволялось, його підкреслювали і над ним писали правильний. Виправлення в книгах мав виконувати лише один спеціальний нотаріус.

Необхідно зазначити, що комерційний облік купців, який поєднував облікову реєстрацію господарських явищ з сімейними розповідями, даними про війни та епідемії, був значно відсталішим від обліку, який вели при князівському дворі, в поміщицькому і монастирському господарствах.

В кінці XIV ст. торговельні міста, зокрема, Львів, отримали значні пільги від польського короля. Король Казимир у 1460 р. надав львівським купцям пільги по сплаті мита на території Польського королівства, а Львову- виняткове право оптової торгівлі та дорожнього примусу. Всіх купців, шлях яких проходив через Львів, "складське" право зобов'язувало протягом двох тижнів торгувати в місті своїми товарами, за винятком солі. Міське населення у той же час сплачувало податок із всього майна- як рухомого, так і нерухомого - в розмірі 4 % від його вартості. Оподатковувалися копальні, млини, корчми. В середині XV ст. був введений непрямий податок - акциз, яким оподатковувались тільки алкогольні напої. Складна податкова система того часу, торгівля, банки, ремесла - все це вимагало подальшого розвитку та удосконалення рахунковедення, яке в ті часи було повністю зорієнтоване на Західну Європу.

гО економічному розвитку України значну роль відіграло козацтво, яке виникло в кінці XV ст. Торгівля та облік фінансів Запорізької Січі зумов­лювались особливостями ведення господарства, способом життя та суспільним ладом. Запорізька Січ торгувала в основному з Росією, Польщею та Кримом.

Історія бухгалтерського обліку

Джерелами доходів Війська Запорізького були: військова здобич, зовнішня та внутрішня торгівля, продаж вина, платня від перевезень, "подимний" податок, а також королівська (пізніше - царська та гетьманська) платня грошима і натурою та регалії (розподіл між куренями рибних і звіриних ловів, сіножатей). Все це вимагало добре організованого обліку.

Облік майна, доходів і витрат у Запорізькій Січі вів скарбник січового скарбу (шафар) та його апарат, до якого входили: два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваг). Облік доходів і видатків вели скарбник і його підлеглі у спеціальних книгах. Окремо велась книга обліку касових операцій і матеріальних цінностей. В ужинних та обмолотних книгах відображався вихід урожаю, списання продуктів відображалось записами в спеціальній "столовій книзі". Завершувались облікові роботи складанням звіту, який подавався кошовому отаманові та Козацькій Раді.

Історичні події XVI ст. віддалили Україну від візантійського впливу і остаточно зблизили з Західною Європою тоді, коли за Люблінською унією 1569 р. українські землі відійшли до Польського королівства.

З початку XVI і до середини XVII ст. в Україні панували ідеї італійської бухгалтерської школи. Запрошення польськими королями французьких вчених та спеціалістів поширило їх вплив і на облік. В Україні в ті часи уже були добре відомі праці Л. Пачолі "Трактат про рахунки і записи", В. Котрулі "Про торгівлю і досконалого купця", які широко використовувались особами, що вели облік.

У XVII ст. на всій території Польського королівства була запроваджена єдина метрична система. Розвиток торгівлі та грошового обігу в Україні сприяв об'єктивному поширенню кредитних операцій через банківсько-торговельні установи, вексельної форми розрахунків, видачі кредиту, а також лихварства. Все це мало позитивний вплив на ефективність торговельних операцій, спрощення розрахунків. З'явилось розмежування кредиту на короткостроковий, споживчий і довгостроковий (комерційний на великі суми). Проценти по кредитах встановлювались від 8 до 20 % - на короткий строк і до 100 % - на рік. Лихварством займалися майже всі верстви населення, особливо вірменські та єврейські купці. У Галичині своєрідними банками були єврейські міські громади (кагали).

Під час колоніального панування на заході України Австро-Угорської імперії та Російської імперії на сході визначним був вплив німецької бухгалтерської школи, яка об'єднувала Німеччину, Австро-Угорщину та німецькомовну частину Швейцарії, на становлення молодої російської бухгалтерської школи.

У Російській імперії (частиною якої була на той час Україна) широкого розповсюдження бухгалтерія набула в Новгороді, Пскові - містах, які мали постійні торговельні зв'язки з Заходом.

Систему бухгалтерського обліку, зокрема в торгівлі, регламентував Банкрутський статут від 1800 р. За ним торгівля розподілялась на три види: оптову, роздрібну та дрібну. Обов'язковими обліковими регістрами за статутом були: товарна, касова та розрахункова книги. Операції з оптової торгівлі обов'язково велись за подвійною бухгалтерією, а роздрібної - за простою. Тому в оптовій торгівлі додатково застосовувались: журнал хронологічних записів, книга вихідної кореспонденції, книга вихідних фактур і Головна книга.

Ъут(гсиш1ерсъкий облік В Україні В XX cm.

Бухгалтерський облік на західноукраїнських землях у XX cm. Коріння розвитку бухгалтерського обліку в Україні тісно пов'язані та переплітаються з його розвитком у державах, до складу яких входили українські землі. Оскільки територія України входила свого часу до складу Російської держави, то і розвиток науки про облік на цих землях наклав свій відбиток. Аналогічний процес відбувався і на Західній Україні, яка перебувала у складі Польщі і пізніше Австрії (Австро-Угорщини). Отже, для глибшого дослідження розвитку обліку в Україні необхідно детально вивчати практику його ведення як на східних, так і на'західних теренах.

16^і

Історія бухгалтерського обліку

Враховуючи різницю у рівнях розвитку промисловості Австрії та Росії, слід відзначити більш прогресивний розвиток бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях.

Вивчення розвитку бухгалтерського обліку доцільно розпочати із поділу даного проміжку часу на періоди, для яких будуть характерними більш-менш усталені умови розвитку економіки в межах однієї державної структури. У першій половині XX століття доцільно виділити два основних періоди:

а* / період (від 1900 року до початку першої світової війни);

йу II період (від 1920 року до початку другої світової війни).

Виокремлення часу воєнних дій цілком аргументоване, оскільки на час війни розвиток і вдосконалення облікового процесу припиняється, регулярність та форми звітності порушуються, господарське життя згортається до рівня, необхідного для того, щоб вижити. Отже, перший період розвитку бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, знайшов свій відбиток від німецької бухгалтерської школи. "У зв'язку із бурхливим розвитком кооперації на поч. XX ст. виникла потреба в забезпеченні українських кооператорів підручниками і довідниками рідною мовою. Спочатку це були перекладні видання, наприклад, Ф. Стефчик. "Підручник для спілок ощадності і позичкової системи Ф. Райфайзена", який побачив світ у 1900 р. Підвищена увага до кредитних кооперативів цілком зрозуміла, адже їх число на той час було найбільшим з посеред інших спілок. У даному підручнику було наведено форми бухгалтерських документів і методи їх ведення українською мовою.

Вагомий вклад у розвиток української версії бухгалтерського обліку внесло товариство "Просвіта", яке пропагувало, зокрема, впровадження української мови у діловодстві та ведення різного виду документів поміж іншими національними атрибутами.

Особлива роль у розвитку бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях належить Ревізійному Союзу Українських Кооператив (РСУК). Дану структуру було створено у 1904 р. у Львові після прийняття закону про обов'язкову ревізію для кооперативних спілок.

Після лихоліть І св. війни, у ІІ-му періоді розвитку бухгалтерського

Тема 10. Бухгалтерський облік в Україні: погляд крізь роки

обліку роль РСУК значно зросла, який відновив свою діяльність у 1921 р. Друкованими органами РСУК стає тижневик "Господарсько-кооперативний часопис" (1921-1944) і місячник - "Кооперативна Республіка" (1928-1939).

Отже, розвиток бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях у першій пол. XX ст. проходив за головною участю РСУК шляхом перекладу видань німецької школи; періодичними фаховими друкованими органами, а згодом виданням підручників українських вчених економістів як теоретиків, так і практиків.

Бухгалтерський облік в споживчій кооперації. В нашій державі облік формувався в системі споживчої кооперації Росії і колишнього Радянського Союзу, до складу яких входила Україна.

Зародження бухгалтерського обліку в споживчій кооперації починалося з її формуванням в Росії, в економіці якої вона зайняла важливе місце. Перші ланки споживчої кооперації - споживчі товариства з'явились незадовго до відміни кріпосного права. їх створення належить до кінця 1864 р. А уже в жовтні 1865 р. Міністерством внутрішніх справ був затверджений перший статут Споживчого товариства м. Рига. З цієї офіційної дати і починається відлік існування споживчої кооперації.

Споживча дореволюційна кооперація, створюючи господарські кооперативні організації, вперше в рамках капіталістичної системи і виробничих відносин того часу здійснювала розробку питань ведення бухгалтерського обліку щодо особливостей діяльності кооперативів і по суті заклала основи централізованого управління бухгалтерським обліком.

Вже в першій пол. XIX ст. в Росії (в тому числі і в Україні) були впроваджені єдині план рахунків і форми обліку, проведено класифікацію господарських засобів і визначено принципи їх оцінки та номенклатуру витрат обігу й виробництва.

Споживча кооперація дореволюційних часів поряд з розвитком її господарської діяльності провела велику роботу з організації бухгалтерського обліку в своїй системі в напрямі розширення і поліпшення виконуваних ним функцій та прискорення одержання економічної інформації для оперативного керівництва і управління. В зв'язку з цим можна виділити такі етапи розвитку.

16*

Перший етап починається взагалі з формуванням самої споживчої кооперації (1864-1904). Для цього етапу була характерна погана постановка бухгалтерського обліку в споживчих товариствах, що призводило до крадіжок цінностей і зловживань.

Другий етап розвитку починається з 1905 р. і характеризується початком централізованого методичного керівництва бухгалтерським обліком. Цьому сприяло збільшення кооперативних господарств, що характеризується бурним розвитком товарообігу і виникнення в споживчій кооперації нових галузей господарської діяльності. На цьому етапі поліпшується розробка методології обліку і звітності споживчих товариств, починається централізоване керівництво обліком. При цьому необхідно підкреслити, що більше уваги приділялось удосконаленню бухгалтерського обліку в споживчих товариствах, де до цього часу застосовувались неоднорідні способи відображення одних і тих же об'єктів, різноманітні книги, документи і звітність. В зв'язку з цим почали виробляти певні вказівки з рахівництва, розробляти форми облікових реєстрів і звітів. Значна увага приділялась уніфікації методів і техніки бухгалтерського обліку. Цьому сприяло видання "Схеми рахівництва і звітності для споживчих товариств".

Значним кроком вперед було проведення в грудні 1908 р. Київського з'їзду представництв споживчих товариств, який доручив бюро "Київського союзу" виробити і перевірити на практиці рекомендовану зазначеним з'їздом більш спрощену систему рахівництва. Характерною особливістю цього з'їзду було те, що він вийшов з клопотання в державні органи про введення в земських і церковно-приходських школах ведення рахівництва. Була змінена номенклатура рахунків. Замість двох самостійних рахунків "Дебітори" і "Кредитори" введено один рахунок "Різні особи і установи" та введено рахунок "Заборщики". Але суттєвим недоліком обліку було те, що по суті і далі застосовувалась змішана необгрунтована методологія обліку на рахунку "Товари", де в дебеті відображались закуплені товари по собівартості, в кредиті - реалізовані товари записувались за продажними цінами. Не зважаючи на те, що ця методологія обліку забезпечувала "комерційну таємницю", але вона давала необмежені можливості для "регулювання" розміру одержаного прибутку і вартості товарів.

Бухгалтерський облік в Українській радянській соціалістичній республіці. Коли зміни соціального середовища виступають як фактори розвитку бухгалтерського обліку і звітності - це традиційна точка зору, але не слід відкидати й альтернативний погляд, згідно з яким соціальні зміни можуть бути обумовлені розвитком самого бухгалтерського обліку.

Новий етап відродження облікової думки в Україні розпочався у 1918 р., коли ЦВК видав основні положення з обліку майна. У цей час з'явилися різні новаторські пропозиції. На арені з'явилися нові вчені-економісти з обліку. В дискусії між "старорежимними" і молодими вченими сферою обліку було визнано все народне господарство, а не окреме господарство, як вважав О.М. Галаган; теорія і галузевий облік були об'єднані в один курс - бухгалтерський облік; подвійний запис трактувався як складова методу бухгалтерського обліку, а не як об'єктивний закон.

Теорія, яку висунув В. Зомбарт в 1924 р., проголошувала, що розвиток подвійної бухгалтерії був настільки важливим, що призвів до підйому капіталізму. В науковій літературі робота В. Зомбарта зазнала критики, але знайшла і певну підтримку.

Протягом 20-х років XX ст. дослідження охоплювали історію бухгалтерського обліку, розвиток облікової професії, професійну етику, концептуальні основи та ідеології, облікову політику, стандарти та загальні питання звітності, методологію наукового дослідження, соціальну роль бухгалтерського обліку і недавні фінансові події.

Хоча радикальні уявлення про перспективи бухгалтерського обліку не переважали над традиційними, з наукової точки зору вони мали певний інтерес. Радикали виступали проти ринкової системи капіталізму, яка користується маржинальними оцінками для того, щоб гарантувати рентабельність комерційних підприємств. Вони підкреслювали, що більшість людей не спроможні брати участь в процесі ринкового обміну, оскільки не мають ні майна, ні доходу. В результаті економіка, на їх думку, створила таке ієрархічне суспільство, яке підтримувало інтереси людей з високим рівнем доходу. При цьому бухгалтери в особистих інтересах бажали зберегти таку ієрархію. Аргументація радикалів була провокаційною і більшість бухгалтерів не вважали об'єктивними радикальні уявлення про взаємовідносини бухгалтерської науки і суспільства.

¹⁶² --.485;

Історія бухгалтерського обліку

Облік набував централізованого характеру. В 1932 р. був створений єдиний орган управління соціалістичним обліком - Центральне управління народногосподарського обліку СРСР при Держплані СРСР - ЦУНГО.

Зрозуміло, в роки радянської влади обіг повинен був ґрунтуватись на плановій системі. В зв'язку з цим в систему бухгалтерського обліку були введені показники плану і різні нормативи, що дозволяло здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативів.

До речі, слід підкреслити, що саме в споживчій кооперації вперше було розроблено питання нормування і наукової організації праці працівників обліку, а також побудови облікового апарату. При цьому потрібно зазначити, що в системі споживчої кооперації виросли такі визначні вчені-обліковці і аналітики, як: М.І. Баканов (див. Ч. И, с 270), М.Д. Цемко (див. Ч. Н,с. 436), М.І. Ільїн, ЯВ. Соколов (див. Ч. II, с 418), В.Г. Горєлкін (див. Ч. II, с 173), В.В. Сопко (див. Ч. II, с 240), М.В. Кужельний (див. Ч. II, с 198) Я.В. Гончарук, М.П. Зуєв, Л.М. Ізбицький, В.О. Озеран (див. Ч. II, с 222), Ю.А. Верига (див. Ч. II, с. 165) та інші.

Деякий час в період командно-адміністративної системи господарювання і соціалістичної кооперативної власності продовжували застосовуватись методи обліку, його техніка і форми, які були розроблені ще до революції. В умовах збільшення обсягу і галузей діяльності підприємств виникла необхідність заміни "тісної і незручної форми обліку" журнал -головна італійською формою рахівництва. У зв'язку з тим, що приватна торгівля вже до 1931 р. була повністю витіснена, виникла необхідність нагромаджувати власні кошти за рахунок прибутків і пайових внесків за рахунок кооперування населення. Велика увага в системі споживчої кооперації приділялась також питанням розробки форм і плану рахунків бухгалтерського обліку в споживспілках районного масштабу.

Значним досягненням того часу була розробка рахункового плану-мінімуму, на підставі якого було обґрунтовано економічну характеристику рахунків, в якій зазначались методи оцінки окремих видів господарських засобів, взаємозв'язок між рахунками (приводилась типова кореспонденція рахунків) і будова аналітичного обліку по кожному рахунку. По суті, цей рахунковий план-мінімум застосовувався до 1952 p., коли споживча

Тема 10. Бухгалтерський облік в Україні: погляд крізь роки

кооперація перейшла на єдиний план рахунків для всіх підприємств і організацій.

В 1961 р. в Українському Раднаргоспі було організовано Методологічну раду з бухгалтерського обліку, до складу якої увійшли головні бухгалтери Раднаргоспів УРСР, галузевих управлінь і підприємств, Міністерства фінансів і ЦСУ республіки, викладачі економічних вузів. Методологічна рада свою діяльність побудувала на громадських засадах, до творчої роботи з удосконалення форм і методів обліку широко залучались бухгашгери-практики.

Головою президії Методологічної ради Українського Раднаргоспу було обрано Н. Косьміна, вченим секретарем - М. Білуху.

Рада з бухгалтерського обліку вирішила переглянути діючу на підприємствах і організаціях первинну документацію, ввести типову документацію, що була рекомендована ЦСУ СРСР, уніфікувати спеціалізовану документацію, що застосовувалась до типових форм, і рекомендувати її для всіх раднаргоспів республіки. В результаті перегляду замість 5492 раніше діючих форм було введено 284 нових уніфікованих, завдяки чому документообіг зменшився на 34 %.

В червні 1966 р. в Києві відбулося засідання Методологічної ради з бухгалтерського обліку і звітності Міністерства фінансів Української РСР.

Розвиток бухгалтерського обліку в незалежній Україні. На початку 90-х pp. XX ст. в Україні відбулися серйозні перетворення в економіко-правовому забезпеченні підприємницької діяльності, реформування власності та перехід до ринкової економіки.

Вперше Україна самостійно здійснила формування цілісної національної системи бухгалтерського обліку.

У зв'язку з цими перетвореннями бухгалтерський облік об'єктивно знаходиться на стадії реорганізації і потребує методологічного удосконалення відповідно до нових вимог, що висуваються до національної системи обліку.

Перший етап реформування обліку полягав у використанні діючих методик, заснованих на таких загальноприйнятих позиціях, як методи подвійного запису і документування, безперервності і балансу, рахунків та інвентаризації.

Створення нової системи бухгалтерського обліку нерозривно пов'язано з регулюванням його принципів, методів та функцій. За радянських часів

16**

Історія бухгалтерського обліку

регулювання бухгалтерського обліку (підприємств і організацій) здійснювалося шляхом затвердження державними органами жорстких правил, положень, порядків та шілрукцій з бухгалтерського обліку та звітності.

На сучасному етапі здійснення регулювання бухгалтерського обліку в нашій країні доцільно залишити за державними управляючими структурами, але проводити це необхідно, забезпечуючи активність об'єднань фахівців.

При "м'якому" регулюванні обліку, коли видаються і дію;ь багатоваріантні методики його організації та ведення, суб'єкти підприємництва отримують значну самостійність у формуванні власної облікової політики, застосуванні нових методик та форм ведення бухгалтерського обліку, способів списання вартості активів на витрати виробництва та результати фінансово-господарської діяльності.

Про необхідність реформування бухгалтерського обліку в Україні говорилося ще з самого початку набуття Україною незалежності. Але постанова КМУ України від 20.10.98 р. №1706 "Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів" була першим практичним кроком по втіленню цієї ідеї в життя. Постановою було затверджено Програму реформування системи бухгалтерського обліку, а також передбачено її фінансування в 1999-2001 роках.

Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів виступила складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринкового спрямування. Головним завданням трансформації національної системи бухгалтерського обліку було прискорення процесу її приведення відповідно до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Прийняття 16 липня 1999 р. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) стало важливою подією в економічному житті країни. Закон декларує існування бухгалтерського обліку як джерела інформації про результати діяльності підприємства, користувачами якої є передусім власники підприємства і потенційні інвестори. Відповідно до даного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Всю відповідальність за організацію бухгалтерського обліку Закон покладає на власника підприємства чи виконавчий орган (посадову особу), який здійснює управління підприємством. Цей нормативний документ зберігає вимоги щорічної інвентаризації активів і зобов'язань.

Законом передбачено 10 принципів бухгалтерського обліку, три з яких є новими і незвичними для українських бухгалтерів: принцип обачності, принцип превалювання сутності над формою і принцип історичної собівартості.

Під принципом обачності слід розуміти обережність при віднесенні тих чи інших сум на доходи чи витрати. Принцип превалювання сутності над формою передбачає, що головне в роботі бухгалтера - це обов'язок відображення в обліку будь-якої господарської операції не за формальними ознаками, а залежно від її економічного змістовного навантаження. Принцип історичної собівартості означає, що облік витрат ведеться, виходячи із витрат на їх виробництво і придбання, і тільки у разі необхідності, керуючись принципом обачності, слід збільшити витрати до реальної величини.

Принципи бухгалтерського обліку реалізуються через національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Головна основа стандартів, закладена в Законі, - це правдиве відображення фінансового стану підприємства і результатів його В українських П(С)БО дотримано вимог використання міжнародних стандартів фінансової звітності як базової основи. Але оскільки міжнародні стандарти не домінують над українським законодавством, то враховано економіко-правовий стан і традиції нашої країни.

Робота з обговорення першочергової групи П(С)БО здійснювалась Методологічною радою одночасно з роботою над Планом рахунків бухгалтерського обліку. Хоча міжнародні стандарти фінансової звітності н' передбачають конкретного формату (з набором показників і послідовністю ї розміщення) звітності, було визнано доцільним впровадження П(С)БО і Україні здійснювати разом із затвердженням формату фінансової звітності. Показники звітності, які щонайменше випливають з рекомендацій міжнародних стандартів, у максимально можливій формі збігаються з назвою і змістом операцій рахунків бухгалтерського обліку майбутнього Плану рахунків бухгалтерського обліку в Україні. 16³

Історія бухгалтерського обліку

Сучасний бухгалтерський облік в Україні має ряд особливостей порівняно з традиційною практикою облікових записів та їх систематизації.

На організацію обліку на підприємстві значно впливають умови зовнішнього економічного середовища.

Чітко визначається тенденція ведення обліку і складання звітності в прогностичних цілях.

Бухгалтерська інформація в сучасному виробництві відіграє не просто пасивно відображаючу, але і важливу організуючу роль, і тому може реєструватися як реальна цінність (нематеріальний актив, ноу-хау). Однак такою вона стає не автоматично, а в результаті пристосування її до потреб конкретних користувачів облікової інформації.

В Україні на сьогодні бухгалтерський облік спрямований на дотримання норм податкового законодавства.

Багато вчених світу, в тому числі й України, працюють над вирішенням проблем теорії бухгалтерського обліку, яким тільки в період 1990-2001 роки, присвячені наступні праці (табл. 10.1).

Таблиця 10.1. Праці науковців з проблем теорії бухгалтерського обліку