Особливості непрямого оподаткування в Україні

 

За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків з примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій [21, с. 235].

При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем цього товару, тоді як останній виступає реальним платником податку [7, с. 130].

При відповідних умовах непрямі податки не завжди повністю перекладаються на споживача, якщо попит на реалізовані товари є досить еластичним, тобто обсяг реалізації зменшується при підвищення цін, тоді як прямі податки можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм росту цін [21, с. 142].

Непряме оподаткування України передбачає сальдовий розподіл доходів громадян. У процесі становлення ринкової економіки непрямі податки виступають інструментом мобілізації валового внутрішнього продукту до державного бюджету України [3, с. 161]. Надходження від непрямих податків повністю зараховуються до державного бюджету України, за винятком частини акцизного податку, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим.

Так, податок на додану вартість згідно Податкового кодексу України є непрямим податком, що включається з ціну товару та представляє собою частину приросту вартості, що утворюється на всіх стадіях їх просування - від виробництва до продажу або перепродажу. Порядок розрахунку сум, що підлягають сплаті, та правила стягування цього податку встановлені розділом 5 Податкового кодексу України [19].

Відповідно до Податкового кодексу України платниками податок на додану вартість є:

- будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку;

- будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

- будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків;

- особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

- особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік і податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном;

- особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на Інших законних підставах переходить у власність держави [19].

Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташовано на митній території України, утому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу орендарю;

б) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі імпорт);

в) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі експорт);

г) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом [19].

Всі операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ, крім операцій що не є об'єктами оподаткування, звільнених від оподаткування та операції, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 17 відсотків. Але з першого січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків [19].

За нульовою ставкою оподатковуються операції з:

а) експорту товарів (послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією;

б) постачання товарів для заправки або забезпечення морських і повітряних суден; заправки космічних кораблів та військового транспорту миротворчих сил та інших випадках, передбачених законодавством.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, податок на додану вартість в Україні є непрямим загальнодержавним податком, що включається до ціни товарів і послуг і стягується зі споживачів під час здійснення операцій із придбання ними таких товарів і послуг для власного споживання, обчисленим за непрямим методом вирахування.

Акцизи - згідно Податкового кодексу України це непрямі податки, що включаються у ціну товару і сплачуються покупцями. Як правило, вони встановлюються на дефіцитну і високорентабельну продукцію, призначену для населення, виробництво якої, як правило, є монополією держави.

Акцизний податок встановлюється на товари, які держава вважає за потрібне оподатковувати за вищими ставками, ніж інші товари. Акцизний податок втілює у собі як фіскальну функцію, поповнюючи бюджет, так і регулюючу, корегує попит та пропозицію на підакцизні товари.

Акцизний податок - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законодавством як підакцизні, який включається до ціни цих товарів [19].

Акцизний податок поєднує в собі риси закріпленого і регуляторного податку. Суми акцизного податку з ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету України, а отже, є закріпленим, а з товарів вироблених в Україні - до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у затверджених співвідношеннях законом України про державний бюджет на відповідний рік [15, с. 462].

Хоча акцизний податок є податком на споживання, як і податок на додану вартість, проте механізми стягнення цих податків зі споживачів істотно різняться. Якщо ПДВ сплачується до бюджету поступово на кожному етапі продажу певного товару, починаючи з виробника і закінчуючи суб'єктом роздрібної торгівлі, то акцизний податок сплачується одноразово на етапі, коли товари стали потенційно доступними для споживання на території України - під час їх реалізації виробником, або при ввезенні їх на митну територію імпортерами [15, с. 463].

Платниками акцизного податку в основному є національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти господарювання, що імпортують чи реалізують ці товари.

До підакцизних товарів належать:

- спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

- тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

- нафтопродукти, скраплений газ;

- автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли [19].

Всі платники акцизного податку повинні бути зареєстровані. Інші платники підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку органами державної податкової служби за місцем державної реєстрації таких суб'єктів у місячний строк із дня початку господарської діяльності.

Об'єктами оподаткування є операції з:

- реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

- реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам;

- ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;

- реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції) за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

- реалізації або передачі у володіння користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування;

- обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат [19].

Суми податку, що підлягають сплаті, з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, визначаються платником податку самостійно, виходячи з об'єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діють на дату виникнення податкових зобов'язань.

Мито — це державний податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України [13]. Мито як податок та види мита встановлюються тільки законом. Мито треба розглядати як обов'язковий внесок, платіж, плату, що доручено збирати митним органам при ввезенні (пересиланні) товару на митну територію чи вивезенні товару з митної території України.

Товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом, метою справляння якого є, перш за все, захист внутрішнього товаровиробника від конкуренції з імпортованими товарами, шляхом збільшення їхньої вартості. Мито є інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, тоді як інші непрямі податки використовуються переважно з метою внесення до бюджету максимально можливих надходжень. Водночас мита задовольняють і фіскальні потреби держави, складаючи одне з найстабільніших джерел доходів, так як вноситься до доходів державного бюджету України [15, с. 135].

Окрім зазначених основних функцій як фіскальної, економічної (захисту вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними) і політичної, мито виконує стимулюючу функцію, яка формує передумови інтересу до збільшення експорту. Економічно розвинені країни орієнтовані насамперед на регулювання імпортних надходжень, тоді як експорт товарів, вироблених у країні не обмежується, оскільки такі процеси сприяють розвитку економіки [7, с. 249].

Мито має багато спільного з непрямими податками, передусім, з таким непрямим податком як акцизним податком:

1) мито як і акциз, сплачується в кінцевому підсумку за рахунок споживача;

2) збільшує ціну товару на стадії формування ціни реалізації;

3) контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюється податковими органами [7, с. 249].

Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України [13].

Платниками мита є юридичні та фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти, що здійснюють переміщення товарів через митний кордон України [13].

Об'єктом оподаткування митом є операції платників з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України [13].

В Україні застосовуються такі види мита [13]:

1) адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

2) специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

3) комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

За походженням мито поділяється на: автономне (мито, яке держава самостійно встановлює та змінює) та конвенційне (договірне мито, що встановлюється внаслідок утворення митного союзу чи угод з іншими країнами) [11, с. 115].

За характером спрямованості переміщуваних товарів розрізняють [7, с. 251]:

1) ввізне мито - нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України.

2) вивізне мито - нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України [13]. Законами України визначаються товари, що підлягають обкладенню вивізним митом та випадки, які звільняють від сплати вивізного мита.

На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення [13].

З метою захисту економічних інтересів України та українських виробників, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита: спеціальне мито, антидемпінгове мито та компенсаційне мито.

За способом нарахування мито поділяється на:

1) адвалорне — нараховується у відсотках до митної вартості товару;

2) специфічне — нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару;

3) комбіноване — поєднує обидва названих види мита.

З метою захисту економічних інтересів держави до товарів, що ввозяться, можуть тимчасово застосовуватися такі види мита:

♦ спеціальне (особливе) — встановлюється у кожному конкретному випадку як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких кількостях або на таких умовах, що завдають шкоди вітчизняному виробнику, а також захід для припинення недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України;

♦ антидемпінгове — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів за цінами, значно нижчими ніж їх нормальна вартість у країні вивезення, якщо такий імпорт створює загрозу або завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів або організації їх виробництва в Україні (так, ввезенням курячих стегон підірвано вітчизняну птахову індустрію). Ставка (розмір) антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу на момент експорту і заявленою ціною при його імпорті на митну територію України;

♦ компенсаційне — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовується субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру субсидій.

Митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону.