Розвиток уваги пов’язаний із формуванням наполегливості, а довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.

Відчуття та сприймання. Відчуття та сприймання підлітків розвиваються і функціонують в органічному взаємозв’язку. Удосконалення чутливості відчуттів знаходить своє відображення у повноті та детальності сприймань. Це зумовлює трансформацію процесів відчуття та сприймання у цілеспрямовані сенсорні та перцептивнідії. У перцептивній діяльності більшого значення набуває саморегуляція, тісно пов’язана з мотивацією. Сприймання більше характеризується планомірністю і послідовністю. Більш систематичними стають спостереження, включаючи розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення й класифікації об’єктів сприймання.

Пам’ять. Значно зростає обсяг пам’яті, причому не лише за рахунок кращого запам’ятовування матеріалу, але і його логічного осмислення. Пам’ять підлітків поступово набуває характеру організованого, регульованого й керованого процесу. Швидко формується смислова логічна пам’ять. Саме в цьому віці пам’ять формується у напрямку інтелектуалізації. Багато школярів застосовують прийоми опосередкованого запам’ятовування, збільшується кількість прийомів, а їх використання стає усвідомленим, довільним і цілеспрямованим.

Мислення. Зміни в інтелектуальній сфері виражаються у розвитку абстрактного мислення, тобто у зміні співвідношень між конкретно-образним та абстрактним мисленням на користь останнього, в формуванні понятійного мислення. Таке мислення характерне для юнацького віку, але починає розвиватися уже у молодших підлітків.

Мислення продукує гіпотетично-дедуктивні судження (тобто логічні міркування будуються на основі висунутих гіпотез). Розвивається здатність до розумових експериментів, до мисленого розв’язання задач на основі припущень тощо. Уміння оперувати гіпотезами при розв’язанні інтелектуальних завдань – найважливіше досягнення підлітків в аналізі дійсності.

В одному з експериментів Ж.Піаже простежується процес розв’язання підлітками складних пізнавальних завдань. Діти отримали 5 посудин із рідинами різного кольору. Завдання полягало у тому, щоб знайти комбінацію рідин, яка дає жовтий колір. На відміну від молодших школярів, які в аналогічній ситуації змішували рідини довільно, підлітки не діяли методом спроб і помилок. Вони розраховували можливі комбінації змішування рідин, висували гіпотези про можливі варіанти і планомірно їх перевіряли. Провівши практичну перевірку своїх припущень, вони одержували результат, що був заздалегідь логічно обґрунтованим.

Специфіка цього рівня мислення полягає у тому, що його предметом є не лише розв’язання зовнішніх завдань, але й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.

Уява. Оскільки уява бере участь у процесах сприймання художніх творів, прочитання технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяльності, розширюється зміст її образів, відбуваються інші прогресивні зміни:

Процеси уяви набувають довільності, поступово перетворються в особливі імажинативні дії, спрямовані на побудову образів предметів, яких суб’єкт ще не сприймав, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії стають характерними як для творчої, так і репродуктивної уяви.

Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стає мрія, яка творить образи бажаного майбутнього.

Мовлення. Психічний розвиток підлітка нерозривно пов’язаний з подальшим розвитком процесу мовлення, що відбувається внаслідок оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними можливостями. Мовлення розвивається як засіб спілкування з іншими людьми, як спосіб набуття знань, як засіб вираження емоційних станів та вольової регуляції поведінки, - як об’єкт вивчення.

Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до написання віршів. Мовні дії стають більш контрольованими. Зменшується кількість „зайвих” слів, проте обмеженість мовних засобів ще довго залишається характерним недоліком мови багатьох підлітків.

Усне мовлення нагадує внутрішню, з її характерними рваними закінченнями, оскільки підлітки ще не в змозі мову „для себе” перевести в мову „для аудиторії”, вдаючись через те до багатослівності.

Мовлення стає контекстним, менше пов’язаним із конкретною ситуацією, хочa елементи ситуативності ще зберігаються.

Навчальна діяльність підлітків. Наголосимо: основу соціальної ситуації розвитку сучасних підлітків визначає власно та обставина, що вони є школярами. Основна суспільна вимога до підлітків у контексті сучасної культури – оволодіння певною сумою знань, вмінь та навичок, необхідних для життя у суспільстві. Ця вимога робить проблeму навчання та успіхів у ньому дуже важливою у підлітковому віці.

Навчальна діяльність зазнає значних змістовних і організаційних змін, зумовлених зростанням самостійності підлітків: у процесі вивчення основ наук вони переходять від емпіричних узагальнень до теоретичних понять. Зростає рівень абстрагування і узагальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають білш усвідомленими, обґрунтованими і логічно досконалими.

Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, розумовий план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь навчатись.

Формування особистості підлітка

“Я-концепція” – це система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. Як цілісний образ власного Я, вона включає компоненти: когнітивний – образ своїх якостей, здібностей, інтересів, зовнішності, соціальної значущості тощо (самооцінка); емоційний – самоповага, самолюбство тощо; оцінно-вольовий – завоювати повагу, підвищити самооцінку тощо. Її складові: реальне Я (уявлення про себе в даний час), ідеальне Я (те, яким суб’єкт, на його думку, повинен був би стати, орієнтуючись на моральні норми), динамічне Я (яким суб’єкт розраховує стати), фантастичне Я (яким суб’єкт бажав би стати, коли б це було можливо).

Тема 5. Юнацький вік

Поняття юності і її вікові групи

Юність – завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 – 17 років) та старший юнацький вік (18–25 років).

Рання юність (старший шкільний вік) охоплює вікові межі 14,5-15 – 17 років.

Старший школяр стоїть на порозі виходу у самостійне життя. Тому рання юність – це вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини. Важливі завдання юнацького віку – вибір професії, підготовка до трудової діяльності та підготовка до вступу у шлюб та створення власної сім’ї. Л. Божович підкреслює, що саме це створює нову соціальну ситуацію розвитку.

Перед старшим шкільним віком постає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання найважливішої життєвої значущості. Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старшокласника. Старші школярі дивляться на теперішнє уже з позиції майбутнього.

Старший шкільний вік – початкова стадія фізичної зрілості і одночасно стадія статевого дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров’я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, поривання до дій.

Проте статева зрілість не означає зрілості соціальної. Юність є перехідним періодом від зрілості фізичної до зрілості соціальної. Якщо статеве дозрівання у зв’язку із акселерацією настає раніше на 2-3 роки, соціальна зрілість настає пізніше, оскільки більше часу потрібно для здобуття освіти.

Саме в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини.

Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому.

В ранній юності значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці

Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки.

Ранній юнацький вік – це вік не менших зрушень, ніж підлітковий, проте вони якісно інші і пов’язані із пошуками відповіді на запитання “яким бути?”.

Особливо значущим є те, що в цей період завершується статева ідентифікація, прийняття дорослих статевих ролей, процес перетворення хлопчиків на чоловіків, дівчаток – на жінок, тобто формується психологічна стать. Рання юність не менш психологічно складний період, ніж підлітковий. Але на цьому віковому етапі не так гостро позначаються фізіологічні та ендокринні процеси, відсутні різкі зміни у сприйнятті себе і оточуючих. Натомість інтенсивніше формується внутрішня позиція молодих чоловіків і жінок, виникає своє ціннісно-смислове розуміння тих якостей людини, які характеризують її як представника певної статі, активізується вироблення особистих поглядів на характер взаємостосунків чоловіка і жінки. Виникає підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками протилежної статі, відкривається власна сексуальність. Тому саме цьому періоду в житті належить особлива роль у засвоєнні сексуальної моралі.

Самосвідомість у ранньому юнацькому віці структурується навколо статевого розвитку особистості (Л. Божович, М. Боришевський, І. Кон). Саме рівень розвитку статевої свідомості та самосвідомості визначає потреби, ціннісні орієнтації, мотиви поведінки людини як статевої істоти.

Сучасні старшокласники не отримують потрібного обсягу знань щодо репродуктивної функції людини, культури інтимних стосунків, збереження сексуального здоров’я з молодих років. Слід зважати також на те, що значна кількість з них має негативний досвід виконання статевих ролей у батьківській сім’ї.

Протиріччя між відвертою пропа­гандою сексуальності та її замовчуванням у педагогічно спрямова­ній статевій соціалізації дитини породжує дисгармонію статевої самосвідомості – знань, уявлень і самооцінних ставлень особистості. Сексуальність видається старшокласникам приємною і збуджу­ючою і водночас утаємниченою, негідною складовою Я, що породжує недостатню виваженість власної лінії поведінки, неприйняття себе сек­суальною істотою і, як наслідок, протирічливу Я-концепцію підрос­таючої особистості.

Отже, власне ранньоюнацький вік має вирішальне значення в психосексуальному та статеворольовому розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім’янина. Впродовж цього віку підростаюча особистість досягає такого ступеню фізичної, психічної та соціальної зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо і самостійно виконувати відповідальні соціальні функції як повноправний громадянин суспільства.

Юнаки та дівчата намагаються досягти автономії. При цьому розмежовується поведінкова автономія (потреба і право самостійно вирішувати питання, які стосуються їх особистого життя), емоційна автономія (потреба і право мати власні прив’язаності, вподобання та вибирати їх незалежно від батьків), моральну і ціннісну автономію (потреба і право на власні погляди, норми, ціннісні орієнтації і фактична їх наявність).

Старший юнацький вік (18-25 років) – це початок дорослості. На цьому етапі молода людина є уже зрілою і в фізичному, і в соціальному плані.