Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці

Критерій ХІ - квадрата

 

Хі - квадрат (критерій згоди Пірсона - %2) є об'єктивною оцінкою близькості емпіричних розподілів до теоретичних. Використовується, як уже було сказано, у тих випадках, коли необхідно встановити відповідність двох порівнюваних рядів розподілу - емпіричного і теоретичного, або двох емпіричних. При цьому порівнюються частоти названих рядів розподілу, виявляються розбіжності між ними і визначається вірогідність цих розбіжностей.

За допомогою Хі - квадрат критерію можна виявити відміни в розподілі двох емпіричних рядів, порівнювати вибірки, які мають альтернативні ознаки, а також оцінювати вірогідність кореляції між альтернативними ознаками. Як і інші критерії згоди (Колмогорова А, Романовского, Фішера Б, Ястремского Ь), х2 являє собою деяку величину, яка оцінюється з певною ймовірністю. Він може приймати різні завжди додатні значення (малі й великі). При ^2=0 слід вважати, що відміни між частотами порівнюваних рядів розподілу відсутні. Даний критерій не рекомендується використовувати для оцінки малих вибірок.

За допомогою х2 - критерію можна здійснити статистичну перевірку гіпотез відносно розподілів, тобто відповідність емпіричних даних розподілу деякому теоретичному закону розподілу. Таку оцінку наближення емпіричного розподілу до теоретичного дає сума співвідношень частот де пф, пт - відповідно частоти емпіричного і теоретичного ряду.

Збіг емпіричних і теоретичних частот зумовлює величину х1 = 0. Це вказує на підтвердження нульової гіпотези. (Но). При наявності достовірної різниці у частотах емпіричного і теоретичного ряду величина х1 буде свідчити про неправильність висунутої гіпотези.

Значення параметра ХІ - квадрат зростає із збільшенням різниці між частотами. Величина х2 також залежить від числа ступенів вільності. Чим менше значення х2, тим вищі його ймовірність і вірогідність. Таким чином, при зміні величини х2 від 0 до а> імовірність його змінюється від 1 до 0. У міру наближення п к а> розподіл х2 наближається до нормального.

При використанні ХІ - квадрат критерію необхідно пам'ятати про достатньо велике число одиниць вибірки (п > 50) і величини частот (п > 5). Як було сказано раніше при п, < 5 об'єднують сусідні інтервали ряду розподілу. Якщо вибіркова сукупність досить велика,

Хі - квадрат критерій буде обґрунтований, тобто у такому випадку він майже завжди спростовує невірну гіпотезу. Серед розроблених критеріїв згоди цей критерій забезпечує мінімальну помилку в прийнятті невірної гіпотези.

При оцінці відмінностей між емпіричним і теоретичним розподілами потрібно знати величини х1, які відповідають визначеним рівням значимості. Для цієї мети К.Пірсон розробив стандартні таблиці, в яких на перетині значень х1 і числа ступенів вільності подані ймовірності, які оцінюють величину х1 (додаток 6).

Якщо за розрахунковими даними значення ймовірності виявиться дуже малою величиною, наприклад 0,01, то відмінності між досліджуваними рядами потрібно вважати істотними, тобто нульова гіпотеза не приймається. Якщо ж імовірність виявиться не малою, розбіжності вважаються випадковими і нульова гіпотеза приймається. Р.Фішер довів, що ризик зробити помилку буде невеликим, якщо провести суміжну лінію у ймовірності Р = 0,05. Значення х1, які лежать за цією лінією (0,04; 0,03; 0,02 тощо),.вказують на наявність істотних відхилень.

При розрахунку числа ступенів вільності досліджуваних частот враховують кількість обчислювальних статистичних характеристик теоретичної функції розподілу. У даному випадку використовувана кількість таких параметрів дорівнює 2 (~,<т), звідси и =І-1- 2.

Визначення Хі – квадрату на основі дієслів мовлення та іменників

 

Виявлення кола дієслів, які належать до зазначеної групи мовлення повʼязане із значними труднощами. По-перше, немає єдності у трактуванні поняття «процес мовлення». По-друге, відсутні чітко сформульовані об’єктивні критерії, за якими можна було б визначити належність слова до досліджуваної групи. По-третє, у самому лінгвістичному тлумаченні ЛСГ теж є розходження. Тому особливої ваги набуває процедура вичленення ЛСГ, тобто інвентаризація ЛСГ.

Отже, в даній роботі ми опираємось на ЛСГ дієслів мовлення, що була опрацьована Агапій А.П. При її складенні було застосовано два методи: традиційний метод – інвентаризація ЛСГ на основі спільності семантичного компонента, тобто метод словникових дефініцій, який ґрунтується на методі компонентного аналізу та метод, який умовно можна назвати квантативно-компонентним. Сутність останнього полягає у вимірюванні семантичної відстані між компонентами словникової дефініції.

Використання словникових дефініцій для визначення семантичного звʼязку між словами ґрунтується на таких припущеннях: а) два слова семантично повʼязані між собою, якщо вони містять у своєму змісті хоча б один спільний компонент; б) в якості семантичного компонента можуть бути використані слова, які входять у тлумачення (дефініцію) «вхідного» слова, тобто кожний елемент тлумачення у формі окремого слова прирівнюється до семантичного компонента; в) чим ближче одне від одного знаходяться слово, яке тлумачиться, та слова, за допомогою яких воно тлумачиться, тим більшою мірою вони повʼязані семантично [].

Опираючись на інвентаризацію даних дієслів за квантитативно – компонентною методикою, ми отримали ЛСГ дієслів мовлення, до якої увійшло 80 лексичних одиниць (процедуру інвентаризації детальніше див В.В.Левицький [].

Отже, підсумковий список дієслів мовлення виглядає так: anschneiden, sich ausdrücken, sich aussprechen, sich äußern, babbeln, bemerken, bereden, berichten, berühren, blödeln, blubbern, böhmakeln, brabbeln, brüllen, brummen, daherreden, deklamieren, drauflosreden, drucksen, erklären, erörtern, erwähnen, erzählen, faseln, feststellen, fisteln, flöten, flüstern, hersagen, herziehen, klatschen, kohlen, krächzen, labbern, lallen, lästern, lispeln, loslegen, mauscheln, meinen, mitteilen, murmeln, näseln, nuscheln, parlieren, plädieren, plappern, plaudern, predigen, quaken, quasseln, quatschen, radebrechen, raunen, reden, sabbeln, sabbern, sagen, säuseln, schmusen, schwadronieren, schnattern, schwafeln, schwatzen, sprechen, stammeln, stottern, tönen, tuscheln, sich verbreiten, verkünden, verkündigen, verraten, verzapfen, vorbringen, vorsprechen, vortragen, zischeln, zischen, zuflüstern.

На наступному етапі роботи ми досліджували сполучуваність дієслів мовлення із іменниками на основі преси та художньої літератури. Зроблена суцільна вибірка романів дала змогу зафіксувати 250 слововживань дієслів мовлення з іменниками на позначення предметів та явищ навколишнього світу.

Для виявлення синтагматичних зв’язків виписані іменники, які були зафіксовані у сполученні з дієсловами мовлення, поділено на семантичні підкласи. За основу нами взята семантична класифікація Левицького В.В. [1, 135-136]. Враховуючи цю класифікацію всі зафіксовані нами іменники розподілені на 9 лексико-семантичних підкласів. Для дослідження виділено окремо деякі основні дієслова:. Решта дієслів віднесені до підкласу „andere“.

Показники частотності сполучуваності іменників на позначення предметів та явищ навколишнього світу з прикметниками кольору наведені в таблиці 1.

Отримані дані таблиці 1 дозволяють зробити такі висновки. Найбільшою частотою вживання характеризуються такі дієслова мовлення: „andere“ (59), „sagen“ (54), „sprechen“ (48). Найменшою частотою вживання характеризуються дієслова мовлення: „“ (8), „“ (9).

 

Коефіцієнт взаємної спряженості

 

Проте сума х² дозволяє встановити лише наявність чи відсутність зв'язку, але не його міру. Міру зв'язку можна визначити за допомогою так званого коефіцієнта взаємної спряженості, у формулу якого входить величина х².

(таблиця 2).

 

 

x²

K=√ ___, де К – коефіцієнт взаємної спряженості

N N – загальне число спостережень

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Теорія сполучуваності належить до актуальних проблем сучасного мовознавства і викликає велике зацікавлення як з точки зору загального мовознавства, так і прикладної лінгвістики. Вивчення проблематики сполучуваності збагачує наше уявлення про мовну картину світу, властивості різних типів мовних одиниць та їх місце в структурі мови. Дана теорія безпосередньо реалізується в практичному оволодінні іноземною мовою і через це знаходить своє вираження у методиці її викладання, а також у граматиці, лексикології, прикладній лінгвістиці і є суттєвою основою для укладання словників та автоматичного перекладу.

У 60-80 роках ХХ століття вітчизняне мовознавство характеризувалося системним підходом до вивчення усіх рівнів мови, в тому числі – лексичного. Цей підхід не втратив своєї актуальності до цього часу, але – у відповідності до тенденцій, що панують у сучасному мовознавстві, – він може і повинен бути доповнений вивченням антропоцентричних і функціональних властивостей мовних одиниць. У цьому контексті вживання дієслів мовлення, їх семантичне впорядкування та сполучуваність належать до актуальних мовних проблем і є предметом зацікавлення для загального мовознавства та прикладної лінгвістики.