Типології особистості в період старості

Характеристика особистісних змін у період старості дуже часто пов'язана з відтворенням негативних властивостей, які складають специфічний "психологічний портрет". Як правило, йдеться про зниження самооцінки, невпевненість у собі, незадоволеність собою; страхи самотності, безпорадності, бідності та смерті; дратівливість, відлюдкуватість, песимізм, зниження інтересу до нового і як наслідок - егоїзм, егоцентризм, надто підвищена увага до свого тіла, які зумовлюють дріб'язковість, скупість, знижену ініціативність людей похилого віку.

Фундаментальні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених свідчать про багатоманітність проявів позитивного ставлення літніх людей до життя, соціального оточення і самих себе. К.І.Чуковський писав у своєму щоденнику: "Ніколи я не знав, що так радісно бути старим, з кожним днем мої думки стають добрішими і світлішими".

В старості важливі не лише зміни, які відбуваються з людиною, але й ставлення людини до цих змін. Ф.Гізе виокремлює три типи особистості літньої людини і ставлення до старості:

1. Негативіст. Людина похилого віку, яка заперечує прояви власного старіння та немічності.

2. Екстравертований. Людина, що визнає настання старості, яка ідентифікується в процесі спостереження за навколишнім світом, особливо після виходу на пенсію (спостереження за молоддю, відчуття відмінності поглядів і інтересів у представників різних поколінь, смерть рідних і друзів, зміна становища в сім'ї, інновації в галузі техніки та соціального життя).

3. Інтровертований. Особистість, яка надзвичайно болісно переживає процес старіння, характеризується послабленням інтересу до нового, пожвавленням спогадів про минуле, цікавістю до питань метафізики, ослабленням емоцій та сексуальних проявів, вираженим прагненням до спокою.

Дуже цікавою є класифікація соціально-психологічних типів старості І.С.Кона, побудована на основі визначення залежності кожного типу від специфіки діяльності, до якої залучається особистість.

1. Активна, творча старість, коли людина після виходу на пенсію продовжує брати участь у громадському житті, вихованні молоді тощо.

2. Старість з оптимальною соціальною і психологічною пристосованістю, коли енергія літньої людини спрямована на влаштування власного життя - матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги та самоосвіта - сфери життя, для яких раніше не вистачало часу.

3. "Жіночий" тип старіння. В цьому випадку основним центром активності літньої людини стає сім'я (хатня робота, сімейні проблеми, виховання онуків). Так як кількість домашніх турбот ніколи не зменшується, представники даного типу не мають часу сумувати і впадати в депресивні стани, але задоволеність життям у них нижча, ніж у двох попередніх групах.

4. "Чоловічий" тип старіння. Представники даного типу отримують моральне задоволення та відчуття наповненості життя, піклуючись про власне здоров'я, що стимулює різні види активності. Однак, в цьому випадку людина може концентруватися на реальних (а також удаваних) хворобах, характеризується підвищеною тривожністю.

Ці чотири типи І.С.Кон визначає як психологічно благополучні, однак, існують також і негативні типи розвитку в старості. Наприклад, дратівливі люди похилого віку, що демонструють постійну незадоволеність навколишнім світом, прискіпливо критикують оточуючих, повчають та висловлюють безпідставні претензії. Інший варіант негативного прояву старості - розчаровані в собі і власному житті, самотні та засмучені люди. Вони постійно звинувачують себе за втрачені можливості, нездатні позбутися негативних спогадів стосовно допущених життєвих помилок.

Популярною в психологічній літературі є класифікація, запропонована Д.Б.Бромлей. Вона виокремлює п'ять типів пристосування особистості до старості:

1. Конструктивний тип, коли літні люди внутрішньо врівноважені, мають гарний настрій, задоволені емоційними контактами з навколишнім світом.

2. Залежний тип. Людина, яка є залежною від партнера чи дітей, має низький рівень домагань, завдяки чому, з великою охотою припиняє професійну діяльність.

3. Захисний тип, для якого характерні надмірна емоційна стриманість, прямолінійність вчинків та звичок, прагнення до самозабезпечення, небажання приймати допомогу інших людей. Люди, які мають захисне ставлення до старості зі значними труднощами (при зовнішньому тиску), залишають професійну діяльність.

4. Агресивно-звинувачувальний тип. Люди з таким ставленням агресивні та дратівливі, прагнуть перекласти відповідальність за власні невдачі на інших людей, не зовсім адекватно оцінюють навколишній світ. Вони характеризуються гострими реакціями страху, відмовляються прийняти свою старість, з тривогою відзначають поступову втрату життєвих сил. Ці властивості поєднуються з ворожим ставленням до молодих людей, яке іноді переноситься на весь "новий та ворожий світ". Такий бунт проти власної старості парадоксально поєднується з сильним страхом смерті.

5. Самозвинувачувальний тип. Представники даного типу намагаються уникати спогадів, оскільки в їхньому житті було багато невдач та труднощів. Вони пасивні, не бунтують проти власної старості, покірно приймають будь-які життєві зміни. Неможливість задовольнити потребу в любові є причиною виникнення депресій та претензій до себе. Завершення життя сприймається такими людьми як звільнення від страждань.

Варто зазначити, що запропоновані типи старості не можуть описати широке різноманіття проявів поведінки, спілкування, діяльності літніх людей. Класифікації мають орієнтовний характер, щоб скласти певну базу для конкретної (дослідницької і практичної) роботи з людьми похилого віку.

Закінчення життєвого шляху людини

Людина відрізняється від інших живих істот тим, що вона чітко усвідомлює неминучість своєї смерті. Знання про скінченність свого життя протягом всієї історії людства було основою для створення різних концепцій сенсу життя, теорій потойбічного світу і життя після смерті.

Тема смерті є найважливішим аспектом всіх релігій світу. Існують релігії, в постулатах яких, - тлінність і тимчасовість земного буття, а також вічне життя душі після фізичної смерті, звільнення від грішного тіла. Інші розглядають ідею реінкарнації, яка допускає можливість багаторазового фізичного відродження в різноманітних живих формах. Варто зазначити, що концепція реінкарнації існувала і в християнстві до 553 року, поки не була відмінена на Другому Константинопольському соборі. Частина людей взагалі не вірить в можливість продовження життя після смерті. Однак для всіх знання про неминучість смерті є найважливішою обставиною, яка безпосередньо впливає на життя людини. До певної міри знання про неминучість смерті надає життю особливого сенсу.

Описати, з психологічної точки зору, фінальний період життя людини досить складно. Причиною цього є індивідуалізоване, особистісне ставлення до проблеми смерті різних людей, а також обумовленість сприйняття значною кількістю суб'єктивно-об'єктивних чинників. Разом з віковими параметрами ставлення до смерті визначають: екзистенційна система особистості, міра релігійності, суб'єктивний життєвий досвід, стан здоров'я та ін.

Страх смерті

В деяких дослідженнях було доведено, що літні люди мають нижчий рівень тривоги та страху смерті, порівняно з молодшими віковими групами. Результати опитування великої кількості людей похилого віку, яке проводився в рамках одного з досліджень, виявили, що на питання "Чи боїтеся ви померти?" лише 10% респондентів дали ствердну відповідь. При цьому відзначається, що літні люди часто думають про смерть, але без яскраво виражених (негативних) емоційних проявів.

Очевидно, що дані результати відображають найбільш загальні тенденції, існує значна кількість винятків, які обумовлюються індивідуальними відмінностями. Так, з одного боку встановлено, що люди, які мають чіткі життєві цілі менше бояться смерті, але інші дослідження показують, що літні люди, які мають гарну фізичну форму, плани на майбутнє, хороші адаптивні можливості найбільше турбуються через думки про смерть. Індивідуалізований характер ставлення до смерті дуже добре ілюструє висловлювання А.Шопенгауера: "Страх смерті - це зворотній бік волі до життя".

Етапи вмирання

Елізабет Кюблер-Росс провела систематичне дослідження смерті та процесу вмирання. Вона виокремлює п'ять основних етапів процесу вмирання:

Заперечення. Людина відмовляється прийняти можливість своєї смерті. Дізнавшись про те, що вона смертельно хвора, людина намагається переконати себе, що це помилка і діагноз встановлено невірно.

Гнів. Усвідомлення людиною того, що вона дійсно помирає призводить до почуття гніву, образи і заздрості щодо інших людей. Людина постійно задає питання: "Чому саме я?". Фрустрація актуалізує реакції звинувачення, які спрямовані на лікарів, інших людей, нещасливу долю тощо.

Торги. Людина шукає способи продовження життя, починає давати будь-які обіцянки в обмін на продовження життя. Наприклад, людина може обіцяти лікарям кинути пити або курити, звертаючись до Бога, обіцяє почати праведне життя після видужання.

Депресія. Людина, що помирає, починає втрачати інтерес до життя, її охоплює почуття безнадії. Вона відчуває горе з приводу наближення смерті та неминучості розлучення з рідними.

Прийняття. На останній стадії людина вирішує змиритися зі своєю долею і неминучістю смерті, вона заспокоюється і смиренно доживає останні дні.

Незважаючи на широку популярність, дана класифікація приймається не всіма спеціалістами. Деякі дослідники вважають, що не всі люди проходять через кожен етап вмирання, окрім того, послідовність етапів також може змінюватися. Автори висловлюють занепокоєння, що у зв'язку з запропонованою класифікацією, родичі і друзі людей, які помирають, будуть ставитися до них без потрібного співчуття та розуміння. Вони будуть думати, що будь-яке переживання такої людини є лише черговим етапом процесу вмирання.

Посмертні переживання та галюцинації Під керівництвом К.Озіса було проведено масштабне дослідження явищ, які пов'язані з процесом вмирання, та запропонована їх типологія. Особлива увага приділялася видінням та галюцинаціям помираючих людей. Автори підкреслюють, що галюцинації вмираючих - це особливий вид галюцинацій, які з'являються у людей з чітким усвідомленням навколишньої реальності, адекватним сприйняттям та реакціями. Адекватність усвідомлення змінювалася лише безпосередньо перед смертю, хоча навіть за годину до смерті 10% досліджуваних були притомні. Було встановлено, що часто видіння відповідали традиційним релігійним концепціям (наприклад, рай, небеса). Інші видіння не мали релігійного відтінку, але також були пов'язані з красивими образами (пейзажі, красиві птахи). Найчастіше люди в своїх видіннях бачать померлих родичів, які прагнуть допомогти їм перейти в інший світ. В дослідженнях К.Озіса було показано, що характер видінь не залежить від культурних і фізіологічних особливостей особистості, рівня освіти, виду захворювання і релігійності. Подібні результати були отримані в інших дослідженнях досвіду посмертних переживань людей, які пережили клінічну смерть. Була виявлена значна подібність опису посмертних видінь і "подій" у різних досліджуваних. При цьому зазначається, що характер видінь непов'язаний з культурними особливостями та не узгоджується з прийнятими в певній культурі уявленнями про смерть. Р.Нойес, аналізуючи стани наближення смерті і самої смерті, виокремлює три стадії: опір, огляд життя, трансцендентність. Дослідження Р.Нойеса стосується не вмирання як тривалого процесу, а безпосередньо самої смерті. На стадії опору відбувається усвідомлення небезпеки, з'являється страх і спрямованість на боротьбу. Як правило, доки зберігається хоч невелика імовірність виживання, людина має чітко виражене усвідомлення небезпеки ситуації і активно протидіє їй. У момент усвідомлення безуспішності спроб вижити страх зникає і людина заспокоюється. Друга стадія - огляд життя - починається після відмови від активного опору. Огляд життя має форму панорами спогадів, які швидко змінюються і охоплюють все попереднє життя людини. Цей процес найчастіше пов'язаний з виникненням позитивних емоцій. Стадія трансцендентності є логічним наслідком огляду життя. Людина починає сприймати своє минуле більш віддалено. Зрештою, вона досягає стану, коли життя сприймається як єдине ціле і, в той же час, у ньому можливо розрізнити найдрібніші деталі. Потім долається і цей рівень, людина, яка помирає виходить за межі власного "Я", переживає трансцендентний стан. Р.Муді дослідив 150 випадків посмертних переживань, на основі яких побудував "повну модель смерті". Автор стверджує, що в момент смерті людина починає відчувати неприємний шум, а також рух з великою швидкістю через довгий, темний тунель. Потім з'являється відчуття виходу за межі свого тіла, людина може спостерігати своє тіло як "сторонній глядач". Після цього вона зустрічає "сутності" померлих родичів та друзів, які прагнуть допомогти. В багатьох випадках відбувається контакт з незнайомою "сутністю", що має вигляд світла, яка не вдаючись до звукового мовлення, задає питання, допомагає дати оцінку власному життю. Варто зазначити, що дані результати узгоджуються з висновками інших досліджень, частина з яких була описана раніше. Більшість спеціалістів інтерпретують подібні переживання як галюцинації мозку, що помирає. Однак, частина дослідників заперечують таке трактування, посилаючись на подібність численних проаналізованих посмертних переживань; незалежність посмертних переживань від індивідуально-психологічних і особистісних властивостей; незалежність посмертного досвіду від культурних особливостей середовища, рівня освіти та релігійного виховання.