Чернівецький національний університет

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

 

Факультет іноземних мов

Кафедра германського, загального і порівняльного мовознавства

/ бакалаврська робота /

 

Допущено до захисту „___” ______________ 2012 р.     Зав. кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства д. ф. н., професор Левицький В. В. ___________________ (підпис)	Виконавець: Студентка 4-го курсу німецького відділення 422 групи Підвисоцька Ірини Іванівна Керівник: к. ф. н., доцент Агапій А.П. _______________________ (підпис)
	Рецензент: к. ф. н., доцент _________________________ (підпис)

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях

 

1. Мова художньої літератури

1.1 Мова пресси

2. Сполучуваність

2.1. Лексична сполучуваність.

2.2. Лексико-фразеологічна сполучуваність.

2.3. Валентність.

2.4. Дистрибутивний аналіз.

 

Висновки до розділу I

 

Розділ ІІ

1. Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці

1.2. Основні аспекти і умови застосування Xi - квадрат критерію.

1.3. Визначення Хі – квадрату на основі дієслів мовлення та іменників.

1.4. Коефіцієнт взаємної спряженості.

 

Висновки до розділу IІ

 

Загальні висновки

Список використаної літератури

Вступ

 

На даному етапі розвитку мовознавства не втрачає актуальності питання про системні відношення в лексиці. Дослідження різних лексико-семантичних парадигм, на думку більшості лінгвістів, є ефективним шляхом опису лексичної системи мови. Лексико-семантична група дієслів, що позначають процеси мовлення, давно привертала увагу вчених.

Саме тому на сучасному етапі розвитку семантики особлива увага приділяється вивченню не тільки власне семантики, але й синтагматичних характеристик лексичних одиниць (ЛО), які виражаються через словосполучення. Для визначення відношень між словами в словосполученнях використовують терміни валентність, "сполучуваність". Валентність – здатність слова створювати навколо себе певні вільні позиціі, що займаються певними обов’язковими та факультативними актантами, тобто є лише потенційною сполучуваністю без реалізації сполучувальних задатків слова [1, 14]. Сполучуваність – його здатність вступати з іншими словами у сполучення за певними синтаксичними моделями [4, 66].

Дослідження сполучуваності слова в лінгвістичних дослідженнях не втрачає своєї актуальності вже протягом тривалого часу. Сполучуваність – це здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами. Оскільки значення слова не можна встановити поза контекстом, установлення сполучуваності слова по праву вважають однією з найоб’єктивніших методик опису його значення. Проте останнім часом вивчення сполучуваності виходить за межі виключно структурної лінгвістики, а й успішно застосовується для експлікації концептів у когнітивній лінгвістиці [3,77], [12,55], [2, 22].

Проблемою сполучуваності слів займалися такі відомі лінгвісти, як Н.Н. Амосова, А.А. Уфімцева, Д.М. Шмельов, П. Гребе, В.В. Левицький, М.Д. Степанова, С.Д. Кацнельсон, а закони сполучуваності досліджували В.Г. Гак, М.А. Гойхман, Ю.Д Апресян та ін. Питання сполучуваності прикметників з іменників вивчалося в роботах Л.В. Бистрової, Н.Д. Капатрука, О.Н Бондіної, М.О. Шехтмана.

 

Предметом дослідження є ЛСГ дієслів мовлення та їх сполучуваність із іменниками в сучасній німецькій мові.

Об'єктом цього дослідження є лексична сполучуваність дієслів мовлення з іменниками в сучасній німецькій мові.

Актуальність – дієслова мовлення є досить уживаними та продуктивними словами німецької мови. Висока частотність їх функціонування у мовленні дає змогу віднести ці іменники до категорії слів, що входять до основного словникового фонду німецької мови.

Матеріалом дослідження стали дані, отримані методом суцільної вибірки, з публіцистичних текстів та художніх романів.

Мета роботи: виявити "стандартні зв'язки" між дієсловами мовлення та семантичними підгрупами іменників із допомогою деяких статистичних прийомів на синтагматичному рівні, дослідити сполучуваность лексико-семантичної групи (ЛСГ) дієслів мовлененя з іменниками в німецькомовній художній літературі та публіцисттці.

Визначити сильні, середні та слабкі зв’язки ЛСГ дієслів мовлення з ЛСГ іменників за допомогою статистичних методів.

Завдання дослідження – отримати статистично значущі зв’язки за допомогою критерія Хi – квадрат та встановити за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості міру зв’язку між ЛСГ дієслів мовлення з ЛСГ іменників, а також описати та інтерпретувати отримані дані.

Теоретичне значеня роботи полягає в тому, що проведене в ній дослідження поширює існуючі у сучасній лінгвістиці уявлення про взаємовідносини лексичного значення, сполучуваність і парадигматичні взаємозв`язки слів, доповнює відомі засоби досліджень новими прийомами та методами.

Методи дослідження зумовлені метою, завданнями і аналізованим матеріалом.

Матеріалом дослідження слугували 4 романи таких сучасних німецьких письменників, а також 8 випусків німецькомовного журналу „Spiegel“.

Структура роботи. У вступі обґрунтовано вибір теми, мету роботи, визначено актуальність, практичне значення, завдання дослідження, його предмет та об’єкт, матеріал, зазначена структура роботи та методи дослідження.

 

Розділ І

Мова художньої літератури

 

Поетична мова — мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М.х.л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв'язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а також інтерпретують як мову в її естетичній функції, як матеріал мистецтва (при цьому йдеться вже не про окремий стиль, а про особливий модус мови взагалі). У М.х.л. входять усі структурні рівні літературної мови та (реально чи потенційно) елементи розмовної мови, діалектів. Ця естетично організована мовна система виявляє себе у певних стилях (белетристичному, поетичному тощо) та в сукупності індивідуальних стилів (ідіостилів) кожного з письменників і реалізується в їх художньому мовленні (текстах). Інтерпретація літературних текстів на рівні художньої мови, що передбачає вихід за межі художнього мовлення, письменницького ідіостилю, сприяє розглядові літературного процесу в єдності та наступності його культурно-історичного розвитку. У мистецькій сфері різні аспекти співвідношення мови і Мовлення набувають особливого вияву. Скажімо, те, що сприймається тільки як уживання в мовленні, тобто не стало фактом кодифікованої літературної мови, є своєрідною нормою М.х.л. (наприклад, поетичні неологізми). По-особливому виявляється в поетичній мові і співвідношення парадигматики та синтагматики. У М.х.л. функціонують усі загальновживані мовні засоби, проте їй притаманні і специфічні риси: виразна спрямованість системи на естетичне перетворення (трансформацію) мовних засобів, зокрема семантики мовних одиниць, максимально посилюючи їх зображально-виражальну здатність (експресивність) творити художній образ і виражати всю повноту художнього змісту; індивідуальний характер мовно-естетичного процесу. Категорія згаданої естетичної трансформації мови письменників трактується як одна з основних засад художньої творчості. В художньому тексті не тільки слова, а й будь-яка мовна одиниця (звук, морфема тощо) може набувати особливого естетичного значення. Поряд із естетично навантаженими компонентами завжди використовуються т.зв. "пакувальні" текстові засоби, що знаходяться на периферії образного функціонування. У М.х.л. поділ на образні і "необразні" засоби — досить відносний. Найпомітніше і найповніше образно-естетичне перетворення семантики слова виявляється в тропах. Значною мірою спираючись саме на їх вивчення, дослідники поетичної мови намагаються сформувати її специфічну одиницю, яку називають по-різному; глосемою, глосою, стилемою, експресемою таін. М.х.л. — об'єкт, у якому перетинаються наукові зацікавлення мовознавців та літературознавців. Вона є предметом дослідження стилістики,поетики, лінгвістики тексту, металінгвістики. При цьому простежується прагнення розмежовувати лінгвістичні (лінгвостилістичні) та літературознавчі методи, прийоми, завдання аналізу М.х.л. Продуктивне і певне взаємопроникнення, взаємозближення літературознавчого та мовознавчого підходів до інтерпретації поетичної мови, конкретних художніх текстів.

Мова пресси

Мова преси, тобто мова періодичних видань, які розповідають про події внутрішнього та зовнішнього життя регіону (галузі), країни, є жанровим різновидом публіцистичного стилю, що використовується в засобах масової інформації і виконує інформативну функцію [28]. Рівень та характер досліджень мови преси нерідко детермінують еволюційні процеси у світовій лінгвістиці, яка останнім часом набуває ознак екстенсивного розвитку - від дослідження мови як замкнутої системи до її вивчення у зв’язках і різноманітних функціональних виявах: мова і суспільство, мова і мислення, мова і культура тощо. Це засвідчує поява комплексних дисциплін: лінгвокультурології, соціо-, психо-, прагмалінгвістики, антропологічної лінгвістики та ін. Дослідження зв’язків і функцій мови, на думку Г.Я. Солганика, сприятиме поглибленому осмисленню цієї мови, оскільки функціональний аналіз будь-якої системи спричиняє повнішу її характеристику [34]. Екстенсивний період вивчення мови газет відкриває нові перспективи перед стилістичною галуззю, сприяючи глибшому пізнанню специфіки і природи цієї мови в нових умовах - умовах глобалізації світового інформаційного простору, відновлення лінгвокультурного ареалу функціонування української мови і культури.

Тематика і зміст мови преси початку XXI ст. зазнали істотних змін через вплив декількох чинників. По-перше, у світі відбувається активний перерозподіл пріоритетів унаслідок не тільки міжнародного співробітництва, інформаційного взаємовпливу, а й міжнародних війн, агресії, тиску, маніпулювання тощо. По-друге, кожна політична подія в Україні чи за її межами блискавично породжує процеси медіасприйняття, медіааналізу та медіарезонансу й, відповідно, медіатексту, основним промотором яких є професійна діяльність журналістів. По-третє, політика глобалізації в електронну епоху зумовила потребу в новій мові для масового спілкування, яка б оперувала новою термінологією, експресивними конструкціями тощо [29]. Отже, розвиток мови завжди тісно пов’язаний з життям суспільства, а розвиток публіцистичного стилю, зокрема й мови преси, прямо залежить від соціальних подій і змін. Осмислення пізнавальних і стикувальних властивостей газетної мови є одним із багатопланових аспектів дослідження публіцистичного стилю як безперечного суб’єкта соціального розвитку.

Важливим принципом лінгвістичної науки сьогодні є когнітивізм. У мовознавстві, на думку М.Г. Яцимірської, відбулися радикальні зміни: вихід за межі речення, формування прагматичної парадигми, когнітивна революція, комунікативно-дискурсний підхід до інтерпретації мовних явищ тощо. Наприкінці XX - на початку XXI ст. на перетині мовознавства з іншими науками сформувалися нові напрями в дослідженні тексту, зокрема й медіатексту, когнітивних процесів у масовій комунікації, її політичному й культурологічному дискурсах та ін. [17]. Набуває також поширення системний комплексний підхід до аналізу мови засобів масової інформації і виокремлення нового наукового напряму -медіалінг-вістики, предметом якої є вивчення функціонування мови у сфері масової інформації Аналіз тексту як засобу комунікації актуалізує цілу низку нових комунікативно-прагматичних категорій, таких як намір адресата та інтенція тексту, генеративні типи текстів, тип комунікативного процесу, до якого належить текст (наукове, побутове мовлення), категорія контактності, комунікативні стратегії автора, комунікативна ефективність, комунікативно-функціональна типологія текстів (наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, астрологічні прогнози, анекдоти, листи тощо).

Сполучуваність

 

Сполучуваність — це поєднання за певним синтаксичним зв’язком будь-яких

слів, тому як різновид дистрибуції вона охоплює не тільки валентні, а й

невалентні зв’язки (узуальні й оказіональні). Якщо валентні зв’язки

синтаксично оформляють як підрядні, то сполучуваність охоплює і сурядні

зв’язки. Нарешті, якщо валентні зв’язки слова можна (і треба) описати

вичерпно, то сполучуваність описати вичерпно неможливо “не тільки тому,

що коло відповідних сполучень безмірно велике, а й тому, що воно взагалі

необмежене й не замкнене суто лексично. Можна визначити загальні

синтаксичні й лексичні умови, в яких ці значення реалізуються” [5].

Лексичну сполучуваність розуміємо як контекстуальну здатність слова

вступати в зв’язки з іншими словами. Залежно від факторів, які впливають

на поєднання слів, розрізняють лексико-синтаксичну та

лексико-фразеологічну сполучуваність. Лексико-синтаксична сполучуваність

— це набір і умови реалізації синтаксичних зв’язків слова, це

сполучуваність певних граматичних розрядів слів. Наприклад, у

слов’янських мовах прикметники і слова, що вживаються в їх функції,

можуть сполучатися передусім з іменниками, дієслова — з іменниками,

прислівниками і т. ін. Для визначення лексико-синтаксичної

сполучуваності достатньо знати, до якого граматичного класу належить

слово. Сама граматична характеристика слова свідчить про сполучуваність

з іншими розрядами слів.