Тема 5 Професійний секрет Договори у сфері інтелектуальної власності

1. Історичні передумови виникнення терміну «секрет»

2. Інформаційна безпека

3. «Ноу-хау» як вид конфіденційної інформації

4. Авторські договори

5. Договори на використання об’єктів промислової вартості

І. Історичні факти свідчать про те, що ще за часів Стародавнього Риму було прийнято навіть спеціальний імператорський указ, яким передбачалося покарання у вигляді сплати певної суми за протиправне ознайомлення з чужим секретом. Саме тоді і виникла ідея позначати документи, що містили економічно цінну інформацію, особистою печаткою рабовласника, яка латинською називалася secretum, наносилася на сургуч, що фактично робив документ закритим для доступу. Звідси і бере початок поняття «секрет», «секретна інформація».

Однією з основних умов забезпечення режиму конфіденційності інформації є нанесення на матеріальні носії, на яких таку інформацію зафіксовано, спеціальних позначок («конфіденційно!», «конфіденційна інформація» тощо), зберігалися носії з такими позначками у пристосованих до цього столах та приміщеннях, що дозволяло зберегти їх від доступу сторонніх осіб.

Перший з відомих привілеїв у сфері виробництва був виданий монархом Франції арабському реміснику на спосіб фарбування сукна наприкінці ХІІ століття за сплату останнім чималих коштів.

У Російській імперії під промисловим секретом розумілися індивідуальні особливості виробництва продукції та організованого купецтвом підприємства, що містили документовані відомості, які становили промисловий, фабричний або торговельні секрети.

Виробничим секретом вважали запровадження чогось нового у процес створення матеріальних благ.

Під фабричним секретом розумівся не лише предмет патенту, який посвідчував право здійснювати процес виробництва, інститут якого вперше був запроваджений в Англії, а потім у Франції та Німеччині, але й будь-яка особливість виробництва, що фактично представляла секрет ремесла, який надавав переваг у конкурентній боротьбі за споживача.

В Новому тлумачному словнику української мови дається таке тлумачення термінів «секрет» і «таємниця».

Секрет є тим, що не підлягає розголошенню, невідомий комусь іншому або незнайдений прийом, спосіб одержання, виготовлення чого-небудь. Тобто таке визначення поняття «секрет» відповідає загальновизнаним принципам режиму охорони конфіденційної інформації, що стосується технологічних інновацій, винаходів, промислових зразків тощо, забезпечення режиму їх не абсолютної секретності. Саме тому це поняття доцільно застосовувати у законодавчих актах України для визначення інформаційних ресурсів, що є професійним секретом.

Таємниця є похідним від поняття «таємний» і визначає те, що навмисно приховується від інших, відоме небагатьом або тільки одному, є невиразним, не цілком усвідомленим, недоступним пізнанню, незрозумілим та таким, що перебуває за межами людського розуміння.

З наведеного випливає, що такий об’єкт, як «таємниця», що відрізняється значною нечіткістю ознак, не може становити об’єкт правового регулювання.

З цього випливає, що норми і назва глави 46 ЦК України не узгоджується з нормами міжнародного права у сфері інтелектуальної власності. З огляду на зазначене, слід установити на законодавчому рівні той факт, що об’єктом правового регулювання та правової охорони повинна бути не інформація у формі «комерційної таємниці», а інтереси «насамперед економічні) володільця інформації, які охороняються ним у режимі конфіденційності (або у режимі секрету виробництва).

ІІ. Інформаційна безпека – це аспекти діяльності зазначеного володільця, пов’язані із забезпеченням активної охорони інформаційних ресурсів, а саме їх:

1) визначенням, досягненням і підтриманням конфіденційності (секретності) та цілісності інформаційних ресурсів, що становлять його професійний (виробничий) секрет;

2) встановлення можливих шляхів доступу до таких інформаційних ресурсів для осіб, які непричетні до їх використання у процесі виробництва і реалізації продукції, та вжиттям заходів для унеможливлення такого доступу;

3) застосування засобів, які забезпечують аналітико-синтезоване опрацювання зазначених інформаційних ресурсів та режимом їх охорони від доступу конкурентів;

4) вжиттям заходів для запобігання витоку зазначених інформаційних ресурсів, несанкціонованого та ненавмисного впливу на них.

Інформаційні ресурси, котрі суб’єктом господарювання можуть бути віднесені до секретів виробництва, мають відповідати таким вимогам:

1) не містити державної таємниці;

2) не завдавати шкоди інтересам суспільства;

3) відноситись саме до його виробничої діяльності;

4) мати дієву або потенційну економічну (комерційну) цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі за споживача;

5) мати виважені обмеження в доступі до них.

Статті 231, 232 Кримінального кодексу України передбачають досить жорстку кримінальну відповідальність за розголошення інформації, що становить «комерційну таємницю», але поки що, на жаль, без чіткого пояснення за порушення чого саме така відповідальність настає.

ІІІ. Уперше поняття «Know-how» було застосоване 1916р. в судовій практиці США і поширилося в інших мовах як транслітерація англійського словосполучення «Know-how to do it», то можна дійти висновку (виходячи з дослівного перекладу цієї словесної конструкції – «знати, як це зробити», зокрема як налагодити виробництво продукції), що змістовне навантаження цього словосполучення фактично співпадає зі змістом поняття «професійний секрет». Тобто поняття «Know-how» за своїм змістом практично є однотипним із поняттям «trade seсret» (у перекладі «секрет ремесла» або «професійний секрет»)

Схематично це можна відобразити так:

 

Але загальна частка договорів стосовно передання результатів творчої діяльності була незначною, порівняно з угодами, що стосувались продажу товарів і послуг. Революційний вихід знань як предмета договірних відносин, на ринок інноваційних товарів і послуг вивів трансфер технологій на провідні позиції, що вимагало оформлення цивільно-правових відносин щодо них. За висновками експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) у практиці правових договірних відносин на міжнародному рівні відбулась заміна формули взаємодії науки і виробництва «обладнання + послуги + науково-технічні знання щодо винаходів», котра існувала у період індустріального типу розвитку суспільства, на «технологічні фахові знання і досвід + сервісні послуги + технологічні обладнання і процеси» на сучасному етапі передання у використання майнових прав на технологічні новації.

Нова технологія є безпосередньо процесом застосування накопичених знань та досвіду для найефективнішого поєднання сучасних досягнень науки з існуючими потребами виробництва, зі складовими частинами застосовуваних технологій для забезпечення виготовлення конкурентоспроможних товарів і надання послуг, що максимально задовольнятимуть потреби економіки та попит інтелектуально розвиненого суспільства.