Розділ 10. Психологія ранньої дорослості

Розвиток особистості в дорослому віці

Дорослий вік, у порівнянні з іншими віковими періодами, триває найдовше, що ускладнює його дослідження та опис.

Поняття дорослості і критерії досягнення дорослості

Враховуючи багатомірність процесу розвитку дорослої людини, гетерохронність досягнень в різних сферах, можливо виділити низку ознак дорослості:

o новий характер розвитку, що не так тісно пов'язаний з фізичним зростанням і швидким вдосконаленням когнітивної сфери;

o здатність реагувати на зміни й успішно пристосовуватися до нових умов, позитивно вирішувати протиріччя та труднощі;

o подолання залежності і здатність брати відповідальність за себе та інших;

o певні риси характеру (твердість, надійність, поміркованість, чесність, розвинену здатність до співчуття та співпереживання);

o соціальні та культурні орієнтири (ролі, відносини тощо) для визначення успішності і своєчасності розвитку в період дорослості.

Традиційно вважалося, що вік дорослості є стабільним періодом у житті вже сформованої людини і тому жодних особливих змін у психічному розвитку особистості не відбувається. Е.Клапаред характеризував дорослість як стан психічного "закам'яніння", коли процес розвитку припиняється. Однак, ретельне вивчення цього вікового періоду змінило думку вчених. Потенціал розвитку існує протягом всього життя людини. З настанням дорослості процес розвитку людини не припиняється та не завершується, йому притаманні суперечливість і гетерохронність; виокремлюються сенситивні і критичні моменти, психофізіологічний розвиток не є статичним, природа його різноманітна і суперечлива.

Розвиток особистості в дорослому віці відбувається при своєрідному поєднанні зі стабільністю. Якщо в пізнавальній сфері людини на момент переходу до дорослого життя основні структури вже сформовані, то у структурі її особистості настає період глибоких змін. Про реальність феномену розвитку протягом всіх вікових періодів свідчать такі пізньовікові новоутворення як процес віддаленої ремінісценції (пізніше згадування того, що в минулому при безпосередньому згадуванні не вдалося відтворити), перегляд власного життя, явище біографічної пам'яті. Споріднена з цим твердженням ідея гетерохронного розвитку психічних функцій, згідно з якою, високий рівень розвитку однієї функції може зберігатися до старості, іншої - обмежуватися періодами юності та ранньої дорослості. Одні функції починають застарівати від народження, інші знижують рівень дії лише в старості, а деякі розвиваються навіть у старості.

У дорослому віці розвиток ніколи не відбувається прямолінійно, а лише як накопичення та розширення раніше набутих життєвих принципів, поглядів, соціальних настанов тощо. На всіх стадіях дорослості розвиток є нерівномірним, в ньому виокремлюють літичні (пов'язані з важкими захворюваннями) і кризові періоди, під час яких активізуються інволюційні процеси, відбуваються переходи на нові рівні розвитку (трансформації у мотиваційно-смисловій сфері особистості зумовлюють нове розуміння сутності і сенсу життя). На відміну від криз дитинства, кризи дорослості відбуваються більш приховано, не так гостро і бурхливо, не мають такого чіткого зв'язку з певними хронологічними межами.

Кризи дорослості можуть проходити швидко або затримуватися в часі й перетворюватися на постійний негативний стан людини. Складні особистісні проблеми можуть трансформувати вікову кризу в тривалу кризу життя з надзвичайно ускладненим перебігом. Спільним для криз дорослості є те, що вони спричиняють кардинальні зміни способу життя й діяльності людини, але причини виникнення та шляхи їх подолання є суто індивідуальними.

Вікові кризи не є неминучими, детальне планування свого майбутнього, внутрішня готовність до активного вирішення проблем сприяють запобіганню криз дорослості, подоланню складних життєвих періодів. Отже, психічний та особистісний розвиток продовжується в період дорослості. Його основними характеристиками є - непрямолінійність, нерівномірність, гетерохронність психічних функцій, нормативні кризи.

Психологія дорослих як самостійна галузь психології почала формуватися в 30-ті роки XX ст., однак активний її розвиток спостерігається лише в останні роки. Тому концептуальна основа та практична база досліджень психіки дорослої людини перебувають на стадії формування.

Проблема періодизації дорослості

Широке різноманіття термінів, а також вікових меж різних етапів дорослості вказує на складність проблеми періодизації і викриває характер становлення даного розділу вікової психології.

Враховуючи соціальні, психологічні і біологічні чинники, дослідники окреслюють межі дорослості по різному. За періодизацією Б.Г.Ананьєва середній вік (зрілість) складається із двох фаз: (від 21-22 до 35 років і від 36 до 55-60 років), потім настає похилий вік (від 55-60 до 75 років), далі - старість (75-90 років) І вік довгожителів.

В.В. Бунак описує чотири періоди дорослості, кожний з яких поділяється на два етапи: дорослий період (перший вік -22-28 років для чоловіків, 21-26 для жінок; другий вік - 29-35 років для чоловіків, 27-32 роки для жінок); зрілий період (перший вік - 36-45 років для чоловіків, 33-40 років для жінок; другий вік - 46-55 років для чоловіків, 41-50 років для жінок); похилий вік (перший вік - 56-63 роки для чоловіків, 51-57 років для жінок; другий вік - 64-70 років для чоловіків, 58-63 роки для жінок) і пізній старечий період (понад 71 рік для чоловіків і 65 років для жінок).

Д.Б.Бромлей стверджує, дорослість складається з чотирьох стадій: ранньої (20-25 років), середньої (25-40 років), пізньої дорослості (40-55 років) і передпенсійного віку (55-65 років). Після неї настає старіння, в якому виокремлюють стадії "відходу від справ" або "відставки" (65-70 років), старості (70 років і більше), хворобливої старості і смерті. Г. Крайг виокремлює ранню дорослість (20-45 років), середню дорослість (40-60 років) і пізню дорослість (понад 60 років).

В геронтології використовується періодизація Дж. Біррена, який виділяє: ранню зрілість (17-25 років), зрілість (25-50 років), пізню зрілість (50-75 років), старість (понад 75 років).

Очевидно, що значна кількість запропонованих періодизацій дорослості мають умовний характер, оскільки межі періодів визначаються не хронологічним віком, а соціальними та економічними чинниками, історичними подіями, етнічною приналежністю, чинниками навколишнього середовища, специфічними особливостями індивідуального розвитку, суб'єктивними уявленнями про себе та свій вік тощо. Тому часто щодо дорослої людини використовується поняття "віковий час" - внутрішній часовий графік життя; спосіб встановлення, наскільки людина у своєму розвитку випереджає ключові соціальні події, що припадає на період дорослості або відстає від них. Такими подіями є навчання у вищому навчальному закладі, одруження, народження дітей, досягнення певного соціального статусу, вихід на пенсію тощо.

Для визначення віку людини використовують також поняття: "біологічний вік", "соціальний вік", "психологічний вік".

Психологічний вік вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, моторні навички, а також такі суб'єктивні фактори як ідентичність, життєвий план, переживання, мотиви, смисли, установки.

Соціальний вік визначають з огляду на відповідність становища людини нормам, які існують в тому чи іншому соціумі.

Біологічний вік найчастіше вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини. Межі його не є чітко окресленими, оскільки існують значні відмінності тривалості життя, стану здоров'я людей. Його беруть до уваги, передусім, під час розгляду закономірностей розвитку когнітивної сфери, порівнюючи її особливості з особливостями динаміки психофізіологічних функцій, які визначають закономірності дії пізнавальних процесів.