Предмет історії економічних вчень та його місце в системі наукових знань

Предмет історії економічних вчень та його місце в системі наукових знань

Економіка завжди була і є найважливішою сферою життєдіяльності людей. Нею охоплені усі, без винятку, сторони життя, що безпосередньо пов'язані із задоволенням фізіологічних та духовних потреб людини. Економічні процеси, що відбувалися на різних етапах завжди цікавили людей, вивчалися ними. Історія економічної думки, підпорядкована законам еволюційно-поступального розвитку та передбачає ґрунтовне знання її історії, основних етапів формування та розвитку.

Вперше, уявлення про економіку мали місце ще в первіснообщинну добу, по мірі становлення світу, еволюційно відбувалося вдосконалення людських якостей, майстерності, знарядь праці і зрештою поглядів на економічні процеси. Скажімо, при переході від примітивних знарядь праці до кам'яних, залізних, або від неоліту до палеоліту, відбувалася генеза людини в "gomosapiens" або людину розумну, що врешті решт, на сучасному етапі визначається опосередкованими економічними відносинами між людьми, які склалися з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ, що роблять цілісним таку науку як економічну теорію, яка в свою чергу, поглиблює знання з мікро та макроекономіки, функціональних та галузевих економічних дисциплін.Історія економічних вчень є самостійною економічною дисципліною. На перший погляд, визначення предмету історії економічної науки сягає хронологічного опису, який включає розгляд найбільш правильних економічних світоглядів. Проте, на протязі сторіч періодично змінювалося поняття предмету історії економічних вчень, що впливало на розуміння економічної науки загалом та потребувало її спростувань. В XVIII – першій половині ХІХ століття предметом економічної науки було вивчення “природи і причини багатства народів” (А. Сміт). В останній третині ХІХ ст. економічна теорія визначалася як наука про людську поведінку, визнаючи конкретну ціль (наприклад, отримання максимального прибутку) при використанні обмежених ресурсів. Згодом відбувся розподіл економічної теорії на мікроекономіку, яка вивчала умови та способи поведінки “в цілому” [118, с. 7 – 8].

Погляди на постійно змінну парадигму економічної науки включає три типи:

- історичний, підкреслює соціально-політичну обставину в контексті утворювальної теорії, філософську сторону того часу, досягнення інших наук, біографії ідеологів, специфіку і традицію шкіл;

- критичний, займається теоріями своїх попередників з метою виведення власної альтернативності думок, основаних на недостовірності попередників;

- логічний, використовує інструменти аналізу, концепцій, моделей внутрішньої логіки розвитку самої науки та її парадигми, беручи за основу сьогоденний стан теорії [86, с. 4 – 5].

Як і будь-яка наука, історія економічної думки має власний предмет дослідження. Предметом економічних вчень є засвоєння досвіду людства в галузі пізнання економічного буття, а також історичний процес виникнення, розвитку, боротьби та зміни економічних поглядів та ідей на різних етапах розвитку людства.

З позиції цілісності потрібно визначити зв'язок історії економічних вчень з:

- економічною історією, яка простежує зміну господарських форм від найдавніших часів, розкриває їхні особливості в національному, регіональному аспектах, та разом з історією економічних вчень генерують економічну науку;

- економічною теорією. Сучасний стан економічної науки є підсумком всього попереднього розвитку економічної теорії, наукова цінність якої тим вища, чим повніше вона скористалася результатами, акумульованими в її історії;

- конкретними економічними науками (економічна статистика, фінанси, економіка промисловості, сільського господарства);

- філософією. Будучи частиною еволюції цілісного світогляду, історія економічної думки, завжди була невіддільна від розвитку філософської думки та тривалий час функціонувала в складі філософських систем, які водночас були методологічною засадою економічної науки.

Є чимало аргументів, які підтверджують взаємозв'язок історії економічних вчень з іншими науками не лишень суспільствознавчого, але і природного циклу. Це випливає із єдності світу і людського знання, класифікація, якого скоріше вимушена, а ніж об'єктивно зумовлена. Це означає, що вивчення історії економічних вчень значно розширює світогляд економіста, спонукає ознайомитися з суміжними галузями знання, дає змогу опанувати широкий спектр не лишень економічної науки, але цивілізаційних набутків взагалі. Щоб бути фахівцем з історії економічних вчень, потрібно знати не тільки історію економіки, економічних поглядів, але і загальну історію, філософію, правознавство, математику, природознавство тощо, тобто ті науки, якими збагачували економічні вчення.

Мета і функції курсу історії економічних вчень

 

Наукове визнання історії економічних вчень повинно ґрунтуватися на об'єктивних реаліях розвитку цивілізації в різні історичні епохи, передбачаючи при цьому сукупність господарських та культурних відносин людського буття. Метою навчальної дисципліни „Історія економічних вчень” є:

1) поглиблене вивчення і творче осмислення етапів і напрямків розвитку економічної думки, систематизування економічних знань;

2) посилення економічної та загальної культури; розширення кругозору економічних наук;

3) ознайомлення з концепціями визнаних економістів світу [121, с. 5].

Як особлива система економічних знань, історія економічних вчень виконує ряд функцій:

1. Виховує і розвиває економічне мислення, що дозволяє розуміти економічні категорії, закони і принципи в їх історичних змінах.

2. Аналізує економічні ситуації з позиції різних наукових концепцій.

3. Враховує еволюцію економічної науки.

4. Оцінює економічні ідеї і погляди в залежності від їх приналежності до тих чи інших шкіл і напрямів, та виявляє орієнтири теоретичних та практичних досліджень на основі альтернативності економічних поглядів

Історична школа

Окремі дослідники, "розправляючись" з представниками історичної школи, підкреслюють, що останні не можуть претендувати на створення стрункої, логічно взаємозв´язаної концепції. Зосереджуючи увагу не на узагальненні економічних процесів і залежностей, вони тим самим розмивають чисто економічну сферу відносин, відходячи від економічного аналізу в інші сумісні галузі — в історію, соціологію, політику.

 

На нашу думку, подібна критика не може бути виправданою. Ігноруючи ідеї і положення однієї школи, ми мимовільно підносимо ідеї і положення інших шкіл і напрямів. Підходи і концепції, висунуті у свій час "істориками", не були забуті, а еволюціонували і трансформувались у концепції і методи їх послідовників, у тому числі — інституціоналістів. Економічна наука не може рухатись і збагачувати себе в одному, заздалегідь визначеному, строго накресленому напрямі. Змінюються проблеми, завдання, способи їх вирішення. А будь-яка однобокість веде до помилок і перекосів. Так, захоплення універсальними схемами нерідко супроводжувалось ігноруванням національних особливостей, багатогранності умов розвитку окремих країн.

 

Національна політична економія

 

Проти подібної однобокості якраз і виступили представники німецької історичної школи. її засновником вважається Фрідріх Ліст (1789—1846), німецький економіст, талановитий публіцист, енергійний політик. Основна праця Ф. Ліста "Національна система політичної економії" (1841) — свого роду реакція на ортодоксальну "космополітичну" теорію А. Сміта — Д. Рікардо. Провідна ідея твору — заклик до економічного об´єднання країни, роздробленої у той період на багато дрібних самостійних держав.

 

На думку Ліста, універсальна і схоластична концепція класиків непридатна для практичного використання. Ділова економічна система має опиратися на достовірні історичні факти. Вона покликана роз´яснювати істинно національні інтереси, а не забивати голови практиків різними доктринальними міркуваннями. Проповідь свободи торгівлі, яка міститься у працях класиків, відповідає лише інтересам Англії. Англійські купці купують сировину і продають предмети мануфактурного виробництва. При відсутності заборонних мит це підриває ще незміцнілу промисловість Німеччини. Парадокс полягає у тому, що німецькі князівства на початку XIX ст. були відділені митними кордонами, а щодо сусідніх держав ніяких мит не існувало. А тим часом самі англійці відгородили свій внутрішній ринок від німецької сільськогосподарської продукції за допомогою так званих хлібних законів.

 

Маючи великий життєвий досвід і знаючи становище в інших державах, Ліст насамперед цікавився організацією і системою зовнішньоекономічних зв´язків як засобом підтримки і захисту молодої німецької промисловості.

 

Основні положення, висунуті Лістом у "Національній системі...", можна звести до трьох взаємопов´язаних положень: теорія продуктивних сил; концепція стадійного економічного розвитку; положення про активну економічну роль держави. Його теорію продуктивних сил пронизує ідея, згідно з якою створення суспільного багатства досягається не лише через різнобічну індивідуальну діяльність людей, зв´язаних лише поділом праці й обміну. Це одна, але далеко не остання умова. "Щоб досягти досконалих результатів, необхідно, щоб різні індивідууми були об´єднані розумово і матеріально і взаємодіяли". Збільшення продуктивних сил "починається з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації". Нація, що об´єднує людей, являє собою єдине ціле. Вона є результатом попереднього розвитку, відкриттів, удосконалень, традицій, досвіду, знань. Кожна окрема нація є продуктивною настільки, наскільки вона зуміє засвоїти цю спадковість від попередніх поколінь і зробити її власним надбанням, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення і політична могутність дають їй змогу гармонійно розвивати всі галузі праці і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші нації і загалом на весь світ.

 

Полемізуючи з "міновою системою" Сміта, Ліст твердив, що справжнє багатство і добробут нації зумовлюється не кількістю мінових вартостей, а ступенем розвитку продуктивних сил. Важливу роль при цьому відіграє політична могутність. Завдання політики — об´єднати, цивілізувати нації, забезпечити їх існування і стійкість. Економічне виховання нації (термін Ліста. — Авт.) важливіше за безпосереднє виробництво матеріальних цінностей. Мануфактура та індустрія — не лише результат праці і заощаджень. Не можна чекати поки вітер насадить насіння, а пустинні рівнини перетворяться у густі ліси. Потрібні зусилля, щоб за кілька десятків років досягти мети за допомогою розсадників. Необхідно підтримувати мануфактуру, поки вона не зміцніє і не перестане боятися іноземної конкуренції (що особливо актуально для економіки України нині. — Авт.). На сільське господарство, на думку Ліста, протекціонізм поширювати не слід: німецькі землероби мають потребу не у заступництві, а у ринках.

 

З теорією продуктивних сил зв´язане положення Ліста про стадії економічного розвитку. Стадії, запропоновані ним, досить умовні. Спочатку нації проходять етап дикості, потім переважає пастушачий побут. Далі у своєму розвитку вони проходять землеробський, землеробсько-мануфактурний етапи. І, нарешті, останній етап, на якому пропорційно розвинені сільське господарство, промисловість і торгівля ("землеробсько-мануфактурний і комерційний етапи"). Економічна політика має враховувати специфіку кожної галузі.

 

Щоб досягти становища розвиненої в економічному відношенні нації, не-обхідна система заохочень і заступництва; вона покликана уберегти молоду переробну промисловість. Для Німеччини і ряду інших країн необхідний протекціонізм. У перспективі вільна торгівля стане загальним правилом, і може виникнути загальносвітовий союз промислово розвинених націй.

 

Особлива увага у праці Ліста звернена на роль держави. Він писав, що ми не можемо зрозуміти народне господарство як органічно ціле, якщо виключимо із нього найбільше господарство, яке безперервно і неспростовно впливає на решту господарств. Ліст виділяє державну економію, розуміючи під цим державні засоби уряду, споживання цих засобів і управління ними. Народна економія стає національною економією у тому випадку, коли держава або федерація охоплює цілу націю, що має самостійність і здатність набути політичного значення.

 

Відзначаючи заслуги Ліста, слід насамперед відмітити його історичний метод. Він обґрунтував і конкретизував ряд нових, принципово важливих положень. Загальні принципи класичної школи Ліст перевів на мову національної політичної економії. Він показав вплив політичної єдності і державного управління на економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства. Зовнішньоторговельна політика має відповідати загальній економічній політиці. Державна влада погоджує і спрямовує зусилля окремих ланок національного господарства в ім´я довгострокових, корінних інтересів нації.

 

Багато з цих положень нині звучать надто елементарно. У свій час вони відповідали прагненням людей, справляли неабиякий вплив на політику, але з праць Ліста стало очевидним, що перевести теорію політичної економії на рейки господарської практики можна лише за умови "відтворення як опосередкованої ланки цілого ряду міркувань про місце, час і середовище", від яких "чиста теорія" не може ухилитися, хіба тільки при формуванні вихідних категорій як інструменту аналізу.

 

Економічні дослідження нової історичної школи

 

Історична школа у Німеччині отримала свій розвиток у працях Вільгельма Рошера (1817—1894), Бруно Гільдебрандта (1812—1878) та Карла Кніса (1821—1898), які вважаються засновниками старої історичної школи. Наслідуючи традиції Ф. Ліста, вони обґрунтували необхідність відбиття в економічній теорії особливостей національних господарств, відстоювали ідею історичного підходу до економіки, врахування конкретних історичних і соціокультурних факторів при аналізі економічних систем. Значним був їх внесок до історії народного господарства та історії економічної думки.

 

Представниками нової історичної школи в Німеччині є Густав Шмоллер (1838—1917), Адольф Вагнер (1835—1917) і Карл Бюхер (1847— 1930). Економісти цієї школи не пішли по шляху заперечення "природних" економічних законів. Вони виходили з того, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом логічного обґрунтування. У центрі уваги нової школи — практичні проблеми, а не теоретичні узагальнення.

 

В економічних дослідженнях велике значення надається етиці, моральному початку. Детально вивчаються правові норми, їх вплив на економічні відносини, господарський механізм. Правовий порядок — "основа історичного розвитку, цілі якого не дані з самого початку"; він "виникає поступово із уривків, які пропонуються практиками". Правильність правової будови випливає із "несвідомо діючої практики", твердив Т. Кнапп, автор праць з теорії грошей та історії господарства.

 

Проблемам взаємозв´язку права й економіки присвячені праці А. Вагнера. Як відмічає один із істориків економічної думки, "була звернена увага на те, що економічне становище особистості не стільки залежить від природних прав або здібностей, скільки від сучасної юридичної організації, яка сама є продуктом історичного розвитку". Під впливом історичної школи з´являється багато праць з економічної історії, вивчається механізм формування господарських систем у різні епохи — у період рабовласництва, середні віки, епоху становлення буржуазного ладу. Історики й економісти вважали, що подібні дослідження допомагали зрозуміти сутність поточних соціальних проблем.

 

Економісти історичної школи не лише критикують класиків за надмірне теоретизування, але і висловлюють переконання, що універсальні схеми не можуть принести користі. Народне господарство кожної країни має свої особливості, свої норми і форми відносин. Завдання політичної економії — вивчати народне господарство у його конкретних реаліях, історичному розвитку. Зміст історичного підходу не в описі, а в роз´ясненні і розкритті економічних зв´язків і залежностей.

 

"Історики" виходили з того, що умови розвитку у різних країн неоднакові. Економічна реальність суперечлива і неоднозначна. Тому економічні рекомендації та економічна політика мають бути вироблені стосовно до конкретних умов.

 

Народне господарство — одна із сторін суспільного життя. Потрібно повніше враховувати всю багатогранність і всю складність конкретних відносин у суспільстві — традиції, етнічні особливості, звичаї, національні інтереси, геополітичне становище. Люди у своїх діях керуються не лише прагненням до вигоди і багатства. За цим загальним прагненням насправді може приховуватися широка палітра задумів і бажань, різних за суттю і мінливих залежно від становища, віку, доходу. І найголовніше, окрім бажання економічної вигоди людина керується такими мотивами, як почуття спільності, сімейного благополуччя, суспільних інтересів.

 

Економічну науку не випадково називають політичною економією. Це передбачає необхідність проведення аналізу економічних процесів у тісному взаємозв´язку з правилами державного управління, правовим порядком, як одним із важливіших факторів економічного життя.

 

Внаслідок вивчення поглядів представників історичної школи Й. А. Шумпетер виділив шість пунктів, в яких відбиті найбільш суттєві її ідеї (підходи).

 

1. Релятивістський підхід. Деталізовані історичні дослідження вчать тому, наскільки неспроможна ідея існування загальнозначимих практичних правил у галузі економічної політики. Більше того, можливість існування загальних законів спростовується положенням про історичну причинність соціальних подій.

 

2. Положення про єдність соціального життя і нерозривний зв´язок між його елементами. Тенденція до виходу за межі простих соціальних доктрин.

 

3. Антираціоналістичний підхід. Множинність мотивів і невелике значення суто логічних спонукальних причин людських дій. Це положення стверджувалось у формі етичних аргументів і в прагненні до психологічного аналізу поведінки індивідів та мас.

 

4. Еволюційний підхід. Еволюційні теорії покликані використати історичний матеріал.

 

5. Положення про роль інтересів у взаємодії індивідів. Важливо те, як розвиваються конкретні події і формуються конкретні умови, а також які їх конкретні причини, а не загальні причини всіх соціальних подій.

 

6. Органічний підхід. Аналогія між соціальними і фізичними організмами. Первісна органічна концепція, згідно з якою національна економіка існує поза різними індивідуумами і над ними, пізніше замінюються концепцією, згідно з якою індивідуальні економіки, що складають національну, перебувають у тісній залежності одна від одної.

 

Економісти історичної школи не можуть претендувати на поглиблену теоретичну розробку концептуальних положень, висунутих класиками. Але вони розширили і конкретизували тематику політичної економії. Ці вчені поклали початок народженню економічної соціології, обґрунтувавши єдність соціальних і економічних відносин, тісний зв´язок між ними. Праці "істориків" виявили необхідність розвитку системи економічних знань; показали значення статистичних факторів, історії економічного життя; детально обґрунтували роль економічної організації, значення правових нормативів

Ліст

П'ятистадійна модель — варіант періодизації розвитку суспільства, яку Фрідріх Ліст висунув на початку XIX століття.

На його думку, нації в процесі свого формування проходять такі п'ять стадій:

Стадія дикості — (Х—XII тис. р. до н.е.) — перехід до осілого способу життя, господарство носить привласнюючий характер — мисливство, збиральництво, рибальство. Організація суспільства характеризується стадно-колективними формами.

Пастуша стадія — (X—V тис. р. до н.е.) — основним видом діяльності є скотарство, землеробство відіграє допоміжну роль. Організація суспільства — родоплемінна.

Землеробська стадія — (V тис. р. до н.е. — сер. XIII ст. н.е.) — основним видом діяльності є землеробство. Організація суспільства — сімейно-станово-державна.

Хліборобсько-мануфактурна стадія — (XIII — сер. XVIII ст.) — пов'язана з розвитком мануфактури. Основні види діяльності — сільське господарство та ремесло. Організація суспільства — станово-державна.

Хліборобсько-мануфактурно-комерційна стадія — (XVIII — сер.XIX ст.) — основними видами діяльності є землеробство, ремесло, промисловість, торгівля. Організація суспільства — станово-державна.

 

Деякі автори[1] вважають, що на сьогоднішній день до цього поділу варто було б додати шосту стадію — фінансово-промислову (сер. XIX — кін. XX ст.).

Предмет історії економічних вчень та його місце в системі наукових знань

Економіка завжди була і є найважливішою сферою життєдіяльності людей. Нею охоплені усі, без винятку, сторони життя, що безпосередньо пов'язані із задоволенням фізіологічних та духовних потреб людини. Економічні процеси, що відбувалися на різних етапах завжди цікавили людей, вивчалися ними. Історія економічної думки, підпорядкована законам еволюційно-поступального розвитку та передбачає ґрунтовне знання її історії, основних етапів формування та розвитку.

Вперше, уявлення про економіку мали місце ще в первіснообщинну добу, по мірі становлення світу, еволюційно відбувалося вдосконалення людських якостей, майстерності, знарядь праці і зрештою поглядів на економічні процеси. Скажімо, при переході від примітивних знарядь праці до кам'яних, залізних, або від неоліту до палеоліту, відбувалася генеза людини в "gomosapiens" або людину розумну, що врешті решт, на сучасному етапі визначається опосередкованими економічними відносинами між людьми, які склалися з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ, що роблять цілісним таку науку як економічну теорію, яка в свою чергу, поглиблює знання з мікро та макроекономіки, функціональних та галузевих економічних дисциплін.Історія економічних вчень є самостійною економічною дисципліною. На перший погляд, визначення предмету історії економічної науки сягає хронологічного опису, який включає розгляд найбільш правильних економічних світоглядів. Проте, на протязі сторіч періодично змінювалося поняття предмету історії економічних вчень, що впливало на розуміння економічної науки загалом та потребувало її спростувань. В XVIII – першій половині ХІХ століття предметом економічної науки було вивчення “природи і причини багатства народів” (А. Сміт). В останній третині ХІХ ст. економічна теорія визначалася як наука про людську поведінку, визнаючи конкретну ціль (наприклад, отримання максимального прибутку) при використанні обмежених ресурсів. Згодом відбувся розподіл економічної теорії на мікроекономіку, яка вивчала умови та способи поведінки “в цілому” [118, с. 7 – 8].

Погляди на постійно змінну парадигму економічної науки включає три типи:

- історичний, підкреслює соціально-політичну обставину в контексті утворювальної теорії, філософську сторону того часу, досягнення інших наук, біографії ідеологів, специфіку і традицію шкіл;

- критичний, займається теоріями своїх попередників з метою виведення власної альтернативності думок, основаних на недостовірності попередників;

- логічний, використовує інструменти аналізу, концепцій, моделей внутрішньої логіки розвитку самої науки та її парадигми, беручи за основу сьогоденний стан теорії [86, с. 4 – 5].

Як і будь-яка наука, історія економічної думки має власний предмет дослідження. Предметом економічних вчень є засвоєння досвіду людства в галузі пізнання економічного буття, а також історичний процес виникнення, розвитку, боротьби та зміни економічних поглядів та ідей на різних етапах розвитку людства.

З позиції цілісності потрібно визначити зв'язок історії економічних вчень з:

- економічною історією, яка простежує зміну господарських форм від найдавніших часів, розкриває їхні особливості в національному, регіональному аспектах, та разом з історією економічних вчень генерують економічну науку;

- економічною теорією. Сучасний стан економічної науки є підсумком всього попереднього розвитку економічної теорії, наукова цінність якої тим вища, чим повніше вона скористалася результатами, акумульованими в її історії;

- конкретними економічними науками (економічна статистика, фінанси, економіка промисловості, сільського господарства);

- філософією. Будучи частиною еволюції цілісного світогляду, історія економічної думки, завжди була невіддільна від розвитку філософської думки та тривалий час функціонувала в складі філософських систем, які водночас були методологічною засадою економічної науки.

Є чимало аргументів, які підтверджують взаємозв'язок історії економічних вчень з іншими науками не лишень суспільствознавчого, але і природного циклу. Це випливає із єдності світу і людського знання, класифікація, якого скоріше вимушена, а ніж об'єктивно зумовлена. Це означає, що вивчення історії економічних вчень значно розширює світогляд економіста, спонукає ознайомитися з суміжними галузями знання, дає змогу опанувати широкий спектр не лишень економічної науки, але цивілізаційних набутків взагалі. Щоб бути фахівцем з історії економічних вчень, потрібно знати не тільки історію економіки, економічних поглядів, але і загальну історію, філософію, правознавство, математику, природознавство тощо, тобто ті науки, якими збагачували економічні вчення.

Мета і функції курсу історії економічних вчень

 

Наукове визнання історії економічних вчень повинно ґрунтуватися на об'єктивних реаліях розвитку цивілізації в різні історичні епохи, передбачаючи при цьому сукупність господарських та культурних відносин людського буття. Метою навчальної дисципліни „Історія економічних вчень” є:

1) поглиблене вивчення і творче осмислення етапів і напрямків розвитку економічної думки, систематизування економічних знань;

2) посилення економічної та загальної культури; розширення кругозору економічних наук;

3) ознайомлення з концепціями визнаних економістів світу [121, с. 5].

Як особлива система економічних знань, історія економічних вчень виконує ряд функцій:

1. Виховує і розвиває економічне мислення, що дозволяє розуміти економічні категорії, закони і принципи в їх історичних змінах.

2. Аналізує економічні ситуації з позиції різних наукових концепцій.

3. Враховує еволюцію економічної науки.

4. Оцінює економічні ідеї і погляди в залежності від їх приналежності до тих чи інших шкіл і напрямів, та виявляє орієнтири теоретичних та практичних досліджень на основі альтернативності економічних поглядів

Історична школа

Окремі дослідники, "розправляючись" з представниками історичної школи, підкреслюють, що останні не можуть претендувати на створення стрункої, логічно взаємозв´язаної концепції. Зосереджуючи увагу не на узагальненні економічних процесів і залежностей, вони тим самим розмивають чисто економічну сферу відносин, відходячи від економічного аналізу в інші сумісні галузі — в історію, соціологію, політику.

 

На нашу думку, подібна критика не може бути виправданою. Ігноруючи ідеї і положення однієї школи, ми мимовільно підносимо ідеї і положення інших шкіл і напрямів. Підходи і концепції, висунуті у свій час "істориками", не були забуті, а еволюціонували і трансформувались у концепції і методи їх послідовників, у тому числі — інституціоналістів. Економічна наука не може рухатись і збагачувати себе в одному, заздалегідь визначеному, строго накресленому напрямі. Змінюються проблеми, завдання, способи їх вирішення. А будь-яка однобокість веде до помилок і перекосів. Так, захоплення універсальними схемами нерідко супроводжувалось ігноруванням національних особливостей, багатогранності умов розвитку окремих країн.

 

Національна політична економія

 

Проти подібної однобокості якраз і виступили представники німецької історичної школи. її засновником вважається Фрідріх Ліст (1789—1846), німецький економіст, талановитий публіцист, енергійний політик. Основна праця Ф. Ліста "Національна система політичної економії" (1841) — свого роду реакція на ортодоксальну "космополітичну" теорію А. Сміта — Д. Рікардо. Провідна ідея твору — заклик до економічного об´єднання країни, роздробленої у той період на багато дрібних самостійних держав.

 

На думку Ліста, універсальна і схоластична концепція класиків непридатна для практичного використання. Ділова економічна система має опиратися на достовірні історичні факти. Вона покликана роз´яснювати істинно національні інтереси, а не забивати голови практиків різними доктринальними міркуваннями. Проповідь свободи торгівлі, яка міститься у працях класиків, відповідає лише інтересам Англії. Англійські купці купують сировину і продають предмети мануфактурного виробництва. При відсутності заборонних мит це підриває ще незміцнілу промисловість Німеччини. Парадокс полягає у тому, що німецькі князівства на початку XIX ст. були відділені митними кордонами, а щодо сусідніх держав ніяких мит не існувало. А тим часом самі англійці відгородили свій внутрішній ринок від німецької сільськогосподарської продукції за допомогою так званих хлібних законів.

 

Маючи великий життєвий досвід і знаючи становище в інших державах, Ліст насамперед цікавився організацією і системою зовнішньоекономічних зв´язків як засобом підтримки і захисту молодої німецької промисловості.

 

Основні положення, висунуті Лістом у "Національній системі...", можна звести до трьох взаємопов´язаних положень: теорія продуктивних сил; концепція стадійного економічного розвитку; положення про активну економічну роль держави. Його теорію продуктивних сил пронизує ідея, згідно з якою створення суспільного багатства досягається не лише через різнобічну індивідуальну діяльність людей, зв´язаних лише поділом праці й обміну. Це одна, але далеко не остання умова. "Щоб досягти досконалих результатів, необхідно, щоб різні індивідууми були об´єднані розумово і матеріально і взаємодіяли". Збільшення продуктивних сил "починається з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації". Нація, що об´єднує людей, являє собою єдине ціле. Вона є результатом попереднього розвитку, відкриттів, удосконалень, традицій, досвіду, знань. Кожна окрема нація є продуктивною настільки, наскільки вона зуміє засвоїти цю спадковість від попередніх поколінь і зробити її власним надбанням, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення і політична могутність дають їй змогу гармонійно розвивати всі галузі праці і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші нації і загалом на весь світ.

 

Полемізуючи з "міновою системою" Сміта, Ліст твердив, що справжнє багатство і добробут нації зумовлюється не кількістю мінових вартостей, а ступенем розвитку продуктивних сил. Важливу роль при цьому відіграє політична могутність. Завдання політики — об´єднати, цивілізувати нації, забезпечити їх існування і стійкість. Економічне виховання нації (термін Ліста. — Авт.) важливіше за безпосереднє виробництво матеріальних цінностей. Мануфактура та індустрія — не лише результат праці і заощаджень. Не можна чекати поки вітер насадить насіння, а пустинні рівнини перетворяться у густі ліси. Потрібні зусилля, щоб за кілька десятків років досягти мети за допомогою розсадників. Необхідно підтримувати мануфактуру, поки вона не зміцніє і не перестане боятися іноземної конкуренції (що особливо актуально для економіки України нині. — Авт.). На сільське господарство, на думку Ліста, протекціонізм поширювати не слід: німецькі землероби мають потребу не у заступництві, а у ринках.

 

З теорією продуктивних сил зв´язане положення Ліста про стадії економічного розвитку. Стадії, запропоновані ним, досить умовні. Спочатку нації проходять етап дикості, потім переважає пастушачий побут. Далі у своєму розвитку вони проходять землеробський, землеробсько-мануфактурний етапи. І, нарешті, останній етап, на якому пропорційно розвинені сільське господарство, промисловість і торгівля ("землеробсько-мануфактурний і комерційний етапи"). Економічна політика має враховувати специфіку кожної галузі.

 

Щоб досягти становища розвиненої в економічному відношенні нації, не-обхідна система заохочень і заступництва; вона покликана уберегти молоду переробну промисловість. Для Німеччини і ряду інших країн необхідний протекціонізм. У перспективі вільна торгівля стане загальним правилом, і може виникнути загальносвітовий союз промислово розвинених націй.

 

Особлива увага у праці Ліста звернена на роль держави. Він писав, що ми не можемо зрозуміти народне господарство як органічно ціле, якщо виключимо із нього найбільше господарство, яке безперервно і неспростовно впливає на решту господарств. Ліст виділяє державну економію, розуміючи під цим державні засоби уряду, споживання цих засобів і управління ними. Народна економія стає національною економією у тому випадку, коли держава або федерація охоплює цілу націю, що має самостійність і здатність набути політичного значення.

 

Відзначаючи заслуги Ліста, слід насамперед відмітити його історичний метод. Він обґрунтував і конкретизував ряд нових, принципово важливих положень. Загальні принципи класичної школи Ліст перевів на мову національної політичної економії. Він показав вплив політичної єдності і державного управління на економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства. Зовнішньоторговельна політика має відповідати загальній економічній політиці. Державна влада погоджує і спрямовує зусилля окремих ланок національного господарства в ім´я довгострокових, корінних інтересів нації.

 

Багато з цих положень нині звучать надто елементарно. У свій час вони відповідали прагненням людей, справляли неабиякий вплив на політику, але з праць Ліста стало очевидним, що перевести теорію політичної економії на рейки господарської практики можна лише за умови "відтворення як опосередкованої ланки цілого ряду міркувань про місце, час і середовище", від яких "чиста теорія" не може ухилитися, хіба тільки при формуванні вихідних категорій як інструменту аналізу.

 

Економічні дослідження нової історичної школи

 

Історична школа у Німеччині отримала свій розвиток у працях Вільгельма Рошера (1817—1894), Бруно Гільдебрандта (1812—1878) та Карла Кніса (1821—1898), які вважаються засновниками старої історичної школи. Наслідуючи традиції Ф. Ліста, вони обґрунтували необхідність відбиття в економічній теорії особливостей національних господарств, відстоювали ідею історичного підходу до економіки, врахування конкретних історичних і соціокультурних факторів при аналізі економічних систем. Значним був їх внесок до історії народного господарства та історії економічної думки.